Уперше в Україні заговорили про інфляцію лише 1991 р., хоч потужний інфляційний потенціал закладався іде в колишньому СРСР
За глобального державного регулювання економіки та жорсткого адміністративного контролю за рівнем цін і доходів грубо порушувався автоматично діючий зв’язок між зростанням грошової маси, платоспроможного попиту і рівнем цін. Останні, як правило “заморожувались”, незважаючи на зростання попиту за надто обмеженої пропозиції, то виключало відкриту форму інфляції.
Унаслідок цього постійно збільшувалася товарно-грошова розбалансованість сфери обігу, тобто збільшувався незадоволений платоспроможний попит, який постійно тиснув на товарні ціни. За таких умов інфляція набрала прихованої (придушеної) форми і виявлялася в хронічному дефіциті товарів, зростанні цін на “чорному” ринку та зниженні ринкового курсу національної валюти.
Однак розвиток інфляційних процесів в Україні (1991-1994 рр.) мав і специфічні особливості. Вони пов’язані, насамперед, з непослідовністю економічних перетворень, прорахунками в економічні політиці, деформаціями процесу роздержавлення і приватизації надмірними бюджетними видатками.
Особливо швидкому зростанню інфляції (від прихованої до гіперінфляції) протягом 1991-1993 рр. сприяли, з одного боку вкрай незадовільна структура виробництва, його низька ефективність, падіння спочатку темпів, а потім і абсолютних обсягів виробництва, а з іншого – нарощування дефіциту державного бюджету зі зменшенням надходження доходів та непомірним зростанням державних витрат.
Якщо 1991 р. дефіцит бюджету України становив 14% ВВП, то 1992 р. він збільшився до 29%. Бюджетні видатки зросли до 72%, ВВП. Економіка втратила здатність задовольняти та обслуговувати такий рівень державних витрат. Крім того, унаслідок інфляції реальна вартість загальних державних доходів постійно зменшувалася. Тому держава змушена була весь час “збільшувати оберти” емісійного верстата, щоб компенсувати фінансові втрати від інфляції.
Первинна емісія – головний чинник інфляції попиту в Україні. Стрімке падіння вартості національних грошей України охоплює період з кінця 1991 р. до половини 1994 р., коли індекси цін підвищилися з 240% 1991 р. до 2100% 1992 р. і перейшли в гіперінфляційні; зростання 1993 р. – 10255% на рік. Ситуація визначалась катастрофічно великими обсягами кредитних емісій, які здійснювались з рішення державних органів.
У 1992 р. кредитна емісія сягнула нечуваної доти суми – один трлн. крб. (500% від обсягу грошової маси на початок року). Вона була спрямована на забезпечення заліків взаємозаборгованості суб’єктів господарської діяльності, поповнення їхніх обігових коштів, на видачу дотації державним підприємствам тощо. 1993 р. обсяги кредитної емісії знову збільшились аж у 30 разів і становили вже близько 30 трлн. крб.
Саме ці величезні за обсягами кредитні емісії стали головною причиною гіперінфляції 1993 р., поглиблення фінансової кризи, яка набрала затяжного характеру. Додатковим чинником зниження вартості національної валюти було те, що емісійні кредити в той час надавались за пільговими процентними ставками, які були значно нижчі за темпи інфляції.
Одним із найважливіших чинників інфляції були кредити Уряду, які надавалися безплатно. Вони становили на 1 січня 1994 р. в загальному обсягу випуску платіжних засобів 85.9%, або 141,5 трлн. крб.. Ці гроші не виступають як капітал, практично обертаються лише один раз і перетворюються на бюджетне дотаційне фінансування.
За такої ситуації емісія була неминучою. Вона слідувала за адміністративним підвищенням цін, була його наслідком. При цьому слід урахувати й те, що в Україні тоді не існувало чіткого розмежування між бюджетною та кредитною системами. У цій ситуації автономність НБУ була лише формальною, а кредитна емісія мала фіскальну природу, тобто здійснювалася не на кредитних, а на суто, дефіцитних засадах. Відтак основним винуватцем інфляційного процесу були державні структури, які за допомогою емісійного верстата намагалися компенсувати надмірні (амбіціозні) бюджетні витрати, значною мірою породжені недосконалою економічною політикою.
Нині запроваджуються ефективні механізми регулювання грошово-кредитного ринку. Ідеться про кредитні аукціони, вексельне редисконтування, ломбардне кредитування та операції РЕПО. Національний банк надаватиме традиційні кредити рефінансування комерційним банкам під заставу цінних паперів (як державних, так і банківських) та векселів, що мають товарну основу. Це стимулюватиме розширення попиту на боргові зобов’язання Уряду і банків та активізуватиме використання векселів у розрахунках, що, у свою чергу, сприятиме подоланню платіжної кризи.
Список літератури:
- А. Гальчинський “Теорія грошей” Київ “Основи” 1996 р.
- “Гроші та кредит” підручник, Тернопіль – 2000 р.
- Л. Е. Сімків, О. С. Яцюк, С. Я. Кісь “Основи економічної теорії”, Івано-Франківськ – 2004 р.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
