.

Адміністративно-правовий статус центральних органів виконавчої влади (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
150 4504
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Адміністративно-правовий статус

центральних органів виконавчої влади”

ПЛАН

Вступ

1. Загальний огляд джерел за темою курсової роботи

2. Види центральних органів виконавчої влади

3. Зміст діяльності органів виконавчої влади

4. Урядові органи державного управління

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність дослідження адміністративно-правового статусу центральних
органів виконавчої влади зумовлена тим, що саме вони серед органів
державної влади посідають важливе місце у здійсненні функцій державного
управління економічним, соціально-культурним та
адміністративно-політичним будівництвом. Від результатів діяльності цих
органів понад усе залежить соціально-економічний та політичний стан
країни. Саме ці органи виступають основним суб’єктом адміністративного
права.

До центральних органів виконавчої влади України відносяться такі групи
органів: міністерства, державні комітети, інші центральні органи
виконавчої влади, які мають різноманітні назви — агентства, комітети,
служби і т.ін. (часто вони узагальнено визначаються як «відомства»).

Зазначені органи у своїй діяльності представляють інтереси всієї
держави, а не окремих територій, місць, їх компетенція поширюється з
відповідного кола питань на всю територію країни

За своїм призначенням центральні органи виконавчої влади забезпечують
або сприяють формуванню і втіленню в життя державної політики у
відповідних сферах управління, здійснюють керівництво дорученими їм
сферами і несуть відповідальність за стан їх розвитку перед Президентом
і Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються
Президентом України за поданням Прем’єр-міністра у межах коштів,
передбачених Державним бюджетом на утримання органів виконавчої влади.
Президент призначає за поданням Прем’єр-міністра міністрів, голів
державних комітетів, керівників інших центральних органів та припиняв
їхні повноваження на цих посадах (п. 10 згаданої статті).

Поряд з цим для деяких центральних органів Конституція передбачає
особливий порядок вирішення кадрових питань. Так, голів
Ан-тимонопольного комітету. Фонду державного майна, Державного комітету
телебачення і радіомовлення призначає на посади та звільняє з посад
Президент за згодою Верховної Ради України.

Провідне місце серед центральних органів посідають міністерства України.
Лише їх керівники — міністри — входять до складу Кабінету Міністрів і
безпосередньо беруть участь у визначенні урядової політики в країні.

В даній роботі планую дослідити такі питання як: поняття центральних
органів виконавчої влади, їх класифікація та правовий статус, функції,
шляхи вдосконалення адміністративно-правового статусу центральних
органів виконавчої влади тощо.

Обєкт дослідження – центральні органи виконавчої влади.

Предмет дослідження: адміністративно-правовий статус органів виконавчої
влади, особливості функціонування та регулювання діяльності центральних
органів виконавчої влади, їх складових та ін.

Під час виконання курсового дослідження були використані різноманітні
посібники, періодичні видання, нормативно-правові акти тощо.

Загальний огляд джерел за темою курсової роботи

Аналізуючи джерела, які стосуються адміністративно-правового статусу
центральних органів виконавчої влади, слід розмежувати їх на дві групи:

– нормативно-правові джерела, які регулюють діяльність і визначають
статус центральних органів виконавчої влади;

– наукові праці, які стосуються дослідження адміністративно-правового
статусу центральних органів виконавчої влади в Україні, їх діяльності та
шляхів удосконалення.

Особливе місце серед нормативно-правових актів, які стосуються
діяльності центральних органів виконавчої влади посідають: Конституція
України зі змінами від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, Указ Президента
України вiд 15.12.1999 № 1572/99 „Про систему центральних органів
виконавчої влади” // Офіційний вісник України вiд 31.12.1999 – 1999 р.,
№ 50; Указ Президента України від 29.05.2001 „Про чергові заходи щодо
дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні”, Типове
положення про урядовий орган державного управління, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2000 р. №386 (із
змінами і доповненнями).

Систему центральних органів виконавчої влади визначають Конституція
України і Указ Президента України «Про систему центральних органів
виконавчої влади»1 від 15 грудня 1999 р.

Відповідно до статті 8 Конституції України в нашій державі визнається і
діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну
силу, при цьому, її норми є нормами прямої дії. Статтею 19 основного
закону закріплено положення про те, що органи державної влади та органи
місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією
та законами України.

Повноваження Уряду щодо здійснення державного управління закріплені
статтею 120 Конституції України, яка проголошує, що організація,
повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших
центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються
Конституцією і законами України.

У той же час, в системі органів державної влади в Україні функціонують
органи державного управління, питання статусу яких, тобто віднесення їх
до певної, визначеної основним законом гілки влади, викликає проблеми і
суперечки. В першу чергу, це стосується саме конституційних органів
державної влади, тобто тих, функціональні напрями діяльності яких
безпосередньо визначаються Конституцією України, і щодо яких саме
основним законом держави закріплено порядок призначення керівних осіб.
Згідно з Конституцією України до таких органів державного управління
віднесено, зокрема, Антимонопольний комітет України, Державний комітет
телебачення та радіомовлення України, Фонд державного майна України.
Крім того, за відповідні напрями діяльності в Україні несуть
відповідальність такі органи державного управління, як Служба безпеки
України, Управління державної охорони, Державна комісії з цінних паперів
та фондового ринку тощо, статус яких, незважаючи на його визначення
актами законодавства, також викликає певні суперечності.

Згідно зі статтею 6 Конституції України державна влада в Україні
здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
При цьому, основний закон не містить інших визначень державної влади
щодо будь-яких державних органів. Також, в Конституції України та чинних
законах України термінологічні визначення „законодавча влада”,
„виконавча влада” та „судова влада” відсутні. Відповідно, на сьогодні,
наявним є лише нормативне визначення „виконавчої влади”, надане в Указі
Президента України „Про заходи щодо впровадження Концепції
адміністративної реформи в Україні”, згідно з яким „виконавча влада – це
одна з трьох гілок державної влади, яка відповідно до конституційного
принципу поділу державної влади покликана розробляти і втілювати
державну політику щодо забезпечення виконання законів, управління
сферами суспільного життя, насамперед державним сектором економіки. У
відносинах із законодавчою і судовою владою вона користується певною
самостійністю”.

В той же час, органи законодавчої, виконавчої та судової влади,
відповідно до статті 19 Конституції України, здійснюють свої
повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів
України. Таким чином, можна стверджувати, що спеціального законодавчого
визначення зміст законодавчої, виконавчої та судової влади не потребує.
А віднесення органів державного управління до тої, чи іншої гілки
державної влади відбувається за функціональним призначенням відповідно
до дефініційного значення цих гілок за загальноприйнятим їх розумінням.
Тобто, виходячи з визначених відповідними законами головних завдань,
обов’язків та повноважень таких органів щодо здійснення функцій
державного управління із забезпечення дотримання суб’єктами
господарської діяльності актів законодавства, а не функцій прийняття цих
актів або виконання повноважень із судочинства, формально можна віднести
їх лише до виконавчої гілки державної влади.

 Також, до сьогодні не визначено систему і структуру інших центральних
органів виконавчої влади, питання їх взаємодії та підпорядкування, як це
було зроблено Указом Президентом України у 1999 році, ще до внесення
змін до Конституції України, коли виконавча гілка державної влади
перебувала в його віданні і підпорядкуванні.

Все це, на нашу думку, не сприяє ефективній роботі органів виконавчої
влади, їх узгодженості в діях, оскільки обумовлює певною мірою
безвідповідальність за результати своєї роботи. Водночас, саме правова
норма відповідальності розглядається у теорії права як один з наріжних
каменів упорядкування адміністративної діяльності.

Відповідальність пов’язана з принципом еквівалентності у взаємодії між
суб’єктами управління в тому випадку, якщо діяльність одного з них
завдає збитків інтересам іншого (наприклад, недосконалі управлінські
рішення, неякісне виконання роботи). Забезпечуючи дію механізму
виконання прав та обов’язків, відповідальність є основою існування всієї
структури управлінських відносин. Отже, відсутність правової норми
відповідальності на певній стадії та у певному секторі здійснення
виконавчої влади призводить до неможливості ефективного функціонування
усієї її системи.

Виходячи з наведеного, можна зробити висновок про те, що неефективність
до цього часу системи виконавчої влади в Україні значною мірою
обумовлюється саме недоліками правових норм щодо визначення як самої
системи органів виконавчої влади, так і їх підпорядкування,
відповідальності, а також механізмів координації діяльності.

Для усунення цих недоліків, на думку Н.В.Гудими, необхідне чітке
законодавче визначення системи органів виконавчої влади, їх структури,
статусу та підпорядкованості. Вирішення цієї проблеми шляхом розробки і
прийняття відповідного закону спроможне надати лише часткові результати,
оскільки необхідним є внесення комплексних змін у цілу низку законів
щодо діяльності відповідних центральних органів виконавчої влади. Тому
остаточне її врегулювання вбачається можливим шляхом проведення в
Україні адміністративної реформи, про необхідність якої наголошується
впродовж усіх років незалежності нашої держави.

Серед наукових досліджень слід виділити такі наукові праці з проблем
адміністративного права та теорії управління як: В.Б.Авер’янова,
С.С.Алексєєва, О.Ф.Андрійко, Г.В.Атаманчука, В.Г.Афанасьєва, Д.М.
Бахраха, І.Л. Бачило, К.С. Бєльського, Ю.П. Битяка, Г.Бребана, Б.Гурнея,
Ж.Зіллера, С.П.Кисіля, Ю.М. Козлова, О.Д. Крупчана, Є.Б. Кубка, Б.П.
Курашвілі, Б.М. Лазарєва, Н.Р. Нижник, В.Ф. Опришка, В.М. Плішкіна, В.Ф.
Погорілка, Г.Райта, В.М. Селіванова, В.Ф. Сіренка та ін.

2. Види центральних органів виконавчої влади

Конституція України відносить до центральних органів виконавчої влади
міністерства та інші органи виконавчої влади. До них належать: державні
комітети та інші центральні органи виконавчої влади, статус яких
прирівнюється до Державного комітету України (Вища атестаційна комісія.
Пенсійний фонд. Головне контрольно-ревізійне управління. Державне
казначейство); центральні органи виконавчої влади зі спеціальним
статусом (комітети, адміністрації, служби, комісії, державні комісії,
державні департаменти, управління тощо). У разі необхідності відповідно
до Конституції України можуть створюватися й інші центральні органи
виконавчої влади України зі спеціальним статусом, який визначається
Конституцією та законами України.

У адміністративному праві під органом виконавчої влади визнається
частина державного апарату (організація), яка має власну структуру та
штат службовців і в межах встановленої компетенції здійснює від імені і
за дорученням держави функції державного управління в економічній,
соціально-культурній, адміністративно-політичній сферах суспільного
життя.

Це поняття має найбільш вагомі ознаки органів виконавчої влади. Такі
органи є державними і разом з органами законодавчої та судової влади
складають єдиний державний апарат. Тому органи виконавчої влади мають
усі найважливіші ознаки державних органів, але, крім того, вони мають і
власні специфічні риси, які обумовлені завданнями та особливим
характером державного управління. Органи виконавчої влади створюють і
свій власний апарат — апарат державного управління, який належить до
числа складних самоврядних систем. Він являє собою цілісне утворення,
яке складається з великої кількості різноманітних частин — окремих
органів та їх структурних підрозділів.

Відповідно до п. 15 ст. 106 та ч. 5 ст. 114 Конституції України
Президент України утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням
Прем’єр-міністра України міністерства та інші центральні органи
виконавчої влади в межах коштів, передбачених на утримання органів
виконавчої влади. Вони підпорядковані Кабінету Міністрів, який спрямовує
і координує їх роботу.

Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади України здійснює
державну політику у відповідній сфері. У своїй діяльності вони керуються
Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради
України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і
розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також положенням про
відповідний центральний орган виконавчої влади.

До системи центральних органів виконавчої влади України належать
міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи
виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних
органів виконавчої влади, утвореним для забезпечення реалізації
державної політики у певній сфері діяльності. Керівництво міністерством
здійснює міністр. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто
відповідає за розробку і впровадження Програми діяльності Кабінету
Міністрів України з відповідних питань, реалізацію державної політики у
визначеній сфері державного управління. Він здійснює управління в цій
сфері, спрямовує і координує діяльність інших органів виконавчої влади з
питань, віднесених до його відання.

Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої
влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем’єр-міністр України
або один із віце-прем’єрів чи міністрів. Державний комітет (державна
служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики
відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її
реалізацію у певній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а
також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань,
віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює
його голова.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені
Конституцією та законодавством України особливі завдання і повноваження,
щодо нього може встановлюватися спеціальний порядок утворення,
реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також
призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань.
Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його
голова.

Відповідно до Загального положення міністерства та інші центральні
органи виконавчої влади узагальнюють практику застосування законодавства
з питань, що належать до їх компетенції, розробляють пропозиції щодо
вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносять їх на
розгляд Президенту України, Кабінету Міністрів України.

3. Зміст діяльності органів виконавчої влади

Центральні органи в своїй більшості переважно є єдиноначальними
органами. Єдиноначальність органу означає, що владні повноваження цього
органу здійснюються одноособове його керівником — міністром, головою
державного комітету, іншим керівником центрального органу (надалі —
керівником). Він персонально несе всю повноту відповідальності за
результати роботи центрального органу безпосередньо перед Президентом і
урядом.

Керівник здійснює керівництво центральним органом, спираючись в цьому на
своїх заступників, які призначаються і звільняються з посади
Кабі-нетом’Міністрів за поданням відповідного керівника. Кількість
заступників керівника в кожному центральному органі визначається
Кабінетом Міністрів. Заступники керівника виконують за його дорученням
окремі функції та повноваження і заміщують його у разі його відсутності.

Керівник центрального органу здійснює розподіл обов’язків між
заступниками, а також визначає ступінь відповідальності керівників
підрозділів апарату центрального органу. Він затверджує штатний розпис
працівників апарату центрального органу та його місцевих ланок (органів)
у межах граничної чисельності, фонду оплати праці працівників і розміру
асигнувань на їх утримання із Державного бюджету; затверджує положення
про структурні підрозділи апарату центрального органу та положення про
створені ним місцеві ланки, а також положення і статути підприємств,
установ, організацій, що належать до його сфери відання; здійснює в
установленому порядку призначення на посади та звільнення з посад
керівників місцевих ланок центрального органу, підприємств, установ і
організацій, що належать до його сфери відання; вносить на розгляд
Кабінету Міністрів проекти законодавчих та інших нормативних актів з
питань, що належать до компетенції центрального органу.

Рішення центрального органу набувають юридичної сили коли вони оформлені
як правові акти, що видані ним у межах своїх повноважень на основі та на
виконання Конституції та законів України, актів Президента і Кабінету
Міністрів. Переважна більшість актів центрального органу видається у
вигляді наказів його керівника. Вони є обов’язковими до виконання всіма
органами і організаціями, їх посадовими особами, які підпорядковані
відповідному центральному органу. У випадках, передбачених
законодавством, акти центрального органу є обов’язковими для виконання
всіма центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами
місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями
незалежно від форм власності та громадянами.

У разі потреби центральний орган видає разом з іншими центральними та
місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування
спільні акти.

Нормативно-правові акти центрального органу підлягають реєстрації в
порядку, встановленому законом. Нормативно-правові акти центральних
органів, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома
населення, є нечинними. Акти центральних органів у разі їх
невідповідності законодавству України або ж економічної чи соціальної
недоцільності можуть бути скасовані Кабінетом Міністрів.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції
центрального органу, обговорення найважливіших напрямків його діяльності
та розвитку дорученої йому галузі чи сфери утворюється колегія
центрального органу. До її складу входять керівник центрального органу,
його заступники за посадою, інші керівні працівники центрального органу,
а також керівники деяких центральних органів виконавчої влади,
підприємств, установ та організацій, що належать до сфери відання
центрального органу. В засіданнях колегії можуть брати участь
представники місцевих державних адміністрацій та органів місцевого
самоврядування. Рішення колегії втілюються у життя наказами керівника
центрального органу. Членів колегії затверджує чи звільняє від
обов’язків Кабінет Міністрів України.

Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо головних
напрямків науки і техніки, обговорення найважливіших програм та інших
питань у центральному органі може утворюватися науково-технічна
(наукова) рада з учених і висококваліфікованих фахівців. У центральному
органі з урахуванням специфіки його діяльності також можуть утворюватися
інші робочі та консультативні органи.

Суттєвою організаційно-структурною особливістю міністерств і державних
комітетів та деяких інших центральних органів є те, що вони мають у
своєму підпорядкуванні місцеві ланки (органи), які створюють разом з
апаратом центрального органу так звану систему відповідного
міністерства, державного комітету тощо.

За загальним правилом, на місцевому рівні органами міністерств,
державних комітетів є управління, відділи та інші структурні підрозділи
місцевих державних адміністрацій, хоч існують і деякі самостійні місцеві
органи, що не входять до складу місцевих державних адміністрацій.

Кожний центральний орган відповідно до його профілю:

бере безпосередню участь у реалізації державної політики з конкретних її
напрямів або щодо конкретних об’єктів державного управління і
регулювання; прогнозує перспективні напрямки і реалізує стратегічні цілі
та завдання розвитку відповідної сфери чи галузі;

бере участь у розробці проектів та у виконанні загальнодержавних
програм  економічного,  науково-технічного,  соціального, 
національно-культурного розвитку України, охорони навколишнього
середовища, Державного бюджету України;

здійснює політику у сфері виконання робіт (послуг) і поставок продукції
для державних потреб та утворенні державних резервних фондів фінансових
і матеріально-технічних ресурсів, виступає державним замовником
зазначених робіт (послуг);

вживає заходів щодо вдосконалення механізму регулювання економіки, її
структурної перебудови, забезпечення ринкової збалансованості,
соціального захисту населення, екологічної безпеки;

розробляє відповідні фінансово-економічні та інші нормативи, механізм їх
впровадження, затверджує галузеві стандарти;

формує державну промислову політику та забезпечує її проведення, готує
пропозиції щодо визначення пріоритетних галузей промисловості для
прискореного їх розвитку;

бере участь у формуванні та реалізації державної інвестиційної політики,
виходячи з пріоритетних напрямів структурної перебудови економіки;

виробляє пропозиції щодо зміни умов оподаткування, ціноутворення,
визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств в
окремих галузях;

сприяє розвитку підприємництва, ринкової інфраструктури економіки;

бере участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики;

&

8

p

????(??¤?¤?$?????

p

~

???????r

~

©I?c¬ ®?oeoeoeoeoeoeoeoeeeUeUeUeUeUeUeUeUeUeUeUeUeUeUeUe

???????????вживає заходів, спрямованих на вдосконалення
зовнішньоекономічної діяльності, захист інтересів українських
товаровиробників на зовнішньому ринку;

бере участь у підготовці міжнародних договорів України, укладає
міжнародні угоди міжвідомчого характеру.

Значне місце у змісті компетенції центральних органів посідає діяльність
щодо забезпечення державних інтересів в умовах формування ринкової
економіки. Зокрема, відповідні центральні органи: видають у передбачених
законодавством випадках спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення
окремих видів підприємницької діяльності; здійснюють у межах
повноважень, визначених законодавством, функції з управління об’єктами
державної власності, що належать до їх відання; беруть участь у
реалізації програм приватизації.

Важливу увагу приділяють центральні органи виконанню певних
загальнодержавних функцій. Наприклад, вони забезпечують виконання
завдань мобілізаційної підготовки населення та мобілізаційної готовності
держави; беруть участь у здійсненні заходів щодо забезпечення
обороноздатності держави.

Будь-який центральний орган організовує виконання актів законодавства,
здійснює систематичний контроль за їх реалізацією, узагальнює практику
застосування законодавства з питань, що належать до його відання,
розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства та в установленому
порядку вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів.

Для успішного здійснення покладених на них завдань і функцій центральним
органам також надані досить широкі повноваження щодо
внутріш-ньоорганізаційного забезпечення роботи. Зокрема, вони вправі:
одержувати від інших центральних та місцевих органів виконавчої влади,
органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали,
статистичні дані для виконання покладених на них завдань; залучати
спеціалістів центральних та інших органів виконавчої влади, підприємств,
установ, організацій, за погодженням з їх керівниками, для розгляду
питань, що належать до їх відання; притягати до дисциплінарної
відповідальності керівників утворених ними місцевих органів, а також
підприємств, установ і організацій, що належать до їх сфери відання.

Центральні органи у межах своєї компетенції сприяють органам місцевого
самоврядування — радам та їх виконавчим комітетам у здійсненні ними
повноважень місцевого самоврядування. Виконавчі органи рад з питань
здійснення делегованих радам повноважень органів виконавчої влади
підконтрольні та підзвітні відповідним центральним органам.

В процесі своєї діяльності центральні органи можуть взаємодіяти з
професійними спілками та громадськими організаціями з питань
забезпечення прав і свобод громадян, задоволення їх
соціально-економічних, трудових, культурних та інших інтересів, сприяють
виконанню статутних завдань цих об’єднань. При цьому об’єднання громадян
у необхідних випадках вправі вносити на розгляд відповідного
центрального органу пропозиції з питань їхньої діяльності, що потребують
вирішення цього органу.

4. Урядові органи державного управління

Кабінет міністрів України в межах коштів, передбачених на утримання
органів виконавчої влади, може утворювати урядові органи державного
управління (департаменти, служби, інспекції). Такі органи утворюються і
діють у складі відповідного центрального органу виконавчої влади.

Виходячи з Типового положення про урядовий орган державного управління,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2000
р. №386 (із змінами і доповненнями), урядовий орган державного
управління діє у складі міністерства, іншого центрального органу
виконавчої влади і

підпорядковується йому.

Урядовий орган у своїй діяльності керується Конституцією та законами
України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України,
наказами центрального органу виконавчої влади та положенням про нього.

Урядовий орган державного управління у межах своєї компетенції

– бере участь у реалізації державної політики у відповідній підгалузі
або сфері діяльності центрального органу виконавчої влади;

– здійснює в установленому порядку управління окремими підгалузями або
сферами діяльності, зокрема в межах, визначених центральним органом
виконавчої влади, управління майном підприємств, установ та організацій,
що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади;
виконує відповідно до законодавства контрольно-наглядові функції у
відповідній підгалузі або сфері діяльності;

– здійснює регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних
та юридичних осіб;

– узагальнює практику застосування законодавства, розробляє пропозиції
щодо його вдосконалення і вносить їх на розгляд керівника центрального
органу виконавчої влади; здійснює інші функції, що випливають з
покладених на нього завдань.

Урядовий орган має право:

– залучати спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ
та організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що
належать до його компетенції;

– здійснювати контроль, проводити перевірки та інспекції з питань, що
належать до його компетенції;

– одержувати в установленому порядку від органів виконавчої влади,
органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій
інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань;

– скликати в установленому порядку наради з питань, які належать до
його компетенції.

Урядовий орган може видавати накази організаційно-розпорядчого
характеру.

Урядовий орган для реалізації покладених на нього завдань може за
погодженням з міністром, керівником іншого центрального органу
виконавчої влади утворювати територіальні органи у межах граничної
чисельності працівників урядового органу. Керівники цих органів
призначаються на посаду та звільняються з посади в установленому порядку
міністром, керівником іншого центрального органу виконавчої влади, якщо
інше не передбачено законом. Положення про територіальні органи
затверджується керівником урядового органу.

Висновки

Отже, до центральних органів виконавчої влади України відносяться такі
групи органів: міністерства, державні комітети, інші центральні органи
виконавчої влади, які мають різноманітні назви — агентства, комітети,
служби і т.ін. (часто вони узагальнено визначаються як «відомства»).

Зазначені органи у своїй діяльності представляють інтереси всієї
держави, а не окремих територій, місць, їх компетенція поширюється з
відповідного кола питань на всю територію країни

За своїм призначенням центральні органи виконавчої влади (надалі —
центральні органи) забезпечують або сприяють формуванню і втіленню в
життя державної політики у відповідних сферах управління, здійснюють
керівництво дорученими їм сферами і несуть відповідальність за стан їх
розвитку перед Президентом і Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються
Президентом України за поданням Прем’єр-міністра у межах коштів,
передбачених Державним бюджетом на утримання органів виконавчої влади
(пункт 15 ст. 106 Конституції”). Президент призначає за поданням
Прем’єр-міністра міністрів, голів державних комітетів, керівників інших
центральних органів та припиняв їхні повноваження на цих посадах (п. 10
згаданої статті).

Поряд з цим для деяких центральних органів Конституція (п. 14 ст. 106)
передбачає особливий порядок вирішення кадрових питань. Так, голів
Ан-тимонопольного комітету. Фонду державного майна, Державного комітету
телебачення і радіомовлення призначає на посади та звільняє з посад
Президент за згодою Верховної Ради України.

Провідне місце серед центральних органів посідають міністерства України.
Лише їх керівники — міністри — входять до складу Кабінету Міністрів і
безпосередньо беруть участь у визначенні урядової політики в країні.
Важливою особливістю адміністративно-правового статусу міністерств є
надане окремим міністрам право здійснювати функцію Кабінету Міністрів
щодо спрямування і координації діяльності інших центральних органів
виконавчої влади. Такі спрямування і координація здійснюються міністром
шляхом визначення у спеціальному директивному наказі стратегії
діяльності й основних завдань цих органів та одержання від них щорічних
звітів щодо результатів їх діяльності в межах, визначених спеціальним
директивним наказом міністра. Міністерства у межах своїх повноважень
видають (у вигляді наказів міністра) загальнообов’язкові
нормативно-правові акти.

Державні комітети України створюються для керівництва окремими галузями
економіки (наприклад. Державний комітет будівництва, архітектури та
житлової політики) та соціального розвитку (Державний комітет
телебачення і радіомовлення), а також здійснення певної міжгалузевої
діяльності (Державний комітет статистики) або вирішення окремих
функціональних питань (Державний комітет у справах захисту прав
споживачів). Нині в Україні нараховується двадцять державних комітетів.

Серед інших центральних органів, яких всього нараховується нині близько
п’ятидесяти, найпоширенішими назвами є «комітет» (Антимонопольний
комітет. Комітет харчової промисловості та ін.), «агентство»
(Національне агентство з питань розвитку та Європейської інтеграції,
Національне космічне агентство тощо), «головне управління» (Головне
контрольно-ревізійне управління), «державний департамент» (Державний
департамент ветеринарної медицини).

Певне поширення мають й такі назви, як «комісія» (Вища атестаційна
комісія); «служба» (Державна митна служба); «фонд» (Фонд державного
майна); «адміністрація» (Державна податкова адміністрація); «палата»
(Ліцензійна палата).

До розглядуваної групи центральних органів входять також Державна
інспекція з нагляду за безпекою авіації, Державне казначейство.

Центральні органи в своїй більшості переважно є єдиноначальними
органами. Єдиноначальність органу означає, що владні повноваження цього
органу здійснюються одноособове його керівником — міністром, головою
державного комітету, іншим керівником центрального органу (надалі —
керівником). Він персонально несе всю повноту відповідальності за
результати роботи центрального органу безпосередньо перед Президентом і
урядом.

Рішення центрального органу набувають юридичної сили коли вони оформлені
як правові акти, що видані ним у межах своїх повноважень на основі та на
виконання Конституції та законів України, актів Президента і Кабінету
Міністрів. Переважна більшість актів центрального органу видається у
вигляді наказів його керівника. Вони є обов’язковими до виконання всіма
органами і організаціями, їх посадовими особами, які підпорядковані
відповідному центральному органу. У випадках, передбачених
законодавством, акти центрального органу є обов’язковими для виконання
всіма центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами
місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями
незалежно від форм власності та громадянами.

У разі потреби центральний орган видає разом з іншими центральними та
місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування
спільні акти.

Нормативно-правові акти центрального органу підлягають реєстрації в
порядку, встановленому законом. Нормативно-правові акти центральних
органів, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома
населення, є нечинними. Акти центральних органів у разі їх
невідповідності законодавству України або ж економічної чи соціальної
недоцільності можуть бути скасовані Кабінетом Міністрів.

Значне місце у змісті компетенції центральних органів посідає діяльність
щодо забезпечення державних інтересів в умовах формування ринкової
економіки. Зокрема, відповідні центральні органи: видають у передбачених
законодавством випадках спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення
окремих видів підприємницької діяльності; здійснюють у межах
повноважень, визначених законодавством, функції з управління об’єктами
державної власності, що належать до їх відання; беруть участь у
реалізації програм приватизації.

Важливу увагу приділяють центральні органи виконанню певних
загальнодержавних функцій. Наприклад, вони забезпечують виконання
завдань мобілізаційної підготовки населення та мобілізаційної готовності
держави; беруть участь у здійсненні заходів щодо забезпечення
обороноздатності держави.

Будь-який центральний орган організовує виконання актів законодавства,
здійснює систематичний контроль за їх реалізацією, узагальнює практику
застосування законодавства з питань, що належать до його відання,
розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства та в установленому
порядку вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів.

Для успішного здійснення покладених на них завдань і функцій центральним
органам також надані досить широкі повноваження щодо
внутріш-ньоорганізаційного забезпечення роботи.

Центральні органи у межах своєї компетенції сприяють органам місцевого
самоврядування — радам та їх виконавчим комітетам у здійсненні ними
повноважень місцевого самоврядування. Виконавчі органи рад з питань
здійснення делегованих радам повноважень органів виконавчої влади
підконтрольні та підзвітні відповідним центральним органам.

В процесі своєї діяльності центральні органи можуть взаємодіяти з
професійними спілками та громадськими організаціями з питань
забезпечення прав і свобод громадян, задоволення їх
соціально-економічних, трудових, культурних та інших інтересів, сприяють
виконанню статутних завдань цих об’єднань. При цьому об’єднання громадян
у необхідних випадках вправі вносити на розгляд відповідного
центрального органу пропозиції з питань їхньої діяльності, що потребують
вирішення цього органу.

.

Список використаних джерел

Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР),
1996, N30, ст.141.

Закон України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня
2004 року № 2222-IV

Закон України “Про Кабінет Міністрів України” від 16.05.2008 № 279-VI //
Відомості Верховної Ради України. – 2008. – №25.

Указ Президента України вiд 15.12.1999 № 1572/99 „Про систему
центральних органів виконавчої влади” // Офіційний вісник України вiд
31.12.1999 – 1999 р., № 50, стор. 8.

Указ Президента України вiд 15.12.1999 № 1573/99 „Про зміни у структурі
центральних органів виконавчої влади” // Офіційний вісник України вiд
31.12.1999 – 1999 р., № 50, стор. 10.

Указ Президента України вiд 12.03.1996 № 179/96 „Про загальне положення
про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади„

Указ Президента України від 29.05.2001 „Про чергові заходи щодо дальшого
здійснення адміністративної реформи в Україні”

Постанова КМУ „Про затвердження Типового положення про урядовий орган
державного управління” від 22 лютого 2000 р. № 386

Типове положення про урядовий орган державного управління, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2000 р. №386 (із
змінами і доповненнями)

Про внесення змін до деяких законів України з питань захисту економічної
конкуренції, Закон України від 20.11.2003 № 1294-IV // Відомості
Верховної Ради України. -2004. –  № 13 (26.03.2004). –  Ст.  181

Авер’янов В. Система органів виконавчої влади: проблеми реформування у
світлі конституційних вимог // Право України, 2003 рік, № 9, с. 18-22

Авер’янов В.Б. Структурно-функціональна характеристика апарату
державного управління // У кн.: Державне управління: теорія і практика /
За заг. ред. В.Б.Авер’янова. – К., 1998. – С. 149-150.

Авер’янов В. Адміністративна реформа і правова наука // Право України. —
2002. — № 3. — С. 21.

Адміністративне право України. Підручник для юрид. вузів і фак. / За
ред. Ю. П. Битяка. – Харків: Право, 2001. – 528 с.

Адміністративне право України: Підручник / За ред. Ю.П. Битяка. – К.:
Юрінком Інтер, 2006 – 544с.

Адміністративно-територіальна реформа: завдання, шляхи реалізації,
критерії ефективності: матеріали «круглого столу» / За ред. З.С.
Варналія. — К.: НІСД, 2005. — 73 с.

Марущенко В.І. Виконавча влада в Україні. – К., 2004. – С.15.

Проблема статусу центральних органів виконавчої влади як одна з причин
недостатньої її ефективності. – К.: Інститут законодавства Верховної
Ради України, 2006.

Державне управління проблеми адміністративно-правової теорії та практики
/ За заг. ред. В.Б.Авер’янова. – К. Факт, 2003. – 384 с.

Коваль Л. В. Філософські аспекти адміністративного права // Вісник КДУ.
– К., 2001. – Вип. 14.

ДОДАТКИ

Додаток 1

Додаток 2

Перелік центральних органів виконавчої влади України

Міністерства України

Міністерство аграрної політики України

Міністерство внутрішніх справ України

Міністерство вугільної промисловості України

Міністерство з питань житлово-комунального господарства України

Міністерство економіки України

Міністерство закордонних справ України

Міністерство регіонального розвитку та будівництва

Міністерство культури і туризму України

Міністерство оборони України

Міністерство освіти і науки України

Міністерство охорони здоров’я України

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України
Міністерство палива та енергетики України

Мiнiстерство працi та соцiальної полiтики України

Міністерство промислової політики України

Міністерство транспорту та зв’язку України

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту
населення від наслідків Чорнобильської катастрофи

Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту

Міністерство фінансів України

Міністерство юстиції України

Державні комітети України

Державний комітет інформатизації України

Державний комітет рибного господарства України

Вища атестаційна комісія

Головне контрольно-ревізійне управління України

Державна служба автомобільних доріг України

Центральний орган виконавчої влади зі статусом який прирівнюється до
Державного комітету України

Державний комітет архівів України

Державний комітет лісового господарства України

Державний комітет телебачення і радіомовлення України

Державний комітет України з державного матеріального резерву

Державний комітет України по водному господарству

Державний комітет України із земельних ресурсів

Державний комітет України у справах національностей та релігій

Пенсійний фонд України

Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом

Комітет з Державних премій України в галузі науки і техніки

Державне агентство України з інвестицій та інновацій

Адміністрація Державної прикордонної служби України

Антимонопольний комітет України

Головне управління державної служби України

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку

Державна митна служба України

Державна податкова адміністрація України

Державна служба експортного контролю України

Державна судова адміністрація України

Державний департамент України з питань виконання покарань

Державний комітет статистики України

Державний комітет України з питань регуляторної політики та
підприємництва

Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої
політики

Державний комітет фінансового моніторингу України

Державний комітет ядерного регулювання України

Національна комісія з питань регулювання зв’язку України

Національна комісія регулювання електроенергетики України

Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України

Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та
гірничого нагляду

Національне космічне агентство України

Служба безпеки України

Фонд державного майна України

Державний комітет України у справах ветеранів

Національне агентство України з питань забезпечення ефективного
використання енергетичних ресурсів

Управління державної охорони України

Національне агентство екологічних інвестицій України

Інші центральні органи та установи України

Інформаційний центр Міністерства юстиції України

Національний інститут стратегічних досліджень

Український державний центр радіочастот

Департамент ДАI МВС України

Державна служба охорони України

Державіаадміністрація

Центр медичної статистики

Національний олімпійський комітет

Рахункова палата України

Державний департамент продовольства України

Національний Депозитарій України

Експоцентр України

Національний банк України

Державний департамент інтелектуальної власності

Вища рада юстиції

Державна служба лікарських засобів і виробів медичного призначення

Державний департамент з питань зв’язку та інформатизації

Конституція України. – К., 1996. – п. 15 ст.106.

Конституція України. – К., 1996. – п.10 ст.106.

Конституція України. – К., 1996. – п.14 ст.106.

Конституція України// Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30
(23.07.96) . – Ст. 141.

Марущенко В.І. Виконавча влада в Україні. – К., 2004. – С.15.

Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в
Україні, Указ Президента України „від 22.07.1998 № 810/98// Офіційний
вісник України. – 1999. – №21 (11.06.99) . – Ст. 943.

Проблема статусу центральних органів виконавчої влади як одна з причин
недостатньої її ефективності. – К.: Інститут законодавства Верховної
Ради України, 2006. – С.6.

Див.: Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади: Указ
Президента України // Уряд. кур’єр. 1999. 17 груд. № 237.

Указ Президента України вiд 15.12.1999 № 1572/99 „Про систему
центральних органів виконавчої влади” // Офіційний вісник України вiд
31.12.1999 – 1999 р., № 50, стор. 8.

Типове положення про урядовий орган державного управління,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2000
р. №386 (із змінами і доповненнями)

Згідно змін відповідно до Постанов КМ N 1681 ( 1681-2001-п ) від
13.12.2001, N 1106 ( 1106-2003-п ) від 17.07.2003, N 556 ( 556-2005-п )
від 12.07.2005

PAGE

PAGE

PAGE 2

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Міністерства України

Центральні органи виконавчої влади

Державні комітети України

Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом

Інші центральні органи та установи України

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020