Педагогічна й громадянська діяльність Л.Глібова (реферат)

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Педагогічна й громадянська діяльність Л.Глібова”

ПЛАН

Вступ

1. Біографічна довідка

2. Педагогічний внесок Л.Глібова

3. Громадська діяльність Л.Глібова

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Глібов. Це ім’я пам’ятне кожному. З раннього дитинства Глібов пізнавав
красу народних звичаїв і пісень. Мати розповідала йому про батька і сина
Гоголів, з якими була знайома. В 14 років Леонід Глібов написав свій
перший вірш «Сон». Похвала учителя російської словесності заохотила
писати далі. 1847 року в Полтаві виходить з друку його перша збірка
російських віршів.

Але вже десь із 14 — 15 років у ньому зрів український поет. Вирішальним
чинником у цьому процесі став «Кобзар» Шевченка, який потрапив до його
рук дуже рано. Навчаючись у Полтаві, Глібов зустрівся з поетом О.
Чужбинським і захопився його віршами. Все це привернуло чутливе серце
юнака до української мови і рідного письменства. Відтоді поет не кидав
пера протягом 40 літ.

Однак крім літературної праці Леонід Іванович Глібов активно працював на
педагогічній та громадській нивах. Саме цим напрямках діяльності
присвячена дана робота.

1. Біографічна довідка

Леонід Іванович Глібов народився 5 березня 1827р. у селі Веселий Поділ
на Полтавщині в родині управителя поміщицьким маєтком. Дитинство його
минало в селі Горби Кременчуцького повіту, куди переїхав батько разом зі
своїм паном. Проживаючи неподалік від панського маєтку, малий Леонід
бігав туди гратися й іноді ставав свідком жорстоких розправ пана над
кріпаками, часто заступався за них — і на все життя зненавидів насилля й
деспотизм. Початкову освіту Леонід здобув удома: на сьомому році читати
навчила мати, писати — пан Родзянко, місцевий священик — арифметики,
латинської і грецької мов і, звичайно ж, Закону Божого. У 1840 р.
Леоніда відвезли до Полтавської гімназії. Відірваний від родини, він
сумував за батьками, рідною домівкою. Туга виливалася в поезії. Так
народився перший твір — вірш «Сон». У 1847р. у Полтаві вийшла перша
збірка поетичних творів під назвою «Стихотворения Леонида Глебова».
Радість гімназиста-шестикласника була короткою: розлючений інспектор
гімназії не зміг пробачити хлопцеві, що той посмів друкуватися без його
дозволу. Невдовзі Леонід захворів і повернувся до батьків. Гімназія
залишилася незакінченою.

Улітку 1848р. Л. Глібов перебував в рідній Хорольщині. Саме в цей час до
рук йому потрапили дві книжки — «Кобзар» Тараса Шевченка та «Приказки»
Є. Гребінки. Вражений прочитаним, він почав писати українською мовою.
Цього ж літа в його зошиті з’являються байки «Вовк і Ют», «Лебідь, Щука
і Рак», «Зозуля й. Півень», які були надруковані аж у 1853 році.

У 1849 р. Леонід вступив до Ніжинського ліцею вищих наук. Тут були добрі
традиції та мудрі високоосвічені вчителі. Однак нещасливий випадок
змусив Глібова перервати навчання: його батько, переїжджаючи через
Дніпро, провалився під лід, застудився й раптово помер. Невдовзі померла
й мати. Закінчив ліцей Леонід Глібов уже одруженим чоловіком і знаним
байкарем у 1855р.

З 1861 р. він почав видавати газету «Черниговский листок»: йому
доводилося бути і редактором, і автором, і коректором. Глі-бов-редактор
порушував у газеті важливі проблеми того часу, зокрема жіночої освіти,
викладання рідною мовою тощо. Свої дописи вміщував під псевдонімом
Простодушний. «Черниговский листок» проіснував до 1863 p., коли
Валуєвським циркуляром було заборонено українську мову.

Спеціальним указом Валуева було заборонено «Черниговский листок» у
1863р. Письменник залишився безробітним, за ним було встановлено суворий
нагляд поліції, який тривав понад п’ятнадцять літ. І саме цього року
вийшла його збірка «Байки Леоніда Глібова». Наказом попечителя
Київського округу 500 примірників видання було спалено на книжковому
складі як «вредное издание, которое не должно иметь места в народном
училище». У цей же час Глібов пережив смерть улюбленої доньки Ліди. Сам
захворів так, що ніхто й не сподівався на одужання, а коли одужав, майже
втратив зір. Безробітний і хворий, він поїхав у Ніжин до батьків
дружини, де мешкав два роки. Незабаром, Глібова спіткало ще одне горе —
померла його дружина. І після всіх цих бід поет надовго замовк,

У 1867 р. Леонід Глібов отримав посаду завідувача Чернігівської земської
друкарні, яку обіймав до кінця свого життя. Протягом 60—70 pp. він писав
мало, загалом прозово-поетичні фейлетони російською мовою під
псевдонімом «Непостоянный Сотрудник» та гумористичні вірші за підписом
«Капітан Ботви-ван», став душею літературно-мистецького життя Чернігова.
Його щотижневі «четверги» охоче відвідували приятелі та шанувальники,
літератори й актори. Він виявляв великий інтерес до театрального
мистецтва, брав діяльну участь у роботі аматорського театру.

Літературна діяльність Леоніда Глібова активізувалась наприкінці
80-хрр.: налагодились зв’язки з дитячим журналам «Дзвінок», де він
публікував свої вірші, загадки, байки й жарти. У 1891р. у Чернігові
відбулося урочисте вшанування Глібова з нагоди 50-річчя його
літературної діяльності. Листи, телеграми, вітання, ювілейні свята на
честь митця свідчили про високе визнання його поетичного таланту. Це
вшанування надихнуло поета: він написав нові байки.

У 1893 р. стан здоров’я Глібова значно погіршився. Зі спогадів друзів
відомо, що з початку цього року він уже не виходив з дому, друкарнею
керував через сина Олександра, твори ж продовжував писати під лінійку з
лупою. За п’ять днів до смерті поет продиктував близькому приятелеві
останню байку «Огонь і Гай», якій судилося стати своєрідним заповітом
байкаря.

Леонід Глібов помер 10 листопада 1893р. Похований у Чернігові поблизу
Троїцького монастиря.

2. Педагогічний внесок Л.Глібова

Після закінчення Ніжинського ліцею вищих наук Л.Глібов учителював:
викладав історію та географію у дворянському, училищі містечка Чорний
Острів на Поділлі, згодом переїхав до Чернігова, де дістав посаду
вчителя географії в чоловічій гімназії.

Леонід Глібов був талановитим педагогом, захопленим своїми предметами,
делікатною, висококультурною людиною. Він цікаво вів уроки, ніколи не
карав своїх учнів.

У газеті „Черниговский листок”, редактором якої був Л.Глібов педагогічна
проблематика представлена як одна з центральних не тільки в
журналістській творчості Л. Глібова, а й у цілому для газети.

Л.Глібов визначав освіту як найкращий засіб перетворення людей на
свідомих та культурних громадян; був прихильником демократичних ідей
М.Пирогова; об’єднав навколо себе прогресивних педагогів (зокрема
В.Білозерського, М.Вербицького, І.Кулжинського, К.Шейковського) та тих,
кому ця тема була не байдужою (П.Куліш, О.Лазаревський, О.Кониський,
О.Тищинський); відстоював на сторінках свого часопису недільні школи,
жіночу освіту, українську мову як мову навчання; закликав до поваги
особистості вчителя, гідності дитини, акцентував на потребі зв’язків
школи та сім’ї; пропагував українську навчальну літературу; закликав до
обміну методиками через пресу; підтримував відкриття нових шкіл,
благодійні внески на освіту.

Як педагог Л.Глібов тримав у полі зору також читацькі інтереси юних
читачів. Упродовж 1889-1893 років він написав чимало поезій, загадок,
акростихів, казок для дітей, які переважно друкував у львівському
„Дзвінку”.

??$

???t

Твори Л.Глібова для дітей відзначалися виховним потенціалом. На їх
текстах діти вчилися спостережливості, розвивали свою кмітливість,
виховувалися у дусі доброзичливості та гуманності.

3. Громадська діяльність Л.Глібова

Л.І.Глібов був активним „громадівцем”, педагогом-ентузіастом, редактором
та видавцем. Упродовж багатьох десятиліть часто з тривалими перервами,
Л.Глібов видавав газету „Черниговский листок”. Вона як і журнал
„Основа”, відіграла неабияку роль в організації літературного процесу,
оскільки тут друкувалися твори українських письменників – Т.Шевченка,
П.Куліша, О.Кониського, етнографічні матеріали, зібрані О.Марковичем,
П.Чубинським, С.Номисом та ін. Газета також була центром діяльності
Чернігівської громади. У газеті друкувалися твори Л.Глібова, його
фейлетони („Записки Простодушного), лірика, байки. Свої публіцистичні
статті спрямованих проти „болотного раю” Л.Глібов підписував
псевдонімами Сонін та капітан Бонвіван.

Громадівський рух (членами якого були автори „Черниговского листка”,
зокрема І. Андрущенко, Л. Глібов, О. Кониський, О. Лазаревський, О.
Маркович, О.Тищинський), який формував українофільські настрої в
суспільстві, мав вплив і на часопис, що виходив за редакцією Л. Глібова.
На думку С. Єфремова, використання друкованого слова для освіти народу
було найбільше помітно саме в Чернігові, де виходив глібівський
„Черниговский листок”.

У цілому „Черниговский листок” увібрав у себе всі риси розвитку
української періодичної преси другої половини ХІХ ст.: розширював
географію журналістики; мав регіональний характер; представляв на своїх
сторінках нові журналістські сили; тримав постійним зв’язок із читацькою
аудиторією; зазнав утисків та заборон; працював над розвитком нових
жанрів, тим самим виробляючи публіцистичний стиль української мови.

„Черниговский листок” виступав новим явищем в розвитку української преси
другої половини ХІХ ст., а саме – одне з перших приватних видань без
фінансової підтримки уряду, а це характеризує великі організаторські
здібності її редактора – Л.І.Глібова (система передплати, зв’язки з
іншими виданнями, реклама на сторінках газети, створення авторського
колективу, позаштатної „кореспондентської мережі”).

Після закриття „Черниговского листка” і втрати посади вчителя
чернігівської гімназії. За допомогою О. Ханенка Л. Глібов отримав посаду
завідувача земської друкарні. На цій посаді він знову долав несприятливі
умови (не вистачало обладнання, паперу тощо) і всі свої гонорари
витрачав на співробітників та видавничі справи. Створення друкарні
зайняло три роки. У листопаді 1870 року вийшло перше число щомісячника
„Земский сборник Черниговской губернии”. Водночас громада була
зацікавлена в його журналістській творчості, тому статті публіциста
з’являлися на сторінках багатьох видань („Киевский телеграф”,
„Черниговская газета”, „Особые прибавления к „Черниговским губернским
ведомостям” ).

Часопис за редакцією Л. Глібова виступає єдиним в Наддніпрянській
Україні виданням, в якому публікувалися матеріали українською мовою
(приблизно 25 відсотків), а також численні російськомовні статті на
захист української мови в школі, театрі, на сторінках періодичних видань
та книг. Тринадцять авторів цих публікацій – М. Вербицький, Л. Глібов,
Ф. Кир’яков, О. Кониський, П. Кузьменко, П. Куліш, О. Маркович, М.
Номис, О. Тищинський, С. Овечка, М. Вернигора, І. Сірик – приблизно 34
відсотка (третина) авторського складу газети. З них шестеро авторів
друкувало свої твори винятково українською мовою (М. Вербицький, М.
Вернигора, Ф. Кир’яков, С. Овечка, І. Сірик).

Отже, на сторінках часопису мовне питання займало важливе місце як
питання культури, освіти, національного самовизначення народу. Редакція
газети постійно наголошувала на потребі української мови, а також
пропагувала українську книгу, як художню, так і наукову (етнографія та
фольклор, педагогіка).

Історія видання „Черниговского листка” та його структурно-тематична
характеристика дають змогу говорити про цю газету як про явище в
українській пресі, що яскраво відбивало всі процеси й настрої
суспільства 60-х років ХІХ ст.

Висновки

Таким чином, чимало зробив Л. І. Глібов для українського культурного
поступу. У Чернігові, де поет прожив більшу частку свого життя, він
заснував «Товариство, кохаюче рідну мову». Учасники його ставили перші
українські вистави та популярні «живі картини». Не отримуючи й
п’ятдесяти карбованців платні на місяць, Глібов за власні кошти видавав
двотижневик «Чернігівський листок» російською і українською мовами.

В. Самійленко 1893 року писав про Глібова: «Працюючи, не знав ти зради;
із шляху певного тебе не відхилив ні острах, ні життя принади». У цих
словах підкреслено головне в творчості Л. Глібова: любов до рідного
українського народу, відданість йому до кінця. За п’ять днів до смерті
поет написав останню байку «Огонь і Гай» з думою про «молодіж любую,
надію нашу, квіти» — про дітей. Вся творчість Л. Глібова є неоціненним
набутком передової культури українського народу.

Л.І.Глібов був активним „громадівцем”, педагогом-ентузіастом, редактором
та видавцем. Упродовж багатьох десятиліть часто з тривалими перервами,
Л.Глібов видавав газету „Черниговский листок”. Громадівський рух
(членами якого були автори „Черниговского листка”, зокрема І.
Андрущенко, Л. Глібов, О. Кониський, О. Лазаревський, О. Маркович,
О.Тищинський), який формував українофільські настрої в суспільстві, мав
вплив і на часопис, що виходив за редакцією Л. Глібова. Використання
друкованого слова для освіти народу було найбільше помітно саме в
Чернігові, де виходив глібівський „Черниговский листок”.

Список використаної літератури

Бондар М. Леонід Глібов: негативи, позитиви, маски // Слово і час. —
1997. — № 1.

Бугаєвич І. , Зайченко І. Нові матеріали про Л.І.Глібова //Укр. мова і
л-ра в шк.- 1985.- 8.- С.15-18

Гур’єв Б. Леонід Іванович Глібов // Глібов Л. Твори.- К., 1964.- С.3-28

Деркач Б. Леонід Глібов: Життя і творчість / Худож. Г.Балюн.- К.:
Дніпро, 1982.- 252 с.: ілюстр.

Колесник П. Творчість Леоніда Глібова // Глібов Л. Твори у 2-х т. Т.1.-
К., 1974.- С.5-25

Марценюк С.Слово і час Леоніда Глібова // Дивослово.- 1996.- 9.- С.60-61

Мовчун А. Леонід Глібов та його твори у шкільному вивченні //
Дивослово.- 2000.- 2.- С.44-52

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter