HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!
РЕФЕРАТ
на тему:
“Поняття цивілізації
та цивілізаційних основ розвитку суспільства”
ПЛАН
Вступ
1.Поняття цивілізації
2. Найвідоміші погляти та теорії розвитку цивілізації (О.Тоффлера та
А.Тойнбі)
3. Співвідношення теорій розвитку цивілізацій.
Висновок
Список використаної літератури.
Вступ
Поняття “цивілізація” в сучасному розумінні слова – для позначення
певного етапу в розвитку суспільства – з’явилося ще у ХVІІІ ст. Його
вперше вжив Мірабо-старший в опублікованому в 1756 p. трактаті “Друг
людей”. Взагалі виникнення цього поняття була пов’язана з поширеним в
епоху Просвітництва уявленням про перевагу раціонально мислячих і діючих
європейців над іншими, “непросвіщеними”, “варварськими” народами. З того
часу європоцентризм став причиною широкого розповсюдження поняття
“цивілізація”. До середини XIX ст. уявлення про цивілізацію як результат
добробуту, виховання і доброчинності європейців усе більше ставало
предметом самолюбування, ідеологізованим нормативним поняттям, що
втрачало пояснювальну силу як категорія науки.
1. Поняття цивілізації
Зараз немає єдиного уніфікованого поняття “цивілізація”, тлумачення
якого задовольнило б усіх. У різні часи існувало й існує зараз кілька
пояснень слова “цивілізація”:
1) синонім культури – історично визначеного рівня розвитку суспільства,
творчих сил і здібностей людини, який виражається насамперед у
створюваних нею матеріальних і духовних цінностях;
2) рівень, ступінь суспільного розвитку, що проявляється в сукупності
культурних надбань як таких (наприклад, антична цивілізація – унікальна
культура, яка покладена в основу європейської культури наступних епох);
3) ступінь суспільного розвитку, яка слідує за дикістю і варварством (за
Л. Морганом і Ф. Енгельсом). Дикість – назва першого етапу людської
історії, який бере відлік з появою людини й закінчується виникненням
гончарства. Це час становлення самої людини і раннього родового ладу
(припадав на палеоліт і мезоліт). Варварство – другий етап історії
людства. Розпочався з виникненням гончарного виробництва і завершився з
появою писемності;
4) стадія занепаду і вмирання культури, втрати людством творчих сил
(визначення німецького філософа О. Шпенглера, яке він запропонував в
опублікованій у 1918 p. першій частині книги “Занепад Європи”);
5) характеристика капіталізму в цілому (таке вживання характерне для XIX
ст.) [3, c.87].
Сучасні соціологи, політологи, історики найчастіше під цивілізацією
мають на увазі сукупність унікальних економічних, соціальних,
політичних, духовних, моральних, психологічних, ціннісних та інших
структур, які відрізняють одні історичні спільноти людей від інших.
Тобто, поняття “цивілізація” означає в першу чергу рівень соціального
прогресу суспільства на певному історичному етапі його розвитку.
Прикладом такого розуміння цивілізації може бути теорія “стадій росту”
американського соціолога У. Ростоу і концепція “трьох хвиль”
американського футуролога О. Тоффлера. У. Ростоу в працях “Стадії
економічного росту. Heкoмyніcтичний Маніфест” і “Політика і стадії
росту” обгрунтував п’ять стадій суспільного розвитку: 1) традиційного
або аграрного суспільства; 2) перехідного суспільства, коли створювалися
передумови індустріальної революції; 3) суспільства промислової
революції (“стадія зрушення”); 4) стадію зрілості індустріального
суспільства; 5) постіндустріальне суспільство як ера високого масового
споживання [5, c.63].
2. Найвідоміші погляти та теорії розвитку цивілізації (О.Тоффлера та
А.Тойнбі)
О. Тоффлер свою політичну концепцію виклав у трилогії “Футурошок”,
“Третя хвиля” і “Зміщення влади”. У першій книзі він відзначив, що
політичним наслідком для суспільства має бути розширення демократії, а в
другій представив історію у вигляді “трьох хвиль цивілізації”, які
послідовно змінюють одна одну: перша призводить до встановлення
сільськогосподарської цивілізації, друга – індустріальної, третя –
інформаційної. “Третя хвиля” характеризується домінуванням ЗМІ та
використанням наукових досягнень у всіх без винятку сферах суспільного
життя.
В основі цих концепцій знаходиться лінійно-стадіальне розуміння
цивілізації: вона є стадією у процесі поступального розвитку людства до
єдиної світової цивілізації. Ці теорії об’єднує також поняття сучасної
(або світової) цивілізації. Найчастіше (хоча й далеко не завжди) сучасна
цивілізація при цьому наділяється рисами, характерними для розвитку
західного суспільства – ринкова економіка, яка грунтується на визнанні
приватної власності абсолютною цінністю; демократичний політичний режим;
правова держава; реалізація широкого кола прав і свобод людини;
автономія особистості, взаємна відповідальність суспільства й особи [8,
c.47].
”
?$?Т?Т??????H?H?????”
??????J?J?ілізації розвиваються незалежно одна від одної і їх загибель
неминуча, якщо не вдасться сформувати єдину вищу релігію, створити на її
основі “вселенську церкву” і “вселенську державу”, тобто перейти до
“третинної цивілізації” [15, c.36].
3. Співвідношення теорій розвитку цивілізацій
Водночас розвиток теорії показав, що, по-перше, обидва концептуальні
підходи мають рівні права на існування, а, по-друге, між
лінійно-стадіальними і локальними моделями цивілізацій існують не тільки
роз’єднуючі відмінності, але й насамперед об’єднувальні моменти.
Виходячи з цього, можна виділити кілька сильних сторін цивілізаційного
підходу – з точки зору міжнародних відносин взагалі й зовнішньої
політики держав зокрема:
1) його принципи можна застосувати до політики кожної країни або групи
держав. Цей підхід орієнтований на пізнання міжнародних відносин з
урахуванням специфіки країн і регіонів. Звідси випливай універсальність
даної методології;
2) орієнтація на врахування специфіки передбачає уявлення про міжнародні
відносини як багатолінійний, багатоваріантний процес;
3) цивілізаційний підхід не відкидає, а, навпаки, передбачає цілісність,
єдність людської історії. Цивілізації як цілісні системи можна
співставляти одна з одною. Це дозволяє широко використати
порівняльно-історичний і системний методи дослідження. У результаті
такого підходу політика держави, групи держав, будь-якого міжнародного
актора взагалі розглядається не сама по собі, а в порівнянні з політикою
інших суб’єктів міжнародних відносин. Це дає можливість глибше зрозуміти
міжнародні процеси, зафіксувати їх особливості в тих чи інших регіонах
світу;
4) виокремлення певних критеріїв розвитку цивілізації дозволяє
соціологам оцінити рівень досягнень тих або інших держав, народів і
регіонів. Їх внесок у розвиток світової цивілізації, в тому числі у
формування системи міжнародних відносин і створення системи міжнародної
безпеки;
5) цивілізаційний підхід відводить належну роль в історичному процесі
людському духовно-моральному та інтелектуальному факторам. У такому
підході важливе значення для характеристики й оцінки міжнародних
відносин і зовнішньої політики мають релігійні, культурні,
соціоментальні та соціопсихологічні фактори.
Висновок
Поняття цивілізація (громадянський) з’явилося в середині XVIII ст. у
зв’язку з поняттям культури. Ним активно користувалися французькі
просвітителі, називаючи соціальне справедливим (тобто цивілізованим)
суспільство, яке ґрунтувалося на принципах розуму, гуманізму і
справедливості. Потім уже інші мислителі терміном цивілізація стали
позначати високий рівень розвитку матеріальної і духовної культури
західноєвропейських народів. Карл Маркс і Фрідріх Енгельс зв’язували з
поняттям цивілізація технологічні та організаційні завоювання
суспільства. Ясно, що рівень таких досягнень у різні історичні епохи
різний. Виходячи з розрізнення умов розвитку культури, Фрідріх Енгельс
виділяв фази розвитку історії: дикунство, варварство, цивілізація.
У сучасній світовій літературі поняття цивілізація має різний зміст.
Широко користуються таким словотворенням: антична цивілізація,
цивілізація майя, буржуазна цивілізація та ін. Англійський історик і
соціолог Арнольд Тойнбі обґрунтував концепцію кругообігу локальних
цивілізацій. На його думку, рушійною силою кругообігу виступає творча
меншість — носій життєвого пориву. Світ нараховує 21 локальну
цивілізацію. Пізніше дослідник зменшує їх кількість до 13. Інший філософ
Джордж Неф вважає, що поняття цивілізації охоплює лише матеріальні і
технічні цінності і блага, а зміст духовних цінностей відображує поняття
культури.
В інтерпретації поняття цивілізація спостерігаються два основних
підходи: позначення певного рівня розвитку суспільства і характеристика
його матеріально-технічних досягнень у порівнянні з духовними
надбаннями. У практиці наукового дослідження обидва підходи часто
переплітаються між собою і доповнюють один одного, хоча і характеризують
суспільно-історичний розвиток по-різному.
Суперечлива єдність підходів дає можливість виділити ще один аспект
змісту поняття цивілізація, який зв’язаний з відповідністю предмета
(ідеї, процесу, суспільства) найбільш прогресивним, виробленим на основі
загальнолюдських надбань людства уявленням про нього. У такому аспекті
поняття цивілізація корелює з поняттями сучасне, передове, прогресивне,
нове у певних сферах суспільного життя (праця, побут, політика) і в
суспільстві. Існують широко вживані словотворення: цивілізація праці і
споживання, цивілізація побуту, цивілізація автомобіля та ін. Головним
критерієм якості речі (предмета, відношень властивостей, ідей) є її
завершеність, сучасність, відповідність світовим стандартам.
Суспільство можна вважати цивілізованим, якщо на сучасному рівні
розвиваються всі сфери життєдіяльності людей: виробництво і споживання,
наука і освіта, мистецтво і політика, мораль та ін. Поняття сучасний
рівень означає відповідність світовим зразкам, досягненням
загальнолюдської культури.
Список використаної літератури
Андрущенко В. П., Михальченко М. І. Сучасна соціальна філософія.— К,
1996.
Барг М. А. Цивілізація. – М., 1994.
Быстрицкий Е. К. Бытие человека в культуре.— К., 1992.
Богомолова Л. Н, Лазебінкова А. Ю. Основи сучасної цивілізації. – К.,
1999.
Боннар А. Греческая цивилизация. – М., 1992.
Бонгард-Левин Г.М. Древнеиндийская цивилизация. Философия, наука,
религия. – М., 1980.
Гуревич П. З. Людина і культура. – М., 1998.
Дмитриева Н.А. Краткая история искусств. Вып.1,2. – М., 1988, 1991.
Ильенков О. В. Философия и культура. – М., 1991.
Корсунцев І. Г. Проблеми розвитку і майбутнє цивілізації. – М., 1994.
Культурология / П.С. Гуревич. – М., 1996.
Культурология / Под. ред. Н.Г. Багдасарьян. – М.,1999.
Тойнби А. Дж. Збагнення історії. – М., 1998.
Філософський енциклопедичний словник. – М., 1993.
Хатингтон С. А. Зіткнення цивілізацій. – М., 1994.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
