Реферат на тему:
ЛЮДИНА В КОСМОСІ
Космічні дослідження. Друга половина XX сторіччя стала епохою освоєння
космосу. Це грандіозне звершення сучасного людства обумовлено не тільки
тим, що з’явилися наукові, технічні й технологічні можливості створення
космічних апаратів, а й потребою людського суспільства в здійсненні
цілого ряду акцій, які на даному етапі розвитку науки і техніки можуть
бути виконані тільки за допомогою штучних супутників Землі і космічних
станцій.
Ми вже відзначали, що сучасне природознавство, насамперед фізика,
потребує тієї інформації, яку можна дістати тільки в нескінченно
різноманітній лабораторії Всесвіту. Сьогодні для цього наземних
астрономічних досліджень уже недостатньо. Космічні апарати дають змогу
доставляти астрономічну апаратуру за межі щільних шарів земної атмосфери
і вести дослідження явищ, що відбуваються у Всесвіті, в усьому діапазоні
електромагнітних хвиль. Завдяки цьому астрономія за останні роки
перетворилася у всехвильову науку, що значно розширило й поглибило наші
знання про Всесвіт.
Досвід розвитку науки показує, що необхідною умовою її прогресу є
постійне розширення тієї сфери природних явищ, з якої черпається
відповідна інформація. Так, наприклад, нові покоління потужних
прискорювачів елементарних частинок дають можливість фізикам проникати в
дедалі потаємніші області мікросвіту. А всехвильова астрономія значно
розширила доступну дослідженням сферу космічних процесів.
Ми вже говорили і про те, що експериментальний метод дослідження в
принципі ефективніший, ніж спостережний. Було зазначено також, що в
рамках традиційної наземної астрономії можливі тільки спостереження
космічних об’єктів. З розвитком космонавтики, а також електроніки,
автоматики й радіотехніки стало можливим застосовувати в процесі
наукового дослідження космічних явищ проміжний метод, який є
активні-тиц, ніж суто спостережний, хоча формально і не вважається
експериментальним. Ми маємо на увазі доставку необхідної вимірювальної
апаратури безпосередньо до об’єкта, який вивчається, в райони космосу,
що цікавлять учених. Завдяки цьому було здобуто нові дуже важливі дані
про навколоземний космічний простір, міжпланетне середовище, а також про
Місяць, найближчі планети Сонячної системи і комету Галлея, виявлено
невідомі раніше факти, уточнено багато деталей, здобуто відповіді на
безліч запитань, що хвилювали астрономів.
Розвиток ракетної і космічної техніки дозволив здійснити і деякі
експериментальні дослідження в космічних масштабах.
Один з таких експериментів — штучне сонячне затемнення — було,
наприклад, проведено з ініціативи радянських учених спільно з
американськими космонавтами під час польоту космічних кораблів «Союз» і
«Аполлон» у липні 1975 р. У наперед визначений момент кораблі
розстикувалися, розійшлися на деяку відстань і розмістилися на одній
лінії з Сонцем таким чином, що «Аполлон» перекрив сліпучий диск денного
світила. Це дало змогу з борту «Союзу-19» за допомогою спеціальної
автоматичної фотокамери зробити серію фотозйомок штучного затемнення
Сонця.
За допомогою сучасної космонавтики розв’язується також цілий ряд
наукових і практичних завдань, що мають велике народногосподарське й
економічне значення. Це ретрансляція телевізійних передач за допомогою
космічних ретрансляторів, метеоспостереження, морська й авіаційна
навігація із застосуванням спе-ціалізованих штучних супутників,
супутникова система виявлення тих, хто зазнав біди, вивчення Землі з
космосу. А в перспективі — організація на навколоземних орбітах сонячних
електростанцій і виробничих підприємств для проведення технологічних
процесів і опера^ цій, які неможливі в земних умовах.
Слід звернути увагу на те, що освоєння космосу стало надзвичайно
важливим стимулом для розвитку цілого ряду напрямів і сфер сучасної
науки й техніки, для розв’язання багатьох наукових, технічних і
технологічних завдань, без яких здійснення космічних польотів і
розв’язання нових, складніших завдань, пов’язаних з освоєнням космосу,
було б неможливе. При цьому треба особливо підкреслити, що сфера
використання науково-технічних досягнень, стимульованих потребами
космонавтики, набагато ширша. Вони дістають дедалі більшого застосування
як у виробництві, так і в побуті (медицина, дослідження резервних
можливостей людини, радіотехніка, телебачення і т. д.).
Отже, можна говорити про два дуже важливі аспекти освоєння космосу. З
одного боку,— це процес залучення космічних явищ у сферу практичної
діяльності людини, а з другого — космізація земного виробництва, а
якоюсь мірою і самого життя людей.
Освоєння космосу і релігія. Досить повчально простежити, як змінювалася
тактика сучасної церкви щодо освоєння людиною космосу, змінювалася в
міру того, як космонавтика розвивалася і перетворювалася на один з
найважливіших напрямів практичної діяльності людей.
З давніх-давен релігійні погляди на світ були нерозривно пов’язані з
уявленнями про божественну природу неба — «царства небесного». Захисники
релігії докладали величезних зусиль, щоб захистити «небесні сфери» від
посягань (хай навіть мислених) простих смертних. Адже, за релігійним
ученням, вознесения на небо — доля лише святих і праведних.
У Ленінграді в Петропавлівській фортеці над Пе-тровськими ворітьми
зберігся символічний барельєф, що ілюструє одну з повчальних релігійних
легенд. Якийсь волхв на ім’я Симон, злетів на саморобних крилах до самої
верхівки палацу імператора Нерона. Здавалося, перед сміливцем уже
відкрився шлях угору, в небесне царство. Але шлях йому заступив апостол
Петро, який угледів у вчинку волхва диявольське діяння. Зухвалець був
скинутий назад на землю і розбився.
Розвиток авіації завдав відчутного удару по релігійним уявленням про
божественну природу неба. Та лишався ще космос. І захисники релігії
твердили, що вже туди дороги людині немає.
Але незабаром космічні польоти стали здійсненим фактом, який неможливо
було заперечувати навіть найпереконанішим і найфанатичнішим
послідовникам релігійного світогляду. На перших порах деякі захисники
релігії, наприклад, одна з італійських католицьких газет, виступили
навіть з протестами проти запуску радянських штучних супутників Землі.
На їхню думку, людина не тільки не повинна була проникати в священні
небеса, а навіть не сміє й помислити про це. А в Західній Німеччині
богослови серйозно обговорювали питання про те, чи допустимо людині
залишати Землю і чи не завадять супутники своїм рухом… ангелам.
Розгубленість служителів церкви в зв’язку з успішним здійсненням штурму
космосу добре відобразив у своїй заяві один католицький богослов.
«Християнська церква,— писав він,— ще не оправилася від удару, який
Коперник завдав її уявленню про світ… А тепер загриміли, як розбиті
черепки, останні рештки тієї «світобудови», яка зводилася працею
людських поколінь протягом тисяч років… Людина не може більше з надією
позирати угору, в небо, бо там кружляють нові предмети, зроблені рукою
людини. Потойбічний світ перемістився».
Подібну думку висловило в одній із своїх передач радіо Ватікану:
«Розвиток техніки, здійснюваний людськими руками, має в собі величезну
небезпеку: людина може подумати, що саме вона творець, що все створене
на Землі її руками — справа тільки її розуму і рук. Але людина не
творець: вона відкриває лише те, що доступно їй і на що вказує їй
господь бог».
Однак розгубленість служителів релігії досить швидко минулася, і церква
ще раз продемонструвала своє вміння змінювати тактику, пристосовуватися
до різних ситуацій.
«Це божа рука,— писала італійська католицька газета «Темпо»
(«Час»),—запалила нові зірки, божа рука, що діє в серці і розумі кожної
людини… Господь відвідує також і несвідомих людей, які думають, що
вони атеїсти, а насправді є лише знаряддям виконання божих вказівок і
накреслень».
Незважаючи ні на що — зберегти віру! Такий головний девіз служителів
церкви. Це дуже добре висловив папа Павло VI ще тоді, коли був
міланським архієпископом кардиналом Монтіні: «Нова зоряна панорама, що
відкрилася перед людиною, ще більше закликає її до виконання головного
закону свого існування — до вихваляння гучним голосом величі бога».
Теоретичну базу під висловлювання такого роду спробував підвести
боннський католицький професор X. Дольх (до речі, один з колишніх
асистентів видатного фізика-теоретика, одного з творців квантової
механіки В. Гейзенберга).
«З виходом людини в космос,— писав він,— повинна стати більш
переконливою основоположна християнська ідея, згідно з якою бог дає
перетворюване людиною буття». «Щоб зрозуміти й вловити божественну
мелодію космосу,— стверджував далі Дольх,— однієї науки не-досить. Для
цього потрібен синтез науки, філософії і теології».
Одним словом, людські дії, що мають метою освоєння космосу,— така
головна думка католицьких богословів,— це виконання божественного
наказу. А висновок такий: незважаючи на величезні досягнення сучасної
науки і техніки, людина продовжує залишатися зовсім незначною перед
обличчям велетенського Всесвіту, створеного богом, перед обличчям
божественної могутності.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
