.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 4032
Скачать документ

Спеціалізовані КРЕДИТНО-ФІНАНСОВІ ІНСТИТУТИ

1. Поняття і осоновні види СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ КРЕДИТНО-ФІНАНСОВИХ
ІНСТИТУТІВ

Окрім банківських установ, важливе місце у кредитних системах переважної
більшості країн належить спеціалізованим кредитно-фінансовим інститутам,
які в останні десятиліття набувають усе більшого розвитку та починають
складати серйозну конкуренцію для комерційних банків на ринку фінансових
послуг.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути являють собою установи
кредитної системи небанківського типу, що акумулюють грошові доходи,
капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись
на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтури.

Хоча спеціалізовані кредитно-фінансові інститути діють, як і банки, у
різних секторах ринку позичкових капіталів, вони не виконують усіх
основних банківських функцій, а найважливішою рисою, яка їм притаманна
та відрізняє від банківських установ, є вузька спеціалізація.
Законодавством багатьох країн світу проводиться чітке розмежуванні сфер
діяльності банків і небанківських установ, що в значній мірі обумовлено
історичними особливостями розвитку виробництва і кредитної системи.

Об’єктивні передумови становлення і розвитку кредитно-фінансових
інститутів пов’язані з необхідністю обслуговування тих секторів ринку
позичкових капіталів, де необхідні спеціальні знання й особливі технічні
прийоми і які з тих чи інших причин (наприклад, економічна невигідність
або законодавча заборона) не обслуговуються комерційними банками.
Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути у сучасному розумінні, як
окрема ланка кредитної системи, почали формуватися у XIX ст., хоча деякі
їхні операції виконувались кредитними установами і раніше. У першій
половині XX ст. значного розвитку набули насамперед страхові компанії, а
в подальшому ( пенсійні фонди і кредитні спілки, які поступово почали
займати значні сектори ринку позичкових капіталів. Цей процес був
зумовлений рядом об’єктивних причин. По-перше, економічний ріст у ряді
країн в післявоєнний період супроводжувався зростанням доходів і
заощаджень різних верств населення, а потреби у їх прибутковому
використанні зумовлювали необхідність у відповідних фінансових послугах.
По-друге, зростання життєвого рівня населення та оптимізація структури
виробничих витрат підприємств викликали необхідність у створенні
ефективної системи соціального страхування та пенсійного забезпечення.
По-третє, зростання обсягу операцій на ринку цінних паперів зумовлювало
потребу у функціонуванні спеціалізованих фінансових посередників, що
полегшують рух капіталів в економіці та забезпечують довгострокове
інвестування коштів.

Останній момент є особливо важливим у процесі розвитку спеціалізованих
кредитно-фінансових інститутів та набуття ними сучасної ролі в
економічній системі. Їх здатність акумулювати значні суми коштів на
тривалі строки була однією з основних причин стимулювання урядами ряду
країн у післявоєнний період активного розвитку тих кредитних установ,
які здійснювали інвестиції на відновлення господарства. По завершенні
відновлення держава стимулювала інвестиційні процеси вже суто як такі,
що пов’язані з потребами економічного росту, у чому важлива роль
належала спеціалізованим кредитно-фінансовим інститутам. У цілому ряді
розвинутих країн такі інститути були створені самою державою з метою
фінансування інвестицій у провідні галузі економіки, стимулювання росту
споживчого попиту, фінансування програм розвитку порівняно відсталих
регіонів. При цьому участь держави виявлялась не лише у заснуванні
спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, але й наданні гарантій
уряду за їх зобов’язаннями, а в окремих випадках і бюджетних субсидій на
розвиток і розширення операцій.

Основні напрями діяльності сучасних спеціалізованих кредитно-фінансових
інститутів пов’язані з: акумуляцією заощаджень населення шляхом
залучення коштів на вклади, випуску власних акцій, облігацій, продажу
страхових полісів; кредитуванням певної сфери економіки, виду
господарської діяльності, групи населення; наданням іпотечних кредитів;
організацією пенсійного та соціального забезпечення населення;
здійснення операцій в рамках кредитної взаємодопомоги.

Залежно від обраної сфери діяльності розрізняють різні види
спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, функції і назви яких, а
також обсяги і типи операцій, роль у кредитній системі та економіці
значно відрізняються у різних країнах. Найбільш характерними і
поширеними у промислово розвинутих країнах видами спеціалізованих
кредитно-фінансових інститутів є: страхові компанії, пенсійні фонди,
інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні спілки, ломбарди.

2. СТРАХОВІ КОМПАНІЇ

Страхові компанії ( це спеціалізовані інститути, що виконують функції
страхування, тобто за рахунок підприємств, організацій, населення
формують цільові фонди грошових коштів та здійснюють виплати з них при
настанні певних подій (страхових випадків). Мобілізація коштів
страховими компаніями здійснюється шляхом залучення страхових внесків
(страхових премій) юридичних та фізичних осіб на основі укладених з ними
договорів про відшкодування збитків або виплату певної суми у разі
настання страхового випадку. При цьому страхові компанії відшкодовують
збитки, завдані тому чи іншому видові майна внаслідок стихійних лих або
інших несприятливих явищ, а також виплачують громадянам чи їх сім’ям
певні суми при настанні різних подій у їхньому житті (наприклад,
досягнення певного віку або втрата працездатності).

Страхові компанії здебільшого спеціалізуються на якомусь одному виді
страхування, серед яких прийнято розрізняти:

майнове (або загальне) страхування, об’єктом якого виступають
різноманітні цінності ( будинки, споруди, обладнання, машини та інше
майно. Окрема роль у цьому виді належить транспортному страхуванню (
морському, автомобільному, авіаційному;

особове страхування, при якому об’єктом страхових відносин є події у
житті фізичних осіб (вік, здоров’я, працездатність людини), а саме
страхування служить як матеріальною допомогою при несприятливих
обставинах, так і формою організації заощаджень до певного віку,
встановленого строку або на певні цілі;

страхування відповідальності, предметом якого є відповідальність перед
третіми особами за можливими зобов’язаннями по відшкодуванню збитків
(наприклад, гарантії банкам і фінансовим компаніям у випадку
неплатоспроможності позичальника);

перестрахування, що полягає у страхуванні вже застрахованих об’єктів з
метою зниження ризику та перерозподілу відповідальності по оплаті
страхових збитків.

Окрім зазначених форм страхування та відповідно видів страхових
компаній, що їх здійснюють, існують також змішані компанії, які
поєднують різні види діяльності (найчастіше страхування майна та особове
страхування).

За формою організації страхові компанії поділяються на акціонерні та
взаємні. Капітал акціонерної страхової компанії формується шляхом
випуску акцій, які розміщуються серед юридичних та фізичних осіб і дають
право на отримання пропорційної частки доходу компанії у вигляді
дивідендів. У цьому відношенні організація страхової справи практично
нічим не відрізняється від акціонерних форм організації бізнесу в інших
галузях економіки. Акціонерні страхові компанії здійснюють практично усі
види страхування.

На відміну від акціонерних, капітал взаємних страхових компаній
формується за рахунок страхових платежів індивідуальних страхувальників.
Це означає, що власниками компанії можуть бути лише ті особи, які в ній
застрахувались, а страховий внесок є одночасно і вступним паєм до
компанії. З придбанням страхового полісу страхувальник набуває права не
лише на страхове відшкодування, але й на частину прибутку від діяльності
страхової компанії у вигляді дивідендів на поліс. Взаємні страхові
компанії займаються переважно особовим страхуванням.

Особливе місце серед організаційних форм діяльності страхових компаній
належить структурі зразка британської страхової корпорації “Ллойд’с”,
яка хоч і має статус компанії, але всі операції проводяться окремими
синдикатами індивідуальних страховиків, тисячі яких вона об’єднує. Члени
синдикату вносять депозити, від розмірів яких належать масштаби їх
діяльності, та добровільно формують групи для здійснення тих чи інших
страхових операцій. В цілому корпорація “Ллойд’с” очолюється комітетом,
що здійснює контроль за діяльністю синдикатів та приймає нових членів.
Пріоритетною сферою діяльності “Ллойд’с” є морське страхування, хоча
компанія здійснює також операції з усіх інших видів страхування.

Особливістю діяльності страхових компаній у багатьох країнах є те, що
страхові договори між страхувальником та страховиком укладаються не
безпосередньо, а за участю страхових агентів або брокерів. При цьому
страхові агенти діють, як правило, в рамках довгострокового договору з
певною фірмою-страховиком, продаючи поліси від її імені. Брокери діють
переважно від імені страхувальника, маючи завдання укласти договір з
тією страховою компанією, умови якої найбільше влаштовують клієнта.

Залучені у формі страхових внесків кошти, а також власний капітал
страхової компанії вкладають в акції і облігації приватних корпорацій, а
також у державні боргові зобов’язання. На сьогодні це головні статті
активів страхових компаній. У зв’язку з тим, що строки нагромадження
коштів страховими компаніями (особливо пов’язаними з особовим
страхуванням) є дуже тривалими й рахуються на роки, страхові компанії
виступають основними постачальниками довгострокових капіталів на
фінансових ринках.

Окрім цінних паперів, страхові компанії можуть використовувати свої
ресурси для видачі довгострокових кредитів підприємствам різних галузей
економіки (переважно у формі іпотеки), а також вкладень у нерухомість. У
зв’язку з цим страхові компанії вступають у конкурентну боротьбу з
інвестиційними банками, фондами та іншими інститутами кредитної системи,
що оперують на ринку довгострокових капіталів.

3. ПЕНСІЙНІ ФОНДИ

Пенсійні фонди ( це спеціалізовані фінансові установи, основним
завданням яких є збір і акумуляція грошових коштів, призначених для
пенсійного забезпечення громадян при досягненні ними певного віку.

За формою власності пенсійні фонди можуть бути приватними або
державними.

Приватні пенсійні фонди створюються різними фірмами і корпораціями для
виплати пенсій та допомог своїм робітникам і службовцям. Кошти цих
фондів формуються за рахунок регулярних відрахувань із заробітної плати
працівників, відрахувань з прибутку підприємств, а також за рахунок
прибутку від операцій самих фондів.

Пенсійні фонди можуть можуть функціонувати як самостійні юридичні особи,
однак частіше вони знаходяться під контролем корпорацій, що їх створили,
або перебувають у довірчому управлінні траст відділів комерційних банків
чи страхових компаній. Якщо страховій компанії доручається не лише
управління акумульованими коштами фондів, тобто їх активними операціями,
але й врегулювання усіх зобов’язань за пасивами, то такий пенсійний
фонд вважаєтся застрахованим. В усіх інших випадках фонд є
незастрахованим.

Як і діяльність страхових компаній, операції пенсійних фондів пов’язані
з нагромадженням значних сум коштів на тривалі строки, що надає широкі
можливості у здійсненні довгострокових інвестицій. Дані обставини
визначають структуру активів пенсійних фондів, основна частина в яких
належить цінним паперам приватних підприємств, а також державним
борговим зобов’язанням. Досить часто значна питома вага у вкладеннях
пенсійного фонду належить акціям і облігаціям тієї корпорації, яка його
створила, що дозволяє впливати на її політику.

У зв’язку з тим, що майбутні виплати пенсійних фондів у значно більшій
мірі піддаються чіткому розрахунку та плануванню, ніж виплати за
пасивами страхових компаній, пенсійні фонди відзначаються значно вищим
рівнем фінансової стійкості, що надає їм можливість підтримувати власну
ліквідність на мінімальному рівні. У свою чергу це сприяє формуванню
пенсійними фондами активної інвестиційної політики, спрямованої на
досягнення більшої дохідності за вкладеннями, причому не лише у цінні
папери, але й за рахунок довгострокових кредитних операцій.

Державні пенсійні фонди створюються за ініціативою центральних та
місцевих органів влади, а їх ресурси формуються за рахунок відрахувань з
бюджетів різних рівнів, а також внесків працівників державних структур.
Як правило, розміщення активів державних пенсійних фондів здійснюється
на основі більш обережної інвестиційної політики, ніж приватних і
передбачає вкладення коштів здебільшого в облігації державних позик.

4. ІНВЕСТИЦІЙНІ ФОНДИ

Інвестиційні фонди ( являють собою особливий вид фінансово-кредитних
установ, що забезпечують посередництво в інвестиційному процесі. Шляхом
випуску власних цінних паперів інвестиційні фонди акумулюють грошові
грошові кошти приватних інвесторів (переважно населення) та вкладають їх
в акції і облігації різних підприємств у своїй країні та за кордоном.

У зв’язку з тим, що значна частина інвесторів не має можливості і
належних знань для того, щоб регулярно слідкувати за станом ринку цінних
паперів та приймати ефективні інвестиційні рішення щодо вкладення своїх
заощаджень у різні види фондових інструментів, вони звертаються до
спеціалізованих організацій ( інвестиційних фондів. Інвестор, який
бажає, щоб інвестиційний фонд взяв на сбе управління його коштами,
повинен придбати цінні папери, що випускаються фондом (як правило,
акції). Це гарантує вкладникам розміщення їх заощаджень у професійно
сформовані портфелі цінних паперів, тобто розподілені досвідченими
фахівцями між різними напрямами інвестицій у багато інструментів
фондового ринку. Завдяки цьому досягається суттєва мінімізація ризику
інвесторів внаслідок широкої диверсифікації акумульованих фондом коштів,
вкладених у цінні папери десятків різних емітентів. Інвестиційний фонд
відповідно до ситуації на ринку здійснює постійну купівлю і продаж
цінних паперів, перерозподіляючи капітали у найбільш перспективні
підприємства і галузі. Вкладникам фонду, як правило, надається
можливість вибору між кількома портфелями цінних паперів, кожен з яких
має свої інвестиційні особливості й переваги.

Перші інвестиційні фонди з’явилися у Бельгії в 1822 р. У 60-х рр. XIX
ст. вони виникли в Англії з метою придбання цінних паперів колоніальних
компаній, а пізніше набули поширення в США. У 1899 р. в США утворюється
перший інвестиційно-консультаційний фонд. Однак найбільший розвиток
інвестиційних фондів припадає на період після другої світової війни, що
пов’язано з розширенням інвестиційної активності широких верств
населення. В цих умовах інвестиційні фонди вже починають складати
конкуренцію на ринку капіталів крупним банкам та іншим фінансовим
інститутам.

За формою організації інвестиційні фонди можуть бути відкритого або
закритого тпу.

Інвестиційні фонди відкритого типу випускають власні акції у необмежених
кількостях відповідно до попиту, що на них пред’являється. При цьому
допускається вільне повернення акцій фонду їх власникам. Закриті
інвестиційні фонди випускають акції тільки у певній наперед визначеній
кількості. І хоча вони можуть вільно обертатися на ринку цінних паперів,
та їх власники не мають можливості пред’являти ці акції інвестиційному
фонду для викупу.

У розвинутих країнах більш поширеною є відкрита форма організації
інвестиційних фондів, оскільки їх акції володіють високим рівнем
ліквідності, що привабляє потенційних інвесторів. Такі фонди ще
називають взаємними. У США, наприклад, їм належить третє місце за
обсягами акумульованих коштів після страхових компаній і пенсійних
фондів.

Окреме місце серед відкритих інвестиційних фондів належить взаємним
фондам грошового ринку, які вперше з’явилися у США в 1971 р. Вони
випускають акції, що можуть бути погашені інвестором, а акумульований
капітал вкладають у короткострокові цінні папери (казначейські векселі,
комерційні папери, депозитні сертифікати). Фонди відкривають власникам
своїх акцій чекові рахунки, за якими можуть здійснюватися платежі.
Величина рахунку відповідає вартості акцій фонду. Перевагою такого
рахунку є більш високий дохід, ніж за звичайними поточними і ощадними
рахунками в банках. Власник акцій взаємного фонду отримує не проценти
за своїм поточним рахунком, а доходи від інвестицій у формі дивідендів
за випущеними акціями.

D

?

&

&

&

D

v

&

&

&

&

&

&

&

&

&

&

&

&

&

gdss{a

переважно акції й облігації приватних корпорацій, а також деякі види
державних цінних паперів. Як правило, інвестиційний фонд самостійно
обирає той тип цінних паперів, згідно якого він визначає напрям своєї
спеціалізації, а принцип диверсифікації активів стосується насамперед
різних емітентів. У багатьох країнах з метою захисту інтересів
вкладників та усунення невиправданих ризиків накладаються певні
законодавчі обмеження на формування активів інвестиційними фондами. У
США, наприклад, заборонено вкладати більше 5% активів інвестиційних
фондів у цінні папери однієї компанії. При цьому частка акцій, придбаних
фондом, не повинна перевищувати 10% усіх акцій з правом голосу,
випущених компанією. Так само і у ФРН інвестиційні фонди можуть вкладати
не більше 5% своїх активів у цінні папери одного емітента. За певних
умов ця частка може бути збільшена до 10%.

Таким чином, інвестиційні фонди пропонують своїм клієнтам
диверсифіковані портфелі інвестицій, які важко сформувати одному
дрібному інвестору. Маючи апарат досвідчених фахівців, інвестиційні
фонди можуть здійснювати відносно ризиковані але водночас і
високодохідні інвестиції, структура яких постійно перебуває під
професійним контролем. Прибуток інвестиційних фондів утворюється як
різниця між доходами за операціями з цінними паперами (дивіденди за
акціями, проценти за облігаціями, зростання курсу) та вплатами, що
здійснюються фондами за власними акціями. Ринкова вартість акцій
інвестиційного фонду безпосередньо залежить від ринкової вартості його
активів. Інакшими словами, якщо зростає ринкова вартість цінних паперів,
якими володіє інвестиційний фонд, то зростає і ринкова вартість акцій
самого фонду, і навпаки.

Діяльність інвестиційних фондів у розвинутих країнах, як правило, є
об’єктом ретельного законодавчого регулювання і контролю. Це стосється
зокрема складанння статуту фонду та публікації його умов у проспектах
для інвесторів. Статутом повинні бути передбачені типи цінних паперів,
якими оперує фонд, розміри комісійних, механізм розподілу доходів та ін.
Інвестиційні фонди зобов’язані регулярно публікувати звіти про свої
операції, а також доводити до відома широкого загалу інформацію про ціни
на власні акції.

5. ФІНАНСОВІ КОМПАНІЇ

Фінансові компанії ( це небанківські інститути кредитної системи, що
спеціалізуються на кредитування продаж споживчих товарів з відстрочкою
платежу.

Фінансові компанії можуть бути створені як самостійні юридичні особи на
акціонерних чи пайових засадах або ж як окремі структурні підрозділи,
філії, дочірні підприємства банків і страхових компаній, що відображає
прагнення останніх опанувати відповідні сектори ринку кредитних послуг.
Крім того, фінансові компанії можуть створюватись промисловими фірмами (
виробниками споживчих товарів.

Ресурси фінансових компаній формуються шляхом випуску власних боргових
зобов’язань ( як правило, облігацій або векселів. Крім того, фінансові
компанії можуть використовуавтися короткостроковими кредитами
комерційних банків.

Основною функцією фінансових компаній є надання кредитів покупцям
споживчих товарів шляхом придбання у торговельних фірм боргових
зобов’язань, якими були оформлені відповідні продажі. При цьому діє
наступна схема операцій (мал.6).

3 2

1

Мал.15.1. Схема організації операцій фінансових компаній з надання

споживчого кредиту

У процесі придбання товару покупцем, як правило, початково сплачується
частина його вартості (в межах 20%), а решта суми оформляється в кредит
(1). Після цього фінансова компанія на основі попередньо укладного з
торговою фірмою договору та представлених нею документів про продаж в
кредит направляє продавцю обумовлену суму, що дорівнює ціні товару за
мінусом оплаченої частини (2). Покупець, що придбав товар, погашає свою
заборгованість перед фінансовою компанією протягом обумовленого
договором строку (1-4 роки) щомісячними внесками з виплатою відповідних
процентів (3). При цьому фінансова компанія може виставити ряд тратт на
покупця, який повинен їх акцептувати. Процент за такого роду кредитами,
як правило, вищий, ніж процент за звичайними позиками комерційних
банків, виданими на аналогічні строки, ( від 10 до 30%, що пов’язано з
більшим рівнем ризику непогашення кредиту.

Фінансові компанії можуть застосовувати також інші схеми кредитування.
Наприклад, надавати позики торговельним фірмам під заставу боргових
зобов’язань покупців або кредитувати безпосередньо самих покупців. У
деяких випадках фінансові компанії здійснюють також лізингові і
факторингові операції.

У промислово розвинутих країнах інтенсивний розвиток фінансових компаній
в останні десятиліття пов’язаний з потребами товаровиробників у швидкому
просуванні своєї продукції до споживача в періоди економічних спадів та
зниження купівельної спроможності населення. Це насамперед стосується
автомобільної промисловості, виробництва елекропобутових товарів та
інших предметів тривалого користування. Зокрема у США розвиток таких
крупних фінансових компаній, як “Дженерал Моторз Аксептанс Корпорейшн”,
“Форд Мотор Кредит”, “Ай-Бі-Ем Кредит” та деяких інших призвів до
поступового відвоювання ними у банків значної частини ринку позичкових
капіталів. Почавши з видачі споживчих кредитів, вони поступово поширили
свою діяльність на кредитування корпорацій, іпотечні послуги і навіть
деякі види страхування.

6.КРЕДИТНІ СПІЛКИ

Кредитні спілки ( це кооперативні організації, що створюються з метою
акумулюції заощаджень своїх членів та їх взаємного кредитування.
Об’єднання громадян у кредитні спілки може здійснюватись за професійною,
релігійною, територіальною або іншими ознаками, тобто ініціаторами їх
утворення можуть виступати відповідно підприємства, профспілки, церковні
громади, місцеві органи самоврядування. Спільність інтересів осіб, що
формують кредитну спілку визначається потребами у дохідному розміщенні
власних коштів та можливості оперативного отримання кредиту на власні
потреби.

Ресурси кредитних спілок формуються за рахунок вступних пайових внесків
членів, а також їхніх подальших періодичних вкладів. У США, наприклад,
кредитні спілки випускають акції особливого роду, що еквівалентні за
змістом ощадним вкладам. Крім того, кредитні спілки можуть користуватися
кредитами комерційних банків, а також випускати власні боргові
зобов’язання.

Активні операції кредитних спілок полягають у видачі позик своїм членам
на різноманітні споживчі потреби ( придбання автомобіля, ремонт будинку
та ін. Забезпеченням виданих кредитів служать різні види майна та
доходів. Не залучені у позичкові операції кошти кредитні спілки можуть
депонувати на окремих рахунках в комерційних банках або ж інвестувати їх
у короткострокові державні боргові зобов’язання.

Маючи здебільшого статус некомерційних громадських організацій та
відповідні пільги в оподаткуванні, кредитні спілки спроможні
забезпечувати дещо вищий рівень доходності за внесками своїх членів та
стягувати з них нижчі проценти за позиками, ніж комерційні банки.
Основна відмінність кредитних спілок від інших кредитно-фінансових
установ полягає у тому, що кредитні спілки здійснюють операції практично
тільки для своїх членів.

В останні роки зберігається тенденція до більшої універсалізації
діяльності кредитних спілок у розвинутих країнах. Зокрема вони надають
брокерські послуги по операціях з цінними паперами, випускають кредитні
картки (систем “Віза” і “Мастер-кард”), надають консультації з
інвестиційних питань і комерційної діяльності.

7. ЛОМБАРДИ

Ломбард ( кредитна установа, що здійснює видачу позик під заставу
рухомого майна (різного роду цінних речей).

Перші ломбарди виникли ще у XV ст. у Франції, а їх засновниками стали
лихварі з однієї із провінцій Італії ( Ломбардії. Пізніше подібні
установи отримали поширення в інших країнах Європи. Основною сферою
діяльності ломбардів на початкових етапах розвитку було надання
лихварського кредиту, за користування яким стягувались високі проценти.
Починаючи з XVI ст. ломбарди створюються деякими органами міського
самоврядування, що являло собою один із заходів боротьби держави проти
лихварства. В подальшому цей процес перейшов у безпосереднє створення
ломбардів державними структурами, що призвело до функціонування нарівні
з приватними ломбардами і державних.

Нині основою спеціалізації ломбардів є надання споживчого кредиту
фізичним особам під заставу рухомого майна, яке можна легко реалізувати.
При цьому вартість майна, відданого у заставу, як правило, перевищує
суму кредиту на 20-50%. Позичальник зберігає право власності на
заставлене в ломбарді майно протягом певного періоду. Це право
підтверджується заставною квитанцією або іншим документом, який
засвідчує факт внесення того чи іншого майна в заставу та по суті
замінює кредитний договір. У тому разі, якщо кредит не буде повернено в
строк, ломбард має право реалізувати заставлене майно, виручка за яке
має компенсувати суму боргу разом з нарахованими процентами.

Специфіка позичкових операцій ломбардів полягає у видачі невеликих сум
позик на відносно короткі строки (переважно до трьох місяців).

Іншою сферою діяльності ломбардів є приймання речей на зберігання за
певну плату (в основному приймаються ювелірні вироби та антикваріат).

Для здійснення усіх своїх операцій ломбарди окрім власних коштів можуть
користуватися кредитами комерційних банків.

8.МІЖБАНКІВСЬКІ ОБ’ЄДНАННЯ

Міжбанківські об’єднання ( відіграють все помітнішу роль в діяльності
банківської та кредитної системи. Вони утворюються банками та іншими
установами за участю банків з метою координації і узгодження дій,
підвищення ефективності своєї політики, для захисту своїх професійних
інтересів і т.п.

Перші міжбанківські об’єднання виникли як результат появи величезних
монополій в промисловості (концентрації промислового капіталу) та
внаслідок розвитку конкурентної боротьби між банками. Основними шляхами
створення міжбанківських об’єднань стали:

а) “злиття” самостійних банків;

б) “поглинання” одним банком своїх конкурентів.

Сьогодні у світі існує велика кількість різноманітних міжбанківських
об’єднань. Їх утворення базується як на добровільному об’єднанні
самостійних банків (“злиття”), так і на правах власності контролю і
централізованого управління, прямого підпорядкування та залежності
(“поглинання”).

Умовно, виходячи із різних критеріїв класифікації, міжбанківські
об’єднання поділяються

а) в залежності від складу учасників:

чисто банківські об’єднання;

об’єднання змішаного типу, учасниками яких виступають як підприємства та
організації, так і один чи кілька банків;

б) виходячи із цілей об’єднання:

комерційного типу, діяльність яких орієнтована на отримання і
максималізацію прибутку;

некомерційного типу, основною метою діяльності яких є надання різних
видів послуг своїм членам;

в) в залежності від строків діяльності:

об’єднання, створені на певний строк;

безстрокові об’єднання, що діють постійно;

г) в залежності від ступеня залежності і підпорядкування окремих
структур:

асоціативні добровільні об’єднання, членами яких виступають рівноправні
по статусу самостійні банки, які за своїм бажанням делегують виконання
окремих функцій створеному ними об’єднанню та його апарату;

корпоративні, основані на відносинах власності і системі участі в
капіталі об’єднання, які мають жорстку ієрархічну структуру, відносини
залежності між головним банком (що володіє контрольним пакетом акцій) і
залежними від нього банками.

Найбільш характерним є розподіл міжбанківських об’єднань на асоціативні
і корпоративні.

Асоціативні об’єднання Корпоративні об’єднання

1)добровільний характер членства на

підставі спільних інтересів 1)велика ступінь залежності та близькі
зв’язки між учасниками

2)вільний вибір організаційної форми

об’єднання та виходу із складу учасників 2)відсутність можливостей та
повної свободи вибору партнерів, бо партнером стає власник паю чи акції,
які продаються і купуються

3)делегування ряду повноважень

асоціативному об’єднанню на підставі

рішень, що приймаються його членами 3)велика ступінь централізації
управлінських та контрольних функцій

4)демократичний характер управління

(стосується в основному асоціативних

об’єднань некомерційного типу)

5)договірна форма організації відносин між учасниками та організацією

Характерними рисами об’єднань асоціативного та корпоративного типу
являються:

Головними представниками міжбанківських об’єднань є:

асоціативного комерційного типу ( консорціуми та картелі;

корпоративного типу ( концерни та трести.

Саме ці об’єднання і будуть розглянуті далі.

Банківський консорціум ( тимчасове об’єднання на договірній основі
кількох банків для спільного проведення кредитних, гарантійних або
інших банківських операцій. Організуються під головуванням найбільшого
банку (голови консорціуму), який діє від імені і в інтересах всіх
учасників консорціуму. При цьому об’єднанні юридична самостійність
банків, що входять до складу консорціуму, не втрачається.

Головна мета консорціуму:

Збільшення обсягів операцій шляхом концентрації ресурсів.

Розподілення ризиків, що дає можливість обмежити втрати для кожного
учасника консорціуму в разі неплатежів учасників.

Часто консорціальні об’єднання банків називають банківськими
синдикатами, а кредити, що надаються консорціумом банків (
консорціальними або синдикативними. В банківській практиці синдикатами
називають тимчасові банківські об’єднання, створені для розміщення
значних випусків цінних паперів, обслуговування емісійно-засновницької
діяльності клієнтів.

Наприклад, в 1973 р. “Рабобанк” (Нідерланди) та “Бенк оф Америка”
утворили консорціум “Рабоамерика інтернешенел бенк” для фінансування
різних проектів.

Банківський картель ( об’єднання крупних банків, в основі якого ( угода
про розподіл сфер діяльності (узгодження і проведення єдиної політики
при встановленні відсоткових ставок та виплати дивідендів, умов
кредитування тощо). Умови угоди, як правило, не “афішуються”.
Незалежність банків, що входять до складу картелі, зберігається.

Банківський концерн ( це монополістичне об’єднання акціонерних банків,
при якому крупний банк (головне акціонерне товариство) володіє
контрольним пакетом акцій юридично самостійних банків (дочірних
товариств), тим самим фактично встановлює фінансовий контроль за їх
діяльністю.

Головне і дочірні акціонерні банки утворюють банківський концерн.

Як відомо, доля акцій, зосереджена в руках одного власника, що дає
можливість здійснювати фактичний контроль над акціонерним товариством
(контрольний пакет акцій) ( теоретично складає 50% випущених акцій + 1
акція. На практиці ця доля значно менша, оскільки частина акцій не має
права голосу, а дрібні власники акцій, як правило, не беруть участі в
загальних зборах акціонерів.

До складу банківського концерну, крім банків, можуть входити також
акціонерні товариства з різною специфікою діяльності, не залежні одне
від одного, але об’єднані під єдиним керівництвом контролюючого
акціонерного товариства, якому належать контрольні пакети акцій всіх
акціонерних товариств концерну. Таке об’єднання отримало назву
банківської холдинг-компанії.

Банківські холдинг-компанії є об’єднаннями змішаного типу. До їх складу,
крім банків, входять різні парабанківські установи (страхові, лізингові,
факторингові та інші компанії). Банківські холдинги стали дуже
поширеними в останні роки, вони утворюються на величезних територіях, їх
називають “супермаркетами” банківських і небанківських послуг.

Основна мета холдингу ( направляти, контролювати діяльність всього
об’єднання і кожної його складової окремо, оптимізуючи прибуток.

Серед банківських холдингових компаній виділяють однобанківські та
багатобанківські холдингові компанії.

Однобанківські холдингові компанії (фінансові концерни) складаються з
одного банку, який виконує функції холдингу, а також певної кількості
парабанків.

Багатобанківські холдингові компанії контролюють два або більше банків.
Найчастіше головною холдинговою компанією в цьому об’єднанні виступає
інвестиційна або фінансова корпорація, створена на базі промислових
підприємств та банків.

Банківський трест ( це монополістичне об’єднання банків, яке утворюється
шляхом об’єднання власності банків, що входять до його складу. При цьому
останні втрачають юридичну, комерційну самостійність і підпорядковуються
єдиному органу управління. На відміну від концерну, трест базується не
на акціонерній, а на пайовій формі власності.

Фінансова компанія

Покупець

Торговельна фірма

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020