.

Етичне виховання (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
80 640
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Етичне виховання»

ПЛАН

Вступ

1. Проблеми морального виховання і самовдосконалення особистості в
історії філософської думки

2. Принципи та методи морального виховання

Висновки

Використана література

Вступ

У словнику з етики моральне виховання розглядається як «одна з важливих
сторін багатогранного процесу становлення особистості, засвоєння
індивідом моральних цінностей; вироблення ним моральних якостей,
здатності орієнтуватися на ідеал, жити згідно з принципами, нормами і
правилами моралі, коли переконання і уявлення про належне втілюються в
реальних вчинках і поведінці». Перші кроки людства в організації
суспільного життя були невіддільні від усвідомлення необхідності
морального виховання, що зумовлювалося перш за все потребою передати
моральний досвід старших поколінь молоді. Разом з тим кожне суспільство
через системи виховання, які включають формування у особистості певних
моральних якостей, стимулювало спосіб життя своїх членів, котрий
відповідає ідеалам цього суспільства, його моральним принципам, нормам і
правилам. Зрештою, значною мірою моральне виховання сприяло створенню та
постійному підтриманню морально-психологічної атмосфери, яка сприятливо
впливає на життєдіяльність людей.

За Арістотелем, інтелектуальне осягнення природи моральності не
обов’язково супроводжується переконанням і бажанням чинити добре.
Важливо не просто знати, а діяти. Врешті-решт не так уже й важливо
знати, що таке доброчесність, важливіше знати, як вона набувається й за
яких умов запроваджується в життя.

Виходячи з цього настановлення, філософ обґрунтовує розведення
теоретичних і практичних (продуктивних) наук. Метою теоретичного знання
є істина, метою практичного — дія. Етика — вид практичної науки,
кінцевою метою якої є набуття доброчесності.

1. Проблеми морального виховання і самовдосконалення особистості в
історії філософської думки

У філософських системах Давньої Греції зустрічаються перші спроби
наукового обгрунтування специфіки морального виховання, його завдань і
цілей. Тут же досить чітко визначився й зв’язок морального виховання з
процесом самовдосконалення особистості. Мистецтво періоду розквіту
афінської демократії (середина V ст. до н. є.) нерідко давало яскраві
зразки, що підтверджували тезу про необхідність морального виховання,
одним із результатів якого було вміння розрізняти добро і зло.

Першим в античній філософії, хто звернувся до внутрішнього світу людини,
був Демокріт (бл. 460 до н. є.— рік смерті невідомий). Саме він заклав
основи традиції в етичній думці. Ця традиція полягала в розрізненні
мотиву і дії (вчинку): «Бути доброю людиною значить не тільки не чинити
несправедливості, а й не бажати цього… Чесна й нечесна людина
пізнається не лише з того, що вона робить, а й із того, чого вона
бажає». Істинно доброчесний спосіб життя пов’язаний з високим рівнем
самосвідомості людини: «Учись значно більше соромитися самого себе, ніж
інших…»

Оскільки формування переконань передбачає довгочасну працю над собою,
моральне виховання у Сократа (бл. 470—399 до н. є.) невіддільно
пов’язане з самовихованням. Самовдосконалення особистості філософ
розумів як процес, що триває протягом усього свідомого життя. Ксено-фонт
наводить такі слова Сократа: «Краще за всіх живе, я гадаю, той, хто
більше за всіх піклується про те, щоб ставати якомога кращим, а
приємніше за всіх — хто більше усвідомлює, що він стає кращим». Далі
Ксенофонт додає від себе: «Всі прихильники доброчесності, які знали, що
за людина був Сократ, ще й до цих пір завжди жалкують за ним, як за
найкориснішим керівником, який прагне до моральної досконалості».

Зробивши моральне буття людини предметом розгляду в філософії, Сократ
намітив і загальний підхід до проблем морального виховання.
Доброчесність для нього, по суті, одна — знання. Мораль, таким чином, є
наслідком пізнання, яке, в свою чергу, виступає способом морального
піднесення особистості.

Переконаність Арістотеля в можливості морального виховання грунтується
на традиційному для античності уявленні про людську природу як розумно
діяльну, таку, що поєднує в собі стрімливу афективну частину душі й
розум. Моральні чесноти, виникаючи як результат взаємодії розумної та
нерозумної часток душі, є специфічною мірою («золотою серединою»)
людських якостей. Це середина між двома крайностями, нестачею й
надлишком якогось душевного стану (наприклад, мужність — це середина між
страхом і відвагою).

У зв’язку з таким тлумаченням доброчесності очевидна врівноважуюча,
узгоджуюча роль розуму як спрямовуючого начала моральної поведінки.
Доброчесність як результат підкорення потягів розумові є мірою панування
людини над самою собою. Більш того, вона не дається людині від природи,
а є її прижиттєвим надбанням. Устої душі, її надбані стани є результатом
практичної діяльності, результатом навичок і звичок, цілеспрямованого
морального вдосконалення.

?????????J?J?J???вах. Отже, етична реальність являє собою
життєдіяльність поліса. Належним чином організована держава через
контроль за додержанням законів повинна забезпечувати формування
розумних звичок і звичаїв.

Свідомо організовуючи діяльність виховуваних, впливаючи на її характер,
можна, на думку Арістотеля, опосередковано впливати на вибір мети,
поведінку індивіда в тій чи іншій сфері суспільного й приватного життя.
Формування чеснот, які характеризують поведінку людини, моральний
розвиток особистості стають свідомим і керованим актом. Перед наукою ж
постає завдання розробки системи принципів, методів, прийомів морального
виховання.

2. Принципи та методи морального виховання

Справжнє виховання є результатом поєднання спеціальних виховних зусиль
як з боку вихователя, так і з боку виховуваного, з повним урахуванням
впливу соціального середовища. До цього висновку етична думка йшла через
переборення точок зору, які абсолютизували або суб’єктивні, або
об’єктивні моменти виховання.

У першому випадку умовою збереження індивідуальності людської істоти
було виключення її із суперечливої системи суспільних відносин,
заглиблення в себе, що на практиці означало втечу від суспільства —
ескапізм.

У другому випадку відбувалося ніби розчинення індивіда в соціальному
середовищі, що було теоретичним виправданням конформістського типу
поведінки. В обох випадках мораль втрачає значення регулятора поведінки
людини.

Виховна діяльність у сфері моральності набуде оптимального характеру
лише за умови врахування зазначених рис моральної культури, властивої
нашому сьогоднішньому суспільству. Метою всіх видів виховної діяльності,
й насамперед моральної, виступає формування такої системи спонукань, де
провідна роль належить саме високим моральним мотивам.

Система принципів і методів морального виховання, що склалася нині,
переборюючи однобічний характер попередніх систем, продовжує
вдосконалюватися з урахуванням новітніх наукових і практичних досягнень
у даній галузі. В цій системі перш за все треба виокремити принцип
цілеспрямованості морального виховання, який відображає необхідність
визначення мети виховного впливу. Як певний процес моральне виховання
включає в себе передусім повідомлення виховуваним певної інформації про
належну поведінку. Отже, однією з цілей виховного впливу є формування
етичних знань (принципів, норм, традицій людського співжиття). Очевидно,
що метою такого впливу є й вироблення у виховуваних певних емоційних
станів (почуття любові до Батьківщини, почуття жалю, совісті та
відповідальності, обов’язку). Єдність знань і переживань — головна умова
формування будь-якої моральної якості особистості.

Далі необхідно виокремити принцип поєднання високих вимог з повагою до
особистості виховуваного. Даний принцип «спрацьовує» лише за умови, що
виховуваний приймає моральні вимоги як цінності свого «мікрокосму».
Принцип втілив у собі велику ідею Д. Локка про моральне виховання як про
взаємодію між вихователем і вихованцем.

Ще один бік морального виховання розкриває принцип відповідності
особистих якостей вихователя вимогам, які останній ставить до
вихованців. Справедливість, чесність, усвідомлення і почуття
відповідальності, обов’язку, доброзичливість і повага до людей -—
моральні якості гідні того, щоб бути прикладом. Тому вихователь сам
повинен обов’язково мати такі якості, а отже мати моральне право
вимагати від вихованців виявлення ними цих якостей на практиці.

Найвищим рівнем реалізації принципу самодіяльності у вихованні є
організація самовиховання особистості. Інтерес до цієї проблеми постійно
зростає, хоч ця сторона реалізації принципу самодіяльності у вихованні
ще слабо відображена в етичній і педагогічній літературі.

Важливою ланкою в системі розглянутих принципів є принцип морального
виховання в процесі суспільне значущої діяльності. Формування
особистісного смислу діяльності зумовлюється збігом мети людини й мети
суспільне значущої діяльності, що використовується як виховний засіб,
тим, наскільки ця діяльність сприяє досягненню мети, яку ставить перед
собою індивід. Водночас слід зазначити, що виховуючі можливості
діяльності полягають і в тій системі яка склалася об’єктивно, відносин,
контактів усередині колективу, в які індивід з необхідністю вступає в
процесі цієї діяльності.

Висновки

Таким чином, мета будь-якої цілеспрямованої дії на людину іззовні
полягає в тому, щоб сформувати потребу в самовихованні. Мета буде
досягнута, якщо людина відчуває моральну потребу бути кращою,
досконалішою.

Важкий, багато в чому драматичний шлях, яким іде соціальне перетворення
світу. Радикальні зміни в житті нашого суспільства підтверджують
актуальність завдання подальшого вдосконалення морального виховання,
необхідність пошуку шляхів оптимального вирішення пов’язаної з ним
проблеми формування моральної особистості.

Використана література

Бакштановский В. И„ Согомонов Ю. В. Введение в теорию управлення
нравственно-воспитательной деятельности. – Томск, 1986.

Етика: Навч. посібник/Т. Г. Аболіна, В. В. Єфи-Е90 менко, О. М.
Лінчук та ін.— К.: Либідь, 1992.—328 с.

Жить достойно: Проблеми нравственного воспитания молодежи. М., 1984.

Нравственное воспитание: проблеми теории й практики. – М., 1999.

Френе С. Нравственное й гражданское воспитание // Избр. пед. соч. – М.,
1990.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020