Пріоритетні напрями, участь України в міжнародному співробітництві по збереженню природного навколишнього середовища (реферат)

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com –
рефератний сайт №1 в Україні!

Реферати, контрольні роботи, курсові та дипломні роботи з 70-ти
напрямків. БЕЗКОШТОВНО!

РЕФЕРАТ

з дисципліни “Екологія”

на тему:

“Пріоритетні напрями, участь України в міжнародному співробітництві по
збереженню природного навколишнього середовища”

ПЛАН

Вступ

1. Головні засади та напрямки міжнародної співпраці по збереженню
навколишнього середовища

2. Участь України у міжнародному співробітництві в галузі охорони
довкілля

3. Міжнародне екологічне право і співробітництво України в екологічній
сфері

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Природа Землі не знає адміністративних меж і розвивається за єдиними
законами. Тому й зусилля однієї окремо взятої країни в царині
природоохоронної діяльності навряд чи увінчаються успіхом, якщо вони не
будуть поєднуватися з інтернаціональними заходами, спрямованими на
охорону довкілля. Усвідомлення об’єктивної необхідності об’єднати
правоохоронну діяльність усіх країн світу, всієї світової спільноти для
вирішення глобальних екологічних проблем приходило поступово, в міру
розвитку нау ково-технічного прогресу й наростання загрози екологічної
кризи в масштабах усієї планети.

Потреба в міжнародному співробітництві у сфері екології обумовлена
глобальністю проблеми взаємовідносин суспільства і природи. Ідея такої
необхідності була усвідомлена і проголошена ще до першої конференції в
Берні з охорони навколишнього природного середовища (1913 p.). Згодом
вона одержала закріплення й розвиток у міжнародних правових документах.

Поступово сформувався, а за сучасних умов одержав досить широкого
розвитку один із головних напрямків міжнародного співробітництва у сфері
екології — міжнародноправова охорона навколишнього середовища. Важливими
передумовами міжна-родногоправового регулювання охорони оточуючого
людину природного середовища є обмеженість простору й ресурсів біосфери,
заінтересованість країн і народів у справедливому розподілі природних
ресурсів, у забезпеченні прав громадян на сприятливе для життєдіяльності
довкілля.

Об’єктом міжнародного співробітництва у сфері екології є не навколишнє
природне середовище, що знаходиться під національною юрисдикцією, а
міжнародно-правовий природний простір, що оточує природне середовище
Землі в цілому, глобальна екологічна рівновага.

Міжнародна правова охорона навколишнього природного середовища
ґрунтується на певних принципах, вироблених спільними зусиллями держав,
міжнародних організацій і конференцій. Вони сформульовані в окремих
рішеннях міжнародних організацій, документах конференцій, а також
обов’язково викладені в національному законодавстві. В узагальненому
вигляді до цих принципів належать пріоритетність екологічних прав
людини, суверенні права держави на природні ресурси в межах її
території, вільний обмін міжнародною екологічною інформацією;
взаємодопомога держав при надзвичайних обставинах (екологічних
катастрофах тощо), неприпустимість екологічного благополуччя однієї
держави внаслідок заподіяння екологічної шкоди іншій та ін.

1. Головні засади та напрямки міжнародної співпраці по збереженню
навколишнього середовища

На сучасному етапі міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля
здійснюється на трьох рівнях – світовому (або глобальному),
європейському і регіональному.

Важливою віхою міжнародної співпраці в зазначеній сфері на світовому
рівні стала Стокгольмська конференція, ООН з навколишнього природного
середовища (1972 p.). Вона не тільки прийняла важливі документи
(Декларацію, що містить 27 принципів екологічно коректної поведінки
держав, і Програму дій), а й послужила джерелом формування міжнародного
екологічного права.

На регіональному рівні міжнародне співробітництво розвивається з
урахуванням особливостей географічних і природних регіонів, у межах яких
створені й функціонують єдині екологічні системи.Формами такого
співробітництва є міжнародні екологічні програми за участю України –
«Чорне море», «Карпати» та ін.

Самостійною формою міжнародної співпраці у сфері екології є міжнародні
договори екологічного змісту. Серед них вирізняються договори
комплексного й поресурсового змісту. До перших належать ті, що мають
глобальний характер, другі спрямовані на охорону окремих об’єктів
природи.

Специфічною і досить поширеною формою міжнародного співробітництва
виступають численні міжнародні конференції з проблем охорони
навколишнього природного середовища, що позитивно впливають на
міжнародну політичну атмосферу та напрямки подальшого розвитку такої
співпраці. Найбільш значимою є Конференція ООН з навколишнього
середовища й розвитку, що відбулася в 1992 р. у Ріо-де-Жанейро, у якій
взяли участь 179 держав. Конференція прийняла Декларацію Ріо та «Порядок
денний на XXI сторіччя». На ній також були подані відкриті для
підписання Конвенції «Про зміни клімату» та «Про біологічне
різноманіття».

Міжнародно-правовими угодами регламентуються екологічні проблеми, які
мають планетарний характер і які не можуть ефективно регулюватися тільки
законодавством однієї або декількох країн. Водночас необхідно зазначити,
що існують і такі екологічні проблеми, які мають регіональний характер.
Для їх вирішення укладаються міжнародно-правові угоди між державами
відповідного регіону. Наприклад, 21 квітня 1992 р. на Кон ференції
причорноморських країн, що відбулася в м. Бухаресті (Румунія) була
підписана Конвенція про захист Чорного моря від забруднення.

Україна, як член Ради Європи – однієї з впливових організацій, у
діяльності яких питання охорони довкілля посідають доволі важливе місце,
– підписала й ратифікувала 29 міжнародних конвенцій, що стосуються
екології, стала учасником 44 двосторонніх міжнародних угод і договорів у
зазначеній сфері.

визначається:

2. Участь України у міжнародному співробітництві

в галузі охорони довкілля

У міжнародному співробітництві з охорони навколишнього середовища наша
держава посідає одне з вагомих місць.

Будучи членом ООН, Україна є суверенною стороною 18 міжнародних угод з
питань екології, бере участь у 20 міжнародних конвенціях, а також понад
10 двосторонніх угодах, виконує міжнародні зобов’язання з охорони
навколишнього середовища.

Українська держава з перших днів незалежності активно співпрацює у
міжнародних природоохоронних заходах та реалізації екологічних програм і
проектів. Так, відповідно до Закону «Про природно-заповідний фонд
України» від 26 листопада 1993 року видано Указ Президента України «Про
біосферні заповідники», яким затверджено перелік біосферних заповідників
в Україні, що внесені Бюро міжнародної координаційної ради з програми
ЮНЕСКО «Людина та біосфера» до міжнародної мережі біосферних
заповідників.

Станом на листопад 1993 р. таких заповідників було три: Асканія-Нова
(Херсонська область), Чорноморський (Херсонська, Миколаївська області),
Карпатський (Закарпатська область). Міністерству закордонних справ
України і Академії наук України доручено підготувати матеріали,
необхідні для підписання угоди з Республікою Польща та Словацькою
Республікою про створення міжнародного біосферного заповідника «Східні
Карпати».

Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природного
середовища посідає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі
України. Україна підписала 44 двосторонні міжнародні угоди і договори,
насамперед із сусідами Білоруссю, Грузією, Молдовою, Росією, Словаччиною
та Польщею. Меморандуми про взаємопорозуміння щодо співробітництва в
галузі охорони довкілля підписані з Австрією і Фінляндією. Угода про
співробітництво в галузі охорони довкілля укладена урядом України з
урядом Ізраїлю; про співробітництво в галузі ядерної безпеки і захисту
від радіації — з урядами Фінляндії, Австрії та Росії. Динамічно
розвивається співробітництво в галузі охорони довкілля, національних
парків і біорізноманіття, раціонального використання природних ресурсів,
управління водними ресурсами, токсичними відходами, подолання наслідків
Чорнобильської катастрофи — з Данією, Нідерландами, США.

Міжнародне співробітництво в галузі ядерної та радіаційної безпеки
здійснюється Україною з МАГАТЕ і Європейським Союзом у рамках програми
ТАСIS, а також на двосторонній основі — з США, ФРН, Канадою, Швецією та
Японією.

Україна підписала Меморандум про співробітництво урядів України та
Канади з питань зміни клімату, а також Протокол про співробітництво з
питань зміни клімату з Нідерландами і почала впровадження трьох спільних
проектів.

Україна є суверенною стороною 26 багатосторонніх міжнародних договорів
та 3 протоколів у галузі охорони довкілля. Готується підписання,
ратифікації та приєднання ще до 20 міжнародних конвенцій, протоколів і
угод. Україна (в особі Міністерства охорони навколишнього природного
середовища України) брала активну участь у розробці Орхунської
конвенції, Картахенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про
біологічне різноманіття 1992 р., Протоколу про воду і здоров’я до
Конвенції про охорону і використання транскордонних водотоків і
міжнародних озер 1992 р., Протоколу про скорочення викидів азоту, легких
органічних сполук, Протоколу про важкі метали до Конвенції про
транскордонне забруднення повітря на великі відстані.

Україна є членом провідних міжнародних організацій, діяльність яких
пов’язана із вирішенням глобальних чи регіональних проблем, охорони
довкілля (ЮНЕП, ЮНЕСКО, ВООЗ та ін.). Україна бере активну участь у
діяльності Європейської Економічної Комісії, насамперед, її Комітету з
екологічної політики.

З 1995 року Україна, як відомо, є членом Ради Європи — однієї з
найвпливовіших організацій, в діяльності яких питання охорони
навколишнього середовища займають важливе місце. Входження України до
європейських політичних і економічних структур є одним із пріоритетних
напрямів зовнішньої політики України на сучасному етапі. Програма
міжнародного співробітництва з ЄС у галузі охорони довкілля передбачає
гармонізацію національного законодавства із законодавством ЄС і,
зокрема, підходів до створення системи національних екологічних
стандартів, впровадження екологічно чистих технологій, ресурсо- та
енергозаощадження, гармонізацію системи аналітичних вимірів і оцінку
стану навколишнього середовища.

Україна була активним учасником Всесвітньої зустрічі глав держав та
урядів в Ріо-де-Жанейро (1992 р.) та Йоганнесбурзі (2002 р.), підписала
прийняті там програмні документи та реалізує їх на національному рівні.

Важливою подією, що стимулювала розвиток міжнародного права
навколишнього середовища на європейському рівні, стало прийняття
Програми дій з охорони навколишнього середовища для Центральної і
Східної Європи на Конференції міністрів охорони навколишнього середовища
(Люцерна, Швейцарія, 28—30 квітня 1993 р.). Такі конференції стали
традиційними. Вони відбувалися у 1995 році в Софії (Болгарія), у 1998
році — в Орхусі (Данія). У 2003 році в Києві працювала конференція
«Довкілля для Європи», що свідчить про високий міжнародний авторитет
України в галузі охорони довкілля.

Україна як член ООН є суверенною стороною багатьох міжнародних
природоохоронних угод і разом з іншими країнами світу продовжує активно
працювати над завданнями щодо врятування нашої планети від екологічного
лиха.

†

R?W(Y ]J_¤{c}yyoooooooooooooccccccccccc

едини 1990-х років він уже фінансував багато проектів, які мають
природоохоронну компоненту з суто природоохоронними цілями: відновлення
лісових масивів, управління водними ресурсами, боротьбу з забрудненням.

Велика організація, якою є МБРР, спочатку створена для забезпечення
економічного зростання, логічно дійшла до того, що охорона навколишнього
середовища як на рівні регіону, так і в глобальному аспекті стала одним
із пріоритетних напрямів його діяльності.

На верхньому рівні формування інвестиційної політики МБРР визначає
пріоритетні проблеми в галузі охорони навколишнього середовища. До них
належать: руйнування природного середовища проживання; деградація
земель; деградація і вичерпання ресурсів свіжої води; міське, промислове
і сільськогосподарське забруднення; глобальні проблеми (скорочення
різноманіття біологічних видів, виснаження озонового шару, інші форми
змін в атмосфері, які створюють умови для глобального потепління
та ін.).

Інтеграція України в систему світового господарства дозволяє
сподіватися, що вона попадає в орбіту діяльності МБРР. У зв’язку з цим
потребує удосконалення технологія виділення коштів під конкретний
проект. Самі по собі пріоритети сформульовані досить абстрактно і
являють собою вершину піраміди. Кожному пріоритету відповідає деякий
набір проблем. Цей етап вибору зветься ідентифікацією пріоритетної
проблеми.

На наступному етапі виявляються прямі і побічні причини, які породжують
розглянуті проблеми. Потім розглядаються можливі напрями втручання і
загальна проблема інвестицій. На заключному етапі аналізу виявляються
норми і джерела фінансової допомоги.

Конкретні приклади найбільш важливих програм: організація управління
захистом навколишнього середовища і використання природних ресурсів на
Філіппінах, охорона природи Середземноморського регіону, захист
тропічних лісів та ін.

Природоохоронна спрямованість так чи інакше торкається кожного проекту,
який фінансується банком. Перш ніж виділяти кошти, МБРР в обов’язковому
порядку проводить оцінку шкідливого впливу на навколишнє середовище щодо
кожного проекту. Це необхідний елемент прийняття рішень з проектів, і
від їх результатів залежить рішення банку. В недалекому майбутньому
можливо МБРР вийде і на наш ринок.

3. Міжнародне екологічне право і співробітництво України в екологічній
сфері

Найважливішим джерелами міжнародного екологічного права є Декларація
ООН з навколишнього середовища, яку прийнято в 1972 р. на Всесвітній
конференції ООН з проблем навколишнього середовища (Стокгольм, Швеція);
Всесвітня стратегія охорони природи, прийнята МСОП (1980р.); “Декларація
Ріо”, яку схвалено міжнародною конференцією з навколишнього середовища і
розвитку в 1992р. (Ріо-де-Жанейро, Бразилія).

Значну роль в реалізації положень цих документів та інших міжнародних
конвенцій відіграє спеціалізована організація під назвою Програма ООН з
навколишнього середовища (ЮНЕП), а також інші структури Організації
Об’єднаних Націй (ЮНЕСКО, ФАО, ВОЗ, МАГАТЕ).

Міжнародне співробітництво України в екологічній сфері визначається
Основними напрямами державної екологічної політики, а також міжнародними
та міждержавними договорами та угодами.

Розв’язання сучасних екологічних проблем в Україні можливе тільки в
умовах широкого й активного міжнародного співробітництва всіх країн у
цій сфері. Це зумовлено насамперед такими обставинами:

• глобальним характером екологічних проблем;

• транскордонним характером забруднення навколишнього середовища;

• міжнародними зобов’язаннями України щодо охорони навколишнього
природного середовища;

• необхідністю міжнародного обміну досвідом і технологіями, можливістю
залучення іноземних інвестицій.

Україна є учасником понад 20 міжнародних конвенцій та двосторонніх угод,
пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища. Міжнародні
зобов’язання України щодо навколишнього природного середовища,
використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки
випливають з положень вже ратифікованих а також тих, що знаходяться в
стадії розгляду конвенцій та угод.

Виконання Україною зобов’язань, що випливають із зазначених
багатосторонніх угод, потребує приведення внутрішнього законодавства у
відповідність з нормами міжнародного права й урахування існуючої
міжнародної практики під час розроблення нових законодавчих актів.

Поряд з виконанням зобов’язань України, що випливають із багатосторонніх
договорів у галузі охорони навколишнього природного середовища та
екологічної безпеки, в перспективі має важливе значення подальше
розширення міжнародного співробітництва за такими напрямами:

• співробітництво з міжнародними організаціями системи ООН у галузі
охорони навколишнього природного середовища (ЮНЕП — програма ООН щодо
навколишнього середовища, ЄЕК ООН — Європейська Економічна комісія ООН,
ПРООН — Програма розвитку ООН; МАГАТЕ — Міжнародне агентство з атомної
енергетики ООН; ФАО — Організація з продовольства й сільського
господарства; Центр ООН по населених пунктах; Комісія сталого розвитку;
Глобальний екологічний фонд та ін.);

• участь у регіональних природоохоронних заходах (Чорне море, Дунай,
Карпати, Донбас та ін.);

• участь у міжнародних програмах ліквідації наслідків Чорнобильської
аварії (проблеми відходів, перенесення забруднень повітряними і водними
потоками та ін.).

Беручи участь у міжнародному співробітництві, Україна отримує допомогу в
галузі охорони навколишнього природного середовища від міжнародного
співтовариства. Слід зазначити, що кількість фінансових ресурсів, що
виділяються в Україні на охорону навколишнього середовища, відрізняє її
від багатьох розвинутих держав і навіть від деяких країн Центральної та
Східної Європи. Це пов’язано з пізнім усвідомленням необхідності та
вигідності інвестицій в охорону навколишнього середовища. Однак, саме це
дає змогу Україні розраховувати на міжнародне співробітництво і
можливість отримання фінансової допомоги.

Інтерес може становити доступ до ринку з метою залучення екологічно
чистих технологій та обладнання для захисту навколишнього природного
середовища України. Інтеграція незалежної України у світове
співтовариство уможливила безпосередньо міжнародну економічну, технічну
та експертну допомогу.

Головними її напрямами є:

• гранти (безоплатна допомога) та в майбутньому можливі кредити Програми
розвитку ООН, Програми охорони навколишнього природного середовища.
Перші гранти було спрямовано на збереження біорізноманіття (дельта Дунаю
та Східні Карпати), а також регіонально важливий проект — захист Чорного
моря від забруднення;

• допомога Європейського Союзу в рамках технічної допомоги країнам СНД
(TACIS). Хоча проблеми охорони навколишнього природного середовища не
належать до пріоритетних програм TACIS;

• міжнародна допомога окремих розвинутих країн (США, Канади,
Нідерландів, Німеччини, Данії, Великобританії) як у рамках
багатосторонніх програм, так і на підставі двосторонніх угод. Міжнародна
допомога насамперед повинна використовуватися згідно з внутрішніми
регіональними пріоритетами для розв’язання проблем Дніпра та інших річок
України, проблем якості питної води, проблем Донецько-придніпровського
регіону, Полісся, Чорного та Азовського морів, ліквідації наслідків
Чорнобильської аварії тощо.

Отже, як бачимо, екологічне право тісно пов’язане з міжнародним правом,
оскільки проблема забезпечення екологічної безпеки з регіональної та
національної перетворилась на глобальну. Про що свідчать усі згадані
вище угоди прийняті міжнародними екологічними форумами, наявність
великої кількості спеціалізованих міжнародних організацій, і ще на
практиці реалізують наукові, правові та інші програми подолання цього є
також оголошення 6 червня – Всесвітнім днем охорони навколишнього
середовища.

Висновки

Таким чином, міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього
природного середовища посідає одне з важливих місць у
зовнішньополітичному курсі України. Україна підписала 44 двосторонні
міжнародні угоди і договори, насамперед із сусідами Білоруссю, Грузією,
Молдовою, Росією, Словаччиною та Польщею. Меморандуми про
взаємопорозуміння щодо співробітництва в галузі охорони довкілля
підписані з Австрією і Фінляндією. Угода про співробітництво в галузі
охорони довкілля укладена урядом України з урядом Ізраїлю; про
співробітництво в галузі ядерної безпеки і захисту від радіації — з
урядами Фінляндії, Австрії та Росії. Динамічно розвивається
співробітництво в галузі охорони довкілля, національних парків і
біорізноманіття, раціонального використання природних ресурсів,
управління водними ресурсами, токсичними відходами, подолання наслідків
Чорнобильської катастрофи — з Данією, Нідерландами, США.

Однією з правових форм міжнародного співробітництва України у сфері
екології є міжнародні договори. Відповідно до ст. 9 Конституції України
чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною
Радою України, є частиною національного законодавства України. Більше
того, якщо міжнародним договором України, укладеним у формі закону,
встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України,
то застосовуються правила міжнародного договору.

Список використаної літератури

Андрейцев В.І. Екологічне право. – К., 1996.

Екологія і закон: Екологічне законодавство України: У двох кн. – К.,
1997.

Крисаченко В.С. Екологічна культура: теорія і практика. – К., 1996. – С.
312-345.

Малишко М.І. Основи екологічного права України. – К., 1999.

Марчишин С.М. Екологічний словник-довідник (основні терміни і поняття).
– К., 1998. – С. 151-160.

Основи соціоекології / За ред. Г.О. Бачинського. – К., 1995. – С.
186-187.

Салтовський О.І. Основи соціальної екології: Курс лекцій. – К., 1997. –
С. 150-159.

Соколовський О., Кардубан В., Бойчук О. Методичні рекомендації по
застосуванню нормативних актів з питань охорони навколишнього
середовища. – Тернопіль, 2000.

PAGE

PAGE 4

міжнародні договори та угоди

міждержавні договори та угоди

напрямами державної екологічної політики

Міжнародне співробітництво України

в екологічній сфері

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter