.

Планування як основна функція управління (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
66 485
Скачать документ

Реферат на тему:

Планування як основна функція управління

Київ 2016

Призначення планування як функції управління полягає в намаганні
завчасно врахувати за можливістю всі внутрішні та зовнішні фактори, що
забезпечують сприятливі умови для нормального функціонування і розвитку
підприємств

Кожна фірма, починаючи свою діяльність, зобов’язана чітко представляти
потребу на перспективу у фінансових, трудових і інтелектуальних
ресурсах, джерела їхнього одержання, а також уміти точно розраховувати
ефективність використання наявних засобів у процесі роботи своєї фірми.

У ринковій економіці підприємці не можуть домогтися стабільного успіху,
якщо не будуть чітко й ефективно планувати свою діяльність, постійно
збирати й акумулювати інформацію як про стан цільових ринків, положенні
на них конкурентів, так і про власні перспективи і можливості.

При всьому різноманітті форм підприємництва існують ключові положення,
які застосовуються практично в усіх сферах комерційної діяльності і для
різних фірм, необхідні для того, щоб вчасно підготуватися, обійти
потенційні труднощі і небезпеки, тим самим зменшити ризик у досягненні
поставлених цілей. Розробка стратегії і тактики виробничо-господарської
діяльності фірми є найважливішим завданням для будь-якого бізнесу [6].

Суть планування проявляється в конкретизації цілей розвитку всієї фірми
та кожного підрозділу окремо на певний період; визначенні господарських
завдань, засобів їх досягнення, термінів та послідовності реалізації;
виявлення матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, які необхідні
для вирішення поставлених завдань.

Суть планування. Призначення планування як функції управління полягає в
намаганні завчасно врахувати за можливістю всі внутрішні та зовнішні
фактори, що забезпечують сприятливі умови для нормального функціонування
і розвитку підприємств. Воно передбачає розробку комплексу заходів, які
визначають послідовність досягнення конкретних цілей з урахуванням
можливостей найефективнішого використання ресурсів кожним виробничим
підрозділом і всією фірмою.

Тому планування повинно забезпечити взаємоув’язку між окремими
структурними підрозділами фірми, які включають всю технологічну ланку:
наукові дослідження і розробки, виробництво та збут. Ця діяльність
опирається на виявлення та прогнозування споживчого попиту, аналіз й
оцінку наявних ресурсів та перспектив розвитку господарської
кон’юнктури. Звідси випливає необхідність зв’язку планування з
маркетингом та контролем з метою постійного коригування показників
виробництва і збут слідом за змінами попиту на ринку [11].

У залежності від змісту, мети і завдань виділяють такі форми планування
та види планів.

1. Форми планування в залежності від тривалості планового періоду:

перспективне планування (прогнозування);

середньострокове планування;

поточне (бюджетне, оперативне) планування.

2. Види планів:

а) в залежності від змісту господарської діяльності – плани
науково-дослідницьких та дослідницько-конструкторських робіт;
виробництва і збуту; матеріально-технічного постачання; фінансовий план;

б) в залежності від організаційної структури підприємства (фірми) –
плани виробничої дільниці; плани дочірньої компанії.

Планування – це початковий етап управління. Однак це є не єдиний акт, а
процес, який триває до завершення комплексу операцій, що плануються.
Планування містить у собі визначення:

кінцевої та проміжної мети;

завдань, вирішення яких необхідне для досягнення мети;

засобів та способів їх вирішення;

необхідних ресурсів, їх джерел і способу розподілу [1].

Нині значна увага приділяється перспективному плануванню як інструменту
централізованого управління. Таке планування охоплює період від 10-ти до
20-ти років (частіше 10-12 років). Воно передбачає розробку загальних
принципів орієнтації фірми на перспективу (концепцію розвитку); визначає
стратегічний напрям і програму розвитку, зміст і послідовність
здійснення найважливіших заходів, які забезпечують досягнення
поставленої мети. Перспективне планування допомагає приймати рішення з
комплексних проблем діяльності фірми в міжнародному масштабі [3]:

визначення напрямів і розмірів капіталовкладень та джерел їх
фінансування;

впровадження технічних новинок і прогресивної технологи;

диверсифікація виробництва й оновлення продукції;

форми здійснення закордонних інвестицій в умовах придбання нових
підприємств;

удосконалення організації управління в окремих підрозділах і кадровій
політиці.

В системі перспективного планування в залежності від методології і мети
розрізняють довгострокове і стратегічне планування.

В системі довгострокового планування використовується метод
екстраполяції, тобто використання результатів показників минулого
періоду і на основі визначення оптимістичної мети поширення декількох
завищених показників на майбутній період, розраховуючи на те, що
майбутнє буде краще, ніж минуле.

??????|?окові плани для об’єднання стратегій в єдине ціле і ув’язки з
розподілом ресурсів; вище керівництво визначає мету кожному підрозділу,
а підрозділ розробляє кількісні плани досягнення цієї мети
“знизу-доверху” [16].

Стратегічне планування має на меті дати комплексне наукове обґрунтування
проблем, з якими може зіткнутися фірма в майбутньому, і на цій основі
розробити показники розвитку фірми на плановий період. За основу при
розробці стратегічного плану беруть:

аналіз перспектив розвитку фірми, завданням якого є виявлення тенденцій
і факторів, що впливають на розвиток відповідних тенденцій;

аналіз позицій у конкурентній боротьбі, завдання якого полягає у
визначенні, наскільки конкурентоспроможна продукція фірми на різних
ринках і що фірма може зробити для поліпшення результатів роботи в
конкретних напрямах;

вибір стратегії на основі аналізу перспектив розвитку фірми в різних
видах діяльності та визначення пріоритетів з конкретних видів діяльності
з точки зору її ефективності й забезпечення ресурсами;

аналіз напрямів диверсифікації видів діяльності, пошук нових, більш
ефективних її видів і визначення результатів, що очікуються [13].

Середньострокові плани найчастіше охоплюють п’ятирічний строк, оскільки
він найбільш точно відповідає періоду оновлення виробничого апарату та
асортименту продукції. В цих планах формуються основні завдання на
встановлений період, наприклад, виробнича стратегія фірми в цілому і
кожного підрозділу (реконструкція та розширення виробничих потужностей,
освоєння нової продукції і розширення асортименту); стратегія збуту;
фінансова стратегія; кадрова політика; визначення обсягу та структури
необхідних ресурсів і форм матеріально-технічного постачання з
урахуванням внутрішньофірмової спеціалізації та кооперування
виробництва. Середньострокові плани передбачають розробку в певній
послідовності заходів, які спрямовані на досягнення мети, визначеної
довгостроковою програмою розвитку.

Поточне планування здійснюється шляхом детальної розробки оперативних
планів для фірми в цілому та ЇЇ окремих підрозділів. Наприклад, програми
маркетингу, планів з наукових досліджень, планів з виробництва,
матеріально-технічного забезпечення. Основними ланками поточного плану
виробництва є календарні плани (місячні, квартальні, піврічні). Це –
детальна конкретизація мети і завдань, які поставлені перспективними та
середньостроковими планами [7].

Реалізація оперативних планів здійснюється через систему бюджетів або
фінансових планів, які складаються на рік або короткий строк по кожному
підрозділу окремо. Бюджет формується на основі прогнозу збуту, що
необхідно для досягнення визначених планом фінансових показників. При
його складанні насамперед враховуються показники, що розроблені в
перспективних або оперативних планах. Через бюджет здійснюється
взаємозв’язок між перспективним, поточним та іншими видами планування.

Література

1. Гроув Эндрю С. Высокоэффективный менеджмент / Пер. с англ. – М.:
Филинъ, 1996. – 280с.

2. Дафт Р.Л. Менеджмент. – СПб.: Питер, 2000. – 832с.

3. Друккер Петер. Як забезпечити успіх у бізнесі: новаторство і
підприємництво / Пер. З англ. – К.: Україна, 1994.

4. Економіка підприємства: Підручник. За ред. Акад. С.Ф.Покропивного.
2-є вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 528с.

5. Економічний аналіз: Навч. посіб. / За ред. Акад. НАНУ, проф.
М.Г.Чумаченка. – К.: КНЕУ, 2001. – 540с.

6. Карлоф Б. Деловая стратегия. – М. Экономика, 1995.

7. Литвак Б.Г. Упраленческие решения. – М.: Экмос, 1998. – 248с.

8. Мескон М.Х., Альберт. М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. – М.: Дело,
1992. – 702.

9. Немцов В.Д., Довгань Л.Є. Стратегічний менеджмент. Навч. посібник. –
К. УВПК Ексоб, 2001. – 560с.

10. Осовська Г.В. Основи менеджменту. Навч. Посібник. – К.: Кондор,
2003. – 556с.

11. Питер Э. Лэнд. Менеджмент – искусство управлять / Пер. с англ. – М.:
ИНФРА-М, 1995. – 144с.

12. Планування діяльності підприємства: Навч. посіб. / За ред. Москалюка
В Є. – К.: КНЕУ, 2002. – 252с.

13. Портер М. Стратегія конкуренції. – К.: Основи, 1997. – 336с.

14. Ру Д., Сульє. Управління / Пер. з франц. – К.: Основи, 1995. – 442с.

15. Твердохліб М.Г., Шарапов О.Д. Організація інформування керівників:
Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 1997. – 180с.

16. Удалов Ф.Е., Удалов О.Ф., Алехина О.Ф. Менеджмент: американский и
японский подходы. – М.: Экмос, 1999. – 153с.

17. Управління виробничою інфрастуктурою: Навч. Посібник / За ред.
Бєлова М. А. – К.: КНЕУ, 1997 – 207с.

18. Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. Планування діяльності підприємства. Навч.
Посіб. – К.: Каравела, 2003. – 432с.

19. Хан Д. Планирование и контроль: концепция контроллинга: пер. с нем.
– М.: Финансы и статистика, 1997. – 800с.

20. Хан Д. Экономика предприятия: Пер. с нем. – М.: ИНФА-М, 1999. –
928с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020