ЛЬВІВ – У СПИСКУ ВСЕСВІТНЬОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ
найвидатнішими подіями міського життя.
твердити, що в 1618 році Львів уперше дістав європейське визнання, а це
за тих часів, власне, дорівнювало світовому визнанню.
Через 380 років Львів удруге дістав світове визнання, коли його в грудні
1998 року в японському місті Кіото було внесено до Списку всесвітньої
культурної спадщини ЮНЕСКО (Щорлд Герітаюе Ліст) (4). Без перебільшення,
це – визначна подія в новітній історії Львова.
Історичний архітектурно-містобудівний комплекс центральної частини
Львова разом з горою Високий Замок і ансамблем собору св. Юра загальною
площею близько 120 га значиться тепер у Списку під реєстраційним № 865.
Одночасно з нашим містом на засіданні Комітету всесвітньої спадщини
ЮНЕСКО в Кіото Список поповнився ще низкою унікальних пам’яток інших
країн (археологічна зона античної Трої (Туреччина); місто-порт ХVІІ
століття Карлскрона (Швеція); комплекс Нара – монументальні рештки
давньої імператорської столиці VІІІ століття (Японія); добре збережений
і відреставрований ренесансний ансамбль середмістя Урбіно (Італія) та
ін.) (5).
Нині в Списку налічується близько 900 об’єктів. Серед них трохи більш як
сто власне урбаністичних комплексів – історичних міст чи їхніх
найвизначніших дільниць. Поряд з такими відомими об’єктами, як Рим,
Париж, Венеція, Флоренція, Віченца та інші тепер буде й Львів. Це друга
українська позиція в Списку (після внесених ще наприкінці 80-х років під
одним номером 337 собору св. Софії і ансамблю будівель Києво-Печерської
лаври).
Тож, як бачимо, українська спадщина тільки починає репрезентуватися
серед пам’яток всесвітнього значення. Тим часом, скажімо, Німеччина чи
Італія мають у Списку вже понад два десятки об’єктів. Тільки за один
1997 рік такого статусу набули шість італійських об’єктів. Шістьма
об’єктами була донедавна представлена сусідня нам Польща (половина з них
історичні центри міст – Варшави, Кракова, Замостя). А останніми роками
Польща підготувала й подала до центру Всесвітньої спадщини документацію
на ще кілька об’єктів. І в результаті 1997 року до Списку включено
середньовічну частину Торуня й замковий комплекс Мальборка. Пізніше
запропоновано для оцінки експертами ще один комплекс з Польщі –
Кальварію Зебжидовську. На цьому тлі дуже актуальними нині видаються
роботи зі складання документації для внесення наступних українських
пам’яток до всесвітнього реєстру.
Повертаючись до Львівського комплексу, належить відзначити два моменти.
Перший, досягнутий тут позитивний результат завдячуємо багаторічній
ентузіастичній діяльності як наукової громадськості, так і міської
управи. Ідея внесення пам’яток історичного центру Львова до Списку
ЮНЕСКО, яка була висловлена фахівцями катедри реставрації та
реконструкції архітектурних комплексів Львівської політехніки в 1992 –
1993 роках і згодом обґрунтована в численних працях і документах, врешті
здійснилася.
– це те, що Львів як історичне місто фактично дістав новий міжнародний
пам’яткоохоронний статус. Він передумовлює дещо іншу орієнтацію розвитку
міста на майбутнє. Певна переорієнтація, очевидно, поступово заторкне
всі сторони життєдіяльності міста – від пам’яткоохоронних норм до
економіки. З одного боку, цей новий статус дає Львову нові великі шанси
для поступу і процвітання, а з другого – вимагає великої праці. Вже
нині, не відкладаючи, слід науково опрацювати напрями міської політики
на найближчі роки й на дальшу перспективу.
опрацюванням відповідних проектів і вказівок про те, що і як належить
виконувати на кожному об’єкті чи території (пункти 4.2.2 – 4.2.4
“Директив”).
У кількох історичних містах України (Одеса, Кам’янець-Подільський,
Жовква, Чернівці) вже розроблено й застосовуються спеціальні правила
забудови й реставрації історичних та заповідних районів (7). У Львові
таких документів ще не опрацьовано, хоч на потребі їх уже давно
наголошують науковці й громадські пам’яткоохоронні організації.
Головною домінантою розвитку Львова нині стає його
архітектурно-містобудівна спадщина. Тому потрібно знайти нові підходи,
які б уможливили з наукових позицій зберігати, реставрувати й
використовувати унікальний архітектурний комплекс історичного центру.
Найактуальніші завдання у виробленні цих нових підходів до
міста-пам’ятки всесвітнього рівня, гадаю, такі:
1. Вдосконалення правової бази пам’яткоохорони, увідповіднення її з
міжнародними нормами. Слід поліпшити організаційну структуру
пам’яткоохоронних органів. Важливо розробити й увести в дію Правила
збереження, реставрації та використання пам’яток Львова, про що вже
йшлося.
2. Вивчення і публікація матеріалів про архітектурну спадщину Львова,
повна інвентаризація її. Це завдання передбачає залучення науковців з
університетських закладів, а також виконання спеціальних наукових
програм і проектів.
та, зрештою, і наші містобудівні норми (8) для заповідних територій.
Здійснивши ці перші заходи, можна буде наблизитись до вимог, що їх
ЮНЕСКО ставить до об’єктів всесвітньої спадщини й до методики проведення
робіт на комплексах такої вартості.
Львову тут доведеться надолужувати прогаяне. Згадаймо, що за кордоном
роботи з регенерації історичних центрів у містах такого рангу, як Львів,
розпочаті ще в 60 – 80-х роках. Скажімо, програму реставрації
історичного ядра Кракова уряд затвердив у 1961 році, а в 1976 році –
комплексну програму регенерації середмістя. Дотепер цю останню програму
в основному вже здійснено9. Таллінн (Естонія) у 1980 році отримав
спеціальну премію “Золоте яблуко” Європи за виконаний, починаючи від
1970 року, комплекс робіт з регенерації середмістя. У Ризі (Латвія)
проект регенерації території Старої Риги урядово затверджений ще в 1983
роцім (10). У кожному з цих міст, завдяки наявності наукової “програми
регенерації” і цілеспрямованій політиці щодо втілення її, вдалося
досягти комплексності реставраційних робіт і відродити в такий спосіб
великі історичні дільниці. У Кракові в 60-90-х роках відреставровано в
середмісті більш як 400 будинків. Для порівняння у Львові від 1975 року,
коли утворено державний історико-архітектурний заповідник, по 1995 рік
відреставровано лише близько 40 будівель.
4. Розроблення програми інвестування регенерації історичного ядра
Львова, оскільки в нових суспільно-економічних умовах особливої уваги
потребує саме справа залучення коштів (у тому числі закордонних).
Більшість міст, давніше внесених до Списку всесвітньої спадщини, значну
частину коштів для реставрації здобувають від туристичної діяльності. У
цій ділянці – використання історичних міст як об’єктів туризму й
культурної індустрії – нагромаджений і закріплений у документах ЮНЕСКО
великий міжнародний досвід, з яким варто ознайомитись і використати у
Львові. Зокрема в згаданих “Директивах” ЮНЕСКО визначено основні цілі
початкової стадії робіт на пам’ятках всесвітньої спадщини:
1. Усвідомлення особами, що мають у своєму підпорядкуванні територію
пам’ятки всесвітньої спадщини й окремі об’єкти її, які цінності там
охороняються і як саме вони повинні зберігатися; ці цінності повинні
бути неодмінно задокументовані.
2. Складення особливих “Правил” щодо засад діяльності на пам’ятці
відповідно до заявленого ступеня цінності її.
3. Проведення повної інвентаризації всіх культурних цінностей у межах
території всесвітньої спадщини.
4. Організація регулярних інспекцій пам’ятки та окремих об’єктів її з
допомогою фахівців з відповідною кваліфікацією і досвідом; публікація
офіційних звітів таких інспекцій.
5. Опрацювання загального стратегічного плану управління пам’яткою, що
включає загальні й пріоритетні обсяги реставраційних робіт;
конкретизація цього плану в річних програмах.
6. Врахування у всій діяльності на пам’ятці засад етики реставрації, а
також міжнародних норм і рекомендацій, опрацьованих ЮНЕСКО для пам’яток
всесвітньої спадщини (11).
У “Директивах” також вказується на доцільність опрацювання
довготермінової (від 5 до 30-ти років і більше) Концепції діяльності на
об’єкті всесвітньої спадщини та планів меншої тривалості – на 3 – 5
років і однорічних.
Як, бачимо, усі перелічені шість основних завдань – актуальні для
Львова. Віримо, що наявність у місті великої кількості кваліфікованих
науковців і реставраторів дасть змогу поступово розв’язати
організаційні, правові, методичні й практичні питання розвитку міста як
об’єкта всесвітньої спадщини, хоч нині мусимо констатувати – ситуація
тут з погляду збереження архітектурних пам’яток не найкраща.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
