.

Структура та напрями юридичної психології (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
110 4652
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Контрольна робота з психологія

Варіант 1

ПЛАН

Вступ

Завдання 1. Структура та напрями юридичної психології

Завдання 2. Психологія масовидних явищ. Натовп, його характерристика

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Виникнення й розвиток нової галузі психологічної або якої-небудь іншої
науки викликаються об’єктивними причинами: з одного боку,
“саморозвитком” наукового знання, з іншого боку – соціальним
замовленням, тобто замовленням практики. Для одержання статусу науки
галузь знання повинна мати специфічні предмет і методи дослідження,
понятійний апарат, систему, структуру й завдання. При цьому предмет
науки є похідним, пов’язаним з об’єктом дослідження.

Предмет науки нерозривно пов’язаний з об’єктом, вони мають схожі риси.
Основна структурна відмінність предмета від об’єкта полягає в тім, що в
предмет входять лише головні, найбільш істотні властивості й ознаки.
Об’єкт – це виділена частина об’єктивної реальності, яку можна
усвідомити як існуючу матеріально або ідеально. Предмет – це пізнавана,
досліджена й досліджувана частина об’єкта.

Об’єктом психологічної науки виступає психіка як властивість
високоорганізованої матерії, що є особливою формою відбиття суб’єктом
об’єктивної реальності, побудови невідчужуваної картини миру,
саморегуляції на цій основі поводження й діяльності.

Завдання 1. Структура та напрями юридичної психології

Об’єктом юридичної психології є особистість як свідомий індивід, що має
певний соціальний статус і виконує конкретні соціальні функції в системі
«людина — право». Предмет юридичної психології — психологічні
закономірності і механізми правового опосередкування діяльності
особистості та груп у сфері правової діяльності.

Із розглянутих відправних позицій витікає, що юридична психологія
включає наступні напрями:

1) правову психологію, що досліджує психологічні аспекти правотворчості
і змісту права, його інститутів, принципів вини і відповідальності, їх
меж, загальної і спеціальної превенції закону, його впливу на формування
правосвідомості (суспільної та індивідуальної) та суб’єктів
правовідносин;

2) психологію правоохоронної та правозастосовної діяльності —
процесуальної (слідчої, судової, арбітражної, адвокатської та ін.) та
непроцесуальної (оперативно-розшукової, управлінської та ін.) і
психологію учасників цих різновидів діяльності;

3) кримінальну психологію, у тому числі — психологічні закономірності
виникнення і динаміки протиправних установок, мотивів учинення злочинів,
психологічних особливостей злочинної поведінки; психологію формування
злочинних груп, конкретних чинників і умов, що сприяють груповим
злочинним проявам; форми і способи діяльності щодо попередження
асоціальних тенденцій, корекції причин і умов формування антисуспільних
орієнтацій об’єктів професійної діяльності (особи, групи, натовпу тощо);

4) пенітенціарну психологію — система адаптації і ресоціалізації
особистості, виправлення і перевиховання засуджених, заходи
профілактичного впливу на особистість після її звільнення з установ
виконання покарань;

5) психологічні аспекти професійного відбору і психологічної підготовки
осіб для здійснення юридичної діяльності, розробка наукових і практичних
рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності професійної
діяльності;

6) судово-психологічну експертизу та інші форми використання спеціальних
психологічних знань в юрисдикцінному процесі (кримінальному, цивільному,
адміністративному).

Визначені галузі і напрями юридичної психології пов’язані між собою
спільністю психологічного змісту соціально-правових реалій, що являють
інтегровану схему. Будь-який інший акцент або вступає у протиріччя з
самим собою, приписуючи зазначеній науці напрями, не сумісні з правом,
або ж характеризується неповнотою розгляду її юридичних аспектів.

Виходячи з єдності, взаємозв’язку об’єкта, предмета й методів науки, до
завдань юридичної психології можна віднести:

1. Дослідження структурних елементів предмета цієї науки: особистості
юриста, його діяльності, правомірного й протиправного поводження,
особистості законослухняної людини й правопорушника, психології
соціально-правовий ресоціалізації правопорушника (у тому числі й в ИТУ),
психологічних особливостей юридичної процедури й профілактики
правопорушень.

2. Вивчення методологічних і теоретичних її основ, розробка методики й
методів теоретичних і прикладних досліджень, адаптування для цілей
юридичної психології методик і методів, розроблених в інших науках, у
тому числі й у галузеві психологічні.

3. Розробка практичних рекомендацій для юристів-практиків по здійсненню
ними правозастосовної, правоохоронної й правотворчої функцій,
удосконалюванню й поліпшенню їхньої власної роботи, стимулювання
спільної діяльності, розробка методики профорієнтації, профвідбору,
профконсультації юристів, профессіограмм і психограмм юридичних професій
й ін.

4. Теоретичне й методичне забезпечення навчальної дисципліни “Юридична
психологія” і пов’язаних з нею спецкурсів.

5. Забезпечення практики спеціальним психологічним знанням, розробки
теорії й методики судово-психологічної експертизи, психологічної
консультації й т.д.

Досліджуючи проблему предмета, завдань і системи юридичної психології,
ми виходимо із принципового положення, що психологічні закономірності в
області правозастосовної діяльності діляться на дві більші категорії:
діяльність правослухняну й діяльність, пов’язану з тими або іншими
правопорушеннями. Цими методологічними передумовами, а також принципом
ієрархії визначається побудова системи юридичної психології, у якій
послідовно аналізуються психологічні закономірності в сфері
правослухняного поводження й у сфері соціальної патології.

У Загальній частині юридичної психології викладаються предмет, історія,
система, принципи, методи й зв’язок її з іншими науковими дисциплінами,
а також основи загальної й соціальної психології.

Особлива частина юридичної психології, що часто називають судовою
психологією, складається з наступних розділів: правова психологія,
кримінальна психологія, психологія потерпілого, психологія правопорушень
неповнолітніх, психологія попереднього розслідування, психологія
судового процесу, судово-психологічна експертиза й виправна
(пенітенціарна) психологія. Юридична психологія – це самостійна
психологічна дисципліна, що вивчає людини у всій повноті.

Слід зазначити, що поряд з розвитком кримінальної психології, психології
правопорушення, а також психології потерпілого, психології попереднього
розслідування й інших проблем, що входять у структуру Особливої частини
юридичної психології, за останні роки в нашій країні одержали розвиток
дослідження психології юридичної праці, зокрема окремих її сторін,
профессіограмм юридичних професій, професійного відбору й професійної
орієнтації в області юриспруденції.

На закінчення нам слід зазначити, що для оптимізації правоохоронної
діяльності необхідні: з одного боку, докладний опис всіх сторін цієї
складної професійної діяльності, особистісних якостей і навичок, і з
іншого боку – науково обґрунтовані рекомендації про відповідність
конкретної людської особистості об’єктивним вимогам, пропонованим до
професії юристів по методиці підбора й розміщення юридичних кадрів.

Завдання 2. Психологія масовидних явищ.

Натовп, його характеристика

Масовидні форми активності — це переважно неорганізована (стихійна)
діяльність людей, що знаходяться у єдиному просторі та часі, в умовах
послаблення чи повної відсутності соціального та індивідуального
контролю.

У психології натовп визначається як «велика група людей, ні зовнішньо,
ні внутрішньо не організованих, об’єднаних лише прагненням до негайної
дії. Учасники натовпу стають спільністю лише тією мірою, якою вони
охоплені однаковою негативною, руйнівною емоцією щодо якихось осіб,
настанов, подій. Натовп робить спільністю те, що він «проти», що він
«проти них» (Б. Поршнєв).

Із цього визначення випливає, що натовп — не будь-яке масове скупчення
людей, а лише сукупність агресивно настроєних громадян. Це —
неорганізована спільність, що, однак, не виключає можливості наявності у
ній організованої групи (ядра), яке провокує й спрямовує індивідуальну
агресивність присутніх.

Можна виділити такі види масових скупчень громадян:

1) «випадкове» — коли люди збираються внаслідок якоїсь екстраординарної
події (пожежі, автокатастрофи, бійки тощо). Вони виявляють інтерес до
того, що відбувається, і можуть активно діяти (наприклад, надавати
допомогу потерпілим);

2) «споглядальне» (публіка, болільники) — люди збираються для перегляду
чи «співучасті» у цікавій для них події; ‘їхня поведінка може бути
незвичною за формою, навіть визивною, але за своєю суттю вона не
агресивна і не має мети порушення громадського порядку;

3) «панічне» («рятівне») — виникає як реакція на небезпечну чи
незрозумілу ситуацію; завжди супроводжується активними діями,
спрямованими на уникнення небезпеки;

4) «протесте» («мітингове») — люди випадково чи зумисне збираються для
демонстрації своєї незгоди зі словами чи вчинками певних офіційних
(посадових) осіб.

Усі зазначені види масових скупчень громадян за певних обставин можуть
перерости, трансформуватися в агресивний натовп. Такі трансформації
відбуваються під впливом сукупності чинників (наприклад, вікові
особливості учасників, чутки, спрямований вплив з боку людей, які
складають «ядро» натовпу чи підбурювачів та інші).

Можна виділити такі групи чинників:

1. Зовнішні (соціологічні): довгочасні та ситуативні.

2. Соціально-психологічні (механізми впливу людей один на одного в
масових скупченнях, їх соціально-психологічний склад).

3. Психологічні (індивідуальні схильності окремого індивіда до
агресивних та протиправних дій).

Чинниками довготривалої дії слід вважати економічні, соціальні,
політичні та інші умови життя в суспільстві, які формують і спонукають
негативні соціальні настрої. Конкретні причини агресивної поведінки
можуть різнитися залежно від територіальної, національної, релігійної
специфіки, але висновок про соціальне неблагополуччя як спонукальний
механізм агресивності має універсальний характер. У тих чи інших
ситуаціях приоритет дії завжди лишається за довготривалими чинниками,
конкретна ж причина події (ситуативний чинник) має сенс лише у контексті
перших.

сце виникнення події, кількість присутніх. Виявлені певні
закономірності, пов’язані з дією ситуативних чинників: масовидні форми
вияву активності найбільш характерні для теплої пори року (з травня по
жовтень), у неробочий час чи у вихідні дні, місце виникнення частіше
прив’язується до центральних районів населеного пункту чи перетину
транспортних артерій.

Серед соціально-психологічних чинників найбільш важливими є:

1) Механізм залучення — навіть невелика кількість присутніх стає
самостійним стимулом для зацікавленості. Дослідженнями американських
психологів встановлено, що до групи із 15 осіб, яка зупинилась на вулиці
і дивиться у певному напрямку, приєднується приблизно 40 % перехожих,
причому їхня кількість швидко збільшується.

2) Механізм наслідування — полягає у копіюванні та відтворенні індивідом
зразків і моделей поведінки оточуючих. Він полегшує проблему вибору та
суб’єктивно зменшує відповідальність за наслідки своїх дій, а також стає
засобом солідаризації учасників.

3) Механізм навіювання — полягає в організації взаємодії осіб, що
зібралися, за допомогою подачі інформації певним чином (надходить від
джерела, яке користується довірою чи авторитетом, повідомляється
впевнено, директивно, на вираженому емоційному тлі). Він є засобом
згуртування учасників та регулює поведінку, спрямовує її в бажаному
напрямку

4) Механізм емоційного зараження — залучення присутніх до єдиного
групового настрою внаслідок підсвідомої схильності людини піддаватися
демонстрованим психічним станам при безпосередньому контакті. Це —
прадавній засіб інтеграції соціальних груп, який нині можна спостерігати
у ритуальних танках, хоровому співі та ін. Ступінь зараження залежить
від сили емоційного заряду присутніх та кількості людей. У масових
скупченнях у кожного індивіда є надлишок емоційної напруженості та
підвищена сприйнятливість до стану іншої людини. Напруженість зумовлює й
готовність кожного відтворювати цей стан: людина підсвідоме сприймає
експресивні прояви та виражальні рухи — голосність мови, інтонації, ритм
дихання, міміку, рухи м’язів усього тіла, колір і вологість шкіри, і
такою ж мірою підсвідоме переймає їх. У масових скупченнях людей, де
існує безпосередній контакт, взаємне стимулювання набуває кругового
характеру: А стимулює Б; Б не тільки стимулює В, а й повертає стимул А.

Зараження виконує функції інтеграції (посилює групову згуртованість та
єдність, забезпечує психологічну єдність групи) та експресії (звільнення
індивіда від його звичних обмежень, зняття емоційного напруження).

5) Механізм групової творчості — створення образів спільної уваги, що
фокусують почуття і уявлення присутніх. Це може бути трансформація
первісного об’єкта уваги, чутки, найрізноманітніші повідомлення тощо.
Функції даного механізму: активізуюча — спонукання до дій, регулятивна —
надання діям спільної спрямованості. Завдяки механізмам групової
творчості натовп із часом може розпочати активні дії без жодних
зовнішніх стимулів.

6) Механізм групової могутності — лише факт присутності значної
кількості людей здатен викликати у окремого учасника відчуття власної
сили, непереможності, а отже — безкарності. Відомий учений Р. Сігеле у
книзі «Злочинний натовп» писав: «чисельність надає всім членам натовпу
відчуття їх несподіваної та надзвичайної могутності. Вони знають, що
можуть безконтрольно виявляти цю могутність, її не можна буде ні
засудити, ні покарати, і ця впевненість спонукає їх скоювати вчинки, які
вони самі засуджують, розуміючи їх несправедливість».

Внутрішніми, психологічними чинниками, що зумовлюють переростання
масового скупчення людей у натовп, слід вважати:

1) психологічні схильності індивіда — завчасно існуючі стійкі
переконання, установки; імпульсивність, високу емоційну збудливість,
емоційну напруженість; недостатню вольову регуляцію поведінки;

2) специфічні стани організму (втому, тривалі та виснажливі фізичні
навантаження, психічні потрясіння, стан сп’яніння тощо).

Важливою структурною харктеристикою натовпу є її соціально-психологічний
склад. Це — самостійний чинник, який значною мірою впливає на його
формування, розвиток та, що особливо важливо, перехід його учасників до
активних дій. Натовп за складом неоднорідний, у ньому можна виділити
такі прошарки:

1) активні учасники — ті, що мають на меті взяти безпосередню участь у
протиправних діях, причому мотиви їх поведінки можуть різнитися (дати
вихід негативним емоціям, набути авторитету, помститися міліції та
інші);

2) підбурювачі — ті, що не збираються особисто активно діяти, а прагнуть
використати для досягнення власної мети інших осіб; вони звертаються до
присутніх із лозунгами та закликами, формують «образ ворога», спонукають
негативні емоції, маніпулюють суспільною думкою;

3) «спостерігачі» — до того, що відбувається, ставляться зацікавлено,
але наміру брати участь в активних діях не мають;

4) «випадкові» — до події ставляться байдуже або ж навіть негативно,
засуджуюче, але їхня присутність чисельно збільшує натовп, надає
присутнім відчуття могутності.

Натовп переходить до активних дій, коли кількість учасників першої групи
досягає «критичної концентрації» (приблизно 20 %).

Можна виділити три етапи розвитку натовпу:

1) початковий — виникнення конфліктної ситуації, що своєчасно не
ліквідується; присутні висловлюють обурення, з’являються чутки,
відбувається зараження – негативною емоцією осіб, що не мають
безпосереднього відношення до конфлікту. Громадяни втрачають спокій,
стають підвищено сприйнятливими до негативної інформації. З числа
присутніх виділяється лідер (стихійний чи такий, що свідомо використовує
для власної мети виникле емоційне напруження) та активне ядро, які
прагнуть будь-що збільшити кількість осіб, готових активно діяти. Швидко
зростає напруження, яке вимагає спільної та невідкладної дії, формується
агресивна установка;

2) активний — від перших спільних дій до початку розсіювання натовпу. Як
правило, спільні дії починаються після якогось додаткового стимулу, у
тому числі провокаційних вимог розправитися із «винуватцями» («образ
ворога» залежить від ситуації). На даному етапі цілі й мотиви діяльності
учасників натовпу можуть змінитися: агресивність присутніх спрямовується
не на об’єкт, що викликав негативні емоції, а на осіб, що забезпечують
охорону громадського порядку і, на думку зібрання, є представниками
«винуватої» сторони. Саме цим пояснюється ворожість щодо працівників
міліції та опір навіть правомірним їх діям;

3) заключний — розсіювання натовпу із застосуванням сили.

Висновки

Юридична психологія включає наступні напрями:

1) правову психологію, що досліджує психологічні аспекти правотворчості
і змісту права, його інститутів, принципів вини і відповідальності, їх
меж, загальної і спеціальної превенції закону, його впливу на формування
правосвідомості (суспільної та індивідуальної) та суб’єктів
правовідносин;

2) психологію правоохоронної та правозастосовної діяльності —
процесуальної (слідчої, судової, арбітражної, адвокатської та ін.) та
непроцесуальної (оперативно-розшукової, управлінської та ін.) і
психологію учасників цих різновидів діяльності;

3) кримінальну психологію, у тому числі — психологічні закономірності
виникнення і динаміки протиправних установок, мотивів учинення злочинів,
психологічних особливостей злочинної поведінки; психологію формування
злочинних груп, конкретних чинників і умов, що сприяють груповим
злочинним проявам; форми і способи діяльності щодо попередження
асоціальних тенденцій, корекції причин і умов формування антисуспільних
орієнтацій об’єктів професійної діяльності (особи, групи, натовпу тощо);

4) пенітенціарну психологію — система адаптації і ресоціалізації
особистості, виправлення і перевиховання засуджених, заходи
профілактичного впливу на особистість після її звільнення з установ
виконання покарань;

5) психологічні аспекти професійного відбору і психологічної підготовки
осіб для здійснення юридичної діяльності, розробка наукових і практичних
рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності професійної
діяльності;

6) судово-психологічну експертизу та інші форми використання спеціальних
психологічних знань в юрисдикцінному процесі (кримінальному, цивільному,
адміністративному).

Визначені галузі і напрями юридичної психології пов’язані між собою
спільністю психологічного змісту соціально-правових реалій, що являють
інтегровану схему. Будь-який інший акцент або вступає у протиріччя з
самим собою, приписуючи зазначеній науці напрями, не сумісні з правом,
або ж характеризується неповнотою розгляду її юридичних аспектів.

Масовидні форми активності — це переважно неорганізована (стихійна)
діяльність людей, що знаходяться у єдиному просторі та часі, в умовах
послаблення чи повної відсутності соціального та індивідуального
контролю.

натовп — не будь-яке масове скупчення людей, а лише сукупність агресивно
настроєних громадян. Це — неорганізована спільність, що, однак, не
виключає можливості наявності у ній організованої групи (ядра), яке
провокує й спрямовує індивідуальну агресивність присутніх.

Можна виділити такі групи чинників:

1. Зовнішні (соціологічні): довгочасні та ситуативні.

2. Соціально-психологічні (механізми впливу людей один на одного в
масових скупченнях, їх соціально-психологічний склад).

3. Психологічні (індивідуальні схильності окремого індивіда до
агресивних та протиправних дій).

Натовп переходить до активних дій, коли кількість учасників першої групи
досягає «критичної концентрації» (приблизно 20 %).

Список використаної літератури

Андросюк В.Г, Казміренко Л.І, Юхновець Г.О. та ін. Професійна психологія
в ОВС: Загальна частина. — К., 1996.

Бандурка А.М., Бочарова С.П. и др.. Юридическая психология: Учебник. –
Харьков, 2002.

Васильев В. Л. Юридическая психология. — С.-Пб., 1997.

Коновалова В.О., Шепітько В.Ю. Юридична психологія: Підручник. – К.,
2004

Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методологические и
теоретические проблемы. — К., 1990.

Леон Г. Психология народов и масс. – М., 1995

Психология толп. – М., 2002

Разин В. М. Психология для юристов. — М., 1997.

Юридична психологія / За ред. Л.І.Казміренко, Є.М.Мойсеєва. – К., 2007

PAGE

PAGE 1

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020