.

Концепція поділу влади в сучасній політології (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
89 616
Скачать документ

Реферат на тему:

Концепція поділу влади в сучасній політології

Київ 2016

План

Вступ

Єдина державна влада і її гілки

Історико-правові корені принципу поділу влади

Основний зміст принципу поділу влади

Реальне здійснення принципу поділу влади

Висновок

Вступ

Тема “Принцип поділу влади” в історії держави і права є досить
актуальною на сучасному етапі.

Відомо, що влада завжди прагне до саморасшіренію і посилення своєї
присутності. Значить, потрібен механізм огорожі свободи і стримування
авторитарних зазіхань з боку влади. Саме такий механізм і пропонує
концепція поділу влади.

Мова йде не про те, щоб розділити єдину владу між різними суспільними
силами або соціальними групами. Призначення принципу поділу влади –
виключити можливість концентрації всієї повноти влади в руках однієї
особи чи органу, який перетворився б на необмеженого і всесильного
повелителя, що видає закони, забезпечує їх виконання і карає за
непослух.

Саме тому принцип поділу влади віднесений до числа основних
конституційних принципів всіх сучасних демократичних держав. Складовими
частинами механізму влади повсюдно визнаються законодавча, виконавча і
судова влади, кожна з яких, втілюючи єдність влади, що належить народу,
залишається самостійною.

Розглянутий питання поділу влади привертає пильну увагу з боку як
зарубіжних, так і вітчизняних теоретиків права. І хоча протягом
тривалого історичного періоду дана тема не знаходила відображення у
вітчизняній правовій концепції, більш того сам факт поділу влади
заперечувався як ідеологічно невідповідний загальній стратегічній меті
соціалістичної держави, до цього моменту вже можна говорити про певні
результати у вивченні даного питання, як в теоретичному, так і в
практичному плані.

У вивченні принципу поділу влади можна виділити наступне коло питань:

P Які історичні корені принципу поділу влади.

P Як поділяється державна влада за трьома гілкам влади: законодавчої,
виконавчої та судової.

Єдина державна влада і її гілки.

У поняття влади нерідко включають насамперед здатність і можливість
робити визначальний вплив на діяльність, поведінка людей за допомогою
таких засобів, як авторитет, вольовий вплив, правові веління, примус і
т. п. В. Даль писав, що влада – це «право, сила, воля над чимось,
свобода дії і розпорядження, начальствованіе, управління …». Дещо
по-іншому, але по суті так само визначав владу і С. Ожегов. На його
думку, такий варто вважати «право і можливість розпоряджатися будь-ким
або чим-небудь, підкоряти своїй волі». Іншими словами, владою не можна
вважати яку особу, орган, об’єднання, заснування. Вони – чинні особи,
але не влада.

Поняття державної влади є більш вузьким. На відміну від загального це
поняття персоніфіковане. У ньому вже є присутнім чинний суб’єкт – народ
і (або) держава, його апарат і органи місцевого самоврядування, котрим
народ делегує свою владу. Відповідно, такого роду владою прийнято
вважати можливість і спроможність народу і (або) держави в особі його
органів впливати на поводження людей і в цілому на процеси, що
відбуваються в суспільстві, за допомогою переконання або примусу.

Проблему раціонального устрою державної влади і її органів намагаються
вирішити, мабуть, стільки часу, скільки існує держава як форма
організації суспільства. Люди, що міркували над цією проблемою, уже
давно, багато сторіч тому, помітили, що концентрація державної влади в
чиє одних руках неминуче веде до негативних наслідків. Чим більше така
концентрація, тим вище можливість сваволі і зловживань. Про це свідчить
багатовіковий досвід людства. Самі освічені володарі, у руках яких
зосереджувалися необмежено всі нитки влади, рано або пізно ставали
норовливими тиранами, що визнавали тільки свій авторитет, що нехтували
свободу і не рахувались з невід’ємними правами людини. Такий досвід і
підштовхував до пошуків шляхів подолання таких негативних явищ.

Найбільш широке визнання одержала і продовжує зберігати його аж до
даного часу ідея, відповідно до якої основні напрямки (гілки) державній
владі повинні розділятися і вверятись «у різні руки». Це буде заважати
узурпаторським намірам, а разом із цим зловживанню владою і сваволі.

Частіше усього прихильники даної ідеї (концепції) притримуються думки,
що державна влада в цілому включає три основних напрямів (гілки) –
законодавчу, виконавчу і судову. Сфери їхньої реалізації повинні бути
чітко розмежовані, вони не повинні бути перешкодою друг другу. Поділ
влади варто було б засновувати насамперед на їхньому співробітництві,
що, проте, стримувало б кожну з них, ставило б у визначені рамки і
балансувало.

Історико-правові корені принципу поділу влади.

Поділ влади – одне з принципових умов і основний механізм функціонування
всіх видів політичної та неполітичної влади.

Поділ влади виникає з властивості влади бути відносинами між суб’єктом
(першим, або активним), від якого виходить вольовий імпульс, спонукання
до дії, і суб’єктом (другим, чи пасивним), який сприймає цей імпульс і
здійснює спонукання, стає носієм влади, її виконавцем . Ця найпростіша
структура поділу і передачі влади звичайно ускладнюється, особливо в
інституціональному політичному процесі, коли другий суб’єкт передає
вольовий імпульс наступному суб’єкту і т.д. аж до кінцевого виконавця
(процес, який отримав найменування командування, або розпорядження і
становить сутність влади).

Основний зміст принципу поділу влади.

Якими б не були різними варіанти механізму дії принципу поділу влади
теорія в основі визначає наступне його зміст.

Законодавча влада має верховенством, оскільки вона встановлює правові
засади державного і суспільного життя, основні напрями внутрішньої і
зовнішньої політики країни, а отже, визначає в кінцевому рахунку правову
організацію і форми діяльності виконавчої та судової влади. Чільне
становище законодавчих органів у механізмі правової держави обумовлює
вищу юридичну силу прийнятих ними законів, надає загальнообов’язковий
характер нормам права, виражених в них. Однак верховенство законодавчої
влади не носить абсолютного характеру. Межі її дії обмежені принципами
права, природними правами людини, ідеями свободи і справедливості. Вона
знаходиться під контролем народу і спеціальних конституційних органів,
за допомогою яких забезпечується відповідність законів діючої
конституції.

Виконавча влада в особі своїх органів займається безпосередньою
реалізацією правових норм, прийнятих законодавцем. Її діяльність повинна
бути заснована на законі, здійснюватися в рамках закону. Виконавчі
органи і державні посадові особи не мають права видавати
загальнообов’язкові акти, що встановлюють нові, не передбачені законом
права або обов’язки громадян і організацій. Виконавча влада носить
правовий характер лише в тому випадку, якщо вона є підзаконної владою,
діє на засадах законності. Стримування виконавчої влади досягається
також за допомогою її підзвітності і відповідальності перед
представницькими органами державної влади. У правовій державі кожен
громадянин може оскаржити будь-які незаконні дії виконавчих органів і
посадових осіб у судовому порядку.

Судова влада покликана охороняти право, правові підвалини державного і
суспільного життя від будь-яких порушень, хто б їх не здійснював.
Правосуддя в правовій державі здійснюється тільки судовими органами.
Ніхто не може привласнити собі функції суду. У своїй правоохоронної
діяльності суд керується тільки законом, правом і не залежить від
суб’єктивних впливів законодавчої або виконавчої влади. Незалежність і
законність правосуддя є найважливішою гарантією прав і свобод громадян,
правової державності в цілому. З одного боку, суд не може привласнювати
собі функції законодавчої або виконавчої влади, з іншого боку його
найважливішим завданням є організаційно-правовий контроль над
нормативними актами цих влади. Судова влада, таким чином, виступає
стримуючим чинником, попереджуючим порушення правових установлень, перш
за все конституційних, як з боку законодавчих, так і виконавчих органів
державної влади, забезпечуючи тим самим реальне поділ влади.

Перш за все поділ влади покликане стати гарантом демократизму державного
ладу, не допустити авторитаризму і тоталітаризму. Далі, даний принцип
націлений на те, щоб домагатися раціональності і ефективності в
управлінні державою, запобігати односторонні і помилкові рішення питань
державного життя. Поділ влади не виключає, а передбачає їх кооперацію,
синхронізацію їх зусиль у вирішенні найважливіших завдань, що стоять
перед державою і суспільством. Загострення відносин між владою, особливо
між законодавчою і виконавчою, здатне різко послабити і навіть
паралізувати управління країною.

Таким чином, розмежування єдиної державної влади на три відносно
самостійні і незалежні галузі запобігає можливим зловживанням владою і
виникнення тоталітарного управління державою, не пов’язаного правом.
Кожна з цих влади займає своє місце в загальній системі державної влади
і виконує властиві лише йому завдання та функції. Рівновага влади
підтримується спеціальними організаційно-правовими заходами, які
забезпечують не тільки взаємодія, а й взаімоограніченіе повноважень у
встановлених межах. У той же час вони гарантують незалежність однієї
влади від іншої в межах тих же повноважень. Слід зазначити, що принцип
поділу влади є одним із принципів правової держави і ефективно діяти
може тільки у зв’язці з ними, найважливішими з яких є принцип
законності, взаємна відповідальність держави й особистості, реальність
прав особи.

Реальне здійснення принципу поділу влади.

Поділ влади – не якийсь шаблон, однаково застосовується в усіх країнах.
Його конкретне втілення щоразу зумовлюється конкретними умовами часу і
місця. Початкова трактування принципу сьогодні більш характерна для США,
де дуже висока ступінь організаційного відокремлення влади, а інститут
президента – один з найсильніших у світі інститутів виконавчої влади.

Законодавчу владу конституція 1787 р. (США) довіряла конгресу, що
складається з двох палат: палати представників обираються населенням
штатів і сенатом, членів якого обирали (аж до 1913 р.) парламенти
штатів.

ed~)Z

gdD0q

ed~)Z

ed~)Z

ed~)Z

?

?

?

$

`

b

d

?

d

$‡?—b?oaOOOOOOOOAEOOAEOAEOOOOOOO

ed~)Z

gdD0q

ed~)Z

ed~)Z

ed~)Z

в тому, що стосувалося законодавчої ініціативи і прийняття законів.
Главою держави і уряду конституція називала президента США. Він обирався
вибірниками по штатах. Вони подавали голоси за допомогою бюлетенів.
Проходив той, за якого було подано більшість голосів вибірників. Посада
президента вирішили зробити тимчасовою. Його повноваження були обмежені
чотирма роками, але було навмисно відпущено право переобрання президента
на новий термін. Президент США наділений значною владою. Він об’єднує в
своїй особі главу держави і прем’єр-міністра уряду. Йому належить
верховне командування армією. Виходячи з принципу поділу влади,
конституція позбавила президента законодавчої ініціативи в строгому
сенсі слова (права представляти палатам готовий законопроект); його вето
на законопроект, прийнятий обома палатами, може бути “перекинуто”
кваліфікованою більшістю обох палат. У той же час президент не залежав
від того, як буде прийнята їм політика в палаті представників або
сенаті. Так само і міністри. Вони не є членами конгресу і не залежать
від його рішення. Але так було більше в теорії, чим на практиці.
Насправді конгрес володіє значними можливостями тиску на президента, так
само як і президент не позбавлений можливості тиску на конгрес.
Призначення на всі вищі посади президент виробляє за згодою сенату. Але
звільняти своїх чиновників президент може на власний розсуд: вважається,
що не можна мати слухняних виконавців, якщо немає права їх звільнити.

Третьою владою США конституція називає суд. Вже в установчому конгресі
було висловлено думку, що Верховний федеральний суд – вища судова
інстанція США – повинен отримати право перегляду законів прийнятих
конгресом при їх невідповідності Конституції. Малося на увазі, що це
право Верховний суд буде здійснювати не взагалі (як наглядова
інстанція), а в зв’язку з певною справою – кримінальним чи цивільним, що
знаходився в його виробництві. У цьому сенсі саме були сформульовані
правомочності Верховного суду США в Законі про судоустрій 1789 р.,
прийнятого першою конгресом США. Так здійснюється принцип поділу влади в
США.

Сучасне трактування поділу влади у Великобританії будується на інших
засадах: тут, перш за все, відзначаються більш тісні зв’язки
законодавчої та виконавчих влади, ніж у багатьох інших країнах, і явно
посилюється роль уряду, очолюваного прем’єр-міністром, який представляє
собою домінантну політичну фігуру.

Президент в Німеччині вбудований в парламентарну республіку і є далеко
не настільки впливовою фігурою.

Розвиток конституційного ладу у Франції призвело до появи інституту
сильного президента, але в цілому обрана форма правління – типова
напівпрезидентська республіка, де глава держави поділяє виконавчу владу
з прем’єр-міністром.

У сучасній Франції президент має широкі повноваження, завдяки яким він є
певною мірою носієм виконавчої влади, при здійсненні якої він, однак, не
несе відповідальності перед парламентом. У той же час президент ділить
виконавчу владу з урядом, який у свою чергу, має спиратися на підтримку
парламентської більшості. Ухваленню резолюції осуду уряду може бути
протиставлений достроковий розпуск Національних зборів, хоча і тут є
певні обмеження. Двопалатний парламент залишається вищим законодавчим
органом країни, але його повноваження, так само як і сфера застосування
закону, суворо обмежені конституцією. Зіткнення з питань компетенції
трьох влади повинні вирішуватися в основному Конституційною Радою.

У Російській Федерації принцип поділу влади вперше закріплено в
Декларації про державний суверенітет РРФСР. Конституція Російської
Федерації 1993 р. фіксує цей принцип як одну з основ конституційного
ладу. У статті 10 говориться: “Державна влада в Україні здійснюється на
засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Органи
законодавчої, виконавчої та судової влади самостійні “. Всі ці вищі
державні органи влади в рівній мірі висловлюють цілісну концепцію
народного суверенітету. Поділ влади є поділ повноважень державних
органів при збереженні конституційного принципу єдності державної влади.

За Конституцією РФ 1993 р. “Президент РФ є главою держави” (п. 1, ст.
80, Конституції РФ). “Президент не має права втручатися в повноваження
Федерального Збори чи судових органів – Конституція суворо поділяє їх
повноваження. Розбіжності між владою він може регулювати тільки за
допомогою погоджувальних процедур або шляхом передачі спору до суду. У
той же час багато статей Конституції вказують на те, що фактично
Президент визнається главою виконавчої влади (право призначати Уряд,
право головувати на засіданнях уряду, і т.д.) “. Повноваження
Президента, що випливають з відмінності конституційних функцій глави
держави і парламенту, в основному і головному не конкурують з
повноваженнями представницького органу.

Конституція проводить чітку відмінність їх повноважень, виходячи з
принципу поділу влади. У той же час повноваження Президента у сфері
взаємовідносин з парламентом дозволяють розглядати главу держави як
неодмінного учасника законодавчого процесу. Президенту належить право
призначати вибори Державної Думи, в той час як вибори Президента
призначаються Радою Федерації. Таким чином, призначення виборів цих
органів державної влади відбувається не на взаємній основі, щоб уникнути
взаємозалежності.

Після виборів Державна Дума збирається на тридцятий день самостійно, але
Президент може скликати засідання Думи раніше цього терміну. Президент
має право законодавчої ініціативи, тобто, внесення законопроектів до
Державної Думи, він володіє правом вето на законопроекти, прийняті
Федеральним Зборами. Це вето, іменоване в теорії як відносне, може бути
подолано при повторному ухваленні законопроекту двома палатами
Федеральних Зборів при роздільному обговоренні більшістю у дві третини
кожної палати – в цьому випадку Президент зобов’язаний підписати закон
протягом семи днів. Законопроект стає законом і вводиться в дію тільки
після його підписання і оприлюднення Президентом. На розгляд відводиться
14 днів, після чого закон повинен бути або відхилений, або входить в
силу. Президент звертається до Федеральних Зборів із щорічними
посланнями про становище в країні, про основні напрями внутрішньої і
зовнішньої політики держави.

Президент призначає референдум в порядку, встановленому федеральним
конституційним законом. Президент має право розпустити Державну Думу,
але не передбачено його право розпустити Раду Федерації. Розпуск Думи
можливий у разі триразового відхилення нею представлених кандидатур
Голови Уряду (ч.4, ст.111, Конституції РФ), при дворазовому винесення
недовіри Уряду протягом 3-х місяців (ч.3, ст.117) і при відмові Думи в
довірі Уряду (ч.4, ст.117). У разі розпуску Державної Думи Президент
призначає нові вибори з тим, щоб нова Дума зібралася пізніше ніж через 4
місяці після розпуску. Державна Дума не може бути розпущена Президентом:

1) протягом року після її обрання;

2) з моменту висування нею звинувачення проти Президента до прийняття
відповідного рішення Радою Федерації;

3) в період дії на всій території РФ воєнного чи надзвичайного стану;

4) протягом 6-ти місяців до закінчення терміну повноважень Президента
РФ.

Відповідно до принципу поділу влад та незалежності судів Президент не
має права втручатися в діяльність судових органів. Однак він бере участь
у формуванні органів судової влади. Так, тільки Президенту надано право
висунення кандидатур для призначення Радою Федерації на посади суддів
Конституційного Суду, Верховного Суду, Вищого Арбітражного Суду.
Президент також призначає суддів інших федеральних судів. Він же вносить
пропозицію про звільнення з посади Генерального прокурора РФ.

При характеристиці Російського парламенту у світлі принципу поділу влади
можна виділити три моменти:

1) застосування до нього терміна “парламент” означає офіційне прийняття
категорії парламентаризму з урахуванням Російських умов і особливостей,
а також світового цивілізованого досвіду;

2) специфічною властивістю є визначення його як загальнонаціонального
представницького органу;

3) Федеральне Збори – законодавчий орган Російської Федерації.

Проте Конституція 1993 р. не виходить із принципу верховенства
парламенту над виконавчою владою. Питання про недовіру Уряду, вираженому
Державною Думою, остаточно вирішується Президентом РФ.

Конституція Російської Федерації виділяє і третю самостійну гілку влади
– Судову. Судова влада та органи її здійснюють, мають значної
специфікою, це відображено в ч.2 ст. 118 Конституції РФ, де сказано, що
судова влада здійснюється за допомогою конституційного, цивільного,
адміністративного та кримінального судочинства. Конституція Російської
Федерації чітко визначає, що правосуддя в Росії здійснюється тільки
судами РФ. При цьому підкреслюється незалежність судів. Конституцією
Російської Федерації передбачені: Конституційний Суд РФ; Верховний Суд
РФ; Вищий Арбітражний Суд РФ. Згідно з Конституцією РФ діють інші
федеральні суди.

З усього сказаного можна зробити наступний висновок. Принцип поділу
влади існує не тільки в теорії держави і права, він реально здійснюється
на практиці в різних державах світу, причому має місце в різних формах,
варіантах, не втрачаючи при цьому свого змісту.

Висновок.

У сучасній правовій науці принцип поділу влади прийнято відносити до
основ демократичного конституційного ладу. Це значить, що він має
основне значення при рішенні конкретних питань побудови державного
механізму.

Призначення принципу поділу влади – виключити можливість концентрації
всієї повноти влади в руках однієї особи чи органу шляхом встановлення
такої державності, при якій різні гілки державної влади могли б взаємно
стримувати один одного.

Сфери реалізації трьох гілок влади – законодавчої, виконавчої та судової
– повинні бути чітко розмежовані, вони не повинні бути перешкодою друг
другу.

Поділ влади має грунтуватися, перш за все, на їхньому співробітництві,
що, проте, стримувало б кожну з них, ставило б у визначені рамки і
балансувало.

Незалежність і самостійність кожної з трьох гілок влади, і особливо
законодавчої і виконавчої, не повинні бути перешкодою до їхньої
взаємодії.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020