HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com –
рефератний сайт №1 в Україні!
Реферати, контрольні роботи, курсові та дипломні роботи з 70-ти
напрямків. БЕЗКОШТОВНО!
РЕФЕРАТ
на тему:
“Освітньо-видавнича діяльність “Просвіти”
на західноукраїнських землях”
ПЛАН
Вступ
1. Історія та особливості виникнення товариства “Просвіта” на
західноукраїнських землях
2. Освітньо-видавнича діяльність “Просвіти”
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
На кінець ХІХ ст. вимоги національно-політичного характеру посідали у
суспільно-політичному житті Західної України дедалі значніше місце,
поступово набираючи загальноукраїнського масштабу. Галицькі українці,
наприклад, створюють свої організації, впроваджують українську мову в
школах. Важливу роль у формуванні національної свідомості та піднесенні
культурно-освітнього рівня народу відіграло створення у 1868 р. (у
Львові) товариства „Просвіта”.
Українська інтелігенція через просвітянські товариства відроджувала
національну самосвідомість народу.
На громадських засадах створювались і відкривались книгозбірні
української літератури, видавалися книжки та часописи, влаштовувалися
курси й лекторії з українознавства, збиралися матеріали для
історико-етнографічних музеїв, влаштовувалися літературно-музичні вечори
та українські національні свята.
Діяльність громадського культурно-освітнього товариства „Просвіта” в
Галичині, заснованого кращими представниками української
інтелігенції 1868 р., була одним із помітних явищ вітчизняної
історії другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст. Ця громадська
організація відіграла активну роль у формуванні національної
самосвідомості українців. Товариство пропагувало рідну мову через
популярну літературу, часописи, що знайшли своє місце не лише в сотнях
читалень, а й у тисячах помешкань галичан, їх сусідів, а також серед
українців, які виїжджали в пошуках кращої долі чи на заробітки за
кордон. „Просвіта” сприяла поширенню основ економічних знань серед
населення, а також кращих здобутків української та світової культури.
На кінець XIX ст. „Просвіта” за популярністю серед населення суперничала
з церквою. „Просвіта” ініціювала створення друкованого органу
народовців „Діло”, а також першої політичної організації народовців.
1. Історія та особливості виникнення товариства “Просвіта”
на західноукраїнських землях
Товариство «Просвіта» в Галичині народилося на противагу антиукраїнським
течіям у культурному житті: колонізаторській, підтримуваній цісарською
владою, — з одного боку, і русофільській, — з другого.
Для опрацювання статуту Товариства був створений комітет із
представників академічної молоді, а також із таких діячів, як доктор
Корнило Сушкевич, Михайло Коссак, професор гімназії Павлин Свєнціцький
та ін. 2 вересня 1868 року Міністерство освіти дозволило заснувати
Товариство «Просвіта». Це стало підставою для скликання у Львові першого
загального збору. Його організація була доручена конституційному
комітетові на чолі з професором академічної гімназії Анатолем
Вахнянином.
Загальний збір був скликаний 8 грудня 1868 в залі польської «Стрільниці»
на вулиці Курковій (тепер вул. Лисенка). На збір прибуло 65
представників, лише один із них, отець Йосип Заячківський, не був
мешканцем Львова.
Програма майбутньої праці «Просвіти» була коротко сформульована у
виступі студента Андрія Січинського:
«Кожний нарід, що хоче добитися самостійности, мусить передусім дбати
про те, щоби нижчі верстви суспільности, народні маси піднеслися до тої
степени просвіти, щоб ця народна маса почула себе членом народнього
організму, відчула своє горожанське й національне достоїнство й узнала
потребу існування нації як окремішньої народної індивідуальности; бо
ніхто інший, а маса народу є підставою усього».
Головою новоствореного Товариства збір обрав Анатоля Вахнянина, а до
виділу (керівного органу) — Олександра Борковського, Івана
Комарницького, Михайла Коссака, Максима Михаляка, Омеляна Огоновського,
Омеляна Партицького, Юліана Романчука, Корнила Сушкевича і Корнила
Устияновича. Вирішено було створити українську бібліотеку з читальнею і
щорічно видавати календар для народу.
Загальний збір «Просвіти» отримав привітання від українських
народовських громад Бережан, Тернополя, Перемишля, Станіславова і
Чернівців, від студентських товариств «Січ» і «Основа» у Відні. Вітальні
телеграми надійшли з Чехії, Сербії та Словаччини. Тим часом
москвофільське «Слово» назвало Товариство «польською інтригою».
Щоб роз’яснити мету Товариства, його виділ звернувся 11 лютого 1869 року
зі спеціальною відозвою до народу. У ній указувалося, що «поза школою не
знаходить українська дитина ніякого духовного корму, через котрий
самосвідомість, моральність і добробут у народі могли би чимраз більше
розвиватися».
Товариство працювало у складних умовах. Воно не мало приміщення, а тому
наради і засідання проводили вдома у К. Сушкевича або А. Вахнянина.
Плідно працювала просвітницька секція, шо розпочала видавати для народу
популярні книжечки і готувати підручники для єдиної української
гімназії. Редактором популярних видань став письменник Юрій Федькович.
Товариство домовилося про книгообмін з польськими та чеськими освітніми
товариствами.
26 травня 1870 року відбувся другий загальний збір Товариства. І знову
довелося просити приміщення у польської «Стрільниці». Збір визначив нові
принципи роботи «Просвіти».
На Товариство відразу почалися нападки як намісництва і староств, так і
русофільського «Слова». Однак просвітня робота набирала сили. За два
роки було засновано три нові філії «Просвіти», організовувано читальні,
почали видавати друкований орган “Письмо з «Просвіти», а з 1880 року під
редакцією члена виділу «Просвіти» Володимира Барвінського стала виходити
народовська політична газета «Діло». Широка популярність Товариства
змусила галицький сейм надати йому 1000 срібних «запомоги», яку згодом
збільшено на 50 відсотків.
30 листопада 1880 року з ініціативи В. Барвінського скликано перше
українське народне віче у Львові. Віче було однією з форм політичної
роботи Товариства. Зі зміною ситуації політична боротьба могла мати для
«Просвіти» непередбачені наслідки. Зваживши на це, члени виділу (Омелян
Огоновський, Юліан Романчук, Олександр Огоновський, Олександр
Стефанович, Іван Белей, Кость Левицький та інші) вирішили створити перше
українське політичне товариство «Народна Рада», яке б співпрацювало з
«Просвітою». 1884 року було засновано ремісниче товариство «Зоря», його
очолив один із керівників «Просвіти» Василь Нагірний.
2. Освітньо-видавнича діяльність “Просвіти”
Згідно з першим статутом “Просвіта” визначалася як науково-
просвітницька організація, яка збирає і видає народні пісні, казки,
перекази, “все, що уможливлює вивчення народу, його історії; а також
популярні твори з усіх галузей науки, які відповідали б поняттям народу
та його потреб”. Йшлося про те, що мета Товариства не просто в
“постачанні народові духовної їжі взагалі ”, а в “просвіті його в
національній свідомості”. І на перших порах вона справді обмежувала свою
діяльність книгодрукуванням. Лише в перші роки було видано шість
збірників “ Зоря”, два випуски календарів, окремі художні твори.
Але просвітяни розуміли – мало було лише видавати книжки. Виникла
необхідність ознайомлення з ними широких верств суспільства,
якнайповніше задоволення потреб населення в українському друкованому
слові. Це вимагало і збільшення аудиторії, і розширення палітри
пропонованої народу літератури.
Отже, невдовзі Комітет “Просвіти” ініціював створення
бібліотек-читалень, активізував поштову розсилку книг і часописів в
міста і села Галичини, де на той час вже діяли осередки (філії)
Товариства, почав залучати до співпраці ширше коло авторів-письменників,
літераторів, освітян. Найвизначніші літературно- наукові твори
друкувалися, як правило, в “Зорі”, газетах “Читальня” та “Письмо з
“Просвіти”, щорічнику “Народний календар”.
Однак, визнаючи заслуги товариства у справі просвіти народу, Михайло
Драгоманов – видатний український просвітитель, вчений і громадський
діяч, вказував на необхідність реалізації товариством, поряд з
просвітницькою, функції “самопізнання народу”. Це стосувалося,
насамперед, етнографії. “Ми говоримо вже про інші цілі, яким могли
служити етнографічні збірники саме в Галичині, – підкреслював він, –
хоча б, наприклад, підняттю народного самопізнання або надання молодій
галицькій літературі величезних багатств, які полягали в пам ‘ ятниках
народної словесної творчості і на якій галицька інтелігенція могла б
повчитися і пошукованої для неї руській мові – справі досі не зайвій для
багатьох!”.
Один з найважливіших напрямів діяльності “Просвіти” в 70-і роки XIX
століття став рух за українізацію освіти. Його очолив тодішній Голова
Товариства – визначний політичний діяч, посол Сейму Юліан Лаврівський
(1821-1873), людина віддана своїй справі. Це він допоміг просвітянам
дістати від уряду субсидію. На отримані кошти Товариство змогло найняти
адміністратора і редактора популярних видань, розширити випуск книг для
народу.
Ним були підготовлені і подані звернення до Міністерства освіти у Відні
з проханням ввести українську мову в початкових класах, урядових
установах. За його ініціативою була подана петиція до сейму про
впровадження української мови як мови викладання у вищих класах
академічної гімназії у Львові.
Стараннями Ю. Лаврівського “Просвіта” домоглася налагодити
розповсюдження українських підручників на Буковині, Закарпатті,
розпродаж своїх видань через книгарню в Угорщині. Він запроваджує при
Товаристві стипендійний фонд, опікуючись бідною шкільною молоддю.
В ці роки просвітяни зосереджують свою увагу на друку посібників і
підручників для шкіл, знаходження відповідних фахівців, які вміли би
популярно викладати. Добрий приклад подав професор учительської гімназії
Омелян Партицький, який уклав “Читанку для сільських людей” під назвою
“Зоря”, “Народний календар”, які мали неабиякий успіх. Не менш
популярним в народі стала книга К. Селецького “Катехизм для дітей”. У
1871 році просвітяни починають вести курс українського читання і письма
для урядових службовців.
Товариство швидко зростає. Шириться його мережа, активізується
діяльність повітових і сільських осередків. “ Просвіта” стає засновником
ряду фахових товариств, які відіграли важливу роль в
національно-культурному відродженні Галичини. Це – товариства “Народна
торгівля”, львівських ремісників “Зоря”, Українське Педагогічне
Товариство та ін. Саме за ініціативою просвітян і за їх безпосередньої
участі в 1873 році було створено Літературне Товариство імені Тараса
Шевченка, яке пізніше стало Науковим і яке неофіційно репрезентувало
українську національну науку.
“Просвіта” була чи не єдиною тоді організацією, яка займала чіткі ідейні
позиції народовців, її члени брали участь у ряді громадсько-політичних
акцій, зокрема, святкуванні у 1880 році скасування панщини, домоглася
заснування першої україномовної щоденної газети “Діло”. Такі її діячі як
О. Огоновський, Ю.Романчук, О.Стефанович, Д. Белей, К. Левицький стали
лідерами політичного життя, провідниками патріотичних починань. За
участю просвітян у 1888 році постає самостійна політична організація
народовців “Народна Рада”. Однак “Просвіта” продовжує виконувати свою
основну функцію – поширювати освіту серед народу, формувати національну
свідомість.
Отже, у другому десятилітті своєї діяльності “Просвіта” почала
відігравати справді провідну роль у громадському і культурному житті
Західної України. Маючи в своїх рядах значну кількість членів,
товариство змогло охопити своєю діяльністю міста і села Галичини,
розгорнути справді масовий рух за українізацію краю.
T
f
c
¤
¦
T
f
¤
?
???????¤?¤?$??????899 року, більшість народовців оформилася в
Національно-демократичну партію на чолі з Юліаном Романчуком і Костем
Левицьким. Галицька інтелігенція долає консерватизм. Замість самоназви
«русин» («руський») поширюється назва «українець» («український»).
Водночас запроваджувано фонетичний правопис до популярних видань
«Просвіти». Просвітницьку діяльність широ підтримує духовенство, зокрема
тодішній станіславівський єпископ Андрей Шептицький.
Почуття єдності західних і наддніпрянських земель виявилося під час
святкування 12 листопада 1905 року ювілею гетьмана Богдана
Хмельницького. На той час за прикладом Галичини організовуються освітні
товариства під назвою «Просвіта» на землях Наддніпрянщини: спочатку — в
Одесі, а згодом — у Катеринославі, Житомирі, Кам’янці-Подільському,
Києві, Чернігові, Миколаєві. Цікаво, що власні читальні «Просвіти» мали
переселенці навіть на далекосхідному Зеленому Клині та в Америці.
Починаючи з 1906 року, «Просвіту» очолювали доктор Євген Олесницький
(усього 4 місяці) та Петро Огоновський. 1 листопада 1910 року головою
Товариства став судовий радник Іван Кивелюк, який виконував ці обов’язки
аж до 1922 року. За його головування «Просвіта», попри тяжке воєнне
лихоліття, досягла небачених висот.
На загальному зборі Товариства в 1912 році було прийнято новий статут,
який поставив завдання широкої культурно-освітньої роботи. Вона
передбачала діяльність народного театру і кінотеатру, проведення
народних свят, з’їздів і краєзнавчих походів, організацію книгозбірень,
народних музеїв, публічних читалень, книгарень, друкарень та інших
підприємств, різних курсів і шкіл (народних, середніх, вищих,
господарських, промислових, торговельних), ведення зразкових
господарств, садів тощо.
Наприкінці 1913 року «Просвіта» мала 77 філій і 2648 читалень. Масово
почали створюватися бібліотеки. У віддалені місцевості книжки надходили
безплатно. Важливе місце у просвітній праці посіли виклади і відчити,
«курси вищої освіти», курси навчання неписьменних. «Просвіта»
підтримувала жваві зв’язки з українцями Закарпаття, Хорватії, Боснії,
Сполучених Штатів Америки, з багатьма освітніми організаціями.
До важливих здобутків «Просвіти» належить святкування ювілейних
річниць — 50-річчя від дня смерті Тараса Шевченка, 100-річчя від дня
народження Маркіяна Шашкевича, 50-річчя «Руської Бесіди», 40-річчя
письменницької діяльності Івана Франка. 13 грудня 1913 року «Просвіта»
взяла участь у події надзвичайної ваги — митрополит Андрей Шептицький
передав громадськості Львова Національний музей, який він заснував. При
цьому «Просвіта» подарувала музеєві цінні пам’ятки зі свого архіву.
Кілька місяців тривали ювілейні Шевченківські урочистості. Цікаво, що
читальні та філії, засновані 1914 року, мали ім’я Тараса Шевченка. У
масову маніфестацію перетворився «Краєвий Шевченківський здвиг»
українських руханкових, пожежних і стрілецьких організацій, що відбувся
28 грудня 1914 року. Свою майстерність показали згуртовані в «Соколах»,
«Січах» та «Стрілецьких куренях» галицькі юнаки.
Російська окупація Львова завдала значної шкоди «Просвіті». Було знищено
бібліотеки, читальні, репресовано активних діячів. Деякі з них змушені
були виїхати за межі Галичини. Навіть після російського відступу воєнний
стан унеможливив Товариству розгорнути свою діяльність. Та все ж вона
активізувалась у 1918 році, коли Україна воскресла до державної
незалежності. Товариство «Просвіта» допомогло сформувати Міністерство
освіти ЗУНР.
Терор польської окупаційної влади не оминув і «Просвіту». Заарештованого
голову Товариства Івана Кивелюка було вивезено до табору інтернованих
біля Кракова.
Лише від початку 1920 року знову пожвавилося просвітянське життя. Щоб
піднести народний рух, у грудні 1920 року було проведено «Свято
Просвіти», а через два місяці відзначено 60-річчя від дня смерті Тараса
Шевченка, під час якого створено видавничий фонд «Учітеся, брати мої!».
Про розмах організаційної праці в «Просвіті» свідчать такі дані: за
п’ять повоєнних років число філій зросло до 96, а читалень «Просвіти» —
до 2934, що перевищило передвоєнні дані відповідно на 9 і 65 одиниць.
Організаційні успіхи затьмарювали великі борги, які не давали можливості
просвітянам розгорнути діяльність на повну силу.
Розпочатий польською владою на зламі 20-30-х років брутальний наступ на
українську культуру призвів до сумних наслідків. Значно скоротилося
число читалень і безпосередніх членів «Просвіти», різко зріс в умовах
тодішньої економічної кризи її борг.
Але Товариство не здавалось і вже 1934 року мало 3046 читалень і близько
500 тисяч членів. Відновлено і відкрито нові читальні. За редакцією
професора Василя Сімовича далі виходив ілюстрований науково-популярний
місячник «Життя і Знання». Видавалися книжки фірми фонду «Учітеся, брати
мої!» — для найширшого загалу української громадськості, новорічні
календарі. Просвітяни організували конференції та перевишкіл
бібліотекарів і керівників гуртків самоосвіти й аматорських театрів.
1936 року «Просвіта» мала 83 філії, 3210 читалень, 1207 домівок, 3209
бібліотек із фондом 688 186 книжок, 2185 театральних гуртків, 1115
хорів, 138 оркестрів, 550 гуртків самоосвіти, 86 курсів для неписьменних
і 262 гуртки просвітянської молоді.
У наступні два роки справи були ще кращими. Лише активних членів
налічувалося близько півмільйона. Працювало 11 комісій
(просвітньо-організаційна, освітньо-виховна, видавнича, бібліотечна,
господарсько-фінансова, театрально-співова, для поборювання
неписьменності та інші).
Урочисто відзначено 70-річчя заснування «Просвіти». 22 травня 1938 року
відбулося богослужіння, яке відправив єпископ Микита Будка. Андрей
Шептицький освятив новий біло-золотистий прапор «Просвіти» з написом: «В
силі духа-перемога народу!». Цей прапор вигаптували жінки з «Народного
мистецтва» за проектом Святослава Гординського. Прапор увінчали
стрічками голова Наукового Товариства імені Шевченка професор Іван
Раковський, голова «Рідної школи» професор Іван Галущинський,
представник української кооперації та інших організацій.
Після 1937 року «Просвіта» переживала тяжкі часи. Польська влада
закривала читальні, особливо на північно-західних землях. Комуністи
намагалися через низові читальні пропагувати «великі перетворення» за
Збручем. У таких умовах 8 червня 1939 року відбувся в «Театрі
Ріжнорідностей» останній загальний збір «Просвіти». Він обрав головою
Товариства отця Юліана Дзеровича.
1939 рік став останнім роком існування «Просвіти» на наших землях.
Сталінські опричники знищили у центральному будинку Товариства (площа
Ринок, 10) його архів, цінні історичні документи і рукописи, друковану
продукцію. Так вони вчинили з осередками «Просвіти» і в інших містах і
селах. Не дозволили відновити роботу «Просвіти» і гітлерівські окупанти.
Відтоді Товариство «Просвіта» існувало лише за межами України, де
українські емігранти відсвяткували його сторічний ювілей.
Висновки
Таким чином, на початковому етапі діяльності “Просвіта” на
західноукраїнських землях носила характер науково-просвітнього
товариства, а її членство обмежувалося вузьким колом інтелігенції. З
часом вона мала численні первинні осередки, гуртки, читальні та
бібліотеки, що у повітах об’єднувалися у філії, а ті погоджували
напрямки праці з Головним Виділом у Львові. При такій організації роботи
відбувався двосторонній рух інформації та вміло координувалася
діяльність усіх її складових.
Найдійовішою формою праці “Просвіти” стало друкування книжок українських
авторів і поширення їх через мережу бібліотек та книгарень. Багато
зусиль вона спрямувала на випуск українських підручників для шкіл.
“Просвіта” фактично започаткувала національне шкільництво у Галичині.
Вийшла друком і швидко розповсюдилась серед селян і міщан читанка „Зоря”
О. Партицького. Лише за 1869 – 1876 рр. Товариство видало 43 назви
книжок загальним накладом майже 390 тис. примірників. Окремі з них
виходили накладом від 1000 до 10000 тис. примірників і поширювались за
низькими цінами, а бібліотеки, ремісничі й інші товариства задля
пропаганди ідей “Просвіти” одержували їх безкоштовно. Важливу роль у
становленні і розвитку видавничої діяльності Товариства відіграв випуск
щорічних календарів “Просвіти”.
Товариство брало активну участь у громадсько-політичному житті краю, як
провідник народовського руху захищало політичні й громадські права
українців перед крайовою й загальнодержавною владою, домагалося
створення українських шкіл для дітей, впровадження української мови у
середніх і вищих навчальних закладах, організовувало курси ліквідації
неписьменності. Керівництво “Просвіти” – активний учасник підписання
польсько-української угоди 1869 р. виступало на переговорах між
народовцями і москвофілами, стало ініціатором створення газети
народовців „Діло”, кафедри української історії у Львівському
університеті.
“Просвіта” – організатор масових мистецьких дійств (концертів, вистав,
фестин тощо) в читальнях і Народних Домах, де пропагувалися твори
національної культури. Товариству належить неоціненна заслуга у
популяризації творчості Т. Шевченка в Галичині: організації щорічних
його роковин, ювілейних дат, святкових концертів, вечорів, академій,
видань творів Кобзаря та науково-популярних праць про нього. “Просвіта”
урочисто відзначила ювілеї М. Шашкевича, І. Франка. Товариство
популяризувало українську музику. Видавало збірку „Руський співаник”, де
поміщено твори А.Вахнянина, С. Воробкевича, М. Лисенка, О. Марковича та
ін.
“Просвіта” розгорнула широку господарсько-економічну діяльність.
Товариство заснувало ощадні й позичкові каси, крамниці. Були відкриті
сільськогосподарські й торговельні школи та гуртки, видавалась популярна
сільськогосподарська література, підручники з порадами, як підвищити
агротехнічну культуру виробництва. При Головному Виділі працювала
дворічна школа для забезпечення кадрами кооперативів. У 1909 р.
Товариство провело перший український просвітньо-економічний конгрес,
який визначив найважливіші напрямки господарсько-освітньої діяльності
“Просвіти”.
При Товаристві було організовано низку жіночих, молодіжних, спортивних
та військово-патріотичних об’єднань. “Просвіта” дала життя українському
педагогічному товариству, „Рідній школі”, „Соколу”, „Пласту”, „Союзу
українок”, „Лугу”, „Сільському Господарю”, „Маслосоюзу”, „Народній
торгівлі” та багатьом іншим. Наукові завдання від “Просвіти” перейняло
Наукове товариство ім. Т. Шевченка. Національне гартування у “Просвіті”
надавало людям міцності духу в рядах Січового Стрілецтва, Організації
Українських Націоналістів, Українській Повстанській Армії.
Список використаної літератури
Гарат Р.М. Роль Товариства “Просвіта” в підвищенні освітнього рівня
населення Галичини // Питання історії України: Зб. наук. ст. – Чернівці:
Золоті литаври, 1999. – Т. 3. – С. 107-115.
Гарат Р.М. Товариство “Просвіта” в Галичині між двома світовими війнами
// Питання історії України: Зб. наук. ст. – Чернівці: Золоті литаври,
2003. – Т. 6. – С. 148-152.
Драгоманов М.П. Літературно-публіцистичні праці. У 2-х тт. – К: Наук.
думка, 1970. – Т. 1. – С. 236.
Ковба Ж.М. “Просвіта” – світло, знання, добро і воля українського
народу. – Дрогобич: “Відродження”, 1993. – С. 12-13.
Коновець О.Ф. Просвітницький рух в Україні XIX – першої третини XX ст. –
К.: Хрещатик, 1992. – С. 25-27.
Нарис історії “Просвіти” / Р.Іваничук, Т.Комаринець, І.Мельник,
А.Сердюк. Львів-Краків-Париж: Просвіта, 1993. – С. 10-11.
Сторіччя матері “Просвіти”. Нарис історії матірного т овариства
Просвіти. – Вінніпег-Манітоба, 1968. – С.6-8.
Студинський К. Кореспонденція Якова Головацького // Записки Наукового
Товариства імені Т.Г.Шевченка. – 1885. – Т.VІІІ-ІХ. –С.74.
Субтельний О. Україна: історія. – К.: Либідь, 1991. – С. 200-207.
PAGE
PAGE 4
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
