.

Значення зростання продуктивності праці в умовах установ виконання покарань

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
149 2213
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

з дисципліни “Організація охорони праці засуджених”

на тему:

“Значення зростання продуктивності праці

в умовах установ виконання покарань”

ПЛАН

Вступ

1. Причини низької ефективності праці засуджених, фактори, які впливають
на ефективність праці

2. Шляхи зростання продуктивності праці та значення зростання
продуктивності в умовах установ виконання покарань

3. Організація та ефективність використання праці засуджених

в умовах реформування кримінально-виконавчої системи

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В умовах переходу до ринкової економіки в Україні проблема ефективного
використання робочої сили засуджених має особливу актуальність. Якщо
раніше було три основні форми зайнятості засуджених – це особисте
виробництво, контрагент і коопе-рація, то останні дві форми в умовах
ринку практично не функ-ціонують, а особисте виробництво у зв’язку з
пере-ходом до ринкових відносин функціонує недостатньо.

Відповідно до статистичних даних, продуктивність праці засуджених майже
у 4 рази нижча, ніж у середньому по промисловості в Україні, що
унеможливлює на підприємствах установ, на відміну від інших суб’єктів
господарювання, здійснювати регулювання кількісного та якісного складу
трудових ресурсів. В останні роки більше 70% засуджених складають особи
віком до 30 років, які до судимості не працювали і професіям не навчені,
не мають трудового стажу та робітничих спеціальностей. Значна кількість
засуджених має захворювання на хронічний алкоголізм, наркоманію та
туберкульоз, а також психічні розлади.

1. Причини низької ефективності праці засуджених,

фактори, які впливають на ефективність праці

Існує думка, що невисока ефективність праці засуджених – цілком
природний процес, залежний від специфіки застосованих трудових ресурсів.
Відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу виробничо-господарська
діяльність виправних установ має підпорядковуватись основній меті –
виправленню і перевихованню засуджених. Під час перебування у місцях
позбавлення волі у засуджених знижується трудова активність,
спостерігається невиконання норм виробітку; низька оплата праці породжує
незадоволення працею, внаслідок цього знижується її ефективність. За
даними опитування і проведених нами обстежень більшість засуджених
вважають, що організація праці на підприємствах установ виконання
покарань не відповідає сучасним вимогам і потребам, а сама праця не
носить виправного і виховного характеру. І це цілком закономірно,
оскільки насамперед необхідно її правильно організувати. Якщо праця
засуджених на підприємствах установ виконання покарань буде недостатньо
організованою, то вона буде неефективною і не дасть бажаного виховного
ефекту.

Засуджений, який працює не за спеціальністю в місцях позбавлення волі, а
здобув нову професію, має після звільнення вміти працювати на обладнанні
виробництва, яке відповідає сучасним вимогам. Інакше, в нових умовах
господарювання після звільнення його ніхто не братиме на роботу, і він
знову стане на шлях вчинення злочину.

За даними нашого дослідження ефективність праці і виробництва в системі
установ виконання покарань, порівняно з досягнутими в галузях народного
господарства, значно нижча, а продуктивність праці, як показник
ефективності, майже удвічі нижча.

На ефективність праці і виробництва впливають різноманітні фактори
насамперед соціально-економічні, пов’язані з кількісними і якісними
характеристиками застосування робочої сили. Соціально-економічні
показники, що впливають на ефективність праці в місцях позбавлення волі,
відрізняються від критеріїв, які діють в умовах підприємств галузевих
міністерств. Їх можна поділити на дві групи.

До першої групи слід віднести індивідуальні особливості робочої сили
засуджених. Це освіта, кваліфікація, трудовий стаж, що суттєво впливають
на продуктивність праці засуджених та її ефективність. Загалом ці
показники характеризують якість робочої сили, що в установах виконання
покарань нижча, ніж у галузях народного господарства. За результатами
нашого дослідження середній трудовий стаж засуджених склав 7,2 року,
зовсім не мали трудового стажу до засудження 13,6 % осіб, крім того,
серед засуджених велика кількість осіб, які взагалі не працювали.
Вивчення особових справ засуджених показало, що вони часто міняли місця
роботи до засудження і після звільнення – до 6-7 разів при середньому
трудовому стажі до 15 років. Основними причинами звільнення серед
неодноразово засуджених були порушення трудової дисципліни і небажання
працювати взагалі, більша половина рецидивістів після звільнення
тривалий час не працювала, а якщо і працювала, то для прикриття та
маскування.

До другої групи факторів, що впливають на ефективність праці засуджених,
відноситься відповідність виду роботи в колонії спеціальності, що була в
засудженого до арешту. За даними обстеження і опитувань засуджених,
більшість із них у місцях позбавлення волі працює не за спеціальністю.
Це пояснюється тим, що особи, які відбувають покарання, не мають права
вільного вибору професії, і лише інколи можуть бути працевлаштовані за
спеціальністю, яка була у них до засудження. Вузька галузева
спеціалізація, невідповідність кількості необхідних та існуючих фахівців
в установах різних видів режимів призводить до того, що адміністрація
зобов’язана використовувати спеціалістів не за їх кваліфікацією. Часто у
виправних установах одного виду режиму є надлишок робочої сили певної
спеціальності, а в колоніях інших видів режиму їх не вистачає, однак вид
режиму утримання не дозволяє перерозподіляти робочу силу із одних
установ в інші. Заважає також і законодавчо встановлений територіальний
принцип розміщення засуджених, які відбувають покарання, як правило, на
території, де проживали до арешту.

2. Шляхи зростання продуктивності праці та значення зростання
продуктивності в умовах установ виконання покарань

В умовах трансформації ринкових відносин в Україні має формуватися своя
певна пенітенціарна політика, що відповідала б вимогам часу. Вона має
будуватися на нових принципах і пріоритетах, враховуючи всі процеси, що
відбуваються на перехідному етапі в суспільстві.

У постанові Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1996 р. “Про
невідкладні заходи щодо залучення до праці осіб, які відбувають
покарання в місцях позбавлення волі” і рішенні колегії МВС України від
29 жовтня 1990 р. “Основні напрямки реформи кримінально-виконавчої
системи на Україні” передбачаються конкретні заходи щодо удосконалення
пенітенціарних установ в Україні, зокрема матеріальна і моральна
зацікавленість засуджених, створення страхових та інвестиційних фондів,
соціальна адаптація осіб, які відбувають покарання, та використання
праці засуджених в акціонерних приватних та державних секторах
економіки.

Практика виявляє, що забезпечення зростання ефективної праці засуджених
позитивно відображається на стані роботи щодо їх ресоціалізації. Проте,
протягом тривалого часу показники ефективної праці засуджених не
поліпшуються. Систематично не виконуються норми виробітку, особливо
подільниками, спостерігається зменшення приросту обсягу промислової
продукції, зниження продуктивності праці, погіршення робочої зайнятості
засуджених, що негативно впливає на процес їх виправлення і
перевиховання.

       З досліджень очевидно, що ефективність праці засуджених порівняно
з галузями народного господарства промислового виробництва значно нижча.
У більшості виправно-трудових установах морально і фізично застаріла
техніка, що не відповідає сучасним вимогам науково-технічного прогресу.
Як негативне явище, до останнього часу в більшості установ був надліміт
робочої сили засуджених при систематичній нестачі робочих місць.

Проте й сьогодні продуктивність праці в пенітенціарних установах дуже
низька. Близько 30 % засуджених подільників не виконують норм виробітку.
Відсоток браку в колоніях у 5-6 разів вищий, витрата сировини і
матеріалів у 1,5-2 рази більша, ніж на аналогічних підприємствах
галузевих міністерств.

Низька продуктивність праці і невисока якість продукції, що
випускається, є наслідком недостатньої професійної підготовки
засуджених, що слід пояснити великою кількістю молоді серед засуджених,
малим досвідом роботи, великою плинністю робочої сили порівняно з
вільнонайманими громадянами, використанням засуджених не за
кваліфікацією, отриманою до засудження, прагненням певної частини
засуджених вести паразитичний спосіб життя.

       Зрозуміло, що існують об’єктивні причини відставання підприємств
установ з виконання покарань щодо продуктивності праці від аналогічних
підприємств відповідних галузей промисловості. Неможливо прогнозувати
кількісний і якісний склад робочої сили засуджених, рівень їх
кваліфікації, освіти, професійну придатність, однак вивчати загальні
соціальні і демографічні закономірності формування, розподіл і
використання трудових ресурсів засуджених можна як у межах системи МВС,
так і в окремих регіонах і установах. Можна також прогнозувати
чисельність засуджених залежно від репресивної політики держави,
визначати якісний склад робочої сили засуджених шляхом проведення
соціологічних досліджень, перепису засуджених та вивчення статистичних
звітів. На цій підставі можлива розробка об’єктів праці для засуджених.

На наш погляд, основними шляхами підвищення соціально-економічної
ефективності праці засуджених є:

по-перше, технічне переозброєння підприємств установ виконання покарань
обладнанням, машинами, верстатами і приладами, що відповідають вимогам
науково-технічного прогресу. Надання підприємствам нового
високовиробничого обладнання сприятиме досягненню мети – виправлення і
перевиховання засуджених, збереження і придбання ними досвіду і навичок,
що відповідають вимогам сьогодення. Сучасний рівень технічного
обладнання підприємств позитивно позначиться на зайнятості засуджених,
сприятиме підвищенню рівня праці, наданню матеріальної допомоги сім’ям;

по-друге, розробка нової моделі організації виробничої діяльності в
пенітенціарних установах, де організація виробництва і використання
робочої сили засуджених здійснюються під контролем Міністерства юстиції
України, а виховні функції і охорону спеціальних об’єктів пенітенциарних
установ мають здійснювати Міністерство внутрішніх справ.

Ефективність трудової зайнятості значною мірою залежить від розміщення
установ згідно з чинним законодавством. Засуджені, як правило, повинні
відбувати покарання в межах області, де вони проживали до арешту або
були засуджені. З метою успішнішого виправлення і перевиховання
засуджені можуть направлятись для відбування покарання в інші регіони в
порядку, установленому МВС за згодою з прокуратурою. Дослідження
показало, що більшість засуджених, особливо двічі і більше судимі, не
підтримують відносин із сім’єю та родичами. Територіальний принцип
розподілу засуджених у межах регіону, де вони вчинили злочин, не сприяє
розподілу робочої сили за спеціальністю, набутою до засудження;

по-третє, ефективність праці засуджених залежить також від втілення
прогресивних форм організації і стимулювання праці засуджених. У
пенітенціарних установах варто підвищити зацікавленість засуджених у їх
роботі шляхом перегляду і розробки нових норм виробітку для деяких
категорій засуджених, введення диференційної системи харчування за
підвищеними і заниженими нормами залежно від результатів праці.
Покращити матеріально-технічне постачання підприємств, ввести залікові
дні, змінити існуючий порядок утримання із заробітної плати в певних
сумах, а не у відсотках. Все це сприятиме збільшенню ефективності праці
засуджених і підвищенню їх заробітної плати;

по-четверте, для підвищення ефективності праці і виробництва в
пенітенціарних установах варто також удосконалити кримінально-виконавче
законодавство і здійснювати реформи пенітенціарної системи України.

3. Організація та ефективність використання праці засуджених

в умовах реформування кримінально-виконавчої системи

 В умовах реформування кримінально-виконавчої системи проблема правового
регулювання трудових правовідносин, організації стимулювання та
використання праці засуджених постають особливо актуальними.

Якщо раніше основними формами працевлаштування засуджених було власне
виробництво, кооперація та контрагентські роботи, то за сучасних умов в
установах виконання покарань функціонує лише власне виробництво, а у
зв’язку з відсутністю фронту робіт не забезпечений роботою кожний
четвертий засуджений.

У зв’язку з тим, що за останні роки збільшується чисельність засуджених,
а установи виконання покарань не можуть забезпечити їх роботою, постає
необхідність розробки проблеми правового регулювання праці засуджених та
забезпечення працею установ виконання покарань. За даними Державного
департаменту з питань виконання покарань на сьогодні майже 50 %
засуджених не зайняті працею.

Проведені соціологічні дослідження показали, що працевикористання
засуджених в сучасних умовах перебуває на низькому рівні, і третина
з них не виконує норми виробітку. Головні причини внутрішньозмінних
витрат робочого часу (відсутність матеріалів, деталей, сировини,
електроенергії, палива, транспорту, несправність обладнання та ін.) в
бюджеті робочого часу засуджених становлять до 80—85 %, тоді як
порушення трудової дисципліни — 10—15 %.

Отже, більшість витрат робочого часу засуджених пов’язана
з незадовільною організацією праці, з них понад 45—55 % витрат
внутрішньозмінного фонду робочого часу допускається з вини
адміністрації, 15—20 % — матеріально-технічного постачання, тобто
пов’язані з організацією праці засуджених.

Дані досліджень з організації праці в установах виконання покарань
показали, що 26,4 % засуджених не виконують норми виробітку через
небажання працювати за даною спеціальністю, недостатній рівень
професійної підготовки (14 %), занадто тяжкі умови праці (12,3 %),
небажання працювати взагалі (24 %), організаційно-технічні причини
(21,9 %).

За даними статистичного обліку на підприємствах установ виконання
покарань  внутрішньозмінні витрати робочого часу становлять 8—10 %, за
даними соціологічних досліджень — 25—30 %, а в деяких установах
виконання покарань — до 40 %. Цілодобові витрати робочого часу
становлять в середньому 10—15 днів на одного засудженого за рік.

1/4

8c?o

&

?????¤?¤?$????тому місяці вони починають виконувати норми виробітку.
У перші місяці 30—40 % виробленої ними продукції має низьку якість та
брак.

Негативні наслідки працевикористання засуджених не за фахом виявляють
у психологічному аспекті і крім того, що у засуджених, які мають
тривалий стаж роботи за певною професією, під час перенавчання виникає
негативне ставлення до нового фаху. Внаслідок перекваліфікації працівник
втрачає свою кваліфікацію, забуває попередню професію і готується новий
слабкий спеціаліст, який не має необхідних знань та навичок за даною
професією, а отже, відбувається перетворення “гарного” фахівця на
“поганого”, внаслідок чого виникають відмови від праці, порушення
трудової дисципліни і режиму.

Дослідження в місцях позбавлення волі показало, що засуджені, які
використовуються за фахом, відразу ж включаються в трудовий процес,
виконують норми виробітку, не порушують трудової та режимної дисципліни.
Навпаки, засуджені, які використовуються не за призначенням, є
порушниками режиму і дисципліни, мають низькі заробітки, окремі з них
вчиняють злочини.

Організація та використання праці засуджених значною мірою залежить від
такого чинника, як працевикористання. Застосування такого додаткового
покарання, як працевикористання не за фахом не виправдане ні
з економічних, ні з соціальних міркувань, оскільки при цьому постає
низка негативних моментів: втрати через зниження продуктивності праці,
витрати на навчання, порушення динамічного стереотипу, який вже склався,
втрата старої кваліфікації й ускладнення працевлаштування після
звільнення. Звідси випливає, що практика працевикористання засуджених у
місцях позбавлення волі не за фахом, набутим до засудження, вимагає
вивчення з наступною зміною. Для цього необхідні нові правові норми
у новому кримінально-виконавчому кодексі України. В умовах реформування
кримінально-виконавчої системи в Україні має формуватися певна
пенітенціарна політика, яка б відповідала вимогам часу та ґрунтувалася
на нових принципах і пріоритетах, з урахуванням усіх процесів, що
відбуваються на перехідному етапі. Під час формування приватної
власності змінюються характер і ставлення до праці, тому мають бути
розроблені й нові принципи кримінального покарання та утримання
засуджених у місцях позбавлення волі, що потребує принципово нових
правових норм, які регулюють ресоціалізацію та ефективну організацію
праці засуджених.

Для вдосконалення діяльності установ виконання покарань важлива роль
надається Постановам Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1996 р.
“Про невідкладні заходи щодо залучення до праці осіб, які відбувають
покарання в місцях позбавлення волі” і від 15 лютого 2002 року “Про
затвердження програми подальшого реформування та державної підтримки
кримінально-виконавчої системи на 2002—2005 роки”, де передбачено
конкретні заходи щодо вдосконалення пенітенціарних установ в Україні,
зокрема матеріально-технічне забезпечення і матеріальна зацікавленість
засуджених, створення страхових та інвестиційних фондів, соціальна
адаптація осіб, які відбувають покарання,  введення частково
кримінального покарання: обмеження волі замість позбавлення волі у
колоніях-поселеннях, позбавлення волі умовно з обов’язковим притягненням
до праці та умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов’язковим
притягненням до праці, державне оборонне замовлення, зміцнення
матеріально-технічної бази органів та установ виконання покарань,
поліпшення умов утримання засуджених та матеріально-технічного
забезпечення за рахунок місцевих бюджетів, передача на постійне
користування або в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній
власності. Усі ці заходи сприятимуть поліпшенню використання праці
засуджених в установах виконання покарань.

З метою підвищення ефективності організації та використання праці
засуджених у пенітенціарних установах України необхідно також
удосконалення кримінально-виконавчого законодавства і здійснення реформи
пенітенціарної системи. В умовах гуманізації та демократизації
суспільства має бути диференційований підхід під час визначення порядку
та умов відбування покарань залежно від поведінки засудженого. Для цього
необхідне застосування жорстких заходів до осіб, які не стають на шлях
перевиховання і гуманних заходів до засуджених, які вчинили незначні
злочини.

Відповідно до міжнародно-правових норм мають бути забезпечені цивільні
та політичні права засуджених, загальнолюдські принципи. До них не
повинні застосовуватися катування, жорстокість, праця не повинна
завдавати страждань. Під час визначення покарання і в процесі його
відбування правові норми мають бути узгодженими, для цього, під час
розробки та прийняття цивільного і кримінально-виконавчого законодавств,
має бути комплексний підхід до статей і норм кримінального та
кримінально-процесуального права і їх узгодження з
кримінально-виконавчим кодексом.

В сучасних умовах реформування кримінально-виконавчої системи праця
перестає бути основою виправлення і перевиховання засуджених, її не слід
розглядати як покарання за вчинений злочин і головний засіб виправлення
та перевиховання, а як метод впливу на особу засудженого.

У пенітенціарних установах усі засуджені мають працювати у відповідності
з їхніми фізичними та розумовими здібностями, враховуючи стать, вік,
працездатність і по можливості за фахом, що був до засудження. Для
вдосконалення праці засуджених необхідно, щоб виправні установи
звільнялися від усіх державних та місцевих податків і зборів, а
прибуток, отриманий в результаті виробничо-господарської діяльності,
надходив на вдосконалення виробництва, поліпшення матеріально-побутового
забезпечення засуджених, надання допомоги звільненим, поліпшення
соціально-побутових умов персоналу і соціальний розвиток установ
виконання покарань та формування пенітенціарного фонду.

В умовах розвитку ринкових відносин держава має взяти на себе утримання
пенітенціарних установ або надати підтримку у вигляді пільг
з оподаткування, дотацій з державного бюджету для розвитку власного
виробництва, розширення прав адміністрації без погодження з Державним
департаментом з питань виконання покарань, дозволу укладання договорів і
контрактів із суб’єктами ринкових відносин, у тому числі з іноземними
фірмами. Ринкові відносини мають дати простір дії у всіх галузях
підприємницької діяльності, зокрема в системі пенітенціарних установ, де
з метою виправлення і перевиховання засуджених має бути нормально
організована їхня праця, відповідне технічне постачання, забезпечення
сучасним обладнанням і засобами виробництва, належна організація і
дисципліна праці. Все це в нових умовах господарювання потребує розробки
нових економічних та правових норм, концептуальних підходів до
пенітенціарної політики. Передусім має бути створена матеріальна та
моральна зацікавленість засудженого в результатах своєї праці.

У пенітенціарних установах праця засуджених організовується відповідно
до кримінально-виконавчого кодексу, вона не повинна завдавати страждань
та мати примусовий характер, тому в цьому кодексі необхідно передбачити
прийнятні умови праці та її оплати, ввести державне та соціальне
страхування і пенсійне забезпечення засуджених. На відміну від вільних
громадян, для засуджених у місцях позбавлення волі має бути встановлено
45-годинний робочий тиждень з одним днем відпочинку, а також із
звільненням від роботи у святкові та вихідні дні. Для неповнолітніх і
осіб на роботах, де шкідливі умови праці тривалість робочого дня має
встановлюватися за чинним законодавством про працю.

Працю засуджених належить організувати так, щоб вони мали час для
відпочинку, обіду, задоволення фізіологічних потреб, і дотримувалися
правил охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії. А для
осіб, які систематично виконують і перевиконують норми виробітку і не
порушують режиму, необхідно ввести залік урахування робочих днів, де три
дні роботи зараховуватимуться за чотири дні відбування покарання.

В сучасних умовах час роботи засуджених у період відбування покарання у
виді позбавлення волі до трудового стажу не зараховується, що не сприяє
їхній зацікавленості в праці. Тому доцільно у новому
кримінально-виконавчому кодексі ввести правову норму, яка б передбачала,
що на клопотання адміністрації виправної установи і за рішенням суду,
можливе включення в загальний трудовий стаж час роботи засудженого в
період відбування покарання у виді позбавлення волі, за умови сумлінного
ставлення до праці і дотримання правил відбування покарання. Введення
цієї правової норми сприятиме поліпшенню трудової зайнятості засуджених
та їх зацікавленості в праці.

Висновки

В умовах ринкової економіки вироблені норми права повинні впливати на
соціально-економічні процеси зайнятості засуджених. Для цього слід
застосовувати комплексний підхід до правових економічних норм. Право, як
надбудова над базисом має виражати інтереси суспільства та особистості.
Тому розробка в сучасних умовах кримінального, кримінально-виконавчого і
кримінально-процесуального законодавств має відображати взаємозв’язок
між злочином, покаранням і соціально-економічними процесами зайнятості.
Норми кримінального права повинні узгоджуватися з питаннями робочої
зайнятості засуджених, їх навчанням, вихованням і перевихованням.
Кримінальні санкції, що застосовуються до засуджених мають відповідати
мірі їх вини.

       В установах, де виконують покарання, всі засуджені повинні
працювати відповідно до їх фізичних і розумових здібностей, враховуючи
стать, вік, працездатність, стан здоров’я і при можливості
спеціальність, набуту до засудження. При переході до ринку необхідно,
щоб виправні установи звільнялися від усіх державних та місцевих
податків і зборів, а прибуток, отриманий внаслідок
виробничо-господарської діяльності, направлявся на удосконалення
виробництва, покращання матеріально-побутового забезпечення засуджених,
надання допомоги звільненим, поліпшення соціально-економічних умов
персоналу і соціальний розвиток установ, формування пенітенціарного
фонду.

Держава має взяти на себе утримання пенітенціарних установ або надати
підтримку у вигляді пільг з оподаткування, дотації з державного бюджету
для розширення власного виробництва, крім того, розширити права
адміністрацій, без погодження з Державним департаментом України з питань
виконання покарань, укладати угоди і контракти із суб’єктами ринкових
відносин, зокрема й з іноземними фірмами.

Дія правових норм можлива при ефективній зайнятості засуджених, оскільки
для їх виправлення і перевиховання має бути нормально організовуватись і
праця. Для цього необхідне забезпечення сучасним технічним постачанням,
обладнанням і засобами праці, її належна організація і дисципліна. Все
це потребує за сучасних умов господарювання розробки нових економічних
та правових норм, нової пенітенціарної політики.

Передусім має створюватись матеріальна зацікавленість засудженого в
результатах своєї праці. У виробничій діяльності виправні установи
повинні бути самостійними і перебувати під юрисдикцією Міністерства
юстиції України, мати право укладати угоди з представниками будь-яких
форм власності, а щодо режиму – підлягати Державному департаментові
України з питань виконання покарань.

На сьогодні особи, позбавлені волі за чинним Кримінально-виконавчим
кодексом України, не мають права на відпустку, час відбування покарання
не зараховується їм до трудового стажу, і відповідно вони втрачають
право на отримання пенсії при досягненні пенсійного віку. Усе це
призводить до недостатнього стимулювання їхньої праці і сприяє порушенню
режиму і трудової дисципліни. Тому у новому кримінально-виконавчому
законодавстві варто передбачити, щоб за умови сумлінного ставлення до
праці і відсутності правопорушень суд мав право через два роки після
звільнення із установ за клопотанням трудового колективу або громадських
організацій за місцем роботи зарахувати до загального трудового стажу
строк трудової діяльності в місцях позбавлення волі.

Праця засуджених повинна оплачуватись у повному обсязі, без будь-яких
відрахунків на утримання виправних установ. Утримувати адміністрацію,
конвойні війська, оплачувати обслуговуючий персонал, забезпечувати
установи основними засобами виробництва повинна держава. Особи ж,
позбавлені волі, у цих установах мають забезпечуватися роботою і
отримувати за свою працю заробітну плату, на яку можуть повноцінно
існувати. У засуджених, які злісно ухиляються від роботи, вартість
харчування, комунально-побутових та інших наданих послуг має братися із
засобів, що є на особистих рахунках.

Тому на сьогодні нагальними проблемами є новий підхід до пенітенціарних
установ України і розробка нових економічних та правових норм, що
регулюють ефективну зайнятість засуджених. Передусім необхідна розробка
нової пенітенціарної політики, що відповідала б вимогам часу та
міжнародним нормам і ґрунтувалася б на принципах суверенітету, наукової
обґрунтованості і незалежності від ідеологічних настанов та рішень
політичних партій, пріоритету загальновизначених людських цінностей,
життя і здоров’я людини, гуманізму, милосердя, справедливості і
моральності, демократичного державно-суспільного характеру управління
пенітенціарною діяльністю.

Список використаної літератури

Григорян І.Р. Деякі аспекти праці осіб, засуджених до позбавлення волі.
– К., 2007.

Кримінально-виконавче законодавство України // Бюлетень законодавства і
юридичної практики України. – 2005. – № 3. – С.395.

Кримінально-виконавчий кодекс України: Науково-практичний коментар /
Степанюк А.Х., Яковець І.С. За заг. ред. Степанюка А.Х. – Х.: ТОВ
„Одіссей”, 2005. – С.384.

Минязева Т.Ф. Политика государства в сфере обеспечения правового
положения осужденных // Правоведение. – 2000. – № 1. – С.135.

Неживець О.М. Правове регулювання оплати праці засуджених у
пенітенціарних установах України. – К., 2006.

Оробець К. Права громадян України, які відбувають покарання // Юридичний
журнал. – 2006. – №4.

Осауленко О.І. Конституційні основи формування змісту та системи
правового регулювання статусу засуджених до позбавлення волі та їх
втілення в законодавстві України (загальнотеоретичні питання). – К.,
1997. – С.13.

Підлісний Є. Права… за ґратами // Український Юрист. – 2003. – № 10. –
C.41.

Стефанов С.О. Організаційно-правові проблеми трудової зайнятості
засуджених у місцях позбавлення волі. – Одеса, 2002. – 191арк.

Уманець Ю.М. Актуальні проблеми вдосконалення режиму в місцях
позбавлення волі // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Щорічний
бюлетень Київського інституту внутрішніх справ / Редкол.: В.М. Синьов
(голов. ред.) та ін. – К.: КІВС; „МП Леся”. – 2003. – № 8. – С.18.

Ягунов Д.В. Державне управління пенітенціарною системою України:
механізми ресоціалізації засуджених. – Одеса, 2004. – С.11.

PAGE

PAGE 4

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020