.

Фізичне виховання молодших школярів (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
625 20537
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Курсова робота

на тему:

“Фізичне виховання молодших школярів”

ПЛАН

Вступ

1. Поняття і головні засади фізичного виховання школярів

2. Основні завдання фізичного виховання школярів

3. Значення фізичного виховання для дітей молодшого шкільного віку

4. Фізичне виховання молодших школярів у сім’ї як важливе доповнення до
фізичного виховання у школі

5. Фізична активність – запорука здоров’ю молодших школярів

6. Фізичне виховання учнів поза школою

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність дослідження обраної теми зумовлена тим, що фізичне
виховання та заняття фізичною культурою відіграють важливу роль у
підготовці всебічно розвиненої людини. Сучасний темп життя ставить
вимогу з молоду дбати про своє фізичне вдосконалення, мати знання в
галузі особистої та суспільної гігієни, вести здоровий спосіб життя,
самостійно і систематично займатися фізичними вправами.

Фізичне виховання є головним напрямом впровадження фізичної культури і
становить органічну частину загального виховання, покликану
забезпечувати розвиток фізичних, морально-вольових, розумових здібностей
та професійно-прикладних навичок людини, особливо коли йде мова про
молодших школярів.

Фізичне виховання шляхом проведення обов’язкових занять здійснюється в
шкільних виховних, середніх загальноосвітніх, професійних
навчально-виховних та вищих навчальних закладах відповідно до навчальних
програм.

Фізичне виховання школярів, як і виховання школярів різних вікових
категорій – важливе завдання на шляху розвитку фізично активної
особистості.

“Фізичне виховання – здоров’я нації”, в якій визначено пріоритетні
напрями державної політики. Згідно з нею, фізичне виховання в
навчально-виховній сфері як складова частина загальної системи, освіти,
має закласти підвалини забезпечення та розвитку фізичного і морального
здоров’я, підготовки до активного життя й професійної діяльності на
принципах індивідуального підходу

Фізичне виховання молодших школярів має свої особливості на відміну від
фізичного виховання школярів старшого віку. Однак воно ґрунтується на
загальних засадах фізичного виховання.

Тому в даній роботі велика увага буде приділена саме теоретичній та
методологічній стороні фізичного виховання.

В даній роботі планую дослідити такі питання як: теоретичні засади
фізичного виховання молодших школярів, основні завдання фізичного
виховання дітей, методи фізичного виховання школярів, особливості
фізичного виховання за межами школи тощо.

Гадаю, що вивчення саме цих питань дасть змогу краще зрозуміти
особливості фізичного виховання школярів.

При написанні даної роботи використовувались такі методи наукового
дослідження як літературний, порівняльний, метод аналізу та
узагальнення.

З розвитком суспільства, зміною світоглядів, незмінним залишається
актуальність піклування держави про здоров’я нації. Відповідно до статті
1 Закону України “Про фізичну культуру і спорт; “Фізична культура” – це
складова загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення
здоров’я, розвиток моральних, вольових та інтелектуальних здібностей
людини з метою гармонійного формування її особистості.

Фізичне виховання молодших школярів має свою специфіку, зумовлену
анатомо-фізіологічними та психологічними особливостями, а також тим, що
приходячи до школи, учні потрапляють у нові, незвичні умови, до яких їм
необхідно адаптуватись. Молодший шкільний вік найбільш відповідальний у
порівнянні з наступними етапами фізичного розвитку школяра, саме цей вік
вважається фундаментом, на якому ґрунтується подальший фізичний
розвиток, активно розвиваються інтереси, звички, формується характер.

1. Поняття і головні засади фізичного виховання школярів

Фізичне виховання є головним напрямом впровадження фізичної культури і
становить органічну частину загального виховання, покликану
забезпечувати розвиток фізичних, морально-вольових, розумових здібностей
та професійно-прикладних навичок людини.

Фізичне виховання шляхом проведення обов’язкових занять здійснюється в
шкільних виховних, середніх загальноосвітніх, професійних
навчально-виховних та вищих навчальних закладах відповідно до навчальних
програм.

Фізичне виховання, як і виховання в цілому, є процесом вирішення певних
освітньо-виховних завдань, який характеризується всіма загальними
ознаками педагогічного процесу, або здійснюється в умовах самовиховання.

Взаємозв’язки загальної та фізичної культури із загальним та фізичним
вихованням можна представити схематично (Рис. 1) [5, c.87].

Історія фізичної культури дає нам знання про причини виникнення і
розвитку фізичного виховання, про ті українські національні традиції І
звичаї, які пов’язані з використанням засобів фізичної культури у
процесі фізичного виховання. Звернемо увагу лише на те, що виникнення
фізичного виховання

Це процес об’єктивний, і вже в первіснообщинному суспільстві воно було
всезагальним і обов’язковим.

Система первіснообщинного виховання була добре адаптована до життєвих
потреб людини, умов, в яких доводилося жити і діяти молоді. Вона
виховувала фізичну силу, витривалість, мужність, характер, почуття,
здатність до боротьби з небезпекою, що підстерігала людину на кожному
кроці, її вчили битися врукопашну і з засідки.

Уже в первісному суспільстві громадське виховання залишало значне місце
самостійності дитини, її майже ніколи не били. Тому з раннього віку, як
свідчать історико-педагогічні дослідження, діти, особливо хлопчики,
стають значною мірою самостійними: з 3-4 років починають ставити капкани
на птахів, вміють керувати човном, в 6-8 — ловлять рибу, полюють,
проявляючи при цьому чудову витримку і винахідливість (лежачи на спині,
на долоні руки тримають годинами кілька зерен, доки не прилетить птах,
аби в цей момент затиснути його в руці). Велике значення в той час мають
ігри. Хлопчики граються у війну, влаштовують змагання. Дітей вчили
кидати в ціль, ховатись уміло і непомітно, підкрадатись, міняти місце,
добре бігати і стрибати. Дорослих юнаків ставили на відкритому місці й
одночасно з чотирьох сторін метали у них тупі стріли, від яких вони
повинні були ухилятися. З малих літ дітей привчали і до лука. До 13-14
років більшість юнаків ставали самостійними мисливцями, які не боялися
виступити навіть проти великого звіра.

Метою виховання, на думку Сократа, повинно бути пізнання самого себе.

Хоча найважливішим завданням виховання Арістотель вважав розвиток
розуму, але рекомендував починати з виховання фізичного.

Однією з характерних рис педагогіки другої половини XIX століття
Дістервег вважає спрямування уваги школярів на зміцнення фізичних і
духовних задатків, на розвиток почуттів, мислення і волі дитини. Таким
чином, вона займається гімнастикою тіла і духу та вважає своєю вищою
метою розвиток енергійного характеру вихованців [7, c.39].

Принцип гармонійної освіти вимагає повного розвитку тіла і духу
(здоровий дух у здоровому тілі!). Ніякий вид, ніяка сторона розвитку не
повинні здійснюватись на шкоду іншій. Здоров’я, фізичний розвиток,
зміцнення, формування тіла так само важливі, як ті ж властивості, що
стосуються душі, тому що одне неможливе без другого. Не лише розвиток
пізнавальної діяльності, але й розвиток емоційної і вольової схеми,
свіжість і жвавість почуттів, сили духу, твердість рішень, одним словом,
все утворення характеру значною мірою залежить від фізичних властивостей
індивідуума.

Виховання, за Дістервегом, є одночасно і постійною категорією і
історичним явищем. В першому випадку воно підпорядковується спільному
для всіх часів і народів началу, яким він вважає природовідповідщсть; в
другому — воно різне в різні епохи у різних народів і визначається
принципом культуровідповідності. Вищим началом, на думку Дістервега, є
принцип природовідповідності. Принцип культуровідповідності в навчанні і
вихованні передбачає слідування за ідеалом (освітнім і виховним) певного
часу. Адже мета здійснюється в процесі руху.

З точки зору специфічних функцій у фізичному вихованні розрізняють дві
нерозривно пов’язані сторони: фізичну освіту та сприяння розвитку
фізичних якостей.

Фізична освіта, на думку П.Ф.Лесгафта, полягає в тому, щоб навчитись
ізолювати окремі рухи і порівнювати їх між собою, свідомо керувати ними
і пристосовувати до різноманітних перешкод, долаючи їх спритно і
наполегливо, іншими словами, привчитись з найменшим зусиллям і в
найкоротший проміжок часу свідомо здійснювати найбільшу фізичну роботу.

Задовго до Лесгафта, розробляючи теорію елементарної освіти, Песталоцці
вважав, що в людській природі закладені розумові, фізичні і моральні
сили, і, відповідно, поділяв елементарну освіту на інтелектуальну,
моральну та фізичну. Метою фізичної елементарної освіти є правильний
гармонійний розвиток фізичних задатків людини, що дає їй спокій та
фізичну самостійність, прищеплює їй хороші фізичні навички. При цьому
Песталоцці постійно підкреслював, що всі три складові необхідно
здійснювати в тісному зв’язку і взаємодії [4, c.58].

Правильна фізична освіта повинна підготувати кожну людину так, щоб вона
не боялась жодної роботи, напруження сил, що сприятимуть набуттю
фізичної самостійності. Вона повинна сприяти засвоєнню кожною окремою
особою тих навичок, які виявляться для неї найкориснішими.

Таким чином, фізична освіта являє собою засвоєння людиною в процесі
спеціального навчання системи раціональних способів керування своїми
рухами, необхідного в житті фонду рухових умінь, навичок і пов’язаних з
ними знань. Ця сторона фізичного виховання має першорядне значення для
раціонального використання людиною своїх рухових можливостей у
життєдіяльності.

Другою стороною фізичного виховання є цілеспрямований вплив на комплекс
природних властивостей організму, що належить до фізичних якостей
людини. З допомогою фізичних вправ і інших засобів фізичного виховання
можна в певному діапазоні змінювати функціональний стан організму, що
веде до прогресивних адаптаційних змін у ньому. Впливаючи таким чином на
фізичні якості, при певних умовах досягають суттєвої зміни рівня і
спрямованості їх розвитку. Це виражається в прогресуванні тих або інших
рухових здібностей (силових, швидкісних та ін.), підвищенні загального
рівня працездатності, зміцненні здоров’я, поліпшенні будови тіла.

Одночасно, слід зауважити, що оскільки фізичний розвиток обумовлений
риродними задатками, які передаються за спадковістю, можливості
виховання

не безмежні. Вони визначаються вродженими здібностями, тому кожен може
досягти лише обумовленого ними результату. Звідси мета фізичного
виховання — в тому, щоб кожна людина засвоїла доступний їй зміст і обсяг
фізичної культури.

Будучи тісно взаємопов’язаними, фізична освіта і виховання фізичних
якостей ніколи не зводяться одне до одного і по-різному співвідносяться
на різних етапах фізичного виховання.

В раціонально організованій практиці фізичного виховання ці сторони
завжди поєднуються з іншими сторонами загальної системи виховання. При
цьому фізичне виховання набуває значення одного з основних факторів
всебічного розвитку особистості (Рис. 2) [9, c.46].

Велику увагу фізичному вихованню приділяв Х.А.Гельвецій. Його основними
завданнями він вважав: зміцнити тіло і дух, зробити людину сильнішою,
міцнішою, здоровшою, а, отже, щасливішою. Учні щоденно декілька годин
повинні приділяти таким фізичним вправам, як біг, боротьба, стрибки,
плавання, заняття гирями, їзда верхи тощо.

Багато цінного для сучасної практики фізичного виховання можна
почерпнути з методики Д.Локка. Метою виховання він вважав підготовку
джентльмена, який уміє розумно і прибуткове вести свої справи, має
здоровий дух у здоровому тілі і вміє поводитись у товаристві. Джентльмен
— це людина фізично сильна і загартована. Звідси три завдання: виховання
тіла, характеру, розуму і комплексний підхід до їх розв’язання — єдність
фізичного, психічного і розумового.

Отже, фізичне виховання здійснюється з допомогою фізичного вправляння
для одержання бажаних адаптаційних змін у стані школярів. Але якщо
розглядати у цьому процесі лише ті зміни, що відбуваються в організмі, а
не в особистості загалом, то це може призвести до викривленого, надто
вузького розуміння фізичного виховання.

Насправді, процес фізичного виховання характеризується, крім іншого,
такими особливостями:

• по-перше, це добре продуманий, спроектований, завчасно підготовлений
процес, який передбачає активну діяльність вихователя, засоби, методи і
форми навчання, адекватні поставленим завданням;

• по-друге, це процес свідомої й активної участі школярів у вирішенні
поставлених завдань шляхом виконання фізичних вправ, формування навичок,
удосконалення фізичних якостей, придбання знань. При цьому цей процес
базується на фізіологічних, психологічних, загально-педагогічних
закономірностях. Більше того, на певному рівні цей процес стає творчим,
торкається інтелектуальної сфери школярів;

• по-третє, фізичне виховання пов’язане з подоланням труднощів, що
вимагають і сприяють розвитку моральних і вольових якостей.

Тому до школярів у процесі фізичного виховання треба підходити як до
особистостей, що прагнуть до самовдосконалення, а сам процес не може
здійснюватися з позицій тільки однієї науки (наприклад, фізіології чи
психології).

Поряд з терміном “фізичне виховання” використовують термін “фізична
підготовка”. Ним користуються, коли хочуть підкреслити прикладну
спрямованість фізичного виховання стосовно певної діяльності, яка
вимагає “фізичної підготовленості”. Це стосується, наприклад, фізичного
виховання військовослужбовців, яке здійснюється у формі спеціальної
фізичної підготовки.

Викладене дозволяє визначити фізичне виховання як педагогічний процес,
спрямований на фізичне і духовне вдосконалення людини, оволодіння нею
систематизованими знаннями, фізичними вправами та способами їх
самостійного використання протягом усього життя.

2. Основні завдання фізичного виховання школярів

Будь-яка мета реалізується шляхом її конкретизації в цілому комплексі
послідовних, тісно взаємопов’язаних завдань. У цьому контексті завдання
можна розглядати як малі, конкретні кроки, що ведуть до кінцевого
результату діяльності.

У процесі фізичного виховання вирішується багато завдань, але всі вони
можуть бути умовно об’єднані у три групи: освітні, оздоровчі і виховні.

Група освітніх завдань, що вирішуються у процесі фізичного виховання,
полягає в тому, щоб:

• зробити надбанням кожного базові науково-практичні знання,
нагромаджені у сфері фізичної культури;

• забезпечити раціональне формування індивідуального фонду рухових ‘
умінь і навичок, необхідних у житті, та довести їх до необхідного рівня
досконалості;

• навчити кожного застосовувати набуті знання і навички у повсякденному
житті з метою самовдосконалення.

Освітня спрямованість фізичного виховання реалізується, перш за все,
шляхом планомірної передачі вихователем і наступним засвоєнням школярам
певного обсягу знань, систематичним їх поповненням і поглибленням.
Сучасні програми фізичного виховання повинні передбачати досить широке
коло фізкультурно-спортивних знань, що охоплювали б усі чинники розумної
організації і забезпечення життєдіяльності, які в сукупності одержали
назву “здоровий спосіб життя”. Це знання про суть фізичної культури, її
значення для особи і суспільства, принципи і правила раціонального
використання її цінностей; знання суто прикладного характеру, які є
необхідною передумовою усвідомленого засвоєння рухових умінь, формування
навичок, ефективного використання фізичних можливостей у житті та
фізкультурно-гігієнічні знання.

З метою засвоєння знань можуть проводитись спеціальні заняття. В різних
країнах теоретичні заняття з питань фізичного виховання, які входять до
шкільної програми, називаються по-різному: в США і Японії — це “Навчання
здорового способу життя”, в Австралії — “Навчання раціональної
організації дозвілля”, у Фінляндії — “Формування навичок здорового
способу життя”. В інших країнах читаються й окремі курси з питань, що
торкаються здоров’я І рухової активності. Серед них: “Особисте
здоров’я”, “Основи раціонального харчування”, “Основи знань у галузі
гігієни і самоконтролю” тощо. Обсяг знань з питань організації і
дотримання правил та норм здорового способу життя, які входять в
обов’язкову програму фізичного виховання, містить близько 10% від
загального обсягу часу, відведеного на предмет [10, c.92].

Ґрунтуючись на відповідних знаннях, у процесі фізичного виховання
вирішуються і завдання із системного формування і вдосконалення
необхідних у житті рухових умінь та навичок. Освітній сенс таких завдань
визначив автор вчення про “фізичну освіту” П.Ф.Лесгафт. Він
підкреслював, що було б помилково обмежувати фізичне виховання лише
турботою про розвиток тілесних якостей людини. Не менш важливим є вміння
свідомо аналізувати окремі рухи,

порівнювати їх і об’єднувати в рухові дії та рухову діяльність, керувати
ними і пристосовувати до перешкод, спритно і наполегливо долаючи їх.
Іншими словами, необхідно навчатись з найменшими зусиллями і за
найкоротший проміжок часу свідомо здійснювати найбільшу фізичну роботу.

Без набуття рухових умінь і навичок неможливо домогтись успіху у
практичній діяльності. Навіть незвичайні фізичні задатки людини, які
вона одержала від природи, так і залишаться потенціями, якщо не
реалізувати їх у діяльності, пов’язавши з раціональними способами
виконання рухових дій. Формуючись як цілісно відрегульовані способи
управління рухами, рухові уміння і навички є необхідними складовими
реально проявлених рухових здібностей.

Природна послідовність у формуванні індивідуального фонду рухових умінь
і навичок така: на базі вроджених рухових можливостей і елементарних
рухів формуються відносно прості рухові уміння, які, закріплюючись,
трансформуються в навички. Зі збільшенням числа і різноманітності
набутих рухових умінь і навичок зростає можливість швидкого становлення
нових практичних умінь, що відповідають вимогам життя.

Ця закономірність повинна враховуватись при реалізації освітніх завдань
на всіх етапах багаторічного процесу фізичного виховання. На перших
етапах передбачається забезпечити базову фізичну освіту — формування
вихідних і основних життєво важливих рухових умінь і навичок (ходьба,
біг, керування предметами, подолання перепон тощо). На наступних етапах
вирішуються завдання із забезпечення індивідуального фонду умінь і
навичок в обсязі, необхідному кожному в житті, та поглиблене
вдосконалення умінь і навичок, спрямоване на спеціалізацію у вибраних
видах діяльності (в тому числі і спортивній). При цьому, як предмет
удосконалення, використовуються не тільки ті рухові дії, які знаходять
застосування в повсякденній діяльності (так звані прикладно-побутові та
професійно-прикладні), але і ті, які не характеризуються прикладністю,
але ефективні у плані різнобічної фізичної освіти та цінні для
вдосконалення фізичних здібностей.

Вирішення освітніх завдань не самоціль, їх реалізація спрямована на
одержання максимального ефекту від занять фізичними вправами в напрямку
їх впливу на фізичну і духовну сферу людини, її здоров’я та творче
довголіття. В цьому контексті освітні завдання виступають як
обслуговуючі щодо оздоровчих та виховних [3, c.82].

Група оздоровчих завдань спрямована на:

• забезпечення оптимального розвитку властивих людині фізичних якостей і
на їх основі вдосконалення фізичного розвитку. “Фізичними” прийнято
називати вроджені (передані за спадковістю) морфофункціональні
властивості, завдяки яким можлива фізична (матеріально виражена)
активність,

• зміцнення і збереження здоров’я. Завдання із зміцнення здоров’я
вирішуються у процесі фізичного виховання на основі вдосконалення
властивих кожній людині фізичних якостей, особливо тих, розвиток яких
призводить до піднесення загального рівня функціональних можливостей
організму. Але це не означає, що завдання зі зміцнення здоров’я і
вдосконалення рухових здібностей у фізичному вихованні повністю
співпадають, а їх реалізація не має своїх особливостей. Зокрема,
завдання із загартування та виховання навичок дотримуватись здорового
способу житія мають самостійне оздоровче значення, і його реалізація
передбачає спеціальну систему фізкультурно-гігієнічних заходів;

• удосконалення будови тіла і формування постави. У комплексі
поставлених завдань з метою оптимізації індивідуального фізичного
розвитку передбачаються і конкретні завдання із вдосконалення будови
тіла. Досконалі форми тіла певною мірою виражають досконалість функцій
організму. Одним із виразів нормального фізичного розвитку людини є риси
тілесної краси, які свідчать про її життєві сили і тому мають ще й
естетичну цінність. Проте, прагнення надати тілу надто вражаючих форм
виправдано лише якщо це не стає окремою метою, а підпорядковане
інтересам всебічного розвитку особи, й основним життєво важливим якостям
і здібностям. В окремих випадках завдання з регулювання м’язових
об’ємів, ваги тіла, виправлення постави та ін. можуть мати і
лікувально-профілактичний чи лікувально-корегуючий аспекти;

• забезпечення творчого довголіття як наслідок вирішення попередніх
завдань.

В єдності з реалізацією розглянутих специфічних завдань у процесі
фізичного виховання вирішуються і загально-педагогічні — виховні
завдання.

Виховні завдання, які покликаний вирішувати у процесі фізичного
виховання кожен педагог, повинні забезпечити соціальне формування особи,
виховання членів суспільства, відданих його ідеалам, які відстоюють його
інтереси [11, c.50-51].

Говорячи про якості вихователя, К. Д. Ушинський відзначав, що педагог
повинен бути не тільки викладачем, а, й насамперед, вихователем. Головне
достоїнство гімназійного викладача він вбачав у вмінні виховувати
школярів своїм предметом.

Реалізація виховних завдань сприяє втіленню віковічної мрії людства про
гармонію у вихованні, якою вона представлялася кращим мислителям у різні
часи та епохи.

Підготовку всебічно розвинених членів суспільства вважав метою виховання
Фур’є. В новому світі, за його прогнозами, виросте нова людина, фізично
розвинена, творчо активна, знайома з декількома ремеслами, основами наук
і мистецтв.

Об’єктивною основою органічного взаємозв’язку всіх сторін виховання є
єдність фізичного і духовного розвитку людини.

Вирішення виховних завдань передбачає:

• розвиток інтелекту й утвердження життєвого оптимізму;

• патріотичне та моральне загартування молоді, виховання волі;

• виховання любові до праці;

• розширення сфери естетичного впливу навколишнього середовища на особу.

3. Значення фізичного виховання

для дітей молодшого шкільного віку

З початком навчання значно зростає обсяг розумової праці дітей і
одночасно обмежується їх рухова активність та можливість перебувати на
свіжому повітрі. У зв’язку з цим правильне фізичне виховання в молодшому
шкільному віці є не тільки необхідною умовою гармонійного розвитку
особистості учня, а й дієвим фактором підвищення його розумової
працездатності. Раціонально організовані заходи з фізичного виховання у
режимі дня розширюють функціональні можливості організму дитини,
підвищують продуктивність розумової праці, зменшують втомлюваність.

Важливим завданням початкової школи є зміцнення здоров’я і сприяння
правильному фізичному розвитку учня. Успішне розв’язання цих завдань
фізичного виховання молодших школярів можливе лише в тому разі, якщо
воно стає частиною всього навчально-виховного процесу школи,
суспільства, сім’ї. Школа, як один із осередків виховання дітей, повинна
своєчасно і гнучко реагувати на процеси, що відбуваються у суспільстві і
допомагати сім’ї та маленьким громадянам країни краще пізнати перевагу
фізичного виховання в житті.

Вирішення завдань фізичного виховання молодших школярів у школі
передбачено організацією щоденних занять учнів фізичною культурою (на
уроках, гуртках фізичної культури, спортивних секціях, групах загальної
фізичної підготовки тощо). Документи планування з фізичної культури в
школі складають цілісну систему [12, c.74].

Реалізація їх змісту в навчально-виховній роботі забезпечує вирішення
таких взаємопов’язаних завдань:

збереження і зміцнення здоров’я, загартування, підвищення

працездатності учнів;

виховання у школярів загальнолюдських цінностей, формування

потреби до здорового способу життя;

виховання потреби до систематичних занять фізичними вправами,

прагнення до фізичного вдосконалення, готовності до суспільно

корисної праці і захисту Батьківщини;

набуття необхідного рівня знань у галузі медицини, гігієни,

фізичної культури і спорту;

набуття життєво важливих рухових навичок та вмінь;

розвиток фізичних якостей.

4. Фізичне виховання молодших школярів у сім’ї як важливе доповнення до
фізичного виховання у школі

Фізичне виховання в сім’ї було предметом дослідження ряду вчених:
В.О. Сухомлинського, М.П. Козленка, Б.В. Сермеева, А.К. Атаєва,
А.В. Мерляна. Вони відзначають, що фізичне виховання школярів може бути
ефективним лише за умови спільної діяльності школи та сім’ї. Останній
належить особливо велика роль у процесі фізичного розвитку дітей,
оскільки значну частину часу дитина перебуває під наглядом батьків.

Фізичне виховання в сім’ї передбачає вирішення наступних завдань:

збереження і зміцнення здоров’я;

підвищення фізичної та розумової працездатності;

загартування організму, підвищення його адаптаційних

можливостей, опірності;

всебічний фізичний розвиток, що є критерієм якості і ефективності

системи фізичного виховання дітей загалом;

розвиток у дітей рухових якостей за рахунок систематичного

виконання фізичних вправ;

озброєння дітей теоретичними знаннями з валеології, гігієни,

фізичної культури й спорту;

виховання у дітей стійкого інтересу, потреби до систематичних

занять фізичними вправами;

можливе усунення недоліків та вад фізичного розвитку (порушення

постави, плоскостопості тощо) [2, c.75].

На жаль, значна частина батьків не приділяють належної уваги фізичному
розвитку та фізичному вихованню своїх дітей. Відтак, виникають
ускладнення у подальшій роботі вчителя фізичної культури.

Сім’я –це не тільки група людей, що проживають поруч, це маленький
колектив, об’єднаний загальними духовними інтересами, цінностями,
основна ланка, що здійснює виховання підростаючого покоління. Головний
обов’язок батьків – виховати дітей гідними суспільства, в якому їм жити.
Для цього недостатньо турбуватись лише про розумовий і духовний розвиток
дитини, його трудове і естетичне виховання. Важливо виховати сина або
доньку фізично сильними, міцними, гарними і важливе місце в цьому
посідає фізичне виховання в сім’ї.

Сім’я з її взаємними відносинами між дітьми й батьками – перша школа
інтелектуального, морального, естетичного й фізичного виховання.
Видатний педагог В.О.Сухомлинський у своїй праці “Павлишська середня
школа” зазначає: “Найбільш повноцінне суспільне виховання – це, як
відомо, шкільно-сімейне. Батько, мати, сестри, брати, дідусь і бабуся –
перші вихователі дітей у дошкільному віці і лишаються ними, коли їх
вихованці ідуть до школи. Духовне і морально-естетичне багатство
сімейного життя найважливіша умова успішного виховання дитини в
дошкільних умовах, в дитячих садках і в школі.

Значна частина батьків вважають заняття фізичними вправами марною тратою
часу. Вони радіють, коли їх дитина з ранку до вечора займається
розумовою працею, співами, малюванням тощо. Але недостатня рухова
активність послаблює організм, поступово впливає на розвиток різних
захворювань.

Успішна робота над фізичним розвитком, удосконаленням фізичних якостей
можлива лише за умови взаємодії трьох основних ланок:
вчитель-учень-батьки. Якщо одна з них випадає або працює не на належному
рівні, ефективність подальшого фізичного розвитку молодшого школяра буде
значно нижчою.

Щоб з’ясувати стан фізичного виховання в сім’ях, налаштованість батьків
до співпраці з вчителем, треба з перших днів навчання першокласників
поступово і систематично працювати над вирішенням цієї проблеми.

?

??$

\n?¬®°3/4O

GAeIeMthOIRe*AAAA·AAAAAAAAAAAAAA

N*O3/4UoeU2THIssc

¤

h D’@?

Кому як не вчителю відомо, що це найулюбленіший предмет у школі для
першокласників і тільки вчитель розуміє який він “слабкий” у плані
вирішення поставлених завдань фізичного виховання без допомоги батьків.

В загальноосвітніх школах предмет “фізична культура” викладається два –
три рази на тиждень. При трьохразовому викладанні – це максимум 110
занять на рік, решта-часу дитина знаходиться під наглядом батьків. Якщо
вчитель на уроці працює як мінімум з двадцяттю учнями, то батьки
залишаються у вихованні наодинці зі своєю дитиною – це дає можливість
індивідуального підходу до фізичного виховання. Хто як не батьки краще
знають звички, настрій, темперамент своєї дитини. Індивідуальний підхід
є перевагою фізичного виховання в сім’ї у порівнянні з фізичним
вихованням у школі [8, c.63].

5. Фізична активність – запорука здоров’ю молодших школярів

Під час виконання різних фізичних вправ, участі в рухливих і спортивних
іграх створюються сприятливі умови для розвитку процесів сприймання і
пам’яті дитини, виховання працьовитості, активності, правдивості,
чесності та вольових якостей. Покращення фізичного розвитку, зміцнення
здоров’я і підвищення загальної працездатності, що досягається в процесі
фізичного виховання, позитивно впливають на поліпшення розумової
працездатності дітей. Статистичні дані показують, що успішність молодших
школярів, які систематично займаються фізичною культурою і спортом
значно вища, в порівнянні з тими, які не займаються.

Слабкі ж знання у галузі фізичної культури, постійна заклопотаність
своїми дорослими проблемами тільки погіршує стан фізичного виховання в
сім’ї.

Перш, ніж розпочати діяльність з фізичної культури з учнями, вчителю
необхідно провести роботу з батьками, які є для першокласників не тільки
вихователями, а й зразком світогляду.

Ми пропонуємо з початком навчального року провести теоретичний курс з
фізичної культури для батьків першокласників. Раз на місяць у визначений
час зустрічатися для обговорень порад найважливіших питань фізичної
культури [14, c.92].

Можливість оцінити готовність учня перед початком навчання предмету
“Фізична культура”, дати оцінку про фізичні здібності, зосередити увагу
вчителя фізичної культури на подальшу роботу з учнями, враховувати
індивідуальні особливості, готовності окремого учня до виконання тієї чи
іншої вправи, ми пропонуємо виконання учнями домашнього завдання разом з
батьками: “Я вмію …”. При виконанні цього завдання більшість батьків
замислиться над недостатнім фізичним вихованням в сім’ї, а
зацікавленість цим питанням вчителя тільки дасть поштовх для батьків
переглянути свої недоліки і втрутитись у співпрацю.

Для зміцнення здоров’я, нормального розумового і фізичного розвитку
дитини, встановлення необхідного ритму організму, неабияке значення має
вірно організований режим дня. Дотримання правильного режиму дня
передбачає регулярне харчування, повноцінний сон, достатній для
поновлення сил відпочинок, посильна праця, виконання правил особистості
та суспільної гігієни, заняття фізичною культурою і спортом.

Організація правильного режиму дня першокласників неможлива без
постійного зв’язку школи з сім’єю. Це важливий фактор не тільки
виховання, а й фізичного розвитку, розумової працездатності й успішності
учня. Якщо для першокласників існує певний розклад дня під час
перебування у школі, з дотриманням його виконання, під контролем
вчителів, класних керівників, вихователів, то період до початку уроків
та після школи залежить лише від батьків.

Нами проведено опитування серед учнів першокласників з метою отримання
даних про наявність розкладу дня і його дотримання. З 134 респондентів
тільки 54 (40%) дали позитивні відповіді. Виходячи з результатів
опитування ми пропонуємо дати учням наступне завдання: разом з батьками
скласти розклад дня, затвердити його підписом батьків і принести на
перевірку вчителю фізичної культури. Вірогідність того , що розклад дня
буде виконуватись – не сто відсоткова, але батьки, які виступають
гарантом у його виконанні, мають здійснювати функцію контролю за його
дотриманням.

Виконання режиму дня школяра розпочинається з ранкової гімнастики. Це
сприяє пунктуальності, організованості, дисциплінованості, прищеплює
учням звичку до занять фізичними вправами у повсякденному житті. Ранкова
гімнастика є дієвим засобом фізичного виховання молодших школярів.
Виконання фізичних вправ після сну сприятливо впливає на організм
дитини, що створює бадьорий настрій та готовність до розумової праці [4,
c.92].

Правильно організовані систематичні заняття ранкової гімнастики сприяють
вирішенню оздоровчих і виховних завдань.

Батьки можуть контролювати і разом з дітьми виконувати зарядку, тим
самим подаючи приклад здорового способу життя, прищеплюючи позитивні
звички дитини.

Ранкова гімнастика, режим дня – це складові фізичного виховання в сім’ї.
Щоб проконтролювати і зацікавити учнів у їх виконанні, ми пропонуємо
учням завести щоденники контролю, де підписи батьків підтверджуватимуть
виконання ранкової гімнастики. Щоденники на кінець тижня мають збиратися
і в них виставляють заохочувальні оцінки.

Вчитель фізичної культури, плануючи програмний матеріал на рік,
обов’язково розподіляє проведення спортивно-масових заходів, таких, як
спортивні вікторини, день фізкультури і спорту, “Веселі старти”, день
здоров’я тощо. Ми пропонуємо один раз на рік обов’язково проводити
спортивні змагання в яких приймають участь і батьки, наприклад “Мама,
тато, я – спортивна сім’я”. Цей конкурс краще проводити в кінці
навчального року, а повідомити про його проведення на початку, тим самим
зацікавити учнів у роботі над своїм фізичним розвитком. Очікування
змагань, конкуренція між однокласниками за місце у команді,
відповідальність учнів, батьків перед класом має позитивно вплинути на
стосунки учень-вчитель-батьки та стати стимулом до фізичного виховання.

Таким чином, успішна реалізація поставлених завдань з підвищення
розумової і фізичної працездатності учнів, можлива лише через
ініціативність та творчу співпрацю школи і сім’ї.

6. Фізичне виховання учнів поза школою

Фізичне виховання учнів за межами школи здійснюється сім’єю,
позашкільними установами, ДСТ, ДЮСШ, дитячими екскурсійно-туристичними
станціями та іншими культурно-просвітницькими установами та
організаціями. Вони допомагають загальноосвітнім школам в організації
позакласної спортивно-масової і туристичної роботи з учнями, надають
школам спортивні майданчики, стадіони, басейни, лижні бази, ковзанки,
спортивні зали для проведення самостійних занять, тренувань, змагань.
Крім цього, названі організації, установи і заклади беруть на себе
обов’язки щодо організації дитячих груп, гуртків, спортивних секцій,
поєднують заняття зі специфічним для себе змістом із заняттям фізичними
вправами.

Фізичне виховання за місцем проживання — один із напрямків у розв’язанні
завдань впровадження фізичної культури і спорту в повсякденне життя
дітей.

Необхідність розвитку і перспективність цієї форми занять підтверджують
соціологічні дослідження, що свідчить про бажання Юних і дорослих
займатися спортом поблизу дому.

Що може бути доступнішим від оздоровчих груп і спортивних секцій, які
працюють не десь далеко, а у твоєму подвір’ї? Тут людину оточують
сусіди, друзі, створюється можливість розширити коло спілкування.
Наближення місць занять до помешкання вирішує і такі, на перший погляд,
другорядні проблеми, як забезпечення гігієнічних вимог, яких обов’язково
треба дотримуватися під час занять фізичними вправами [11, c.73].

Практика свідчить, що охоче займаються, беруть участь у змаганнях із
дітьми і дорослі. Ось чому питання організації фізичного виховання за
місцем проживання постійно повинно залишатись у полі зору керівництва й
усього педколективу школи.

При кожному ЖЕКу створюється Рада зі спортивно-масової та
культурно-оздоровчої роботи, в яку входять представники ЖЕКу і
загальноосвітніх шкіл, що функціонують на його території, працівники
ДСТ, батьки, ветерани спорту. Ради координують діяльність дитячих
дворових спортивних майданчиків, спортивних споруд дошкільних установ і
шкіл. Вони конкретно визначають зміст роботи, функції шкіл і ЖЕКів,
розв’язують питання матеріальної допомоги, придбання спортивної форми та
інвентаря, підготовки дітей для участі у змаганнях дворових команд,
контактують з шефськими і громадськими організаціями.

Уся спортивна і фізкультурно-оздоровча робота серед дітей, підлітків і
дорослих проводиться на спеціально обладнаних дитячих майданчиках,
спортивних базах шкіл та інших закладів і організацій, що мають у своєму
розпорядженні спортивні споруди.

Сьогодні у багатьох містах створюються багатопрофільні клуби. Часом вони
займають цілі поверхи житлових будинків. Тут обладнуються приміщення для
юних техніків, натуралістів, художників, зали настільного тенісу і
боротьби, плавальні басейни, тренажерні та ігрові зали, приміщення для
занять груп здоров’я. Щоденно такі клуби, створені за принципом
культурно-спортивних комплексів мікрорайону, збирають сотні мешканців.
Клуби відвідують не тільки діти, а й дорослі. Діти тут засвоюють ази
акробатики, гімнастики, тенісу, боксу, плавання, а дорослі займаються у
групах здоров’я. У роботі за місцем проживання доцільно широко
використовувати паркові зони, природні умови, “стежки здоров’я”.

Конкретне педагогічне керівництво виховною, фізкультурно-оздоровчою і
спортивно-масовою роботою за місцем проживання здійснює
педагог-організатор (соціальний педагог) і вчителі фізичної культури
шкіл мікрорайону.

Наведемо зміст діяльності Ради зі спортивно-масової і
фізкультурно-оздоровчої роботи в житловому мікрорайоні.

І. Організаційна робота передбачає: розробку календарного плану
спортивних і фізкультурно-оздоровчих заходів; підготовку фізкультурного
активу; вибори органів самоуправління команд і секцій, їх навчання;
складання кошторису видатків на фізкультурно-оздоровчу і
спортивно-масову роботу; лікарсько-медичне забезпечення; засідання ради;
добір і затвердження громадських інструкторів клубів любителів бігу,
туристичного, секцій з видів спорту; організацію
інструктивно-консультативної групи для тих, хто займається самостійно.

II. Спортивно-масова робота передбачає: набір і комплектування
спортивних секцій і збірних команд; налагодження навчально-тренувальної
роботи; участь у змаганнях.

III. Фізкультурно-оздоровча робота передбачає: організацію на
майданчиках ранкової гімнастики; проведення лижних прогулянок; катання
на

ковзанах і санках; участь у тижнях фізичної культури; проведення масових
«Веселих стартів», рухливих ігор; організацію туристичних походів;
проведення фізкультурно-художніх свят, сімейних змагань.

IV. Просвітницька робота передбачає: оформлення приміщень і майданчиків,
налагодження роботи лекторію; показ спортивних фільмів; проведення
тематичних спортивно-художніх вечорів, цікавих зустрічей; афішування
заходів, що влаштовуються у мікрорайоні.

V. Господарська робота передбачає ремонт приміщень клубів, майданчиків
та інших споруд; придбання і ремонт інвентаря; виготовлення атрибутики,
навчальної документації, афіш, плакатів, пам’ятних медалей; закупівлю
грамот, подарунків, призів [9, c.104].

Деякі практичні поради:

– виняткову увагу в роботі за місцем проживання надавайте тим, хто
відстає у навчанні, любить небезпечні пустощі;

– про всі заходи, що плануються в мікрорайоні, своєчасно інформуйте
його мешканців (цьому сприяють привабливі афіші);

– до занять фізичними вправами за місцем проживання залучайте
дошкільнят, школярів і учнів СПТУ, студентів технікумів і вищих
навчальних закладів, доросле населення;

– масові заходи плануйте на передвихідні та вихідні дні, а їхні
підсумки підбивайте в урочистій обстановці, наприклад, в актовій залі
однієї зі шкіл із концертом художньої самодіяльності, іграми і
розвагами;

– перед плануванням вивчіть інтереси і побажання мешканців мікрорайону;

– створюючи клуб за місцем проживання, розробіть його статут і
програму, визначте мету і завдання, правила прийому, права й обов’язки
членів, залучіть до цієї роботи мешканців мікрорайону;

– обладнуючи клуб, виділіть кімнату, де будете зберігати спортивні
газети і журнали, книги з питань фізичного виховання та розумного
способу життя; у цій кімнаті можете також проводити зустрічі з цікавими
людьми, вечори запитань і відповідей.

Фізичне виховання за місцем проживання доцільно організовувати й у
сільській місцевості.

Організація фізичного виховання в літніх таборах відпочинку дітей

Найсприятливіші умови для фізичного виховання школярів, використання в
цьому процесі всіх відомих засобів створюються в літніх таборах
відпочинку. Наявність достатньої кількості інвентаря та обладнання,
націленість усього колективу табору на масово-оздоровчу і спортивну
роботу, постійний контроль за її ходом сприяють розв’язанню цих питань
на належному організаційному і методичному рівні.

Але успішне виконання програми фізичного виховання школярів у таборі
значною мірою зумовлене попередньою роботою фізкультурного керівника та
начальника табору, що полягає у створенні матеріальної бази, своєчасному
плануванні та інструктуванні педагогічного персоналу.

У кожному таборі повинні бути впорядковані футбольне поле,
баскетбольний, волейбольний майданчики, переносні баскетбольні щити,
майданчики ручного м’яча, бадмінтону і загальної фізичної підготовки,
навіси для настільного тенісу, басейн. Варто також підготувати достатню
кількість прапорців, нагрудних номерів, мішеней для кидання в ціль,
обмежувальних стійок, естафетних паличок, м’ячиків і м’ячів, гантелей,
штанг. До відкриття радимо заготувати бланки довідок про виконання
різноманітних нормативів, грамот, протоколів змагань, емблему табору,
вимпели, трафарети, рулетки; забезпечити умови для успішної роботи групи
художників та фотокореспондентів. Усі місця занять бажано радіофікувати.
Велику увагу приділяйте обладнанню місць для купання і для навчання
плаванню. Ці місця оглядають, огороджують, очищають дно. Місця занять
бажано оформити художньо.

Робота в таборі повинна бути своєчасно і чітко спланована з урахуванням
кількості тих, хто відпочиває, наявної бази, рівня підготовленості
педагогічного колективу та традицій табору.

План розробляє фізкультурний керівник за участю інструктора з плавання,
начальника табору, лікаря. Із приходом у табір дітей зміст плану може
мінятись і доповнюватись згідно з їхніми побажаннями.

План складається на літо. Крім цього, на кожну зміну розробляються
календарі спортивно-масових і оздоровчих заходів табору і загонів, успіх
реалізації яких залежить від організаторської роботи керівника фізичного
виховання.

У кожну зміну проводяться: спартакіада табору в два етапи (на першому в
загонах змагаються всі, на другому — 50% складу загону), першості з
окремих видів легкої атлетики, футболу, волейболу, баскетболу,
настільного тенісу, бадмінтону, ручного м’яча, плавання, «Веселих
стартів». Рекомендуємо проводити туристичні походи загонів, масові кроси
(щотижня), фізкультурно-художнє свято, туристичний зліт, свято Нептуна,
спортивно-художній вечір, огляд-конкурс загонів на краще виконання
стройової пісні і стройових дій.

Збірні команди табору беруть участь у міжтаборних спортивних заходах.
Підготовка до них здійснюється у загонах і в складах збірних команд.
Задля цього в режим кожного загону включають щоденну годину фізичної
культури, крім зарядки та участі у змаганнях [3, c.105].

Три-чотири рази за зміну влаштовується конкурс на краще проведення
ранкової гімнастики.

Хід і підсумки фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів
висвітлюються у блискавках, дружніх шаржах, фотомонтажах. Ця робота
виконується групою художників і фотокореспондентів.

Усі заходи з фізичного виховання відбуваються під пильним контролем
медичних працівників.

Щоденно фізкультурна рада призначає зі свого складу чергового, який
допомагає фізкультурному керівникові реалізувати заплановані на цей день
у таборі та загонах заходи з фізичного виховання молоді. Якщо потрібно,
ввечері можуть збиратися відповідальні особи для підсумування дня та
уточнення порядку взаємодії на наступний день.

Наведемо орієнтовну схему плану роботи з фізичного виховання у літньому
таборі відпочинку.

І. Організаційна робота передбачає складання календаря спортивно-масових
і фізкультурно-оздоровчих заходів; розробку положення про спартакіаду,
графіків експлуатації місць занять; проведення семінару з педагогічним
колективом щодо організації загонових і загальнотабірних фізкультурних
заходів; виявлення дітей, що займались у ДЮСШ і шкільних секціях, для
залучення їх до виконання функцій громадських інструкторів, суддів,
капітанів команд; вибори ради фізкультурного колективу табору, фізоргів
та їхніх заступників у загонах, проведення інструктажів з ними;
виявлення тих, хто не вміє плавати, і планування роботи з ними.

II. Фізкультурно-оздоровча і спортивно-масова робота передбачає
організацію медичного огляду, бесіди лікаря про оздоровче значення
занять фізичними вправами; проведення ранкової зарядки; налагодження
занять із дітьми, віднесеними за станом здоров’я до спеціальної медичної
групи; купання і навчання плаванню; проведення фізкультурних занять і
спортивних заходів у загонах, турпоходів і естафет, різноманітних
оглядів і конкурсів, фізкультурно-художніх свят, ігор, вікторин,
спортивно-художніх вечорів; активізацію спортивних секцій і тренування
збірних команд; участь у міжтаборних заходах.

III. Просвітницька робота передбачає випуск блискавок, фотомонтажів;
проведення звітів-конкурсів загонів; випуск інформаційних радіогазет;
організацію зустрічей із цікавими людьми; показ спортивних фільмів і
журналів.

IV. Методична робота передбачає підготовку 2-3 семінарів у кожну зміну з
фізоргами, капітанами команд, громадськими інструкторами і суддями;
обговорення програми і сценаріїв передбачуваних заходів; щоденні
інструктажі з різними категоріями активу та консультації; семінари
фізоргів, керівників загонів та ін.

V. Господарська робота передбачає обладнання місць занять, нових
майданчиків; придбання спортивного і туристичного інвентаря,
спорядження, спортивної форми, відповідних бланків, значків, медалей,
призів; закріплення місць занять за загонами [10, c.92-93].

Більшість цих заходів повинна бути реалізована до початку першої
табірної зміни.

Висновки

Отже, фізичне виховання – система соціально-педагогічних заходів,
спрямованих на зміцнення здоров’я та загартування організму.

Теорія і практика фізичного виховання спирається на дані фізіології. На
основі її даних розробляють систему фізичних вправ.

Виховання підростаючого покоління фізично здоровим – важливе завдання
сім’ї та школи. Нині практично здоровими є лише 27% дітей дошкільного
віку.

Завдання фізичного виховання:

а) виховання здорової зміни, бажання піклуватися про своє здоров’я,
постійно займатися фізичною культурою;

б) підготовка до захисту Батьківщини, оволодіння для цього прикладними
видами спорту;

в) підготовка до фізичної праці, виховання працездатності.

Зміст фізичного виховання учнів визначається навчальною програмою. З
предмета та програмами секції і гуртків. Програмою передбачено:

– засвоєння теоретичних відомостей; (значення із загальної гігієни та
гігієни фізичних вправ, відомості, необхідні для самостійних занять
фізичними вправами);

– гімнастичні вправи; (що сприяють загальному фізичному розвиткові учнів
(шикування і перешикування. Стройові вправи, лазіння і перелітання,
вправи з рівноваги, опорні стрибки);

– легка атлетика (різні види бігу, стрибки в довжину і висоту, метання
на відстань);

– рухливі ігри (розраховані на розвиток в учнів кмітливості, спритності,
швидкості дій виховання колективу і дисципліни;

– спортивні ігри (баскетбол, волейбол, футбол);

– лижна підготовка (оволодіння основними прийомами техніки, пересування
на лижах, розвиток рухових якостей);

– кросова і ковзанярська підготовка;

– плавання (кролем на грудях і на спині, брасом, а також пірнання і
прийоми рятування тих, хто тоне).

Складеність реалізації програми в тому, що на одному уроці доводиться
опановувати елементи кількох розділів.

У фізичному вихованні використовують: фізичні вправи, природні та
гігієнічні чинники:

– фізичні вправи (гімнастика, ігри, туризм, спорт);

– природні чинники (сонце, повітря, вода);

– гігієнічні чинники (ранкова гімнастика, туалет, післяобідній
відпочинок, перебування на свіжому повітрі, харчування, сон.)

Фізичному розвиткові сприяють різноманітні форми позаурочної
фізкультурно-спортивної діяльності.

Систему форми фізичного виховання становлять:

уроки фізичної культури;

фізкультурні хвилинки під час уроків;

ігри та вправи на перервах і в режимі продовженого дня позаурочні
заняття;

заняття в гуртках фізичної культури, спортивних секціях;

масові спортивні змагання;

заняття спортом за місцем проживання, в дитячо-юнацьких спортивних
школах, палацах школярів, дитячих туристських станціях, спортивних
товариствах;

самостійні заняття школярів фізичними вправами в сім’ї, на пришкільних
та дворових майданчиках, стадіонах, парках та ін.

Велике виховне значення має опанування сучасною молоддю мистецтвом
єдиноборств, яких було кілька систем. Найвідоміша лягла в основу
козацького танцю гопака (віра у власні сили, порив до життя,
наступальність і оборонний характер дій та торжество перемоги). Другою
системою козацької боротьби – гойдок. Призначена для розвідників –
пластунів (борець “приклеюється” до “суперника”, повторює всі його
рухи, а в разі помилки нападає на нього. Система спас – відпрацювання
блокування дій противника. Козацьке характерництво – уміння залякати
ворога, навіяти йому інформацію про свою силу і непереможність, про те,
що їх не бере ні куля, ні шабля, ні вогонь.

Вони (системи) сприяють загартуванню юнаків, виховують спритність,
витривалість.

Щоб привернути уваги до проблем фізичного виховання в Україні розроблено
комплексну програму.

“Фізичне виховання – здоров’я нації”, в якій визначено пріоритетні
напрями державної політики. Згідно з нею, фізичне виховання в
навчально-виховній сфері як складова частина загальної системи, освіти,
має закласти підвалини забезпечення та розвитку фізичного і морального
здоров’я, підготовки до активного життя й професійної діяльності на
принципах індивідуального підходу.

Фізичне виховання здійснюється з допомогою фізичного вправляння для
одержання бажаних адаптаційних змін у стані школярів. Але якщо
розглядати у цьому процесі лише ті зміни, що відбуваються в організмі, а
не в особистості загалом, то це може призвести до викривленого, надто
вузького розуміння фізичного виховання.

Насправді, процес фізичного виховання характеризується, крім іншого,
такими особливостями:

• по-перше, це добре продуманий, спроектований, завчасно підготовлений
процес, який передбачає активну діяльність вихователя, засоби, методи і
форми навчання, адекватні поставленим завданням;

• по-друге, це процес свідомої й активної участі школярів у вирішенні
поставлених завдань шляхом виконання фізичних вправ, формування навичок,
удосконалення фізичних якостей, придбання знань. При цьому цей процес
базується на фізіологічних, психологічних, загально-педагогічних
закономірностях. Більше того, на певному рівні цей процес стає творчим,
торкається інтелектуальної сфери школярів;

• по-третє, фізичне виховання пов’язане з подоланням труднощів, що
вимагають і сприяють розвитку моральних і вольових якостей.

Тому до школярів у процесі фізичного виховання треба підходити як до
особистостей, що прагнуть до самовдосконалення, а сам процес не може
здійснюватися з позицій тільки однієї науки (наприклад, фізіології чи
психології). Освітня спрямованість фізичного виховання реалізується,
перш за все, шляхом планомірної передачі вихователем і наступним
засвоєнням школярам певного обсягу знань, систематичним їх поповненням і
поглибленням. Сучасні програми фізичного виховання повинні передбачати
досить широке коло фізкультурно-спортивних знань, що охоплювали б усі
чинники розумної організації і забезпечення життєдіяльності, які в
сукупності одержали назву “здоровий спосіб життя”. Це знання про суть
фізичної культури, її значення для особи І суспільства, принципи і
правила раціонального використання її цінностей; знання суто прикладного
характеру, які є необхідною передумовою усвідомленого засвоєння рухових
умінь, формування навичок, ефективного використання фізичних можливостей
у житті та фізкультурно-гігієнічні знання.

Список використаної літератури

Андрощук Н.В., Дзюбановський А.Б., Леськів А.Д. Радість руху. –
Тернопіль.: СМП “Астон”, 1999. – 114 с.

Андрощук Н.В., Леськів А.Д., Мехоношин С.О. Рухливі ігри та естафети у
фізичному вихованні молодших школярів. Методичний посібник. – Тернопіль:
“Підручники і посібники”, 1998. – 112 с.

Балан М.М. Творча співпраця вчителів та батьків із упровадження фізичної
культури в активну діяльність учнів., Наукові записки.— Вип. 54.—Серія:
Педагогічні науки.—Кіровоград, РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004—С.
23-26.

Борисенко А.Ф., Цвек С.Ф. Руховий режим учнів початкових класів.
Навчальний посібник. – 2-ге вид. перероб. і доп. – К.: Радянська школа,
1989. – 190 с.

Ведмеденко Б.Ф. Теоретичні основи і практика виховання молоді засобами
фізичної культури. — Київ, 1993.

Вільчковський Е.С., Козленко М.П., Цвек С.Ф. Система фізичного виховання
молодших школярів. Навчально-методичний посібник. – К.: ІЗМН, 1998. –
232 с.

Козленко М.П. Фізичне виховання учнів молодших класів.—К.: Рад. школа,
1977. – 128 с.

Кругляк О.Я., Буклів І.М., Кругляк Н.П. Календарне планування уроків
фізичної культури. 1-4 класи. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2000
. – 64 с.

Кругляк О.Я., Кругляк Н.П. Від гри до здоров’я нації. Рухливі ігри,
естафети на уроках фізичної культури. Методичний посібник. – Тернопіль:
“Підручники і посібники”, 2000. – 80 с.

Леськів А.Д., Андрощук Н.В., Мехоношин С.О., Дзюбановський А.Б. Форми і
засоби фізичного виховання молодших школярів. – методичний посібник.:
Тернопіль “Астон”, 1997. – 108 с.

Леськів А.Д., Дзюбановський А.Б. Рухливі ігри на місцевості для школярів
молодшого та середнього віку”, Тернопіль, СМП “Астон”, 2000. – 132 с.

Линець М. М. Основи методики розвитку рухових якостей. -Львів: Штабар,
1997. -207 с.

Лящук Р.П., Огнистий А.В. Гімнастика (навчальний посібник у двох
частинах) . – Тернопіль: ТДПУ, Ч.1. – 2000. – 164 с.

Огнистий А.В. Зошит для практичних занять з методики фізичного виховання
учнів молодшого шкільного віку. – Тернопіль: ТДПУ, 2001. – 24 с.

Огнистий А.В. Теоретико-методичні основи фізичного виховання учнів
молодшого шкільного віку (опорні конспекти лекцій). – Тернопіль: ТДПУ,
2001. – 60 с.

Папуша В.Г. Фізичне виховання школярів: форми, зміст, організація. –
Тернопіль: Збруч. – 2000 – 248 с.

Педагогічна практика з фізичного виховання (методичні рекомендації для
студентів факультету підготовки вчителів початкових класів) за ред.
А.В.Огнистого. – Тернопіль: ТДПУ, 2001. – 20 с.

Петровская Е.К. Здоровий образ жизни // Физическая культура в школе,
1995. — № 2. — С. 74.

Програми для загальноосвітніх навчальних закладів “Фізична культура”
1-11 класи. – К: “Перун”, 1998. – 63 с.

Сухомлинський В.О. Вибрані твори: УБТ—К.: Рад. школа, 1977.- Т. 4-С. 12.

Физическая культура в семье, Москва: “Физическая культура и спорт”,
1981.-393 с.

Цвек С.Ф. Фізичне виховання молодших школярів. – К: “Радянська школа”,
1986. – 123 с.

Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів (Практикум). – Львів:
Світ, 1993. – 184 с.

PAGE

PAGE 34

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020