.

Правова характеристика товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю (магістерська робота)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
262 16382
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Магістерська робота

“Правова характеристика товариства з обмеженою відповідальністю та
товариства з додатковою відповідальністю”

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………….
……………………………………….. 3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ
ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ………………………………………………..
……………………….. 9

1.1. Правовий статус товариства з обмеженою відповідальністю
(ТОВ)…….. 9

1.2. Установчі документи
ТОВ……………………………………………………………
……. 13

1.3. Порядок державної реєстрації
ТОВ…………………………………………………….. 16

1.4. Права та обов’язки учасників
ТОВ…………………………………………………….. 23

1.5. Майно та управління
ТОВ……………………………………………………………
……. 27

РОЗДІЛ 2. ДІЯЛЬНІСТЬ ТОВАРИСТВА З ДОДАТКОВОЮ
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ………………………………………………..
……………………….. 38

2.1. Правовий статус товариства з додатковою
відповідальністю………………. 38

2.2. Установчі документи товариства з додатковою
відповідальністю……….. 42

2.3. Порядок державної реєстрації
ТДВ…………………………………………………….. 47

2.4. Права та обов’язки учасників
ТДВ……………………………………………………… 53

2.5. Майно товариства з додатковою
відповідальністю……………………………… 56

2.6. Управління товариства з додатковою
відповідальністю……………………… 62

2.7. Облік і звітність у господарському
товаристві……………………………………. 65

РОЗДІЛ 3. ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ І ЛІКВІДАЦІЯ ТЗОВ

І ТОВАРИСТВА З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ………………. 70

3.1. Загальні засади та форми припинення діяльності господарських
товариств………………………………………………………
…………………………………………. 70

3.2. Порядок припинення ТОВ і товариства з додатковою

відповідальністю шляхом
ліквідації……………………………………………………..
…… 73

3.3. Особливості припинення ТОВ і товариства з додатковою

відповідальністю шляхом
реорганізації…………………………………………………..
… 80

ВИСНОВКИ……………………………………………………….
…………………………………… 83

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ
ДЖЕРЕЛ………………………………………………… 90

ДОДАТКИ………………………………………………………..
…………………………………….. 94

ВСТУП

Актуальність досліджуваної теми зумовлена тим, що в 2003 році був
прийнятий новий Цивільний Кодекс України, який містить багато нового у
правовому регулюванні підприємництва, яке стало одним із важливих
факторів соціально-економічного розвитку українського суспільства та
його трансформації.

Особливо цікавим є вивчення правового статусу та особливостей
функціонування з точки зору господарського права таких господарських
товариств як товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю.

Основні нормативні акти, що регулюють питання діяльності товариств з
обмеженою відповідальністю, – це Цивільний кодекс України, Господарський
кодекс України та Закон України “Про господарські товариства”.

Господарські товариства, як і, в цілому, правовий інститут юридичної
особи відіграють значну роль в системі цивільного обороту. В умовах
ринкової економіки підприємницька діяльність здійснюється, як правило, з
використанням того або іншого виду господарського товариства. Таке
розповсюдження господарських товариств пояснюється перевагами, які вони
містять в собі в порівнянні із здійсненням приватної підприємницької
діяльності без створення юридичної особи, а саме: можливістю акумуляції
значних об’ємів капіталу, об’єднання персональних ресурсів, забезпечення
постійності у веденні підприємницької діяльності незалежно від змін у
складі учасників і, перш за все, можливість обмеження відповідальності
учасників.

Згідно статистичних даних, ТОВ (або ТОВ) є одним з найпоширеніших видів
господарських товариств в економічній сфері України за часи незалежності
держави.

Популярність даного виду господарських товариств пояснюється тим, що за
Цивільним кодексом України, учасники товариства з обмеженою
відповідальністю не відповідають за його зобов’язаннями і несуть ризики
збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, тільки у межах вартості
своїх вкладів.

Відповідно, товариства даного типу існують частково для того, щоб
захистити своїх учасників від особистої відповідальності, зокрема, за
борги товариства. До винаходу товариства з обмеженою відповідальністю в
17 столітті будь-який партнер чи учасник загального партнерства міг бути
особисто відповідальним за всі фінансові зобов’язання товариства. В
результаті, капітал, необхідний для фінансування великих проектів, було
надзвичайно важко залучити, оскільки збільшувалася особиста
відповідальність інвесторів. Інвестори були досить поміркованими в
рішеннях щодо інвестування, бо ризик, пов’язаний із провадженням такої
діяльності, поширювався на їх власні активи. Поняття товариства з
обмеженою відповідальністю, таким чином, можна розглядати як фактор
сприяння залученню інвестицій у бізнес-середовище, оскільки він дає
певні гарантії інвесторам щодо обмеження відповідальності лише їх
внесенням у товариство і забороняє особисту відповідальність по
зобов’язаннях товариства.

Стаття 140 Цивільного кодексу України визначає товариство з обмеженою
відповідальністю як засноване однією або кількома особами підприємство,
статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється
його статутом. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не
відповідають за його зобов’язаннями і не несуть ризик збитків,
пов’язаних із діяльністю товариства в межах вартості своїх внесків. Ті
учасники товариства, які зробили не повні внески, несуть солідарну
відповідальність за його зобов’язаннями в межах вартості недоданої
частини внеску кожного з учасників цього товариства.

Мінімальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю
встановлюється законом. ТОВ не може мати єдиним учасником інше
господарське товариство, учасником якого є одна особа.

Серед товариств з обмеженою відповідальністю окрему групу становлять
товариства з додатковою відповідальністю: учасники останніх відповідають
за його борги своїми внесками до статутного фонду, а за недостатності
цих сум — додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників
кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Розвиток господарських товариств є значною мірою основою збільшення
внутрішнього інвестування економіки, оскільки є засобом концентрації
капіталу за допомогою об’єднання індивідуальних капіталів, постійного
розширення обсягу внутрішнього капіталу країни.

Практична реалізація положень нового Цивільного кодексу про
підприємницьку діяльність відбувається під впливом певних
суспільно-політичних умов, які залежать від особливостей діючої моделі
розвитку українського суспільства. Йдеться про традиціоналістську
(перехідну, дуалістичну) модель, яка поєднує в собі елементи традиційної
радянської (неорадянської) та класичної (європейської) моделі
суспільно-політичної системи з переважанням елементів першої.

Саме такий підхід до вищезгаданих проблем характеризує сьогодні
реалістичну школу права, яка успішно розвивається в Україні, в т. ч. у
сфері підприємницького права. Реалістичний підхід до визначення статусу
суб’єктів підприємницької діяльності — одна з вимог нашого часу.

Теоретичне і практичне значення теми:

Теоретичне і практичне значення дослідження зумовлене тим, що саме
товариство з обмеженою відповідальністю є тою правовою формою, яка дає
змогу більш гармонійно поєднувати особистий і матеріальний інтерес,
залучати для забезпечення діяльності товариства внески від досить
великої кількості вкладників-учасників. При цьому самі учасники
ризикують лише певною частиною, внесеною при вступі до товариства.
Певною мірою захищені й інтереси кредиторів. Саме товариство несе повну
майнову відповідальність за своїми зобов’язаннями перед кредиторами, а
обмежений характер відповідальності учасників є персоналізацією їх
відповідальності в межах внесків у статутний фонд. Тому вивчення
правового статусу, особливостей правового регулювання дозволить
зрозуміти основні підходи щодо створення, подальшої діяльності чи
припинення діяльності товариства з обмеженою відповідальністю як в
цілому, так і на прикладі товариства з додатковою відповідальністю.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості
використання одержаних висновків і рекомендацій для вдосконалення
підприємницького законодавства.

Доцільність теми: Проведення даного дослідження дозволить зібрати
структурований матеріал щодо виникнення, функціонування та припинення
діяльності досліджуваних форм господарських товариств на основі чинних
нормативно-правових актів. Дана інформація може бути використана як
суб’єктами господарської діяльності, так і для більш ширшого
ознайомлення тими, хто вивчає правові основи регулювання господарськими
товариствами в Україні.

Основна мета роботи: полягає у дослідженні поняття і правового становища
товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою
відповідальністю у світлі сучасного українського законодавства.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

розкрити сутність поняття товариства з обмеженою та додатковою
відповідальністю;

охарактеризувати правові засади діяльності товариств з обмеженою та
додатковою відповідальністю;

дослідити припинення діяльності і ліквідація ТОВ та товариства з
додатковою відповідальністю.

Ступінь вивчення обраної теми в науковій літературі:

Розповсюдження господарських товариств, на жаль – і проблем їх правового
регулювання, зумовило значне збільшення наукових  досліджень, пов’язаних
з вивченням правового феномена господарського товариства, можливостей
його застосування і шляхів його вдосконалення. У вітчизняній правовій
науці проблеми юридичних осіб в цілому і господарських товариств
зокрема  знайшли своє віддзеркалення в роботах таких вчених, як
С.Братусь, В.Борисова, О.Вінник, І.Грєшников, М.Кулагін, І.Красько,
О.Кібенко, Н.Козлова, І.Кучеренко, В.Рахмілович, Н.Суворов, В.Селіванов,
І. пасибо-Фатєєва, Б.Черепахін, Я.Шевченко, Р.Шершеневич, І.Шиткіна. О.
Щербина, Вказані автори в своїх роботах розглядали різноманітні аспекти
правової природи і застосування господарських товариств в юридичній
практиці, зокрема товариств з обмеженою відповідальністю.

Об’єкт дослідження: правовий статус товариства з обмеженою
відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю.

Предмет дослідження: правовий статус товариства з обмеженою
відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, установчі
документи ТОВ і товариства з додатковою відповідальністю, права та
обов’язки учасників товариств, особливості та порядок припинення
діяльності та ліквідації ТОВ і товариства з додатковою відповідальністю
шляхом ліквідації чи реорганізації тощо.

Структура роботи: Згідно поставленої мети побудована і структура
курсової роботи, яка складається зі вступу, основної частини, яка
складається з трьох розділів та підрозділів, висновків, списку
використаної літератури та додатків.

Коротка характеристика загальних питань дослідження. Головна частина
включає в себе наступні розділи:

Перший розділ, який присвячений загальній характеристиці та визначенні
правового статусу товариства з обмеженою відповідальністю. Він включає
особливості утворення, державної реєстрації, права та обов’язки
учасників ТОВ, майнові аспекти та особливості управління ТОВ.

Другий розділ присвячений правовій характеристиці товариства з
додатковою відповідальністю: вимоги до установчих документів, правові
відносини між учасниками товариства, особливості управління даним видом
товариств тощо.

Третій розділ розкриває засади та форми припинення досліджуваних
товариств, порядок припинення ТОВ і товариства з додатковою
відповідальністю шляхом ліквідації та шляхом реорганізації.

Методи дослідження: Методологічну базу дослідження складає діалектичний
метод пізнання господарсько-правових явищ, що дає змогу розглядати їх у
розвитку, взаємозв’язку, зв’язку із суспільством.

Методика дослідження поєднує загальнонаукові та спеціально-наукові
теорії і методи. Як наукова база дослідження виділені такі методи
пізнання: логічний, що застосовувався для формулювання визначень
основних понять концептуального ряду, структурно-функціональний, який є
провідним у класифікації явищ, порівняльно-правовий, за допомогою якого
розглядалися істотні відмінності між господарськими товариствами,
формально-юридичний – основний для тлумачення змісту норм права, а також
методи спостереження, вивчення чинного законодавства і змін до нього,
наукових джерел.

Джерела дослідження: При написанні магістерської роботи були використані
різноманітні нормативно-правові акти, зокрема Господарський та Цивільний
Кодекс України, праці провідних дослідників, посібники та інші джерела.

Загальний обсяг роботи: 100 сторінок.

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВАРИСТВА З
ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ

1.1. Правовий статус товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ)

Новий економічний розвиток України сприятливо вплинула на розвиток
різноманітних організаційно-правових форм підприємництва. Можливість
людини розкрити свій талант, прагнення, реалізувати свої знання, вміння
і навики законодавчо закріплена у ст.42 Конституції України, де
записано, що “кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не
заборонена законом” [1, ст.42].

Підприємницькій діяльності в Україні характерні певні особливості:

1) вона орієнтується на ті галузі господарства, які дають швидкий
прибуток;

2) частина юридичних осіб, які займаються підприємництвом, існує
короткий час;

3) значна частина коштів працює на тіньову економіку [31, c.27].

У такій ситуації Україна повинна виробити дієві економічні і правові
методи впливу на суб’єктів підприємництва, щоб їхня діяльність сприяла
подальшому розвитку суспільства, вдосконалити правові норми, які
регулюють підприємництво, що дозволило б громадянам України більш повно
реалізувати право на підприємницьку діяльність.

Не дивлячись на труднощі і проблеми розвитку підприємництва, все ж
населення України займається підприємницькою діяльністю і обирає
найчастіше для цього таку організаційно-правову форму як господарські
товариства. Найбільш поширеним різновидом господарських товариств в
Україні набули товариства з обмеженою відповідальністю (скорочено –
ТОВ).

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома
особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір
яких встановлюється статутом. Учасники товариства з обмеженою
відповідальністю не відповідають за його зобов’язаннями і несуть ризик
збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх
вкладів [5, ст.140]. Товариство з обмеженою відповідальністю не може
мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є
одна особа. Особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою
відповідальністю, яке має одного учасника [5, ст.141].

Часто в назвах товариств з обмеженою відповідальністю використовується
абревіатура з латинських букв – Ltd. Вона походить від англійського
виразу “limited liability”. Але її вживання нормативно не визначене і є
необов’язковими.

Із прийняттям нового Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р.
№ 435-IV й Господарського кодексу України від 16 січня 2003 р. № 436-IV
процес створення і діяльності товариства з обмеженою відповідальністю
дещо змінився.

Одразу слід відзначити, що і ЦК України [5, ст.140], і ГК України [2,
ст.80] дають майже однакові визначення ТОВ як господарського товариства,
що має статутний капітал (далі – СК), поділений на частки, розмір яких
встановлюють установчі документи.

Мінімальний розмір СК кодекси не визначають, а відсилають до Закону
України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р. № 1576-XII
[6]. Таким чином, встановлений цим законом мінімальний СК у розмірі 100
мінімальних заробітних плат поки що не змінився. Але кодекси містять ряд
новел щодо вітчизняних ТОВ. Розглянемо їх більш детально.

Відповідно до ст. 140 ЦК України [5], заснувати ТОВ може не тільки група
осіб, а й одна особа. Щоправда, за умови, що єдиним учасником ТОВ не
може бути інше господарське товариство, створене однією особою. В свою
чергу, особа може бути учасником лише одного ТОВ, яке має одного
учасника. Інших обмежень, крім названих, що передбачені ст. 141 ЦК
України [5], для єдиного засновника ТОВ законодавство України не
встановлює.

Зазначимо, що ЦК України передбачає не лише мінімальну кількість
засновників ТОВ, а й максимальну. ЦК України встановлює лише факт
наявності такої максимальної кількості (без конкретних цифр) і відсилає
до Закону про «Про господарські товариства” [6], який, однак такої
максимальної кількості учасників ТОВ не визначає. Але прикінцеві
положення кодексів передбачають внесення змін до існуючих законодавчих
актів з метою приведення їх у відповідність до ЦК України й ГК України.

Перевищення цієї кількості тягне за собою чітко встановлені ЦК України
правові наслідки: протягом першого року ТОВ необхідно перетворити на
акціонерне товариство. Якщо за цей термін перетворення не відбулося і
кількість учасників не було зменшено до встановленого рівня, ТОВ
підлягатиме ліквідації в судовому порядку [34, c.82].

Деякі зміни торкнулися також порядку формування СК. До моменту державної
реєстрації ТОВ учасники віднині мають сплачувати не менше ніж 50% суми
своїх вкладів (на відміну від 30%, встановлених Законом про «Про
господарські товариства”). Частина СК, що залишилася несплаченою,
підлягає сплаті протягом першого року діяльності ТОВ. Хоча цей строк і
не змінився, але зазнали змін наслідки його недотримання учасниками.
Закон про «Про господарські товариства” передбачав загальне правило, за
яким учасник сплачував за час прострочки 10% річних з недовнесеної суми.
Стаття ж 144 ЦК України передбачає більш жорсткі наслідки порушення
річного терміну внесення вкладів до СК. Так, ТОВ має оголосити про
зменшення свого СК і зареєструвати відповідні зміни до статуту або
прийняти рішення про ліквідацію ТОВ (зокрема, коли розмір СК менший, ніж
законодавчо встановлений мінімальний розмір).

Зазначимо, що згідно з п. 4 ст. 144 ЦК України [5] розмір СК є
показником, з яким ТОВ має щорічно звіряти вартість своїх чистих
активів. Якщо наприкінці кожного фінансового року їхня вартість
виявляється меншою за СК, ТОВ зобов’язане оголосити про зменшення свого
СК і зареєструвати відповідні зміни до статуту. Зменшення СК у такій
ситуації можна уникнути, якщо учасники приймуть рішення про збільшення
СК за рахунок додаткових внесків. Та якщо вартість чистих активів ТОВ
стане меншою за визначений законом мінімальний розмір СК, ТОВ підлягає
ліквідації.

Зазнав деяких змін і порядок зменшення СК ТОВ. Якщо відповідно до Закону
про «Про господарські товариства” зменшення СК за наявності заперечень
кредиторів товариства не допускалося, то зараз п. 5 ст. 144 ЦК України
[5] надає кредиторам право вимагати дострокового припинення або
виконання відповідних зобов’язань ТОВ і відшкодування збитків після їх
сповіщення про зменшення СК.

1.2. Установчі документи ТОВ

Важко переоцінити важливість установчих документів для функціонування
будь-якої юридичної особи. Зазначені документи є своєрідною конституцією
юридичної особи, яка встановлює правоздатність останньої. Вони
визначають її найменування, місцезнаходження, мету й цілі діяльності,
види діяльності, порядок формування статутного фонду, порядок розподілу
прибутку та збитків, компетенцію органів управління, порядок припинення
діяльності та інші важливі питання. Тому учасникам слід якомога
серйозніше підходити до складання й затвердження зазначених документів
[35, c.104].

Єдиним установчим документом ТОВ є його статут. Це зафіксовано і в ЦК
України [5, ст.143], і в ГК України [2, ст.82]. Кодекси встановлюють
обсяг інформації, який обов’язково має містити статут.

Статут як єдиний установчий документ подається для державної реєстрації
ТОВ до відповідних органів виконавчої влади, де він зі всіма змінами й
доповненнями зберігається і є відкритим для ознайомлення.

У зв’язку з викладеним постає питання про роль і місце установчого
договору, який було укладено засновниками ТОВ і подано до органу
реєстрації в обов’язковому порядку. Чи необхідний він зараз, якщо його
не визнано установчим документом ТОВ?

Стаття 142 ЦК України [5] передбачає можливість укладення договору про
заснування ТОВ (не установчого договору) в тому випадку, коли
засновників декілька, й у них виникла необхідність визначити
взаємовідносини між собою щодо створення ТОВ. ЦК України наводить і
перелік питань, які фіксуються в договорі про заснування ТОВ, однак він
не є вичерпним.

Оскільки договір про заснування ТОВ не є установчим документом і
укладається за бажанням засновників, то при державній реєстрації ТОВ
його подання не є обов’язковим, про що прямо зазначає ст. 142 ЦК України
[5].

У разі, якщо засновники виявляють бажання врегулювати взаємини між
собою, вони можуть підписати відповідний договір, який встановлює
порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо
створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному
капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші
умови, хоча такий договір все ж не є установчим документом і подання
його при державній реєстрації товариства не є обов’язковим [5, ст.142].

Установчий акт видається у разі створення установи згідно з п.3 ст.88
ЦКУ [5]. Розробляти установчі документи необхідно відповідно до Глав 7
та 8 ЦКУ [5] та Розділу 2 ГКУ [2].

Установчі документи мають викладатися винятково українською мовою,
прошиті з пронумерованими аркушами та підписаними кожним засновником
особисто. Якщо засновником підприємства є фізична особа, то всі її
підписі на протоколі, установчому акті та установчих документах мають
бути завірені нотаріально.

Слід пам’ятати, що установчі документи та протокол необхідно укласти в
двох оригінальних примірниках, оскільки один примірник державний
реєстратор підшиває до справи при реєстрації юридичної особи та внесенні
її в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб –
підприємців.

Якщо передбачається формування статутного капіталу, то вам знадобиться
ще нотаріально засвідчена копія установчих документів для відкриття
рахунку з метою формування статутного капіталу.

Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім
відомостей, визначених для всіх господарських товариств, повинні містити
відомості про розмір внеску кожного з учасників, розмір, склад і порядок
внесення внесків [31, c.64].

Особливих вимог до установчих документів товариства з обмеженою
відповідальністю, заснованого однією особою, чинне законодавство не
визначає, тому державна реєстрація такого товариства має проводитися в
порядку, встановленому для державної реєстрації товариств з обмеженою
відповідальністю з урахуванням вимог ГК і ЦК.

Отже, установчі документи повинні містити відомості про вид товариства,
предмет і мету його діяльності, склад засновників і учасників,
найменування і місцезнаходження, розмір і порядок утворення статутного
фонду, порядок розподілу прибутків і збитків, склад і компетенцію
органів товариства і порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік
питань, з яких необхідне одноголосне рішення або кваліфікована більшість
голосів, порядок внесення змін до установчих документів, ліквідації й
реорганізації товариства та інші дані, передбачені законодавством.

1.3. Порядок державної реєстрації ТОВ

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців –
засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення
факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а
також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені Законом “Про
державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців”,
шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб включає:

– перевірку комплектності документів, які подаються державному
реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

– перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на
відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;

– внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу – підприємця
до Єдиного державного реєстру;

– оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з
Єдиного державного реєстру [34, c.69].

Зміни до установчих документів юридичної особи підлягають обов’язковій
державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного
державного реєстру в порядку, встановленому цим Законом.

Відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають державній
реєстрації.

Представництва, філії іноземних компаній в Україні підлягають
акредитації на території України в порядку, встановленому законом.

Основні етапи державної реєстрації ТОВ можна зобразити у вигляді таблиці
(див. табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Етапи державної реєстрації ТОВ

Етап Строк

виконання Примітки

Подача документів в РДА

Для резервування назви 1 день 1. Заповнюється заява встано-вленого
зразка;

2. Платіж за резервування назви 34 грн.

Визначення видів діяльності та підготовка реєстраційних документів для
подачі в РДА 2 день 1. Заповнюється реєстраційна картка за ф. 1;

2. Підготовка статуту та протоколу установчих зборів.

Підписання документів 3 день 1. Засновники підписують протокол
установчих зборів, та статут ( 2 примірники кожного документу);

2. Підписи засновників на статутах нотаріально посвідчуються;

3. Підписання довіреності в разі проведення реєстрації представниками
(від кожного засновника).

Подача документів в РДА 4 день 1. Довідка про резервування назви, якщо
воно проводилось;

2. Два примірники статуту;

3. Протокол установчих зборів;

4. Реєстраційна картка за ф. 1;

5. Реєстраційний платіж (170 грн.)

За результатами проведення державної реєстрації видається свідоцтво про
державну реєстрацію та один примірник статуту.

Отримання довідки з ЄДРПОУ (статистика) 4 день 1. Копія свідоцтва про
державну реєстрацію;

2. Заява на отримання довідки;

3. Копія доручення у випадку подачі документів представником.

4. Плата за послуги ЄДРПОУ (25.94)грн.

Продовження таблиці 1.1

Подача документів в ДПІ 5 день Загальна система оподаткування

(підприємство платник податку на прибуток 25 %)

Для реєстрації підприємства в ДПІ подаються наступні документи:

1. Заява про видачу довідки 4-ОПП на руки;

2. Копія свідоцтва про державну реєстрацію;

3. Копія довідки з ЄДРПОУ (статистики);

4. Копія паспорта та ІПН керівника підприємства.

5. Копія доручення у випадку подачі документів представником.

3. Взяття на облік юридичної особи здійснюється органами ДПІ не пізніше
одного дня з дня надходження відомостей з реєстраційної картки на
проведення державної реєстрації (автоматично). За результатами орган ДПІ
видає довідку про взяття на облік платника податків (ф. 4-ОПП).

Спрощена система оподаткування

(підприємство платник єдиного податку 10 %)

Крім вище вказаних документів подається також заповнена заява про сплату
єдиного податку (строк видачі свідоцтва 10 робочих днів)

Підприємство платник ПДВ

1. Заповнена заява 1-ПДВ

2. Квитанція про сплату 17 грн.

Подача документів у відділення дозвільної системи для одержання дозволу
на виготовлення печатки 5 день 1. Клопотання про одержання дозволу на
виготовлення печатки;

2. Нотаріально посвідчена копія свідоцтва про державну реєстрацію;

3. Копія довідки з ЄДРПОУ (статистика);

4. Довіреність від керівника підприємства, або її нотаріально посвідчена
копія в разі подачі документів представником.

5. Ескізи печаток підписаних керівником у 2-ох примірниках.

6. Квитанція про сплату 81 грн. за послуги дозвільної системи.

Продовження таблиці 1.1

Реєстрація у ПФ та фондах соціального страхування 5 день Пенсійний фонд
та фони соціального страхування реєструють підприємство не пізніше
одного дня з дня надходження відомостей від державного реєстратора. За
результатами видається повідомлення про взяття на облік платника
страхових внесків.

Для отримання повідомлення на руки подаються наступні документи:

1. Копія свідоцтва про державну реєстрацію;

2. Копія довідки статистики;

3. Копія доручення у випадку подачі документів представником.

Відкриття поточного рахунку 10 день Для відкриття поточного рахунку
необхідні наступні документи:

1. Свідоцтво про державну реєстрацію;

2. Довідка про взяття на облік платником податків за Ф. 4-ОПП;

3. Свідоцтво про сплату єдиного податку або податку на додану вартість
(за наявності);

4. Довідка про взяття на облік у ПФ;

5. Довідка про взяття на облік у ФССНВП

6. Паспорт, ідентифікаційний но-мер керівника;

7. Картки із зразками підписів нотаріально завірені (2 шт.);

8. Заповнена заява про відкриття поточного рахунку.

Згідно статті 8 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб
та фізичних осіб-підприємців” (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003,
N31-32, ст.263; зі змінами від 16.03.2006 р.) [9] висуваються наступні
вимоги до оформлення документів, які подаються державному реєстратору:

1. Документи, які відповідно до вимог цього Закону подаються
(надсилаються рекомендованим листом) державному реєстратору, повинні
бути викладені державною мовою.

2. Реєстраційна картка заповнюється машинодруком або від руки
друкованими літерами. Якщо документи надсилаються державному реєстратору
рекомендованим листом, підпис заявника на реєстраційній картці (заяві,
повідомленні) повинен бути нотаріально посвідчений 3. Установчі
документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення)
юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом.
Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству
несуть засновники (учасники) юридичної особи.

4. Статути банків, установчі документи інших юридичних осіб, які
відповідно до закону підлягають погодженню Національним банком України,
іншими органами державної влади, подаються з відміткою про їх погодження
відповідно Національним банком України, іншими органами державної влади.

5. Установчі документи юридичної особи, а також зміни до них,
викладаються письмово, прошиваються, пронумеровуються та підписуються
засновниками (учасниками) або уповноваженими особами, якщо законом не
встановлено інший порядок їх затвердження. Підписи засновників
(учасників) або уповноважених осіб на установчих документах повинні бути
нотаріально посвідчені. У випадках, які передбачені законом, установчі
документи повинні бути погоджені з відповідними органами державної
влади.

Внесення змін до установчих документів юридичної особи оформляється
окремим додатком або викладенням установчих документів у новій редакції.
На титульній сторінці додатка до установчих документів юридичної особи
робиться відмітка про те, що зазначені документи є невід’ємною частиною
відповідних установчих документів.

6. Документ про підтвердження реєстрації іноземної юридичної особи в
країні її місцезнаходження повинен бути легалізований у встановленому
порядку.

7. Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її
відокремленого підрозділу встановлюються спеціально уповноваженим
органом з питань державної реєстрації [9, cт.8].

Відмова у проведенні державної реєстрації ТОВ можлива згідно статті 27
Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних
осіб-підприємців” [9] на таких підставах:

– невідповідність відомостей, які вказані в реєстраційній картці на
проведення державної реєстрації юридичної особи, відомостям, які
зазначені в документах, що подані для проведення державної реєстрації
юридичної особи;

– невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8
цього Закону;

– порушення порядку створення юридичної особи, який встановлено законом,
зокрема: наявність обмежень на зайняття відповідних посад, встановлених
законом щодо осіб, які зазначені як посадові особи органу управління
юридичної особи;

– невідповідність відомостей про засновників (учасників) юридичної особи
відомостям щодо них, які містяться в Єдиному державному реєстрі;

– наявність обмежень щодо вчинення засновниками (учасниками) юридичної
особи або уповноваженою ними особою юридичних дій, які встановлені
абзацом четвертим частини другої статті 35 Закону «Про державну
реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» [9];

– наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, яке тотожне
найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися;
використання у найменуванні юридичної особи приватного права повного чи
скороченого найменування органу державної влади або органу місцевого
самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичного
державного найменування, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів
України.

Відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи з інших
підстав не допускається.

За наявності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації
юридичної особи державний реєстратор зобов’язаний не пізніше трьох
робочих днів з дати надходження документів для проведення державної
реєстрації видати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення)
засновнику або уповноваженій ним особі повідомлення про відмову в
проведенні державної реєстрації із зазначенням підстав для такої відмови
та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації
юридичної особи, відповідно до опису. У разі відмови у проведенні
державної реєстрації юридичної особи реєстраційний збір не повертається.

Після усунення причин, що були підставою для відмови у проведенні
державної реєстрації юридичної особи, засновник (засновники) або
уповноважена ними особа можуть повторно подати документи на проведення
державної реєстрації юридичної особи, які розглядаються у порядку,
передбаченому цим Законом для проведення державної реєстрації юридичної
особи.

Відмову в проведенні державної реєстрації юридичної особи може бути
оскаржено в суді.

Порушення строків видачі (направлення рекомендованим листом) засновнику
або уповноваженій ним особі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної
особи, повідомлення про відмову у проведенні державної реєстрації або
повідомлення про залишення документів без розгляду вважається відмовою у
проведенні державної реєстрації юридичної особи і може бути оскаржено в
суді [37, c.118].

1.4. Права та обов’язки учасників ТОВ

Слід зазначити, що склад учасників ТОВ від моменту створення й до
моменту його ліквідації може змінюватися. Учасники мають право уступати
свої частки в СК іншим особам; можуть виходити зі складу учасників ТОВ,
одержавши при цьому свою частку, а в окремих випадках можуть бути
виключені зі складу учасників ТОВ.

Зазначимо, що учасник ТОВ має право продати чи іншим чином відступити
свою частку одному або декільком учасникам даного ТОВ. При цьому, на
відміну від норми Закону про «Про господарські товариства” [6], згода
решти учасників ТОВ не потрібна. Відступлення ж третім особам як і
раніше, відбувається лише тоді, коли статут ТОВ не забороняє таку
уступку.

Залишилося незмінним і встановлене переважне право учасників ТОВ на
купівлю частки учасника, але визначено конкретний строк для реалізації
учасниками цього переважного права – один місяць з дня повідомлення про
намір продати частку або протягом іншого строку, встановленого статутом
чи домовленістю між учасниками. Після сплину цього терміну частку можна
відчуджувати третім особам. Раніше передача частки третім особам
дозволялася лише після повного внесення вкладу учасником, який її
відступає. Нині ж п. 3 ст. 147 ЦК України [5] передбачає можливість
відчудження частки учасником ТОВ до повної її сплати, але лише тієї
частини, яку вже сплачено.

Згідно зі ст. 148 ЦК України [5] і ст. 88 ГК України [2], учасник ТОВ
також має право вийти з його складу. Зокрема п. 1 ст. 148 ЦК України [5]
зобов’язує такого учасника повідомити про це не пізніше ніж за 3 місяці
до свого виходу. Згадана норма не є імперативною: статут може
передбачати й інший термін для повідомлення, але в межах одного року
відповідно до вимог п. 2 ст. 100 ЦК України [5]. Інші питання, пов’язані
з виходом учасника зі складу ТОВ, залишилися без змін.

Пункт 3 ст. 100 ЦК України [5] передбачає можливість виключення учасника
зі складу ТОВ. Жодних новел з цього приводу ні ЦК України, ні ГК України
не містять, посилаючись при цьому на статут ТОВ і Закон про «Про
господарські товариства”. З урахуванням того, що ст. 64 [6] останнього
передбачає порядок виключення учасника зі складу ТОВ, можна вважати, що
його залишено незмінним.

Нового забарвлення набув і порядок правонаступництва учасника ТОВ. Якщо
Закон про «Про господарські товариства” встановлював переважне право
вступу до ТОВ правонаступника (спадкоємця) учасника ТОВ, то п. 5 ст. 147
ЦК України [5] встановлює правило, за яким частки у СК переходять до
правонаступника (спадкоємця) учасника ТОВ. Але учасники ТОВ мають право
контролювати процес вступу правонаступника (спадкоємця) до складу ТОВ
через фіксування у статуті умови про те, що такий вступ допускається
лише за згодою інших учасників товариства. Порядок розрахунків із
спадкоємцями (правонаступниками) учасника ТОВ, які не вступили до нього,
не змінився.

Виключення учасника з товариства з обмеженою відповідальністю породжує
ряд правових наслідків. Застосування цих наслідків на практиці породує
багато проблем. Окремих питань виключення торкалися авторитетні
українські вчені І.В. Спасибо-Фатєєва, І.М. Кучеренко, О.Р. Кібенко.
Однак далеко не всі питання знайшли висвітлення у цих роботах, окремі
висловлені тези, на наш погляд, є дискусійними, зокрема й тих, які
стосуються безпосередньо правових наслідків виключення.

Відповідно до ч.2 ст. 64 Закону України “Про господарські товариства”
[6], виключення учасника з товариства призводить до наслідків,
передбачених статтями 54 і 55 цього Закону [6]. Тобто законодавець
відсилає нас до норм, які регулюють оплату вартості майна при виході
учасника з товариства [6, ст.54] і спадкування (правонаступництво)
частки учасника [6, ст.55].

Складність визначення правових наслідків виключення полягає в тому, що
ст. 54 і ст. 55 Закону України “Про господарські товариства” [6], які
підлягають застосуванню, не збігаються між собою, а в якій частині
застосовувати кожну з них до виключення – не встановлено.

Так, відповідно до ст. 54 згаданого Закону [6], при виході учасника з
товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість
частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді.
Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов
з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника
та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково
в натуральній формі.

Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку,
одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно,
передане учасником товариству тільки в користування, повертається в
натуральній формі без винагороди [30, c.115].

Відповідно до ст. 55 [6], при реорганізації юридичної особи, учасника
товариства, або у зв’язку із смертю громадянина, учасника товариства,
правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього
товариства.

При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з
обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього
правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній
формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій
юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день
реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір
статутного фонду товариства підлягає зменшенню.

Порівняння змісту цих статей та спроба їх застосування до виключення,
наштовхується на необхідність з‘ясування, чому законодавець послався на
дві статті: 54 і 55 [6], а не одну з них?

Звернемо увагу на те, що виключення учасника призводить до наслідків,
передбачених ст. 54 і 55 Закону [6]. Йдеться саме про наслідки,
передбачені цими статтями, які настають у разі виключення. Такими
наслідками є:

1) виплата частини майна товариства пропорційно до частки в статутному
капіталі протягом 12 місяців [6, ст.54];

2) виплата належної учаснику частки прибутку, одержаного товариством в
даному році до моменту його виключення [6, ст.54];

3) повернення в натуральній формі без винагороди майна, переданого
учасником товариству тільки в користування [6, ст.54];

4) зменшення розміру статутного капіталу [6, ст.55].

Інші норми ст. 54 і 55 Закону “Про господарські товариства” [6] не
можуть бути застосовані до виключення, оскільки суперечать суті
виключення.

На мій погляд, законодавцеві було б достатньо послатися на одну статтю,
ст. 54 цього Закону, оскільки правові наслідки виключення і виходу з
товариства є тотожними. Необхідність посилатися ще й на ст. 55 викликана
лише тим, що в ній згадується зменшення статутного капіталу товариства,
про що не зазначено у ст. 54 [6].

Строк проведення розрахунку з учасником, якого виключено, буде
відраховуватися з моменту прийняття зборами (або судом) рішення про
виключення.

Зменшення статутного капіталу відбувається до проведення розрахунків з
учасником, котрого виключено.

Якщо внаслідок невиконання учасником обов‘язків пере товариством йому
було завдано шкоду, то товариство, як кредитор, вправі зарахувати свої
зустрічні зобов‘язання з виплати вартості частини майна товариства в
рахунок відшкодування шкоди. Однак для цього розмір шкоди повинен бути
встановлений.

Виключення учасника з товариства не означає автоматичного припинення з
ним трудових або цивільно-правових відносин. Тому звільняючи учасника,
який є директором товариства, доцільно одразу приймати й рішення про
відсторонення, а ще краще – про його звільнення.

Виключення учасника призводить до фактичної зміни складу учасників і є
підставою для внесення змін до статуту. Це слід мати на увазі формуючи
питання порядку денного, і включати до нього, поряд із питанням про
виключення, питання про затвердження змін до статуту. В іншому випадку,
це питання можна буде розглядати лише за згодою всіх учасників, що
беруть участь у зборах [23, c.81].

Державному реєстратору, окрім інших документів, необхідних для
реєстрації будь-яких змін, подається рішення уповноваженого органу
юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) зі складу
засновників (учасників) юридичної особи, якщо це передбачено законом або
установчими документами юридичної особи [9, ч.3 ст.29]. Таким рішенням є
протокол зборів учасників або витяг з нього в частині питання, що
стосується виключення.

Державний реєстратор не повинен з’ясовувати наявність підстав для
виключення учасника, дотримання порядку скликання зборів, виділення
частки в майні товариства і не несе жодної відповідальності за
порушення, що мали місце під час виключення.

Незгода особи, стосовно якої прийнято рішення про виключення, її
особисті звернення до реєстратора та інших осіб, в тому числі оскарження
рішення про виключення в суді, не є перешкодою для здійснення реєстрації
зміни складу учасників. Однак суд вправі заборонити державному
реєстратору проводити державну реєстрацію змін до статуту у порядку
вжиття запобіжних заходів або заходів забезпечення позову.

Учасник, якого виключили, має право оскаржити це рішення до суду.
Предметом позову в таких справах може бути визнання недійсним та
скасування рішення загальних зборів учасників, визнання недійсною
державної реєстрації змін до статуту, поновлення в товаристві,
відшкодування моральної шкоди.

1.5. Майно та управління ТОВ

Частиною 1 статті 86 ГКУ [2] визначається майно, яке може вноситися
учасниками та засновниками господарських товариств в якості вкладів до
статутного капіталу господарського товариства в обмін на корпоративні
права. До такого майна ГКУ віднесено:

* будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності;

* цінні папери;

* права користування землею, водою та іншими природними ресурсами,
будинками, спорудами;

* інші майнові права (включаючи майнові права на об’єкти
інтелектуальної власності);

* кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 2 ст. 115 ЦК [5] внеском учасника можуть бути гроші,
цінні папери, інші речі або майнові та інші відчужувані права, що мають
грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Майно, що є предметом вкладу учасника чи засновника, має відповідати
певним вимогам: бути власністю учасника (засновника); мати грошову
оцінку; бути відчужуваним; належати до майна, яке може використовуватися
для формування статутного капіталу господарського товариства.

Вклади учасників ти засновників можуть складатися з різних предметів,
тобто бути комбінованими.

Товариство з обмеженою відповідальністю несе відповідальність за своїми
зобов’язаннями тільки своїм майном, відповідно його учасники не
відповідають за його зобов’язаннями і несуть ризик збитків, пов’язаних з
діяльністю товариства, у межах своїх вкладів. В цьому виявляється
характерна ознака товариства та його учасників, яка полягає не в
обмеженні відповідальності товариства як суб’єкта господарювання певними
сумами коштів або майна, а саме в обмеженні відповідальності учасників
товариства розміром вкладів, що були ними внесені.

При вибуванні учасника, майно, передане учасником товариству тільки в
користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Учасники несуть майнову відповідальність тільки в межах свого внеску. Як
бачимо, учасник не відповідає своєю часткою в майні товариства за своїми
особистими зобов’язаннями.

Але це не означає, що частка майна учасника взагалі недоторканна. Це,
однак, свідчить про те, що якщо в учасника з’являються особисті борги
(не пов’язані з діяльністю товариства), то кредитори накладають
стягнення на його особисте майно. І тільки якщо цього майна виявиться
недостатньо, кредитори можуть зажадати вилучення частки учасника з майна
підприємства. Такий саме порядок застосовується у випадку карного
переслідування учасника (конфіскація тощо) [25, c.136].

При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з
обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього
правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній
формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій
юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день
реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір
статутного (складеного) капіталу товариства підлягає зменшенню.

Речі визначені ч. 2 ст. 115 ЦК [5] як одна із форм внесків до статутного
капіталу товариства. Згідно із ст. 179 ЦКУ [5] річчю є предмет
матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та
обов’язки. Речі згідно із ст. 181 ЦКУ [5] поділяються на нерухомі речі
(нерухоме майно, нерухомість) та рухомі речі (рухоме майно). Нерухомі
речі (нерухоме майно, нерухомість) досить рідко вноситься в якості
вкладу до статутного капіталу ТОВ. Відповідно до ст. 181 ЦКУ [5] до
нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки,
а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є
неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські
судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти, а також інші речі,
права на які підлягають державній реєстрації.

Згідно з листом від 14.09.2004 р. № 6279 Держкомпідприємництва передачу
нерухомого майна ТОВ доцільно оформляти актами оцінки та
приймання-передавання до статутного капіталу. При цьому, засновник
товариства з обмеженою відповідальністю може стовідсотково формувати
статутний капітал нерухомим майном, дотримуючись чинного законодавства.

Рухомими речами (рухомим майном) є речі, які можна вільно переміщувати у
просторі. В якості рухомого майна предметом внеску до статутного
капіталу часто є обладнання, офісна техніка, меблі та інше рухоме майно.
Жодних документів, які б засвідчували право власності учасника на це
майно, нотаріусу, котрий підтверджує справжність підписів засновників на
установчому документі, не подається. Фактичний внесок та факт його
передання товариству ні нотаріус, ні будь-хто інший не перевіряє. Це
створює небезпеку формування статутного капіталу майном, якого немає,
або майном, одержаним з невідомих джерел. Внесок майном незаконного
походження є одним із способів легалізації (відмивання) доходів.

Іноземна валюта найчастіше вноситься до статутного капіталу
нерезидентами, хоча може бути внеском і українських засновників.
Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного
регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 р. № 15-93 іноземна
валюта – це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських
білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом
на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або
такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки,
які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і
міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на
рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових
установ за межами України; платіжні документи та інші цінні папери
(акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки,
акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші
фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або
банківських металах [33, c.150-151].

До статутного капіталу ТОВ можуть вноситись права користування землею,
водою, а також інші майнові права. Відповідно до ч. 1 ст. 190 ЦК [5]
майнові права є складовою частиною майна.

Для передачі прав користування майном до статутного капіталу ТОВ,
насамперед, необхідно, аби у статуті ТОВ була передбачена можливість
здійснення внесків до статутного капіталу майновими правами.

Майнові права передаються до статутного капіталу ТОВ на підставі акта.
При цьому особа, яка їх приймає до статутного капіталу, вважатиметься
власником цих прав, адже за ст. 85 ГК [2] господарське товариство (тобто
в даному випадку створене ТОВ) є власником майна, що передається йому до
статутного фонду учасниками та засновниками як внески.

Ноу-хау підтверджувати наявність вкладу засновника (учасника)
господарського товариства до статутного капіталу, внесеного ним у
вигляді права на використання “ноу-хау”, може бути акт оцінки майнових
прав, ліцензійний договір на використання “ноу-хау”, договір
купівлі-продажу “ноу-хау”.

Не може бути вкладом до статутного капіталу товариства з обмеженою
відповідальністю. Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону «Про господарські
товариства» [6] та ч. 3 ст. 86 ГК [2] забороняється використовувати для
формування статутного капіталу бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит
та під заставу.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про обіг векселів в Україні» від
05.04.2001 р. № 2374-ІІІ [11] забороняється використовувати векселі як
внесок до статутного фонду господарського товариства.

Не можуть бути вкладом учасника його особисті дії (реєстрація
товариства, досвід у певній галузі діяльності, консультації), роботи чи
послуги.

У ч. 2 ст. 144 ЦК [5] прямо зазначено, що не допускається звільнення
учасника товариства з обмеженою відповідальністю від обов’язку внесення
частки до статутного капіталу товариства, у тому числі шляхом
зарахування вимог до товариства. Тобто внеском учасника не може бути
погашення (прощення) боргу.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників,
що складаються з учасників або призначених ними представників. До
компетенції зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю
належить:

1) визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження
його планів та звітів про їх виконання;

2) внесення змін до статуту товариства;

3) обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної
комісії;

4) затвердження річних результатів діяльності товариства, звітів і
висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку;

5) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та
представництв, затвердження їхніх статутів та положень;

6) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності
посадових осіб товариства;

7) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів
товариства, визначення його організаційної структури;

8) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових
вкладів;

9) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

10) виключення учасника з товариства;

11) визначення умов оплати праці посадових осіб товариства;

12) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує
зазначену в статуті товариства;

13) прийняття рішення про припинення діяльності товариства [6, ст.59].

Статутом товариства до компетенції зборів учасників можуть бути
віднесені й інші питання.

З питань, зазначених у пунктах 1, 2 і 10, у вищому органі необхідна
одностайність. З решти питань рішення приймаються простою більшістю
голосів (учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їхніх
часток у статутному фонді).

Збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не
рідше як два рази на рік, якщо інше не передбачено установчими
документами. Такі збори вважаються повноважними, якщо на них присутні
учасники (представники учасників), які володіють у. сукупності більш як
60 відсотками голосів, а з питань, що потребують одностайності, – всі
учасники.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган:
колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює
генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і
особи, які не є учасниками товариства.

Дирекція (директор) вирішує всі питання діяльності товариства, за
винятком тих, що входять до виключної компетенції зборів учасників, її
повноваження при цьому визначено ст. 62 Закону України “Про господарські
товариства” [6] та установчими документами товариства.

Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою
відповідальністю здійснює ревізійна комісія, що утворюється зборами
учасників товариства з їх числа у кількості не менше трьох осіб. Її
діяльність регламентовано ст. 63 Закону України “Про господарські
товариства” [6].

Порядок контролю за діяльністю виконавчого органу ТОВ ані ЦК України,
ані ГК України не встановлюють, а лише відсилають до норм Закону України
про «Про господарські товариства” [6] і статуту ТОВ. Тому залишаються
чинними норми цього закону щодо створення і діяльності ревізійної
комісії як контрольного органу в ТОВ. Іншим контрольним органом є
аудиторська фірма (аудитор). Стаття 146 ЦК [2] України містить нове
положення про те, що на вимогу будь-якого учасника може проводитись
аудиторська перевірка річної фінансової звітності ТОВ із залученням
професійного аудитора, не пов’язаного майновими інтересами з ТОВ чи його
учасниками.

За загальним правилом, витрати на проведення такої перевірки
покладаються на учасника, який її ініціює. Але статут ТОВ може
встановлювати й інший порядок оплати.

ТОВ, як і будь-яке інше товариство, може провести реорганізацію і
змінити свою організаційно-правову форму: ст. 150 ЦК України [5] прямо
передбачає можливість перетворення ТОВ на акціонерне товариство (закрите
чи відкрите) чи на виробничий кооператив.

Висновки до 1 розділу

ЦК України [5, ст.140], і ГК України [2, ст.80] дають майже однакові
визначення ТОВ як господарського товариства, що має статутний капітал
(далі – СК), поділений на частки, розмір яких встановлюють установчі
документи.

Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його
зобов’язаннями і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю
товариства, у межах вартості своїх вкладів [5, ст.140].

Товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником
інше господарське товариство, учасником якого є одна особа. Особа може
бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке
має одного учасника [5, ст.141].

Із прийняттям нового Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р.
№ 435-IV й Господарського кодексу України від 16 січня 2003 р. № 436-IV
процес створення і діяльності товариства з обмеженою відповідальністю
(далі – ТОВ) дещо змінився.

Відповідно до ст. 140 ЦК України [5], заснувати ТОВ може не тільки група
осіб, а й одна особа. Щоправда, за умови, що єдиним учасником ТОВ не
може бути інше господарське товариство, створене однією особою. В свою
чергу, особа може бути учасником лише одного ТОВ, яке має одного
учасника. Інших обмежень, крім названих, що передбачені ст. 141 ЦК
України [5], для єдиного засновника ТОВ законодавство України не
встановлює.

До моменту державної реєстрації ТОВ учасники віднині мають сплачувати не
менше ніж 50% суми своїх вкладів (на відміну від 30%, встановлених
Законом про «Про господарські товариства”). Частина СК, що залишилася
несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності ТОВ.
згідно з п. 4 ст. 144 ЦК України розмір СК є показником, з яким ТОВ має
щорічно звіряти вартість своїх чистих активів. Якщо наприкінці кожного
фінансового року їхня вартість виявляється меншою за СК, ТОВ зобов’язане
оголосити про зменшення свого СК і зареєструвати відповідні зміни до
статуту. Зменшення СК у такій ситуації можна уникнути, якщо учасники
приймуть рішення про збільшення СК за рахунок додаткових внесків. Та
якщо вартість чистих активів ТОВ стане меншою за визначений законом
мінімальний розмір СК, ТОВ підлягає ліквідації.

Єдиним установчим документом ТОВ є його статут. Це зафіксовано і в ЦК
України [5, ст.143], і в ГК України [2, ст.82]. Кодекси встановлюють
обсяг інформації, який обов’язково має містити статут.

Статут як єдиний установчий документ подається для державної реєстрації
ТОВ до відповідних органів виконавчої влади, де він зі всіма змінами й
доповненнями зберігається і є відкритим для ознайомлення.

Стаття 142 ЦК України [5] передбачає можливість укладення договору про
заснування ТОВ (не установчого договору) в тому випадку, коли
засновників декілька, й у них виникла необхідність визначити
взаємовідносини між собою щодо створення ТОВ. ЦК України наводить і
перелік питань, які фіксуються в договорі про заснування ТОВ, однак він
не є вичерпним.

Оскільки договір про заснування ТОВ не є установчим документом і
укладається за бажанням засновників, то при державній реєстрації ТОВ
його подання не є обов’язковим, про що прямо зазначає ст. 142 ЦК України
[5].

Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім
відомостей, визначених для всіх господарських товариств, повинні містити
відомості про розмір внеску кожного з учасників, розмір, склад і порядок
внесення внесків.

Особливих вимог до установчих документів товариства з обмеженою
відповідальністю, заснованого однією особою, чинне законодавство не
визначає, тому державна реєстрація такого товариства має проводитися в
порядку, встановленому для державної реєстрації товариств з обмеженою
відповідальністю з урахуванням вимог ГК і ЦК.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців –
засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення
факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а
також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені Законом “Про
державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців”,
шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Частиною 1 статті 86 ГКУ [2] визначається майно, яке може вноситися
учасниками та засновниками господарських товариств в якості вкладів до
статутного капіталу господарського товариства в обмін на корпоративні
права. До такого майна ГКУ віднесено:

* будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності;

* цінні папери;

* права користування землею, водою та іншими природними ресурсами,
будинками, спорудами;

* інші майнові права (включаючи майнові права на об’єкти
інтелектуальної власності);

* кошти, в тому числі в іноземній валюті.

РОЗДІЛ 2

ДІЯЛЬНІСТЬ ТОВАРИСТВА З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ

2.1. Правовий статус товариства з додатковою відповідальністю

Відповідно до ст. 65 Закону України “Про господарські товариства”
товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство,
статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими
документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його
боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум
– додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному
розмірі до внеска кожного учасника.

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих
документах.

До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються норми статей
4, 11, 52-64 Закону “Про господарські товариства” з урахуванням
особливостей, передбачених статтею 51.

Досліджуване товариство належить до суб’єктів господарювання, створення
яких базується на об’єднанні капіталів.

До об’єднань капіталів належать господарські товариства, в яких
домінуючими є майнові елементи (акціонерне товариство, товариство з
обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю). Попри наявність
значних відмінностей між цими товариствами, вони мають спільні ознаки,
що є характерними саме для цієї великої групи господарських товариств:

обмеження ризику учасників товариства за результати діяльності
товариства розміром сплачених вкладів (акцій) та відсутність у них (AT,
TOB) чи обмеженість субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями
товариства (ТДВ), що викликає застосування спеціальних механізмів
захисту інтересів кредиторів товариства;

законодавчі вимоги до мінімального розміру статутного фонду (капіталу),
резервного фонду, порядку їх формування та необхідності підтримання не
нижче певного розміру (подібні вимоги встановлюються з метою захисту
інтересів кредиторів товариства);

основний установчий документ – статут;

участь учасників в управлінні справами та розподілі прибутку товариства
залежить, як правило, від розміру їх часток у статутному фонді
товариства;

управління товариством здійснюється за допомогою його органів (вищий –
загальні збори учасників; виконавчий орган, що може формуватися не лише
з учасників товариства, а й з найманих працівників; контрольний орган чи
органи), порядок формування та вимоги до яких встановлюються
законодавством;

обов’язковість майнової та необов’язковість персональної участі (за
деякими винятками) в товаристві для його учасників;

можливість виходу учасника з товариства в будь-який момент за його
бажанням з дотриманням встановленої законом та статутом товариства
процедури;

можливість створення таких товариств однією особою та функціонування у
складі однієї особи (ч. 2 ст. 114, ч.1 ст.140, ч.1 ст.151, ч.4 ст.153
[5]; ч.1 ст.79 [2]; щодо створення ВАТ у процесі приватизації шляхом
перетворення державних унітарних підприємств – ч.3 ст.7 Закону України
“Про приватизацію державного майна”, щодо державних акціонерних
товариств – Указ Президента України від 15.06.1993 р. “Про
корпоратизацію підприємств”);

можливість здійснення контролю над товариством з боку одного учасника,
який володіє контрольним пакетом акцій (відповідною часткою в статутному
фонді товариства).

Відповідно до ст. 79 Господарського кодексу України [2] господарськими
товариствами визнаються підприємства або інші суб’єкти господарювання,
створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об’єднання їх
майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання
прибутку. У випадках, передбачених ГК, господарське товариство може
діяти у складі одного учасника.

Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб’єкти
господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у статті
2 ГК [2], а також громадяни, які не є суб’єктами господарювання.
Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах
суб’єктів господарювання або інших осіб встановлюються ГК, іншими
законами [40, c.217].

ТДВ є юридичними особами.

Суб’єкти господарювання – юридичні особи, які стали засновниками або
учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи.

Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку
діяльність, якщо інше не передбачено законом.

Основна мета господарських товариств – одержання прибутку від реалізації
результатів власної господарської діяльності. Традиційно господарські
товариства вважаються “колективними підприємцями” – організаціями
корпоративного типу, що відповідають таким ознакам: створюються і діють
у складі кількох (багатьох) осіб; мають статутний капітал (складкове
майно), поділений на частки відповідно до кількості
засновників/учасників або на акції рівної номінальної вартості;
управління справами товариства здійснюється зазвичай на колегіальних
засадах (безпосередньо уповноваженими учасниками товариства або за
допомогою системи створених ними органів). Проте протягом останнього
століття у світовій тенденції регулювання корпоративних відносин
намітилася чітка тенденція – легалізація товариства однієї особи, тобто
можливості створення товариства однією особою та/або діяльність
товариства у складі одного учасника. Наочним прикладом є державні
(національні) акціонерні товариства (холдингові компанії) [41, c.193].

Частина 2 ст. 79 ГК [2] окреслює досить значне коло осіб, які можуть
бути засновниками та учасниками ТОВ: суб’єкти господарювання, інші
учасники господарських відносин, зазначені у статті 2 ГК [2] (споживачі,
органи влади та місцевого самоврядування, інші організації), а також
громадяни, які не є суб’єктами господарювання.

Водночас до суб’єктів господарювання стаття 55 ГК [2] відносить не лише
осіб, які традиційно наділяються засновницькими повноваженнями
(господарські організації зі статусом юридичної особи; громадяни
України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську
діяльність і зареєстровані як підприємці), а й філії, представництва,
інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні
одиниці), утворені для здійснення господарської діяльності. Наділення
подібних підрозділів засновницькими повноваженнями навряд чи можна
визнати доцільним, оскільки вони не є самостійними суб’єктами права в
зовнішніх відносинах, а повністю залежать від материнської організації.

2.2. Установчі документи товариства з додатковою відповідальністю

Установчим документом ТДВ, як і для ТОВ, визнається тільки статут, а
договір між засновниками є лише правовим документом, що регулює
відносини між цими особами.

Згідно ст. 4 Закону України “Про господарські товаристива” [5]
акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою
відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і
статуту, повне і командитне товариство – установчого договору. Установчі
документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством,
погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства,
предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників,
найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного
фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію
органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік
питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок
внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і
реорганізації товариства.

Установчі документи повинні також містити відомості, передбачені статтею
51 Закону України “Про господарські товариства”: установчі документи
товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених
у статті 4 Закону “Про господарські товариства”, повинні містити
відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та
порядок внесення ними вкладів, розмір і порядок формування
резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному
(складеному) капіталі [31, c.182].

Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників
не впливають на розмір їх частки у статутному (складеному)
капіталі, вказаної в установчих документах товариства, якщо
інше не передбачено установчими документами.

Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою
для відмови у державній реєстрації товариства.

До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не
суперечать законодавству України.

За ст. 82 ГК установчим документом акціонерного товариства, товариства з
обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є
статут [2].

Установчі документи господарського товариства повинні містити відомості
про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та
учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття
ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність
або кваліфікована більшість голосів, інші відомості, передбачені статтею
57 ГК.

Так, згідно ст. 57 ГК [2] установчими документами суб’єкта
господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а
у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб’єкта
господарювання.

В установчих документах повинні бути зазначені найменування та
місцезнаходження суб’єкта господарювання, мета і предмет господарської
діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок
прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та
збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не
передбачено законом.

У засновницькому договорі засновники зобов’язуються утворити суб’єкт
господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його
утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків
і збитків, управління діяльністю суб’єкта господарювання та участі в
ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші
умови діяльності суб’єкта господарювання, які передбачені законом, а
також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону [19,
с.146].

Найменування господарського товариства повинно містити зазначення виду
товариства, для повних товариств і командитних товариств – прізвища
(найменування) учасників товариства, які несуть додаткову
відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном, а також
інші необхідні відомості. Найменування господарського товариства не може
вказувати на належність товариства до органів державної влади чи органів
місцевого самоврядування.

До установчих документів можуть бути включені також відомості щодо інших
умов діяльності господарського товариства, які не суперечать закону.
Якщо в установчих документах не вказано строк діяльності господарського
товариства, воно вважається створеним на невизначений строк.

Установчі документи господарського товариства у передбачених законом
випадках погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Порушення встановлених цією статтею вимог щодо змісту установчих
документів господарського товариства є підставою для відмови у його
державній реєстрації.

Таким чином, одна з істотних відмінностей господарських товариств за
ознакою домінування в них особистих (персональні товариства – ПТ і КТ)
чи майнових елементів (об’єднання капіталів – AT, ТОВ, ТДВ) полягає в
характері їх установчих документів.

Установчі документи господарського товариства повинні відповідати певним
вимогам, які можна поділити на загальні (стосуються всіх видів
господарських товариств) і спеціальні (відбивають специфіку певного виду
господарського товариства).

Загальні вимоги передбачають включення до установчих документів
відомостей про вид товариства; предмет і цілі його діяльності; склад
засновників і учасників; склад і компетенцію органів товариства та
порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких
необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів; інші
відомості, передбачені статтею 57 ГК [2], щодо установчих документів
суб’єктів господарювання.

Спеціальні вимоги (щодо окремих видів господарських товариств)
встановлюються частинами 3-5 ст. 82 ГК. Подібним чином визначаються
вимоги до установчих документів у Цивільному кодексі: загальні вимоги до
змісту установчих документів юридичної особи – стаття 88, спеціальні
вимоги до засновницького договору повного товариства – стаття 120 [4].

Склад спеціальних вимог, що ставляться до статуту товариства з
додатковою відповідальністю, більш широкий: крім загальних (щодо всіх
видів товариств) та спеціальних (щодо товариств з обмеженою
відповідальністю) у статуті мають зазначатися відомості про розмір
кратності додаткової відповідальності учасників товариства за
зобов’язаннями останнього.

Перелік відомостей установчих документів господарських товариств,
визначених статтею 82 та статтею 57 ГК [2] не є вичерпним, оскільки до
них можуть бути включені також відомості щодо інших умов діяльності
господарського товариства, які не суперечать закону. Крім того,
установчі документи товариств із спеціалізацією на певних видах
діяльності (банківській, біржовій, страхуванні, спільному інвестуванні)
повинні містити відомості, визначені як обов’язкові відповідними
законами (“Про цінні папери і фондову біржу” – ст. 34, “Про банки і
банківську діяльність” – ст. 23, “Про страхування” – ст. 30, “Про
інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні
фонди)” – ст. 9) [34, c.203].

За загальним правилом господарське товариство вважається створеним на
невизначений строк, крім випадків зазначення в установчих документах
строку його діяльності (це може бути календарний строк або період,
обумовлений різними обставинами: закінченням строку дії концесійного чи
орендного договору; досягненням визначеного установчими документами
товариства результату – наприклад, передача замовнику завершеної
будівництвом і готової до експлуатації унікальної споруди, для створення
якої і започатковувалося товариство у певному складі учасників, фахівців
і з певною майновою базою).

У передбачених законом випадках, що визначаються низкою
нормативно-правових актів, установчі документи господарського товариства
погоджуються з антимонопольними органами. Це стосується випадків
контрольованої (тобто такої, що потребує погодження із зазначеними
органами) економічної концентрації та узгоджених дій суб’єктів
господарювання, що визначаються Законом України “Про захист економічної
конкуренції” [6], створення холдингових компаній у процесі
корпоратизації та приватизації відповідно до однойменного Указу
Президента від 11 травня 1994 р. та в деяких інших випадках.

Порушення встановлених цією статтею вимог (загальних і спеціальних) щодо
змісту установчих документів господарського товариства може спричинити
небажані наслідки для засновників у формі відмови в державній реєстрації
товариства (ч. 11 ст. 58 ГК [2], ч. 1 ст. 27 Закону від 15 травня 2003
р. “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –
підприємців” [8]). У разі якщо недоліки можна усунути, дотримавшись усіх
встановлених вимог до установчих документів, засновники повинні це
зробити, аби успішно завершити створення товариства та забезпечити
набуття ним статусу суб’єкта господарювання – юридичної особи.

Таким чином, установчі документи, поряд з нормами законодавства,
визначають правовий статус господарської організації та встановлюють
правову основу її господарської діяльності. Розробка і затвердження
установчих документів є одним з етапів створення організації. Однак на
практиці не завжди враховується важливість цих документів. Формальний
підхід до розробки і змісту установчих документів може бути причиною
скасування судом державної реєстрації суб’єкта підприємництва в разі
визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих
документів або несвоєчасного повідомлення суб’єктом підприємництва про
зміну його назви, організаційної форми, форми власності та
місцезнаходження [34, c.225].

Вид (види) необхідних для створення суб’єкта господарювання установчих
документів залежить від організаційно-правової форми господарської
організації і визначається законами або іншими нормативними актами, що
закріплюють порядок її створення.

2.3. Порядок державної реєстрації товариства з додатковою
відповідальністю

Згідно ст. 89 ЦК [2] юридична особа підлягає державній реєстрації у
порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до
єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або
невідповідність її установчих документів закону є підставою для відмови
у державній реєстрації юридичної особи. Відмова у державній реєстрації з
інших мотивів (недоцільність тощо) не допускається.

Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її проведенням
можуть бути оскаржені до суду.

До єдиного державного реєстру вносяться відомості про
організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування,
місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету
установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Зміни до установчих документів юридичної особи набирають чинності для
третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених
законом, – з моменту повідомлення органу, що здійснює державну
реєстрацію, про такі зміни. Юридичні особи та їх учасники не мають права
посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах
із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін [40, c.189].

Проблеми державної реєстрації господарського товариства окреслені ст. 6
Закону України “Про господарські товариства” [5]: “Товариство набуває
прав юридичної особи з дня його державної реєстрації”.

Згідно ст. 83 ГК [2] державна реєстрація господарського товариства
здійснюється в порядку, передбаченому статтею 58 ГК [2].

Господарське товариство набуває статусу юридичної особи з дня його
державної реєстрації.

Зміни, які сталися в установчих документах господарського товариства і
які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за
тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства.
Господарське товариство зобов’язане у п’ятиденний строк повідомити
орган, що здійснив реєстрацію, про зміни в установчих документах
товариства.

Таким чином, державна реєстрація господарського товариства здійснюється
в загальному порядку, основні засади якого визначаються статтею 58 ГК, а
детальна регламентація дається у Законі України від 15 травня 2003 р.
“Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”
[8] (набуває чинності з 1 липня 2004 р.) або в спеціальному порядку, що
зумовлено специфікою правового становища господарських товариств,
основним або виключним предметом діяльності яких є: 1) види
підприємництва, пов’язані із залученням коштів (майна) численних осіб
(вкладників, інвесторів, страхувальників); 2) некомерційна господарська
діяльність на ринку цінних паперів (фондові біржі) чи 3) виконання
окремих повноважень щодо регулювання ринку цінних паперів (Національний
депозитарій) [18, 149].

Спеціальні порядки державної реєстрації передбачені щодо господарських
товариств, які здійснюють такі види діяльності: банківську (ст. 22
Закону України “Про банки і банківську діяльність”), страхування (п.1
ст.36 Закону “Про страхування”), спільне інвестування (ч.2 ст. 11, ч.2
ст. 13 Закону України “Про інститути спільного інвестування (пайові та
корпоративні інвестиційні фонди)”) та біржову діяльність на ринку цінних
паперів (ч.3 ст.33 Закону “Про цінні папери і фондову біржу”).
Корпоративні інвестиційні фонди та страхові компанії реєструються і в
загальному, і в спеціальному порядку.

Факт державної реєстрації господарського товариства в загальному або
спеціальному (як виключному) порядку свідчить про набуття ним статусу
юридичної особи з дня внесення визначених законом відомостей до
відповідного державного реєстру. У разі якщо закон передбачає дві
реєстрації (у загальному і спеціальному порядку), то друга є підставою
для здійснення того виду діяльності, до реєстру суб’єктів якого внесено
товариство.

Порушення встановлених цією статтею ГК та законом вимог щодо змісту
установчих документів господарського товариства може спричинити небажані
наслідки для засновників у формі відмови в державній реєстрації
товариства (ч. 11 ст. 58 ГК, ч. 1 ст. 27 Закону “Про державну реєстрацію
юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” [8]). Порушення
спеціальних вимог може спричинити такі самі наслідки (відмова в
реєстрації), якщо спеціальний порядок державної реєстрації є основним
(ст. 18 Закону “Про банки і банківську діяльність”), або санкцій у формі
зупинення відповідних видів діяльності та застосування інших
передбачених законом санкцій, якщо спеціальний порядок державної
реєстрації є додатковим (п. 5, 7,14-16 ст. 8 Закону “Про державне
регулювання ринку цінних паперів в Україні”).

Принцип публічності відомостей державної реєстрації, закріплений у
частинах 9 і 10 статті 58 ГК [2], вимагає вчасного (у п’ятиденний строк)
повідомлення органу, що здійснив реєстрацію господарського товариства,
про зміни в його діяльності і відповідно – у змісті його установчих
документів з метою внесення необхідних змін до державного реєстру за
правилами, що встановлені для державної реєстрації суб’єктів
господарювання зі статусом юридичної особи товариства (ст. 29 Закону
“Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”
[8]). У разі порушення товариством зазначеного обов’язку воно може
зазнати негативних наслідків, зокрема, такі зміни (якщо вони мають бути
внесені до Єдиного державного реєстру) не можуть бути використані в
спорі з третьою особою (ч.3 ст.18 Закону України “Про державну
реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” [8]).

У Цивільному кодексі України передбачається обов’язковість державної
реєстрації юридичних осіб [5, ч.1 ст.89], однією з
організаційно-правових форм яких є товариства [5, ч.1,2 ст.83], в тому
числі їх різновид – господарські товариства [5, ст.84]. Стаття 89 ЦК
закріплює також публічність державної реєстрації, підстави для відмови в
державній реєстрації (у тому числі – невідповідність установчих
документів юридичної особи закону), підстави для набуття чинності
змінами до установчих документів для третіх осіб – їх державна
реєстрація, а у встановлених законом випадках – повідомлення органу, що
здійснює державну реєстрацію, про такі зміни [4].

Відповідно до ст. 58 ГК [2] суб’єкт господарювання підлягає державній
реєстрації, крім випадків, встановлених ГК.

Державна реєстрація суб’єктів господарювання проводиться у виконавчому
комітеті міської, районної у місті ради або в районній державній
адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного
суб’єкта, якщо інше не передбачено законом.

Для державної реєстрації суб’єкта господарювання подаються такі
документи:

рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу
у випадках, передбачених законом;

установчі документи, передбачені законом для відповідного виду юридичних
осіб;

рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення,
реорганізацію (злиття, приєднання) суб’єктів господарювання у випадках,
передбачених законом;

документ (документи), що засвідчує сплату засновником (засновниками)
внеску до статутного фонду суб’єкта господарювання в розмірі,
встановленому законом;

реєстраційна картка встановленого зразка;

документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію [2].

O U Ue a i ? ’

bueO

?

2.4. Права та обов'язки учасників товариства з додатковою відповідальністю Права та обов’язки учасників товариства з додатковою відповідальністю регламентуються ст. 10 і 11 Закону України "Про господарські товариства" [5], а також відповідними нормами Господарського кодексу [2]. Так, згідно ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право: а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених Законом; б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; в) вийти в установленому порядку з товариства; г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов’язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів [5]. Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства. Відповідно до ст. 11 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства зобов’язані: а) додержувати установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства; б) виконувати свої зобов’язання перед товариством, в тому числі і пов’язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами; в) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства; г) нести інші обов’язки, якщо це передбачено цим Законом, іншим законодавством України та установчими документами [5]. Відповідно до ст. 88 ГК [2] учасники господарського товариства мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства тощо; вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства [2]. Учасники товариства мають також інші права, передбачені ГК, іншими законами та установчими документами товариства. Учасники господарського товариства зобов'язані: додержуватися вимог установчих документів товариства, виконувати рішення його органів управління; вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та коштами (засобами), що передбачені установчими документами, відповідно до цього Кодексу та закону про господарські товариства; нести інші обов'язки, передбачені ГК, іншими законами та установчими документами товариства [2]. Таким чином, статус учасника господарського товариства гарантує наявність у нього низки прав та обов'язків майнового і немайнового характеру. До найбільш важливих майнових належать такі права: брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); одержати від товариства грошовий чи майновий еквівалент вкладу в разі виходу з товариства; відступити свою частку іншій особі в передбаченому законом та/або установчими документами порядку; брати участь у розподілі майна товариства у разі його ліквідації. Основними правами немайнового характеру є такі: брати участь в управлінні справами товариства в установленому порядку (якщо інше не передбачено ГК та іншими законами); одержувати інформацію про діяльність товариства (зокрема, ознайомлюватися з даними, що містяться в річних балансах, звітах про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколах ревізійної комісії, протоколах зборів органів товариства, тощо). Право на вихід з товариства, як правило, пов'язане з майновим – на отримання компенсації від такого кроку. Крім зазначених вище, учасники товариства мають також інші права, передбачені ГК, іншими законами та установчими документами товариства [35, с.251]. Обов'язки учасників господарського товариства встановлюються на користь товариства, що є своєрідною компенсацією тих вигод, які дає участь у товаристві. До найтиповіших обов'язків належать майнові (вносити вклади чи оплачувати акції у розмірі, формі та порядку, передбачених установчими документами, відповідно до законодавства) та немайнові (додержуватися вимог установчих документів товариства, виконувати рішення його органів). Окрім названих, учасники товариства можуть нести інші обов'язки, зумовлені певним видом товариства. Отже, обов'язки учасників товариства передбачаються ГК, іншими законами (загальним і спеціальними) та установчими документами товариства. Цивільний кодекс містить норми про загальні права [5, ст.116] та обов'язки [5, ст.117] учасників господарських товариств, а в спеціальних положеннях (щодо певних видів господарських товариств) – про права та обов'язки, притаманні учасникам конкретного виду товариства (в основному, вони враховують відповідні положення Закону "Про господарські товариства") [4]. 2.5. Майно товариства з додатковою відповідальністю За ст. 85 ГК [2] господарське товариство (в тому числі товариства з додатковою відповідальністю) є власником: майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески; продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства; доходів, одержаних від господарської діяльності товариства; іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом. Таким чином, господарське товариство як суб'єкт господарювання утворюється на майновій основі, що складається з вкладів засновників у його статутний фонд. Вклади можуть бути у вигляді натурального майна або коштів, а також у вигляді об'єктів інтелектуальної власності – продуктів творчої праці. У процесі функціонування господарського товариства його майно приростає за рахунок продукції, виробленої в результаті його виробничої діяльності, доходів, отриманих від її реалізації, виконаних робіт і наданих на сплатній основі послуг, а також за рахунок іншого майна, придбаного товариством на підставах, не заборонених законом. Усе це майно належить самому господарському товариству на підставі права колективної власності. Засновники (учасники) господарського товариства з моменту передачі йому майнових внесків перестають бути його власниками, здобуваючи замість речових зобов'язальні права вимоги до товариства, що полягають у наданих законодавством можливостях брати участь в управлінні товариством, одержувати дивіденди від його діяльності, а в разі ліквідації товариства вимагати передачі у власність залишків наявного майна або коштів, пропорційно своєму вкладу до статутного фонду. Такі права Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" іменуються "корпоративними правами". У Цивільному кодексі України [4] загальні положення щодо майнової бази господарського товариства закріплені у статті 115 "Майно господарського товариства" [5, ч.1] і збігаються з положеннями ст. 85 ГК [2]. Згідно ст. 86 ГК [2] вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті. Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді товариства. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах господарського товариства, якщо інше не передбачено законом. Забороняється використовувати для формування статутного фонду товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Фінансовий стан засновників – юридичних осіб щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду господарського товариства у випадках, передбачених законом, повинен бути перевірений належним аудитором (аудиторською організацією) у встановленому порядку, а майновий стан засновників – громадян має бути підтверджений декларацією про їх доходи і майно, завіреною відповідним податковим органом. Таким чином, за загальним правилом, засновники та учасники господарського товариства можуть робити свої вклади у формі майнових об'єктів (будинків, споруд, обладнання тощо), цінних паперів, майнових прав (у тому числі на користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), грошових коштів у національній та/або іноземній валюті. Якщо цією частиною статті 86 ГК визначаються загальні правила щодо вкладів засновників та учасників господарських товариств, то спеціальні встановлюються законами "Про банки і банківську діяльність" (ст. 32), "Про страхування" (ч. 4-6 ст. 2), "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" (ч. 1 ст. 10) та ін. Оцінка вкладу засновника/учасника в гривнях рівнозначна його частці у статутному фонді товариства і відповідно – у пов'язаних з цим можливостях (участі в розподілі прибутку товариства, його майна у разі ліквідації, але насамперед – можливості впливу на товариство шляхом участі в управлінні його справами). Якщо в персональних товариствах (повному та командитному) можливості щодо управління справами товариства в учасників, які несуть повну додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства, рівні та не залежать від розміру їх часток, то в об'єднаннях капіталів (акціонерному товаристві, товаристві з обмеженою відповідальністю і товаристві з додатковою відповідальністю) це питання вирішується інакше. З метою захисту інтересів кредиторів товариства забороняється використовувати для формування його статутного фонду кошти, що підлягають поверненню або мають цільове призначення, зокрема: бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит і під заставу. Запобіганню зловживанням з боку засновників має сприяти перевірка або підтвердження їх фінансового стану. Спроможність засновників – юридичних осіб здійснити відповідні внески до статутного фонду господарського товариства підлягає (згідно з установленим порядком) перевірці незалежним аудитором (аудиторською організацією) у передбачених законом випадках. Майновий стан засновників – громадян має бути підтверджений декларацією про їх доходи і майно, завіреною відповідним податковим органом [18, 152]. Цієї статтею визначаються загальні правила щодо вкладів засновників та учасників господарських товариств, а спеціальні правила встановлюються законами "Про банки і банківську діяльність" (ст. 32), "Про страхування" (ч. 4-6 ст. 2), "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" (ч. 1 ст. 10) та ін. [18, 152]. У Цивільному кодексі питанню вкладів присвячена частина 2 статті 115, яка передбачає форми вкладу (гроші, цінні папери, інші речі та майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом) та порядок оцінки вкладів – за згодою учасників товариства (як загальне правило), а у визначених законом випадках – обов'язковість незалежної експертної їх перевірки [4]. Відповідно до ст. 87 ГК [2] сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний фонд товариства. Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду в порядку, встановленому ГК та законом, прийнятим відповідно до нього. Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру. У господарському товаристві створюються резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менш як двадцять п'ять відсотків статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим п'яти відсотків суми прибутку товариства. Прибуток господарського товариства утворюється з надходжень від його господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З економічного прибутку товариства сплачуються передбачені законом податки та інші обов'язкові платежі, а також відсотки по кредитах банків і по облігаціях. Прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у розпорядженні товариства, яке визначає напрями його використання відповідно до установчих документів товариства. Таким чином, за рахунок вкладів засновників (учасників) формується його статутний фонд, а отже, розмір останнього визначається як сума вкладів засновників та учасників господарського товариства. Розмір статутного фонду товариства є номінальною величиною, що фіксується в його установчому документі (в даному випадку в статуті) і є постійною до моменту її зміни в установленому порядку. За загальним правилом, товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду відповідно до вимог закону, якщо при цьому дотримуються приписи щодо мінімального його розміру. Процедура зміни розміру статутного фонду визначається установчими документами товариства. Рішення про зміну статутного фонду товариства потребує внесення відомостей про це до державного реєстру в установленому порядку (у тому числі з дотриманням вимог щодо гарантування інтересів кредиторів та учасників товариства) і набуває чинності з дня внесення таких відомостей до державного реєстру. Якщо статутний фонд господарського товариства виконує сукупність функцій (стартову – щодо започаткування діяльності товариства; стабілізаційну – щодо підтримання його платоспроможності перед кредиторами та потенційними контрагентами; гарантійну – щодо гарантування інтересів кредиторів), то вимоги щодо обов'язковості резервного (страхового) фонду зумовлені необхідністю створення резервів, спрямованих на покриття непередбачених витрат, у тому числі боргів. Розмір такого фонду передбачається установчими документами товариства, але не може бути меншим від встановленої законом межі – двадцять п'ять відсотків статутного фонду. Формується резервний (страховий) фонд з чистого прибутку товариства. При цьому розмір щорічних відрахувань до нього визначається установчими документами з дотриманням вимоги закону щодо мінімального розміру – не менше п'яти відсотків суми прибутку товариства. Крім обов'язкових (статутного та резервного), господарське товариство може створювати інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства [19, с.154]. Господарське товариство створюється і діє зазвичай з метою отримання прибутку, який утворюється після здійснення спеціальної бухгалтерської операції: покриття з надходжень від його господарської діяльності (доходів товариства) видатків товариства (матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці). За рахунок отриманих у результаті цього сум, що називаються балансовим (економічним) прибутком товариства, сплачуються передбачені законом податки та інші обов'язкові платежі, а також відсотки по кредитах банків і по облігаціях. Прибуток, одержаний після зазначених розрахунків (так званий чистий прибуток), залишається у розпорядженні товариства, яке, однак, визначаючи напрями використання цих сум, мусить враховувати не лише відповідні положення своїх установчих документів, а й вимоги закону (зокрема щодо спрямування частини прибутку на формування/поповнення страхового/резервного фонду). 2.6. Управління товариства з додатковою відповідальністю Згідно ст. 58 Закону України "Про господарські товариства" [6] вищим органом товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю є збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Представники учасників можуть бути постійними або призначеними на певний строк. Учасник вправі в будь-який час замінити свого представника у зборах учасників, сповістивши про це інших учасників. Учасник товариства з додатковою відповідальністю вправі передати свої повноваження на зборах іншому учаснику або представникові іншого учасника товариства. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді. Збори учасників товариства обирають голову товариства. За ст. 59 Закону України "Про господарські товариства" до компетенції зборів товариства з додатковою відповідальністю крім питань, зазначених у пунктах "а", "б", "г-ж", "и-ї" статті 41 Закону "Про господарські товариства" [6], належить: а) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів; б) вирішення питання про придбання товариством частки учасника; в) виключення учасника з товариства. З питань, зазначених у пунктах "а", "б" статті 41 Закону "Про господарські товариства" [6], а також при вирішенні питання про виключення учасника з товариства рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства. З решти питань рішення приймається простою більшістю голосів. Відповідно до ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" [6] у товаристві з обмеженою і додатковою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників. Збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов’язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом. Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою зборів учасників товариства. Згідно ст. 89 ГК [2] управління діяльністю господарського товариства (в тому числі і товариства з додатковою відповідальністю) здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках – учасники товариства. Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разі створення ради товариства (спостережної ради) – голова і члени цієї ради. Обмеження щодо поєднання однією особою зазначених посад встановлюються законом. Посадовими особами господарського товариства не можуть бути особи, службову або іншу діяльність яких визнано Конституцією України та законом несумісною з перебуванням на цих посадах, а також особи, яким перебування на відповідних посадах заборонено рішенням суду. Посадові особи відповідають за шкоду, заподіяну ними господарському товариству, в межах і порядку, передбачених законом та установчими документами товариства. Таким чином, характер управління справами господарського товариства залежить від того, чи належить воно до об'єднань осіб чи воно є об'єднанням капіталів. У перших (персональних – повному та командитному – товариствах) управління справами здійснюють учасники, які несуть обов'язок додаткової повної відповідальності за зобов'язаннями товариства [34, ст.387]. Крім вищезгаданих обмежень, на посадових осіб покладається обов'язок відповідальності за шкоду, заподіяну ними господарському товариству. Така відповідальність має наставати в межах і порядку, передбачених законом та установчими документами товариства. Проте чинне законодавство не передбачає уніфікованих підходів до майнової відповідальності зазначених осіб. 2.7. Облік і звітність у господарському товаристві Відповідно до ст. 18 Закону України "Про господарські товариства" [6] товариство веде бухгалтерський облік, складає і подає статистичну інформацію та адміністративні дані у порядку, встановленому законодавством. Достовірність та повнота річної фінансової звітності товариства повинні бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою). Обов’язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності товариств з річним господарським оборотом менш як двісті п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки. Згідно ст. 90 ГК [2] облік і звітність господарських товариств здійснюються відповідно до вимог статті 19 ГК [2] та інших нормативно-правових актів. Перевірки фінансової діяльності товариства здійснюються державними податковими органами, іншими органами державної влади у межах визначених законом повноважень, ревізійною комісією (ревізором) господарського товариства та/або аудиторами. Достовірність та повнота річного балансу і звітності господарського товариства у випадках, визначених законом, повинні бути підтверджені аудитором (аудиторською організацією). Таким чином, господарське товариство (в тому числі і товариства з додатковою відповідальністю) як суб'єкт господарювання зобов'язане вести облік і звітність відповідно до вимог статті 19 ГК [2], Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, затверджених Міністерством фінансів України, та інших нормативно-правових актів. Дотримання господарськими товариствами встановленого державою на підставі Конституції України порядку ("правил гри") у сфері господарювання забезпечується шляхом проведення перевірок (зовнішніх і внутрішніх) фінансово-господарської діяльності товариства. Проведення зовнішніх перевірок покладається на уповноважені державні органи (у тому числі податкові), які повинні діяти у межах встановленої законом компетенції та виявляти факти порушення публічних інтересів. Внутрішні перевірки здійснюються ревізійною комісією (ревізором) господарського товариства та/або аудитором, що діє на підставі укладеного з товариством договору, і мають на меті виявлення фактів порушень інтересів товариства та встановленого порядку у сфері господарювання, а також вжиття заходів (вироблення пропозицій) щодо їх усунення та недопущення в майбутньому. Основними документами, що фіксують результати фінансово-господарської діяльності товариства, є річні баланси та звіти. У зв'язку з цим саме ступінь їх повноти та достовірності визначається під час проведення перевірок службою внутрішнього контролю (ревізійною комісією, ревізором), а у визначених законом (зокрема, ст. 10 Закону "Про аудиторську діяльність") та установчими документами товариства випадках вони ще мають бути підтверджені аудитором (аудиторською організацією). У Цивільному кодексі спеціальних положень щодо ведення обліку та звітності господарських товариств немає, крім норм про порядок проведення аудиторських перевірок діяльності та звітності товариства з обмеженою відповідальністю [5, ч.4, 5 ст.146], товариства з додатковою відповідальністю [5, ч. 4 ст.151]. Висновки до 2 розділу Згідно зі ст. 80 ГК України (ст. 65 Закону України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства; ст. 165 ЦК України) товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників. За ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. № 23-93 "Про довірчі товариства" виключно у формі товариства з додатковою відповідальністю можуть створюватися і діяти довірчі товариства. З огляду на положення ч. 4 ст. 151 ЦК України (ст. 65 Закону України "Про господарські товариства") про те, що до товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положення законодавства про товариство з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом, у характеристиці цього виду товариств більшу увагу приділено саме його специфіці порівняно з іншими видами товариств. Статутний фонд товариства з додатковою відповідальністю поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Мінімальний його розмір, як і у товаристві з обмеженою відповідальністю, складає 100 мінімальних заробітних плат. Певна специфіка передбачена законодавством щодо товариств з додатковою відповідальністю - довірчих товариств. Так, статутний фонд довірчого товариства повинен формуватися виключно за рахунок коштів та цінних паперів учасників, на відміну від статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю, який може бути сформований як за допомогою грошових коштів, так і майна та майнових прав. Товариство з додатковою відповідальністю несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном. Проте ця ознака актуальна лише тоді, коли у товариства є майно; за його відсутності настають наслідки, передбачені нижчеподаною ознакою, що, власне, опосередковує назву цього товариства і різницю у правовому статусі товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю. В разі недостатності майна учасники товариства з додатковою відповідальністю несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників. Тобто, на відміну від товариства з обмеженою відповідальністю, відповідальність учасників товариства з додатковою відповідальністю не обмежується лише сумою внесків до статутного фонду. Додаткова (субсидіарна) відповідальність у вигляді стягнення належного учасникам майна настає в обсязі, кратному розміру внеску кожного учасника (наприклад, якщо внесок учасника складає 5000 гривень, а установчими документами передбачена кратність відповідальності із коефіцієнтом 2, відповідальність учасника товариства з додатковою відповідальністю дорівнює сумі його внеску (5000 гривень), а в разі її недостатності - додатково сумі, що не перевищує 10000 гривень (5000 гривень х 2). Солідарність відповідальності учасників товариства з додатковою відповідальністю означає, що за вимогами ст. 543 ЦК України [5] кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх учасників разом, так і від будь-кого з них окремо. Учасник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти учасників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Граничний розмір відповідальності учасників (коефіцієнт кратності) передбачається в установчих документах. Що ж до довірчих товариств, ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" передбачена додаткова відповідальність учасників товариства з додатковою відповідальністю в 5-кратному розмірі до внеску кожного учасника. Специфічною рисою товариства з додатковою відповідальністю - довірчого товариства є і обов'язкова особиста участь його учасників у веденні справ товариства. Згідно зі ст. З Декрету Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" довірчі операції від імені довірчого товариства здійснюють його учасники - довірені особи. В товаристві з обмеженою відповідальністю учасники можуть взагалі не брати участь в оперативно-господарській діяльності товариства (крім вирішення питань, що належать до виключної компетенції зборів учасників), уповноваживши виконавчий орган на здійснення відповідних дій. Інші ознаки товариства з додатковою відповідальністю збігаються з ознаками товариства з обмеженою відповідальністю і розглядалися нами вище при його характеристиці. РОЗДІЛ 3 ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ І ЛІКВІДАЦІЯ ТОВ І ТОВАРИСТВА З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ 3.1. Загальні засади та форми припинення діяльності господарських товариств Згідно ст. 91 ГК припинення діяльності господарського товариства відбувається шляхом його ліквідації або реорганізації відповідно до статті 59 ГК [2]. Ліквідація господарського товариства провадиться ліквідаційною комісією, призначеною його вищим органом, а у разі припинення діяльності товариства за рішенням суду – ліквідаційною комісією, сформованою відповідно до рішення суду. З дня утворення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню справами господарського товариства. Ліквідаційна комісія у триденний строк з моменту її утворення публікує інформацію про ліквідацію господарського товариства і здійснює інші дії відповідно до вимог статей 58-61 ГК та інших законів [2]. Розрахунки з кредиторами у разі ліквідації господарського товариства здійснюються відповідно до статті 61 ГК [2] з урахуванням таких особливостей: - кошти, що належать господарському товариству, у тому числі від продажу його майна у разі ліквідації, після розрахунків по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, виконання зобов’язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством, та іншими кредиторами розподіляються між учасниками товариства в порядку і на умовах, передбачених ГК, законом про господарські товариства та установчими документами товариства, у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію; - майно, передане товариству його засновниками або учасниками у користування, повертається у натуральній формі без винагороди. У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства його кошти не підлягають розподілу між учасниками товариства до вирішення цього спору або до одержання кредиторами відповідних гарантій погашення заборгованості. Ліквідація господарського товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з дня внесення запису про його ліквідацію до державного реєстру. Відповідно до п. 1 ст. 59 ГК [2] припинення діяльності суб’єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації – за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб – засновників суб’єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених ГК, – за рішенням суду [2]. Таким чином, досить зазначити, що припинення діяльності повного товариства відбувається шляхом його реорганізації або ліквідації, про що говориться і в ч. 1 ст. 19 Закону України "Про господарські товариства" [6]. Загальний процесуальний (процедурний) порядок і форми припинення діяльності повного товариства регулює Господарський кодекс [2, ст.59-61, 91]. У разі банкрутства повного товариства правовідносини припинення регулюються Законом України від 14 травня 1992 р. (з подальшими змінами і доповненнями) "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який поширюється на підприємства всіх видів (у тому числі і на повні товариства). Особливі підстави і форми припинення діяльності повних товариств установлені Законом України "Про господарські товариства" [6, ст.ст.19-22]. Аналіз правових норм, що регулюють припинення підприємств і господарських товариств, дозволяє виділити дві правові форми припинення діяльності повного товариства: ліквідацію і реорганізацію [6, ст.19]. У випадку ліквідації товариства з додатковою відповідальністю припиняється як суб'єкт права без правонаступництва [17, с.145]. Реорганізація передбачає виникнення на основі діючого товариства з додатковою відповідальністю одного або більше нових товариств як суб'єктів права. При реорганізації товариства з додатковою відповідальністю вся сукупність прав та обов'язків товариства переходять до його правонаступників. 3.2. Порядок припинення ТОВ і товариства з додатковою відповідальністю шляхом ліквідації У залежності від юридичних підстав можна виділити два види припинення ТОВ і товариства з додатковою відповідальністю: добровільне і примусове. Згідно ч. 2 ст. 19 Закону України "Про господарські товариства" [6] товариство ліквідується: а) після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні; б) за рішенням вищого органу товариства; в) на підставі рішення суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства; на підставі рішення господарського суду в порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; г) з інших підстав, передбачених установчими документами [6, ч. 2 ст.19]. Відповідно до чинного законодавства [2, ст.59; 6, ст.19], реорганізація і ліквідація (припинення діяльності) товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється з додержанням вимог антимонопольного законодавства. За відсутності згоди Антимонопольного комітету України чи його органу на реорганізацію чи ліквідацію суб'єкта підприємницької діяльності відповідно до Положення про контроль за економічною концентрацією, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 25.05.1998 р. №134-р, рішення про реорганізацію чи ліквідацію товариства з додатковою відповідальністю визнається недійсним. У разі прийняття рішення щодо добровільного чи примусового припинення діяльності господарського товариства здійснюється скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності органом державної реєстрації. Коли для скасування державної реєстрації господарського товариства не встановлено судового порядку, рішення про скасування державної реєстрації може бути визнане недійсним у порядку, передбаченому законодавством. Ліквідація товариства з обмеженою відповідальністю вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з моменту внесення запису про це до державного реєстру. Позбавленню господарського товариства статусу суб'єкта права і юридичної особи передує здійснення щодо нього заходів, які є ліквідаційним процесом, врегульованим законом. Зокрема, це такі заходи: 1. Ліквідація господарського товариства ліквідаційною комісією, що призначається загальними зборами товариства чи судом (господарським судом) – у випадках припинення діяльності товариства за рішенням цих органів. З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню справами товариства. 2. Виконання ліквідаційною комісією своїх обов'язків, які полягають в тому, що вона публікує у триденний строк з моменту її призначення інформацію товариства в одному з офіційних (республіканському і місцевому) органів преси із зазначенням строку подачі заяв кредиторами своїх претензій, оцінює наявне майно товариства, виявляє його дебіторів і кредиторів та розраховується з ними, вживає заходів до оплати боргів товариства третім особам, а також його учасникам, складає ліквідаційний баланс та подає його вищому органу товариства або органу, що призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), за винятком товариств з річним господарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів [17, с.146]. Кредитори та інші юридичні й фізичні особи, що мають угоди з повним товариством, повідомляються про ліквідацію письмово. У період роботи ліквідаційної комісії господарське товариство, яке ліквідується, не втрачає статусу юридичної особи. Водночас ліквідаційна комісія не є юридичною особою. Тому якщо організація-кредитор вважає, що ліквідаційна комісія необґрунтовано відхилила її вимогу до товариства, що ліквідується, вона вправі до виключення останнього з державного реєстру України звернутися в установленому порядку з позовом до цього товариства. Претензії та позовні заяви, не пред'явлені (не подані) до виключення товариства з державного реєстру, хоча по них і не закінчився строк позовної давності, задоволенню не підлягають. Господарські суди на підставі п. 3 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України [3] відмовляють у прийнятті позовної заяви, поданої до ліквідованого товариства, а у разі, якщо після порушення провадження у справі буде встановлено, що товариство-відповідач ліквідоване, – припиняють провадження у справі відповідно до п. 6 ст. 80 ГПК України [3]. У разі незгоди господарського товариства з рішенням про його реорганізацію чи ліквідацію воно має право звернутися до господарського суду з заявою про визнання такого рішення недійсним також до моменту виключення його з державного реєстру. При цьому господарський суд вправі в порядку, встановленому розділом Х ГПК України, вжити заходів до забезпечення позову у вигляді заборони виключення з державного реєстру товариства, що звернулося з позовом до прийняття рішення зі спору [3]. 3. Здійснення ліквідаційною комісією згідно з встановленим законом порядком: інвентаризації та оцінки майна організації, реалізації майна, розрахунків з кредиторами і членами трудового колективу, складання ліквідаційного балансу і подання його судовому органу, який призначив ліквідаційну комісію, або вищому органу товариства. Майнові претензії кредиторів до господарського товариства, що ліквідується, задовольняються з його майна. При цьому законодавець припускає, що відповідного майна для задоволення претензій всіх кредиторів може не вистачити (презумпція недостатності майна). Тому в законодавстві діє загальне правило черговості задоволення боргів товариством-боржником, що ліквідується. Залежно від підстав ліквідації господарського товариства встановлено два види черговості. Якщо господарське товариство ліквідується у звичайному порядку, діє порядок розподілу коштів, установлений ст. 21 Закону "Про господарські товариства" [6], та черговість, установлена ст. 61 Господарського кодексу України [2]. Вони мають бути конкретизовані установчими документами товариства. Якщо господарське товариство оголошене банкрутом, діє черговість, визначена ст. 31 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Суть черговості полягає у тому, що вимоги кожної наступної черги виконуються після повного задоволення вимог попередньої черги. Якщо в межах однієї черги майна для повного погашення боргів не вистачає, воно розподіляється між кредиторами пропорційно до заявлених ними і визначених ліквідаційною комісією сум. Грошові кошти, що належать господарському товариству, включаючи виручку від розпродажу його майна при ліквідації, після здійснення зазначених вище розрахунків, розподіляються між учасниками товариства у порядку і на умовах, передбачених Законом "Про господарські товариства" та установчими документами, у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію [6, ч. 1 ст.21]. Майно, передане товариству у користування, повертається у натуральній формі без винагороди [19, 148]. Важливою гарантією захисту майнових прав кредиторів при ліквідації господарського товариства є положення ч.3 ст.21 Закону "Про господарські товариства" [6], згідно з якими у разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства його грошові кошти не підлягають розподілу між учасниками до вирішення цього спору або до одержання кредиторами відповідних гарантій. Процедура ліквідації ТОВ чи ТДВ починається з ухвалення власником юридичної особи рішення про її ліквідацію (припинення, закриття) та призначення ліквідаційної комісії. Після цього, у реєстраційну палату за місцем реєстрації юридичної особи подається копія рішення про ліквідацію юридичної особи. Після цього, державний реєстратор дає оголошення у спеціалізований друкований засіб масової інформації про ліквідацію ТОВ чи ТДВ [9, ст.22, ст.34, ст.36]. Згідно ст. 36 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" [9], з моменту публікації оголошення про ліквідацію ТОВ чи ТДВ в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації до моменту внесення в Єдиний державний реєстр запису про ліквідацію (припинення) повинно пройти не менше 2-х місяців (це так званий строк для пред'явлення вимог кредиторами юридичної особи до такої юридичної особи). В ідеальному випадку, ліквідація ТОВ чи ТДВ займає близько 2,5 місяців (тобто з моменту подачі державному реєстратору форми на ліквідацію до моменту публікації оголошення про ліквідацію юридичної особи в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації проходить від одного до двох тижнів + зазначений двомісячний термін). Реальна тривалість ліквідації юридичної особи залежить від ходу податкової та інших перевірок. Далі, для проходження процедури ліквідації ТОВ чи ТДВ необхідно: 1) закрити рахунки юридичної особи в банках (закриття рахунку в банку здійснюється на підставі відповідної заяви юридичної особи, при цьому важливо не забути повідомити податкову інспекцію про закриття кожного рахунку у встановлений термін); 2) отримати у податковій інспекції довідку про відсутність заборгованості (для цього необхідно подати відповідну заяву та пройти перевірку – податкова перевірка – це, зазвичай, найбільш тривалий етап проведення ліквідації юридичної особи, та отримати акт перевірки і відповідну довідку); 3) отримати у всіх фондах обов'язкового соціального страхування та пенсійному фонді довідки про відсутність заборгованостей (процедура приблизно та ж, що й у податковій – подача заяв і перевірки, які завершуються видачею відповідних довідок; ці процедури доцільно починати після проведення податкової перевірки, тому що більшість фондів воліють проводити свої перевірки за актом податкової перевірки, що в результаті заощадить час); 4) якщо юридична особа перебувала на обліку у митних органах – зняти її з обліку в таких органах; 5) здати документи юридичної особи, які підлягають довгостроковому зберіганню, до архіву; 6) знищити печатку юридичної особи в органах МВС (знищення печатки займає відносно небагато часу, від трьох днів до тижня, рекомендується приступати до знищення печатки після закінчення двох місяців від дня публікації повідомлення про ліквідацію юридичної особи в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації та після того, як у Вас на руках вже є всі необхідні довідки з перелічених вище інстанцій; в іншому випадку, може знадобитися відновлення печатки…). Слід мати на увазі, що до моменту остаточної ліквідації ТОВ чи ТДВ - тобто внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру державним реєстратором - юридична особа (фірма, компанія) має продовжувати здавати свою звітність до податкової інспекції та фондів за своїм місцем знаходження. Природно, що до початку податкової перевірки та перевірок у фондах рекомендується привести всю документацію юридичної особи в порядок, у випадку наявності заборгованостей по сплаті податків та інших обов'язкових зборів у фонди – їх необхідно погасити. Після закінчення 2-х місячного терміну всі зібрані документи, оригінал статуту та свідоцтва про державну реєстрацію, разом із відповідною реєстраційною карткою на реєстрацію припинення (ліквідації) юридичної особи, актом ліквідаційної комісії та балансом, подаються державному реєстратору для завершення процедури ліквідації (припинення, закриття) юридичної особи ТОВ чи ТДВ. Після цього, не пізніше 4 робочих днів, державний реєстратор видає голові ліквідаційної комісії або уповноваженій ним особі оригінал статуту та копію свідоцтва про державну реєстрації юридичної особи з відміткою про ліквідацію цієї юридичної особи. Не зважаючи на те, що описана процедура ліквідації ТОВ чи ТДВ, на перший погляд, виглядає досить простою, сама по собі ліквідація – це трудоємний процес, що має величезну кількість нюансів. 3.3. Особливості припинення ТОВ і товариства з додатковою відповідальністю шляхом реорганізації З відомих законодавству п'яти правових способів реорганізації ТОВ чи товариства з додатковою відповідальністю чотири тягнуть за собою припинення його діяльності: злиття, приєднання, поділ та перетворення. З юридичної точки зору ці способи розрізняються залежно від того, до якого суб'єкта права переходять всі майнові права та обов'язки товариства, що реорганізується. Злиття двох і більше товариств в одне означає перехід прав і обов'язків кожного з них до товариства, що виникло внаслідок правового акта злиття. У цьому випадку виникає нове товариство. Приєднання одного товариства до іншого означає, що до нього переходять права і обов'язки приєднаного товариства. Нове товариство внаслідок такої реорганізації не виникає. Поділ товариства є створенням на базі одного існуючого товариства двох і більше товариств як суб'єктів права. За таких умов відбувається поділ усього майна товариства. Такий спосіб реорганізації передбачає затвердження власником (уповноваженим органом) роздільного акта (балансу). Згідно з цим актом частини майна та відповідні права і обов'язки реорганізованого товариства переходять до товариств, створених унаслідок поділу. Перетворення товариства як спосіб реорганізації означає перетворення однієї форми власності в іншу [19, с.149]. При перетворенні до товариства, яке щойно виникло, переходять права і обов'язки колишнього повного товариства. Висновки до третього розділу У залежності від юридичних підстав можна виділити два види припинення ТОВ і товариства з додатковою відповідальністю: добровільне і примусове. Згідно ч. 2 ст. 19 Закону України "Про господарські товариства" [6] товариство ліквідується: а) після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні; б) за рішенням вищого органу товариства; в) на підставі рішення суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства; на підставі рішення господарського суду в порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; г) з інших підстав, передбачених установчими документами. Відповідно до чинного законодавства (ст. 59 ГК [2], ст. 19 Закону України "Про господарські товариства" [6]) реорганізація і ліквідація (припинення діяльності) товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється з додержанням вимог антимонопольного законодавства. Ліквідація товариства з обмеженою відповідальністю вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з моменту внесення запису про це до державного реєстру. Кредитори та інші юридичні й фізичні особи, що мають угоди з повним товариством, повідомляються про ліквідацію письмово. У період роботи ліквідаційної комісії господарське товариство, яке ліквідується, не втрачає статусу юридичної особи. Водночас ліквідаційна комісія не є юридичною особою. Тому якщо організація-кредитор вважає, що ліквідаційна комісія необґрунтовано відхилила її вимогу до товариства, що ліквідується, вона вправі до виключення останнього з державного реєстру України звернутися в установленому порядку з позовом до цього товариства. Претензії та позовні заяви, не пред'явлені (не подані) до виключення товариства з державного реєстру, хоча по них і не закінчився строк позовної давності, задоволенню не підлягають. З відомих законодавству п'яти правових способів реорганізації ТОВ чи товариства з додатковою відповідальністю чотири тягнуть за собою припинення його діяльності: злиття, приєднання, поділ та перетворення. З юридичної точки зору ці способи розрізняються залежно від того, до якого суб'єкта права переходять всі майнові права та обов'язки товариства, що реорганізується. Злиття двох і більше товариств в одне означає перехід прав і обов'язків кожного з них до товариства, що виникло внаслідок правового акта злиття. У цьому випадку виникає нове товариство. Приєднання одного товариства до іншого означає, що до нього переходять права і обов'язки приєднаного товариства. Нове товариство внаслідок такої реорганізації не виникає. Поділ товариства є створенням на базі одного існуючого товариства двох і більше товариств як суб'єктів права. За таких умов відбувається поділ усього майна товариства. Такий спосіб реорганізації передбачає затвердження власником (уповноваженим органом) роздільного акта (балансу). Згідно з цим актом частини майна та відповідні права і обов'язки реорганізованого товариства переходять до товариств, створених унаслідок поділу. ВИСНОВКИ Підсумовуючи вище розглянуті матеріали, можна прийти до наступних висновків: Цивільний кодекс України заклав основи функціонування різноманітних форм підприємницьких товариств, які покликані задовольнити законні інтереси їх учасників. Попри наявну багатоманітність в організації юридичної особи, сьогодні переважна більшість підприємств в Україні має форму саме Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ, ТОВ). Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів [5, ст.140]. Товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа. Особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника [5, ст.141]. Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом. Учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу. У разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками товариства пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства [5, ст.151]. За своїм правовим статусом товариство з додатковою відповідальністю дуже схоже на товариство з обмеженою відповідальністю. Воно також має статутний капітал, розподілений на частки певних розмірів. Подібна в цих товариствах і структура управління. При створенні товариства з додатковою відповідальністю, підготовці установчих документів варто дотримуватися того ж порядку, що встановлений для створення товариства з обмеженою відповідальністю. Відмінність між цими двома видами товариств полягає в такому. Для товариств із додатковою відповідальністю законодавство встановлює підвищену відповідальність учасників. Так, у товаристві з додатковою відповідальністю учасники при недостатності майна товариства для погашення його боргу перед кредиторами і за загальними зобов'язаннями відповідають у розмірі, що перевищує їх внески в статутний капітал. Додаткова відповідальність кожного учасника встановлюється в однаковому для всіх розмірі (дворазовому, триразовому, п'ятиразовому тощо) відповідно до внеску кожного учасника. Абсолютний розмір додаткової відповідальності учасників неоднаковий — у кого більший розмір внеску, той має і більшу додаткову відповідальність. Таким чином, учасники цього товариства відповідають за боргами товариства не усім своїм майном, але в той же час їх відповідальність не обмежується їх внесками. Крім свого внеску, учасники товариства з додатковою відповідальністю відповідають і своїм майном (поза внесками в статутний фонд). Популярність ТОВ в Україні має низку причин. По-перше така форма є достатньо простою для розуміння,  наслідком чого є і легкість її  побудови. Товариство з обмеженою відповідальністю не обтяжено випуском цінних паперів, як акціонерні товариства; воно не може зашкодити майновому стану її учасників, як повне товариство; і при цьому статутний фонд дає певні гарантії контрагентам. Називаючи цей вид товариства "товариством з обмеженою відповідальністю", законодавець не має на увазі обмеження відповідальності товариства як суб'єкта господарського права (юридичної особи) якимись певними розмірами майна або грошових коштів (наприклад, лише розміром статутного фонду). Насправді йдеться про обмеження відповідальності учасників товариства, які несуть її ризик у межах своїх вкладів до статутного фонду. Установчими документами товариства з обмеженою відповідальністю може бути передбачено, що учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого має становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства. Однією з особливостей змісту установчих документів товариства з обмеженою відповідальністю є те, що вони, крім відомостей, загальних для всіх видів господарських товариств, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів. До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести не менше 30 відсотків зазначеного в установчих документах вкладу, що підтверджується документами, виданими банківською установою. Учасник зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше одного року після реєстрації товариства. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки учасника, який її відступив, пропорційно їхнім часткам у статутному фонді товариства або в іншому, погодженому між ними розмірі. У разі передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обов'язків, що належали учаснику, який відступив її повністю або частково. Частку учасника товариства (після повного внесення ним вкладу) може придбати саме товариство, яке протягом одного року зобов'язане передати її іншим учасникам або третім особам. Будь-який з учасників має право вийти з товариства зі сплатою його вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному фонді. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернений повністю або частково в натуральній формі. Виключення учасника з товариства з обмеженою відповідальністю тягне за собою наступні наслідки: — виплату частини майна товариства пропорційно до частки в статутному капіталі протягом 12 місяців; — виплату належної учаснику частки прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виключення; — повернення в натуральній формі без винагороди майна, переданого учасником товариству тільки в користування; — зменшення розміру статутного капіталу [6, ст.55]; Виключення учасника з товариства не є підставою для припинення з ним трудових або цивільно-правових відносин. Виключення учасника призводить до фактичної зміни складу учасників і є підставою для внесення змін до статуту та їх наступної державної реєстрації. Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників, що складаються з учасників або призначених ними представників. До компетенції зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить: 1) визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання; 2) внесення змін до статуту товариства; 3) обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії; 4) затвердження річних результатів діяльності товариства, звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку; 5) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їхніх статутів та положень; 6) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб товариства; 7) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення його організаційної структури; 8) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів; 9) вирішення питання про придбання товариством частки учасника; 10) виключення учасника з товариства; 11) визначення умов оплати праці посадових осіб товариства; 12) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує зазначену в статуті товариства; 13) прийняття рішення про припинення діяльності товариства. Статутом товариства до компетенції зборів учасників можуть бути віднесені й інші питання. З питань, зазначених у пунктах 1, 2 і 10, у вищому органі необхідна одностайність. З решти питань рішення приймаються простою більшістю голосів (учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їхніх часток у статутному фонді). Збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше як два рази на рік, якщо інше не передбачено установчими документами. Такі збори вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), які володіють у. сукупності більш як 60 відсотками голосів, а з питань, що потребують одностайності, - всі учасники. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції зборів учасників, її повноваження при цьому визначено ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" та установчими документами товариства. Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснює ревізійна комісія, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа у кількості не менше трьох осіб. Її діяльність регламентовано ст. 63 Закону України "Про господарські товариства" [6]. Одним з найбільш проблемних питань є визначення правової природи частки у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю. Особливо ж великі проблеми можуть виникати при передачі цієї частки від однієї особи до іншої. Відповідно до ст. 65 Закону України "Про господарські товариства" [6] товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеска кожного учасника. Товариство з додатковою відповідальністю – це товариство, статутний фонд якого розділений на частини, розміри яких визначені установчими документами. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а за недостатності цих сум – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. У цьому і полягає основна особливість організаційно-правової форми таких об'єднань. Граничний розмір відповідальності учасників також передбачається в установчих документах. За своїм правовим статусом це товариство дуже схоже на товариство з обмеженою відповідальністю. Воно також має статутний капітал, розподілений на частки певних розмірів. Подібна в цих товариствах і структура управління. При створенні товариства з додатковою відповідальністю, підготовці установчих документів варто дотримуватися того ж порядку, що встановлений для створення товариства з обмеженою відповідальністю. Відмінність між цими двома видами товариств полягає в такому. Для товариств із додатковою відповідальністю законодавство встановлює підвищену відповідальність учасників. Так, у товаристві з додатковою відповідальністю учасники при недостатності майна товариства для погашення його боргу перед кредиторами і за загальними зобов'язаннями відповідають у розмірі, що перевищує їх внески в статутний капітал. Додаткова відповідальність кожного учасника встановлюється в однаковому для всіх розмірі (дворазовому, триразовому, п'ятиразовому тощо) відповідно до внеску кожного учасника. Абсолютний розмір додаткової відповідальності учасників неоднаковий – у кого більший розмір внеску, той має і більшу додаткову відповідальність. Таким чином, учасники цього товариства відповідають за боргами товариства не усім своїм майном, але в той же час їх відповідальність не обмежується їх внесками. Крім свого внеску, учасники товариства з додатковою відповідальністю відповідають і своїм майном (поза внесками в статутний фонд). СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – ст. 141. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. // ВВР України. - 2003. - №18 (№19-20, № 21-22). - Ст.144. Господарський процесуальний кодекс // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 6. – ст. 56. Кримінальний кодекс України. – Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N25–26, ст. 131. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради. – 2003. – №№ 40-44. – ст. 356. Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.1991. – № 1576-XII // ВВР України. - 1991. -№ 49.-Ст.682. Закон України "Про захист економічної конкуренції" // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 12, ст. 64 Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 31. – ст. 440. Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" // Відомості Верховної Ради . – 2003. – № 31-32. – ст. 263 Закон України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 21. – ст. 103. ЗаконуУкраїни «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 р. № 2374-ІІІ Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 4. – ст. 28. Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності" // УК. – 1998. – 16 липня. Роз’яснення Арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств” від 12.09.1996 р. Рішення ДКЦПФР “Про затвердження положення про порядок реєстрації випуску акцій та інформації про їх емісію під час реорганізації товариства” від 30.12.1998 р. // Урядовий кур’єр. -04.05.1999. -№ 18. Вінник О. М. – Господарське право : Курс лекцій – К.: Атака, 2004. – 624 с. Вінник О.М. Господарське право: Курс лекцій. — К., 2005. — 624 с. Вінник О.М. Господарські товариства і виробничі кооперативи: правове становище. – К.: Товариство "Знання", КОО, 2004. – 309 с. Гайворонський В.М, Жушман В.П. - Господарське право України : Підручник. – Харків : Право, 2005. – 384 с. Господарське право: Навчальний посібник / Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М. – К.: Кондор 2003. – 400 с. Господарський кодекс України: Науково-практичний коментар / О.І. Харитонова , Є.О. Харитонов, В.М. Коссак; За ред.. Харитонової – Х.: Одіссей , 2007 - 832 с. Долинская В. В. Акционерное право: Учебник / Отв. ред. А. Ю. Кабалкин. - М., 2005. Жук Л.А, Жук І.А, Неживець О.М. – Господарське право: Навчальний посібник – К.: Кондор, 2003. – 400 с. Задихайло Д.В., Кібенко О.Р., Назарова Г.В. Корпоративне управління: Навчальний посібник. - Х.: Еспада, 2003. Зобов'язальне право: теорія і практика. Навч. посібн. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / За ред. О. В. Дзери. — К., 2005. Кашанина Т.В. Корпоративное право (Право хозяйственных товариществ и обществ). Учебник для вузов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА – М, 1999. – 815 с. Мамутов В. К., Чувпило О. О. Господарче право зарубіжних країн. - К., 2006 Мамутов В.К., Чувпило О.О. Господарче право зарубіжних країн: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. – Київ: Ділова Україна, 1996. – 352 с. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / За заг. ред. В.К. Мамутова. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 688 с. Підприємницьке право. Книга 2: Підручн. / За ред. О.В. Старцева. - К.: Істина, 2005. - 448 с. Підприємницьке право: Підручн. / За ред. О.В. Старцева: 2-ге вид., перероб. і допов. - К.: Істина, 2005. - 600 с. Правові основи підприємницької діяльності / За ред. В. І. Шакуна, В. П. Мельника, В. М. Поповича.- К., 2003. Саниахметова Н. А. Юридический справочник предпринимателя. - X., 2006. Саніахметова Н.О. Підприємницьке право: Суб'єкти підприємництва. Кредитування. Оренда. Лізинг. Зовнішньоекономічна діяльність. Інвестиції. Антимонопольне законодавство. Захист від недобросовісної конкуренції. Реклама: Навч. посібник, 2-ге вид. - К.: А.С.К., 2005. - 704 с. Цивільне право України: Підруч. / Є.О.Харитонов, Н.О.Саніахметова. — К., 2003. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / За ред. О. В. Дзери, Н.С.Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. Цивільний кодекс України  Науково практичний коментар / За ред.. розробників проекту ЦК — К , 2004. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Лапітенко. – Х.: Одісей, 2003. – 856 с. Шевченко Я.М. – Цивільне право України : Академічний курс : Том I Загальна частина. - К.: Концерн “ Видавничий Дім Ін Юре “, 2004. – 520 с. Щербина В. С. – Господарське право: Підручник - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 480 с. Щербина В. С. – Господарське право: Підручник. – 3-тє вид. – К,: Юрінком Інтер, 2006. – 656 с. Щербина В. С. Попередження господарських правопорушень. - К., 2003. Щербина В.С. Господарське право України.- К., 2003. Щербина В.С. Господарське право України. Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 336 с. ДОДАТКИ Додаток А ЗРАЗКОВИЙ СТАТУТ товариства з обмеженою відповідальністю ______________________________________________________ (назва товариства) І. Товариство __________________________________________________________ (назва) створюється як товариство з обмеженою відповідальністю (надалі іменоване "товариство"). 2. Учасниками товариства (надалі іменовані учасниками) є:______________________________________________________________________ 3. Місцеперебування товариства:_________________________________________ (адреса) 4. Товариство створюється для:____________________________________________________________________ 5. Для забезпечення діяльності товариства за рахунок внесків учасників утворюється статутний фонд у розмірі ________________________________________________________________________ В утворенні статутного фонду беруть участь:_________________________________________________________________ _ (учасники, їх пай у статутному фонді) 6. Товариство набуває прав юридичної особи з моменту його реєстрації виконкомом ____________________________________________________________ районної, міської, районної у місті Ради народних депутатів (місто, область, край) Товариство має право від свого імені укладати договори, набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражі і третейському суді. Товариство має печатку і бланки зі своєю назвою. Товариство у своїй діяльності керується діючим законодавством України, установчим договором і цим Статутом. 7. Учасники не відповідають за зобов'язаннями товариства, а товариство не відповідає за зобов'язаннями учасників. Учасники зазнають збитків у межах своїх внесків. Учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства невнесеною частиною вкладу у випадку____________________________ 8. Товариство може створювати дочірні підприємства, філії і представництва. Філії і представництва товариства діють від його імені на підставі положень про них, затверджених товариством, а дочірні підприємства - на підставі статутів, затверджених товариством. 9. Чистий прибуток товариства, який утворюється відповідно до встановленого порядку, після сплати податків, передбачених законодавством, підлягає розподілові поміж учасників за підсумками роботи за рік _________________________________ (пропорційно до паїв учасників у статутному фонді товариства ) 10. Товариство створює резервний фонд у розмірі________________________________________________статутного фонду. (не менше, ніж 15 відсотків) Резервний фонд формується за рахунок відрахувань від чистого прибутку при досягненні фондом зазначеного розміру. Обсяг щорічних відрахувань до резервного фонду складає ____________________ чистого прибутку товариства. (не менше 15 відсотків) 11. Вищим органом управління товариства є збори учасників. Вони складаються з учасників або їх представників. До вищого органу товариства входять __________ представники трудового колективу товариства. Представники учасників призначаються ними__________________________________________________________________ (постійно або на певний термін) Учасник має право у будь-який час замінити свого представника у зборах учасників, повідомивши про це інших учасників. Учасник товариства має право передати свої повноваження у зборах іншому учаснику або представникові іншого учасника товариства. Учасники мають кількість голосів, пропорційну до обсягу їх паїв у статутному фонді. У випадках, коли ухвалою зборів учасників можуть бути безпосередньо порушені інтереси лише одного або декількох учасників, зокрема при розгляді питання про виключення учасника з товариства, ці учасники або їх представники у голосуванні участі не беруть. Збори учасників обирають свого голову (з ухвали учасників може передбачатися черговість головування учасників (представників учасників) за абеткою. 12. До виняткової компетенції зборів учасників належить: а) визначення основних напрямків діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання; б) зміна статуту; в) обрання і відкликання членів виконавчого органу і ревізійної комісії; г) затвердження річних результатів діяльності товариства, включно його філій, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, порядку відшкодування збитків; д) створення, реорганізація і ліквідація дочірніх підприємств, філій і представництв, затвердження положень (статутів) про них; е) прийняття ухвал про притягнення до майнової відповідальності службових осіб товариства; є) затвердження правил процедури і інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства; ж) визначення умов оплати праці службових осіб товариства, його філій і представництв; з) затвердження договорів, укладених на суму вищу від___________ грн.; і) прийняття ухвали про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу: к) визначення обсягу, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів; п) розв'язання питання про придбання товариством паю учасників; м) виключення учасника з товариства. Одностайність у найвищому органі потрібна при розв'язанні питань, перелічених у пунктах "а", "б" і "м" цього пункту. Ухвали з усіх інших питань приймаються простою більшістю голосів. 13. Збори учасників товариства, як правило, розв'язують питання на своїх засіданнях. У випадках_______________________________________________________________ (вказано конкретні випадки, або дається посилання до правил процедури) дозволяється прийняття ухвали опитуванням. У цьому випадку проект ухвали розсилається учасникам, які мають доповісти свою позицію письмово. Протягом 10 днів з моменту надходження інформації від останнього з них, усі вони мають бути повідомлені головою про прийняту ухвалу. Ухвала опитуванням вважається прийнятою при відсутності заперечення жодного з учасників. Збори учасників вважаються правомочними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що посідають загалом більше 60 відсотків голосів, а з питань, що потребують одностайності, всі учасники. Будь-який з учасників має право вимагати розгляду питання на зборах учасників при умові, що це питання було поставлене ним не пізніше ніж за 25 днів до початку зборів. Голова зборів учасників товариства організує ведення протоколу. Книга протоколів має бути у будь-який час надана учасникам. За їх вимогою повинні видаватися посвідчення витягу з книги протоколів. 14. Збори учасників скликаються не рідше ніж двічі на рік. Позачергові збори учасників скликаються головою, якщо цього вимагають інтереси товариства в цілому_________________________________________________________________ (вказано конкретні обставини, про які домовились учасники) Збори учасників мають скликатися також за вимогою виконавчого органу або ревізійної комісії. Учасники товариства, що посідають загалом більше 20 відсотків голосів, мають право вимагати скликання позачергових зборів учасників у будь-який час і з будь-якого приводу. Якщо протягом 20 днів голова не виконав цю вимогу, вони мають право на самостійне скликання зборів учасників. Збори учасників не мають права приймати ухвали з питань, що не внесені до порядку денного. Порядок денний розсилається не пізніше ніж за 20 днів до початку зборів. 15. У товаристві створюється виконавчий орган: колегіальний (Дирекція) або єдино осібний (директор), який здійснює поточне управління діяльністю товариства. Дирекцію очолює генеральний директор. Дирекція (директор) розв'язує всі питання діяльності товариства, крім тих, що становлять виняткову компетенцію зборів учасників. Збори учасників можуть прийняти ухвалу про передання частини прав, що їм належать, до компетенції Дирекції директора). Дирекція (директор) є підзвітною зборам учасників і організує виконання їхніх ухвал. Вона не має права приймати ухвали, обов'язкові для учасників товариства. Директор має право без доручення виконувати дії від імені товариства. За домовленістю учасників у Статуті може бути передбачене наділення цим правом інших членів дирекції. Директор не може бути одночасно головою зборів учасників товариства. 16. Контроль за діяльністю Дирекції (директора) товариства здійснюється ревізійною комісією, що створюється зборами учасників товариства з їх числа і з представників трудового колективу у кількості _________осіб. Члени Дирекції (директор) не можуть бути членами ревізійної комісії. Перевірка діяльності Дирекції (директора) здійснюється ревізійною комісію за дорученням зборів учасників з власної ініціативи або на вимогу учасників. Ревізійна комісія має право вимагати у службових осіб товариства надання їй усіх необхідних матеріалів, бухгалтерських або інших документів і особистих пояснень. Ревізійна комісія скеровує результати проведених нею перевірок зборам учасників товариства. Ревізійна комісія складає висновки з річних звітів і балансів. Без висновків ревізійної комісії збори учасників товариства не мають права затверджувати баланс. Ревізійна комісія зобов'язана вимагати позачергового скликання зборів учасників, якщо виникла загроза істотним інтересам товариства, або якщо виявлено зловживання службових осіб товариства. 17. Учасники товариства мають право: брати участь в управлінні справами товаристві; отримувати частину прибутку від діяльності товариства; отримувати повну інформацію про діяльність товариства, ознайомлюватися з даними бухгалтерського обліку, звітності і іншої документації _____________________________________________________________________ (можуть бути вказані і інші права) Учасники мають переважне право на отримання продукції (робіт, послуг), що виробляється товариством. 18. Учасники товариства зобов'язані: вносити вклади у порядку і розмірах, передбачених установчим договором і цим Статутом; не розголошувати конфіденційну інформацію про діяльність товариства; робити додаткові внески у розмірі, способом і порядком, передбаченими ухвалами зборів; дотримувати положення установчих документів; виконувати взяті на себе установленим порядком зобов'язання стосовно товариства; сприяти товариству у здійсненні його діяльності ___________________________ (можуть бути зазначені і інші обов'язки) 19. Учасник товариства може за згодою інших учасників поступитися своїм паєм (частиною паю) одному або декільком учасникам. За домовленістю учасників пай учасника може бути надано третій особі. Учасники користуються переважним правом придбання паю (частини паю) учасника, що ним поступається __________________________________________ (пропорційно до їх паїв у статутному фонді товариства, або в іншому обсязі, про який домовились учасники) Передання паю (частини паю) третій особі можливе лише після повного внесення вкладу учасником, що вибуває. При передачі паю (частини паю) третій особі настає одночасний перехід до неї відповідних прав і обов'язків, що належали учасникові, який поступається ним повністю або частково. Пай учасника після повного внесення ним вкладу може бути придбаний самим товариством. У цьому випадку воно є зобов'язаним реалізувати його іншим учасникам або третім особам у термін, не більший одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму у найвищому органі відбуваються без взяття до уваги паю, придбаного товариством. 20. Учасник товариства, що систематично не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, або який заважає своїми діями досягненню мети товариства, може бути виключеним з товариства на підставі одностайно прийнятої ухвали зборів учасників товариства. При цьому учасник (його представник) у голосуванні участі не бере. 21. Учасник товариства має право звернутися до Державного арбітражу або до суду із заявою про визнання недійсного ухвали зборів учасників, яка прийнята з порушенням закону або установчих документів, при умові, що ця ухвала прийнята у відсутності учасника (його представника), або він чи його представник лишився в меншості при прийнятті ухвали, або його було умисно введено в оману відносно суті ухвали. 22. Діяльність товариства припиняється: а) за ухвалою зборів учасників; б) з інших підстав, передбачених законодавством України; в)____________________________________________________________________ (можуть бути зазначені інші підстави, про які домовились учасники) 23. Припинення діяльності товариства відбувається способом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації. Ліквідація товариства відбувається призначеною ним ліквідаційною комісією, а у випадках припинення діяльності товариства за постановою Державного арбітражу або суду - ліквідаційною комісією, що призначається цими органами. З моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження з управління справами товариства. Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно товариства, виявляє його дебіторів і кредиторів і розраховується з ними, вживає заходів щодо сплати боргів товариства третім особам, а також його учасникам, складає ліквідаційний баланс і надає його зборам учасників. 24. Наявні у товариства грошові кошти, у тому числі виторг від розпродажу його майна при ліквідації, після розрахунків з бюджетом, оплати праці працівників товариства, кредиторами і виконання зобов'язань щодо власників облігацій, випущених товариством, розподіляються ліквідаційною комісією поміж учасників_____________________________________________________________ (пропорційно до паїв у статутному фонді або іншим порядком, про який домовились часники) Майно, передане товариству у користування, повертається у натуральній формі без винагороди. 25. Ліквідація вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з моменту подання записки про це до реєстру державної реєстрації. Ліквідаційна комісія несе майнову відповідальність за втрати, заподіяні нею товариству, його учасникам, а також третім особам відповідно до цивільного законодавства. HYPERLINK "http://www.ukrreferat.com/" www.ukrreferat.com – лідер серед рефератних сайтів України! PAGE PAGE 102 HYPERLINK "http://www.ukrreferat.com/" www.ukrreferat.com – лідер серед рефератних сайтів України!

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020