.

Запобіжні засоби і контрольні прилади систем, що працюють під тиском. Технічне опосвідчення систем, що працюють під тиском (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
84 2035
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Контрольна робота з охорони праці

ПЛАН

1. Основні законодавчі акти про охорону праці. Державні, міжгалузеві і
галузеві нормативні акти про охорону праці, їх кодування

2. Параметри звукового поля: звуковий тиск, сила звуку, частота,
логарифмічні рівні сили звуки і рівні звуку. Межі сприймання шумів
органами слуху людини

3. Запобіжні засоби і контрольні прилади систем, що працюють під тиском.
Технічне опосвідчення систем, що працюють під тиском

4. Показники пожежовибухонебезпечних речовин різного агрегатного стану

Список використаної літератури

1. Основні законодавчі акти про охорону праці. Державні, міжгалузеві і
галузеві нормативні акти про охорону праці, їх кодування

Основним законом, що гарантує право громадян на безпечні та нешкідливі
умови праці, є Конституція України. У Конституції проголошено, що
громадяни України мають право на працю, яку вони вільно обирають, або на
яку погоджуються.

Роботодавець (власник підприємства) зобов’язаний забезпечити нешкідливі
умови праці відповідно до вимог безпеки і гігієни праці.

Держава створює умови для повної зайнятості працездатного населення,
рівні можливості для громадян у виборі професії та роду трудової
діяльності, здійснює програми професійно-технічного навчання, підготовки
та перепідготовки робітників.

Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у
законодавчих актах щодо охорони праці, а саме:

• Кодексі законів про працю;

• Законі «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності»;

• Законі «Про охорону праці»;

• Законі «Про пожежну безпеку»;

• Законі «Про охорону здоров’я»;

• Законі «Про охорону навколишнього природного середовища»;

• Законі «Про колективні договори і угоди»;

• Законі «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»;

• Законі «Про поводження з радіоактивними відходами»;

• Законі «Про дорожній рух».

Закон України «Про охорону праці»

Закон України «Про охорону праці» — це самостійна гілка в законодавстві
України про працю. Закон визначає основні положення конституційного
права громадян на охорону життя і здоров’я в процесі трудової
діяльності, регулює відносини між роботодавцем і працівником з питань
безпеки, гігієни праці, а також встановлює єдиний порядок організації
охорони праці в Україні.

Дія закону поширюється на всі підприємства, установи і організації
незалежно від форми власності та видів діяльності (далі — підприємство),
фізичних осіб, які, відповідно до законодавства, використовують найману
працю, та на всіх громадян, які працюють за наймом.

Закон не відмінив жодної з діючих норм і дозволив:

• створити органи управління охороною праці та систему органів нагляду
за охороною праці;

• створити власну нормативну базу з охорони праці;

• забезпечити гласність з питань охорони праці;

• ввести економічні важелі управління охороною праці;

• визначити роль колективних договорів;

• увести нові інститути управління і нагляду за охороною праці на
підприємстві (уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони
праці);

• розпочати підготовку дипломованих спеціалістів з охорони праці.
Розглянемо основні принципи державної політики в галузі

охорони праці:

« пріоритет життя і здоров’я працюючих, відповідальність роботодавця за
створення безпечних і здорових умов праці;

• комплексне вирішення завдань охорони праці на основі створення
національної програми поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого
середовища;

• соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди потерпілим
від нещасних випадків, профзахворювань;

• встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та
суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності;

• організація навчання населення, професійної підготовки і підвищення
кваліфікації працюючих з питань охорони праці.

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування
від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності»

Цей Закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну
структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування
громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі
застрахованих на виробництві.

Завданнями страхування від нещасних випадків є такі:

• здійснення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих
і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на
виробництві, професійним захворюванням;

• відновлення здоров’я та працездатності потерпілих па виробництві від
нещасних випадків або професійних захворювань;

• відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам
їх сімей.

Дія Закону поширюється на осіб, які працюють за умовами трудового
договору на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності, а
також на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно.

Гарантом забезпечення прав у страхуванні від нещасних випадків на
виробництві для всіх застрахованих є держава.

Кодекс законів про працю

Кодекс законів про працю України — основний закон національного
трудового законодавства.

Законодавство про працю України визначає правові засади і гарантії
здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями
до продуктивної і творчої праці, регулює трудові відносини працівників
усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності
й галузевої належності.

Працівники реалізують право на працю укладанням трудового договору на
підприємстві, в установі тощо.

Працівники мають право на:

• відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та
робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки;

• здорові й безпечні умови праці;

• матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в
старості, у разі хвороби, втрати працездатності, а також матеріальну
допомогу в разі безробіття;

• об’єднання в професійні спілки;

• вирішення колективних трудових конфліктів.

Умови договорів про працю, які порушують чинне законодавство України про
працю, вважаються недійсними.

Закон України «Про охорону здоров’я населення»

Цей Закон визначає правові, організаційні, економічні та соціальні
основи охорони здоров’я населення в Україні.

За Конституцією України кожен громадянин України має право на охорону
здоров’я. Це право передбачає:

• життєвий рівень, необхідний для підтримання здоров’я людини;

• безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище;

• безпечні та здорові умови праці, навчання, побуту і відпочинку;

• кваліфіковану медико-санітарну допомогу, до якої входить також
вільний вибір лікаря та медичної установи;

• матеріальну компенсацію за втрачене здоров’я.

Закон України «Про пожежну безпеку»

Закон визначає правові, економічні та соціальні основи забезпечення
пожежної безпеки на території України. Забезпечення пожежної безпеки є
невід’ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров’я
людей, національного багатства і навколишнього природного середовища.
Цей Закон наголошує, що забезпечення пожежної безпеки підприємств
покладається на їх керівників.

Власники підприємств зобов’язані:

• розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки;

• забезпечувати дотримання протипожежних вимог, стандартів, норм,
правил, а також виконання вимог приписів і постанов державного пожежного
нагляду;

• організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки. У
загальноосвітніх, професійних і вищих навчально-виховних

закладах організовується вивчення правил пожежної безпеки на виробництві
та в побуті, а також дій у разі пожежі.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»

Завданням законодавства про охорону навколишнього середовища є
встановлення відносин у галузі охорони, використання та відновлення
природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і
ліквідація негативного впливу господарської діяльності на довкілля.

Закон передбачає підвищення екологічної культури населення, а також
підготовку кваліфікованих спеціалістів через обов’язкову освіту і
виховання у сфері охорони навколишнього природного середовища в
навчально-виховних закладах.

Кожен громадянин України має право на:

• безпечне для його життя і здоров’я навколишнє природне середовище;

« отримання екологічної освіти;

• участь у роботі громадських екологічних об’єднань. Державний контроль
у сфері охорони довкілля здійснюють Ради депутатів, Міністерство
екології та _природних ресурсів і Міністерство з питань надзвичайних
ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської
катастрофи. Громадський контроль за охороною навколишнього природного
середовища здійснюється громадськими інспекторами.

Нагляд за дотриманням вимог законодавства здійснює Генеральний прокурор
України.

Закон регулює також використання природних ресурсів. Для фінансування
заходів з охорони довкілля створено державний і регіональний фонди
охорони навколишнього природного середовища за рахунок:

• штрафів за забруднення довкілля;

• штрафів за порушення норм і правил охорони навколишнього природного
середовища;

• добровільних внесків підприємств та окремих громадян.

У законі визначено заходи щодо забезпечення екологічної безпеки, а також
природні території та об’єкти, що підлягають окремій охороні
(природно-заповідний фонд, курортні та лікувально-оздоровчі зони тощо).

Порушення законодавства України про охорону довкілля тягне за собою
дисциплінарну, адміністративну, кримінальну відповідальність.

Законодавство України про охорону навколишнього природного середовища
складається з цього Закону, а також із земельного, водного, лісового
кодексів, законодавства про надра, про охорону атмосферного повітря, про
охорону та використання рослинного і тваринного світу.

Схематично подано законодавчу базу з охорони праці:

2. Параметри звукового поля: звуковий тиск, сила звуку, частота,
логарифмічні рівні сили звуки і рівні звуку. Межі сприймання шумів
органами слуху людини

Шум — один з видів звуку, який називають «небажаним» звуком. Як відомо з
фізики, процес поширення коливального руху в середовищі називається
звуковою хвилею, а область середовища, в якій поширюються звукові хвилі
— звуковим полем. Розрізняють такі види шуму:

* ударний (штампування, кування);

* механічний (тертя, биття);

* аеродинамічний (в апаратах і трубопроводах при великих швидкостях руху
повітря).

Основними фізичними характеристиками звуку є: * частота /(Гц),

* звуковий тиск Р (Па), * інтенсивність або сила звуку / (Вт/м2),

* звукова потужність 10 (Вт). Швидкість поширення звукових хвиль в
атмосфері при 20°С становить 344 м/с. Як було сказано раніше у розділі 2
, органи слуху людини сприймають звукові коливання в інтервалі частот
від 16 до 20 000 Гц. Але деякі із звуків не сприймаються органами слуху
людини: коливання з частотою нижче 16 Гц — інфразвуки, з частотою вище
20 000 Гц — ультразвуки.

* Мінімальна інтенсивність звуку, яку людина відчуває, називається
порогом чутливості.

У різних людей він різний і тому умовно за поріг чутливості беруть
звуковий тиск, який дорівнює 2*10-5 Н/м2 (ньютон на метр квадратний) при
стандартній частоті 1000 Гц. При цій частоті поріг чутливості І0 = 1012
Вт/м2, а відповідний йому тиск Ро = 2*10-5 Па. Максимальна інтенсивність
звуку, при якій вухо починає відчувати болючі відчуття, називається
порогом болісного відчуття, дорівнює 102 Вт/м2, а відповідний їй
звуковий тиск Р = 2*102 Па.

Зміни інтенсивності звуку і звукового тиску, які чує людина, величезні і
становлять відповідно 1014 і 107 разів, тому оперувати такими великими
числами незручно. Для оцінки шуму прийнято вимірювати його інтенсивність
і звуковий тиск не абсолютними фізичними величинами, а логарифмами
відношень цих величин до умовного нульового рівня, що відповідає
порогові чутливості стандартного тону частотою 1000 Гц. Ці логарифми
відношень називають рівнями інтенсивності і звукового тиску і виражають
в белах (Б). Одиниця виміру «бел» названа на честь винахідника телефону
А.Белла (1847—1922 pp.). Оскільки орган слуху людини спроможний
розрізняти

*зміни рівня інтенсивності звуку на 0,1 Б, то для практичного
використання зручнішою є одиниця в 10 разів менша — децибел (дБ).

Треба пам’ятати, що бел — це логарифм відношення двох однойменних
фізичних величин, і тоді не буде виникати помилок при порівнянні
різноманітних звуків за ЇХ інтенсивністю (рівнем). Наприклад, якщо тихий
шелест листя оцінюється в 1 дБ, а голосна розмова в 6,5 дБ, то звідси не
випливає, що промова перевищує за гучністю шелест листя у 6,5разів.
Відповідно до Бела одержуємо, що промова «голосніша» за шелест листя у
316 000 разів (106,5/101 = 105,5 = 316000). Останнє є наочною
ілюстрацією закону Вебера — Фетера.

Використання логарифмічної шкали для вимірювання шуму дозволяє вкладати
великий діапазон значень — Іі Р в порівняно невеликий інтервал розмірів
від 0 до 140 дБ.

Таблиця 1. Допустимі рівні звукового тиску, рівні звуку та еквівалентні
рівні звуку на робочих місцях у виробничих приміщеннях і на території

Вид трудової діяльності, робоче місце

Рівні звукового тиску (дБ) в октавних смугах із середньогеометричними
частотами (Ґц) Рівні звуку і еквівалентні рівні звуку

R

?(?ќ?oe

?(???oe

????(?ролю, операторська робота за точним графіком з інструкцією, робочі
місця в приміщеннях диспетчерської служби, кабінетах та приміщеннях
спостереження з мовним зв’язком по телефону й приміщеннях майстрів,
залах опрацювання інформації на обчислювальних машинах 96 83 74 68 63 60
57 55 54 65

Праця, що вимагає уважності з підвищеними вимогами до процесів
спостереження та дистанційного управління виробничими циклами, робочі
місця за пультами в кабінах спостереження та дистанційного управління,
робочі місшг за пультами в кабінах спостереження і дистанційного
управління без мовного зв’язку по телефону, в приміщеннях лабораторій з
шумним устаткуванням, у приміщеннях для розміщення шумних агрегатів
обчислювальних машин 103 91 83 77 73 70 68 66 64 75

Виконання всіх видів робіт (за винятком перерахованих вище і
аналогічних) на постійних робочих місцях у виробничих приміщеннях і на
території підприємства 107 95 87 82 78 75 73 71 69 80

Зменшення рівня шуму поліпшує самопочуття людини і підвищує
продуктивність праці. З шумом необхідно боротися як на виробництві, так
і в побуті. Уміння дотримуватися тиші — показник культури людини і її
доброзичливого ставлення до навколишніх. Тиша потрібна людям так само,
як сонце і свіже повітря.

Для боротьби з виробничим шумом слід використовувати такі заходи:

– Ізоляція джерел шуму у виробничих приміщеннях шляхом створення
перегородок (дерев’яних, цегляних) з перенесенням пульта управління за
перегородку, якщо можливо, треба встановити біля них звукоізольовані
кабіни для обслуговуючого персоналу;

– встановлення агрегатів, робота яких супроводжується шумом або
вібрацією (молоти, штампувальні автомати і ін.) на вібро-ізолюючі
матеріали чи на спеціальний фундамент;

– заміна технологічних процесів, які супроводжуються шумом, безшумними;

– розміщення цехів з шумними технологічними процесами на певній
відстані від жилих приміщень і обсадити їх зеленими насадженнями. Стіни
цехів повинні бути потовщеними, а з внутрішнього боку — облицьовані
спеціальними акустичними плитами;

– використання індивідуальних засобів захисту органа слуху (заглушки,
вкладиші, навушники, шоломи);

дотримання допустимих рівнів шуму.

3. Запобіжні засоби і контрольні прилади систем, що працюють під тиском.
Технічне опосвідчення систем, що працюють під тиском

Посудини, що працюють під тиском, належать до обладнання підвищеної
небезпеки. Залежно від умов роботи посудини поділяються на дві групи.

До першої групи належать посудини й апарати.

Усе обладнання першої групи реєструється і перебуває під контролем
органів Держнаглядохоронпраці України.

Посудини з умовами роботи, відмінними від посудин першої групи, належать
до другої групи. Вимоги безпеки до таких посудин наведені у галузевих
правилах безпеки. Вони не підлягають реєстрації в органах
Держнаглядохоронпраці України. Нагляд за об’єктами цієї групи здійснює
підприємство, яке несе відповідальність за безпечну експлуатацію,
виконання ремонтних робіт та контроль за цими об’єктами.

Обладнання, що працює під тиском, підлягає технічному опосвідченню до
пуску в роботу, періодично в процесі експлуатації і, в необхідних
випадках, – позачергово.

Посудини, що належать до першої групи, до пуску в роботу повинні пройти
опосвідчення органами Держнаглядохоронпраці і отримати дозвіл на
експлуатацію.

Технічне опосвідчення посудин, що працюють під тиском, буває двох видів:

– часткове – зовнішній і внутрішній огляд – не рідше одного разу на 4
роки;

– повне – зовнішній і внутрішній огляд та гідравлічне випробування – не
рідше одного разу на 8 років.

Технічне опосвідчення посудин, що працюють під тиском, проводиться
представником Держнаглядохоронпраці і представником підприємства.
Обладнання, що не підлягає реєстрації, опосвідчується технічним
керівництвом підприємства або спеціально призначеною ним комісією з
компетентних інженерно-технічних працівників.

Зовнішній і внутрішній огляд проводиться після попередньої підготовки
обладнання. Наприклад, котел охолоджують і ретельно очищують від накипу,
сажі та шлакових відкладень. За необхідності, частково чи повністю
знімається обмуровка. Якщо товщина стінок посудини зменшилась на 30% і
більше, порівняно з розрахунковою, то посудина бракується.

Технічне опосвідчення балонів проводиться на підприємствах або
газонаповнювальних станціях, а також на спеціальних
ремонтно-випробувальних пунктах.

Трубопроводи пари і гарячої води поділяються на чотири категорії залежно
від робочих параметрів середовища. До категорій І, II, III належать
трубопроводи з тиском 1,6 … 3,9 МПа і температурою середовища 250…
580 °С, до IV категорії – трубопроводи з температурою середовища 115…
250 °С та тиском 0,07… 1,6 МПа. Держ-наглядохоронпраці контролює
трубопроводи І категорії з умовним проходом більше 70 мм та трубопроводи
II, НІ категорій з умовним проходом більше 100 мм. Технічне опосвідчення
цих трубопроводів проводиться Держнаглядохоронпраці у такі терміни:

– зовнішній огляд та гідравлічне випробування до початку експлуатації;

– зовнішній огляд – не рідше одного разу на 3 роки;

– зовнішній огляд та гідравлічне випробування після кожного ремонту з
використанням зварювання, а також при пуску трубопроводів, що були на
консервації більше 2 років.

Трубопроводи IV категорії та всі інші, що не відповідають наведеним вище
параметрам, контролюють та випробують підприємства, що їх експлуатують,
у встановленому порядку.

Гідравлічне випробування трубопроводів на міцність і щільність швів та
з’єднань проводиться пробним тиском, який дорівнює 1,25 робочого.

Приміщення, де розташовують газові установки, обов’язково обладнуються
спеціальними автоматичними звуковими та світловими індикаторами або
сигналізаторами наявності вибухонебезпечних концентрацій газу у повітрі,
а також постійно діючою приточ-но-витяжною вентиляцією та аварійною
вентиляцією.

Котли оснащуються пристроями автоматичного контролю рівня води та
припинення подачі палива до пальників, водомірним склом, манометрами та
запобіжними клапанами, термометрами та термопарами, апаратурою контролю
тяги у топці котла, запірною і регулювальною арматурою, що попереджують
можливість аварії.

4. Показники пожежовибухонебезпечних речовин різного агрегатного стану

Важливе значення для визначення рівня пожежної безпеки і вибору засобів
та заходів профілактики і гасіння пожежі мають пожежовибухонебезпечні
властивості речовин і матеріалів.

Пожежовибухонебезпека речовин та матеріалів – це сукупність
властивостей, які характеризують їх схильність до виникнення й поширення
горіння, особливості горіння і здатність піддаватись гасінню загорянь.
За цими показниками виділяють три групи горючості матеріалів і речовин:
негорючі, важкогорючі та горючі.

До основних показників пожежовибухонебезпечних речовин відносять:

Температура спалаху – найнижча температура горючої речовини, при якій
над її поверхнею утворюється пари або гази, здатні спалахнути від
джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для
стійкого горіння.

За температурою спалаху розрізняють:

легкозаймисті рідини (ЛЗР) – рідини, які мають температуру спалаху, що
не перевищує 61 0С у закритому тиглі (бензин, ацетон, етиловий спирт).

горючі рідини (ГР) – рідини, які мають температуру спалаху понад 61 0С у
закритому тиглі або 66 0С у відкритому тиглі (мінеральні мастила, мазут,
формалін).

Температура спалахування – найнижча температура речовини, при якій вона
виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що після їх запалення
виникає стійке горіння.

Температура самоспалахування – найнижча температура речовини, при якій
відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій, що
призводить до виникнення полум’янистого горіння. Температури спалаху та
спалахування належать до показників пожежовибухонебезпечності лише рідин
та твердих речовин.

Важливими показниками, що характеризують пожежовибухонебезпечні
властивості газів, рідин та пилу є концентраційні межі поширення полум’я
(запалення). Нижня (НКМ) та верхня (ВКМ) концентраційні межі поширення
полум’я – це мінімальна та максимальна об’ємна (масова) доля горючої
речовини у суміші з даним окислювачем, при яких можливе займання
(спалахування) суміші від джерела запалювання з наступним поширенням
полум’я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання.

Суміші, що містять горючу речовину нижче НКМ чи вище ВКМ горіти не
можуть. Наявність областей негорючих концентрацій речовин та матеріалів
надає можливість вибрати такі умови їх зберігання, транспортування та
використання, при яких виключається можливість виникнення пожежі чи
вибуху.

Значну вибухову та пожежну небезпеку становлять різноманітні горючі
пиловидні речовини в завислому стані. Залежно від значення нижньої
концентраційної межі поширення полум’я пил поділяється на вибухо- та
пожежонебезпечний. При значенні НКМ менше 65 г/м3 пил є
вибухонебезпечним (пил сірки, муки, цукру), а при інших значеннях НКМ –
пожежонебезпечним (пил деревини, тютюну).

Розрізняють також нижню (НТМ) та верхню (ВТМ) температурні межі
поширення полум’я газів та парів в повітрі. НТМ та ВТМ – це такі
температури речовини, за яких їх насичені пари утворюють в даному
окислювальному середовищі концентрації, рівні відповідно НКМ та ВКМ.
Температурні межі поширення полум’я використовують зокрема для вибору
температурних умов зберігання рідин у тарі, за яких концентрація
насичених парів буде безпечною з точки зору пожежовибухонебезпеки.
Існують і інші показники для оцінки пожежної та вибухової небезпеки
речовин-та матеріалів, які визначаються за стандартними методиками.

Негорючі (неспалимі) – речовини та матеріали, нездатні до горіння чи
обвуглювання у повітрі під впливом вогню або високої температури. Це
матеріали мінерального походження та виготовлені на їх основі матеріали
– червона цегла, силікатна цегла, бетон, камінь, азбест, мінеральна
вата, азбестовий цемент та інші матеріали, а також більшість металів.
При цьому негорючі речовини можуть бути пожежонебезпечними, наприклад,
речовини, що виділяють горючі продукти при взаємодії з водою.

Важкогорючі (важко спалимі) – речовини та матеріали, що здатні
спалахувати, тліти чи обвуглюватись у повітрі від джерела запалювання,
але нездатні самостійно горіти чи обвуглюватись після його видалення
(матеріали, що містять спалимі та неспалимі компоненти, наприклад,
деревина при глибокому просочуванні антипіренами, фіброліт і т. ін.);

Горючі (спалимі) – речовини та матеріали, що здатні самозайматися, а
також спалахувати, тліти чи обвуглюватися від джерела запалювання та
самостійно горіти після його видалення.

У свою чергу, у групі горючих речовин та матеріалів виділяють
легкозаймисті речовини та матеріали – це речовини та матеріали, що
здатні займатися від короткочасної дії джерела запалювання низької
енергії.

З точки зору пожежної безпеки, вирішальне значення мають показники
пожежовибухонебезпечних властивостей горючих речовин і матеріалів. ГОСТ
12.1.044-89 передбачає більше 20 таких показників. Необхідний і
достатній для оцінки пожежовибухо-небезпеки конкретного об’єкта перелік
цих показників залежить від агрегатного стану речовини, виду горіння
(гомогенне чи гетерогенне) і визначається фахівцями.

Тверді горючі речовини у більшості випадків самі по собі у твердому
стані не горять, а горять горючі леткі продукти їх розпаду під дією
високих температур у суміші з повітрям – полуменеве горіння. Таким
чином, горіння твердих речовин у більшості випадків пов’язане з
переходом їх горючої складової в інший агрегатний стан – газовий. І
тільки тверді горючі речовини з високим вмістом горючих речовин
(антрацит, графіт і т. ін.) можуть горіти у твердому агрегатному стані –
майже без полум’я. Тому тверді горючі речовини, в цілому більш інертні
щодо можливого займання.

Спалимі рідини. Характерним для процесу горіння цих рідин є те, що самі
рідини не горять, а горить їх пара у суміші з повітрям. Якщо над
поверхнею спалимої рідини концентрація пари буде менше НКМПП, то
запалити таку рідину від зовнішнього джерела запалювання неможливо, не
довівши температуру рідини до значення, більшого за tHKM. Таким чином,
горіння рідин пов’язане з переходом їх з одного агрегатного стану
(рідини) в інший (пару).

Характерною особливістю для легкозаймистих речовин є те, що більшість з
них, навіть при звичайних температурах у виробничих приміщеннях, можуть
утворювати пароповітряні суміші з концентраціями в межах поширення
полум’я, тобто вибухонебезпечні пароповітряні суміші.

Горючі рідини. Пароповітряні суміші з концентраціями в межах поширення
полум’я для ГР можуть мати місце при температурах, нехарактерних для
виробничих приміщень.

Горючі гази горять в суміші з повітрям в концентраціях в межах НКМПП –
ВКМПП, і такі суміші, гази, загалом, створюють без агрегатних переходів
речовин. Тому горючі гази мають більшу готовність до горіння, ніж тверді
горючі речовини і спалимі рідини, є більш небезпечними з точки зору
вибухопожежної безпеки.

Пилоповітряні суміші – суміші з повітрям подрібнених до розмірів
частинок до 850 мкм твердих горючих речовин. Процес горіння пилу, в
цілому, подібний до процесу горіння твердих речовин. Але наявність
великої питомої поверхні (відношення площі поверхні пилинок до їх маси)
пилинок, яка контактує з окисником (повітрям), і здатність до швидкого
їх прогріву по всій масі під дією джерела запалювання, роблять пил більш
небезпечним з точки зору пожежної безпеки, ніж тверді речовини, з яких
він створений.

За здатністю до загоряння і особливостями горіння пил поділяють на
вибухонебезпечний і пожежонебезпечний.

Список використаної літератури

Закон України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р.

Винокурова Л.Е., Васильчук М.В., Гаман М.В. Основи охорони праці:
Підручник. – К., 2001.

Денисенко Г.Ф. Охрана труда. – М., 1995.

Єлисєєв А.Г. Охорона праці. – К., 1995.

Прокопенко B.I. Трудове право України: Підручник. – X.: Фірма “Консум”,
1998.

Севастьяновым., Штефанов Б. И. Охрана труда. Труд женщин. Труд молодежи.
— М., 1990.

Шептулина Н.Н. Охрана труда работников, занятых на работах с
неблагоприятными условиями труда / / Трудовое право. — 1998.

Ярхо А.А. Законодательство об охране труда. — М 1988.-112 с.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020