.

Судження: види та структура (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
28 724
Скачать документ

Просте судження, види і структура. Категоричні судження, їх види

Просте судження, види і структура

 
Прості судження, залежно від того, що вони відображають – властивість чи відношення, поділяються на атрибутивні судження та судження із відношенням.

Атрибутивним судженням називається таке судження, у якому стверджується або заперечується належність предмету визначеної властивості чи ознаки.

Приклади атрибутивних суджень: “Цукор солодкий”; “Норми права мають примусовий характер”; “Суд не утворює нового права” тощо.

Структура атрибутивних суджень, у яких стверджується належність предмету певної властивості, виражається формулою S є Р. Атрибутивні судження, у яких заперечується належність предмету певної властивості, мають формулу S не є Р.

Атрибутивні судження можна тлумачити і як судження належності предмету властивості, і як судження належності предмета до класів предметів. Так, судження “Дарування є угода” можна розглядати і як судження, включаючи “дарування” до класу “угод”, і як судження належності, підходити до дарування як до такого правовідношення, котре має властивість “бути угодою”.

Судження із відношенням – це судження, що відображає відношення між окремими предметами або їхніми ознаками,

Прикладами таких суджень є; “Київ західніше від Харкова”; “Київ більший за Львів”.

Судження відношення виражають найрізноманітніші відношення між предметами і явищами: часові, просторові, відношення за якістю, кількістю, формою, тотожності, протилежності тощо. Тому у практиці мислення ми стикаємося із найрізноманітнішими судженнями відношення.

Структура суджень із відношеннями може бути виражене формулою aRb. Тут a і b позначають поняття про предмети, а R – відношення між ними. Читається ця формула так:

“Між предметами а і b існують відношення R”. Якщо відношення існують не між двома, а між трьома предметами, то структуру судження записують так: ” (а, b, с) R”. Приклади таких суджень: “Полтава знаходиться між Києвом і Харковом”; “Микола і Петро – брати обвинувачуваного у справі К” і т. д.

Судження про відношення, як і будь-яке судження, має суб’єктно-предикативну структуру. Предмети а і b, про які йдеться у судженні, — це суб’єкт судження, а відношення R, що їх пов’язує, – предикат. Отже, предикат є відношення. Але оскільки властивість притаманна окремим предметам, а відношення мають місце між двома, трьома і більше предметами, то предикати бувають одномісними і багатомісними. Предикат, який відображає властивість, називається одномісним, а ті, що виражають відношення – багатомісними предикатами. Останні можуть бути двомісними – у судженнях, які мають структуру (а, b) R; тримісними, коли судження мають структуру (а, b, с) R і т. д.

Особливий клас простих суджень утворюють судження існування. Судження існування (екзистенціальні судження – від латинського слова ехistentia – існування) – це такі судження, в яких утверджується чи заперечується сам факт існування або не існування предмета. Наприклад: “Матерія існує” “Світ існує”, “Безпричинних явищ не буває”, “Право окремо від держави не існує”, “Існує незакінчений замах” тощо. Суб’єктом цих суджень є те, про що йдеться у судженні (“матерія”, “світ”, “право”), предикат виражений словом “існує”. Зв’язка чітко не виражена словами (“є”, “не є”), але це не означає, що вона відсутня. Структура цих суджень може бути виражена формулою: “S є Р”, “S не є Р”.

Особливість судження існування полягає в тому, що воно відбиває не зв’язок предмета з його ознакою і не відношення між предметами, а сам факт буття чи небуття якогось предмета або явища, інформує про те, що щось існує чи не існує.
 

Категоричні судження, їх види

 
Категоричним судженням є судження, в якому щось стверджується чи заперечується у безумовній формі. Наприклад: “Петренко — студент”, “Злочин є діяння суспільне небезпечне”, “Купівля-продаж є договір” тощо.

Категоричне судження є судження атрибутивне, в ньому стверджується чи заперечується належність предмету певної властивості або ознаки. Категоричні судження поділяються на види за якістю та кількістю.

За якістю судження бувають ствердні і заперечні.

Ствердним називається судження, яке відбиває наявність У предмета якоїсь ознаки. Наприклад; “Злочин є діяння суспільне небезпечне”, “Норми права мають примусовий характер” і т. д. Ствердне судження має таку формулу: S є Р.

Заперечним називається судження, в якому йдеться про відсутність у предмета якоїсь ознаки. Наприклад: “Студент Іваненко не відмінник”, “Жодна держава не має права втручатися у внутрішнє життя іншого народу” тощо. Формула заперечного судження: S не є Р.

У заперечних судженнях заперечення “не” може стояти, як перед зв’язкою, так і перед предикатом (Р). Наприклад, у судженні “Ця дошка не є чорна”, частка “не” стоїть перед зв’язкою, а в судженні “Ця дошка є не чорна” – перед предикатом. Такі заперечні судження мають формулу: S є не Р.

Заперечними є також судження, в яких заперечення “не” стоїть безпосередньо перед суб’єктом, тобто судження, що має структуру “не S є Р”.

Прикладом таких заперечних суджень є: “Не злочин це”, Не Іваненко був у Петренка”, “Не підпал є причиною пожежі” тощо. Ці судження слід відрізняти від ствердних суб’єктами яких є заперечні поняття.

За кількістю судження бувають одиничні, часткові ти загальні.

Одиничним судженням називається судження, в якому щось стверджується чи заперечується про один предмет. Наприклад: “Київ – столиця України”. Одиничне судження має формулу

S є Р,

S не є P.

Частковим судженням називається судження, в якому щось стверджується або заперечується про частину предметів класу.

Наприклад: “Деякі студенти – відмінники”. У цьому судженні йдеться не про всіх, а про деяких студентів. Суб’єкт часткового судження виражається словами “деякі”, “більшість”, “частина”, “кілька”, “іноді” тощо.

Формула часткового судження

Деякі S є Р.

Деякі S не є Р.

Часткові судження бувають означені та неозначені.

Означені часткові судження ми висловлюємо у тих випадках, коли наше пізнання якихось предметів завершене і нам відомо, що тільки деякі предмети класу наділені (або не наділені) певною ознакою, а інші предмети даного класу цими ознаками не володіють (або володіють).

Наприклад: “Тільки деякі договори є безплатні”, “Деякі злочини здійснюються з необережності”. У цих судженнях слово “деякі” має зміст “тільки деякі”, а не всі.

Неозначене часткове судження – це таке судження, в якому виражене знання про те, що в крайньому разі деякі предмети даного класу володіють (не володіють) певною ознакою. Чи належить ця ознака останнім предметам класу, ми ще не знаємо, оскільки наше пізнання предметів не завершене. Слово “деякі” тут має зміст “у крайньому разі деякі” або “у всякому випадку деякі, а можливо й усі”.

Приклади неозначеного часткового судження: “Деякі співучасники у справі визнали свою вину”; “Частину викрадених злочинцями речей уже знайдено” і т. д.

Неозначене часткове судження під час подальшого пізнання стає або означеним частковим судженням, або переходить до загального судження.

Загальним судженням називається судження, в якому щось стверджується або заперечується про всі предмети класу, Наприклад: “Усі громадяни зобов’язані дотримуватися законів”; “Ніхто зі свідків не має права відмовлятися від давання показань у суді” тощо. У загальних судженнях перед суб’єктом постає логічна стала, яка виражається такими словами, як “усі”, “кожен”, “усякий”, “будь-який”, “ніхто”, “ніякий” і т, д. Але часто слово “всі” не висловлюється, а тільки мається на увазі. Формула загального судження

Всі S є Р.

Жодне S не є Р.

Із загальних суджень логіка виділяє в окрему групу неозначені судження, тобто такі, які не мають показника кількості (квантора). До них належать такі судження, як “Юристи добре знають закони”; “Пілоти — сміливі люди” і т. д.

Суб’єктом цих суджень є не кожен предмет класу, а клас предметів у цілому. Тому ознака, виражена предикатом, не обов’язково належить кожному предметові класу; предикат характеризує клас у цілому, клас як такий, а не кожен предмет класу окремо. Отже, те, про що йдеться у предикаті судження, не можна приписувати будь-якому предметові класу; той чи інший окремий предмет класу цією ознакою може й не володіти. Наприклад, судження “Юристи добре знають закони” не можна розуміти так, що кожен юрист добре знає закони; судження це характеризує клас юристів у цілому, а не кожного юриста окремо.

У класі загальних суджень розрізняються також судження такі, що виділяють і виключають.

Судження, що виділяє, – це судження з осібно визначеним суб’єктом або предикатом. Існує два види тих суджень, що виділяють: із суб’єктом і предикатом.

Судження з виділяючим суб’єктом – це таке судження, в якому йдеться про те, що ознака, виражена предикатом, належить тільки даному предмету, ніякому іншому предмету ця ознака не належить.

Наприклад: у судженні “Тільки посадова особа може бути суб’єктом халатності” стверджується, що властивість “бути суб’єктом халатності” належить тільки і тільки посадовій особі, ніхто інший цією ознакою не володіє.

Формула судження з суб’єктом, що виділяє: тільки S є Р.

Судження з виділяючим предикатом, – це судження в якому йдеться про те, що предмету думки властивий тільки й тільки даний предикат і ніякий інший.

Приклади суджень із предикатом, що виділяє: “Кримінальне покарання застосовується тільки за вироком суду”; “Розбій може бути здійснений тільки з прямим наміром”; “Шантаж здійснюється тільки зумисно” і т. д.

Судження з предикатом, що виділяє, має таку формулу: S є тільки Р.

Судження, яке виділяє, дає змогу висловити думку настільки виразно, що інше розуміння її стає неможливим. Не можна наприклад, тлумачити судження “Розбій здійснюється тільки з прямим наміром” якось інакше, ніж сказано в самому цьому судженні. Слово “тільки” виключає належність предмету думки якоїсь іншої ознаки, наприклад необережності, і навіть свентуального (побічного) умислу.

Тому виділяючі судження дуже часто використовуються в юридичному законодавстві та правовій теорії. Особливо важлива роль належить їм при характеристиці суб’єктивної сторони складу злочину, оскільки форма вини для кожного складу злочину має бути вказана абсолютно точно. Виділяючі судження застосовуються у науці взагалі завжди, коли є необхідність чітко, однозначно висловити думку.

Судження, які виключають, – це судження, котрі виражають загальне правило, що має виняток, на які і вказується в судженні.

Виключаючими є такі судження: “Допит обвинувачуваного не може проводитися у нічний час, окрім випадків, коли справа не терпить зволікання”; “Усі види перевезень, окрім морських, регулюються імперативними нормами” тощо. Вказівка в судженні на те, що воно є винятковим, досягається за допомогою таких слів: “окрім”, “за винятком”, “якщо не брати до уваги” і т. д

Cудження класифікуються за кількістю та якістю:

  1. Загальноствердні судження– це судження за кількістю загальні, а за якістю ствердні. Наприклад: “Усі студенти складають екзамени”; “Всі договори є угоди”. Формула загальноствердного судження: Всі S є Р. Загальноствердні судження прийнято позначати літерою А (перша літера латинського слова affizmo – стверджую).
  2. Загальнозаперечні судження – це судження за кількістю загальні, а за якістю заперечні. Наприклад: “Жодне явище не існує ізольовано від інших явищ”. Формула загальнозаперочного судження: Жодне S не є Р. Загальнозаперечні судження позначають літерою Е (перший голосний латинського слова negо — заперечую).
  3. Частковоствердні судження– це судження за кількістю часткові, а за якістю ствердні. Наприклад: “Деякі студенти – відмінники”; “Деякі злочини здійснюються з необережності”. Формула частковоствердного судження: Деякі S є Р. Позначаються ці судження літерою І (другий голосний латинського слова affizmo).
  4. Частковозаперечні судження– це судження за кількістю часткові, а за якістю заперечні. Наприклад: “Деякі майнові відношення не регулюються цивільним правом”. Формула частковозаперечного судження: Деякі S не є Р.

Позначаються ці судження літерою О (другий голосний латинського слова negо).
 

Література

 

  1. Жеребкін В. Є.; Логіка: Підручник. – 4-те вид., випр. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2001. –255с.
  2. Кириллов В. И., Старченко А. А., Логика. М., 1995.
  3. Марценюк С. П. Логіка. К., 1993.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020