.

Методи формування взаємин між особою і колективом у дітей 6-річного віку

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
146 1348
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Доповідь на тему:

“Методи формування взаємин між особою і колективом

у дітей 6-річного віку”

ПЛАН

Вступ

1. Ігрові методи розвитку взаємин дітей

2. Значення формування взаємин серед дітей початкових класів

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Здійснення завдань морального виховання дітей-шестиліток, зокрема
формування в них доброзичливих взаємин з ровесниками, передбачає пошуки
і розробки ефективних методів і прийомів цілеспрямованого впливу.
Вчителі шкільного закладу спільно з батьками можуть успішно формувати в
дітей позитивні навички поведінки і якості, які визначають характер
їхніх взаємин і з дорослими, і однолітками.

З тієї миті, як дитина потрапляє в групу ровесників, її індивідуальний
розвиток уже не можна розглядати і вивчати поза взаєминами з іншими
членами групи. Саме на основі досвіду спілкування з ровесниками
формуються моральні якості підростаючої особистості, насамперед ті, які
визначають її ставлення до людей.

Хоч групу шестиліток лише умовно можна вважати колективом, проте навіть
і тут наявні великі потенційні можливості для розвитку дітей на основі
доступних їм моральних норм і правил. Цьому сприяють сталий склад класу
протягом тривалого часу, сталість педагогічних вимог, які спрямовують і
координують взаємини, щоденна організація спілкування та спільної
діяльності шестиліток.

У згуртованому колективі, який живе змістовним ї повноцінним життям,
діти набувають позитивного соціального досвіду взаємодії, проймаються
спільними почуттями і переживаннями ще задовго до того, як починають
усвідомлювати високі моральні принципи).

1. Ігрові методи розвитку взаємин дітей

Одним із виявів соціального інстинкту дітей є їхні гри. Інстинкт гри
пояснюють педагоги і психологи по-різному. Найстарші кажуть, що гра – це
спочинок; але з цим не можна згодитися, бо в грі дуже багато працює уява
дітей, іноді дитина грається аж до втоми. Інше пояснення каже (Спенсер),
що в грі виявляється зайва енергія, яка у всіх нижчих тварин залишається
невикористаною в боротьбі за існування. Але це теж не відповідає істині,
бо неонова енергія ніколи не може залишатися, як каже Гросе, на
майбутній час. Сам Гросе дає більш наукову і правдиву теорію ігр: це
інстинкт самоохорони, який в перші роки підготовляє до майбутньої
боротьби з ворогами, до ловів здобичі. Справді, цуценята, граючись,
симулюють боротьбу – то гризуться, то відбігають один од одного. Так
само коні, коли граються, то бігають, б’ють копитами. Діти, граючись,
бігають, стрибають, перелазять через перешкоди. Гра для дитини найкраща
насолода, в іграх виявляються всі її здібності, її нахили, переживання.
Спостерігайте дитину, коли вона грається, і ви знайдете ключ до
розуміння її душі.

Гра – це настільки природній стан дитини, що багато педагогів змагалися
все навчання малих дітей перетворити в гру, бо вона найбільш інтенсивно
захоплює дітей. Так, ще в XVI столітті Вітторіно де Фельтре влаштовував
так звану Веселу Школу, де діти в різних іграх і розвагах навчалися
різних мов, геометрії й інших наук. Гра – це потяг до щастя. Паола
Ломброзо (“Життя дитини”) каже: “Нема такого горя, такої прикрості, що
її мала дитина не забула б за своєю грою. І як мало для цього потрібно:
хлюпатися в калюжі, пускати човники в струмочки, гратись камінчиками,
гасати, як дикі коні – яке це щастя”. І треба давати дитині змогу вільно
задовольняти свій природній інстинкт до гри. Маленькі діти, як ми вже
бачили, більші індивідуальності: вони люблять гратись окремо, цілком
захоплюючись своїм світом вигадок, уявлення. Чи потрібні їм цяцьки? Діти
з усього можуть зробити собі цяцьку, – коробки з сірників, невеличкі
палички, папірці, – все в руках дитини перетворюється в щось для неї
приємне й цікаве. Гете казав: “Дитина з усього може зробити все”.
Навіть, якщо не купувати дитині іграшок, то від цього вона не буде
гратися менше і знайде не меншу насолоду в різноманітному матеріалові,
що попаде їй до рук.

В українскій психолого-педагогічній науці загальноприйнятим є положення
про те, що гра – один з найголовніших засобів всебічного розвитку,
шестиліток. Саме ігрова діяльність, як ніяка інша, сприяє формуванню
дитячого колективу, розвиткові позитивних взаємин у ньому, закладенню
початків суспільної спрямованості особистості вже на етапі дошкільного
та початкового шкільного дитинства (під суспільною спрямованістю
особистості розуміють домінування колективістичних проявів у поведінці
людини).

Ігрові дії дітей соціальні за своєю спрямованістю. У них відображаються
досвід і культура народу, вони завжди активно спрямовані на предмет або
людину, з якою дитина вступає в контакти. Відомий психолог Д. Б.
Ельконін зазначав, що гра є арифметикою соціальних взаємин. У реальній
дійсності взаємини між людьми закриті для дитини матеріальними
предметами, з якими діють люди, у грі вони вперше відкриваються, отже,
гра – найважливіше джерело формування соціальної свідомості школяра. В
цьому її основна функція і значення для розвитку особистості дитини.
Найбільші можливості формування дитячого товариства забезпечуються
ігровою діяльністю дітей. Саме в ній найповніше активізується їхнє
суспільне життя. Ігрова діяльність дає дітям змогу на найбільш ранніх
сходинках розвитку створювати самодіяльним шляхом ті чи інші форми
спілкування. Відомо, що й в інших формах життя дітей (на заняттях, у
праці) йде суспільне життя, але провідна роль тут належить дорослому,
тоді як в ігровій діяльності багато що зумовлене активністю самих
дітей”.

Таким чином, дитяча гра має виняткове значення для розв’язання багатьох
виховних завдань насамперед для становлення дитячого колективу та
розвитку в ньому доброзичливих взаємин. Навички суспільної поведінки,
набуті в ігровій діяльності з ровесниками, старшими та молодшими дітьми,
спонукають шестиліток до позитивних форм спілкування не лише в грі, а й
у повсякденному житті.

Своєрідність гри дітей полягає в тому, що в ній вони відображають
навколишню дійсність – дії людей, їх взаємини, зовнішні атрибути
навколишнього. Водночас діти вносять у гру й елементи власної уяви – чим
вона багатша, тим цікавіша й змістовніша їхня діяльність. У грі значно
більше, ніж у будь-якій іншій діяльності, дитина може виявляти свою
самостійність, а це надзвичайно важливо для формування її як
особистості. Адже кожна дитина на власний розсуд “творить” гру,
по-своєму відображає в ній набуті знання про світ, в якому живе,
виражаючи власне ставлення до нього.

O

???????¤?¤?$?????? спільні ігрові дії. Спочатку дорослий сам маніпулює
якимось предметом у присутності маляти. Причому дії з кожною іграшкою
повинні відповідати її призначенню. Поступово до цього процесу залучають
і дитину.

Жвавий і веселий розподіл дітей на підгрупи сприяє виникненню у них ще
на етапі підготовки до гри хорошого настрою, доброзичливих взаємин між
її учасниками. Після закінчення вихователь обов’язково відзначає ту
групу дітей, яка найбільш вдало і найдружніше імітувала голоси тварин, і
висловлює при цьому побажання усім малятам завжди гратися так
злагоджено.

Отже, застосування таких простих прийомів допомагає педагогові
об’єднувати дітей у маленький колектив, в якому панує емоційно
забарвлений настрій, гарні відносини, піклування та допомога один
одному, що сприяє виникненню бажання всіх його учасників продовжувати
спілкування і в інших видах діяльності.

2. Значення формування взаємин серед дітей початкових класів

Проблема формування в дитини з перших років його життя таких
взаємовідносин з оточуючими людьми, які походили б з моральних принципів
гуманізму – актуальна сьогодні як в теорії, так і на практиці виховання
підростаючого покоління. У нашому суспільстві ці відносини
характеризуються дружним співробітництвом, взаємоповагою, піклуванням
людей один про одного, взаємодопомогою.

Якість життя кожної людини та суспільства в цілому залежить не лише від
соціально-економічних умов, а й від наявності та використання
накопиченого людством духовного багатства, ціннісних норм та ідеалів.
Просте накопичення духовної спадщини, декларація ціннісних норм
поведінки, а не дієве їх упровадження в життя індивіда, суспільства та
людства в цілому призводить до руйнування ціннісної основи існування
людей на Землі.

Глибока криза морального духу людини, знищення її гідності прирікає нас
на життя, для якого стає характерним простий спосіб виживання. Саме тому
на сьогодні виокремлюється важлива проблема впровадження у життя
ціннісних орієнтирів, що виконують роль інструментарію забезпечення
гідного людського існування, самореалізації кожної особистості.
Цивілізаційні зрушення, що є базовим підґрунтям сучасного соціуму,
набувають гуманістичного спрямування, для якого притаманним стає
людський вимір. Ставлення до людини як найвищої суспільної цінності,
створення найдоцільніших передумов для формування її особистісної
сутності, реалізації її потенційних можливостей виокремлюються у
прерогативні важелі існування людської спільноти.

Духовне багатство особистості вимірюється ступенем усвідомлення,
прийняття та впровадження у власне життя системи цінностей, до яких
належать особистісні, сімейні, громадянські, національні та
загальнолюдські. Джерелом ціннісних орієнтацій для кожної особистості є
насамперед родина та сім’я, яка уособлює в собі основу пізнання нею всіх
сфер земного буття людини. Саме тут плекається духовний світ дитини, її
моральні переконання, що втілюються у конкретні вчинки, її сила,
життєтворчий стиль життя. Тобто, дитина інтеріоризує загальноприйняті у
сімейному оточенні норми поведінки, ставлення до навколишньої дійсності
і через них інтегрується в соціум.

Дослідження показують, що між дітьми молодшого шкільного віку існують
доволі складні відносини. Задовго до того, як в процесі організованої
вихователем сумісної діяльності складуться ділові контакти, між дітьми
виникають особисті відносини, що базуються на почуттях симпатії,
антипатії тощо, що впливає на становлення дитячого колективу,
взаємовідносин в ньому, формуванню позитивних якостей між його членами,
впливає на клімат та настрій дітей.

Особисті взаємовідносини істотно впливають на формування школяра. При
правильному педагогічному керівництві цими взаємовідносинами шляхом
організації сумісного життя та діяльності дітей в молодшій школі вони
стають важливим засобом формування колективу та вихованню взаємодопомоги
між дітьми.

Особисті взаємовідносини найбільш яскраво виявляються в невеликих
дитячих об’єднаннях, що будуються в основному на почутті взаємної
симпатії, емоційної прив’язаності. В таких об’єднаннях 6-літки вчаться
проявленням чутливості, чуйності, піклуванні про іншого, допомозі один
одному, тобто тут беруть свій початок перші паростки доброзичливого
відношення до оточуючих людей та своїх ровесників.

Висновок

Глибока криза морального духу людини, знищення її гідності прирікає нас
на життя, для якого стає характерним простий спосіб виживання. Саме тому
на сьогодні виокремлюється важлива проблема впровадження у життя
ціннісних орієнтирів, що виконують роль інструментарію забезпечення
гідного людського існування, самореалізації кожної особистості.

Аналіз роботи початкової школи свідчить про те, що не всі педагоги
приділяють достатню увагу формуванню позитивних взаємин дітей у процесі
їх повсякденного спілкування, часто пускають їх на самоплив. Тоді в
класі виникають стосунки, які не лише гальмують розвиток у шестиліток
доброзичливого ставлення до своїх товаришів, а навіть породжують
відверто неприязні прояви щодо однолітків – черствість, байдужість,
приниження гідності іншого тощо.

Між дітьми шестирічного віку існують доволі складні відносини. Задовго
до того, як в процесі організованої педагогом сумісної діяльності
складуться ділові контакти, між дітьми виникають особисті відносини, що
базуються на почуттях симпатії, антипатії тощо, що впливає на
становлення дитячого колективу, взаємовідносин в ньому, формуванню
позитивних якостей між його членами, впливає на клімат та настрій дітей.

Особисті взаємовідносини істотно впливають на формування
школяра-першокласника. При правильному педагогічному керівництві цими
взаємовідносинами шляхом організації сумісного життя та діяльності дітей
в початковій школі вони стають важливим засобом формування колективу та
вихованню взаємодопомоги між дітьми.

Список використаної літератури

Богуш А.М., Варениця Л.О. Діти і соціум: Особливості соціалізації дітей
дошкільного та молодшого шкільного віку. Луганськ «Альма-матер» – 2006.

Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. – М.:
Просвещение, 1968.

Борисова З.Н., Кузьменко В.У. Хрестоматія з історії дошкільної
педагогіки. – К.: Вища школа, 2004. – 511 с.

Ельконін Д.Б. Психологія гри. М., 1978.

Злочевський С.Є., Котирло В.К. Сімейна педагогіка. – К.: Знання, 1986.

Кириленко Т.С. Виховання почуттів. – К.: Політвидав України, 1989.

Кононко О.Л. Соціально-емоційний розвиток особистості (в дошкільному
дитинстві). – К., 1998.

Кузьмінський А.І., Омелянко В.Л. Педагогіка родинного виховання. – К.:
«Знання», 2006.

Поніманська Т.І. Дитина і соціум // Дошк. виховання. – 2004. – № 8. – С.
4-6.

Поніманська Т.І. Формування соціальної компетентності дитини // Нова
педагогічна думка. – 1998. – № 2. – С. 91-95.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020