Реферат на тему:
Соціальна філософія: анархізм та анархо-синдикалізм
Київ 2016
У рефераті розглянуто анархізм та анархо-синдикалізм. Це
суспільно-політичні рухи в суспільно політичній течії світового
політичного процесу
Анархізм (від грецького anarchia — безвладдя, стихійність,
неорганізованість, безладдя, хаос) — соціально-політична течія, що
спрямована на звільнення від всіх форм політичної, економічної і
духовної влади, заперечення держави як форми організації суспільства та
її владного впливу, утвердження досягнення нічим не обмеженої свободи
людини як своєї мети.
Ідеї анархізму знаходимо у праці «Республіка» давньогрецького філософа
Платона. Елементи анархізму ми знаходимо у філософії стоїків (Зенон,
Хризип — у Древній Греції, Сенека, Епікур, Марк Аврелій — у Римі),
працях філософів-просвітителів (Руссо, Дідро), ідеології «скажених»
епохи Великої Французької революції. Вперше спробував проаналізувати
політичні і економічні форми анархізму наприкінці XVІІІ ст. англійський
письменник У.Годвін.
Як суспільно-політична течія анархізм формувався у 40-70-х роках XIX ст.
у країнах Західної Європи, де була значною частка дрібнотоварного і
ремісничого виробництва. Основні теоретики анархізму — П. Ж. Прудон,
М.Штірнер, М.О. Бакунін, П.О. Кропоткін.
У XIX ст. анархізм поширюється у Франції, Швейцарії, Італії, Іспанії і
CШA. Певний вплив він мав серед народників Росії. Активність анархізму
спостерігалася в період російської революції 1905-1907 років. У
революції 1917р. анархізм подекуди перероджується в прямий бандитизм.
Сучасний анархізм не додав нічого нового до «традиційного» і
характеризується такими ознаками:
уявлення про державу як абсолютне зло;
заперечення будь-якої влади, у тому числі і державної, тлумачення її як
посягання на свободу людини;
утвердження повної свободи без будь-яких меж;
відмова від організованості і дисципліни як засіб переходу до
суспільства без класів, держави і політики;
вимога негайного здійснення соціальної революції, встановлення
бездержавного суспільного ладу, руйнування всіх форм суспільного життя;
відмова від матеріальних і духовних цінностей (у тому числі політичних),
які виробило людство;
захист дрібної приватної власності, дрібного землекористування;
ездержавного, неполітичного суспільства як федерації виробничих
асоціацій, комун, що гарантують свободу особи і є формою самоорганізації
і самоврядування.
Анархісти недооцінюють значення політики, регулятивну роль держави.
Невизнання політичної влади як важливого і необхідного інституту
суспільного життя неминуче призводить до невизнання влади взагалі і
демократичних форм реалізації її зокрема. Визнання влади — це контроль
над нею, невизнання її — не що інше, як обман або самообман, оскільки
влада стає безконтрольною з боку громадян.
Об’єктивний аналіз анархізму свідчить, такі його представники, як М.О.
Бакунін, П.О. Кропоткін, висловили ряд ідей, які є актуальні й досі.
Так:
вони відкидали будь-яку форму деспотії, культ одноосібного правління,
пригнічення особистості;
стверджували ідеал взаємодопомоги і солідарності у відносинах людей;
вірили у реальні можливості самоорганізації і саморегуляції;
передбачали безперспективність державного соціалізму;
вважали, що зосередження влади в одному центрі неминуче призводить до
створення роздутої бюрократичної форми правління, що найбільш природними
є федеральним устрій, самоврядування на місцях тощо;
анархію вони розуміли не як хаос а як реальні і не підтверджені досвідом
можливості самоорганізації.
Однак така організація йде знизу, а не зверху, як це робиться за суворої
централізації.
Історично анархізм як політичне явите поширюється в ситуаціях крайнього
відчаю, криз у переломні моменти. Наприкінці XIX — на початку XX ст.
виник особливий його різновид — анархо-синдикалізм.
Анархо-синдикалізм — це громадсько-політична позиція, прихильники якої
вважають себе складовою частиною соціалістичного й робітничого руху,
відстоюють ідеали самоуправління, федералізму, профспілкової демократії,
незалежності трудових колективів.
Прояви анархістської активності спостерігаються й досі. Серед певної
групи населення укорінюється прагнення повернути до життя ідеї
анархістів, створити певні організації. Анархізм зберігається у країнах
Західної Європи, Америки у вигляді різних федерацій, груп та ін. Вплив
останніх невеликий, але як реальність він не може не враховуватись у
політиці.
Соціальну опору анархізму становлять дрібні власники, частина
робітничого класу, декласовані елементи, окремі прошарки інтелігенції.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
