.

Динаміка розвитку та перспективи пенсійної системи України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
115 2244
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Динаміка розвитку та перспективи пенсійної системи України”

ПЛАН

Вступ

1. Передумови та динаміка розвитку пенсійної системи України

2. Сучасна система пенсійного забезпечення, її структура

3. Зміни та ймовірні шляхи реформування пенсійної системи України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Проводячи державну політику різні країни приділяють пильнішу увагу
проблемам людей похилого віку. Не є в цьому питанні винятком і наша
держава. Пріоритетним завданням соціальної політики в Україні сьогодні є
підвищення рівня життя громадян на основі зростання економічного
потенціалу держави.

Стратегічним завданням держави є підвищення матеріального добробуту і
створення пристойних умов життя людей, забезпечення зайнятості
населення; гарантування конституційних прав громадян на працю,
соціальний захист, освіту, охорону здоров”я, житло; переорієнтація
соціальної політики на сім”ю, забезпечення прав і соціальних гарантій,
що призначаються сім”ї; надання підтримки соціально найвразливішим
верствам населення; поліпшення демографічної ситуації тощо.

Пенсійна реформа, що розпочалася в 2004 році запровадженням Закону
України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”,
передбачає: суттєве збільшення доходів осіб пенсійного віку,
забезпечення максимальної залежності пенсійних виплат від
персоніфікованих страхових внесків застрахованих осіб; посилення
стимулів до праці та детінізації заробітної плати і зайнятості, а також
заохочення застрахованих осіб до заощаджень на старість; диверсифікацію
джерел фінансування пенсій шляхом поєднання внесків на соціальне
страхування та обов’язкових і добровільних накопичувань.

1. Передумови та динаміка розвитку пенсійної системи України

Сучасна пенсійна система України, основою якої є запроваджене з січня
2004 року загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, постала не
на порожньому місці, а є результатом еволюційної трансформації інституту
пенсійного забезпечення, який сформувався після здобуття незалежності на
початку 90 років ХХ століття і, в свою чергу, фактично, був своєрідною
«пенсійною спадщиною» колишнього СРСР.

Фінансовою основою  радянської пенсійної системи до 1990 року був
Союзний держбюджет, за рахунок якого виплачувались пенсії.

Після проголошення незалежності України в серпні 1991 року та прийняття
в листопаді цього ж року Закону України «Про пенсійне забезпечення»
сформувалася законодавча база функціонування Пенсійного фонду нової
незалежної держави. Статтею 8 зазначеного Закону було передбачено, що
Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою і що
Положення про Пенсійний фонд України затверджується Кабінетом Міністрів
України.

Відповідно до цього Кабінет Міністрів України 28 січня 1992 року ухвалив
постанову № 39, згідно з якою на базі Українського республіканського
відділення Пенсійного фонду СРСР було утворено Пенсійний фонд України, а
на базі філій відділення – управління в Автономній Республіці Крим,
областях та місті Києві (управління Пенсійного фонду у місті Севастополі
утворено згідно з постановою Кабінету Міністрів України від
16.09.92 № 534 у липні 1992 року на базі міського відділу Кримського
республіканського управління Пенсійного фонду).

Цією урядовою постановою було затверджено перший склад правління
Пенсійного фонду та Положення про Фонд, на підставі якого він діяв до
червня 1994 року. До цього ж часу виконання функцій, покладених на
Пенсійний фонд, в районах та містах продовжували виконувати уповноважені
відповідних обласних управлінь.

Законом України від 16.10.92 № 2704-XII було запроваджено
адміністративну відповідальність за порушення порядку обчислення
і сплати внесків на соціальне страхування.

Цікавим є факт, що у 1991–1993 роках відбувалися перші спроби
впровадження елементів розширеного відтворення пенсійних фінансів, які
притаманні накопичувальним пенсійним системам.

Ці спроби полягали в тому, що у зазначений період тимчасово вільні кошти
Пенсійного фонду з метою одержання прибутку розміщувалися на банківських
депозитах, вкладалися у статутні фонди підприємств, використовувались
для надання  кредитів тощо. Ці спроби хоч і забезпечили певний прибуток
Пенсійному фонду у 1991–1993 роках, проте виявилися не зовсім вдалими з
точки зору адміністрування та належного правового забезпечення і були
припинені у середині 1993 року.

Водночас практика комерційної (господарської) діяльності Пенсійного
фонду довела необхідність ґрунтовного правового регулювання,
багаторівневого контролю у питаннях використання фінансів пенсійної
системи. В цьому контексті вищезазначений досвід мав і має важливе
значення як для вдосконалення організації солідарної пенсійної системи,
так і для побудови накопичувальної пенсійної системи.

З грудня 1990 року по квітень 1993 року Українське республіканське
відділення Пенсійного фонду СРСР, а згодом Пенсійний фонд України
очолював Юрій Никандрович Сивоволов (1934–2003 рр.) – талановитий
керівник, організатор, який майже 20 років свого життя віддав роботі в
системі соціального забезпечення населення України, зробив вагомий
внесок у становлення системи Пенсійного фонду України.

З 1994 року сталися значні зміни в історії Пенсійного фонду: він був
перетворений із самостійної фінансово-банківської системи на центральний
орган виконавчої влади, наділений відповідними повноваженнями. Водночас
було суттєво удосконалено організаційну структуру Фонду.

Статус Пенсійного фонду як центрального органу виконавчої влади було
визначено Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим постановою
Кабінету Міністрів України від 01.06.94 № 345. Відповідно службових та
посадових осіб Пенсійного фонду України та його органів визначено
державними службовцями.

Згідно з цим Положенням утворено відділи Пенсійного фонду у районах,
містах та районах у містах.

Таким чином, було створено вертикальну структуру управління Пенсійним
фондом, яка повністю відповідала адміністративно-територіальному устрою
держави, а також структурам інших державних органів, які мали подібні
функції щодо збору обов’язкових платежів (органи податкової та
контрольно-ревізійної служби).

Важливим кроком було впорядкування фінансових потоків у системі
Пенсійного фонду, а також вирішення питань щодо розрахунково-касового
обслуговування його коштів.

Говорячи про діяльність Пенсійного фонду у середині 90-х років минулого
століття слід згадати, що у 1994–1997 роках згідно з Законами про
Державний бюджет на відповідні роки кошти Пенсійного фонду включалися до
складу Держбюджету.

У 1993–1995 роках було розпочато комп’ютеризацію органів Пенсійного
фонду, зокрема автоматизовано облік надходження страхових внесків,
приймання відповідної звітності. Це стало відчутним кроком до
впровадження в подальшому в Пенсійному фонді системи персоніфікованого
обліку.

Стабілізація фінансового стану Пенсійного фонду стала однією з передумов
здійснення пенсійної реформи. Основні напрями та шляхи впровадження
пенсійної реформи було окреслені в таких державних документах: Концепція
соціального забезпечення населення України, схвалена Верховною Радою
України 21 грудня 1993 року, Основи законодавства України Про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування, прийняті Верховною
Радою України 14 січня 1998 року, Указ Президента України від
13.04.98 року «Про Основні напрями пенсійного забезпечення в Україні»,
Послання Президента України до Верховної Ради України та Кабінету
Міністрів України «Про Основні напрями реформування системи пенсійного
забезпечення населення України» від 10 жовтня 2001 року.

На виконання завдань поставлених в цих документах, і була спрямована
робота всієї системи Пенсійного фонду. В першу чергу у період до 2003
року були проведені підготовчі заходи до впровадження пенсійної реформи,
була створена система персоніфікованого обліку внесків. Початок цій
справі було покладено Указом Президента України «Про заходи щодо
впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов’язкового
державного пенсійного страхування» від 04.05.98 № 401. Спочатку, в
порядку експерименту, таку систему було впроваджено у Львівській
області, а згодом розповсюджено її на всю Україну. Процес
організаційного та матеріально – технічного формування СПОВ завершився
наприкінці 1999 року. У 2000 році у всіх регіонах Україні було цілком
завершене впровадження системи персоніфікованого обліку відомостей з
пенсійного страхування, а починаючи з 1 липня 2002 року обчислення
пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня
2000 року за даними системи персоніфікованого обліку.

З 1998 року в Центральній базі цієї системи вже накопичено такі
відомості на 27,9 млн громадян України. Більшість з них вже отримали
свідоцтва про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що
засвідчують пенсійне право кожного.

Важливу роль у розвитку Пенсійного фонду та його утвердженні як
центрального органу виконавчої влади відіграла передача органам Фонду
функцій з призначення та виплати пенсій, які раніше здійснювались
органами соціального захисту населення.

Цей процес розпочався 1 січня 1999 року з експерименту у Львівській
області (Указ Президента України «Про проведення у Львівській області
експерименту з призначення та виплати пенсій органами Пенсійного фонду
України» від 20.10.1998 № 1156) і остаточно завершився 1 липня
2002 року.

T

V

b

b

®

????????країні» було визначено проведення розмежування джерел
фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами. З
цією метою, починаючи з 1999 року, Урядом приймались постанови Кабінету
Міністрів України, якими затверджувались графіки поетапного розмежування
джерел фінансування з виплат Пенсійного фонду на 1999–2002 роки.

Не викликало сумніву, що нова пенсійна система, як і процес її
формування, поряд з фінансово-економічним підґрунтям повинні мати під
собою належну правову основу. Нею в Україні стали базові Закони «Про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і «Про недержавне
пенсійне забезпечення», що у 1998–2003 роках були розроблені в розвиток
Концепції соціального забезпечення населення України, схваленої
Верховною Радою України у грудні 1993 року та прийнятих у січні 1998
року Основ законодавства України «Про обов’язкове державне соціальне
страхування». Робота з їх опрацювання велась провідними фахівцями
багатьох міністерств та відомств, науковцями, представниками
громадськості протягом кількох років. У Комітеті Верховної Ради України
у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів була створена спеціальна
робоча група, до складу якої увійшли представники практично усіх
депутатських фракцій та груп, провідні фахівці Секретаріату Кабінету
Міністрів України, Міністерства праці та соціальної політики України,
Пенсійного фонду України, інших міністерств та відомств, представники
професійних спілок та об’єднань роботодавців.

Таким чином, на початку 2000-х років відбувся процес створення
нормативно-правової та організаційно-технічної бази пенсійної реформи.

Пенсійний фонд України став потужною фінансовою та соціальною
інституцією в державі, сформувалися його організаційний та кадровий
потенціали.

2. Сучасна система пенсійного забезпечення, її структура

На сьогодні в Україні система пенсійного забезпечення складається з
трьох рівнів.

Перший рівень – солідарна система пенсійного страхування, що базується
на засадах субсидування та здійснення пенсійних виплат за рахунок коштів
Пенсійного фонду.

Другий рівень – накопичувальна система, яка функціонуватиме на засадах
накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді.

Третій рівень – система недержавного пенсійного забезпечення, яка
грунтуватиметься на засадах добровільної участі громадян, роботодавців
та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання
громадянами пенсійних виплат, передбачених законодавством про недержавне
пенсійне забезпечення.

В останні роки в Україні зростає частина пенсіонерів у загальній
кількості населення. Спостерігається тенденція “старіння нації”, а
відповідно настане той час, коли пенсіонерів не буде кому утримувати.
Тобто не буде необхідної кількості працездатного населення, яке б із
своєї заробітної плати сплачувало страхові внески в сумі достатній для
забезпечення виплати пенсій пенсіонерам.

У Верховній Раді вже неодноразово поставало питання підвищення
пенсійного віку, що як вважають народні депутати, є найкращим способом
поліпшити пенсійне забезпечення. Багато громадян досягають того віку,
коли вони вже неможуть продовжувати трудову діяльність, щоб забезпечити
своє існування. Через це пенсійні системи мають надавати послуги двох
типів. По-перше, це створення надійних і привабливих умов для
заощадження коштів з метою самозабезпечення у пенсійному віці, а
по-друге – гарантування громадянам похилого віку такого рівня життя,
який був би не нижчим за прийнятий в країні мінімальний стандарт (
незалежно від того, чи була у них можливість заощаджувати кошти протягом
трудової діяльності). Соціальна держава зобов”язана надати певну
підтримку нужденній особі, щоб не переобтяжувати Державний бюджет.

Держава насамперед має створити майбутнім непрацездатним членам
суспільства такі умови, щоб вони свого часу могли мати достатній дохід і
в такий спосіб заробити собі і на пенсію. А безпосередньо опікуватися
вона зобов”язана лише тими, хто не зміг заробити пенсію відповідного
рівня, або ж взагалі не міг працювати (надавати соціальну пенсію).

В ринкових відносинах на державу не покладається обов”язок утримувати
всіх непрацездатних; кожен сам працює на власну пенсію. Таким чином, за
результатами проведеного дослідження при написанні дипломної роботи
можна зробити наступні висновки.

3. Зміни та ймовірні шляхи реформування

пенсійної системи України

З 1 січня 2004 року в Україні запроваджено реформовану солідарну
пенсійну систему та добровільну накопичу вальну систему через недержавне
пенсійне забезпечення.

На відміну від інших країн, де проводилась пенсійна реформа, в Україні
за нормами нового пенсійного законодавства було перераховано раніше
призначені пенсії. При цьому гарантувалося збереження розміру раніше
призначених пенсій і застосування всіх пільг при обчисленні стажу
роботи, передбачених раніше діючим законодавством.

Запроваджено нову формулу обчислення пенсії, яка передбачає розширення
періоду врахування заробітку при призначенні їх розмірів та зарахування
до страхового стажу лише тих періодів, за які сплачено страхові внески
до Пенсійного фонду.

Розмір пенсії конкретній особі визначається диференційовано з
урахуванням стажу роботи і заробітку, при цьому знято обмеження пенсії
максимальним розміром (обмежується заробіток, з якого сплачуються
страхові внески), збережено всі пільги при обчисленні стажу роботи,
передбачені раніше діючим законодавством. Середній розмір пенсійних
виплат на 01.01.2005 р. по Україні склав 316,23 грн. або збільшився (в
порівнянні з січнем 2004 року – 182,24 грн.) в 1,74 рази.

Підсумовуючи результати аналізу протягом перехідного періоду слід
відмітити, що з кожним роком тенденція до покращення функціонування
діючої пенсійної системи набирає все більш позитивних обертів. Як
бачимо, з початку 2005р. значно почали розвиватися недержавні пенсійні
фонди, основною діяльністю яких є накопичення пенсійних внесків на
користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними
активами та здійснення пенсійних виплат. Але поки що, їх розвиток досить
повільний, тому на цьому етапі становлення системи недержавного
пенсійного забезпечення Україні необхідно звернути увагу на позитивні
сторони функціонування такої системи у зарубіжних країнах.

Перш за все, необхідно розширити формування інвестиційного портфелю
фонду з метою забезпечення найбільшого інвестиційного прибутку.

За прогнозними показниками уже на кінець 2007р. українські недержавні
пенсійні фонди оперуватимуть активами обсягом 10 млрд. грн. – це майже
вдвічі більше від розміру іноземних інвестицій у вітчизняні підприємства
за 2003р.

До кінці 2009р. загальний обсяг пенсійних активів перевищить 30 млрд.
грн. Тому, враховуючи перспективи на майбутнє, розвиток ринку
недержавних пенсійних фондів в Україні має стати одним із стратегічних
інвестиційних джерел, спрямованих на підтримку економічного зростання
загалом по Україні.

Висновки

Отже, розвиток та реформування пенсійної системи відбуваються під
впливом тих трансформаційних перетворень, які притаманні всій системі
суспільних відносин нашої держави. Проте невирішеність деяких вагомих
питань і загострення проблем у цій сфері – значною мірою є відбитком у
якому перебуває економіка та політична система нашої країни. Відсутність
науково обґрунтованої ти дослідженої на прикладах концепції реформування
пенсійного забезпечення не дає змоги негайно вирішити ці проблеми, які
уповільнюють процес реформування пенсійної системи і зумовлюють
збереження старих, не адекватним сучасним умовам принципам солідарної
пенсійної системи країни.

Прийнятий “Закон про пенсійне забезпечення” та “Закон про недержавне
пенсійне забезпечення”, які були орієнтовані на розв’язання поточних
проблем у цій сфері не змогли створити пенсійну систему, яка б
відповідала вимогам пенсіонерів. Сьогодні підходи щодо вирішення проблем
у цій галузі враховують розвиток економіки у майбутньому. Основна увага
приділяється проблемі поєднання та узгодженості пенсійної та податкової
систем. Це питання стало актуальним ще тому, що за новою концепцією
розвитку України передбачається багато численне створення робочих місць.
А за нашим законодавством сплатою пенсійних внесків дуже обтяжені
роботодавці, що призводить до нелегальних виплат робітникам – “виплат
заробітних плат у конвертах”.

Чинна пенсійна система України у правовому, організаційному,
економічному та соціальному відношеннях потребує принципових змін, які
зробили б її адекватною умовам перехідного періоду та
соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Список використаної літератури

Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” // Відомості
Верховної Ради (ВВР), 2003, N 47-48, ст.372 (зі змінами, внесеними
згідно із Законом N3201-IV ( 3201-15 ) від 15.12.2005, ВВР, 2006, N 13,
ст.110)

Закон України «Про внесення змін до ЗУ «Про загальнообов’язкове державне
пенсійне страхування» від 23 грудня 2004 року.

Журнал “Insurance Top”. – № 5(9). – 2005.

Міщенко В.І., Гордієнко В.В. Недержавні пенсійні фонди в системі
реформування пенсійної системи України // Фінанси України. – 2005. –
№12. – С.32.

Сивак С. Організаційно правові основи недержавного пенсійного
забезпечення // Право України. – 2005. – №1. – С.119-121.

Сивак С. Конституційні гарантії права на пенсійне забезпечення і
пенсійна реформа // Право України. – 2004. – №12. – С.70-74.

Сирота І.М. Право пенсійного забезпечення в Україні: Курс лекцій. – К.,
1998.

Сирота І.М. Право пенсійного забезпечення в Україні: Курс лекцій. — К.:
Юрінком Інтер, 2002. — 288 с.

Сташків Б. Пенсія як об’єкт правовідносин в соціальному забезпеченні //
Право України. – 2005. – №11. – С.89-93.

Сташків Б. Загальна характеристика юридичних фактів у пенсійному
забезпеченні // Право України. – 2004. – №1. – С.115-119.

PAGE

PAGE 4

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020