.

Соціогенетичний підхід до розвитку психіки дитини в працях Е.Дюркгейма (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
127 2625
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com –
рефератний сайт №1 в Україні!

Реферати, контрольні роботи, курсові та дипломні роботи з 70-ти
напрямків. БЕЗКОШТОВНО!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Соціогенетичний підхід до розвитку психіки дитини

в працях Е.Дюркгейма”

ПЛАН

Вступ

1. Біографічна довідка

2. Основні ідеї соціогенетичної концепції розвитку психіки дитини
Е.Дюркгейма

Список використаної літератури

Вступ

Родоначальником французького соціологічного напрямку в психології
прийнято вважати соціолога Е.Дюркгейма (1858-1917).

На його думку, психічний розвиток – це виховання, засвоєння вірувань,
почуттів інших людей. Сприйняті ззовні думки й емоції визначають
характер щиросердечної діяльності дітей.

Розвиваючись, дитина повинна засвоїти зібраний людський досвід, традиції
і звичаї. Це відбувається завдяки наслідуванню, що у суспільстві має
таке ж значення, як спадковість у біології. Зі здатністю до наслідування
дитина народжується.

Даний підхід до розвитку психіки отримав назву соціогенетичний підхід.
Спробуємо розглянути основні ідеї Е.Дюркгейма щодо соціогенетичного
підходу до розвитку психіки.

1. Біографічна довідка

Еміль Дюркгейм (фр. Emile Durkheim; 15 квітня 1858, Епіналь, Франція — †
15 листопада 1917 Париж, Франція) — французький соціолог і етнолог.

Вважається одним з засновників соціології як науки, що оперує власними
емпіричними методами, які служать не тільки ілюстрацією до різноманітних
гіпотез, а головним чином для їх доказу. В академічному курсі історії
класичної соціології ім’я Еміля Дюркгейма стоїть поряд з такими
засновниками наукової соціології як Макс Вебер, Фердінанд Тьонніс та
Георг Зіммель.

Еміль Дюркгейм народився на північному сході Франції, у небагатій родині
раввіна. В дитинстві майбутнього автора соціологічної теорії готували до
релігійного поприща його предків, навчаючи давньоєврейській мові, Торі й
Талмуду. Проте він досить рано відмовився продовжити родинну традицію.
Біографи Дюркгейма підкреслюють, що значний вплив на це рішення зробила
його шкільна вчителька-католичка. Деякий час він відчував схильність до
католицизму, але католиком Дюркгейм не став, також не став він і
атеїстом. З юних років і до кінця життя він залишався агностиком.
Постійно підкреслюючи важливу соціальну й моральну роль релігії, він
зробив предметом своєї віри науку взагалі й соціальну науку зокрема.

В 1879 році Дюркгейм з третьої спроби поступив до Вищої Нормальної школи
(Ecole Normale Superieure) в Парижі, де одночасно з ним навчались
відомий філософ Анрі Бергсон та видатний діяч соціалістичного руху Жан
Жорес, з яким Дюркгейм підтримував дружні стосунки. Серед професорів
Нормальної школи найбільший вплив на формування поглядів майбутнього
соціолога зробили видатні вчені: історик Фюстель де Куланж і філософ
Еміль Бутру. Серед студентів Дюркгейм користувався великою повагою й
виділявся серйозністю, ранньою зрілістю думки та любов’ю до теоретичних
дискусій, через що товариші прозвали його «метафізиком».

Скінчивши в 1882 році Нормальну школу, Дюркгейм декілька років викладав
філософію в провінційних ліцеях. У 1885-1886 рр. він побував в науковому
відрядженні в Німеччині, де познайомився із станом дослідів й викладання
філософії й соціальних наук. Особливо велике враження на нього справило
знайомство з видатним психологом і філософом В. Вундтом, засновником
першої у світі лабораторії експериментальної психології.

В 1887 р. Дюркгейм був призначений викладачем «соціальної науки і
педагогіки» на філологічному факультеті Бордоського університету. Там же
в 1896 р. він очолив кафедру «соціальної науки» — фактично, першу
кафедру соціології у Франції.

З 1898 до 1913 р. Дюркгейм керував видавництвом журналу «Соціологічний
щорічник» (було видано 12 томів журналу). Працівники журналу,
прихильники Дюркгеймівських ідей, створили наукову школу, що отримала
назву «Французька соціологічна школа». Діяльність цього наукового
колективу посідала чільне місце у французькій соціології до кінця 1930-х
років.

З 1902 року Дюркгейм викладав у Сорбонні, де очолював кафедру «науки про
виховання», що згодом була перейменована в кафедру «науки виховання й
соціології». Викладацька діяльність була дуже інтенсивною, й багато з
його наукових робіт народилися з лекційних курсів. Дюркгейм був
блискучим оратором, і його лекції користувались великим успіхом.

Професійна діяльність займала головне місце в житті Дюркгейма, але, не
зважаючи на це, він брав активну участь в різних суспільних організаціях
і рухах. Він був людиною демократичних та ліберальних переконань,
прибічником соціальних реформ, що базувалися на наукових рекомендаціях.
Разом з тим Дюркгейм був супротивником революційного соціалізму,
вважаючи, що глибокі соціальні зміни відбуваються в результаті довгої
соціальної та моральної еволюції. З цих позицій він намагався примирити
ворогуючі класові сили, розглядаючи соціологію як наукову альтернативу
лівому та правому радикалізму.

Практична мета його професійної та суспільної діяльності полягала в
тому, щоб вивести французьке суспільство із тяжкої кризи, у якій воно
перебувало в останній чверті XIX ст. після падіння прогнилого режиму
Другої Імперії, поразки у війні з Пруссією та кривавого придушення
Паризької Комуни. У зв’язку з цим він активно виступав проти прибічників
відродження монархії та прихильників «сильної влади», проти реакційних
клерикалів та націоналістів, відстоюючи необхідність національної згоди
на республіканських, світських та раціоналістичних принципах, на основі
яких у Франції сформувалась Третя республіка.

Перша Світова війна завдала тяжкого удару по Французькій соціологічній
школі, поставивши під питання загальний оптимістичний настрій соціології
Дюркгейма. Деякі відомі працівники школи загинули на фронтах війни.
Загинув і син засновника школи — Андре, блискучий молодий лінгвіст і
соціолог, у якому батько бачив послідовника своєї справи. Смерть сина
прискорила смерть батька. Еміль Дюркгейм помер 15 листопада 1917 року у
Фонтенбло під Парижем у віці 59 років, не встигнувши завершити багато із
розпочатого.

Дюркгейм ввів у науковий обіг теоретичне поняття «колективних уявлень»
для позначення ідей, не запозичених з практичного досвіду, а ніби
нав’язаних людям самим суспільним середовищем. Такий погляд на
залежність мислення людини від пануючих у суспільстві уявлень розвинув
Леві-Брюль своєю теорією “дологічного мислення”.

2. Основні ідеї соціогенетичної концепції розвитку психіки дитини
Е.Дюркгейма

\

^

j

V?

\

j

X?

???????¤?¤?$?????? психіки надіндивідуальним нормам, зафіксованим у
“колективних уявленнях”.

У працях Е.Дюркгейма соціалізація трактується як результат духовного,
вербального спілкування людини з її оточенням, як результат засвоєння
нею суспільних „концептів”, „колективних уявлень”.

Еміль Дюркгейм, розглядаючи процес соціалізації, вважав, що активний
початок у ньому належить суспільству і саме воно є суб’єктом
соціалізації. «Суспільство, — писав він, — може вижити лише тоді, коли
між його членами є значна міра однорідності». Тому воно прагне
сформувати людину «за своїм взірцем». Тобто, утверджуючи пріоритет
суспільства в процесі соціалізації людини, Е.Дюркгейм розглядав останню
як об’єкт соціалізуючих впливів суспільства.

У роботах “Правила соціологічного методу” (1894), “Індивідуальні і
колективні уявлення” (1898) та інших працях Дюркгейм виходив з того, що
ідеологічні (“моральні”) факти – це свого роду “речі”, що ведуть
самостійне життя, незалежну від індивідуального розуму. Вони існують у
суспільній свідомості у вигляді “колективних уявлень”, які нав’язуються
примусово індивідуальному розуму.

Суспільство нав’язує нам цілі виховання, стверджує Дюркгейм, велить нам
розвивати в наших дітей, насамперед, ті якості, які ріднять їх із усіма
людьми. У силу яких же причин суспільство робить моральний тиск на
індивідів через суспільну думку і додає йому таке значення, що саме бере
на себе виконання цієї задачі? Відповідь Дюркгейма відбиває насущну
потребу часу: суспільство додає тій справі настільки важливе значення
тому, що воно почуває зацікавленість у ньому.

Дюркгейм пропонує фундаментальну аксіому. Він робить це насамперед із
прагнення спростувати тенденції психологізму в підході до виховання.
Критикуючи позицію, відповідно до якої виховання є явище головним чином
індивідуальне, Дюркгейм пише: “Для Канта і Мілля, для Гербарта і
Спенсера виховання має своєю ціллю, насамперед, реалізувати в кожному
індивіді визначальні ознаки людського роду в цілому, довівши їх до
найвищого ступеня їх можливої досконалості”.

Дюркгейм пише, що усі вчені з очевидністю розуміють: людська істота
формується лише поступово, у ході повільного становлення, що починається
при народженні для того, щоб завершитися лише в зрілому віці. Але при
цьому вони припускають, що становлення людини лише переводить
можливості, закладені в ній, у реальні форми буття, «актуалізує
потенційні, вивільняє приховані енергії, що вже існували, були закладені
у фізичному і психічному організмі дитини».

Е.Дюркгейм задається питанням “Для чого ж потрібний вихователь?” Він не
додає, відповідно до психологічного підходу, нічого нового до природних
задатків людини. Він скоріше лише протидіє тому, щоб існуючі потенції не
атрофувалися через бездіяльність, не ухилялися від свого нормального
напрямку або не розвивалися занадто повільно. Тому, – робить висновок
Дюркгейм, – умови місця і часу, стан, у якому перебуває індивід,
соціальне середовище, втрачають для педагогіки будь-який інтерес.

Антипсихологізм Дюркгейма має підстави. Він пише, стверджуючи, що
виховання – це явище головним чином індивідуальне. «Якщо представити, –
пише Дюркгейм, – що людина носить у самому собі всі зародки свого
розвитку, то тільки його одного треба спостерігати, коли ми намагаємося
визначити, у якому напрямку і якому образі цим розвитком варто керувати.
Важливо знати тільки, які у людини природні здібності і яка їхня
сутність. А наука, що має об’єктом опис і пояснення
індивідуальної людини, – це психологія. Тому видаєтьс, що її
повинно бути цілком достатньо для задоволення всіх педагогічних потреб».

Щоб розвінчати цю точку зору, Дюркгейм наводить аналіз виховання як
явища, обумовленого системою суспільних відносин. Насамперед, він апелює
до історії: “На жаль, ця концепція виховання виявляється в різкому
протиріччі з усім, чому учить нас історія: на справді не існує народу, у
якого вона коли-небудь застосовувалася б. Насамперед, не буває
виховання, повсюдно придатного для всього людського роду; більше того,
не буває, у відомому змісті, суспільства, де б різні педагогічні системи
не співіснували і не функціонували паралельно”.

Виховання як соціальний інститут нав’язується суспільством людині. Це
одна з основних ідей Дюркгейма відносно соціальних інститутів. Суть її
полягає в наступному. Кожен індивід, починаючи процес залучення до
соціального життя, знаходить готові форми або соціальності, згідно
дюркгеймівськой термінології, соціальні факти. Це можуть бути колективні
вірування, звичаї, мораль. Ми можемо додати сюди освіту, родину,
техносфру і т.п. «Колективні способи дії або мислення існують реально
поза індивідами, що постійно до них пристосовуються. Це речі, які
володіють своїм власним існуванням. Індивід знаходить їх готовими і не
може зробити так, щоб їх не було або щоб вони були іншими, ніж вони є».
І далі Дюркгейм підкреслює дуже важливу думку: індивід змушений
враховувати їх існування, і йому важко, практично неможливо, їх змінити.
Це відбувається тому, що вони в різній степені пов’язані з матеріальною
і моральною перевагою суспільства над його членами.

Розуміючи, що люди відрізняються не тільки по природним (расових,
етнічних і інших ознаках), але і по професійним спеціалізаціях, Дюркгейм
виводить спільність усіх людей з родової ознаки людини, тому зберегти
себе як людську істотиу ми можемо тільки завдяки впливу загального.
Дюркгейм пояснює сутність соціального як загального: «Але, скажуть нам,
явище може бути суспільним лише тоді, коли воно властиво всім членам
суспільства, або, принаймні, більшості з них, отже, за умови
загальності. Без сумніву, однак, воно всезагальне лише тому, що
соціально, а аж ніяк не соціально тому, що всезагальне. Це такий стан
групи, який повторюється в індивідів, тому що нав’язується їм».

Суспільство сформувало такий тип людини, який може бути зразком для
наслідування, і який вихователь повинен прагнути відтворити. Але при
цьому, згідно Дюркгейму, воно конструює його згідно своїм потребам. Він
неодноразово підкреслює, що людина, яку виховання повинне реалізувати в
нас, – це не та людина, яку створила природа, але та, яку хоче бачити
суспільство, а воно хоче, щоб вона була така, як вимагає внутрішній
устрій суспільства.

Список використаної літератури

Дюркгейм Э. Педагогика и социологии // Дюркгейм Э. Социологии. – М.:
Канон, 1995.

Дюркгейм Э. Предисловие ко второму изданию // Дюркгейм Э. Социология. –
М., 1995.

Праці Е.Дюркгейма «Моральне виховання», «Уроки соціології», «Соціологія
освіти», «Социология. Ее предмет, метод, предназначение», «Самоубийство»
и др.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020