HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com –
рефератний сайт №1 в Україні!
Реферати, контрольні роботи, курсові та дипломні роботи з 70-ти
напрямків. БЕЗКОШТОВНО!
Реферат з психології
на тему:
“Проблема особистості”ПЛАН
Вступ
1. Загальні поняття про особистість
2. Особистість у психології, головні підходи до розгляду проблеми
особистості
3. Риси та якості особистості
4. Психологічні проблеми особистості
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Коли йдеться про людину, то розглядаються її соціальні ознаки у тісному
зв’язку з біологічними, фізичними, психофізичними характеристиками,
підкреслюється властива лише їй ознака – духовність.
Проблема особистості – одна з центральних у курсі психології. Про її
складність та багатогранність свідчить навіть той факт, що сьогодні
існує понад 50 визначень поняття “особистість”. За теоретичною та
практичною значущістю вона належить до однієї з фундаментальних проблем.
Проектування й діагностика особистості, визначення оптимальних умов і
найефективніших шляхів її формування неможливі без знання структури
особистості й закономірностей її становлення та розвитку. Слово
“особистість” походить від латинського “persona”, що означає ритуальну
маску, яку знімали з обличчя померлого у Стародавньому Римі. Вона
втілювала ім’я, індивідуальні права і привілеї, які передають у спадок.
У вітчизняній психології найвідоміші дослідження в галузі особистості,
пов’язані з теоретичними працями школи Л.С. Виговського. Великий
розвиток у розробку цієї проблеми зробили російські та українські вчені
Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, Л.І. Божович, А.В. Петровський, О.Г.
Асмолов, зарубіжні психологи Г. Айзенк, Р. Кеттел, Г. Олпорт.
У психології особистість як суб’єкт спілкування визначається
неоднозначно. В багатогранних та різноманітних визначеннях предмета
психології вже закладена деяка суперечність суджень стосовно того, яке
місце має займати проблема особистості в цій науці. При характеристиці
основних позицій у дискусії про предмет психології говориться про те, що
одна з них розуміє переважно під задачею психології дослідження саме
особистості, хоча й добавляє при цьому, що особистість має розглядатись
у контексті групи. Але так або інакше акцент було зроблено на
особистість, на її соціально зумовлені характеристики, на формування в
ній визначених якостей у результаті соціального впливі тощо. Разом із
тим друга позиція в дискусії ґрунтується на тому, що для психології
особистість – зовсім не головний об’єкт дослідження, оскільки сам
“замисел” існування цієї особливої галузі психологічного знання
складається в тому, щоб вивчати психологію групи.
Можна сказати, що для психології головним орієнтиром у дослідженні
особистості є взаємостосунки особистості з групою (не просто особистість
у групі, а саме результат, який отримується від взаємостосунків
особистості з конкретною групою). Специфічно соціально-психологічний
розгляд проблем особистості – друга проблема розгляду проблем групи.
1. Загальні поняття про особистість
Кожна людина – насамперед індивід, біологічний організм, що існує
самостійно. Коли говорять про властивості людини як індивіда, то мають
на увазі її природні ознаки, які дають змогу їй бути жиим організмомо,
представником homo sapiens.
Індивід – це поняття, яке визначає належність живої істоти до людського
роду. Новонароджена дитина є індивід – головною характеристикою
властивостей індивідає їх переважаюча залежність від спадковості.
Особистість – це людина, яка живе і діє в певних суспільно-історичних
умовах, посідає певне місце в суспільстві і характеризується свідомістю.
В особистості немовби концентруються особливості суспільства, основні
його риси. Тому зрозуміти життя особистості можна, тільки розглядаючи її
у конкретних суспільних умовах, в діяльності та стосунках з іншими
людьми, аналізуючи її соціальний статус та місце в суспільних
відносинах. Усі особистості – індивіди, але не кожен індивід –
особистість. Не можна назвати особистістю новонароджену дитину, психічно
хвору людину, ідіота. До цієї категорії можна віднести й індивідів, які
з тих чи інших причин у ранньому дитинстві потрапили до
нецивілізованого, дикого світу. Особистістю не народжуються, нею стають
у процесі життя й діяльності в людському суспільстві. Особистістю можна
назвати людину, що досягла певного рівня психічного й соціального
розвитку, на якому вона набуває здатності ставити перед собою життєво
важливі цілі й досягати їх, коли в неї вироблені власні погляди й
відношення, власні моральні вимоги.
2. Особистість у психології, головні підходи до розгляду проблеми
особистості
В роботах Б.Д. Паригіна модель особистості, котра повинна зайняти місце
в системі психології, припускає поєднання двох підходів: соціологічного
й загальнопсихолоігчного. Соціологічний підхід характеризується тим, що
у ньому особистість розглядається переважно як об’єкт соціальних
стосунків, а загальнопсихологічний – тим, що тут акцент робиться лише на
“всезагальних механізмах психічної діяльності індивіда”.
Складнішим є питання про розділення проблематики особистості в загальній
і соціальній психології. Розбіжності у трактуванні особистості
стосуються, насамперед, уявлення про структуру особистості. Менше всього
згоди існує з питання про те, включається чи ні в особистість
індивідуальні психологічні відмінності. Багатогранність поняття
особистості призводить до того, що одні розуміють під особистістю
конкретного суб’єкта діяльності в єдності його індивідуальних
властивостей і його соціальних ролей, а інші розуміють особистість “як
соціальну властивість індивіда, сукупність інтегрованих у ньому
соціально важливих рис, що утворились у прямій та непрямій взаємодії
даної особи з іншими людьми і роблять його, у свою чергу, суб’єктом
праці, пізнання й спілкування” (І.С. Кон).
В одній з узагальнюючих праць по психології особистості, що
представляють перший підхід, було запропоновано розрізняти в особистості
три утворення: психічні процеси, психічні стани і психічні властивості.
Спеціально питання про структуру особистості висвітлювався К.К.
Платоновим, який виділив у структурі особистості її різні підструктури,
перелік яких варіювався і в останній редакції складався з чотирьох
підструктур або рівнів: 1) біологічно зумовлена підструктура
(темперамент, статеві, вікові іноді патологічні властивості психіки); 2)
психологічна підструктура, що включає індивідуальні властивості окремих
психічних процесів, які стали властивостями особистості (пам’яті,
емоції, мислення, сприйняття, почуттів та волі); 3) підструктура
соціального досвіду (набуті людиною знання, навики, вміння та звички);
4) підстурктура направленості особистості (усередині якої є, в свою
чергу, особливий ієрархічно взаємопов’язаний ряд підструктур: бажання,
інтереси, схильності, ідеали, індивідуальна картина світу, переконання).
“Схема ієрархії основних рядоположених підструктур як рівней
особистості, на які накладаються підструктури її характеру й здібностей”
по К.К. Платонову використовується, зокрема, для пізнання психічної
структури самого себе як особистості.
Інший підхід до питання запропоновано А.Н. Леонтьєвим. Перш ніж перейти
до характеристики структури особистості, він формулює деякі загальні
передпосилки розгляду особистості психології. Смисл їх зводиться до
того, що особистість розглядається у нерозривному зв’язку з діяльністю.
Ключем до наукового розуміння особистості може бути тільки дослідження
процесу породження та трансформації особистості людини в її діяльності.
Особистість виступає в такому контексті, з однієї сторони, як умова
діяльності, з іншої – як її продукт. Оскільки ознакою діяльності є
наявність мотиву, то за ієрархією діяльності лежить ієрархія її мотивів,
а також ієрархія потреб, що їм відповідають.
3. Риси та якості особистості
Однією з найхарактерніших рис особистості є її індивідуальність.
Індивідуальність – це особистість у своїй неоднорідності. Це людина, яка
має риси, властиві тільки їй. Індивідуальність – це неповторне поєднання
психологічних особливостей людини, які складають її своєрідність,
відмінність від інших людей. Індивідуальність проявляється в
темпераменті, характері, звичках, інтересах, в особливості пізнавальних
процесів: сприйманні, пам’яті, оригінальності мислення, уяві тощо.
Оригінальність інтелекту полягає у здатності бачити те, що не бачать
інші, в особливостях переробки інформації, тобто в умінні ставити
проблеми і розв’язувати їх. Своєрідність почуттів може проявлятись у
надмірному розвитку одного з них (інтелектуальні, моральні, естетичні),
у великій рухливості емоцій. Особливості волі проявляються у силі
вольових проявів, витримці, мужності. Індивідуальність характеризує
особистість конкретніше, детальніше й повніше. Вона є постійним об’єктом
дослідження при вивченні як психології особистості, так і інших
напрямків психології.
І, якщо головний фокус аналізу особистості – її взаємодія з групою, то
очевидно, що перш за все необхідно виявити те, через які саме групи
здійснюється вплив суспільства на особистість. Для цього важливо вивчити
конкретний життєвий шлях особистості. Говорячи традиційною мовою
психології, – це проблема соціалізації.
Іншим соціально-психологічним питанням, пов’язаним з вивченням
особистості, є вивчення того, як особистість діє в умовах активного
спілкування з іншими у тих реальних ситуаціях і групах, де відбувається
її життєдіяльність. Традиційною мовою психологія ця проблема може бути
визначена як проблема соціальної установки.
Соціальна психологія з’ясовує, яким чином, тобто в яких конкретно
групах, особистість, з однієї сторони, засвоює соціальні впливи (через
яку із систем її діяльності), а, з іншої сторони, яким чином, в яких
конкретних групах вона реалізує свою соціальну сутність (через які саме
види спільної діяльності).
Підхід до особистості як суб’єкта спілкування визначається наступними
характеристиками:
– типологічної (виходячи з якої, визначаються типологічні властивості
особистості та їхня реалізація у спілкуванні);
d
v
?
¶
Ae
F
b
d
t
v
?
?
¶
?
A
Ae
???????¤?¤?$??????- статусної (соціально-психологічний статус
особистості в її соціально-психологічних властивостях);
– диспозиційної (визначає фіксовану в соціальному досвіді особистісну
схильність до спілкування);
– функціональної (визначає функції особистості як суб’єкта спілкування);
– технологічною (визначає рівень комунікативної компетенції особистості,
її володіння навиками соціально-психологічної взаємодії).
На базі аналізу типологічних особливостей особистості формується її
психограма як суб’єкта спілкування. У короткому викладенні вона має
наступний вигляд:
Психологічні особливості.
Психологічні процеси:
а) сприйняття; б) пам’ять; в) уява; г) мислення.
Психічні стани:
а) утома; б) апатія; в) стрес; г) тривожність; д) депресія; е) збудження
та інші.
Психічні відношення:
а) емоціональні; б) вольові; в) інтелектуальні та інші.
Щодо моральних якостей особистості, то вони носять тільки соціально
значущий характер. З численних моральних якостей можна виділити
гуманізм, людяність, доброту, милосердя, совість, терпимість, ідейність,
патріотизм, принциповість, ввічливість, єлність слова та діла,
самозреченість, благородство, сором’язливість, переконання, миролюбство,
вірність, відповідальність. Звичайно, тим чи іншим індивідам властиві і
багато негативних, аморальних якостей. До них, наприклад, можна віднести
егоїзм, грубість, тунеядство, боягузтво, цинізм, наклепництво,
зверхність, мстивість. Багато рис особистості відносяться одночасно і до
психологічних, і до моральних якостей. Наприклад, гуманізм,
переконаність, сильний характер, емоції, мужність. Поняття
“морально-психологічний клімат колективу” підкреслює, крім усього
іншого, єдність моральних та психологічних якостей, які властиві членам
даної соціальної спільності.
Усі як позитивні, так і негативні соціально значущі якості є продуктом
впливу суспільства, соціальних спільностей, окремих людей на дану
особистість, а також продуктом самовиховання. Сформовані ж суспільством
і самою людиною її якості справляють величезний вплив на розвиток як
суспільства, так і самої особистості. Саме тому ці якості, риси
особистості називають соціально значущими.
4. Психологічні проблеми особистості
Особистісний зміст психологічних проблем дуже різноманітний:
суперечності, невідповідності, зриви, відхилення спостерігаються майже в
усіх психічних якостях особистості. Тому психологічні проблеми
особистості доцільно розглядати у певній системі. Як таку доцільно
використовувати психологічну структуру особистості, відтак за
особистісним змістом психологічні проблеми можуть належати до різних
вимірів структури особистості – соціально-психолого-індивідуального,
діяльнісного, генетичного – та до їх під структур, компонентів і рівнів
розвитку.
1. Соціально-психолого-індивідуальний вимір:
підструктура спілкування – соціально-психологічні проблеми, що
виявляються у неадекватному або суб’єктивно незадовільному становищі
особистості в групі, у складнощах інтегрування в колектив, у труднощах
спілкування (відсутність спільної мови з оточенням, нездатність до
розуміння та взаємодії, неадекватні емоційні стереотипи спілкування),
проблема індивідуальної та групової самотності, міжособистісні конфлікти
тощо;
підструктура спрямованості – ідеаційні, світоглядні проблеми, труднощі
становлення спрямованості, втрата сенсу життя, слабкість мотиваційної
сфери, низький рівень інтересів, безплідна боротьба мотивів, відсутність
адекватного професійного самовизначення, розпливчастість життєвої
перспективи;
підструктура характеру – проблеми становлення, функціонування адекватних
рис характеру, важкий характер, прояви агресивності,
безвідповідальності, жорстокості, невитриманості, негативні прояви
акцентуйованих рис характеру;
підструктура самосвідомості – труднощі самоусвідомлення власних
позитивних або негативних якостей особистості, неадекватна (завищена або
занижена) самооцінка, нездатність до самоконтролю, до саморегуляції в
екстремальних ситуаціях, низький рівень самонавчання, самовиховання,
відсутність потягу до самореалізації та самоствердження як причина
незадовільного становища у групі та суспільстві;
підструктура досвіду – проблеми формування професійної компетентності та
життєвого досвіду, що виявляються у недостатньому рівні засвоєння знань,
умінь, навичок, в їхній відірваності від життя, у нездатності до їх
практичного використання;
підструктура інтелекту – функціонально-психологічні проблеми, які
визначаються недостатнім рівнем розвитку сенсорної культури, уваги,
спостережливості, пам’яті, мислення, уяви, в цілому – інтелектуальної
сфери особистості, що не дає змоги успішно виконувати діяльність на
рівні професійної майстерності, сенсорна деривація або перевантаження
інформацією;
підструктура психофізіологічних якостей – психофізіологічні проблеми, що
виникають при нескомпенсованому в індивідуальному стилі діяльності
прояві негативних рис темпераменту, низька працездатність та перевтома
при неврахуванні індивідуальних вимог до режиму праці й відпочинку,
монотонія, психобіологічні проблеми, що випливають із статевих
особливостей індивіда.
2. Діяльнісний вимір:
потребнісно-мотиваційний компонент – розлад мотиваційної сфери,
невідповідність потреб, мотивів і цілей одне одному, низький рівень
мотиваційної діяльності, неадекватний рівень домагань, дисгармонія
мотиваційної сфери;
інформаційно-пізнавальний компонент – неадекватність (обмеженість,
помилковість, перенасиченість, несвоєчасність тощо) формування
інформаційної основи прийняття рішень, неадекватна картина світу,
безсистемність знань;
ціле утворюючий компонент – нездатність до прийняття адекватних рішень,
неадекватність цілей засобам їх реалізації, недостатній рівень розвитку
інтелектуальних умінь при постановці завдань;
результативний компонент – нездатність до досягнення кінцевого
результату, що адекватний меті, низька продуктивність, брак, помилки та
аварійність у роботі, низька вольова регуляція діяльності, нездатність
до швидкого формулювання необхідних навичок;
емоційно-почуттєвий компонент – дисгармонія емоційно-почуттєвої сфери,
неадекватна емоційна регуляція поведінки та діяльності, низький рівень
емоційної психорегуляції, домінування негативних емоцій, індивідуальна
схильність до стресів.
3. Генетичний вимір:
проблеми, пов’язані з недостатнім або надмірним розвитком здібностей і
неадекватним ставленням до них самої людини та оточуючих, вікові
проблеми, що виникають з неадекватним переходом від одного етапу
розвитку до іншого, при незадовільному доланні перехідних кризових
станів.
Отож психологічні проблеми особистості мають складний характер,
різноманітні ознаки й охоплюють усі сторони буття людини. Їхня
складність полягає, зокрема, і в тому, що вони як правило, не виступають
ізольовано, а тим чи іншим чином зачіпають усю особистість.
Висновки
Отже, можна сказати, що людина як продукт тривалої еволюції
матеріального світу є матеріальною (природною) істотою, але вона –
людська природна істота, тому сутність її визначається сукупністю всіх
суспільних відносин
Індивід – окрема людина, виступає як єдність соціального і біологічного,
як цілісна система. Тільки в суспільстві він стає суспільним індивідом,
а його життєдіяльність – соціальною життєдіяльністю. Кожний індивід
пізнає, оцінює, мислить і діє індивідуально, намагаючись створити умови
для задоволення своїх потреб. Оскільки процес реалізації його життя
здійснюється в суспільстві, то його індивідуальна діяльність постає як
суспільна, адже утримує в собі певні загальні риси, властиві іншим
індивідам, суспільству в цілому.
Особистість – це соціокультурна якіцсть індивіда. В літературі існує
чимало різнопланових визначень особистості: філософські, соціологічні,
психологічні. Власне, поняття “особистість” фіксує передусім загальне
для окремих індивідів – людську індивідуальність, яка завдячуючи
культурі, виявила, розвинула і зберегла себе. Нині настійно
утверджується в суспільній свідомості думка, що особистість – не
одиничне, навіть не особливе, а монадне утворення, позяак може
репрезентувати весь Всесвіт, стиснутий у межах одного індивіда.
Соціальне, інтимно-особистісне пересікається у фокусі індивідуальності,
створюючи її неповторність. “Особистість” та “індивідуальність” –
діалектично взаємопов’язані поняття, що розкривають співвідношення
загального, особливого та одиничного в індивіді. При цьому поняття
“особистість” розкриває зміст сутності людини, а поняття
“індивідуальність” – форму прояву її. Як зазначав С. Рубінштейн,
“властивості особистості аж ніяк не зводяться до її індивідуальних
особливостей. Вони включають і загальне, і особливе, і одиничне.
Особистість тим значиміша, чим більше в індивідуальному відбитті
представлено у ній загальне. Індивідуальні властивості особистості – це
не одне й те саме, що особистісні властивості індивіда, тобто
властивості, які характеризують його як особистість”.
Таким чином, особистість визначається як стійка сукупність соціально
значущих рис, що характеризують індивіда як представника певної
спеціальності або суспільства. Поняття “особистість”, як правило,
використовується для відображення соціальності людини, різних її
проявів.
Список використаної літератури
Витоки поняття “особистість” та його концептуалізація у вітчизняній
психології ХІХ ст. // Психологія: Збірка наукових праць національного
пед. ун–ту ім. М. П. Драгоманова. – К., 1999. – Вип. 3 (6). – С. 8–14.
Немов Р.С. Психология. В 3 т. – М., 1995. – Т. 1.
Проблема особистості у творчості В. В. Зеньковського // Міжнародний
семінар з гуманістичної психології та педагогіки (Рівне, 1998 р.): Тези
доповідей та повідомлень. – Рівне, 1998. – С. 56–57.
Сабуров А.С. Психология: Курс лекций. – К., 1996.
Філософсько-психологічні проблеми особистості // Психологія: Збірка
наукових праць національного пед. ун-ту ім. М. П. Драгоманова. – К.,
1999. – Вип. 1 (4). – С. 5–10.
Франкл В. Человек в поисках смысла. – М., 1990.
PAGE
PAGE 4
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
