План
>1.Основние принципи концентрації
>2.Стратегия зниження виробничих витрат
1. Основні засади концентрації
Концентрація виробництва є об’єктивний процес зосередження коштів виробництва, робочої сили й обсягу своєї продукції на велику промисловість.
Визначальним мотивом концентрації виробництва є збільшення обсягу одержуваної прибутку. Щоб постійно збільшувати прибуток, підприємцю доводиться капіталізувати частина одержуваної додаткової вартості, перетворювати їх у додаткові засоби і додаткову робочої сили. Це зумовлює зростання окремих підприємств і підвищення масштабів виробництва. Разом про те конкуренція і кредиту породжують тенденцію до добровільної чи примусовому об’єднанню вже функціонуючих капіталів. Отже, матеріальної основою концентрації виробництва служать концентрація і централізація капіталу.
Концентрація капіталу – це кошти величин капіталу внаслідок накопичення (капіталізації) частини додаткової вартості.
Нагромадження додаткової вартості збільшує продуктивно використовуваний капітал як у окремих підприємствах, і у масштабі макроекономіки загалом. Концентрація капіталу характеризується такими показниками: числом працівників підприємстві, виробничої потужністю підприємства, кількістю перероблюваної сировини, обсягом товарообігу, розміром прибутку.
Розвиток машинного виробництва, застосування досягнень науку й техніки стало можливим умов концентрації капіталу і великого виробництва.Мелкое товарне виробництво неспроможна призвести до високого рівня концентрації, хоч і підготовляє при цьому необхідні умови. Особливо великий поштовх концентрації капіталу дало розвиток виробництва, які прагнуть величезних одноразових інвестицій, наприклад, будівництво залізниць.
Горизонтальна концентрація виробництва – це укрупнення підприємств і фірм не більше галузі макроекономіки. Вона представляла основну форму концентрації виробництва, у епоху вільної конкуренції, соціальній та перші десятиліття XX в.
Вертикальна концентрація виробництва – це процес зосередження виробництва кількох взаємозалежних галузей макроекономіки. Він отримав значне поширення за умов науково-технічної революції” і не замикається рамками комбінування у межах галузі.
Сучасні монополії включають як підприємства, які постачають предмети праці, а й задовольняють їхні потреби в устаткуванні. Таку концентрацію пов’язаних виробництв слід зарахувати до диверсифікації виробництва.
Диверсифікація (розмаїтість) – це розширення номенклатури товарів, вироблених окремими підприємствами і об’єднаннями. Вона пов’язані з збільшенням випуску основний продукції, ні з організацією нових видів виробництва, проникненням до інших галузі й сфери макроекономіки.
Через війну диверсифікації підприємства перетворюються на багатосторонні складні комплекси, які включають різні фірми і комбінати, на дуже віддалено пов’язані з початковою виглядом діяльності. Диверсифікація виробництва пов’язані з диверсифікацією інвестицій, розширенням номенклатури внутрішньої і до зовнішньої торгівлі.
Диверсифікація полегшується акціонерної формою підприємств. Великі підприємства поміщають свої капітали у інші виробництва та галузі шляхом скуповування акцій компаній, які виробляють інші товари. Диверсифікація викликає злиття капіталів й освіту фірм – конгломератів.
>Конгломерати – це одне з форм об’єднань, що виникла 60-ті роки ХХ в. переважно у США.Конгломерационние злиття бувають двох типів: функціональні (об’єднують фірми, взаємозалежні у процесі виробництва) і інвестиційні (об’єднують фірми зволікається без жодної виробничої спільності). До появи власне конгломератів ведуть злиття другого типу.Конгломерати відрізняються поруч особливостей:
1) вони об’єднують широке коло фірм, між якими відсутня будь-яка зв’язаність характеру;
2) їм характерний високий рівень про децентралізацію управління. Відділення конгломератів користуються ширшим автономією, ніж відділення диверсифікованих фірм.
У зв’язку з цим першочергового значення набуває система планування і місцевого контролю як спосіб керування конгломератом;
3) капітал конгломерату різко зростає внаслідок зливань і переважно іде до посилення контролю за вже існуючими фірмами, а чи не створення нових виробничих потужностей;
4) злиття фірм в конгломерат відбувається навколо чи з участю банку. Фірми у складі конгломерату скріплюють свої “імперії” узами фінансового і адміністративного контролю;
5) конгломерати добре виходить із конкурентами, зменшують ризик збитків від кон’юнктурних, структурних і циклічних коливань. Саме вони користуються передусім плодами науково-технічної революції.
Концентрація виробництва певному свого розвитку підводить до виникнення монополій. Внутрішня зв’язок між концентрацією виробництва та освітою монополій ось у чому:
1) концентрація виробництва, досягнувши вищого щабля розвитку, відкриває можливість виникнення монополій. Поки що концентрація виробництва була порівняно незначною, виникнення монополістичні об’єднань не міг. Багато тисячі розрізнених підприємств що неспроможні дійти згоди друг з одним встановити єдиних ціни товари, розмежування ринків збуту. Навпаки, як у кожної галузі панування займають кілька десятків найбільших підприємств, вони можуть домовитися друг з одним і створити монополістичне об’єднання;
2) концентрація виробництва на вищого щабля свого розвитку обумовлює необхідність виникнення монополій. Конкуренція між великими підприємствами має особливо руйнівний характері і загрожує них великими втратами. З метою обмеження конкуренції, встановлення високі ціни на товари та отримання високого прибутку великим підприємцям необхідно об’єднатись у монополістичні союзи.
Промислові монополії є укрупнені підприємства чи об’єднання великих промислових капіталів,сосредоточивающих значну частину виробництва товарів хороших і використовують своє становище підвищення цін, і присвоєння монопольно високого прибутку.
Концентрація виробництва – таки головною причиною освіти монополій. Проте є інші чинники, що сприяють освіті монополій. До них слід віднести:
1) протекціоністську митну політику держави. Вона перегороджує іноземним конкурентам доступ на внутрішній ринок і тим самим сприяє виникненню монополій;
2) фінансову політику й діяльність банків. Банки. сприяють прискореному зростанню промислових монополій.
Проте першопричину монополій не можна вбачати ні з політиці банків, ні з політики держави. Причина освіти монополій перебуває у сфері виробництва.
Стратегія концентрації.
>Концентрирование починається з вибору ринкової ніші, яка характеризується певними вимогами й уподобаннями покупців. Ніша то, можливо виділено з географічне розташування, особливі вимоги для використання продукції або з специфічних властивостей продукції, які відповідають споживачів ніші. Основою успішної конкурентної боротьби при застосуванні стратегії концентрування в обслуговуванні ніші є або менші, ніж в конкурентів витрати, або здатність запропонувати споживачам ніші щось не на продукції конкурентів. Успіх стратегії концентрування, заснованої на знижених витратах залежить від наявності цільового сегмента ринку, потреби якого задовольнити з меншими витратами проти рештою ринку. Успіх стратегії концентрування, заснованої надифференцировании, залежить від наявності цільового сегмента ринку, що вимагає, щоб продукція мала якимись особливими якостями.
Стратегія концентрування дуже широко застосовується для істотного зниження витрат.Брокерские контори, продають товар із знижкою, знизили свої витрати шляхом концентрування на клієнтів, зацікавлених головним чином купівлі-продажу і бажаючих користуватися такими послугами, як дослідження капіталовкладень, консультація інвестування та інші фінансовими послугами, запропонованими фірмами які з набором послуг. Вигідно знизити витрати, застосовуючи стратегію концентрування вдається разі, якщо фірма знаходить шляху значного зниження витрат, обмежуючи своюклиентурную базу суворо певним сегментом покупців.
Сегменти ринку, сприятливі від використання стратегії концентрування, повинні мати одна чи кілька з вище перерахованих нижче характеристик:
· Сегмент досить великий для одержання прибутку.
· Сегмент має високий потенціалом у розвиток.
· Сегмент не дасть успіху більшості конкурентів.
· Фірма,концентрирующаяся на сегменті, має кваліфікацією і ресурсами, необхідні ефективного обслуговування сегмента.
· Фірма,концентрирующаяся на сегменті, може захиститися від конкурентів з допомогою встановлених добрих відносин зі клієнтами, і кращих можливостей обслуговування покупців у сегменті.
Застосування особливих методів концентрування з обслуговування цільової ринкової ніші є основою захисту від п’яти конкуруючих сил. Конкуренти що немає однакові можливості обслуговування цільової клієнтури фірми, яка застосовує стратегію концентрування. Особливі прийоми фірми, яка застосовує стратегію концентрування, дають їй перевагу у конкуренції, перешкоджає впровадження у її ринкову нішу. Її особливі прийоми є також на заваді тих, хто хоче замінити її. Певною мірою неукладання ділових угод впливовими клієнтами залежить від своїх небажання починати мати справи з фірмами, з менші можливості задоволення їх потреб.
>Концентрирование діє добре, якщо:
1. обслуговування цільової ринкової ніші вимагає значних витрат й зусиль від великий мас конкурентів;
2. бо жоден конкурент не намагається спеціалізуватися в обслуговуванні тієї ж самої цільової ринкової ніші;
3. коли ресурси фірми неможливо їй успішно обслуговувати великий сегмент ринку;
4. коли промислові галузі (сегменти) мають велика різниця у розмірі, рівні, дохідності і інтенсивності п’яти конкуруючих сил, роблять деякі сегменти більш привабливими, ніж інші.
Використання стратегії концентрування іноді сполучений із ризиком. Допускається, по-перше, можливість, що широкий загал конкурентів знайдуть ефективні шляху й зможуть протиставити себеконцентрирующейся фірмі в обслуговуванні вузького цільового ринку. У другий випадок є можливість, що потреби і переваги покупців ніші будуть поступово зрушуватися убік таких якостей продукції, яких вимагає і ринок у цілому; таке стирання різниці між покупцями різних сегментів відчиняє двері найрізноманітнішим конкурентам для вторгнення цільової ринокконцентрирующейся у ньому фірми. У третьому разі привабливість сегмента стає такий очевидною, що сегментнаводняется конкурентами, та одержання прибутку діляться між багатьма фірмами. Перш чому ви усвідомите це, не чутливі цін грошові споживачі матимуть для вибору дуже багато фірм, поклавши тим самим кінець вашої можливості встановлювати вищу ціну.
Крім цінового тиску” податків є й інша проблема, пов’язаний із рівнем витрат. Перенесення інтересу з широкого ринку на обмежений сегмент зазвичай означає різке зниження обсягів виробництва. Це можуть призвести до надзвичайно високу собівартість одиниці виробленої продукції, коли ви не скоротили накладні витрати, які мають відповідати більш низькому обсягу випуску продукції, що визначається вужчої споживчої базою. Отже, ви можете закінчити своєї діяльності. Зазнаючи тиск і з боку цін, і з боку витрат.
2. Стратегія низьких витрат
Компанії усього світу мають на озброєнні воістину фантастично опрацьовані все мислимі і немислимі способи завоювання ринкового переваги. У цьому сенсі, існує стільки стратегій конкуренції, скільки конкуруючих фірм. Проте, відкидаючи всі можливі нюанси, можна назвати три основних стратегічних підходи до ведення конкурентної боротьби:
1. Прагнення мати дуже низькі у галузі витрати виробництва (стратегія керівної роль області витрат виробництва).
2. Пошук шляхів диференціації готової продукції від податків продукції конкурентів (стратегія диференціації).
3.Фокусирование на вузької частини, а чи не всьому ринку (стратегія фокусу, чи ніші).
У таблиці 1.1 згруповані відмітні ознаки з трьох основних стратегій.
Спонукальним мотивом мати дуже низькі у галузі витрати виробництва служить наявність над ринком значної частини чутливих до ціни покупців. Ідея полягає у завоюванні стійкого переваги над конкурентами у сфері витрат виробництва та використанні його як підстави демпінгу цін, і збільшення частка ринку, або отримання вищої норми прибутку під час продажу товарів по сформованим ринковими цінами. Перевага у сфері витрат виробництва може вилитись у вищу рентабельність виробництва були тільки тоді, як його не марнується на підрізання ціни конкурентів із єдиною метою відповідного збільшення обсягів продажів. Завоювання провідною позиції з області витрат виробництва означає перетворення завдання зниження витрат у лейтмотив генеральної стратегії фірми – хоча це зовсім не применшує значення інших чинників успіху.
Щоб мати перевагою у сфері витрат виробництва, фірма має досягти найнижчого сумарних витрат виробництва. Існує дві основних способи завоювання конкурентної переваги у цій галузі:
· цілеспрямована робота з зниження витрат і збільшення ефективності виробництва;
· перегляд повної структури витрат і від найбільш дорогих і найменш ефективних технологічних операцій.
Обидва підходу слід здійснювати одночасно. Зазвичай, виробника з низькими витратами виробництва намагаються використовувати будь-яку надану можливість зниження витрат. Їхню діяльність вписується до рамок особливої адміністративної культури: спартанське устаткування, мізерні чайові, невисокі премії управляючим, нетерпимість до відходів,скурпулезний перегляд бюджету організації, впровадження системи широкої участі службовців у справі зниження витрат виробництва. Але й будучи вкрай ощадливими у витрачанні коштів, компанії цього щедро платять на вкладення капіталу ресурсозберігаючі технології.
Фірма, претендує в ролі виробника з низькими витратами виробництва, повинна ретельно проаналізувати кожен етап збільшення витрат.
Потім їй треба використовувати усі отримані знання про причини збільшення витрат і творчо підійти до пошукам шляхів їх зниження. Скрізь, де може бути, слід відмовитися від виробничих операцій, виконання яких призводить до різкого збільшення витрат. Через війну здійснення подібних заходів компанія може сягнути величезних б у зниженні витрат виробництва.
Місце виробника з низькими витратами виробництва, у галузі обіцяє захисту від дії п’яти сил конкуренції:
· щодо конкурентів, компанія із низькими витратами виробництва перебуває у найвигідніших умовах ведення цінової конкуренції, захисту від “війни цін, використання переваги дешевше продажною ціни на ролі гармати захоплення ринку суперників, одержання прибутку вищий за середній рівня (завдяки вищої рентабельності чи більшого обсягу продажів) на ринках, де переважає цінова конкуренція. Виробник з низькими витратами виробництва має вирішальним голосом під час встановлення рівня ціни продукцію галузі;
· щодо покупців, компанія із низькими витратами виробництва галузі захищена від дії сильних клієнтів, оскільки покупці навряд чи здатні збити ціну рівня виживання що у табелі про ранги продавців;
· щодо постачальників, виробник з низькими витратами виробництва, у більшою мірою, ніж конкуренти, захищений від дій потужних постачальників, якщо високою ефективністю його власного виробництва – головне джерело переваги у сфері витрат виробництва;
· щодо потенційних новачків, виробник з низькими витратами виробництва може застосувати тактику зниження ціни з єдиною метою ускладнення процесу завоювання клієнтів новими конкурентами, цінова міць виробника з низькими витратами чи діє у ролі бар’єра по дорозі потенційних новачків;
· щодопродуктов-заменителей, виробник з низькими витратами виробництва більш-менш вигідні умови, ніж конкуренти, оскільки використовує низьку ціну проти спроб проникненняпродуктов-заменителей ринку.
Щойно цінова конкуренція став головним чинником боротьби над ринком, фірми, які характеризуються щодо низькими витратами виробництва, мають суттєву енергетичну перевагу залучення покупців, вирішення яких про купівлю грунтується головним чином величині цін.
Стратегія конкуренції, спрямовану завоювання керівної роль області витрат виробництва, особливо ефективна у таких випадках:
1. Цінова конкуренція серед продавців – головна сила конкуренції.
2. Вироблений у галузі продукт – переважно стандартний, його легко придбати у кола продавців (умови, стимулюючий покупців виробляти купівлі за нижчими цінами).
3. Дуже мало можливостей диференціації продукції або, інакше кажучи, покупців мало хвилює відмінність торгових марок.
4. Переважна більшість покупців використовує продукт у тому самим чином, внаслідок формується стандартний набір вимог покупця до цього виду продукції.
5. Покупцям нічого годі переключитися від однієї продавця до іншого; це підвищує гнучкість поведінки покупців, сприяє купівлі ними продукції з найбільш низькими цінами.
6. Покупці, переважно, великі й мають значно купівельною спроможністю.
Проте, стратегія низьких витрат виробництва пов’язану з певним ризиком і має низку слабких моментів. Відкриття області технології можуть призвести до зниження рівня витрат у від конкурентів і, цим, знецінити капіталовкладення фірми в зниження витрат виробництва, звести нанівець значення зусиль з підвищення ефективності виробництва. Конкуруючі фірми можуть щодо легко і недорого продублювати шлях виробника, котра домагається зниження витрат, цим, роблячи будь-яке перевагу у цій галузі недовговічним. Компанія,сосредотачивающая свої зусилля зниженні витрат виробництва, зациклюється на завданню зменшення витрат отже нерідко не реагує належним чином певні намічені істотні зміни – наприклад, зростаючий купівельний попит на додаткові послуги і якісних параметрів, ледве помітні зрушення у характері використання продукції, зменшення чутливості покупців до рівня цін – і тим самим, здає свої позиції щодо мері перемикання купівельного попиту іншідифференцирующие ознаки.
Отже, напрям домінуючій величини капіталовкладень на зниження витрат виробництва може замкнути компанію на існуючої технологій і стратегії, ослаблюючи її «імунітет» до нових високих технологій і дедалі глибшому споживчому інтересу чогось що відрізняється від низьку ціну.
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
Література
1. Гольдштейн Г.Я. Основи менеджменту. Таганрог:ТРТУ, 1995.
2.Корсаков М. Н. Економіка підприємства. Таганрог:ТРТУ, 1995.
5.Ансофф І. Стратегічне управління. М.: Економіка, 2000.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
