HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com –
рефератний сайт №1 в Україні!
Реферати, контрольні роботи, курсові та дипломні роботи з 70-ти
напрямків. БЕЗКОШТОВНО!
РЕФЕРАТ
на тему:
“Національно-мовні особливості слів-звертань
у європейських народів”
ПЛАН
Вступ
1. Мовні особливості звертань у різних народів
2. Форми звертань, які використовують в різних країнах
Використана література
Вступ
Вміння володіти звертанням на міжнародному рівні є вкрай важливим,
оскільки саме перші слова починаються із форми звертань, які можуть
визначити весь подальший діалог тощо. Знання національного мовленнєвого
етикету, вміння користуватися ним у комунікативних актах є ознакою і
мовної, і загальної культури.
Вироблені в суспільстві норми і форми поведінки об’єднуються в цілісну
систему, яку називають етикетом. Норми становлять категорію історичну,
отже, змінну.
Феномен людського спілкування – явище складне, синкретичне. У ньому
міцно переплетені соціальні, психологічні та мовні чинники.
Етикетні вислови – це лексично обмежене коло слів, (мовні кліше,
стандарти). Порушення мовного етикету можуть пояс-нюватися двома
причинами:
незнанням або недостатнім знанням етикетних норм;
небажанням додержувати їх.
Існує поняття надмірності в мовному етикеті, що полягає в нагромадженні
однозначних висловів, у їх надмірному вживанні.
Відбором етикетних мовних формул на кожному етапі створюється та чи інша
тональність спілкування, тобто така соціальна якість ситуації
спілкування, яку можна визначити як ступінь дотримання етичних норм,
взаємодії комунікантів, як показник культури, інтеліґентності
співрозмовників.
1. Мовні особливості звертань у різних народів
Звертання, вітання, вибачення, подяка, прохання, прощання – це
функціональні формули категорії ввічливості.
Звертання і вітання – це ті елементи мовленнєвого етикету, які передусім
сиґналізують про соціальні стосунки, що встановлюються в рамках
комунікативного акту. Головним чинником, який впливає на вибір того чи
іншого звертання, вітання, є соціальний статус комунікантів, ситуація
спілкування. З метою роз-ширення арсеналу звертань використовуємо ряд
замінників. Уникаючи прямих звертань до незнайомих осіб, вдаємося до
таких: Дозвольте звернутися… Вибачте (пробачте), чи можна вас
запитати, просити… Чи не скажете…
Комунікативному етикетові притаманна національна своєрідність,
ідіоетнічність (від грецьких слів ідіос – свій, особливий, самобутній та
етнікос – народний).
Наприклад, показником поважного ставлення до партнера в багатьох країнах
(Франція, Бельгія, Нідерланди тощо) є звертання до нього на “Ви”.
Для вітчизняної практики офіційного спілкування в умовах відсутності
загальноприйнятих титулів, які символізують шанобливість, це правило є
принциповим. Виражаючи пошанне ставлення до співрозмовника, німці
звертаються до нього на “вони”.
У Польщі, незважаючи на декілька спроб офіційно запровадити пошанний
займенник Ви, і в наш час віддають перевагу словам “пан”, “пані”, тобто
до другої особи звертаються, як до третьої, неприсутньої.
У європейському культурному ареалі виділяють п’ять тональностей
спілкування: висока, нейтральна, звичайна, фамільярна, вульґарна.
Високою тональністю спілкування характеризується сфера суто формальних
суспільних структур (урочисті заходи, дипло-матичні прийняття, брифінґи
і т.ін.).
Нейтральна тональність функціонує у сфері офіційних установ.
Фамільярна тональність забезпечує спілкування на побутовому рівні.
Вульґарна тональність спостерігається у соціально неконт-рольованих
ситуаціях.
2. Форми звертань, які використовують в різних країнах
Звертання, які прийняті в багатьох країнах, визначаються багатовіковими
національними традиціями, культурними особливостями.
У різних мовах існують загальні іменники, які вживаються для називання
або звернення. Такі іменники поділяються на дві категорії: слова-індекси
і слова-регулятиви.
Слова-індекси показують соціально-мовленнєвий статус мовця: посадове
становище, рід занять (доктор, директор); вчений ступінь, звання
(доктор, професор, магістр); ранг (капітан, полковник, генерал); сан
(митрополит, єпископ); титул (барон, князь).
Слова-регулятиви регулюють взаємини між співрозмовниками відповідно до
мовленнєво-етикетних стандартів і норм, узвичаєних у певному суспільстві
У сучасній українській мові це слова пан, добродій та їх жіночі
відповідники, а також колега, товариш тощо. У радянські часи з
української мови були вилучені слова-регулятиви, пов’язані з традиційною
культурою етикетних взаємин. Так, у словниках радянської доби
слово-регулятив пан кваліфікувалось як застаріле, як ввічлива форма
згадування або звертання зазвичай до офіційного представника чи
громадянина іноземної держави. Ще й сьогодні в Україні вживання
слів-регулятивів остаточно не стабілізувалося.
У наш час загальний іменник пан, який вживався в українській мові як
звертання не менше семи століть, повернутий в українську ділову мову в
якості офіційного звертання. В етикетному застосуванні слово “пан” є
словом-регулятивом, яке засвідчує пошану до співрозмовника, тому
здебільшого вживається з прикладкою, що конкретизує особу. Водночас
звертання “пане”, “пані”, “панове” можуть використовуватися самостійно,
зазвичай по відношенню до незнайомих людей.
>
@
L
°
®
°
???????????дипломатів зберігається пошанність і ввічливість, нехтування
формальними формами ввічливості не допускається.
Прізвище людини як прикладку до слова пан доцільно вживати тоді, коли
йдеться про неприсутню людину. Так можна говорити і стосовно присутньої
третьої особи, якщо вона малознайома чи коли взаємини з нею не виходять
за межі офіційної пристойності. Вживання прикладки-прізвища у зверненні
до іншої особи (адресата) надає спілкуванню відтінок офіційності, інколи
сухості й відчуженості.
Одночасне вживання імені й прізвища разом зі словом пан є доречним у
офіційних ситуаціях (Прошу до слова пана Івана Федоренка), під час
знайомства, при листуванні з незнайомими або малознайомими людьми, а
також у привітаннях, вітальних адресах: Високоповажна пані Оксано
Стеценко. Ім’я і по батькові зі словом пан не поєднуються – це не
відповідає українським традиціям і нормам літературного мовлення.
Останніми роками спостерігається тенденція до повного “поновлення в
правах” кличного відмінка як однієї з прикмет української граматики. У
звертаннях у кличному відмінку ставляться загальні іменники, особові
імена і по батькові. Прізвища у звертаннях завжди ставляться в називному
відмінку.
При офіційному титулуванні враховують посадове становище (пане
президенте, пане прем’єр-міністре, пане глава Уряду (Іспанія) пане
директоре, пане генеральний прокурор, пане консуле, пане депутате);
вчений ступінь, звання (пане професоре, пане докторе); військове звання
(пане генерале, пане полковнику, пане офіцере); ранг (пане посол, пане
посланнику). Якщо людина має декілька титулів, то, звертаючись до неї,
треба називати найвищий. При звертанні до офіційних осіб, які мають
державний статус, військове звання, дипломатичний ранг, вчений ступінь,
у більшості країн імен не вживають.
У деяких країнах існує чітко регламентована, багатоступенева система
звертань до монархів, вищих церковних чинів, аристократів, яка сягає
своїми коренями доби середньовіччя. Спілкуючись з представниками таких
країн, треба попередньо з’ясувативи їхні імена, титул і форму звертання.
Усі глави дипломатичних представництв титулуються згідно із їх класом в
усіх країнах: посол, посланник, повірений у справах. До дружини посла у
деяких країнах (Франція) звертаються “пані дружина посла”. При виконанні
службових обов’язків до послів звертаються “Ваша Високопо-важносте”. Цей
титул у порядку ввічливості використовують при звертанні до президентів,
прем’єр-міністрів, спікерів парламентів, міністрів, послів, у тому числі
колишніх. У деяких країнах (Франції, Польщі, США) так титулують лише
іноземних послів і державних діячів.
У різних країнах зі словами-регулятивами, відповідними українському
слову пан, вживаються різні прикладки. Наприклад, у Німеччині, на
відміну від інших європейських країн, у ролі прикладки при
слові-регулятиві одночасно вживається слово-індекс і прізвище особи.
Українською відповідна мовна формула виглядала б так: “пане докторе
Браун”. У Нідерландах, напроти, у ролі прикладки до слова-регулятива
прізвище не вживають, а вживаються лише слова-індекси. У Франції
вживання прізвища разом зі словами-регулятивами (Monsieur, Madame)
вважається грубістю та фамільярністю.
У Франції до президента звертаються “пане президенте республіки”.
Вважається, що звертання “пане президенте” не є достатнім, оскільки ця
формула вживається і при зверненні до президентів асоціацій, компаній
тощо. Відомий випадок, що стався з президентом Франції Франсуа
Міттераном на прийомі, у якому він брав участь. Коли до нього звернувся
один із гостей зі словами “пане президенте”, Франсуа Міттеран у нього
поцікавився, до кого він звертається .
У традиціях західного етикету – іменувати заступників посадових осіб так
само, як і їхніх начальників – пане міністре, пане ректоре тощо. До того
ж, прийнято звертатися до людей за посадовою номенклатурою навіть тоді,
коли вони цю посаду вже не обіймають. До колишніх президентів,
прем’єр-міністрів, міністрів, послів звичайно звертаються без префікса
“екс” – пане президенте, пане прем’єр-міністре, пане міністре, пане
посол.
У європейській практиці досить поширена прикладка “молодший” до імені
чоловіка, названого на честь батька. Якщо син такої особи названий на
його честь, після його імені додають прикладку “третій” і т.д. Цю
чоловічу прикладку в подальшому носить і його дружина.
У Франції при зверненні до відомих музикантів, письменників, художників,
скульпторів, а також представників юридичної професії, адвокатів
використовують слово-регулятив метр.
У деяких країнах (Німеччина, Англія, Італія) титул доктор дається всім,
хто отримав університетську й медичну освіту. У Франції цей термін
стосується лише лікарів, дантистів, ветеринарів.
Як правило, у професійному середовищі при звертанні вживається офіційно
присвоєне вчене звання: пане професоре, пане докторе. У Франції при
звертанні до професорів, які перебувають на пенсії, використовують
прикладку “почесний”, “заслужений” (Monsieur Jean Colas Professeur
emerite)
До жінки-професіонала прийнято звертатися згідно із службовим титулом:
пані професор, пані прем’єр-міністр, пані посол, пані доктор. З метою
уникнення частого повторення офіційних звань та рангів під час розмови
можна удатися й до міжнародної форми – “мадам”. Зауважимо, що особа, яка
використовує звертання “мадам”, свідомо ніби ставить себе нижче того, до
кого вона звертаєьтся. Тому жінки одного віку й становища зазвичай не
вживають цю форму звертання по відношенню одна до одної.
Використана література
Андрущенко В.С. Ділове спілкування на міжнародному рівні. – К., 2001.
Ботвіна Н. Міжнародні культурні традиції: мова та етика ділового
спілкування. – К., 2000
Ділове спілкування / За ред. Якименка В.І. – К., 2003.
Зубков М.Г. Сучасне укр. ділове мовлення. – Х., 2001
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
