HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!
Особливість педагога як предмет психологічного дослідження
Успіхи в навчанні й вихованні дітей визначаються безліччю факторів,
кожний з яких є досить вагомим, і зневага цими факторами неминуче веде
до невдачі. Важливим фактором дитячого розвитку є сам педагог, що бере
на себе роль учителя й вихователя. У сучасному цивілізованому
суспільстві педагог є фігурою, що вимагає особливої уваги, і там, де
його місце займають недостатньо професійно підготовлені люди, у першу
чергу страждають діти, причому втрати, які тут виникають, звичайно
непоправні. Це жадає від суспільства створення таких умов, щоб серед
учителів і вихователів виявлялися люди, які найбільш підготовлені
інтелектуально й морально до роботи з дітьми.
До особистості майбутнього педагога пред’являється ряд самих серйозних
вимог. Серед них можна виділити головні, без урахування яких неможливо
стати висококваліфікованим учителем або вихователем, і другорядні,
відповідність яким не обов’язково для педагога, але робить його
особистістю, здатної щонайкраще навчити й виховати іншу особистість. Як
головні, так і другорядні вимоги ставляться до психології діяльності й
спілкування педагога, до його здібностей, знанням, умінням і навичкам,
корисним для навчання й виховання дітей. ; І серед головних, і серед
додаткових психологічних властивостей, необхідних для кваліфікованого
педагога, е стійкі, постійно властиві вчителеві й вихователеві всіх
епох, часів і народів, і змінні, обумовлені особливостями даного етапу
соціально-економічного розвитку, на якому перебуває суспільство, де живе
й працює педагог.
Головною й постійною вимогою до педагога, є любов до дітей, до
педагогічної діяльності, наявність спеціальних знань у тій області, якій
він навчає дітей, широка ерудиція, педагогічна інтуїція,
високорозвинений інтелект, високий рівень загальної культури й
моральності, професійне володіння різноманітними методами навчання й
виховання дітей. Без кожного з перерахованих факторів успішна
педагогічна робота неможлива. Всі ці властивості не є вродженими. Вони
здобуваються систематичною й завзятою працею, величезною роботою
педагога над собою. Додатковими, але відносно стабільними вимогами, які
пред’являються до педагога, є комунікативність, артистичність, весела
вдача, гарний смак і т. ін. Ці якості важливі, але менше, ніж головні.
Без кожної з таких якостей окремо вчитель або вихователь цілком можуть
обійтися. Можна представити, наприклад, не дуже товариського
математика, знання й викладацькі здібності якого настільки добре
розвинені, що при відсутності цього загально корисної для людей якості
він проте цілком може залишатися гарним учителем. Головні й другорядні
педагогічні якості в сукупності становлять індивідуальність педагога,
який являє собою унікальну й своєрідну особистість.
Центральною ланкою в усій педагогічній діяльності є особистість учителя.
Одним із великих фахівців у галузі вивчення психології вчительської
праці й особистості вчителя є А. Маркова, на яку далі ми й будемо
посилатись.
Базовою психологічною вимогою до особистості педагога є любов до дітей.
Без цієї умови педагогічна діяльність як така не буде повноцінною. Діти
дуже чуйні до того, як до них ставляться. Нелюбов з боку вчителя в
остаточному підсумку породжує нелюбов з боку учнів, і тоді не тільки
виховання, а й нормальне навчання стане неможливим (за висловлюванням
Ксенофонта, «ніхто не може нічому навчитись у людини, яка не
подобається»).
Наступною найбільш важливою вимогою до особистості вчителя є наявність
спеціальних знань у тій сфері, в якій він навчає дітей, і знань
психолого-педагогічного характеру (закономірностей вікового розвитку
організму й особистості дитини, володіння різноманітними педагогічними
прийомами тощо).
Професійна компетентність педагога складається з багатьох параметрів.
Нижче наведена психологічна карта оцінки педагогічної діяльності вчителя
(за А. Марковою), в якій автор виділяє три основних блоки:
педагогічну діяльність;
педагогічне спілкування;
особистість учителя.
Необхідні характеристики, якими повинен володіти педагог:
Педагогічна ерудиція – загальний запас сучасних знань і способів, якими
ці знання можна ефективно передати.
Педагогічне цілепокладання – потреба у плануванні своєї праці й уміння
виробити сплав із цілей суспільства та своїх особистих цілей.
Педагогічне мислення – виявлення посеред зовнішніх, незаданих,
прихованих властивостей педагогічної дійсності в ході порівняння та
класифікації ситуацій причинно-наслідкових зв’язків.
Практичне педагогічне мислення – аналіз конкретних ситуацій з
використанням теоретичних закономірностей і прийняття на їх основі
педагогічних рішень.
Педагогічна інтуїція – швидке, одномоментне ухвалення педагогічного
рішення з урахуванням передбачення подальшого розвитку ситуації без
розгорнутого усвідомленого аналізу.
Педагогічна імпровізація – знаходження несподіваного педагогічного
рішення.
Педагогічний такт – почуття розумної міри на основі співвіднесення
задач, умов, можливостей учасників спілкування. Такт – це вибір і
здійснення такого заходу педагогічного впливу, що заснований на
ставленні до особистості дитини як головної цінності. Педагогічний такт
– це одна з форм реалізації педагогічної етики.
Педагогічна емпатія – розуміння учня, що спирається на аналіз його
особистості, емоційне співпереживання й відгук на його почуття.
Педагогічна творчість – пошук і знаходження нового в педагогічній
діяльності.
У цілому ж до інтегральних характеристик особистості вчителя можна
віднести: педагогічні здібності, характер і спрямованість особистості,
психічні стани.
Ми вважаємо за можливе акцентувати увагу на такій характеристиці
особистості вчителя, як уміння стати в рефлексивну позицію стосовно
самого себе й до здійснюваної діяльності в цілому. Результатом виходу в
таку позицію є здатність педагога зрозуміти, усвідомити свої справжні
мотиви, труднощі, причини прояву тієї чи іншої поведінки та стосунків,
що дозволяє вчасно скорегувати свою поведінкову програму з метою
найбільш ефективного здійснення професійної діяльності.
Розрізняють перцептивно-рефлексивні (визначальну можливість проникнення
в особистість учня й розуміння себе) та управлінські педагогічні
здібності.
До більш виокремлених педагогічних здібностей відносять здатності:
бачити й відчувати, чи розуміє учень досліджуваний матеріал,
установлювати ступінь і характер такого розуміння;
самостійно підбирати навчальний матеріал, визначати оптимальні засоби та
методи навчання;
по-різному викладати, доступно пояснювати той самий матеріал, щоб
забезпечити його розуміння та засвоєння всіма учнями;
будувати навчання з урахуванням індивідуальності учнів;
правильно будувати урок, удосконалюючи свою викладацьку майстерність;
передати свій досвід іншим учителям і вчитись на їхньому прикладі;
до самонавчання;
формувати в учнів потрібну мотивацію та структуру навчальної діяльності;
вселяти в людину впевненість, заспокоювати її, стимулювати до
самовдосконалення;
знаходити потрібний стиль спілкування;
викликати до себе повагу з боку вихованців, користуватись неформальним
визнанням з їхнього боку.
У літературі, присвяченій педагогічній діяльності, особливо виділяють
таку характеристику в особистості вчителя, як педагогічна свідомість, що
включає:
усвідомлення норм, правил і моделей своєї професії;
усвідомлення цих якостей в інших людях;
урахування оцінки себе як професіонала іншими людьми;
самооцінку окремих сторін своєї особистості.
???????¤?¤?$??????ванням індивідуальності учнів, забезпечуючи швидке й
глибоке засвоєння ними знань, умінь і навичок – здатність за порівняно
короткий строк домагатися засвоєння значного обсягу інформації,
прискореного інтелектуального й морального розвитку всіх учнів –
здатність правильно будувати урок, удосконалюючи свою викладацьку
майстерність від заняття до заняття- здатність передавати свій досвід
іншим учителям й у свою чергу вчитися на їхніх прикладах- здатність до
самонавчання, включаючи пошук і творчу переробку корисної для навчання
інформації, а також її безпосереднє використання в педагогічній
діяльності- здатність формувати в учнів потрібну мотивацію й структуру
навчальної діяльності (навчання). Всі ці спеціальні здатності стосуються
трьох взаємозалежних сторін діяльності по придбанню знань, умінь і
навичок. Особливий клас спеціальних педагогічних здібностей становлять
здібності до виховання дітей. Серед них у якості головних можна
виділити наступні:
1. Здатність правильно оцінювати внутрішній стан іншої людини,
співчувати, співпереживати йому (здібність до емпатії).
2. Здатність бути прикладом і зразком для наслідування з боку дітей у
думках, почуттях і вчинках.
3. Здатність викликати в дитини шляхетні почуття, бажання й прагнення
бути кращим, робити людям добро, домагатися високих моральних цілей.
4. Здатність пристосовувати виховні впливи до індивідуальних
особливостей дитини, що виховує.
5. Здатність вселяти в людину впевненість, заспокоювати його,
стимулювати до самовдосконалення.
6. Здатність знаходити потрібний стиль спілкування з кожною дитиною,
домагатися взаєморозуміння.
7. Здатність викликати до себе повагу з боку вихованця, користуватися
неформальним визнанням з його боку, мати авторитет серед дітей.
Про процес формування й розвитку здібностей педагога як вихователя можна
сказати те ж саме, що затверджувалося вище про здібності вчителя, за
винятком, мабуть, одного – бути гарним вихователем складніше, ніж бути
гарним учителем. Це пов’язане з тим, що серед характерних для
вихователя здібностей більше таких, які дані людині від природи, чим
серед здібностей, властивих учителеві.
У середовищі педагогів чимало таких, хто є гарним учителем, але
порівняно слабким вихователем. Зустрічаються й ті, хто здатний непогано
виховувати дітей, але набагато гірше справляється з роллю вчителя. Це
обставина не є підставою для висновку про те, що відповідні люди не
можуть стати гарними педагогами, просто сфера діяльності їхньої
педагогічної майстерності може бути різної – або переважно вчительською,
або головним чином виховательською.
Серед спеціальних педагогічних здібностей є й здібність особливого роду,
яку не можна однозначно віднести ні до діяльності вчителя, ні до роботи
вихователя, тому що вона однаково необхідна їм обом. Це здібність до
педагогічного спілкування. Спілкування є однієї із самих складних сторін
педагогічної праці, тому що через нього здійснюється головне в
педагогічній роботі: вплив особистості вчителя на особистість учня.
Одним з важливих якість педагога є вміння організувати тривалу й
ефективну взаємодію з учнями. Дане вміння звичайно зв’язують із
комунікативними здібностями педагога. Володіння професійно-педагогічним
спілкуванням — найважливіша вимога до особистості педагога в тім її
аспекті, що стосується міжособистісних взаємин. Розглянемо кожну з
виділених груп комунікативних здібностей більш детальноПізнання людини
людиною включає загальну оцінку людини як особистості, що звичайно
складається на основі першого враження про нього оцінку окремих рис його
особистості, мотивів і намірів»’ оцінку зв’язку зовні спостережу вальної
поведінки із внутрішнім світом людини уміння «читати» пози, жести,
міміку, пантоміміку. Пізнання людиною самого себе припускає оцінку своїх
знань оцінку своїх здібностей оцінку свого характеру й інших рис
особистості оцінку того, як людини сприймається з боку й виглядає в очах
навколишніх його людей. Уміння правильно оцінити ситуацію спілкування –
це здатність спостерігати за обстановкою, вибирати найбільш інформативні
її ознаки й звертати на них увага правильно сприймати й оцінити
соціальний і психологічний зміст ситуації. Цікаві в педагогічному плані,
але менш вивчені й породжують більше різноманітних проблем на практиці
так названі невербальні форми педагогічного спілкування. Пов’язані із
цим комунікативні здібності включають уміння вступати в контакт із
незнайомими людьми уміння попереджати виникнення й вчасно вирішувати вже
виниклі конфлікти й непорозуміння уміння вести себе так, щоб бути
правильно зрозумілою й сприйнятою іншою людиною: уміння поводитися так,
щоб дати можливість іншій людині виявити свої інтереси й почуття уміння
брати зі спілкування максимум користі для себе.
Ті знання по психології, які в педагогічному навчальному закладі одержує
вчитель або вихователь, мають дві не дуже приємні властивості. Вони,
по-перше, не включають усього того, що може знадобитися педагогові на
практиці, тому що обсяг годин, які приділяються на вивчення
психологічних дисциплін у педагогічному вузі, обмежений. По-друге, ці
знання досить швидко застарівають і вимагають відновлення принаймні один
раз у п’ять років за рахунок самоосвіти й підвищення кваліфікації.
Психологічна самоосвіта педагога включає його систематичне ознайомлення
з новітніми досягненнями різних галузей психологічної науки, прямо або
побічно пов’язаних з навчанням і вихованням. Це психологія научіння,
психологія виховання психологія вікового розвитку, диференціальна
психологія, соціальна психологія, психологія пізнавальних процесів й
особистості, а також ряд дисциплін, що перебувають на стику психології й
інших наук, у тому числі медицина, патопсихологія, психофізіологія й
психотерапія. Перелік дисциплін, з яких можна почерпнути психологічні
відомості, необхідні педагогові в його практичній діяльності, виглядає
досить значним. Однак педагогові не обов’язково систематично читати
наукові книги й журнали, досить звернутися до рубрик, у яких в
узагальненому виді представлені основні психологічні знання, корисні для
педагогічної діяльності.
Дуже важливим аспектом професійної діяльності педагога є саморегуляція,
тобто здатність управляти власними психічними станами й поведінкою, для
того щоб оптимально діяти в складних педагогічних ситуаціях. З’ясуємо
специфіку таких ситуацій, а потім звернемося до психологічних основ
саморегуляції. Необхідність саморегуляції виникає в наступних випадках
1. Педагог зіштовхується зі складною, новою й незвичайною для нього
проблемою.
2. Проблема не має однозначного вирішення. Його чи не має на даний
момент часу, або є кілька альтернативних його варіантів, з яких важко
вибрати оптимальний.
3. Педагог перебуває в стані підвищеної емоційної й фізичної напруги, що
спонукує його до імпульсивних дій.
4. Рішєння про те, як діяти, педагогові доводиться приймати, не
роздумуючи, в умовах дефіциту часу.
5. Дії педагога оцінюються з боку, він постійно перебуває під пильною
увагою колег, дітей, інших людей.
Психологічні основи саморегуляції містять у собі керування пізнавальними
процесами – сприйманням, увагою, уява, мисленням, пам’яттю, мовою, а
також особистістю1 поведінкою, емоціями й діями – реакціями на виниклу
ситуацію.
Саморегуляція кожного з перерахованих психічних процесів, властивостей і
станів людини пов’язана з волею й внутрішньою мовою. Внутрішня мова, як
відомо, є основою для довільності в керуванні всіма психічними явищами,
а воля забезпечує збереження спрямованості й енергійності дій.
Список використаної літератури
Возрастная и педагогическая психология. Психология учителя /Под ред.
М. В. Гамезо и др. – М. , 1984. – С. 245-254.
Выготский Л. С. Педагогическая психология. Психология и учитель. – М.
, 1991. – С. 358-372.
Моляко В. О. Психологічна готовність до творчої праці. — К. – Знання,
1989. – С. 8.
Мороз О. Г. , Сластьонін В. О. , Філіпченко. Підготовка майбутнього
вчителя зміст та організація. – К. , 1997. – 167 с.
Пидласый И. П. Педагогика. Общие основы. Процессе обучения. – В 2-х
кн. – Кн. 1. – М. : Владос, 1999. – 576 с.
Психологічний словник /Під ред. В. І. Войтко. – К. – Вища школа, 1982.
– 216 с.
Стоунс Э. Психопедагогика. Психологическая теория и практика обучения.
Речевое общение учителя. – М. , 1984. – С. 129-144.
Яценко Т. С. Социально-психологическое обучение в подготовке будущих
учителей. — Киев, 1987. – С. 48-59.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
