HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!
Реферат
на тему:
“Економічне регулювання, його суть та роль
у формуванні регіональних господарських систем”
ПЛАН
Вступ
1. Головні складові економічного регулювання регіональних господарських
систем
2. Загальна характеристика економічного регулювання регіональних
господарств
3. Основні проблеми регіонального розвитку, шляхи розвязання шляхом
економічного регулювання
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Зміцнення державності України вимагає створення єдиного господарського
комплексу з ефективним використанням місцевих ресурсів, переваг
територіального поділу праці та запобігання ускладнень на політичному,
економічному, міжетнічному підґрунті, що повинна забезпечити регіональна
політика як складова загальнодержавної політики. Визначення
короткострокових і стратегічних завдань політики регіонального розвитку,
прийняття ефективних рішень з питань його регулювання потребує аналізу
стану та тенденцій економічного і соціального розвитку регіонів.
Динаміка економічного розвитку регіонів протягом останніх років
визначалася станом та тенденціями макроекономічних процесів у країні,
зокрема тривалим періодом економічного спаду, труднощами ринкових
трансформаційних процесів, кардинальною зміною відносин власності,
трансформаціями системи державного управління тощо.
Економічне регулювання — державні правила і закони, призначені для
контролю за поведінкою фірм, підприємств та інших суб’єктів економіки.
У економіці розрізняють бюджетне, валютне, податкове регулювання.
Економічне регулювання поширюється на ціни, створення нових підприємств
і вихід їх на ринок чи на послуги, надані визначеною галуззю тощо.
Державне регулювання регіонального економічного розвитку забезпечує
активізацію господарської діяльності в регіонах, запроваджуючи нові
виробничі відносини і впливаючи на поліпшення використання
природно-ресурсного та економічного потенціалу; створює умови для
посилення спеціалізації регіонів, прискореного розвитку прогресивних
галузей економіки, залучення іноземного капіталу в регіони з
найсприятливішими умовами, а також здійснює державне регулювання,
спрямоване на ліквідацію локальних екологічних криз та створення
належних умов для життєдіяльності населення на території країни.
1. Головні складові економічного регулювання регіональних господарських
систем
Основними складовими елементами механізму державного регулювання
регіональних господарських систем є:
• законодавчо-нормативна база;
• бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку та селективна
підтримка окремих регіонів з боку держави;
• реалізація державних регіональних програм, а також індикативних
прогнозів і місцевих програм соціально-економічного розвитку відповідних
адміністративно-територіальних утворень;
• створення та розвиток спеціальних (вільних) економічних зон у певних
регіонах;
• розвиток міжрегіонального та прикордонного співробітництва.
Законодавчо-нормативна база створює правову основу для реалізації та
зміцнення відносин «центр-регіони», впливає на розвиток ринкових
відносин на місцях та визначає організаційно-управлінські структури
соціально-економічного розвитку в регіонах. Законодавчі акти визначають
права і обов’язки регіонів у бюджетній і податковій політиці України, їх
повноваження в управлінні майном, що перебуває у загальнодержавній
власності, їх участь у реалізації загальнодержавних та регіональних
програм.
Нормативні акти регулюють порядок створення та використання регіональних
фондів субвенцій, інвестування, соціальної підтримки населення. Для
повнішого врахування інтересів регіонів за допомогою нормативних актів
вносяться уточнення та доповнення до деяких законодавчо-нормативних
актів.
Принципи формування та розподілу фінансових ресурсів між державними й
місцевими бюджетами є ключовими механізмами регіонального розвитку.
Держава спрямовує свою політику на зміцнення фінансової автономії
адміністративно-територіальних одиниць, сприяючи зростанню бюджетних
надходжень від їхніх власних доходів.
Податкова система на центральному й місцевому рівнях базується на
законодавчо встановлених стабільних ставках (нормах) податкових
надходжень до державного та місцевих бюджетів і розширенні прав місцевих
органів влади щодо запровадження місцевих податків і зборів. З метою
посилення соціального захисту населення мають застосовуватися
регіональні системи мінімальних соціальних стандартів.
Використання прямого державного інвестування, надання субсидій,
створення спеціальних фондів для фінансування програм, залучення
іноземного та вітчизняного приватного капіталу, пільгове кредитування й
оподаткування, преференції та використання позабюджетних коштів
посилюють вплив держави на економіку регіонів.
Із централізованих джерел фінансуються витрати на нове будівництво,
роботи з реконструкції підприємств базових галузей промисловості,
агропромислового та військово-промислового комплексів, будівництво
важливих природоохоронних об’єктів, тобто ті підприємства й галузі, які
мають загальнодержавне значення. Також державою фінансуються витрати на
прискорений розвиток галузей економіки окремих регіонів, які могли б
якнайшвидше забезпечити стабільне надходження валютних коштів і
зростання обсягів виробництва товарів народного споживання.
Особливим напрямком державної допомоги є фінансування структурної
перебудови і реконверсії депресивних територій, тобто таких, де
показники розвитку відстають від нормативних або середніх по регіону.
Також допомога надається регіонам з відносно низьким рівнем промислового
потенціалу та надлишком трудових ресурсів, гірським та іншим регіонам зі
складними природно-географічними та екологічними умовами. У такий спосіб
держава здійснює загальнонаціональні програми для розв’язання
найважливіших регіональних проблем, а саме:
• забезпечення соціальних гарантій для населення регіонів;
• фінансування будівництва й функціонування загальнонаціональних
об’єктів культури, освіти, науки, охорони здоров’я;
• надання цільової фінансової допомоги окремим регіонам з метою
прискорення реформування економіки.
Реалізація державних регіональних програм – це засіб регулювання
розвитку економіки регіонів. Вони дають можливість узгодити
територіальні, галузеві та державні інтереси.
2. Загальна характеристика економічного регулювання регіональних
господарств
Економічне регулювання передбачає використання економічних регуляторів
розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку. До економічних
регуляторів з боку держави належать податкова політика (види місцевих
податків, ставки, пільги та об’єкти оподаткування); цінова політика,
квоти та ліцензії, дотації та субвенції, державні закупівлі.
Державна регіональна
економічна політика
Об’єкт управління
(економіка регіону)
Підприємства, організації, установи всіх форм власності.
Комунально-побутове господарство Зовнішньоекономічні зв’язки
Рис. 1. Механізм державного регулювання економіки регіону
Така система економічних регуляторів мусить мати цілеспрямований,
стимулюючий характер, бути строго обмеженою в часі, особливо щодо пільг
і дотацій.
Специфічно-територіальне регулювання визначає конкретні методи
державного регулювання розвитку регіонів, через проведення типологізації
регіонів на макро- і мікрорівні.
Типологізація регіонів проводиться за такими параметрами: географічне
положення; кліматичні умови; наявність природних ресурсів; рівень
економічного й соціального розвитку; структура
господарства; рівень розвитку виробничої та соціальної інфраструктури;
рівень розвитку зовнішньоекономічних зв’язків.
Після основного розподілу регіонів за типами можна додатково виділити
регіони з різною демографічною ситуацією, різним соціально-психологічним
кліматом тощо.
Для врахування природних, економічних, соціально-демографічних та
історично-етнічних умов і факторів, що впливають на формування
регіональних комплексів для регулювання основних територіальних
пропорцій і визначення стратегії розвитку в Україні застосовується
мезорайонування, в основу якого покладено вісім економічних регіонів:
1. Донецький (Донецька, Луганська обл.);
2. Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська
обл.);
3. Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);
4. Центральний (Київська, Черкаська обл., м. Київ);
5. Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська обл.);
3/4
?
3/4
?
”y«
???????6. Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька обл.);
7. Причорноморський (АР Крим, Миколаївська, Херсонська, Одеська обл.,
м. Севастополь);
8. Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька
обл.).
З урахуванням наявного природно-ресурсного й науково-виробничого
потенціалу та необхідності структурної перебудови економіки країни для
кожного з економічних регіонів ДРЕП визначає головні перспективні
напрямки розвитку господарських комплексів регіонів.
Суб’єктами, що реалізують державну політику в регіонах та безпосередньо
здійснюють державне регулювання на місцях є обласні, районні та міські
держадміністрації. Вони забезпечують реалізацію законів України, Указів
Президента, постанов Верховної Ради, Кабінету Міністрів, рішень
відповідних представницьких органів регіонального самоврядування.
Отже, для виконавчої влади – Президента, Кабінету Міністрів, міністерств
і відомств – держадміністрації є інструментом у процесі реалізації
законів та інших правових актів.
Регіональні державні адміністрації мають широкі повноваження в галузі
соціально-економічного розвитку; в галузі бюджету та фінансів;
управління майном, приватизації та підприємництва; в галузі
містобудування, житлово-комунального господарства, побутового,
торговельного обслуговування, транспорту та зв’язку; у галузі
використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля; у
галузі міжнародних та зовнішньоекономічних відносин.
Для виконання функцій управління територією, реалізації
загальнодержавної та регіональної політики в складі місцевих
держадміністрацій існують відповідні економічні служби – комітети
(департаменти), управління економіки. Функції цих служб досить широкі й
виходять за межі лише прогнозно-планової роботи.
Основними завданнями управлінь економіки місцевих державних
адміністрацій є: реалізація ДРЕП на місцях; забезпечення комплексного
соціально-економічного розвитку регіону; сприяння проведенню економічних
реформ, забезпечення раціонального використання виробничо-технічного та
наукового потенціалу регіону, його природних, трудових і фінансових
ресурсів; здійснення методичного керівництва економічною роботою в
регіоні.
Управління економіки виконують також певні функції щодо використання й
охорони земель, природних ресурсів, навколишнього середовища, в галузі
обслуговування населення, міжнародних та зовнішньоекономічних зв’язків.
3. Основні проблеми регіонального розвитку, шляхи розвязання шляхом
економічного регулювання
Ключовою проблемою регіонального розвитку є значні диспропорції
соціально-економічного стану регіонів, низька конкурентоспроможність та
інвестиційно-інноваційна діяльність. Господарство деяких регіонів
сьогодні базується на одній – двох галузях, підприємства яких є
сировинними або виробляють проміжну та низькотехнологічну продукцію.
Знижується конкурентоспроможність окремих регіонів на зовнішньому ринку:
питома вага майже половини областей в загальноукраїнському експорті не
перевищує одного відсотка.
Про актуальність проблеми свідчать рішення вищих державних органів
України. – Верховної Ради, Кабінету Міністрів, міністерств та відомств.
Конкурентоспроможність регіонів розглядаємо як потенційні можливості
вести конкуренцію, а конкурентну перевагу – як наявність певних вищих
характеристик регіону в порівнянні з іншими. Конкурентоспроможність
регіонів характеризується міжрегіональними відмінностями за рівнем
інноваційного розвитку, надходженнями прямих іноземних інвестицій,
розвитком малого та середнього підприємництва, розвитком інфраструктури,
наявністю кваліфікованих кадрів, рівнем продуктивності праці та
зайнятості.
Умовою зміцнення конкурентних позицій регіонів є виконання регіональними
системами таких функцій:
– узгодження і захист інтересів регіону всередині країни і за кордоном.
Владні структури мають забезпечувати створення умов для того, щоб кожний
суб’єкт країни максимально використовував свій потенціал і все менше
потребував державної допомоги;
– посилення конкурентних позицій регіону завдяки залученню інвесторів та
удосконаленню економічної структури, сприянню розвитку в регіоні малого
і середнього бізнесу;
– створення системи регіональних пільг і гарантій для діяльності
підприємницьких, комерційних структур та інвесторів;
– нарощування зовнішньоекономічного потенціалу і розширення
торгово-економічних зв’язків регіонів.
Предметом конкуренції між регіональними суб’єктами можуть стати державні
програми і проекти, що пов’язані з розміщенням продуктивних сил, а
також з вирішенням соціальних проблем. При постійному дефіциті ресурсів
претендувати на участь у реалізації таких програм і проектів зможуть
лише ті регіони, у яких найвищий рівень надійності конкурентних позицій.
Стабільний розвиток регіональної економіки в умовах ринку стає реальним
за наявності надійних конкурентних позицій. Принцип економічної
самостійності регіональних суб’єктів країни вносить істотні корективи в
їхнє фінансово-економічне становище. Стабільність розвитку регіональної
економіки безпосередньо залежить від наявності відповідного
соціально-економічного, науково-технічного та кадрового потенціалу. Ці
чинники визначають привабливість регіону для розміщення нових,
реконструкції існуючих виробництв і тим самим для створення нових
робочих місць. У свою чергу, зростання чисельності працюючих визначає
соціально-економічний добробут населення та поліпшення
фінансово-бюджетного становища в регіоні.
Надходження капіталу до того чи іншого регіону визначається його
конкурентними можливостями і перспективами їх нарощування.
Висновки
Основними складовими елементами механізму державного регулювання
регіональних господарських систем є:
• законодавчо-нормативна база;
• бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку та селективна
підтримка окремих регіонів з боку держави;
• реалізація державних регіональних програм, а також індикативних
прогнозів і місцевих програм соціально-економічного розвитку відповідних
адміністративно-територіальних утворень;
• створення та розвиток спеціальних (вільних) економічних зон у певних
регіонах;
• розвиток міжрегіонального та прикордонного співробітництва.
Принципи формування та розподілу фінансових ресурсів між державними й
місцевими бюджетами є ключовими механізмами регіонального розвитку.
Держава спрямовує свою політику на зміцнення фінансової автономії
адміністративно-територіальних одиниць, сприяючи зростанню бюджетних
надходжень від їхніх власних доходів.
Використання прямого державного інвестування, надання субсидій,
створення спеціальних фондів для фінансування програм, залучення
іноземного та вітчизняного приватного капіталу, пільгове кредитування й
оподаткування, преференції та використання позабюджетних коштів
посилюють вплив держави на економіку регіонів.
Особливим напрямком державної допомоги є фінансування структурної
перебудови і реконверсії депресивних територій, тобто таких, де
показники розвитку відстають від нормативних або середніх по регіону.
Реалізація державних регіональних програм – це засіб регулювання
розвитку економіки регіонів. Вони дають можливість узгодити
територіальні, галузеві та державні інтереси.
Список використаної літератури.
Про стимулювання розвитку регіонів: Закон України від 8 вересня 2005 р.
№ 2850-ІV // ”Урядовий кур’єр”. – 12 жовтня 2005 р. – № 1. – С.
16-18.
Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до
2015 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 21 липня 2006 р.
Базові положення регіональної політики в Україні / Під ред. М.А.
Василика. – К.: Либідь, 2000. – 142 с.
Кривуц, Ю.М. Інвестиційна привабливість України: переваги й недоліки /
Ю.М. Кривуц, Д.А. Трушкіна // Вісник МСУ. Серія “Економічні науки”. –
т.VII. – №1. – 2004. – С.29-31.
Регіональна політика та розвиток місцевого самоврядування в Україні /
Під ред. Г.В. Шемшученко. – Л.: Інфра-Ком, 2001. – 326 с.
Сонько С.П. та інш. Ринок і регіоналістика: навч. Посібник. – К., 2000.
Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навчальний
посібник. – К., 2001.
Юрченко, С.О. Тенденції розвитку інвестиційної діяльності в регіонах
Україні / С.О. Юрченко, А.Е. Юрченко // Вісник МСУ. Серія “Економічні
науки”. – т.VII. – №1. – 2004. – С.73-75.
PAGE
PAGE 4
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
