Спілкування як категорія в психології (реферат)

Спілкування – складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами в спільній діяльності обмін

Проблема спілкування учня з учителемвсебічно розглянута в історії педагогіки Калмановою, що є актуальним і в наш час. З позиції гуманістичної педагогіки необхідний корінний злам в характері взаємовідношень між учителем і учнем, який буде базуватися на співробітництві, взаємній повазі, сприйнятті і розумінні дитини учителем, викладачем, незалежно від його успіхів в навчальній діяльності.

Одним з головних принципів гуманістичного підходу до взаємодії вчителя і учнів, викладачів і студентів, а також до навчання тих, хто навчається, як до форми взаємодії є виховання, розвиток пізнавальних інтересів. Якщо педагог буде акцентувати увагу не на невдачах, а на досягненнях студента, буде особистісно-орієнтованим, то це може найбільш ефективно впливати на виховання зацікавленості.

Проблему особистісно-орієнтованої педагогічної взаємодії викладача, та тих, кому викладається матеріал, вивчала Меншикова. Особистісно-орієнтований характер взаємодії учителя і учнів, викладача і студентів, буде встановлений тоді, коли їх відносини перейдуть від суб’єктно-об’єктних до суб’єкт-суб’єктних. В першому випадку учень, студент розглядається у вигляді об’єкта зусиль вчителя, в другому – враховуються особистісне відношення студента до спільної діяльності, індивідуального психічного розвитку в залежності від віку.

В умовах суб’єкт-суб’єктних відносин у студента з’являється відповідальність не тільки за результат своєї діяльності, але і за других. Врахування емоційного і психічного стану дітей є одним з принципів об’єктно-орієнтованої педагогічної взаємодії. Емоції можуть вибірково сприяти одним пізнавальним процесам та гальмувати інші. Це говорить про їх важливість в процесі навчання та про те, що необхідно виховувати у дітей емоційно-позитивне відношення до навчання.

Проблема спілкування відноситься до числа найважливіших для студентів сфер життєдіяльності. Усі психологи єдині у визнанні значення спілкування у формуванні особистості в студентському віці. Ці періоди дуже істотні для формування основних структурних компонентів особистості. Від того, як буде складатися спілкування, залежить формування і корекція особистості. Тому вивчення проблем спілкування стає дуже актуальним, її актуальність різко зростає на даному етапі розвитку суспільства, коли йде різка зміна соціальних відносин, характеру особистісних взаємодій, моральних норм, цінностей і т. д. Оскільки спілкування соціальне, то сьогоднішня ситуація в суспільстві прямо залежна зі зміною мотивації структури інтересів сучасних для студентів, тому вивчення особливостей спілкування нинішньої молоді дуже актуально.

А. Н. Леонтьєв (1974) вважає, що спілкування – визначена сторона діяльності, тому що вона присутня в будь-якій діяльності в якості її елемента.

В. М. Соковкин (1974) аналізує людське спілкування, як комунікацію, як діяльність, як відношення, як взаєморозуміння і як взаємовплив.

Б. Г. Ананьєв (1969) підкреслював, що особою і головною характеристикою спілкування, як діяльності, є те, що через нього людина будує свої відносини з іншими людьми. Значимість спілкування з позиції вікової психології розглядалися, як у закордонної, так і у вітчизняній психології.

Представник гештальтпсихології К. Левін, розглядав спілкування в підлітковому і юнацькому віці з погляду соціально-психологічного явища. Левін вважає, що в цьому віці розширюється життєвий світ юнака, коло його спілкування, групової приналежності і типу людей, на яких вони орієнтуються.

У вітчизняній психології Ельконін Д. Б. розглядав значимість спілкування в юнацькому і старшому юнацькому віці з позиції культурно-історичної теорії. Ельконін відзначав, що в підлітковому віці спілкування є ведучим видом діяльності, але й у юнацькому, й у старшому юнацькому віці воно не утрачає свого значення. Завдяки спілкуванню, студенти будують відносини, включаються в різні види діяльності. Усі дослідники (Виготський Л. С. (1984), Божович Л. І. (1968), Кін И. С. (1989)) і ін. психологи отроцтва і юності, так чи інакше, сходяться у визнанні того величезного значення, що має для юнаків спілкування з однолітками. Відносини з товаришами знаходиться в центрі життя юнака, багато в чому визначаючи всі інші сторони їхнього поводження і діяльності.

Л. І. Божович (1968) відзначає, що в юнацькому віці привабливість занять і інтереси, в основному, визначаються можливістю широкого спілкування з однолітками. Для юнаків цього віку важливо не просто бути разом з однолітками, але і головне, займати серед них задовольняюче їхнє положення.

Як показують дослідження І. С. Кону, саме невміння, неможливість домогтися такого положення найчастіше є причиною недисциплінованості юнаком. Це супроводжується підвищеної конфліктністю юнаків стосовно своїх груп, членами яких вони є. Значимість для юнацького віку їхніх батьків і однолітків принципово не однакова в різних сферах діяльності. Найбільша автономія від батьків при орієнтації на однолітків спостерігається в сфері дозвілля, розваг, вільного спілкування, споживчих орієнтаціях. При всій їхній тязі до самостійності юнаки ” гостро ” потребують в життєвого досвіду і допомозі старших.

З віком значимість дорослих зростає (Мудрик А. В., (1989)). Так аналіз робіт із проблеми спілкування показує, що при деяких розходженнях у підходах авторів до проблеми спілкування, у дослідженнях є багато загального і головне – це визнання ролі спілкування у формуванні особистості.

Спілкування як категорія в психології

Спілкування вивчається різними науками:

• соціологією,
• філософією,
• медициною,
• педагогікою.

Ми ж будемо розглядати спілкування з погляду психології.

Спілкування – складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами в спільній діяльності обмін, що включає в себе:

• інформаційне вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини;
• здійснювана знайомими засобами взаємодія суб’єктів, викликана потребами спільної діяльності і спрямоване на значиму зміну в стані, поведінці, індивідуально-значущих утвореннях партнера.

У самому загальному виді спілкування виступає як форма життєдіяльності.

Соціальний зміст спілкування полягає в тому, що воно виступає засобом передачі форм культури і суспільного досвіду. Специфіка спілкування визначається тим, що в його процес і суб’єктивний світ однієї людини розкривається для іншого. У спілкуванні людина самовизначається, і само пред’являється, виявляючи свої індивідуальні особливості. За формою здійснюваних впливів можна судити про комунікативні уміння і риси характеру людини, по специфіці організації мовного повідомлення-про загальну культуру і грамотність.

Спілкування пронизує всю життєдіяльність особистості. Форми спілкування в край різноманітні. Однак, у кінцевому рахунку, вони визначаються об’єктивними умовами, насамперед характером суспільно-економічної формації. Кожне покоління людей застає як щось дане визначену суму продуктивних сил, капіталів і соціальних відносин. Спілкування, виражене в безпосередніх між-індивідуальних зв’язках людей, завжди відповідає визначеним історично сформованим і соціальне необхідним формам комунікації і реалізується відповідно до норм соціальне прийнятного поводження (Леонтьев А. А., (1974)).

Проаналізуємо визначення, що дають спілкуванню різні автори. М. С. Каган розглядає спілкування як один з видів людської діяльності, якому властиві відповідна структура й атрибути (по А. В. Мудрику, (1984)). Л. П. Буєва (1978) припускає, що “спілкування є безпосередньо і пережита реальність і конкретизація суспільних відносин, їхня персоніфікація, особистісна форма. Суспільні відносини при цьому складають зміст процесу (дії об’єктивних суспільних законів і відносин), а спілкування – його індивідуалізовані форми” (по А. В. Мудрику, (1984)).

В. М. Соковнин (1974) аналізує людське спілкування як комунікацію, як діяльність, як відношення, як взаєморозуміння і взаємовплив. З погляду А. Н. Леонтьєва, спілкування варто розглядати як визначену сторону діяльності, тому що воно присутнє в будь-якій діяльності в якості її елемента. Саму ж діяльність можна розглядати як необхідна умова спілкування (по А. В. Мудрику, (1984)).

Спробу інтегрувати в рамках єдиної концепції різні соціально-психологічні підходи до проблеми спілкування почала Г. М. Андрєєва. Характеризуючи спілкування, вона виділила в ньому три взаємозалежні сторони: комунікативну (обмін інформацією між людьми, що спілкуються), інтерактивну (організація взаємодії людей, що спілкуються) і перцептивну (процес прийняття один одного партнерами і встановлення на цій основі взаєморозуміння). Аналіз досліджень психологів приводить до висновку про те, що незалежно від того, визнає це сам дослідник чи ні, але фактично майже всі дослідження спілкування орієнтовані на один з вищезгаданих теоретичних напрямків.

Поряд з вище перерахованими авторами значення спілкування і його вплив на розвиток особистості вивчали такі психологи, як Б. Г. Ананьєв і В. М. Мясищев. Дослідження Б. Г. Ананьєва (1969) націлені на глибоке і широке вивчення спілкування, велике значення має осмислення вже зробленого в цій області в минулому, як у психології, так і в суміжних з нею науках. Б. Г. Ананьєв підкреслює, особою і головною характеристикою спілкування як діяльності є те, що через нього людина будує свої відносини з іншими людьми. Він пише: “Поводження людини виступає не тільки як складний комплекс видів його соціальних діяльностей, за допомогою яких навколишній світ стає більш реальним, але і як спілкування, практична взаємодія з людьми в різних соціальних структурах”.

Розглядаючи психологічне значення взаємодії, здійснюваного у формі спілкування, Б. Г. Ананьєв не одноразово підкреслює, що, будучи обов’язковим компонентом праці, навчання, гри і всіх інших видів діяльності, що припускають взаємодію людей, вона виявляється умовою, без якої неможливе пізнання ними дійсності, формування в них емоційного відгуку на цю дійсність і заснованого на цьому пізнання й емоційне відношення поводження в цій дійсності. “Спілкування, – пише він, – настільки ж соціальне, як і індивідуальне явище. Тому так нерозривно зв’язане соціальне й індивідуальне в найважливішому засобі спілкування – мові, індивідуальним проявом і механізмом якого є мова. Пантоміміка і жестикуляція, стають такими саме тоді, коли експресія поводження виконує комунікативну функцію”.

Крім мовних і немовних засобів спілкування, Б. Г. Ананьєв виділяє і внутрішню сторону – пізнання учасниками спілкування один одного, міжособистісні відносини, саморегуляцію вчинків людини з урахуванням отриманого знання, перетворення внутрішнього світу людей, що беруть участь у спілкуванні, (по О. О. Бодальову (1983)).

Б. Г. Ананьєв чітко показав значимість категорії спілкування для загальної, вікової і педагогічної психології, а також для психології індивідуальних розходжень. В. Н. Мясищев також уніс вагомий вклад у розробку комплексу питань, що відносяться до психології спілкування. На думку В. М. Мясищева, зв’язок відображення людьми один одного в спілкуванні з їхніми взаєминами очевидна. У спілкуванні виражаються відносини людини з їхньою різною активністю, вибірковістю, позитивним чи негативним характером. Способом чи формою спілкування і відносини є спілкування людини з людиною.

Причини, що визначають наявність чи відсутність відповідності між відношенням і звертанням учасників спілкування, В. М. Мясищев бачив не тільки в особистісних властивостях кожного із тих, хто спілкується в окремості, але й в обставинах спілкування і, зокрема, у характері малої групи, що їх утворять люди, що спілкуються, вважав, що взаємовідношення відіграє істотну роль у характері процесу взаємодії, і у свою чергу, представляє результат взаємодії. Ті переживання, що виникають у процесі взаємодії, зміцнюють, руйнують чи реорганізують відносини. А також, В. М. Мясищев відзначав, що спілкування може впливати на ті чи інші характеристики психічних процесів, психічних станів і властивостей людини, істотно змінювати і перебудовувати (по О. О. Бодальову, (1983)).

Література

1. Андреев А. Н., Мдивани М. О., Рыжонкин Ю. Я. Методика измерения коммуникативной дистанции // Вопросы психологии. – 1987. – №1.
2. Беличева С. А. Сложный мир подростка -Свердловск, Сред. -Урал. Кн. Издательство, 1984.
3. Бодалев А. А. Личность и общение: Избр. тр. – М.: Педагогика, 1983.
4. Божович Л. И. Избранные психологические труды. – М., 1995.
5. Брудный А. А. Понимание и общение. – М.: Знание, 1989.
6. Выготский Л. С. Педология подростка: проблема возраста // Собр. соч.: В 6 т. – М., 1984. – т. 3, 4.
7. Добрович А. Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения, – М.: Просвещение, 1987.
8. Дубровина И. В. Рабочая книга школьного психолога. – М., 1995.
9. Зимняя И. А. Педагогическая психология: Учебник для вузов. – Изд. 2-е, дополненное, исправленное и переработанное. – М.:Логос, 2000. – 384 с.
10. Каминская М. В. Педагогический диалог в деятельности современного учителя. – М.: Смысл, 2003. – 284 с.
11. Кон И. С. Психология старшеклассника. – М.: Просвещение, 1982.
12. Коломинский Я. Л. Психология общения. – М.: “Знание”, 1974.
13. Кроник А. А., Кроник Е. А. Диагностика удовлетворенности в отношениях // Вопр. псих. – 1989 г. – №5.
14. Мелибруда Е. Я-Ты-Мы: Психологические возможности улучшения общения // Пер. с польского Е. Н. Новиковой; Вступ. Ст. и общ. Ред. А. А. Бодалева, А. Б. Добровича. – М.: Прогресс, 1986.
15. Мнацанакан Л. И. Личность и оценочные способности старшеклассников: Кн. для учителя. -М: Просвещение, 1991.
16. Мудрик А. В. Время поисков и решений, или старшеклассникам о них самих. М., 1989.
17. Мудрик А. В. Самые трудные годы. – М.: Знание, 1990.
18. Новые исследования в психологии и возрастной физиологии. №2 (6) / АПН СССР; Редкол: Петровский А. В. (отв. ред.) и др. – М.: Педагогика, 1991.
19. Психологічні аспекти міжособистісної взаємодії викладачів і студентів: Навчально-методичний посібник// С. Булах, Л. В. Долинська, М-во освіти і науки України. НПУ ім.. М. П. Драгоманова. – К., 2002. -114с.
20. Психология и педагогіка: Учебное пособие/В. М. Николаенко, Г. М. Залесов, Т. М. Андрющенко и др. – М, Новосибирск: ИНФРА – М, 2000. -175с.
21. Психология современного подростка / под ред. Д. И. Фельдштейна. -М., 1989.
22. Психологические проблемы юности. (Сборник статей). Под ред. Чл. кор. АПН СССР проф. А. В. Петровского. М, 1985.
23. Прихожан А. М., Толстых Н. Н. Подросток в учебнике и в жизни. – М.: знание, 1990. – (Новое в жизни, науке и технике. Педагогика и психол., №5).
24. Проблемы психологии современного подростка: Сб. науч. тр. АПН СССР; (Редкол.: Д. И. Фельдштейн (отв. ред.) и др.), М: АПН СССР, 1982.
25. Развитие личности учащегося в процессе общения. / (Подго. М. И. Боришевский и др.). Киев: Высшая шк., 1985.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter