.

Звертання в промовах на дипломатичних зустрічах (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
99 2349
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com –
рефератний сайт №1 в Україні!

Реферати, контрольні роботи, курсові та дипломні роботи з 70-ти
напрямків. БЕЗКОШТОВНО!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Звертання в промовах

на дипломатичних зустрічах”

ПЛАН

Вступ

1. Загальноприйняті підходи до мовного етикету на дипломатичних
зустрічах

2. Звертання до вищих посадових осіб держави, знаті

Список використаної літератури

Вступ

Мовний етикет – це сукупність національно-специфічних сталих словесних
форм, прийнятих у певному суспільстві для встановлення контакту та
підтримки спілкування в потрібній тональності. Мовний етикет
безпосередньо стосується правил вітання, знайомства, прощання,
привітання, побажання, подяки, вибачення, прохання, запрошення, поради,
пропозиції, співчуття, компліменту, схвалення тощо. Під мовленнєвим
етикетом розуміють застосування мовного етикету в конкретних актах
спілкування. В основі використання етикетних формул, окрім
універсального принципу ввічливості, лежить правило відповідності
комунікативній ситуації.

Офіційний мовленнєвий етикет передбачає піднесений стиль мовлення у
порівнянні з нейтральним, загальновживаним. Офіційне спілкування вимагає
стилістично піднесених, синтаксично повних мовних структур, що свідчать
про дотримання протокольних норм, про підвищену ввічливість.

Для підкреслення особливої поваги до партнера (особливо при звертанні до
високих офіційних осіб) під час різних етикетних ситуацій (прохання,
запрошення, пропозиція) мовні формули можуть бути представлені у вигляді
питань або дозволенних фраз: “Чи не погодились би Ви…?”, “Можу я Вас
попрохати…?”, “Дозвольте запропонувати Вам…”, “Дозвольте привітати
Вас…”. Протокол деяких країн передбачає, що в розмові з главою
держави, монархом ініціаторами бесід можуть бути лише вони. їхні
співрозмовники ніколи не ставлять до них запитання.

Продуктивність вербального спілкування значною мірою визначається
правильно обраною тональністю. Уміння модулювати голос, тобто змінювати
тональність – важлива якість мовця. У бесіді з партнером неприпустимі
надмірна напористість, безапеляційність. У строго офіційній обстановці
припустимий лише спокійний, рівний, стриманий тон; у менш строгих
офіційних відносинах – спокійний, доброзичливий, привітний.

Вищесказане не виключає полеміки, гострої суперечки. Але вона повинна
вестись у строго визначених рамках, не виходячи за межі коректності.
Ділова, особливо ж дипломатична бесіда має свій етикет, який не
припускає грубощів, образ. Не слід також переривати співрозмовника.
Важливо вислухати співрозмовника до кінця. Водночас не буде порушенням
етикету припинення бесіди, якщо партнер не дотримується його норм.

Правило дипломатичної бесіди – розпочати з того, що об’єднує партнерів,
домогтися, щоб партнер говорив “так”. Якщо метою бесіди є отримання
інформації від співрозмовника, то треба пам’ятати, що бесіда – це обмін
інформацією. Отже, треба обдумати заздалегідь, на базі якої інформації
буде розгортатися обмін думками.

1. Загальноприйняті підходи до мовного етикету

на дипломатичних зустрічах

Офіційне спілкування вимагає стилістично піднесених, синтаксично повних
мовних структур, що свідчать про дотримання протокольних норм, про
підвищену ввічливість: “Радий Вас вітати!”, “Дозвольте подякувати Вам!”.

Для підкреслення особливої поваги до партнера (особливо при звертанні до
високих офіційних осіб) під час різних етикетних ситуацій (прохання,
запрошення, пропозиція) мовні формули можуть бути представлені у вигляді
питань або дозволенних фраз: “Чи не погодились би Ви…?”, “Можу я Вас
попрохати…?”, “Дозвольте запропонувати Вам…”, “Дозвольте привітати
Вас…”.

Протокол деяких країн передбачає, що в розмові з главою держави,
монархом ініціаторами бесід можуть бути лише вони. їхні співрозмовники
ніколи не ставлять до них запитання.

Продуктивність вербального спілкування значною мірою визначається
правильно обраною тональністю. Уміння модулювати голос, тобто змінювати
тональність – важлива якість мовця. У бесіді з партнером неприпустимі
надмірна напористість, безапеляційність. У строго офіційній обстановці
припустимий лише спокійний, рівний, стриманий тон; у менш строгих
офіційних відносинах – спокійний, доброзичливий, привітний.

Початок бесіди:

•    ми думаємо (вважаємо), що перш за все нам необхідно обговорити…;

•    думаю, що вам добре відомі причини, що спонукали до зустрічі з

вами, тому хотілося б одразу перейти до обговорення питання…;

•    мені б хотілося почати бесіду з…

Погодження:

•    ця позиція, цей пункт не викликають наших заперечень;

•    Ваші умови в цілому для нас прийнятні;

•    ми цілком поділяємо Вашу точку зору.

Намагання відстояти власну позицію:

•    мені здається, що ми певною мірою відійшли від теми нашої розмови,
тому пропоную повернутися до попередньої проблеми;

•    вважаю, що слід обговорити інші аспекти даного питання;

•    можливо, вам буде цікаво дізнатися про думку експертів з даного
питання.

Прохання:

•    з Вашої сторони було б дуже люб’язним, якби…;

•    ми щиро розраховуємо на Вашу підтримку.

Вибачення:

•  приношу вибачення за…;

•    прийміть наше щире вибачення…;

•    я щиро сумую, що…

Невизначеність, сумнів:

•    ми просимо Вас дати уточнення, оскільки у нас про це є прямо
протилежна думка;

•    нам здається, що цей варіант рішення є дещо передчасним.

Бажання відійти від відповіді:

•    можу Вам відповісти лише в загальних рисах;

•    на це питання однозначної відповіді немає;

•    мені важко судити про це.

Формули протесту (наприклад, у формі здивування):

•    ми були дуже здивовані Вашими звинуваченнями щодо…;

•    ми були прикро здивовані пред’явленою нам претензією.

Завершення бесіди:

•    давайте підведемо підсумки наших домовленостей;

•    дозвольте мені від імені нашого уряду подякувати Вам за участь у
розмові, висловити надію на подальше плідне співробітництво.

Існують різні засоби для тактовного, ввічливого висловлення незгоди,
відмови. Наприклад, з використанням непрямих мовних формул відмови –
аналогів заперечень:

•  ми бачимо інший варіант розв’язання цієї проблеми;

•    наша точка зору дещо розходиться із Вашою;

•    сумніваємось, що це можливо (мається на увазі – це не можливо);

•    це було б можливо, якби… (зараз це не можливо);

•    ми високо цінуємо Ваші зусилля, але не можемо прийняти Вашу
пропозицію.

Інший засіб – використання емоційних оцінок: на жаль..; щиро жалкуємо,
але…; шкода, але… з метою переконати співрозмовника, що факт відмови
неприємний тому, хто її висловлює. Наявність у відповідній мовній
формулі протиставного сполучника але надає мові меншої категоричності.
Якщо в мовній формулі відмови протиставний сполучник але відсутній, то
відчувається констатація факту, який не можна змінити: щиро жалкуємо,
але у зв’язку з наявністю прецедентів, ми не можемо…

Мовна формула відмови може будуватися на основі превентивного вибачення:
переконані, що це прикра випадковість, але змушені…

Початок бесіди:

•    ми думаємо (вважаємо), що перш за все нам необхідно обговорити…;

•    думаю, що вам добре відомі причини, що спонукали до зустрічі з

вами, тому хотілося б одразу перейти до обговорення питання…;

•    мені б хотілося почати бесіду з…

Погодження:

•    ця позиція, цей пункт не викликають наших заперечень;

•    Ваші умови в цілому для нас прийнятні;

•    ми цілком поділяємо Вашу точку зору.

Намагання відстояти власну позицію:

•    мені здається, що ми певною мірою відійшли від теми нашої розмови,
тому пропоную повернутися до попередньої проблеми;

•    вважаю, що слід обговорити інші аспекти даного питання;

•    можливо, вам буде цікаво дізнатися про думку експертів з даного
питання.

Прохання:

•    з Вашої сторони було б дуже люб’язним, якби…;

•    ми щиро розраховуємо на Вашу підтримку.

Вибачення:

•  приношу вибачення за…;

•    прийміть наше щире вибачення…;

•    я щиро сумую, що…

Невизначеність, сумнів:

•    ми просимо Вас дати уточнення, оскільки у нас про це є прямо
протилежна думка;

•    нам здається, що цей варіант рішення є дещо передчасним.

Бажання відійти від відповіді:

•    можу Вам відповісти лише в загальних рисах;

•    на це питання однозначної відповіді немає;

•    мені важко судити про це.

Формули протесту (наприклад, у формі здивування):

•    ми були дуже здивовані Вашими звинуваченнями щодо…;

•    ми були прикро здивовані пред’явленою нам претензією.

Завершення бесіди:

•    давайте підведемо підсумки наших домовленостей;

•    дозвольте мені від імені нашого уряду подякувати Вам за участь у
розмові, висловити надію на подальше плідне співробітництво.

Існують різні засоби для тактовного, ввічливого висловлення незгоди,
відмови. Наприклад, з використанням непрямих мовних формул відмови –
аналогів заперечень:

•  ми бачимо інший варіант розв’язання цієї проблеми;

•    наша точка зору дещо розходиться із Вашою;

•    сумніваємось, що це можливо (мається на увазі – це не можливо);

X

f

@V@n@oooooooooooooooooooooooooooo

H?HoeHlI’IueIK@Loooooooooooooooooooooooooooo

це було б можливо, якби… (зараз це не можливо);

•    ми високо цінуємо Ваші зусилля, але не можемо прийняти Вашу
пропозицію.

Інший засіб – використання емоційних оцінок: на жаль..; щиро жалкуємо,
але…; шкода, але… з метою переконати співрозмовника, що факт відмови
неприємний тому, хто її висловлює. Наявність у відповідній мовній
формулі протиставного сполучника але надає мові меншої категоричності.
Якщо в мовній формулі відмови протиставний сполучник але відсутній, то
відчувається констатація факту, який не можна змінити: щиро жалкуємо,
але у зв’язку з наявністю прецедентів, ми не можемо…

Мовна формула відмови може будуватися на основі превентивного вибачення:
переконані, що це прикра випадковість, але змушені…

2. Звертання до вищих посадових осіб держави, знаті

Вищих коронованих осіб (королів, султанів, емірів) титулують “Ваша
Величносте”, а при згадуванні про них зазвичай говорять “Його (її
Величність)”. До королів можна також звертатися: “пане” {“сер”
англійською, “сір” французькою); до королев – (“мадам”). Єлизавету II
згідно з придворним етикетом перший раз обов’язково титулують “Ваша
Величносте”. І лише після другого-третього разу звертаються “мадам” або
“мем”. Ці звертання із ввічливості поширюються також на суверенів, які
зреклися або скинуті з престолу. У деяких країнах при розмові з
сувереном, наприклад з королем Бельгії, до нього можна звертатися лише в
третій особі: “Ваша Величність має рацію нагадати цю проблему”; “Я
сказала б Вашій Величності, що він знайде в праці Анрі Сімона відповіді
на питання, які мені поставив”.

Члени королівської родини (спадкоємний принц, принц-консорт, великий
князь, великий герцог, шейх) мають титул “Королівська Високість”
(Altesse Serenissime). До них звертаються: “Ваша Королівська Високосте”.
У Франції до правлячих принців, спадкоємців трону звертаються:
“монсеньйор”.

Правила дворянського титулування. Монархи давали шляхетські титули своїм
наближеним, які особливо відзначились. Ця традиція збереглась до нашого
часу в деяких країнах з відповідним державним устроєм. У республіках,
колишніх монархіях (Франція, ФРН), шляхетські титули більше не даються,
але повага до колишніх титулів зберігається, і їх носіям у порядку
ввічливості виявляється пошана.

У європейських країнах (Франції, Бельгії, Італії, Іспанії) визнані такі
титули вельможного панства: принци, герцоги, маркізи, графи, віконти,
барони. Титул лицаря (шевальє) у Великобританії присвоюється за особливі
заслуги і не успадковується. Така ж практика існувала в минулому і у
Франції. Напроти цей титул є спадковим у таких країнах, як Німеччина,
Бельгія, Нідерланди, Швеція. Кожна країна має свої особливості щодо
титулування дворянства. Наприклад, у Бельгії визнані такі титули знаті:
принц, герцог, маркіз, граф, віконт, барон, шевалье (лицар).
Представники дворянства – чоловіки мають право на найменування месір
(messire фр.), яке не має еквіваленту для жінок. У Данії існують
шляхетські титули графів і баронів. Титул графа носить глава родини,
барона – старший з дітей, син або дочка. У ФРН визнані дворянські титули
герцогів, принців, графів, баронів, рітерів (лицарів). Титули
передаються також дочкам та їхнім дітям. У наш час у Німеччині частка
“фон” перед прізвищем не обов’язково вказує на приналежність до
дворянства. В Іспанії існує титуловане дворянство – герцоги, маркізи,
графи, віконти, барони, сеньйори та нетитуловане -ідальго. Титули
успадковуються по чоловічій і жіночій лінії.

У Франції родинний титул успадковується старшим сином. Інші сини носять
титул, наступний за рангом. У Франції існують деякі особливості щодо
титулування знатних осіб. Наприклад, титул принца, крім членів
королівської родини, вважається іноземним титулом, і французькі герцоги
вважають себе вищими від всіх іноземних принців, які не є суверенами або
принцами по крові. За традицією, яка існує у Франції, лише в розмові з
принцом і принцесою, герцогом і герцогинею до них звертаються відповідно
до їх титулів: “Пане герцогу” і “Пані герцогине” (Monseigneur le Due,
Madam la Duchesse), тоді як інші титули згадуються лише при
представленні. Титули також вживаються після слів “мій дорогий”: “Мій
дорогий маркізе”, “Мій дорогий графе”, “Мій дорогий бароне”. Частка де
(dе) у французьких прізвищах, яка не обов’язково вказує на приналежність
до дворянського звання, уживається лише тоді, коли перед нею стоїть ім’я
або титул: “Я зустрів Бріссака”, але П’єр де Бріссак або герцог де
Бріссак. Винятком є прізвища, які складаються з одного складу або
вимовляється як односкладові: “мемуари де Гопля”.

У Греції та Ірландії немає почесних титулів. У Португалії, Люксембурзі
почесні титули практично не вживаються. У Нідерландах визнають титули
принців, графів, баронів, шевальє, рідерів, джонкерів. Однак у
титулуванні використовують лише офіційні титули.

У Великобританії дворянські титули успадковують лише глави родини.
Старший син і в деяких випадках старший син старшого сина можуть
титулуватися не по праву, а виходячи з правил ввічливості, інші члени
родини носять родинне прізвище. При титулуванні з ввічливості старші
сини герцогів, маркізів або графів можуть носити другий титул батька.
Цей титул ввічливості на один або кілька рангів нижчий титулу батька.
Перед іменами й прізвищами молодших синів герцогів і маркізів ставиться
титул “лорд”, молодших синів графів та всіх синів віконтів, баронів
титулують “високоповажний” . До вищої знаті належать і жінки. По
відношенню до дочок герцогів, маркізів і графів використовується титул
“леді”, до дочок віконтів і баронів звертаються “високоповажна”. Ці
титули використовуються перед іменем і прізвищем: “Леді Мері Сміт”. З
офіційних приводів, наприклад при написанні адреси на конверті
англійською мовою, перед титулом “ледi” завжди повинен вживатися артикль
{the). Наприклад, гер-иог Данстер має родинне прізвище Грей, другий
титул виключно почесний – маркіз Вільтон. Його старший син матиме титул
маркіза Вільтона, другий син Генрі – лорда Генрі Грея і його дочка –
леді Джейн Грей.

У повсякденному житті лише герцог і герцогиня завжди називаються повним
титулом. Герцог представляється як герцог такий-то, у розмові до нього
треба звертатись “герцогу”, до його дружини – “герцогине”. Маркізи
графи, віконти титулуються лише в офіційних випадках, наприклад, в
адресах на конверті, коли оголошується про їх прихід у вітальні, на
запрошеннях. В інших випадках до маркізів, графів, віконтів, баронів у
Великобританії звертаються “лорд”, “леді. По відношенню до баронів і
баронес теж використовують звертання “лорд”, “леді”, але не в документах
офіційного характеру. Власне ім’я у вищезазначених титулах не
згадується.

Хоча титул баронета й успадковується, баронети не належать до вищої
знаті. Баронет вживає титул “сер” перед ім’ям і скорочену форму від
баронета після імені. Повний титул вживається в листуванні, наприклад,
“сер Джон Браун, бт”, але у світі він представляється як “сер Джон
Браун”. Ця ж форма використовується і на його візитних картках. Його
дружина відома під іменем “леді Браун”, форма звертання до неї тотожна.
У даному випадку при написанні титулу англійською перед словом “Леді” не
вживають артикль “the”, оскільки це б означало, що вона -дружина лорда.

Почесний титул лицаря не успадковується. В усіх випадках особа, яка
носить цей титул, використовує перед власним ім’ям титул “сер”: “сер
Джон Браун”. Зазвичай при звертанні до лицаря згадують лише його ім’я:
“сер Джон”. Його дружина в усіх випадках іменується “леді Браун” без
артикля “the”. Якщо королева Великобританії дає за особливі заслуги
титул лицаря іноземцю, який не є підданим британської корони, він не має
права на використання титулу “сер”.

До духовних осіб належить звертатися так, як цього вимагає сан кожного з
них. До вищих ієрархів православної церкви звертаються таким чином. До
патріарха – “Ваша Святосте”, митрополита (глави Церкви) -“Ваше
Блаженство”, митрополита, архієпископа – “Ваше Високопреосвященство”,
єпископа – “Ваше Преосвященство”.

До Папи Римського слід звертатися “Святий Отче” або “Ваша Святосте” в
третій особі. До кардиналів слід звертатися “Ваше Преосвященство” або
“Ваша Світлосте” в третій особі. До архієпископів і єпископів вживається
звертання “Високоповажносте” або “Ваша Світлосте”. Інші представники
духовенства іменуються відповідно до їхнього сану.

Список використаної літератури

Гладіліна Г. Г., Сеніна В. К. Питання мовленнєвої культури та
стилістики. К., 1997.

Ділова українська мова Навч. посіб. / За ред. О.Д. Горбула. — 5-те вид.,
стер. — К.: Т-во “Знання”, КОО, 2006. — 222 с.

Ділове спілкування / За ред. Якименка В.І. – К., 2003.

Коваль А. Л. Слово про слово. К., 1986. Коваль А. П. Ділове спілкування.
К., 1992.

Мовний етике та офіційних зустрічах / Упорядник Миронов В.С. – К., 2002.

Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: Підручник. – К.: Література ЛТД,
2003. – 480 с.

Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: Підручник. – К.: Література ЛТД,
2003. – 480 с.

PAGE

PAGE 13

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020