UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75838
останнє поновлення: 2016-12-03
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваВизначення відстаней і розмірів тіл у Сонячній системі (реферат)
Автор
РозділАстрономія, авіація, космонавтика, НЛО
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2886
Скачало399
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

ВИЗНАЧЕННЯ ВІДСТАНЕЙ

 

І РОЗМІРІВ ТІЛ У СОНЯЧНІЙ СИСТЕМІ

 

І. Визначення відстаней. Середню відстань усіх планет від Сонця в

астрономічних одиницях можна обчислити, використовуючи третій закон

Кеплера. Визначивши середню відстань Землі від Сонця (тобто значення 1

а. о.) в кілометрах, можна знайти в цих одиницях відстані до всіх планет

Сонячної системи.

 

З 40-х років нашого століття радіотехніка дала змогу визначати відстані

до небесних тіл за допомогою радіолокації, про яку ви знаєте з курсу

фізики. Радянські та американські вчені уточнили за допомогою

радіолокації відстані до Меркурія. Венери, Марса і Юпітера.

 

Класичним способом визначення відстаней був і залишається кутомірний

геометричний спосіб. Ним визначають відстані й до далеких зір, до яких

метод радіолокації застосувати не можна. Геометричний спосіб грунтується

на явищі паралактичного зміщення.

 

Паралактичним зміщенням називається зміна напряму на предмет при

зміщенні спостерігача (мал. 1).

 

Подивіться на вертикально поставлений олівець спочатку одним оком, потім

— другим. Ви побачите, як він при цьому змінив положення на фоні далеких

предметів, напрям на нього змінився. Чим далі відсунете олівець, тим

меншим буде паралактичне зміщення. Але чим далі будуть одна від одної

точки спостереження, тобто чим більший базис, тим більше

паралактичне зміщення при тій самій віддаленості предмета. У нашому

прикладі базисом була відстань між очима.

 

Щоб вимірювати відстані до тіл Сонячної системи, за базис зручно взяти

радіус Землі. Спостеpігають положення світила, наприклад Місяця, на фоні

далеких зір одночасно з двох обсерваторій. Відстань між обсерваторіями

може бути якнайбільшою, а відрізок, що їх сполучає, повинен утворювати з

напрямом на світило кут, по можливості близький

 

Мал. 1. Вимірювання відстані до недоступного предмета

 

за паралактичним зміщенням

 

до прямого, щоб паралактичне зміщення було максимальним. Визначивши з

двох точок А і В (мал. 32) напрями на спостережуваний об'єкт, неважко

обчислити кут р, під яким з цього об'єкта було б видно відрізок, що

дорівнює радіусу Землі. Отже, щоб визначити відстані до небесних тіл,

треба знати значення базису — радіуса нашої планети.

 

2. Розмір і форма Землі. На фотознімках, зроблених з космосу, Земля має

вигляд кулі, освітленої Сонцем, і показує такі самі фази, як Місяць

(див. мал. 42 і 43).

 

Точну відповідь про форму й розмір Землі дають градусні вимірювання,

тобто вимірювання в кілометрах довжини дуги 1 ° у різних місцях на

поверхні Землі. Цей спосіб ще в III ст. до н. е. застосовував грецький

учений Ератосфен. Тепер цей спосіб застосовують у геодезії — науці про

форму Землі та про вимірювання на Землі з урахуванням її кривизни.

 

Тоді довжина кола земного меридіана і, виражена в кілометрах, дорівнює

L = 360 °п. Поділивши її на 2(, дістанемо радіус Землі.

 

Одну з найбільших дуг меридіана від Північного Льодовитого океану до

Чорного моря було виміряно п Росії і Скандінавії в середині XIX ст. під

керівництвом В. Я. Струве (1793—1864), директора Пулковської

-----> Page:

0 [1]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ