.

Соціально-педагогічна діяльність в закладах інтернатного типу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
144 7974
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com –
рефератний сайт №1 в Україні!

Реферати, контрольні роботи, курсові та дипломні роботи з 70-ти
напрямків. БЕЗКОШТОВНО!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Соціально-педагогічна діяльність

в закладах інтернатного типу”

ПЛАН

1. Сутність соціально-педагогічної діяльності, її місце і значення в
закладах інтернатного типу

2. Посадові обов’язки та напрямки діяльності соціального педагога

3. Система позаурочної виховної діяльності шкіл-інтернатів

Список використаної літератури

1. Сутність соціально-педагогічної діяльності, її місце і значення в
закладах інтернатного типу

У багатьох країнах акцентується на значенні соціально-педагогічних ідей
у соціальній роботі (Німеччина, Норвегія, Україна та інші); у зв’язку з
цим соціальний педагог розглядається як педагогічно орієнтований
соціальний працівник, професійно підготовлений у сфері педагогіки до
спілкування у соціумі. У сім’ї, сімейно-сусідських та сільських
спільнотах, на вулиці та підприємстві, у загальноосвітній та професійній
школі, у лікарні, притулку, дитячому будинку або інтернаті для літніх
людей, у тюрмі — соціальний педагог впливає на формування гуманних,
моральних та психологічно комфортних міжособистісних відносин у соціумі.

Головний предмет діяльності соціального педагога та соціального
працівника — активізація соціально-культурних та соціально-педагогічних
функцій суспільства, сім’ї, кожної конкретної особистості.

Роль вчителя, який працює у закладі інтернатного типу, суттєво
відрізняється від ролі соціального педагога, у якого на першому місці не
навчальна, не освітня, а виховна роль, функції соціальної допомоги та
захисту. Соціальні педагоги та працівники мають сприяти розвитку, а
точніше саморозвитку особистості, створенню умов найбільшого
психологічного комфорту. Вони допомагають людям жити, забезпечують
консолідацію усіх сил та можливостей суспільства стосовно конкретного
клієнта, розвиваючи активність самого клієнта, особистості як суб’єкта
цього процесу. Вся енергія соціальних педагогів спрямована на те, щоб
надихнути людину, допомогти спільній діяльності, встановити гуманні,
доброзичливі стосунки, виявити доброту та милосердя під час спілкування.

Соціальний працівник та соціальний педагог завжди репрезентують інтереси
свого клієнта, розгортають назустріч цим інтересам та потребам сукупний
потенціал соціуму, різних інститутів суспільства, інтегрують різні
можливості та забезпечують їх доцільність на конкретному особистісному
рівні.

Оскільки соціальна робота має інтегральний характер, її представники
мають володіти якостями педагога, психолога, медичного працівника,
юриста, соціолога, державного службовця. Соціальні проблеми освіти
стосуються, по суті, всіх людей, а не лише учнів і педагогів. До них
відносяться проблеми, пов’язані зі створенням умов для отримання освіти.
У соціального педагога, що займається проблемами освіти, обов’язки
достатньо різноманітні – від організації соціально значущої діяльності
серед населення до надання допомоги сім’ям у розвитку їхніх виховних
можливостей. Здійснюючи посередницьку функцію, соціальні педагоги
координують діяльність різноманітних установ і організацій, що
займаються проблемами виховання, навчання і освіти.

Соціально-педагогічна діяльність відноситься до розряду гуманних
професій.

Гуманність – це моральна якість, що характеризує взаємини соціальних
працівників та клієнтів. Гуманність витікає із сутності соціальної
роботи, тобто є однією з її характеристик. Гуманність соціальної роботи
виявляється у різноманітних формах, найбільш загальною з яких є
альтруїзм.

Альтруїзм – це моральна якість, що характеризує готовність людини
пожертвувати своїми інтересами заради блага інших людей. Він являє собою
найбільш загальну форму вияву гуманності, оскільки його зміст зводиться
до визнання пріоритету інтересів інших людей.

Існують різноманітні форми вияву гуманності, які характеризуються
більшою конкретністю, аніж альтруїзм. Однією з таких форм є співчуття.
Під співчуттям ми розуміємо взаємини людини з іншими людьми, які
ґрунтуються на визнанні законності їхніх інтересів і виражаються у
розумінні їх почуттів, наданні їм моральної підтримки, а також
готовності сприяти здійсненню їх намірів. Співчуття обмежує дію егоїзму,
що має природну основу. Співчуття є необхідною умовою соціальної роботи.

Взаємини соціального працівника і клієнта, що базуються на співчутті і
довірі, більше нагадують дружні стосунки. Дійсно, ці взаємини
передбачають допомогу клієнтові з боку соціального працівника, а не
навпаки. Впевненість клієнта у тому, що така допомога буде йому надана,
є головним соціальним фактором, що впливає на ефективність соціальної
роботи.

Особливість процесу становлення професії соціального педагога в Україні
було те, що вони відіграли домінуючу роль у становленні всієї системи
соціальної роботи.

Соціальна педагогіка – це складний, універсальний вид діяльності. Вона
потребує від фахівця знань з різних галузей науки і вміння застосовувати
їх на практиці.

У процесі виконання його професійних обов’язків:

1. Соціальний працівник має здійснювати свій внесок у розробку
соціальної політики, технології, методики і практики надання соціальних
послуг з метою досягнення найвищих результатів у діяльності різних
соціальних інститутів, державного, регіонального і місцевого рівня.

2. Соціальний працівник повинен підтримувати участь громадськості у
формуванні соціальної політики та сприяти розвитку активної діяльності
всіх соціальних інститутів.

3. Соціальний працівник повинен створювати умови для підтримки поваги до
різних культур.

4. Соціальний працівник повинен сприяти створенню відповідних соціальних
інститутів в міру їхньої необхідності для суспільства.

5. Соціальний працівник не повинен використовувати стосунки з клієнтами
у власних інтересах.

6. Соціальний працівник повинен уникати зв’язків і стосунків, які
ганьблять чи обмежують громадянські або юридичні права клієнта.

7. Соціальний працівник повинен забезпечити активну суб’єктивну позицію
самого клієнта у ході вирішення його власних проблем, спонукаючи при
цьому індивіда, групу, спільноту до відповідальності за особисті дії.

8. Соціальний працівник може поділитися конфіденційною інформацією,
отриманою від клієнта, без його на те дозволу, лише за особливо
професійних обставин.

2. Посадові обов’язки та напрямки діяльності соціального педагога

Соціальний педагог має широкий перелік посадових обов’язків. Він
повинен:

виявляти: сім’ї та окремих дітей та підлітків, які потребують
соціального захисту; дітей, підлітків та дорослих, які потребують опіки
та допомоги у влаштуванні в лікувальні та навчально-виховні заклади,
отриманні матеріальної, соціально-побутової та іншої допомоги;

встановлювати: причини утруднень, конфліктів, що виникають у навчальній
та поза навчальній сфері, у сім’ї та ін.

сприяти: розв’язанню цих труднощів та конфліктів і гарантувати
соціальний захист; спільній діяльності різних громадських та державних
організацій і установ по наданню необхідної допомоги групам ризику.

надавати допомогу в сімейному вихованні, діяльності педагогічних
колективів.

проводити психолого-педагогічні та соціально-педагогічні консультації,
виховну роботу з неповнолітніми важковиховуваними дітьми

брати участь у створенні центрів соціальної допомоги (всиновлення,
піклування й опіка; соціальна реабілітація; притулки; молодіжні,
підліткові, дитячі, сімейні центри; клуби, асоціації, об’єднання за
інтересами та ін.).

Напрямки професійної діяльності соціального педагога можуть бути
представлені у вигляді таблиці (табл.2):

Рівні здійснення професійної діяльності соціального педагога:

Виконання (копіювання чужих зразків виконання діяльності);

Планування (здійснення діяльності за власним уявленням без врахування
обставин);

Проектування (здійснення діяльності, виходячи з її системного
розуміння).

Принципи діяльності соціального працівника реалізуються у комплексі в
різних сферах соціально-педагогічної роботи:

Сфера освіти: загальноосвітні і спеціалізовані школи різного типу,
школи-інтернати, дитячі будинки, будинки і центри дитячої освіти та
виховання, центри технічної та екологічної освіти, школи санаторного
типу, культурологічні центри.

Сфера охорони здоров’я: будинки дитини, дитячі лікувальні санаторії,
соціально-реабілітаційні центри для неповнолітніх, інтернати для
дітей-інвалідів, дитячі лікарні, дружні клініки для молоді.

Сфера соціального захисту населення: центри соціального обслуговування
населення, притулки, кризові центри для жінок.

Сфера охорони правопорядку: приймальники-розподільники, спецінтернати,
міліція у справах неповнолітніх, колонії для неповнолітніх.

Сфера соціального становлення і розвитку молоді: центри соціальних служб
для молоді, громадські дитячі та молодіжні об’єднання, клуби за місцем
проживання, молодіжні служби працевлаштування, центри молодої сім’ї.

З метою реалізації соціальної політики в Україні соціальний працівник
повинен володіти такими групами професійно-особистісних якостей:

Психологічні якості є складовими здатності спеціаліста до
соціальної-педагогічної діяльності. В першу чергу це емоційна
врівноваженість, опір стресам, низька тривожність, творче мислення,
добра увага та пам’ять, наполегливість, спостережливість, витримка.

Морально-етичні якості є сукупністю уявлень стосовно моральних вимог до
особистості спеціаліста, його професійної поведінки і вчинків. Такими
якостями для соціального працівника, перш за все, мають бути: чесність,
доброта, альтруїзм, терплячість, справедливість, тактовність,
емпатійність, скромність, відповідальність, відвертість, гідність,
уважність, віра в людину.

Психоаналітичні якості орієнтовані на вдосконалення соціального
працівника як особистості і професіонала. Це адекватна самооцінка,
самоконтроль, самокритичність, самоаналіз, самодисципліна,
самонавіювання.

Педагогічні якості спрямовані на створення соціальним працівником образу
особистої привабливості: він досягається за рахунок оптимізму,
комунікабельності, зовнішності, красномовства, перцептивності,
ґрунтовності.

Проект Професійно-етичного кодексу соціальних працівників України є на
сьогодні першим документом, який регламентує норми професійної етики
соціального працівника. Водночас він є інтегруючим документом, оскільки
має сприяти формуванню професійного загону спеціалістів
соціально-педагогічної сфери, котрий спроможний стати повноцінним членом
Міжнародної федерації соціальних працівників, вирішуючи професійні
завдання, які залежать саме від обставин, регіональних умов,
соціально-економічних і моральних відносин у країні.

Соціальні ролі у професійній соціально-педагогічній діяльності є досить
різноманітними і залежать від стилю, рівня, досвіду діяльності фахівця
(табл.1).

Табл.1. Діяльність соціального педагога у різних соціальних ролях.

СОЦІАЛЬНА РОЛЬ ДІЯЛЬНІСТЬ

Посередник Проміжна ланка між особистістю та соціальними службами

Захисник інтересів Захист законних прав особистості

Учасник спільної діяльності Спонукання людини до дії, соціальної
ініціативи, розвиток здатності самому вирішувати свої проблеми

Духовний наставник Соціальний патронаж, турбота про формування
моральних, загальнолюдських цінностей в соціумі

Соціальний терапевт Сприяння особистості у контактах зі спеціалістами
відповідного профілю, допомога у розв’язанні конфліктних ситуацій

Експерт Відстоювання прав підопічного, визначення методів можливого
компетентного втручання у розв’язання його проблеми

Співставляючи різноманітні підходи до вивчення професійної діяльності
соціального педагога, можна виділити психологічні критерії професійної
придатності соціального педагога, тобто ймовірнісні характеристики, які
відображають здатність людини оволодіти цим видом професійної
діяльності:

високий рівень інтелектуального розвитку;

здоровий глузд, швидкість та гострота мислення;

добра саморегуляція і самодисципліна;

значна фізична витримка, працездатність;

здатність вносити серйозний особистісний внесок у життя інших людей;

здатність допомагати людям у складних ситуаціях;

чуттєвість та увага до людини і її проблем;

любов та емпатія щодо дітей;

оптимістичне прогнозування;

креативність – здатність до творчості.

Є сенс стверджувати, що у професії соціального педагога поєднуються як
особистісні, так і професійні характеристики, причому це поєднання може
відбуватися на таких рівнях:

соціально-педагогічна діяльність не є значущою для педагога, він виконує
її формально-рольовим чином (тобто професійне не є особистісно
значущим);

соціально-педагогічна діяльність – один з особистісних смислів педагога
наряду з іншими, не менш важливими (професійне – одна з особистісно
значущих сфер);

соціально-педагогічна діяльність – провідний, пріоритетний смисл життя.

Професійні знання соціального педагога можна представити як певну
структуровану ієрархію, а саме:

Теоретико-методологічні знання: комплексне знання про людину як
біопсихологічну істоту; знання закономірностей взаємодії особистості і
суспільства, соціальної поведінки і формування особистості; знання
закономірностей виховання, навчання розвитку особистості на всіх стадіях
онтогенезу, вплив середовища на процес соціалізації особистості. Знання
мети, принципів, змісту, методів, форм соціальної діяльності в
інституційній та позаінституційній сфері.

Методичні: знання основ методики, форм, методів, технологій
соціально-педагогічної діяльності з різними категоріями населення, у
різних сферах мікросередовища, у різних соціальних інститутах; знання
практичних основ прогнозування, проектування, моделювання соціальної
діяльності.

Прикладні: знання способів, прийомів, видів соціальної допомоги дітям,
сім’ям з особливими потребами; знання освітньо-виховних, оздоровчих,
культурно-дозвіллєвих форм соціально-педагогічної діяльності.

Професійні вміння соціального педагога – це здатність спеціаліста
застосувати отримані професійні знання у практиці своєї діяльності. ці
професійні знання можна представити таким переліком:

гностичні (пошук, сприйняття та відбір інформації);

проектувальні (постановка цілей і завдань, прогнозування);

конструктивні (підбір і поєднання змісту, форм і методів);

організаторські (створення умов, що стимулюють цілеспрямовані зміни в
дитині);

комунікативні (контактність, спілкування, взаємини);

оціночні (сприйняття і критичний аналіз дій суб`єктів педагогічного
процесу);

рефлексивні (самоаналіз власної значущості, діяльності і спілкування).

Професійні уміння соціального педагога відображають загальнопедагогічні
уміння і специфіку його професійної діяльності.

Комунікативні уміння:

вступати в контакти з різними людьми;

встановлювати професійні взаємини;

здійснювати індивідуальний підхід до людей зі специфічними проблемами;

співробітничати, вступати у ділові стосунки;

створювати атмосферу комфортності, доброзичливості;

викликати довір`я у клієнтів, брати участь у вирішенні їх проблем;

дотримуватися конфіденційності у діяльності, бути тактовним;

спонукати дитину до творчості, вияву милосердя;

впливати на спілкування, взаємини між людьми у мікросоціумі;

правильно сприймати, враховувати, реагувати на критику.

Прикладні вміння:

дослідницькі (аналіз, збирання, облік, обробка інформації, підготовка
аналітичних матеріалів, розробка програм, підготовка анотацій, статей,
доповідей);

соціально-педагогічні (аналіз соціальної ситуації, проблем, планування,
прогнозування, форми і методи педагогічної допомоги, психотерапії);

творчі (художня і технічна творчість, спортивні уміння, соціокультурний
моніторинг);

соціально-медичні (перша допомога, консультування, екстрасенсорика);

правові (юридична консультація, довідка, громадський захист);

соціально-психологічні (психологічна діагностика, психологічне
консультування, психотерапія, психотренінг, медитація, гештальттерапія,
психодрама, психосинтез);

соціально-економічні (вміння організувати власну справу, аналізувати
економічні процеси).

Організаторські вміння:

ставити конкретні завдання, спрямовані на вирішення проблем;

організовувати підопічних на їх виконання;

раціонально організовувати свій робочий час;

планувати етапи і засоби діяльності;

планувати індивідуальну роботу з клієнтом;

організувати окремі види соціальної діяльності, виконання програм і
проектів;

визначати потреби клієнтів та допомагати їм визначити необхідні їм види
соціальної допомоги;

виявляти і підтримувати доцільну ініціативу, створювати умови для її
реалізації;

об`єднувати людей на основі їх спільних інтересів, духовної близькості.

Аналітичні вміння:

вивчати особистість, сім`ю, ставити соціальний діагноз;

аналізувати конкретні життєві ситуації клієнта, передбачати і
попереджувати життєві кризи;

проектувати кінцевий результат соціально-педагогічної діяльності;

аналізувати отримані результати у співставленні з вихідними даними,
висувати нові завдання;

аналізувати недоліки своєї професійної діяльності;

аналізувати досвід і практику діяльності спеціалістів соціальної роботи;

творчо переробляти необхідну інформацію;

аналізувати конкретну соціальну ситуацію, причини та витоки;

визначати своє місце у здійсненні соціальної політики та в конкретних
соціальних ситуаціях клієнтів;

Педагогічні уміння:

навчати інших мистецтву допомоги людям, прикладним умінням і навичкам;

виявляти резервні можливості особистості, відкривати позитивне у людині
і організовувати процес допомоги їй;

навчати соціальним навичкам поведінки;

стимулювати соціально позитивні вияви поведінки щодо інших людей;

педагогічно осмислювати поведінку особистості, ставити педагогічні
завдання, досягати їх вирішення;

здійснювати вибір засобів, методів, прийомів педагогічно компетентного
втручання у кризові ситуації соціальної діяльності;

організувати педагогічно доцільну діяльність в соціумі;

справляти вплив на особистості та соціальні групи засобами педагогічної
техніки (мова, голос, жести, ораторська майстерність);

допомагати клієнтові найбільш ефективно налагодити зв`язки з певним
соціальним середовищем;

викладати матеріал доступно, логічно, образно, виразно.

Вміння саморегуляції:

управляти і контролювати свої емоції у будь-якій ситуації;

управляти своїм настроєм;

висувати до себе підвищені вимоги;

переносити значні нервово-психічні навантаження;

поступатися своїми інтересами заради інтересів підопічного;

знімати психологічне навантаження.

Підсумовуючи вищевикладені відомості, можна визначити критерії
ефективності професійної соціально-педагогічної діяльності (табл.2).

Табл.2. Критерії ефективності професійної діяльності соціального
педагога

r

e

p

r

x

ae

e

?&?

?$????1. Ефективність діяльності відповідність мети досягнутому
результатові;

активність організованої системи дії;

глибина змін у системі мішеней (успішне вирішення проблем клієнтів);

адекватність витрат і результатів;

близькість ідеальних і реальних досягнень ? педагогічний аналіз планів
роботи соціального педагога (цілі, завдання, проблеми, очікувані
результати у співставленні з досягнутим);

? аналіз системи дій, їх активності;

? аналіз фінансових і часових витрат у зв`язку з результатами.

2. Рівень оволодіння професійною діяльністю репродуктивний;

адаптивний;

локально моделюючий;

системно-моделюючий;

творчий. визначення реального рівня соціально-педагогічної діяльності за
описом

3. Задоволеність соціального педагога своєю діяльністю дуже низька;

низька;

середня;

висока;

дуже висока. ? самоаналіз власних думок і переживань з приводу
професійної діяльності: самопочуття, активність, настрій, успішність,
продуктивність, самореалізація.

4. Задоволеність клієнтів спілкуванням зі спеціалістом дуже низька;

низька;

середня;

висока;

дуже висока. ? анкетування;

? інтерв`ювання.

5. Відповідність об`єктивних та суб`єктивних оцінок діяльності
соціального педагога не відповідають;

частково відповідають;

повністю відповідають. ? співставлювальний аналіз результатів атестації
і власного аналізу.

На кожному з рівнів педагогічної діяльності і педагогічної дійсності
засоби, що реалізують умови і чинники виявів творчої індивідуальності
педагога, будуть розрізнятися залежно від суб`єкта діяльності:

на соціальному рівні, де основним суб`єктами є керівники і служби
регіональних систем освіти – це засоби соціального і педагогічного
управління і професійного консультування;

на рівні освітнього закладу, де суб`єктами є адміністрація і різні
внутрішкільні служби – це засоби педагогічного управління і допомоги;

на рівні “учитель-учень”, деё суб`єктами є педагог та його учні, –
засоби організації видів діяльності і відносин;

на внутріособистісному рівні – засоби рефлексії власного “Я”,
“педагогічного Я”, “Я-концепції”, активності.

3. Система позаурочної виховної діяльності шкіл-інтернатів

Позаурочна виховна діяльність складає органічну частину життя
школи-інтернату і являє собою систему організованих і цілеспрямованих
занять, які допомагають дітям успішно вчитися, виробляють у них навички
суспільно корисної праці, свідому дисципліну, колективізм, сприяють
моральному, розумовому, фізичному вихованню школярів, задовольняють їхні
культурні запити і спрямовують активність у русло корисної діяльності.

Головними завданнями позаурочної діяльності є поглиблення
загальнонаукових та спеціальних знань, розвиток світогляду учнів,
виявлення різноманітних творчих здібностей і сприяння їх усебічному
розвитку, виховання в школярів самостійності та ініціативи, вироблення
навичок самоосвіти, підготовка до майбутньої практичної діяльності.

Таким чином, позаурочна діяльність може стати важливою умовою підвищення
ефективності всього навчально-виховного процесу шкіл-інтернатів. На це
звертали увагу педагоги В.Вугрич, О.Ігнатова, Л.Канішевська, Б.Кобзар,
Є.Постовойтов, В.Слюсаренко та ін.

Мета цієї статті – проаналізувати сучасний стан позаурочної виховної
діяльності шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і виявити труднощі, з якими
зустрічаються педагоги при вихованні самостійності молодших школярів.

Засвоєні під час проведення позаурочних заходів знання, вміння і навички
є органічною частиною всебічного розвитку особистості, формування якої
може бути забезпечене тільки системою діяльності вихованців, широко
розгалуженої за різними видами і напрямами. Школа-інтернат забезпечує
вихованцю широкий вибір занять у гуртках, секціях під керівництвом
кваліфікованих фахівців. Ефективність позаурочної виховної діяльності
забезпечується також раціональним використанням навчального і
позаурочного часу як учнів, так і педагогів, самодіяльністю,
ініціативністю, активністю вихованців, удосконаленням форм і методів
роботи в позаурочний час, навчанням школярів наукової організації праці.
Зміна видів діяльності, організаційних форм, переходи від обов’язкових
групових до індивідуальних, вільно обраних занять, від короткочасних –
до тривалих, часом багаторічних захоплень сприяє формуванню
багатогранної особистості, забезпечує широкий діапазон її інтересів,
багату духовність.

Усі форми позаурочної діяльності становлять педагогічну систему
виховання і сприяють поглибленню й розширенню знань та інтересів учнів.
У початкових класах багато місця займають ігри: дидактичні, соціальні,
побутові, творчі, які проводяться в години дозвілля, на перервах, під
час різноманітних пауз.

Вивчення організації та змісту виховної роботи в Бердянській,
Бучанській, Миколаївській школах-інтернатах для дітей-сиріт і
узагальнення їхнього досвіду дозволили виділити найважливіші специфічні
особливості, обґрунтувати основні психолого-педагогічні умови
організації позаурочної роботи.

Зміст здійснюваної позаурочної виховної роботи характеризується
педагогічною цілеспрямованістю і суспільно необхідним характером
діяльності учнів. Особливість виховання, здійснюваного поза уроками,
полягає в тому, що, продовжуючи процес пізнання, ця робота в той же час
створює найбільш сприятливу атмосферу для виховання самостійності і
співробітництва. Дуже важливо, що в основі організації роботи з дітьми в
позаурочний час лежить самоврядування, забезпечується свобода творчості,
самостійність, активність, можливість вибору виду діяльності, формуються
інтереси підростаючого покоління до різноманітних факторів позашкільного
середовища.

Уся позаурочна виховна діяльність у школі-інтернаті здійснюється в
умовах належного педагогічного режиму, який є одним з найважливіших
засобів виховання учнів. Але позаурочний режим є гнучким, що дає змогу
забезпечувати як масові заходи, так і диференційований підхід до
вихованців. Адже шлях до виховання особистості – включення дитини в
значущу для неї діяльність, а також організація таких видів діяльності,
коли здійснюється саморозвиток особистості.

Саме тому сьогодні одним із найважливіших завдань організації
позаурочної діяльності школи-інтернату є ліквідація формалізму. У ході
дослідження виявлено кілька основних проявів формалізму у вихованні
дітей, що негативно впливає на цей процес, гальмує його, створює
передумови для формування духовно вбогої особистості. Сутність
формалізму у вихованні – це неповага насамперед до людини і, відповідно,
неадекватність виховних упливів.

До типових проявів формалізму у вихованні педагоги (І.Іванов, Б.Кобзар,
В.Слюсаренко) відносять такі: дроблення виховного процесу, гонитва за
кількістю виховних упливів, однобічність практики того чи іншого впливу,
показний характер виховної роботи, відсутність урахування індивідуальних
особливостей учнів у вільний час, неможливість здійснення дітьми
вільного самостійного вибору.

Аналіз вивчення досвіду позаурочної виховної діяльності шкіл-інтернатів
показав, що справжньою причиною живучості формалізму у вихованні можна
вважати традиції педагогіки однобічних упливів і особливо педагогіки
надмірної опіки, традиції одностороннього розуміння і здійснення
виховного процесу як процесу тільки відкритої передачі вихователями
готового суспільно необхідного досвіду учням і засвоєння, відтворення
останніми цього досвіду. Тут вихователі діють лише як передавачі, а
вихованці – як споживачі переданого досвіду. Ось чому такий характер
діяльності педагогів стає причиною формалізму та джерелом
споживацько-егоїстичної психології.

Ураховуючи все це, багато педагогічних колективів шкіл-інтернатів дійшли
висновку, що комплексний підхід до справи виховання сприяє подоланню
традицій однобічно-здрібненого розуміння і здійснення виховного процесу,
творчому розвитку цілісного процесу формування нової людини. Успішно
реалізувати комплексний підхід у вихованні можна при дотриманні таких
принципів: цілеспрямованості всього процесу виховання, системності і
безперервності, свідомого акценту на зв’язок із життям країни,
збагачення дітей практичним соціальним досвідом, який у складних
ситуаціях допоможе їм зайняти активну позицію, педагогічної доцільності
виховних впливів, диференційований підхід до вихованців, урахування
вікових особливостей.

Головне, що повинен знати педагог, – це особливості позицій вихованців
після уроків, прояви вікових та індивідуальних відмінностей учнів.
Звідси випливає необхідність глибокого вивчення кожним педагогом
індивідуальних особливостей учнів школи-інтернату.

Позаурочна виховна діяльність у початкових класах шкіл-інтернатів
спрямована на виконання навчальних завдань, розширення передбачених
програмою знань, розвиток якостей, необхідних для подальшої активної
пізнавальної діяльності, спостережливості, охайності, самостійності,
любові до природи, читання книг.

Для правильної організації позаурочної роботи особливо необхідне
вивчення проблем емоційного стану педагогів і учнів, партнерських
взаємин між ними. Тонкість і глибина емоційних відносин
“вихователь-вихованець” забезпечують якість позаурочної діяльності школи
й усього педагогічного процесу.

Принцип об’єднання педагогічного управління позаурочною діяльністю
школярів з їх самостійністю, роботою органів учнівського самоврядування
вимагає дотримання дистанції між педагогами й учнями, загальних форм
професійної етики, педагогічного такту. Унаслідок цього в школі
формуються етико-педагогічні традиції, встановлюються партнерські
взаємини вихователів і вихованців та доброзичливі стосунки між самими
учнями.

У школах-інтернатах вивчались та аналізувались методичні документи й
матеріали виховної роботи (їх зміст, засоби та прийоми). Як свідчать
результати, значне місце займають труднощі, пов’язані з тим, що робота
вихователя з формування самостійності в дітей не завжди підтримується
іншими педагогами школи (35,6%). У той же час виявляється, що багато
вихователів (30,6%) вважають себе недостатньо підготовленими до
здійснення цього педагогічного завдання, а 23,6% педагогів відзначили,
що самостійність дітей у школі-інтернаті виховується всім укладом школи.
Під час бесід з вихователями і спостережень з’ясувалось, що основними
труднощами, яких зазнають педагоги, є відсутність системності в роботі з
формування самостійності, слабка організація практичної діяльності
школярів, недостатня реалізація принципу індивідуального підходу у
здійсненні завдань такого виховання.

У ході анкетування були виявлені методи, використані вихователями при
формуванні самостійності школярів.

Методи виховання самостійності в діяльності вихователів (у %)

1. Словесні методи виховання – 63,2

2. Інструктаж з виконання дорученої справи (від постановки мети до
підведення підсумків) – 42,8

3. Контроль за виконанням доручень – 35,7

4. Метод позитивного прикладу – 21,8

5. Метод створення виховуючих ситуацій – 12,2

6. Планомірне керівництво дорученнями – 3,2

За даними таблиці видно, що для формування самостійності педагоги
(63,2%) використовують здебільшого словесні методи виховання. Це
повністю збіглося з нашими спостереженнями. В основному це етичні бесіди
(“Про самостійність”, “Без труда не витягнеш і рибку зі ставка” та ін.),
які потенційно могли б сприяти вихованню самостійності в школярів.

Серед факторів, що впливають на розвиток самостійності, вихователі
шкіл-інтернатів віддають перевагу спілкуванню з дорослим (I ранг),
участь у суспільно корисній діяльності (II ранг), розвитку довільності
(III ранг), спілкуванню з однолітками (IV ранг), розвитку уваги та уяви
(V ранг). Такі фактори, як розвиток самосвідомості, внутрішнього плану
дій, почуття дорослості, ознайомлення з правилами поведінки займають в
орієнтаціях вихователя (відповідно VI, VII, VIII, IX), на жаль, останні
рангові місця.

Слід відзначити, що труднощі і недоліки педагогів у роботі з формування
самостійності учнів є такі: відсутність належної системності в роботі з
виховання самостійності; перевага словесних методів виховання,
недостатній уплив на емоційну сферу дитини і на самосвідомість;
недостатня реалізація принципу диференційованого підходу в здійсненні
завдань формування самостійності.

Виховання в молодших школярів самостійності в інтернатних установах, як
свідчить досвід вихователів-майстрів, проходить більш успішно за умов
спільної діяльності дитини й дорослого, коли проводиться спеціальна
робота для включення мовленнєвого спілкування в самостійну діяльність
вихованців; формування “внутрішнього плану дій”. Наприклад, вихователь
Бердянської школи-інтернату Т.Лукашик справедливо вважає, що її завдання
полягає в тому, щоб допомогти дитині усвідомити свої дії, підтримати їх
і надати їм цілеспрямованого й усвідомленого характеру. Педагог разом з
дітьми планує майбутню спільну діяльність: розподіляє доручення,
визначає порядок дій, обов’язки кожного вихованця, кінцеві й проміжні
ланки його діяльності. При цьому радиться з ними й охоче приймає
будь-які їхні пропозиції, а під час ігор, виконання доручень іноді
нагадує їм намічений порядок дій. Після виконання діяльності вихователь
розмовляє з кожною дитиною, запитує, у що грав, що робив, що найбільше
сподобалося. Педагог розуміє, що до вихованців школи-інтернату потрібний
зовсім інший підхід, ніж до дітей із загальноосвітньої школи. Увечері
вихователь влаштовує бесіди про минулий день. Діти згадують, чим вони
займалися сьогодні: які були уроки, заняття в гуртках, екскурсії; хто
приходив у групу, чим займалися, в що грали. На думку педагога, такий
“усний щоденник” дисциплінує дітей, розвиває пам’ять, увагу,
самосвідомість.

Щоб виховати самостійність молодших школярів, Т.Лукашик уважає, що життя
дітей потрібно насичувати подіями, збагачувати новими враженнями:
влаштовувати концерти, у яких вони самі беруть участь, інсценувати
казки, організовувати нові ігри, у яких багато правил, тобто
організовувати колективні справи на засадах самоврядування. Адже
найголовніше – діти не повинні бути пасивними учасниками подій, що
відбуваються, яких раптово кудись ведуть, щось показують, а проживати
події активно, чекати на них і готуватися до них. Для такого настрою, на
думку педагога, потрібні бесіди про завтрашній день, які корисно
проводити щовечора. Дуже важливо, відзначає вихователь, при плануванні
наступного дня виділити який-небудь епізод, зробити його бажаним і
привабливим (“Завтра будемо грати в нову гру”; “Завтра будемо робити
іграшки для малят”). Такі бесіди розкривають привабливість майбутнього,
захоплюють вихованців і змушують їх з нетерпінням чекати на завтрашній
день.

Звертає увагу педагог і на те, що дуже корисно зв’язувати у свідомості
дітей минулі події з майбутніми. Якщо сьогодні почати справу, то завтра
її потрібно продовжити, визначивши при цьому конкретний план подальших
дій. Зв’язок між “сьогодні і завтра” можна встановлювати як для окремих
дітей, так і для всієї групи в цілому. Поступово учні самі підключаються
до планування свого життя. Усі ці дії педагога сприяють вихованню
самостійності молодших школярів.

На жаль, тільки в окремих школах-інтернатах досвідчені педагоги-майстри
проводять роботу з формування в молодших школярів самостійності на
справді високому рівні. У масовому досвіді поки що не проглядається
системи діяльності педагогів з виховання досліджуваної якості. У
більшості випадків така робота ведеться епізодично і не дуже багатьма
вихователями.

Аналіз позаурочної виховної діяльності шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і
дітей, які залишилися без піклування батьків, допоміг зробити такі
висновки:

1. На практиці позаурочна діяльність не завжди є умовою і засобом
формування всебічно розвинутої особистості, вона має тенденцію
перетворюватися на самоціль, систему заходів, ініціаторами й
організаторами яких часто виступають дорослі.

2. Зміст позаурочної діяльності не завжди відображає їхню
життєдіяльність, а в більшості випадків має загальний, повторюваний
щорічно характер і в силу цього притаманну йому тенденцією до
формалізму. Не надається належної уваги засвоєнню учнями суспільно
необхідного досвіду, виконанню запитів суспільного замовника.

3. У позаурочній діяльності переважають формальні заходи, виховний вплив
яких на розвиток самостійності учнів часто незначний.

4. У позаурочній діяльності спостерігаються протиріччя між необхідністю
виховання самостійності учнів і реальністю її здійснення; між практичною
готовністю вихованців до участі в позаурочних справах, заходах і їх
психологічній непідготовленості до реалізації суспільно необхідного
змісту позаурочної діяльності; прагненням вихованця до самостійності й
обмежених вікових особливостей; прагненням дитини до самостійної
діяльності й недостатньою підготовленістю до неї.

5. У практиці позаурочної виховної діяльності недостатньо
використовуються можливості самої сутності позаурочної діяльності:
добровільний, свідомий вибір вихованцями засобів позаурочної діяльності,
можливість співробітництва, самореалізації, самоствердження, розвитку
суспільних зв’язків і соціогенних потреб вихованців.

Список використаної літератури

Анцибор М.М., Голованова Н.Ф. Особенности организации педагогического
процесса в начальных классах с продлённым днём. – М.: Просвещение, 1990.
– 159 с.

Бондар А.Д., Кобзар Б.С. Навчально-виховна робота в школах-інтернатах i
групах подовженого дня. – К.: Вища школа, 1985. – 303 с.

Вугрич В.П. Подолання в учнів шкіл-інтернатів деформацій у моральному
вихованні // Теоретико-методичні засади виховання і
соціально-педагогічної реабілітації учнів

Иванов И.П. Энциклопедия коллективных творческих дел. – М.: Педагогика,
1989. – 206 с.

Iгнатова О.І. Виховуємо самостійність // Теоретико-методичні проблеми
виховання соцiальної зрілості учнів шкіл-інтернатів: Наук.-метод. зб. –
К.: IПВ АПН України, 2000. – С. 83-92.

Канiшевська Л.В. Педагогічні основи виховання соціальної зрілості учнів
старших класів шкіл-інтернатів для дітей сиріт та дітей, які залишилися
без піклування баттьків. – К.: Стилос, 1998. – 163 с.

Караковский В.А., Новикова Л.И., Селиванова Н.Л. Воспитание? Воспитание
. Воспитание! Теория и практика школьных воспитательных систем. – М.:
Новая школа, 1996. – 160 с.

Кобзар Б.С., Постовойтов Є.П., Слюсаренко В.Г. Управління виховною
роботою в школі-інтернаті. – К.: КМIВУ, 1996. – 268 с.

Міщик Л.І. Соціальна педагогіка. К., 1997 – 140с.

Соціальна робота з дітьми, молоддю, жінками, різними категоріями сімей.
Упоряд. Драпушко Р.Г. К., 1994, 140с.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020