Єдність форми і змісту, образність і дизайн

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Реферат на тему:

“Єдність форми і змісту, образність і дизайн”

ПЛАН

Вступ

1. Поняття дизайну, принципи художнього конструювання

2. Єдність форми і змісту (образність)

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Технічна естетика як наукова дисципліна вивчає комплекс проблем, що
виникають при аналізі зв’язків і відносин системи «людина – виріб –
середовище». Результатом їхніх досліджень є розуміння сутності
проектування функціонально доцільних, технічно зроблених, економічно
виправданих і естетично виразних виробів, що складають у сукупності
оптимальне предметне середовище для життєдіяльності людини.

Особливо важливим стає вивчення тих властивостей промислових виробів, що
виявляються в процесі експлуатації. Сукупність таких властивостей
виступає як кінцева мета створення виробу і ведучий критерій оцінки його
якості споживачем. До найважливіших споживчих властивостей промислових
виробів відносяться: суспільна доцільність, їхня відповідність
призначенню, зручність експлуатації і ремонту, естетична значимість.

Аналіз споживчих властивостей, а також облік сформованого в суспільстві
розуміння можливих засобів задоволення людських потреб дозволяють
сформулювати визначені вимоги до оцінки якості проектування і
виробництва промислової продукції як вимоги технічної естетики. Вони
являють собою систему принципів і закономірностей, що відображають усю
складність взаємин людини з предметним світом.

Комплекс вимог технічної естетики і сукупність споживчих властивостей
виробів можна умовно розділити на чотири групи: соціальні,
утилітарно-функціональні, ергономічні і естетичні.

Для того щоб оцінити сукупність суспільно корисних властивостей
виробу-речі, необхідно врахувати групу вимог, пов’язаних з матеріальними
витратами: одноразовими – на виробництво виробів і тривалими — на його
споживання і ремонт.

Кінцевий критерій оцінки відповідності промислових виробів вимогам
технічної естетики – це результат порівняння величини корисного ефекту
споживання речі і сумарних матеріальних витрат.

1. Поняття дизайну, принципи художнього конструювання

Дизайн — це творчий метод, процес і результат художньо-технічного
проектування промислових виробів, їх комплексів і систем, орієнтований
на досягнення найбільш повної відповідності створюваних об’єктів і
середовища загалом і потреб людини, як утилітарних так і естетичних.

Дизайн (англ. design) — задум, план, ціль, намір, творчий задум, проект
і креслення, розрахунок, конструкція, ескіз, малюнок, узор, композиція,
мистецтво композиції, витвір мистецтва.

Дизайн — специфічний ряд проектної діяльності, що об’єднує
художньо-предметне мистецтво і науково обґрунтовану інженерну практику у
сфері індустріального виробництва.

У зв’язку з різноманітністю направленості дизайну не вважається можливим
створення єдиної науки, яка б вивчала дизайн в цілому. Як наслідок важко
створити інститут дизайну загалом та міцні зв’язки між дизайнерами
різних напрямків. Ситуація складається таким чином, що ці напрямки
дизайну розвиваються відокремлено. Так само не збігаються предмети
вивчення графічного дизайну та ландшафтного дизайну.

Високий рівень досягнення породжує високий рівень очікування. історично
склалася потреба у студії дизайну, що виконує цю роботу професійно.
Високий рівень очікування виникає перш за все через мистецьку складову
дизайну. Як нам відомо мистецтво, на відміну від дизайну, розвивається
вже досить тривалий час. Студія дизайну, в свою чергу, має за мету
створення обох складових дизайну, як мистецьку, так і проектувальну.
Саме тому вона дуже часто виникає як окремий підрозділ. Таким прикладом
може слугувати studio.galuze.com (студія web-дизайну). Студія дизайну
виробляє подвійний продукт — дизайн як мета досягнення (результат), та
дизайн як інструмент створення (проектування).

Метою дизайну може виступати вирішення проблем проектування від
найменшого елементу конструкції до глобальних великих і навіть утопічних
ідей. У зв’язку із різким зростанням населення планети, ще однією метою
дизайну стає соціальна привабливість. Тобто дизайн стає інструментом
комунікації між людиною та об’єктом дизайну. Мета ж дизайну має
значущість лише для дизайнерів як керівників проектування.

Отже, об’єкт дизайну — річ, що модифікується завдяки дизайну у напрямку
вирішення проблем проектування або соціальної привабливості. Так, під
час автотюнингу об’єктом дизайну є авто, яке може видозмінюватися як у
бік кращих технічних характеристик, так і у бік кращого «сучаснішого»
вигляду.

Художнє конструювання – новий метод проектування виробів промислового
виробництва, впровадження якого повинне забезпечувати високу якість
продукції.

Основною метою художнього конструювання є активне вдосконалювання
навколишнього середовища, естетизація матеріальної сфери праці і побуту
людини.

У сфері діяльності дизайнера існують різні напрямки (спеціалізації), з
яких найбільш поширені наступні: приладо- і машинобудування, засоби
транспорту, виробу легкої промисловості, інструменти, промислова графіка
тощо. Останнім часом спостерігається інтенсивний розвиток традиційних
видів проектування – архітектурного, містобудівного, промислового і
нового видів дизайнерського проектування – системотехнічного,
організаційно-управлінського (АСУ), соціального й ін.

???????¤?¤?$??????Основні принципи художнього конструювання виробів
промислового виробництва:

– комплексне, одночасне вирішення утилітарно-функціональних,
конструктивно-технологічних, економічних, соціальних і естетичних
питань;

– облік навколишнього середовища та конкретних умов;

– єдність форми і змісту.

2. Єдність форми і змісту (образність)

Постійна боротьба та єдність категорій “форми” та “змісту” з давніх
часів хвилювали філософів, митців, мислителів та просто осіб великого
розуму, які не мали, чого робити. Що є початковим? Що є головним? Чи має
право на існування книжка, в якій багато гарних слів, але зовсім не має
змісту? Питання залишається відкритим.

Платон вважав, що форма є прообразом, ідеалом речі, який існує незалежно
від матеріального буття самої речі. Аристотель трактував матерію як
передумову, можливість речі бути або не бути, а форму – як внутрішню
мету речі, що й обумовлює їхню єдність. Естетика Декарта вимагає єдності
форми та змісту, глибину змісту у поєднанні з виразністю форми. Декарт
навіть називає чотири випадки недосконалості мистецького твору завдяки
відсутності в ньому єдності форми та змісту: 1) досконалість форми
супроводжується убозтвом змісту, 2) глибина змісту поєднується з
неохайною формою, 3) словесна форма грає лише службову роль по
відношенню до змісту, 4) форма набуває значення, яке є незалежним від
змісту, та спотворюється.

Кант, навпаки, вважав, що прекрасне подобається саме чистою формою.
Естетське судження єдиним своїм предметом має чисту форму, позбавлену
будь-якого змісту. Чисту форму слід розуміти як малюнок та композиція і
протиставляється всьому чуттєво приємному, всьому, що має для людини хоч
якійсь життєвий інтерес. Саме Кант розпочав ідею формалізму – пріоритету
форми над змістом, мови над ідеєю, заперечивши святу святих класичного
мистецтва: єдності форми та змісту.

Принцип єдності форми та змісту, з точок зору художньо-естетичної,
соціальної й ідеологічної, є найбільш складним і відповідальним в
художньому конструюванні.

Наприклад, відомо, що протягом століть формується архітектура різних
будинків і споруджень, поєднуючись з їхнім змістом.

В історичному процесі розвитку архітектурні форми змінювалися разом із
прогресивним розвитком науки, техніки, мистецтва і соціальних умов життя
людей.

Ці зміни форм і зразків в утилітарних мистецтвах складалися головним
чином з появою нових матеріалів і конструкцій, нових
соціально-економічних і побутових умов, при розвитку продуктивних сил
суспільства. Образ різних типів будинків і виробів дизайну формується в
складному творчому процесі з урахуванням основних принципів, у тому
числі і принципу єдності форми і змісту.

Отже, єдність і цілісність — найважливіша ознака композиції. У
закінченій композиції все взаємозв’язано і все підпорядковано єдиній
меті, ідеї, художньому задуму. Ця зв’язаність виявляється і в
сюжетно-образному вирішенні твору, і в гармонійній впорядкованості його
форми. У єдності змісту і форми. Гармонія цілого — необхідна умова
композиційної побудови, важлива її ознака.

Будь-яке дизайнерське рішення є боротьбою протилежних початків, — це
виявляється і в сюжеті — в зіставленні характерів, ситуацій; і у
формальному рішенні — у відносинах предметів і простору, в колірних
відносинах, тональних, в русі, в рівновазі і так далі Всі суперечливі
моменти в композиції врівноважуються, приводяться до гармонійної
впорядкованості.

Висновки

Визначено, що дизайн є чинним компонентом культуротворення, адже
оперуючи формою, образом, конструкцією, декором, кольором, тектонікою
тощо, він вибудовує предметність як телос культури. Механізми
естетичного впливу (гра, іронія, метафора тощо) працюють в дизайні на
утворення цілісних естетичних просторів, характер і акцентування яких
відповідають духовним та почуттєвим домінантам сучасного їм
світовідчуття.

Витоком новацій у дизайн-культурі є розвиток людської почуттєвості.
Семіотика дизайн-форм визначена способом людської життєдіяльності та
орієнтирами світовідчуття і є кодовою системою збереження та передачі
інформації. Рушійним механізмом переводу культурних змістів у предметні
форми є дихотомії формовиявів: конструкція – образ, функція –
художність, знак – метафора. Вічний пошук нових форм, які спроможні
задовольнити запити людської природи, нескінченно багатоманітної та
вічно змінюваної часом, і являє нам естетичний дискурс дизайну.

Список використаної літератури

Антонович Є. А., Василишин Я. В., Шпільчак В. А. Російсько-український
словник-довідник з інженерної графіки, дизайну та архітектури: Навч.
посібник. – Львів: Світ, 2001. – 240 с.

Волкотруб И. Т. Основы художественного конструирования. – К.: Вища
школа, 2003. – 191 с.

Лазарев Е. Н. Бионика и художественное конструирование. – Л.: ЛДНТП,
1971. – 32 с.

Нестеренко О. И. Краткая энциклопедия дизайна. – М.: Молодая гвардия,
1994. – 315 с.

Сапего И. Г. Предмет и форма. – М.: Советский художник, 1984. – 304 с.

Сомов Ю. С. Композиция в технике. – М.: Машиностроение, 1977. – 272 с.

Шпара П. Е., Шпара И. П. Техническая эстетика и основы художественного
конструирования. – Киев, 2004. – 247 с.

PAGE

PAGE 4

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter