Особливості процесу встановлення благодійництва в сучасній Україні (реферат)

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com –
рефератний сайт №1 в Україні!

Реферати, контрольні роботи, курсові та дипломні роботи з 70-ти
напрямків. БЕЗКОШТОВНО!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Особливості процесу встановлення благодійництва в сучасній Україні”

ПЛАН

Вступ

1. Зародження традиції благодійництва і меценатства в Україні

2. Сучасний стан благодійництва в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Соціально-економічні та політичні зміни в наш час зумовили необхідність
відновлення традицій благодійництва в культурі України на засадах
законності, гуманності, гласності, добровільності та самоврядування.

Форми забезпечення культурного будівництва існують в суспільстві у
вигляді як державних субсидій, так і самофінансування, що може
здійснюватися на засадах комерційної і некомерційної підприємницької
діяльності, коли доходи від реалізації продуктів культурного виробництва
не розподіляються між учасниками виробництва, а повертаються цілковито
на відтворення цього виробництва, сприяючи його розвитку.

Важливим засобом підтримки культурницької діяльності виступає
благодійництво, добровільна безкорислива пожертва громадянами та
юридичними особами коштів чи майна на благородні суспільні потреби.

Благодійна діяльність в галузі культури спрямована, в першу чергу, на
забезпечення доступу всіх верств населення до культурних цінностей,
надання допомоги талановитій молоді, охорону, збереження і примноження
культурної та мистецької спадщини. Саме тому пошук оптимальних шляхів
удосконалення та функціонування інструментів благодійництва,
стимулювання громадської активності підприємців як найактивнішого
прошарку суспільства в цьому процесі потребує наукового обґрунтування
механізмів відродження і формування як приватно-підприємницької
діяльності, так і благодійної традиції в наш час.

Різні форми приватної ініціативи та благодійництва в культурному
будівництві віддавна привертали увагу соціологів, філософів, істориків
(М.Бердяєва, В. Ключевського, М. Карамзіна, М. Грушевського, Д. Багалія,
М. Костомарова). Фактори, що зумовили становлення благодійницької
ментальності підприємницької верстви, розкриті в працях С.Гогеля,
Й.Хейзінги, М.Вебера, Є.Лефевра, А.Гуревича, Р.Кристофанеллі. Вивчення
приватної і громадської благодійності здійснено П. Геогієвським, С.
Гогелем, В.Дерюжинським, М.Дмітрієвим. Історичні тенденції
підприємництва і меценатства висвітлені О.Хорьковою, а характеристика
благодійності як соціального явища здійснена А. Свердловою. Меценатська
діяльність російських купців розкрита П.Буришкіним.

Сучасні моделі недержавної підтримки культури, що ефективно діють в
зарубіжних країнах і мають різноманітні форми, зумовлені національною
специфікою різних культур, знайшли відображення в працях П. Козловські,
Б.Гаврилишина, К. Егеверрі, Ж. Ріго, Д. Перрена.

1. Зародження традиції благодійництва і меценатства в Україні

Якщо говорити про благодійництво ближче до наших часів, то розмаїття
iмен XIX ст. свiдчить про суттєвий вплив меценатiв на розвиток культури:
Олександр та Iлля Безбородьки (утримували Нiжинську гiмназiю), Григорiй
Галаган (утримував колегiю для хлопчикiв у Києвi), Павло
Бiлецький-Носенко, подружжя Русових, Терещенкiв, Харитоненкiв,
Алчевських. У XX ст., в часи гонiння на все українське, жодне українське
видання не виходило без допомоги вiдомого власника цукрових заводiв
Василя Смирненка. Вiн за посередництвом Михайла Грушевського пожертвував
100 тис.крб. Науковому товариству iм.Шевченка (НТШ) у Львовi.

Євген Чикаленко, теж власник цукрових заводiв, вiдчутно фiнансував
українську культуру. Єлизавета Милорадович (тiтка гетьмана Павла
Скоропадського) була меценаткою видання книг, народної бiблiотеки,
фундаторкою НТШ у Львовi, подарувавши для нього 20 тис. срiбних крон.

Створення бiльшостi бiблiотек свiту, як правило, пов’язане з меценатами,
благодiйництвом, пожертвами багатих людей у виглядi книжок, грошей на
будiвництво бiблiотек, добровiльного надання книжкових колекцiй у
користування, вiдкриття та iснування бiблiотек на членськi внески.

Наприклад, створення Нацiональної парламентської бiблiотеки України
пов’язане з рядом вiдомих iмен iнтелiгенцiї тих часiв: професорiв
Унiверситету св. Володимира (I.Лучаєцький, М.Бубнов, М.Дашкевич,
I.Огiєнко, Л. Бiлогриць-Котляревський та iн.), директорiв київських
гiмназiй (Андрiяшев, Стороженко), ректорiв Духовної семiнарiї
архiмандритiв (Iриней, Iоаннiкiй, Феодосiй, Амвросiй та iн.), київських
губернаторiв М.Казнакова, I.Фундуклея, члена мiської Думи М.Юзефовича,
предводителя дворянства О.Горвата, пiдприємцiв i купцiв (Бродський,
Галаган, Лiббе), князя Лопухiна i багатьох iнших, якi здiйснювали нагляд
за дiяльнiстю бiблiотеки, дбали про її розвиток, вносили грошовi
пожертви та передавали власнi бiблiотеки до її фондів .

Один з найстарiших культурно-освiтнiх закладiв України Харкiвська
державна наукова бiблiотека iм. В.Г.Короленка також утворена при
сприяннi видатних вчених та громадських дiячiв: М.Сумцiва,
Х.Данилевського, А.Гурського, В. Франковського, Д.Багалiя.

Iстотною статтею забезпечення iснування бiблiотеки були благодiйнi
пожертвування. Список доброчинникiв очолював Д.Багалiй. У 1886 р., коли
тiльки-но було вiдкрито бiблiотеку, вiн подарував 88 книг з питань
iсторiї. Не припиняв дарунки й надалi. Його приклад наслiдували iншi.
Керування бiблiотекою здiйснювалося правлiнням бiблiотеки, яке очолював
Д.Багалiй. Будiвництво примiщення для бiблiотеки вiдбувалось за
допомогою субсидiй вiд мiнiстерства та мiської Думи, а також
пожертвувань вiд приватних осiб та рiзних установ, прибуткiв вiд
благочинних заходiв (лекцiй, концертiв тощо). Ресурсами для утримання
бiблiотеки були плата за користування, здача в оренду примiщень,
використання читального залу для органiзацiй публiчних лекцiй,
концертiв, вечорiв, послуги палiтурної майстернi, подарунки книг тощо.
Все це так знайоме сьогоднi.

В іcторiї Донецької ОУНБ також присутнi елементи благодiйництва i
отримання додаткових коштiв для iснування. Першою бiблiотекою Юзiвки
(колишня назва Донецька), як доводить краєзнавець М.Альтер, була
бiблiотека Товариства приказчикiв, вiдкрита у серпнi 1907 року в клубi
“Наш уголок”. В Юзiвку в той час книги завозили з Катеринослава та
Харкова. Перший книжковий магазин тут з’явився тiльки в 1908 роцi. Але
не кожен мав змогу дозволити собi замовити книги з Харкова. Тому мiсцева
iнтелiгенцiя i вирiшила створити бiблiотеку-читальню.

Голова Товариства взаємодопомоги приказчикiв Р.I.Вахтер звернувся до
мiсцевих торговельних пiдприємств за допомогою. I благодiйництво дало
змогу у примiщеннi клубу приказчикiв вiдкрити бiблiотеку, передплатити
газети, журнали, закупити книжки.

Першими передплатниками бiблiотеки (так називались її читачi), за
правилами, були члени Товариства приказчикiв. Вони могли брати одну
книжку для читання безкоштовно. За другу i третю мiсячний внесок для них
становив по 10 коп. Решта читачiв сплачувала за мiсячний абонемент за
одну книгу – 20 коп., за двi – 30 коп. i за три – 40 коп. Учнi платили
вдвiчi менше. Книги видавалися на мiсяць. Неповернення в строк каралось
штрафом у 2 коп. Постiйнi читачi користувались бiблiотекою безкоштовно,
а разовi платили по 2 коп. На абонементi сплачувалася застава – 1 крб.

2. Сучасний стан благодійництва в Україні

°‰u‰ththr

???????на допомога, що надається сьогодні у країні, проходить через
інституційні організація такі, як, скажімо, благодійний фонд. Багато
чого надається у неофіційній формі. Коли багата людина надає кошти. Це
благородна справа, але вона ніде не проходить у звітах. З точки зору
моралі – це добре. З точки зору професійності – це погано. Тому що все ж
повинні фахівці займатися цими справа. Дійсно. Говорити про «доросле”
благодійництво можна тоді, коли створиться вся інституція цього процесу.

Експерти кажуть, що за ростом «благодійної свідомості» українських
багатіїв (історія вчить їх – запам’ятаються вони не заводами і
офіс-центрами, а музеями і лікарнями), не встигає держава і її
законодавство.

Скажімо, благодійні аукціони сьогодні фактично за рамками закону. Анна
Гулевська-Черниш, виконавчий директор Українського форуму благодійників
наводить приклад сучасних підходів до благодійності: «Дуже зараз
популярний тренд у Європі – це так званий «клуб процентних податків»,
коли кожна людина в Угорщині чи Польщі має право наприкінці року
виплатити один процент від свого загального прибутку громадській
організації чи благодійному фонду на підтримку тієї чи іншої благодійної
програми. Закон дозволяє – чи віддати цей один процент державі, чи
вибрати громадську організацію і передати їй ці гроші. Тому це сьогодні
для благодійних організацій в Європі дуже така гарна підтримка для
популяризації своєї діяльності».

Українська влада воліє популяризувати благодійництво переважно власним
прикладом. Нові фонди, акції, телемарафони і обіди з олігархами.
Щоправда, за створену наприкінці минулого року Національну раду з питань
благодійництва «Зігрій любов’ю дитину» Президента Віктора Ющенка різко
критикують. За те, що непрозоро створював, не порадився з громадськістю
і головою призначив власну доньку Віталіну. Бо це все, на думку
Українського форуму благодійників, заважає становленню відкритості і
правомірності у процесі допомоги багатих бідним.

Найбiльшої пiдтримки меценатiв i спонсорiв в Українi зараз отримує
мистецтво. Бiльшiсть концертiв, вистав, конкурсiв проходять при сприяннi
спонсорiв. На жаль, бiблiотеки як установи культури в залученнi
спонсорiв i меценатiв значно вiдстають вiд закладiв мистецтва.

Перед бiблiотеками стоїть завдання вiдродити давнi українськi традицiї
меценатства. Цьому сприяє i Закон України “Про благодiйництво та
благодiйнi органiзацiї” та податкове законодавство, яке передбачає
пiльги для тих, хто займається благодiйництвом i отримує допомогу.

Також нерозвиненість українського мецентства пов’язане із
несформованістю середнього класу, адже за статистикою в США, де кошти
від пожертвувань складають 60% обсягу валового продукту, благодійністю
займається кожен третій представник середнього класу і лише дуже
невелика кількість (близько 10% дуже багатих людей).

Що стосується меценатства корпоративного, то ним в Україні займаються в
основному великі бізнес-структури і дуже незначна кількість середній
фірм, що пов’язано із обмеженими фінансовими можливостями та складністю
процедури, адже, за свідченнями деяких бізнесменів, щоб подарувати школі
комп’ютор “треба підготувати цілу купу паперів і довести, що ти цей
комп’ютор не продав і не приховав прибуток від держави”.44 Разом із тим,
за результатами опитування, проведеного Західно-Українським ресурсним
Центром серед підприємців України, 66,3% представників бізнесу в
принципі не проти меценацтва і лише 5% вважають, що це марне витрачання
грошей і часу.

Закон України “Про благодійництво та благодійні організації” дає
наступні визначення термінам “благодійництво”, “благодійна діяльність”:
благодійництво – добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних
осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та
іншої благодійної допомоги; специфічними формами благодійництва є
меценатство і спонсорство; благодійна діяльність – добровільна
безкорислива діяльність благодійних організацій, що не передбачає
одержання прибутків від цієї діяльності; благодійна організація –
недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення
благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій
осіб згідно з існуючим Законом; благодійники – фізичні та юридичні
особи, які здійснюють благодійництво в інтересах набувачів благодійної
допомоги.

Благодійництво, благодійна діяльність здійснюються на засадах
законності, гуманності, спільності інтересів і рівності прав її
учасників, гласності, добровільності та самоврядування.

Діяльність благодійників і благодійних організацій має суспільний
характер, що не суперечить їх взаємодії з органами державної влади і не
позбавляє права на отримання державної допомоги.

Фізичні та юридичні особи можуть займатися благодійництвом самостійно
або разом з відповідними благодійними організаціями, зареєстрованими у
встановленому законодавством порядку.

Висновки

Проблема благодійності й меценатства може мати конструктивне розв’язання
лише з урахуванням широкого спектру політичних, економічних, соціальних
проблем, що включають етнокультурні та ментальні аспекти. Динаміку
творення благодійницької інфраструктури доцільно оцінювати не лише за
формально-статистичними показниками (кількість діючих благодійних
установ, обсяги їхньої фінансової та іншої допомоги тощо), а й за
змістом: які саме культурно-мистецькі проекти підтримує та чи інша
благодійна установа, отже, яку ідеологію та які форми благодійної
діяльності вона запроваджує в Україні.

Список використаної літератури

Закон України “Про благодійництво та благодійні організації” від 16
вересня 1997 року N 531/97-ВР.

Голимба В.І. Історія благодійництва в Україні. – К., 2002.

Субтельний О. Історія України. – Львів, 2002.

Меценатство в Україні / За ред. Коваленка Р.В. – Харків, 2003.

Колосова Н.А. Класичні практики європейського благодійництва і
меценатства // Питання культурології: Зб. наук. праць. – К.:КНУКіМ,
2002. – Вип. 18. – С. 14 – 21.

Колосова Н.А. Соціокультурні чинники благодійництва й меценатства //
Питання культурології: Зб. наук. праць. – К.:КНУКіМ, 2003. – Вип. 19. –
С.41 – 50.

Колосова Н.А. Благодійництво і меценатство та соціокультурні передумови
їх зародження в Україні (історичний аспект) // Вісник ДАКККіМ. – К.:,
2003. – Вип.1. – С.130 – 137.

Колосова Н.А. Генезис благодійної діяльності в Україні // Культура і
мистецтво у сучасному світі: Наук. записки КНУКіМ – К.:КНУКіМ, 2005. –
Вип. 6. – С. 41 – 46.

Михайловська Н.А. Благодійництво як соціокультурна проблема // Культура
і сучасність: Альманах. – К.: ДАКККіМ, 2002. –№ 1. – С. 73 – 78.

До питання організації благодійництва в сучасному розвитку України //
Молодь у сучасному світі: Морально-етичні та культурологічні виміри:
Матер. міжнар. наук.-практ. конфер. (Київ, червень 2001 р.)– К.:МІЛП,
2001. – С. 159 – 160.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter