HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!
РЕФЕРАТ
з дисципліни “Цивільний процес”
на тему:
“Види доказів”
ПЛАН
Вступ
1. Поняття і основні ознаки доказів в цивільному судочинстві
2. Класифікація видів доказів
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у
визначеному законом порядку суд встановлює наявність або відсутність
обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші
обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч.1 ст.27
ЦПК).
Носіями такої інформації виступають точно визначені засоби доказування:
1) пояснення сторін і третіх осіб; 2) показання свідків; 3) письмові
докази; 4) речові докази; 5) висновки експертів.
Зміст доказів: це сукупність фактичних даних про обставини, що
обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають
значення для правильного вирішення справи. Обставинами будуть юридичні
факти – це дії чи бездіяльність та події.
Процесуальною формою є засоби доказування, які виступають джерелами
інформації (ст.27 ч.2 ЦПК).
Одержання і дослідження доказів повинно здійснюватись в строгій
процесуальній формі, яка закріплена в ст.28-61 ЦПК, 180-190 ЦПК. Саме ці
норми будуть виступати процесуальною гарантією всебічного,
обґрунтованого розгляду доказів.
В теорії цивільного процесуального права для кращого виявлення окремих
особливостей доказів розроблено їх класифікацію. В даній роботі
розглянемо основні види доказів та їх коротку характеристику.
1. Поняття і основні ознаки доказів в цивільному судочинстві
Відомо, що за допомогою доказів в цивільних справах суд встановлює всі
обставини і на їх підставі виносить відповідне рішення.
Поняття і основні ознаки доказів в цивільному судочинстві можна
визначити з ст. 57 ЦПК, за якою доказами (instrumenta) в цивільній
справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює
наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і
заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення
справи.
З наведеного визначення випливає, що доказами є фактичні дані, які
отримані в установленій законом процесуальній формі. Фактичні дані
(докази) суд одержує з певних джерел, що називаються у законі засобами
доказування. Цивільний процесуальний закон дає вичерпний перелік засобів
доказування. Такі дані встановлюються на підставі пояснень сторін,
третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань
свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- та
відеозаписів, висновків експертів.
Наявні в теорії цивільного процесу погляди, що доказами в цивільних
справах виступають тільки фактичні дані, відривають докази від їх
процесуальної форми – засобів доказування, без яких вони не можуть бути
залучені в цивільний процес. Визнання доказами як фактів об’єктивної
дійсності (фактичних даних), а також засобів встановлення цих даних
(джерел інформації про факти) не повністю відповідає ст. 57 ЦПК. Докази
в цивільному процесі характеризуються сукупною єдністю: змістом, яким
виступають фактичні дані, що інформують про обставини, необхідні для
правильного вирішення справи; процесуальною формою, в якій закладена
така інформація – засоби доказування; встановленим процесуальним
порядком одержання, дослідження й оцінки змісту і процесуальної форми
(доказової інформації і засобів доказування).
Зміст доказів — сукупність фактичних даних про обставини, що
обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають
значення для правильного вирішення справи. Обставинами будуть юридичні
факти — дії (бездіяльність) і події. Фактичні дані як доказова
інформація можуть виступати в безпосередній і опосередкованій формі —
прямого або побічного доказу.
Процесуальна форма доказів — засоби доказування виступають джерелами
інформації про фактичні дані. П’ять процесуальних форм одержання
фактичних даних: пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків,
письмові докази, речові докази, висновки експертів. Але в
процесуально-правовому становищі сторін перебувають заявники й
заінтересовані особи в справах, що виникають з адміністративно-правових
відносин і окремого провадження, а також інші особи, які беруть участь у
справі. Вони подають докази, дають письмові і усні пояснення суду, в
яких вміщується інформація про фактичні дані, одержані в результаті
особистого спостерігання або від інших осіб, що мають значення для
правильного вирішення справи. Тому пояснення таких осіб є засобом
доказування.
В судовій практиці в цивільних справах допускається розширення кола
засобів доказування. В разі необхідності судами можуть бути прийняті як
письмові докази документи, одержані за допомогою
електронно-обчислювальної техніки. А з врахуванням думки осіб, які
беруть участь у справі, суд може також досліджувати подані звуко-відео
записи.
Одержання і дослідження доказової інформації і засобів доказування
(змісту і процесуальної форми доказів) повинно здійснюватися в
установленому законом процесуальному порядку, який виступає
процесуальною гарантією всебічного, повного і об’єктивного пізнання
дійсних обставин справи, прав і обов’язків сторін. Тому порушення
процесуального порядку одержання і дослідження доказів знецінює їх, веде
до втрати ними властивостей і значення доказів.
2. Класифікація видів доказів
За характером зв’язку змісту доказів з фактами, які підлягають
встановленню, докази поділяються на прямі та непрямі (або побічні).
Прямі докази більш вагомі для пізнання, оскільки вони дозволяють зробити
однозначний висновок про наявність чи відсутність фактів, які підлягають
доказуванню. Непрямі докази, на відміну від прямих, не мають
безпосереднього зв’язку із шуканим фактом, тому дозволяють лише
припустити про його наявність чи відсутність, а не дати однозначної
відповіді.
Отже, в доказовій діяльності, в процесі пізнання істини вони спричиняють
труднощі. Сутність цієї класифікації полягає у тому, що відповідно до
ст. 60 ЦПК доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, однак це не
означає, що суд не повинен приймати непрямих доказів.
??J?За процесом формування даних про факти (характерами створення
доказів) докази класифікуються також за двома видами – на первинні та
вторинні.
Первинні (першоджерела, безпосередні) формуються під безпосереднім
впливом фактів, які підлягають встановленню, надходять від
безпосереднього носія інформації.
Похідні (опосередковані, копії) лише відтворюють (копіюють) дані,
одержані від інших джерел, тобто формуються під впливом опосередкованих
джерел. Значення такої класифікації полягає в тому, що вона розкриває
процес формування доказів і цим самим сприяє правильному їх дослідженню
і оцінці в процесі судового розгляду цивільної справи.
В науці обґрунтовується також третя підстава для класифікації доказів —
за джерелами, за допомогою яких суд їх одержує, — на особисті та речові
і за цими ж підставами на первинні і похідні; на особисті, речові і
змішані.
До особистих доказів відносять пояснення сторін, третіх осіб та їхніх
представників, показання свідків, висновки експертів.
До речових належать ті докази, зміст яких міститься у певних об’єктах
матеріального світу, котрі подаються до суду, тобто, носієм доказової
інформації є не особа.
Такий поділ доказів за однією підставою на три різні види зводить
нанівець саму ідею класифікації.
До складу особистих доказів включається не тільки пояснення осіб, які
беруть участь у справі, показання свідків і висновки експертів, а й
різні документи, оскільки вони виходять від відповідних осіб. Дійсно,
пояснення сторін є особистим доказом і воно не перестає бути таким
незалежно від того, чи буде воно одержано в усній або письмовій формі.
Експерт дає висновок виходячи з своїх спеціальних пізнань, тому його
висновок стосується не змішаних, а особистих доказів.
Отже, носіями даних про факти виступають особи і речі (предмети), які
можуть відтворити закріплену і збережену в них інформацію про відомі
обставини, що мають значення для справи.
В особистих доказах носієм інформації про факти завжди виступає людина,
яка мусить правильно сприймати обставини, що мають значення для справи,
зберегти їх в пам’яті і відтворити.
Особисті докази носять суб’єктивний характер, тому в пізнавальній
діяльності необхідно враховувати психологію особи, наявність
матеріально-правової заінтересованості у справі та особливих стосунків з
сторонами.
Висновки
Отже, докази класифікуються:
1) за характером зв‘язку (прямі – дають можливість зробити однозначний
висновок про наявність чи відсутність фактів, які підлягають
доказуванню; побічні – навпаки характеризуються численністю зв‘язків з
фактами);
2) за процесом формування (первинні – формуються під безпосереднім
впливом фактів, які підлягають встановленню; похідні (копії) –
відтворюють данні, одержані від інших джерел); 3) за джерелами одержання
(І – особисті, речові; ІІ – первинні, похідні; ІІІ – особисті, речові,
змішані).
Особисті докази мають суто об‘єктивний характер. Предмет доказування –
це коло фактів матеріально-правового значення, необхідних для вирішення
справи по суті. Необхідний склад фактів предмету доказування
визначається на підставі норм матеріального права. Ст.27, 30 ЦПК –
належність до предмету доказування обставин, на яких позивач обґрунтовує
свої вимоги, тобто підстави позову, і обставини, на яких відповідач
обґрунтовує свої заперечення. Інші обставини, які мають значення для
справи.
Згідно ст.32 ЦПК обставини, визнані судом загальновідомими, не
потребують доказування, також законні презумпції, преюдиції. Презумпція
– факти, які згідно з законом припускаються встановленими, такі
припущення може бути спростоване в загальному порядку.
Преюдиції – факти, встановлені судовим рішенням, що набрали законної
сили, такі факти не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ,
в яких беруть участь ті ж самі особи. Таким чином, доказуванню не
підлягають: 1) загальновідомі факти; 2) преюдиційні факти; 3) презумуючі
факти. Загальновідомі факти не потребують доказування лише тоді, коли
вони визнані судом. Про це повинно бути винесено ухвалу суду (землетрус,
посуха). Загальновідомість може мати різні межі (межі країни, області
тощо – це об‘єктивні межі; суб‘єктивні межі – данні факти повинні бути
відомі не тільки певним особам, а й всьому складу суду і іншим особам,
що беруть участь у розгляді справи).
Список використаної літератури
Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. —
Ст. 141.
Цивільний процесуальний кодекс України: Чинне законодавство зі змінами
станом на 1 вересня 2005р.: (відповідає офіційному текстові). – К.: Вид.
ПАЛИВОДА А. В., 2005. – 156 с.
Україна. Закони. Цивільний кодекс України: текст відповідає офіц. – К.:
Школа, 2003, – 384 с.
Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. Упоряд. та переднє
слово: М. І. Мельник, М. І. Хавронюк / М. І. Хавронюк Категорії злочинів
і санкції Особливої частини КК України: наукові дослідження та деякі
висновки. За ред. М. І. Мельника. – К.: А.С.К., 2001. – 304 с.
Грінченко А.Д., Шульженко О.О., Надгоний Г.М. Практика використання в
Цивільному судочинстві матеріалів судових експертиз // Вісник Верховного
Суду України. – 1997. – №3.
Комаров В. В. Цивільне процесуальне право України: Практика
застосування. Навчальний посібник. X.: 2003. – 208 с.
М.Й. Штефан. Цивільний процес. Видання друге, перероблене та
доповнене.2001. – 694 с.
Цивільний кодекс України: Коментар. Видання друге із змінами за станом
на 15 січня 2004р. – Х.: ТОВ «Одіссей». 2004. – 856 с.
Цивільний процес: Навч. посіб./ А.В. Андрушко, Ю.В. Білоусов, Р.О.
Стефанчук, О.І. Угриновська та ін. – за ред. Ю.В. Білоусова. – К.:
Прецедент, 2005. – 293 с.
Чорнооченко С.І. Цивільний процес України: Навчальний посібник. – Київ:
Центр навчальної літератури, 2004.- 308 с.
PAGE
PAGE 9
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
