Церковна архітектура середньовіччя
Доба середньовіччя – це досить тривалий історичний період, надзвичайно
насичений подіями в культурному житті людства. Термін середні “середні
віки” виникає в Італії ХV-ХVІ ст. Деякі італійські гуманісти під цим
терміном розуміли період глибокого занепаду європейської культури,
втілення догматизму, релігійного фанатизму, придушення свободи
особистості. Період виразного домування середньовічної культури у
Середземномор’ї умовне поділяють на три основні етапи:
Раннє Середньовіччя – ІV-VІІІ ст.;
Зріле Середньовіччя – ІХ-ХІІ ст.;
Пізнє Середньовіччя – ХІІІ-ХV ст.
Найважливішим фактором формування і розвитку культури Середньовіччя
стали християнська релігія і церква.
В архітектурі нові риси починають складатися з ІVст., коли виникають
типи храмів, принципово відмінні від своїх античних попередників, –
видовжені й часто поділені на поздовжні внутрішні площі церковні
базиліки (з грецького “царський будинок”, за античності базиліки
будували як цивільні приміщення громадського призначення) і поруч з ними
центричні купольні споруди, квадратні або круглі (ротонди), що
виконували функції баптистеріїв (хрещалень) або мортиріїв (місць
поховання або лише поклоніння певним святим, переважно, мученикам).
Оскільки західна архітектура раннього Середньовіччя перебувала в
занепаді, провідну роль в архітектурному будівництві відіграло
візантійське зодчество, що з VІ-VІІ ст. активно поширювалося і на
Заході. З V ст. форми і способи побудови храмів починають усе більше
варіюватися і ускладнюватися. До нашого часу збереглися кам’яні й
цегляні храми V-VІ ст., в яких спостерігається значне розмаїття форм і
планів при збереженні настрою зовнішньої монументальної суворості, яка
ефективно контрастує з розкішшю образотворчого та декоративного вбрання
інтер’єрів. Шедеври серед прямокутно-купальних базилік є храм Святої
Софії в Константинополі )532-537, архітектори – Анфімій з Тралл та
Ісидор з Білета, з ХVІ ст. – мечеть Айя-Софія, сучасний вигляд та
інтер’єр).
Величезний купол зведено на чотирьох масивних стовпах за допомогою
парусів (елементів конструкції у вигляді вигнутих трикутників). Вагу
центрального купола частково приймають складні системи напівкуполів і
колонад.
Мистецтво середньовіччя прийнято називати готичним, тому, що готика – це
пошук синтезу між архітектурою, живописом і скульптурою.
Є такі знамениті готичні собори – Собор Паризької Богоматері
(будівництво розпочато 1208 р.), Шарстрський (1260 р.), Амєнський (1258
р.), Кельнський (1248 р.), Страсбурзький (1276 р.), Міланський.
Будівництво, добудова і часткова реконструкція більшості готичних
соборів нерідко тривали протягом століть.
З часів Карла Великого виробляється так званий романський стиль:
монастирські церкви нагадують фортеці з малими і вузькими вікнами,
приземленими колонами, масивними вежами. Все багатство скульптурних
зображень зосереджено на головному фасаді і в середині вівтаря,
розташованого на узвишші. Все, разом узяте, повинно демонструвати
церковну могутність, велич духовного кліру і породжувати в людині
усвідомлення вчасного безсилля і нікчемності.
У другій половині ХІІ ст. на Заході, перш за все і північній Франції,
народжується інший архітектурний стиль – готичний. Для готики характерне
устремління споруди вгору за рахунок гострих стрімчастих шпилів, у
стінах – величезні вікна з кольоровим, мальовничо розписаним склом.
Численні гостро конусні арки, багатство скульптур, пишних оздоб – усе це
надавало готичним соборам (Кафедральний у Львові, собори в Амєні,
Парижі, Кельні) динамічності, пробуджувало релігійно-містичні почуття.
Готичний стиль використовувався і в світських будовах.
Таким чином, у надрах середньовіччя була нагромаджена величезна
духовно-культурна енергія, яка сприяла яскравому спалахові людського
генія в часі Відродження і Реформації.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
