.

Москвофільські культурно-освітні товариства та часописи Галичини (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
91 2625
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Москвофільські культурно-освітні товариства

та часописи Галичини”

ПЛАН

Вступ

1. Особливості галицького москвофільства ХІХ ст. Культурно-просвітні
організації

2. Товариство ім. М. Качковського – символ русофільського руху в
Галичині

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Фактична передача влади в Галичині полякам попервах настільки
паралізувала енергію активних членів українського руху, що вони або
зовсім усунулися від громадської роботи, або через розчарування
результатом революції 1848 р. та крах сподівань на здобуття політичних
переваг у Східній Галичині почали звертати погляди в бік Москви,
сподіваючись на її підтримку. До цього вдалася, головним чином,
більшість галицького духовенства та старшої інтелігенції.

Водночас вони не відмовлялися від лояльності стосовно Австтро-Угорщини.

Так у Галичині, за словами І.Франка виник “темний, відвернутий від
будь-якої культури напрям москвофільства. Будучи політично
безхарактерним і безідейним, суспільно-гальмуючим, національно-ворожим
усьому рідному, фантастично мудруватим, він ділив і без того нечисельну
галицько-руську інтелігенцію на два ворожі, неспроможні до об’єднання,
табори.”

Москвофільську течію, яка серед галицьких, буковинських та закарпатських
українців спочатку існувала у мовно-літературній, а згодом
суспільно-політичній формі, очолювали Д.Зубрицький, В.Дідицький,
М.Малиновський, А.Добрянський та ін.

Під впливом москвофілів у Східній Галичині діяли культурно-освітні
товариства – Ставропігійський інститут, “Галицько-руська митиця”,
“Народний дім”, Товариство ім. М.Качковського, виходили газета “Слово”,
журнали “Галичанин”, “Страхопуд”, “Лада” та ін. Буковинські та
закарпатські москвофіли створили політичне товариство “Народна рада”,
“Общєство русскіх женщін в Буковінє”, “Общєство русскіх студєнтов
Карпатт” тощо.

Хоча москвофіли були за походженням українцями, вони виступали проти
української мови, силкуючись писали ламаною російською. Д.Зубрицький
називав українську мову “мовою пастухів”.

Так само москвофіли заперечували існуванню окремого українського народу,
пропагували ідею “єдіной нєдєлімой россійской народності” від Карпат до
Камчатки.

За таку позицію вони отримували щедру фінансову підтримку з Росії.

Особливості галицького москвофільства ХІХ ст.

Культурно-просвітні організації

Москвофільство (також русофільство), москвофіли, спершу мовно-літ.,
пізніше суспільно-політ. течія, виникла у першій пол. 19 ст. серед
українців (гол. інтеліґенції) Закарпаття, Галичини й Буковини з
програмою єднання з Російською Імперією і російським народом.
Москвофільство охоплювало широкий діяпазон культ, і політ, настанов від
захоплення, симпатій і сподівань на допомогу у боротьбі з поляками й
угорцями аж до самозаперечення українства і визнання цілковитої едности
з рос. світом.

Москвофільство почало проявлятися спершу на Закарпатті (вже з кінця 18 і
на поч. 19 ст.ст.) у вживанні й пропагуванні рос. мови, у переїзді
закарп. молоді й учених на студії і працю в Росію, у зацікавленні рос.
культ, життям, у визначенні закарп. українців «общерусами» (вже 1805).
Москвофільство особливо поширилося після перебування російських військ
на Угорщині 1819 р. Його ідейними провідниками були А. Добрянський, О.
Духнович, І. Раковській та ін.; ідеї М. ширилися в газ.: «В&jat;стникъ
законовъ державныхъ» (1850 58), «Церковная газета» 1856-58), «Церковный
В&jat;стникъ» (1858), що їх редагував Раковський. Закарп. М. мало
великий вплив на розвиток і поширення М. в Галичині, особливо ж у
1850-их PP.

У Галичині москвофільство прищепилося під впливом ідей російського
панславізму, одним з гол. ідеологів якого був професор Московського
Університету М. Погодін, пропаґатор етнічної і мовної одности «Гал. Руси
з Великоросіею», який у 1835 і в 1839-40 pp. побував у Львові і вступив
у контакт з Д. Зубрицьким та ін. Під проводом Зубрицького у 1839-40 pp.
створився гурток прихильників об’єднання з «Великою Руссю», т. зв.
«Погодинская Колония», до якої входили тогочасні провідні літ. і гром.
діячі. Я. і І. Головацькі, Б. Дідицький, І. Гушалевич, М. Малиновський,
С. Шехович, І. Здерковський та ін. Не зважаючи на обстоювану більшістю з
них до 1849 р. і проголошену Гол. Руською Радою 1848 р. приналежність
«русинів» у Австрії до великого укр. народу, названі діячі перейшли на
позиції едности «гал.-руської» мови з рос. Розчаровані у своїх
розрахунках на підтримку центр. австр. уряду, який передав адміністрацію
Сх. Галичини, практично в руки поль. шляхти, і зневірені у власних
силах, провідні зах.-укр. діячі на чолі з частиною консервативного
духовенства («Святоюрці», див. ЕУ 1, cтop. 485 і ЕУ 2, cтop. 1109)
почали орієнтуватися культ, і політ. на Росію, підкреслюючи при цьому
постійно свою льояльність до Австр. монархії. Себе вони визначали вже у
1850-их pp. «твердою Руссю», «старорусинами» чи «твердорусинаїми» в
протиставленні до прихильників живої укр. мови «хахлів» чи
«українофілів». У 1860-их pp. у т. зв. народовецькому таборі для них
прищепилася назва «москвофіли» або й презирлива – «кацапи». У своїх
початках галицьке москвофільство проявлялося головним чином у поширенні
знання про Росію (цьому сприяли численні поїздки М. до Росії), рос. мови
й письменства та введенні рос. правопису (етимологічного, що його в
Галичині читали з укр. вимовою) і частково – рос. мови в місц. укр,
літературу.

Відвертіші позиції галицького москвофільства сформулювали у 1860-их pp.
їхні лідери: Б. Дідицький у мовній ділянці (його ст. у газ. «Слово»; він
же автор, виданої анонімно брошури «В один час научиться Малорусину по
великорусски») і І.Наумович в політ, (з трибуни гал. сойму). За
поґодінською теорією москвофільства визнавали триєдину спільноту
«руських» племен, нар. мову вживали лише в творах, призначених для
простолюддя, у вид. для інте-лігенції вводили рос. мову або – частіше –
«староруську» – т. зв.: «язичіе», що було мішаниною ц.-слов., укр. і
рос. мов. На його створення склалися: бажання едности з рос. народом при
незнанні рос. мови, аристократичне відділення від мови простолюддя і
вплив церк. кіл, отже нахил до церк. мови. У всіх випадках вважався
обов’язковим етимологічний правопис. У таборі москвофільства опинилася
майже вся галицька інтелігенція. Спираючись на духовенство, зокрема на
вищу ієрархію, москвофіли переважали аж до 1880-их pp. над молодшим
поколінням – народовцями, які розвинулися під впливом дем. течій на
Наддніпрянщині і стояли на укр. нац. ґрунті та обстоювали живу нар. мову
в літературі.

В руках москвофілів опинилися культурно-освітні установи –
Ставропігійський Інститут, Народний Дім у Львові та Галицька-руська
Матиця (обидві останні засновані Головною Руською Радою) і залишилися в
їхніх руках також і пізніше, хоч їхні впливи зменшилися, бо управи цих
орг-цій не приймали нових членів з українського національного табору. Як
противагу до заснованої народовцями 1868 р. «Просвіти» москвофіли
заснували 1876 р. «Общество ім. Качковського» з такими самими завданнями
та опанували засновану 1870 р. «Руську Раду», що мала продовжувати
традиції Гол. Руської Ради. Пресовими органами М. були: «Слово»
(1361-87), «Русская Рада» (1871-1912) та «Наука» (з 1871), згодом
«Проломъ» (з 1880), «Галичанинъ» (1893-1913) і «Русское Слово»
(1890-1914). Попри уявну льояльність до Відня, М. фактично були щораз
більш залежні від рос. чинників. Це виявив процес проти О.Грабар і
товаришів (її батька А.Добрянського, І.Наумовича, В.Площанського,
Й.Маркова та ін.) перед австр. судом у Львові у 1882 р. за злочин держ.
зради. Правда, обвинувачених виправдано, але процес ослабив М., з чого
скористав укр. нац. рух.

На початку 20 ст. москвофільство пережило великі зміни. Вже 1900 р. з
ініціятиви Руської Ради постала перша політ, орг-ція М. «Русская
Народная Партія». Молодше, радикальніше покоління («новокурсники»), з
В.Дудикевичем і Д.Марковим на чолі, стало тоді на позиції повної нац. і
культ. едности гал. русинів з росіянами і прийняття рос. літ. мови.
Активність цієї групи збільшилася, коли після закінчення рос.-японської
війни зросло напруження між Австро-Угорщиною і Росією, яка мала на меті
зайняти Галичину, Буковину і Закарпаття і дала москвофільству до
диспозиції значні фонди. Тоді збільшилися зв’язки москвофілів з рос.
панславістами (подорож М.Глібовицького на нараду до Петербургу, участь у
всеслов. конференції у Празі, що відбулася 1908 р. при активній участі
рос. націоналіста графа В.Бобрімського). Одночасно проти зміцненого вже
укр. табору (у виборах до віденського парляменту 1906 р. він здобув 27
мандатів, М. тільки 5) гал. поляки почали підтримувати М. і допомогли їм
ввести 1908 р. до гал. сойму 8 своїх послів (укр. партії – 12). 1909 р.
М. розбилися остаточно на т. зв. старо- і ново-курсників. Старокурсники
(гол. діячі: М.Король, о. В.Давидяк, далі – О.Мончаловський,
о.І.Костецький, Ю.Павенцький й ін.; до них скоріше схилялися
М.Глібовицький і В.Курилович) були проти повного з’єднання з російством,
не зривали з нар. мовою і деклярували льояльність супроти Австрії; їх
пресові органи: газ. «Галичанинъ» та популярний тижневик «Русское
Слово». Лідерами новокурсників були Дудикевич і Марков; ін. діячі:
С.Лабенський, М.Глушкевич, о.М.Раставецький, о.К.Сеник, К. й
І.Черлюнчакевичі, О.Вальницький та ін. їхні пресові органи: щоденник
рос. мовою «Прикарпатстсая Русь» (1909-15) і популярний тижневик «Голос
Народа» (1909-14).

З двох труп москвофілів активнішими були новокурсники. Вони опанували
більшість низових москвофільських клітин – читалень «Общества їм.
Качковського», «Русских Дружин» (пожежно-гімнастичні оргції на зразок
укр. «Січей» і «Соколів», об’єднані в Союз Русских Дружин) і кооператив;
мали перевагу в студентських організаціях («Друг» у Львові, «Буковина» у
Відні). За останні роки перед першою світовою війною русофільська
агітація в Галичині значно посилилася, чому сприяла як матеріальна
підтримка москвофільства з боку «Галицко-русского Общества» у
Петербурзі, 1909 р. заснованого і очолюваного В.Бобрінським (ін. опікуни
М.: Д.Вергун, архиеп. холмський Єелогій, архиеп. Волинський Антоній,
Ю.Яворсъкий, гал. М., який з 1904 р. діяв у Києві), так і неясна
політика центр, австр. і гал. адміністрації. В русофільському дусі
виховувалася молодь у численних бурсах, чимало з неї посилалося на
навчання до правое, рос. духовних семінарій, чл. рос. Держ. Думи брали
участь у москвофільських політ, маніфестаціях, покровитель М.
Бобрінський без перешкод вів пророс, агітацію в селах Галичини й
Буковини, ширилася пропаганда переходу на рос. православіс, зокрема на
Лемківщині й Золочівщині. Наслідком цієї активности були проведені 1914
р. процеси за держ. зраду проти С. Бендасюка і товаришів у Львові (їх
звільнила одностайно поль. лава присяглих), проти О.Кабалюка і 180 селян
в Мармароському Сиготі в 1913-14 pp. (багато з них засуджено) й ін.

Повний перехід новокурсників на рос. позиції, з одного боку, а зростання
укр. нац. стихії з другого – спричиняли постійний перехід частини
москвофільських діячів до укр. табору (І.Свєнціцький, С.Дрималик,
М.Король й ін.). Про співвідношення сил укр. і москвофільського таборів
свідчать такі дані: у 1914 р. «Просвіта» мала 2 944, а »Общество ім.
Качковського» бл. 300 читалень; Український Крайовий Ревізійний Союз
об’єднував 909, «Русский Рев. Союз» 106 кооператив; при виборах до гал.
сойму 1913 р. вибрано 30 послів з укр. табору і лише одного
москвофільства.

2. Товариство ім. М. Качковського –

символ русофільського руху в Галичині

Свідченням подальшої диференціації українського руху у Галичині на
підставі різних політичних орієнтацій стало започатковане – з
виникненням Товариства імені Михайла Качковського творення так званих
паралельних (з подібними цілями, методами роботи і структурою)
національно-культурних організацій.

Після фактичного провалу спроб порозуміння між старорусинами,
русофілами та народовцями й виключення останніх з “Руської ради” роль
політичного і культурного осередку їх почала виконувати “Просвіта”. В
свою чергу, русофіли, не маючи у ній впливу, опинилися перед потребою
створення власної подібної інституції, яка забезпечувала б поширення їх
ідейного впливу, насамперед серед галицького селянства. Таким чином,
появу Товариства імені Михайла Качковського можна розглядати як
свідчення про наміри русофілів модернізувати свій рух, надати йому
чітких організаційних форм, розпочати боротьбу за селянські маси, врешті
створити певну противагу наро-довській “Просвіті”.

Патроном товариства було обрано відомого на той час мецената
українського культурно-просвітнього руху у Галичині Михайла
Качков-ського, котрий нещодавно помер. Для творців та ідеологів
організації цей крок, без сумніву, був не тільки даниною шани цьому
діячеві, а й засобом, що мав відкрити товариству шлях до використання
його коштів. М. Качковський народився 29 липня 1802 р. в с. Дубно
Ланьцутського повіту, у родині місцевого священика, закінчив юридичний
факультет Львівського університету, тривалий час працював судовим
радником при окружному суді в Самборі. Наприкінці 40-річної кар’єри він
юриста був призначений радником Вищого крайового суду у Львові. Невдовзі
після виходу на пенсію, 8 серпня 1872 р., помер під час подорожі до
Росії, в Кронштадті. Громадсько-політичну діяльність М. Качковський
розпочав у 1848 р. Він належав до українських культурно-просвітніх
товариств, підтримував, зокрема матеріально, їх діяльність, протягом
усього свого життя заощаджуючи і збираючи для нього кошти. Понад 60 тис.
золотих ринських М. Качковський передав у розпорядження керівництву
“Народного дому” в Львові із заповітом зберігати їх як основний капітал
та спрямовувати отримані з нього прибутки на культурно-просвітні цілі
галицьких русинів 2.

Доволі детальну біографію Михайла Качковського опрацював у 1870-х рр.
Богдан Дідицький. За його свідченням, останній зацікавився проблемами
національного розвитку русинів у 1840-х рр. під впливом пожвавлення
політичної атмосфери в Галичині, яке безпосередньо передувало революції
1848–1849 рр. Він уважно стежив за виданнями руських авторів і
дискусіями навколо правопису, що точилися у той час навколо питання про
запровадження в писемність латинської азбуки. Подією, що відіграла
вирішальну роль у формуванні “руської” національної ідентичності М.
Качковського, стала поява в 1844 р. “Хроніки міста Львова” Дениса
Зубрицького, у якій на підставі архівних документів було відтворено
давньоруську історію міста.

Завдяки назві товариства ім’я Михайла Качковського стало одним із
символів русофільського руху в Галичині. Насправді, останній не тільки
не мав чіткого почуття національної ідентичності, а й не вважав це
питання актуальним 4. За свідченням дослідника діяльності М.
Качковського Ярослава Гординського, протягом 1860-х рр. він не ставився
вороже до народовців, розглядав їх як частину національного руху
галицьких русинів, не цурався назви “Україна”, підтримував використання
гімназистами козацького одягу та навіть влаштовував у себе сходини на
честь Тараса Шевченка. Я. Гординський писав: “[…] В тих часах, коли то
галицьку інтеліґенцію покривала ще груба верства польщини, Качковському
ходило про се, щоби видобути руську суспільність з під сеї шкаралупини.
Сі його наміри були, без сумніву, щирі, й з того боку за слугував би він
в історії нашого духового життя на похвальну згадку […].

Качковський був людиною старого покрою й не мав ясного розуміння
національних справ галицьких русинів. Слово “руський” мало у нього
більше формальне значення, без уваги до його змісту […] До того часто
ставав він орудієм у руках інших” (прим. Я. Гординського, або Б.
Ді-дицького) 5.

Ще на зламі 1860–1870-х рр. М. Качковський фінансово підтримував
осередок національного руху галицьких русинів, що сформувався на
Коломийщині навколо Івана Наумовича, який був у той час парафіяльним
греко-католицьким священиком у Скалаті. Він зокрема надав матеріальну
допомогу газеті “Русская Рада”. Саме видання протягом 1860–1870-х рр.
ряду часописів і книг, призначених для народу, підготувало ґрунт для
заснування культурно-просвітнього Товариства. Пізніший дослідник історії
останнього Осип Мончаловський так характеризував цю ситуацію: “Газета
соединяла духовно читателя с редакциею, книжка соединяла его с автором,
но ни газета, ни книжка не соединяли читателей между собою. Для такого
соединения оказалась потреба сотворити что-то иное, а именно общество,
или братство, которое вязало бu просвещеннuх и радеющих о добре своего
народа людей и притягивало непросвещеннuх и несведомuх в одно
нравственное тело, бо в единстве сила и могущество…” .

Ідея створення Товариства імені Михайла Качковського належала Іванові
Наумовичу. За свідченням О. Мончаловського, після обрання останнього в
1873 р. депутатом австрійського парламенту він познайомився у Відні з
рядом діячів словенського національного відродження, від яких довідався
про успішну діяльність їх культурно-просвітнього Товариства св. Могорта.
На той час воно налічувало близько 30 тис. членів та охоплювало своєю
діяльністю кожну сільську громаду розділених між різними австрійськими
коронними краями словенських земель. У Відні І. Наумович ознайомився зі
статутом Товариства св. Мо-горта, а після повернення до Галичини він з
кількома своїми однодумцями започаткував справу створення подібної
інституції для підавстрій-ських русинів, поклавши в основу її статуту
саме словенський взірець 8. Зауважимо, однак, що таке трактування
історії створення Товариства імені Михайла Качковського одним з
теоретиків галицького москвофільства на зламі ХІХ–ХХ ст. видається дещо
однобоким. Без сумніву, творці об’єднання спиралися не тільки на досвід
аналогічних організацій інших народів, а й на приклад “Просвіти”, що вже
декілька років діяла в Галичині та мала насамперед культурно-просвітні
цілі.

Перші установчі збори Товариства імені Качковського відбулися 8 (20)
серпня 1874 р. у Коломиї. На них запросили “виднейших патриотов и
крестьян” Коломийщини, а також представників діючих на той час
політичних і культурно-наукових товариств русофільського напряму зі
Львова. На цих зборах зокрема були присутні тодішній голова “Руської
ради” Теофіл Павликів, представник Інституту “Народний дім” Яків
Шведзицький, “Галицько-руської матиці” – Онуфрій Лепкий, “Академічного
кружка” – М. Голейко; а також письменники та політичні й громадські
діячі. Попри декларування Товариством себе загальнонародною і
понадпартійною інституцією вже тільки наведений вище перелік організацій
свідчив, що створення останнього стало наступним кроком в організаційній
диференціації русофільського та українофільського напрямів. Установчі
збори розпочалися з урочистої літургії за упокій душі Михайла
Качковського. Виступаючи на ній, о. Василь За-лозецький окреслив
завдання новостворюваної інституції. Збори ухвалили статут Товариства
імені Михайла Качковського й обрали його правління (виділ).

,

??????,

:

Qмадських позичкових кас та складів збіжжя. Фінансово діяльність
об’єднання мала забезпечуватися за рахунок членських внесків,
добровільних пожертвувань і заповітів, а також прибутків від продажу
книжок. Передбачалося, що організації, крім покриття поточних видатків,
вдасться створити так званий “коренной фонд”. Місцем перебування
правління (виділу) у статуті було визначено Коломию.

В організаційному аспекті Товариство імені Михайла Качковського, на
відміну від “Народного дому”, планувалось як дійове, чітко структуроване
об’єднання. Всі питання, пов’язані з голосуванням, засіданнями
правління, обранням керівництва, відзначеннями й нагородженнями членів,
докладно регламентувалися. Члени об’єднання поділялися на дійсних та
почесних. Згідно зі статутними вимогами: “действительнuм членом
становится каждuй австрийский обuватель русской народности, которuй
обuя-вит свою волю причинятися в пользу общества грошовuм датком або
другим каким способом, напр., трудом писательским, и вuделом общества
будет принятuй за члена. Почетнuми членами именует общее собрание
общества лица, известнuх из человеко- и народолюбця”.

Вищим керівним органом об’єднання були загальні збори, що мали
відбуватися щороку, по можливості в день смерті М. Качковського 8 (20)
серпня, і кожного разу в різних містах Східної Галичини. Вони
заслуховували звіт правління Товариства, могли ухвалювати зміни до
статуту останнього, розглядали пропозиції та скарги його членів, обирали
почесних членів, розпоряджалися майном організації, вибирали правління.
Рішення ухвалювалися абсолютною більшістю голосів присутніх на зборах.
Виконавчим органом об’єднання було його правління (виділ), що складалося
з голови, восьми членів та чотирьох їх заступників. Склад останнього
загальні збори переобирали щороку, однак обмежень щодо повторного
обрання будь-якого його члена не існувало. У період між зборами
правління розв’язувало всі адміністративні питання, приймало нових
членів й ухвалювало рішення про виключення їх зі складу організації;
оцінювало призначені до друку рукописи, укладало умови з авторами щодо
винагород, опікувалося виданням і розсиланням книг, усіма
бухгалтерськими операціями, здійснювало загальний нагляд за діяльністю
читалень та товариств тверезості.

Читальні об’єднання імені Михайла Качковського могли бути засновані в
кожній місцевості, де проживали не менше дванадцяти його членів.
Читальня мала організовувати періодичні лекції на суспільно-політичні й
господарські теми і безкоштовно отримувала по одному примірнику видань
інституції. Рішення про розпуск Товариства могло бути ухвалене
загальними зборами за умови присутності понад половини його членів та
3/4 голосів останніх. Після ліквідації організації її майно мало бути
передане “Народному дому”.

Творці Товариства стверджували, що діяльність останнього відповідатиме
вимогам нового часу, які змушують інтелігенцію турбуватися про
підвищення освітнього рівня та громадянської самосвідомості простого
народу. Наголошувалося, що важливим аспектом його діяльності буде
ознайомлення кожного галицького русина з його конституційними правами,
зокрема національною рівноправністю. Визначений як головний напрям
діяльності об’єднання – видання дешевих книжок для народу – був
спрямований на те, “абu просвещение у нас ширилось не лишь между
богатuми, но и под найбеднейшею стрехою селянина” і таким чином русини
змогли б “добутися з власти противников”. Цій меті було підпорядковане
заплановане організацією створення мережі місцевих осередків – читалень,
товариств тверезості тощо, що мали безпосередньо працювати з населенням
на, сприяти підвищенню його освітнього рівня та матеріального добробуту.
У поясненнях І. Наумовича не бракувало й образних порівнянь. Так, стан
галицьких русинів порівнювався зі старою хатою, яка “уже упала в землю”,
а місія Товариства прирівнювалася до завдань майстра, покликаного
збудувати на цьому місці добротний будинок на міцних підвалинах.

Питання про національну ідентичність галицьких русинів не відігравало
скільки-небудь помітної ролі в програмних документах об’єднання.
Здебільшого їх творці, вочевидь йдучи за програмою “Руської ради”,
оперували поняттям “Русь австрийская” та обмежувалися наголосом на
занепаді “почуття народного”, потребі його пробудити і відстоювати
“народні права”. У згаданому вже першому, програмного характеру виданні
із серії Товариства імені Михайла Качковського лише в одному місці
знаходимо натяк на приналежність підавстрійських русинів до панруського
простору. Прикметно, що ця частина тексту, на відміну від деяких інших
розділів книжки, була підписана І. Наумовичем, що переносило міру
відповідальності за висловлені у ній тези з усієї організації на
конкретного автора. В цьому фрагменті відзначалося: “Русине, пізнай
себе, буде з тебе! Пізнай, что тu не последний народ на свете, но что тu
часть дуже великого светового русского народа; что тu и тут в га-лицкой,
буковинской и угорской земле був колись славнuм народом, мавшим своих
князів; що богатства русские були славні на весь свет; що у нас русинов,
була уже тоді наука питома народна, коли в целой Европе еще була
темнота, що у тебе були славні рuцари козаки, що воювали Польщу за веру,
за свободу, за Русь святую, коли в целой Европе никто еще не посмів був
за свободу упомянутися”.

Декларуючи приналежність підавстрійських русинів до панруського
простору, автор цього звернення оперував на підтвердження своїх слів усе
ж “малоруськими” історичними символами. Він також закликав їх русинів до
солідарності й недопущення партійного поділу.

Протягом 1870–1880-х рр. у Товаристві імені Михайла Качковського
працювали чимало осіб, які не заперечували окремішності українського
народу від російського, а інколи висловлювали прихильність до
народовського напряму. До таких діячів належав, наприклад, священик
Василь Давидяк. У перші роки існування об’єднання з ним підтримували
зв’язки та навіть відвідували його засідання відомі українські діячі
Михайло Павлик і Михайло Драгоманов. Секретарем львівського осередку
Товариства в 1876 р. був Антін Дольницький, котрий листувався з
останнім. У дискусії з М. Павликом він пояснював, що уникає в своїх
писаннях слів “Україна”, “український” проти власного переконання, щоб
галицька публіка не злякалася цих термінів. У перші десятиліття свого
існування організація активно використовувало українську національну
символіку, зокрема синьо-жовтий прапор. Ще у 1883 р. редакція
народовського органу “Діло” надавала окремим особам посередницькі
послуги при вступі їх у Товариство імені Михайла Качковського та сплаті
туди членських внесків.

Першим головою останнього став Іван Наумович, його заступником – Михайло
Білоус, секретарем – Іларіон Шушковський. У складі першого правління (Л.
Польовий, Малецький, Т. Лісевич, Ю. Нижан-ківський, І. Кобринський, М.
Сабат, І. Шмерековський, Є. Андрійчук) виразно переважали
греко-католицькі священики (шість з восьми членів). У період до
наступних загальних зборів це правління збиралося на засідання тільки
двічі. 9 за н. ст. листопада в Коломиї ухвалено приступити до видання
першої книжки й “упросити И. Наумовича, щобu ю составил”. Тоді ж було
встановлено грошову винагороду для секретаря об’єднання в розмірі 5% від
загальної суми сплачуваних щороку членських внесків. Голова, його
заступник і члени правління виконували свої обов’язки без оплати.
Підтвердженням доволі швидкого розвитку Товариства імені Михайла
Качковського можна вважати те, що було вирішено найняти кімнату для
ведення канцелярських справ.

Важливе місце в діяльності правління об’єднання займало обговорення
справ його місцевих осередків – філій і читалень. Воно затверджувало
статути місцевих організацій та їх керівних органів (виділів),
заслуховувало звіти про їх діяльність, обговорювало тексти відозв,
листів і телеграм до філій та членів Товариства, реагувало на запити
діячів з місць про докладні інструкції щодо ведення окремих осередків.
Так, на засіданні правління 9 (21) березня 1878 р. було повідомлено, що
“О. Шуст из Калуша в ответ на письмо ч. 37 просит информацию, касательно
способа ведения агентурu или филии в Калуши” 31. Заслуховувалися також
відмови окремих осіб від дорученого їм ведення справ місцевих осередків.

Правління організації регулярно обговорювало питання про фінансовий і
майновий стан об’єднання, заслуховувало звіти комісій, які періодично
створювалися з метою його перевірки, інформацію про сплату членських
внесків, прохання окремих осіб про надання їм матеріальної допомоги.
Порушувалися питання про закупівлю Товариством видань інших інституцій,
передплату часописів, насамперед “Слова”, заслуховувалась інформація про
грошові пожертвування об’єднанню. Окремою темою обговорення були
видавничі витрати – гонорари авторам рукописів, закупівля паперу, звіти
про книжковий склад, розповсюдження й продаж видань Товариства, ї ціна,
зовнішній вигляд та вартість палітурки тощо. Так, на одному з останніх у
1878 р. засідань правління організації після інформації про
розповсюдження 5 тис примірників останнього видання було прийнято
рішення видавати наступну книжку накладом не більше 5,5 тис. Зі
специфічних справ, якими опікувалося правління об’єднання протягом 1878
р., можна виділити запит маґістрату м. Львова про надання йому
статистичних матеріалів щодо діяльності й складу Товариства. Підставою
для висновку про певні труднощі правління щодо зв’язків з місцевими
осередками можна вважати той факт, що невдовзі воно ухвалило звернутися
до львівського маґістрату з проханням уточнити, час подання цих даних.

Окрім правління, діяли також комітет для організації вечорів і
богослужінь та редакційний. У 1879 р. до правління об’єднання входили:
Венедикт Площанський (голова), проф. Микола Сивуляк (заступник голови),
о. Климент Літинський (касир), Іосиф Кречковський (контролер), Теофіль
Плешкевич (управитель складу), Дмитро Вінцковський (секретар). До складу
редакційного комітету входили: Венедикт Площанський, Микола Сивуляк,
Михайло Клемертович, др Омелян Савицький, Дмитро Вінцковський, Степан
Лабаш 35. Чергові важливі зміни в керівництві Товариства відбулися на
загальних зборах у Коломиї 4 (16) вересня 1880 р. Після того як Венедикт
Площан-ський відмовився від переобрання, новим головою організації був
обраний Теофіл Павликів, який перед тим, у 1879 р., склав повноваження
голови “Руської ради”.

Головним напрямом діяльності об’єднання залишалося видання й
розповсюдження дешевих книг для народу. Тільки за перші п’ять років
свого існування Товариство видало 30 найменувань книжок у
210 700 примірниках. Майже всі вони були розповсюджені. Вже в 1878 р.
кількість рукописів, що надходили до організації, значно перевищила
видавничі можливості останньої. Їх авторами були галицькі діячі, відомі
зі своєї попередньої громадсько-культурної та літературної праці.
Зокрема Іван Наумович, Йосиф Лозинський, Антоній Добрянський, Віктор
Савицький, Дмитро Вінцковський, Степан Лабаш, Михайло Клемертович, Сидір
Воробкевич, Дмитро Третяк й ін. Редагуванням рукописів наприкінці 1870-х
рр. займався Михайло Клемертович 37, що одночасно був редактором
“Временника Ставропігійського Інституту” (1868–1903). А на початку
1880-х рр. основний тягар роботи по підготовці текстів до друку ніс на
собі Степан Лабаш.

Основним своїм завданням у політичній площині організація вважала
популяризацію серед руського населення конституційних прав й обов’язків.

Створення Товариства імені Михайла Качковського можна вважати певним,
доволі суттєвим етапом в організаційному розвитку галицького
русофільства. З одного боку, об’єднання, що ставило за мету завдання
культурно-просвітнього й економічного розвитку широких народних верств,
уперше забезпечило ідеологам галицького русофільства зв’язок із селянами
і місцевою руською інтелігенцією. Шляхом розрахованих для простого
народу видань, організації публічних лекцій та впливом на діяльність
місцевих осередків русофільські теоретики отримали можливість
пропагувати свої погляди перед значно ширшою, ніж доти, аудиторією. З
іншого боку, сам факт створення організації засвідчив доволі значну
диференціацію між русофільським й українофільським напрямами.
Товариство, що виникло після “Просвіти” і проголосило ідентичну програму
та завдання, стало першою “паралельною” структурою в українському русі.
Його поява показала можливість подібного “паралелізму”, який у наступні
десятиріччя наростав в усіх ділянках громадського й культурного життя
галицьких українців. Щоправда, в практичній діяльності об’єднання імені
Михайла Качковського всіляко підкреслювало свій надпартійний і
загальнонародний характер, не акцентувало уваги на проблемі національної
ідентичності галицьких русинів, а у площині практичної політики
наголошувало на потребі солідарності всіх останніх проти поляків.
Протягом 1870-х – на початку 1880-х рр. були сформовані організаційні
засади та визначені напрями й методи діяльності Товариства, що
забезпечували йому доволі успішний розвиток і масове членство. Особливо
важливе значення для досліджуваної теми має діяльність місцевих
осередків останнього – філій та читалень, які в міру свого розвитку й
протистояння з відповідними організаціями “Просвіти” переносили дилеми
національної ідентичності галицьких русинів у селянське і мало міщанське
середовища, сприяли появі в свідомості багатьох конкретних осіб питання
про чіткий і національний вибір.

Висновки

Таким чином, у Галичині москвофільство прищепилося під впливом ідей
російського панславізму, одним з гол. ідеологів якого був професор
Московського Університету М. Погодін, пропаґатор етнічної і мовної
одности «Гал. Руси з Великоросіею», який у 1835 і в 1839-40 pp. побував
у Львові і вступив у контакт з Д. Зубрицьким та ін. В руках москвофілів
опинилися культурно-освітні установи – Ставропігійський Інститут,
Народний Дім у Львові та Галицька-руська Матиця (обидві останні
засновані Головною Руською Радою) і залишилися в їхніх руках також і
пізніше, хоч їхні впливи зменшилися, бо управи цих орг-цій не приймали
нових членів з українського національного табору. Як противагу до
заснованої народовцями 1868 р. «Просвіти» москвофіли заснували 1876 р.
«Общество ім. Качковського» з такими самими завданнями та опанували
засновану 1870 р. «Руську Раду», що мала продовжувати традиції Гол.
Руської Ради. Пресовими органами М. були: «Слово» (1361-87), «Русская
Рада» (1871-1912) та «Наука» (з 1871), згодом «Проломъ» (з 1880),
«Галичанинъ» (1893-1913) і «Русское Слово» (1890-1914). Попри уявну
льояльність до Відня, М. фактично були щораз більш залежні від рос.
чинників. Це виявив процес проти О.Грабар і товаришів (її батька
А.Добрянського, І.Наумовича, В.Площанського, Й.Маркова та ін.) перед
австр. судом у Львові у 1882 р. за злочин держ. зради. Правда,
обвинувачених виправдано, але процес ослабив М., з чого скористав укр.
нац. рух.

Товариство ім. М. Качковського — галицьке москвофільське товариство
засноване у 1874 р. Іваном Наумовичем. Виникнення товариства було
обумовлене зростом впливу українофільського товариства «Просвіта» і
намаганням галицьких русофілів поширити свій вплив, зокрема серед
галицького селянства.

В зв’язку з поширенням українофільського руху, серед русофільських кіл в
Галичині виникла потреба організувати свій рух, модернізувати його і
таким чином створити противагу популярному товариству «Просвіта».
Патроном товариства обрали Михайла Качковського, відомого мецената
Галичини, хоча він і не сповідував русофільські погляди. У 1873 р.
Наумович був обраний депутатом австрійського парламенту у Відні, де
познайомився зі словенським культурним товариством св. Могорта і вирішив
будувати русинське товариство в Галичині за словенським зразком.
Наумович також використовував досвід діяльності «Просвіти», яка вже на
той час була досить активна.

Установчі збори товариства ім. М. Качковського відбулися 8 серпня 1874
р. в Коломиї. Ціллю організації було визначене “поширення знань, науки
та громадської свідомості руського населення Австрії”. Вищим керівним
органом товариства були призначені загальні збори, які були призначені
на день смерті Качковського 8 серпня і мали відбуватися у різних містах
Галичини. На чолі товариства стояло правління, що складалося з голови,
восьми члені та чотирьох заступників.

Засади товариства і його стратегічні цілі були викладені у книзі «З
Богом!», де Наумович звертав увагу на жалюгідне, на його думку,
становище русинів Галичини. У перші десятиліття свого існування
товариство не дотримувалося чіткої москвофільської орієнтації, зокрема
використовувало синьо-жовтий прапор і натомість зконцентрувалося на
вихованні патріотизму, підвищенні грамотності, тощо. Первинними
осередками товариства стали читальні, бібліотеки, зросла публікація
книжок та літеретури для селянства. Заснування читалень співпадало з
організацією «товариств тверезості».

Вже через чотири роки після заснування товариство налічувало близько 6
тис. чоловік, однак збільшення членства уповільнилося, що пов’язували,
зокрема, з непопулярністю русофільських ідей в Галичині у 1880-х рр. У
1875 р. з погіршенням фінансового становища було прийняте рішення
перенести правління до Львова. Вже у 1883 р. кількість членів знизилася
до 3000. Незважаюяи на скрутне становище і меншу кількість членів по
зрівнянню з Просвітою, товариство мало філії у багатьох містах Галичини
і проіснувало до приєднання Західної України до СРСР. У 1939 р. разом з
«Просвітою» та іншими галицькими організаціями товариство було
ліквідоване.

Список використаної літератури

Андрусяк М. Нариси з історії галицького москвофільства (з портретами
москвофільських діячів). – Львів: Просвіта, 1935. – 78 с.

Андрусяк М. Початки галицького москвофільства // Життя і знання. – на
1934 рік. – С. 77-78.

Аркуша О., Мудрий М. Русофільство в Галичині в середині XIX – на початку
XX ст.: генеза, етапи розвитку, світогляд // Вісник Львівського
університету. Серія історична. – Вип. 34. – Львів, 1999. – С. 231-268.

Аркуша О., Мудрий М. Русофільство в Галичині в середині ХІХ – на початку
ХХ ст.: генеза, етапи розвитку, світогляд // Вісник Львівського
університету. Серія історична. – Вип. 34. – Львів, 1999. – С. 231–268;

Богачевська М. 1848 рік у Східній Галичині // Сучасність (Мюнхен). –
1964. -Ч.6. – С. 98-108.

Борчук С. Громадсько-культурна та наукова діяльність Ісидора Івановича
Шараневича (1829-1901). Автореф. дис. … канд. іст. наук. – Чернівці,
1999. – 20 с; Королько А. Громадсько-політична та наукова діяльність
Антона Петрушевича. Автореф. дис. … канд. іст. наук. – Чернівці, 2002. –
20 с; Орлевич І. Ставропігійський інститут у Львові (кінець XVII- 60-і
рр. ХІХ ст.). – Львів: Логос, 2000. – С. 120-145.

Грушевський М. Звичайна схема «руської» історії й справа раціонального
укладу історії східного слов’янства // Вивід прав України. – Львів:
Слово, 1991. – С.7-11.

Киричук О. Львівський Ставропігійський інститут у громадському житті
Галичини другої половини ХІХ – початку ХХ ст. – Львів: Логос, 2001. –
152с.;

Лисяк-Рудницький І. Українці в Галичині під австрійським пануванням //
Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. В 2 т. – К.: Основи, 1994. – Том 1. –
С. 413-450.

Макарчук С. Москвофільство: витоки та еволюція ідеї (середина ХІХ ст. –
1914 р.) // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Вип. 32.
– Льві, 1997. – С. 84.

Орлевич І. Ставропігійський інститут у Львові (кінець XVIII – 60-і рр.
ХІХ ст.). – Львів: Логос, 2000. – С.131-132.

Сухий О. Від русофільства до москвофільства: російський чинник у
громадській думці та суспільно-політичному житті галицьких українців у
ХІХ столітті.– Львів, 2003.–498с.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020