Безперервний кругообіг товарів та послуг, який відбувається в економіці, опосередковується відповідним обігом грошей. Грошовий обіг – це рух грошей, який обслуговує рух товарів, а також нетоварні платежі та розрахунки. Грошовий обіг – це сукупність усіх грошових платежів та розрахунків, що відбуваються в економіці
Грошовий обіг поділяється на дві взаємопов’язані частини: сферу безготівкового та сферу готівкового обігу. Грошовий обіг в цілому знаходиться в складному взаємозв’язку із товарним обігом. Вихідним, базовим тут є товарний обіг. Саме заради здійснення обміну товарів історично і логічно виникли гроші.
Грошовий обіг з’явився із появою грошей, тобто у період розкладу первіснообщинного ладу. При рабовласницькому та феодальному устрої росту грошового обігу перешкоджали панування натурального господарства та обмеженість товарних зв’язків. Більш повний розвиток грошовий обіг здобув при капіталізмі, коли було сформовано національні та світові ринки (16-17 століття), хоча окремі їх елементи з’явилися значно раніше.
Саме в той час грошовий обіг складається у систему. Це було спричинено тим, що у період затвердження капіталізму виникла об’єктивна необхідність у приведенні різних елементів грошового обігу у систему для побудови єдиної, стабільної та еластичної грошової системи.
Національна буржуазія для успішного ведення торговельних операцій була зацікавлена в єдиній грошовій одиниці з твердо встановленим масштабом. З розвитком капіталізму та його кредитної системи з’являються банкноти. Для обслуговування дрібного товарообігу та розміну повноцінних монет та банкнот виникла потреба в розмінних монетах. Все це потребувало упорядочення грошового обігу, регулювання його законодавчими нормами.
Буржуазна держава була саме тим органом, який на основі законодавчих норм був в змозі забезпечити цю єдність. Під впливом історичних особливостей розвитку товарно-грошових відносин у країні, а також національних традицій грошова система приймала різні види.
Грошова система – це форма організації грошового обігу у даній країні, що склалася історично та закріплена законом. Вона не є довільним творінням державної влади, але залежить від реально існуючих економічних відносин. Для різних періодів розвитку капіталізму і для окремих країн в один і той же час характерною є наявність певних особливостей з точки зору складу елементів грошового обігу та законодавчих норм.
Грошова система містить ряд елементів. Їх визначає законодавство кожної країни. Загальними для грошових систем всіх без винятку країн є такі:
- найменування грошової одиниці та її частин;
- масштаб цін;
- види грошових знаків, що мають законну платіжну силу;
- порядок готівкового та безготівкового обігу
- інституція, яка здійснює грошово-кредитне та валютне регулювання;
- елементи національної валютної системи.
Грошова одиниця встановлюється законодавством країни з урахуванням історичних особливостей її розвитку та національних традицій. Так, назва грошової одиниці США – долар – походить від талер – старовинної срібної монети, яку у середньовіччі карбували в Чехії. Іспанські срібні долари поряд із англійськими фунтами стерлінгів до кінця 18 ст. обслуговували грошовий обіг США. Назва англійської валюти – фунт стерлінгів – первісно відповідала ваговому вмісту грошової одиниці, тобто 1 фунт стерлінгів містив 1 фунт срібла. Назва грошової одиниці України – гривня – походить від назви жіночої прикраси у Київській Русі.
Грошова одиниця є лічильною одиницею, тобто масштабом цін усіх товарів. Масштаб цін – це технічна функція грошей, засіб вираження вартості (ціни) товарів у грошових одиницях. Масштаб цін встановлюється і змінюється у законодавчому порядку. При металевому грошовому обігу масштаб цін – це вагова кількість металу, що прийнята у даній країні за грошову одиницю.
Внаслідок Ямайської валютної реформи 1976-1978 рр. офіційно було відмінено золотий вміст грошових одиниць, а масштаб цін складається стихійно та служить для порівняння вартостей товарів через їх ціни. Для держави невигідний дрібний масштаб, при якому ціни товарів визначаються у великих сумах грошей з багатьма нулями, тому іноді проводяться часткові грошові реформи, пов’язані із укрупненням масштабу цін – деномінаціі. Наприклад, деномінація в 1996 році в Україні, в 1960 році у Франції та інш.
Види грошових знаків, що використовуються в національній грошовій системі країни, визначаються відповідними юридичними актами, мають статус законного платіжного засобу на її території. До них відносяться: банківські білети (банкноти), казначейські білети та розмінна монета білонна), яка використовується для зручності обслуговування роздрібного товарообігу. Питання про види грошових знаків та структуру грошового обігу вирішує кожна країна самостійно (якщо вона не входить до валютного угрупування).
В сучасних умовах основним компонентом грошової маси є не готівкові, а безготівкові гроші, тобто залишки на рахунках у банках, тому надзвичайно важливою є регламентація безготівкового обігу, що включає визначення сфер готівкових та безготівкових розрахунків, форми розрахунків, порядок платежів тощо. В країнах з перехідною економікою, де в структурі грошового обігу питома вага готівки є значною, необхідною виявляється регламентація готівкового обігу.
В більшості країн органом, який здійснює грошово-кредитне і валютне регулювання є центральний емісійний банк (в Україні – Національний банк України) та Казначейство, в США –Федеральна резервна система (ФРС).
Складовою частиною національної грошової системи країни є національна валютна система, хоч вона є відносно самостійною. Національна валютна система – це форма організаціі економічних зв’язків країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні ресурси країни. Національна валютна система залежить від розвитку зовнішньоекономічних відносин країни та юридично закріплена національним законодавством. До складу національної валютної системи слід віднести такі елементи:
- національна валюта – грошова одиниця держави. Вона існує в готівковій формі (банкноти, монети) та в безготівковій (залишки на банківських рахунках). ЇЇ емітентами є комерційні на центральні банки. В післявоєнний період головними формами світових грошей стали резервні валюти та міжнародні грошові одиниці – СПЗ та ЕКЮ.
- валютний паритет, як основа валютного курсу;
- режим курсу національної валюти. Валютний курс – ціна грошової одиниці однієї країни, що виражена в грошових одиницях інших країн і базується на їх об’єктивному співвідношенні, що складається в процесі виробництва та обміну. За класифікацією МВФ, нині у світі практикують п ять основних типів валютних режимів:
- курс, фіксований щодо однієї валюти;
- курс, фіксований щодо кошика валют;
- курс з обмеженою гнучкістю;
- курс з керованою гнучкістю;
- незалежно плаваючий курс. Такий режим мають валюти 45 країн світу. В умовах плаваючого курсу центральний банк повністю не відмовляється від регулювання валютного курсу в певному інтервалі за рахунок валютних інтервенцій. Для держав з перехідною економікою, зокрема для України, на даний час найдоцільніше притримуватися режиму з керованою гнучкістю. Правда, за цієї умови найважливіше утриматись в межах довгострокового тренду курсу, бо помилки центрального банку відносно рівноважного тренду, а потім спроби вирівняти помилкову динаміку курсу за допомогою значних за обсягами валютних інтервенцій можуть викликати масову спекуляцію валютою.
- організація валютного ринку;
- національні органи, що обслуговують і регулюють валютні відносини країни;
- умови обміну національної валюти на золото (до Ямайської валютної реформи 1976-1978 рр.) та інші валюти – конвертованість валюти. Чим більше валютних обмежень використовується в країні, тим менше конвертованою є її валюта. Відсутність валютних обмежень означає вільну конвертованість валют.
Національна валютна система є органічною частиною системи грошових відносин окремих держав. Її функціонування регулюється національним законодавством кожної країни. На основі такого законодавства встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, регулювання валютного курсу, формування та використання міжнародної ліквідності, золото-валютних запасів, кредитних ресурсів тощо. Інфраструктуру національних валютних систем складають банківські та небанківські кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватні інститути.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
