Частина II.
ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
Розділ 8. Людина - основне джерело і критерій
соціально-економічного
§ 1. Людина як елемент продуктивних сил, суб'єкт суспільних
відносин і кінцева мета виробництва
§ 2. Зміна місця й ролі людини у виробництві в процесі
науково-технічного прогресу
§ 3. Гуманізація виробництва і мотивація праці
Розділ 8
ЛЮДИНА - ОСНОВНЕ ДЖЕРЕЛО І КРИТЕРІЙ
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ПРОГРЕСУ
§ 1. Людина як елемент продуктивних сил, суб'єкт
суспільних відносин і кінцева мета виробництва
Людина як головний фактор виробництва є носієм виробничих і
суспільних відносин. Продуктивні сили і виробничі відносини
постійно змінюються, розвиваються. Відповідно змінюються -
нез-мірно зростають - місце і роль людини в процесі
виробництва, особливо в умовах сучасного науково-технічного
прогресу. З одного боку, відбувається звільнення людини від
виконання певних функцій безпосередньо у самому виробництві
за рахунок його ме-ханізації та автоматизації, а з другого -
підвищується значення й професійної підготовки, здатності
забезпечити функціонування складного технічного
устаткування.
Людина як біосоціальна істота є часткою і природи, і
суспільства. Вона включена у зв'язок з іншими людьми у
процесі спільної трудо-вої діяльності. Розуміння
діалектичної єдності біологічного і соціаль-ного в людині
має принципове значення. Якщо недооцінюється той чи інший
аспект, неминучі викривлення у розвитку суспільства.
На сучасному етапі розвитку суспільства перетворювальна
діяль-ність у природі досягла такого ступеня, що стала
реальною загроза екологічної катастрофи. Забруднення
повітря, води і землі нега-тивно позначається на житті
людей, викликає тяжкі захворювання. Антропоцентристське
розуміння світової цивілізації виховує у лю-дини впевненість
у тому, що вона може і повинна брати від навко-лишньої
природи все, що їй потрібно. А цінність природи нібито
полягає лише в тому, що вона служить людині. Такий підхід
при-зводить до глибокої екологічної кризи, яка ставить під
сумнів збе-реження і розвиток людської цивілізації.
Саме життя вимагає відновлення і послідовного дотримання
принципу гармонійного співіснування людини і природи. Людина
повинна вміти відновлювати природне навколишнє середовище,
будувати свої відносини з природою на нових, гуманістичних
заса-дах. Тому сучасний розвиток продуктивних сил нерозривно
пов'яза-ний з дальшим підвищенням освіченості людини. І
інженер, і ро-бітник повинні володіти не лише технічною, а й
гуманітарною куль-турою. Саме завдяки останній людина здатна
до цілісного сприй-мання природи і суспільства.
Сьогодні швидкими темпами розвивається екологія - наука про
збереження навколишнього середовища, яка все більше впливає
на розвиток суспільного виробництва, економіки в цілому.
Економічна теорія певною мірою характеризує взаємодію
лю-дини з природою, але не вивчає розвиток природи в цілому.
Тому вона не розглядає весь комплекс екологічних проблем.
Проте еко-номічний аспект екології органічно входить до
проблем розвитку суспільного виробництва.
Людина повинна створити гармонійну еколого-економічну
сис-тему, яка б органічно поєднувала сприятливі для неї
економічні умови життєдіяльності із збереженням природного
навколишнього середовища, щоб соціально-економічна якість
життя доповнюва-лась екологічно безпечними здоровими
умовами.
Суспільні відносини відіграють вирішальну роль у розвитку
лю-дини. Якщо не створено сприятливих умов, дуже важко, а
іноді й
неможливо людині виявити свій талант. Проте не можна
ігнорува-ти й того, що людина - біосоціальна істота, що
природа відіграє величезну роль у її творенні. Саме тому є
люди, які мають великі здібності, талант, і є люди менш
обдаровані. Створення умов для реалізації здібностей 'усім
людям - один з основоположних прин-ципів розвитку
суспільства.
В економічній теорії використовують такі поняття і
категорії, як "працівник", "трудящий", "робоча сила",
"особистий фактор ви-робництва", "людський фактор",
"суб'єктивний фактор" та ін. Щоб зрозуміти співвідношення
між ними, слід звернутися до визначен-ня поняття "робоча
сила".
Робоча сила -це сукупність фізичних і духовних здібностей,
які має організм людини, її жива особистість і які вона
застосовує кожного разу, коли виробляє будь-які споживні
вартості. Це озна-чає, що здатність до праці є важливою, але
не єдиною якістю людини.
Категорія "особистий фактор виробництва" характеризує
лю-дину як головний і вирішальний елемент продуктивних сил.
Проте людина є і суб'єктом виробничих відносин, і носієм
системи інте-ресів. Тому категорія "людський фактор" значно
ширша за "осо-бистий". Вона характеризує діяльність людей,
активне функціону-вання їх у системі не лише виробничих, а й
усіх суспільних відно-син. Людський фактор - це органічна
єдність свідомості й діяль-ності людини як рушійної сили та
найвищої мети суспільного про-гресу.
Категорія "суб'єктивний фактор" - ширша, ніж "людський
фактор", оскільки характеризує свідому діяльність окремих
індиві-дів, трудових колективів, партій, верств, громадських
організацій і навіть держави. Економічна теорія вивчає
важливі конкретні про-яви людського, суб'єктивного факторів,
пов'язані з економічною діяльністю, але не може охопити
всього багатства суспільних від-носин, втілених у цих
поняттях.
Продуктивні сили - це єдність матеріально-речового та
осо-бистого факторів виробництва. Головну роль тут відіграє
особис-тий фактор - людина, яка створює засоби виробництва,
приво-дить їх у дію. Людина - головна продуктивна сила
суспільства. Разом з тим засоби виробництва і насамперед
знаряддя - це найреволюційніший елемент продуктивних сил.
Вони швидко зміню-ються, вдосконалюються, що пов'язано з
розвитком людини, підви-щенням її освітнього,
кваліфікаційного рівня, поліпшенням органі-зації праці та
управління.
До певного часу була поширена концепція щодо зниження ролі
людини у системі автоматизованого виробництва, пристосування
чи примусового підкорення її все більш досконалій техніці.
Ця кон-цепція розглядала людський фактор як найненадійнішу
деталь у будь-якій складній технічній системі. Проте це не
відповідає реаль-ним процесам суспільного розвитку.
Роль людини при всіх глибоких змінах у техніці та технології
не знижується, а навпаки, зростає, адже саме діяльність
людини виз-начає розвиток науки й техніки, вдосконалення
виробництва, су-спільного життя в цілому.
Всупереч економістам, які перебільшують роль уречевленої в
засобах виробництва праці та принижують живу працю людини,
на нашу думку, пріоритет належить останній, саме людина є
голов-ною продуктивною силою суспільства.
Науково-технічний прогрес постійно вносить зміни в
продук-тивні сили суспільства, засоби виробництва,
уречевлену і живу працю. Вони все більше стають втіленням
знання, значення якого незмірне зростає. Наука
перетворюється на безпосередню суспіль-ну продуктивну силу.
І якщо в засобах праці вона виступає як уре-чевлене знання,
то в людині вона існує як жива свідомість, яка визначає
науково-технічну та економічну діяльність її. Якщо робо-ча
сила не відповідає тим вимогам, які висувають нові техніка і
технологія, це неминуче призведе до того, що останні не
викорис-товуватимуться. Суперечлива взаємодія
матеріально-речового та особистого елементів продуктивних
сил об'єктивно спрямовує дії людей на забезпечення
прогресивного розвитку в їх єдності.
Відбувається паралельний розвиток засобів виробництва і
лю-дини. Ручні знаряддя праці вимагали працівника певного
типу (без особливої підготовки). Застосування промислових
машин висунуло нові вимоги до робочої сили (освіченість,
професійна майстерність). Сучасна науково-технічна революція
піднесла ці вимоги на ще ви-щий рівень.
Праця людини, яка застосовує досконалі знаряддя, стає
продук-тивнішою. За одиницю часу виробляється все більше
продукції. Це дає змогу зменшувати робочий день поряд зі
зміною його структу-ри. Зростає додатковий робочий час, за
який створюється додатко-вий продукт - джерело розширеного
відтворення виробництва. У той самий час хоч відносно і
скорочуються, проте абсолютно зростають розміри необхідного
продукту, що є джерелом відтво-рення робочої сили відповідно
до вимог суспільного виробництва. Потреба заміщення витрат
робочої сили визначає об'єктивні межі необхідного продукту
на кожному конкретному етапі розвитку людського суспільства.
З часом змінюються потреби людини у галузі матеріального
за-безпечення, охорони здоров'я, фізичного розвитку, освіти
(як за-гальної, так і професійної), культури, духовного
життя. Від цього дедалі більше залежить розвиток суспільного
виробництва. Це, в свою чергу, потребує зміни умов
відтворення робочої сили.
Суспільне виробництво, як і його фактори, завжди має
конкрет-но-історичну соціально-економічну форму. Тому і
людина як го-ловний фактор продуктивних сил в той самий час
є суб'єктом (но-сієм) економічних, виробничих і всіх
суспільних відносин, адже економічні відносини виникають та
існують у процесі спільної тру-дової діяльності людей.
Виробничі відносини - це відносини людей у процесі
вироб-ництва. Панівні виробничі відносини визначають
суспільно-еконо-мічний тип людини (рабовласник і раб, феодал
і селянин, капіта-ліст і найманий робітник, колективний
власник у системі соціаль-не організованого ринкового
господарства). Форма власності на засоби виробництва
визначає місце людини у системі суспільного виробництва,
частку її у створюваному суспільному продукті, інте-реси та
мотивацію її діяльності. Поєднання людини із засобами
виробництва для здійснення процесу праці може бути на основі
позаекономічних (наприклад, насильницького примусу) або
еконо-мічних методів.
У процесі розвитку суспільства як соціально-організованого
рин-кового господарства відбуваються глибокі якісні зміни у
становищі людини. Науково-технічний прогрес зумовив перехід
до працезбері-гаючого типу виробництва, підніс роль і
значення живої висококва-ліфікованої праці. Це, в свою
чергу, поставило питання про поліп-шення умов життя і праці
людей, розвиток освіти, підвищення ква-ліфікації
працівників, охорони їх здоров'я, забезпечення їм вільного
часу і відпочинку, піднесло значення розвитку соціальної
сфери.
Відмітною рисою сучасних розвинутих країн є широке
викорис-тання суспільних і державних коштів для розв'язання
економічних і соціальних проблем. Це виявляється у
державному і суспільному забезпеченні розвитку науки,
освіти, охорони здоров'я, соціально-му забезпеченні людей
(старих, бідних, безробітних та ін.). У про-відних
розвинутих країнах на соціальні потреби використовують не
менш як 50 відсотків витраченої частини державних бюджетів.
Глибоку внутрішню суперечливість будь-якого ладу становить
наявність, з одного боку, суб'єктів виробничого процесу, а з
друго-го - тих, хто виконує функції управління. Ця проблема
активно розв'язується в умовах сучасного соціальне
орієнтованого ринко-вого господарства, коли поряд з пануючою
приватною власністю, яка була характерною для попередніх
етапів, розвиваються дер-жавна, колективна (пайова)
власність, змішані її форми. Удоскона-люються форми
господарювання, поширюються форми розподілу доходів, в яких
беруть участь усі працівники ("участь у прибут-ках"), тощо.
Прискорено розвивається наука про людські відноси-ни,
предметом якої є дослідження умов забезпечення на практиці
партнерства усіх працюючих, подолання їх протиставлення.
Нині відбувається глибокий якісний переворот у розвитку
про-дуктивних сил. Йде процес докорінної зміни становища
людини у виробництві, вивільнення її праці з-під гніту
машин, створення "не-фабричних" виробництв, технологічних
ліній, які самоорганізуються і працюють без відходів,
зменшують шкідливість виробництва.
Звичайно, сучасне соціальне організоване ринкове
господарст-во ще не позбулося своїх внутрішніх
суперечностей. Проте досяг-нутий ним високий рівень
продуктивності праці дає змогу не лише значно збільшити
додатковий продукт, а й водночас розширити необхідний, що
приводить до значного підвищення рівня заробіт-ної плати і
доповнення її вагомими суспільними фондами спожи-вання.
Людина є головним елементом продуктивних сил і суб'єктом
виробничих відносин. Щоб полегшити свою працю і підвищити її
продуктивність, людина створює нові засоби виробництва,
вдоско-налює організацію праці, а отже, і виробничі
відносини. В свою чергу, виробничі відносини активно
впливають на діяльність люди-ни, на її розвиток, породжують
у неї заінтересованість у вдоскона-ленні та ефективному
використанні засобів виробництва.
Відповідно до змін у техніці та технології виробництва
повинна вдосконалюватися система підготовки кадрів,
розгортатися їх під-готовка за новими науково-технічними
напрямами, крім того, від-буватися якісні зміни у галузі
народної освіти (професійно-техніч-ної, середньої, вищої) та
культури.
Управління підготовкою кадрів з урахуванням перспектив
роз-витку виробництва дає змогу в найкоротші історичні
строки роз-в'язати надзвичайно складні проблеми
науково-технічного, економіч-ного і соціального прогресу,
вдосконалення матеріально-речових факторів виробництва та
піднесення якості особистого фактора. Разом з тим зростання
ролі та значення суб'єктивного фактора в регулюванні
розвитку виробництва, як і всього суспільного роз-витку,
приховує небезпеку волюнтаризму, тобто розв'язання про-блем
без урахування об'єктивних тенденцій розвитку, або
призво-дить до застою, коли штучно гальмується розв'язання
назрілих проблем.
Виробництво підпорядковане споживанню, без якого воно
втра-чає сенс. Тому споживання людини, задоволення її
потреб, розви-ток фізичних і розумових здібностей - це
кінцева мета будь-якого суспільного виробництва незалежно
від його суспільної форми.
Однак суспільне виробництво завжди має конкретно-історич-ний
характер. Тому кінцева мета виробництва опосередковується
метою, яка визначається властивими йому відносинами
власності. Зосередження засобів виробництва у певної частини
суспільства означає, що суспільне виробництво, створювані в
ньому продукти і
послуги безпосередньо задовольняють її потреби. Безпосередня
мета виробництва у таких суспільствах не збігається з його
природним призначенням, його кінцевою метою.
§ 2. Зміна місця і ролі людини у виробництві в процесі
науково-технічного прогресу
Науково-технічний прогрес означає формування нового
техно-логічного способу виробництва. Він відбувається
поступово, але невпинно, адже йдеться про величезні масштаби
виробництва. І сьогодні ще поряд з високотехнічним
автоматизованим вироб-ництвом існують галузі, де
застосовують ручну працю.
Одне з найважливіших не тільки економічних, а й соціальних
завдань - зменшення частки фізичної ручної праці у
виробництві. Це потребує істотних змін в умовах життя і
праці людини, вимагає освоєння більш складних професій, що
можливо лише для людей з достатнім культурним, освітнім та
професійним рівнем.
Сьогодні у науково-популярній і спеціальній літературі
багато уваги приділяється "безлюдним технологіям", тобто
таким автома-тизованим, гнучким системам, які нібито
повністю усувають люди-ну з виробництва. Проте на практиці,
хоч кількість персоналу, який обслуговує таке устаткування,
й знижується, роль людини у вироб-ництві не тільки не
зменшується, а, навпаки, значно зростає. Звичай-но, характер
трудової діяльності людини при цьому істотно змінюєть-ся:
вона в основному виконує функції проектувальника,
програміс-та, налагоджує всю технологічну систему. До того
ж. "безлюдна технологія" у матеріальному виробництві
доповнюється значним збільшенням кількості фахівців,
зайнятих розробками нових тех-нологічних систем та
устаткування. Ці працівники є практично учас-никами
кінцевого виробництва. Так, на заводі в одну зміну можуть
працювати лише 10-20 чол., а в конструкторському бюро при
цьому заводі - кілька сотень.
Людина поєднує і фізичну, і розумову діяльність. Проте
співвід-ношення між цими складовими праці різне. З розвитком
суспіль-ного виробництва на основі нової техніки і
технології у загальних витратах праці підвищується значення
її розумової частини. Вини-кає багато професій, які все
менше передбачають виконання фі-зичних дій і все більше -
розумових. Це наладчики електронного устаткування, оператори
на автоматичних лініях, гідро-, тепло- та атомних
електростанціях та ін.
На початку XX ст. набула поширення організація виробництва
за методом американського інженера Ф. Тейлора, що
грунтувалася на функціонуванні робітника як простого додатка
до машини, який у виконанні певної операції досягав
автоматизму. Система Тейлора була характерною для масового
потокового виробництва, вона приводила до значного зростання
продуктивності праці. Суть її полягала в тому, що
поєднувались в одне ціле людина і машина. Досягалося це
насамперед раціоналізацією та прискоренням рухів людини,
приведенням її дій у відповідність з роботою машин. Саме
завдяки цьому виникла система "людина - машина".
За цих умов розумова діяльність людини обмежувалася,
усува-лася від виробничого процесу, оскільки була
непотрібною. Це не-минуче призводило до зниження ролі
професійних знань робітни-ків, їх інтелектуального рівня,
було реальним підпорядкування праці капіталу, спотворення
особистості людини.
У другій половині нинішнього століття можливості зростання
продуктивності праці за рахунок найбільш раціонального
викорис-тання фізичних можливостей людини були вичерпані.
Завдання полягало в тому, щоб привести в рух можливості
розуму і духу людини. У зв'язку з цим виникло багато теорій
"людських відно-син", "соціального партнерства" та інших,
спрямованих на те, щоб довести, що підприємці та робітники
через купівлю акцій та участь у розподілі прибутку є
рівноправними соціальними партнерами. В ряді країн (Японії,
США та інших, особливо в Скандинавських) ці теорії вдалося
реалізувати на практиці.
Людина з виконавця виробничих операцій все більше
перетво-рюється у контролера і наладчика складного
устаткування, автома-тичних систем. Від рівня її освіти,
культури, професійної майстер-ності залежить їх
функціонування. Ускладнення матеріально-речо-вих знарядь
виробництва стимулює появу робітника нової якості:
вільного, освіченого, культурного, розвиненого як фізично,
так і ро-зумово, який користується благами виробництва і
глибоко заінтере-сований у його розвитку і вдосконаленні.
Тому, наприклад у США, мінімальна тривалість освіти
робітників (враховуючи різного роду курси без відриву від
виробництва) досягає 14,5 року. Тут хотілося б підкреслити,
що в нашій країні асигнування на освіту не відповіда-ють
вимогам науково-технічного прогресу, що позначається на
якості підготовки спеціалістів, на розвитку науки і техніки.
Перехід до широкого застосування обчислювальної техніки,
інформатики, комп'ютеризації багатьох сфер діяльності
людини, створення розгалуженої системи персональних
комп'ютерів зна-менував інформаційний переворот у світі,
який вніс якісно нові риси у працю і життя людини. Нині
докорінно змінюється взаємо-дія нових поколінь техніки і
нових поколінь людей. Новими поко-ліннями техніки вважаються
такі вдосконалені засоби праці, які хоча б в одному або в
кількох параметрах принаймні в 2 рази пере-важають попередні
за своєю ефективністю. Зміна поколінь техніки
супроводжується зміною поколінь людей, безпосередніх
виробни-
ків. Вважається, що протягом століття змінюється три
покоління людей.
Сучасна НТР внесла істотні зміни у суспільно-економічний
роз-виток: зміна поколінь нової техніки почала значно
випереджати зміну поколінь працівників. Тепер за життя
одного покоління лю-дей у передових галузях виробництва
змінюється кілька поколінь техніки. Сучасна НТР охоплює
майже чотири десятиріччя. За цей невеликий історичний
проміжок часу в електроніці змінилося чо-тири покоління
комп'ютерів, створюється п'яте, одне покоління супутників
зв'язку замінюється новим, в авіації використовують
реактивні двигуни, створено надзвукові літальні апарати.
Це свідчить про те, що не фізичне старіння машин, а моральне
викликає заміну діючої техніки новою, що наукові знання,
втілені як в уречевленій, так і в живій праці, морально
застарівають. Швид-кість цього процесу визначається часом,
за який наявне знання, в тому числі й кваліфікація
робітника, наполовину знецінюється.
Старіння знань з науки і техніки відбувається нерівномірно.
Воно коливається в межах 5-7 років у галузях, що швидше
розвивають-ся, 10-12 років у інших і 10-15 років у деяких
науково-приклад-них та інженерно-технічних галузях.
Ще на початку XX ст. людині вистачало на весь період її
трудо-вої діяльності знань, здобутих під час загального та
професійного навчання. НТР змінила ситуацію докорінно. Все
ширшим стає коло професій і спеціальностей, знання у яких
швидко старіють, а набу-та кваліфікація знецінюється. Щоб
підтримувати необхідний рівень знань, людина повинна
періодично підвищувати свою кваліфіка-цію. Система освіти
перетворюється на безперервну, гнучку, яка у разі потреби
дає можливість підвищувати або змінювати кваліфі-кацію
працівників з відривом і без відриву від виробництва:
вихо-вує в людині потяг до постійного здобуття нових знань,
уміння оволодівати інформацією, сприймати
соціально-економічні, науко-во-технічні нововведення.
Поряд з традиційною освітою поширюється "електронна"
гра-мотність людей, яка поступово, але невпинно охоплює все
більше коло професій. Вона має стати обов'язковою для всіх,
оскільки ви-значає кваліфіковані сть спеціалістів, їх
здатність обробляти і вико-ристовувати інформацію.
Поверховий погляд на сучасні процеси, викликані НТР, створює
враження, ніби стрімке і масштабне зростання знарядь
виробни-цтва, уречевленої праці відбувається на фоні
незначних змін у жи-вій праці, людському факторі
виробництва. І справді, на фоні океан-ських супертанкерів,
велетенських аеробусів, комп'ютерів четвер-того покоління,
що виконують мільйони операцій за секунду, сама людина
виглядає применшено. Проте насправді це не так. Хоч витрати
на технічні засоби виробництва дуже швидко зростають, але й
витрати на виховання, освіту, професійну підготовку одного
робіт-ника, здатного працювати на певному робочому місці,
становлять значну суму. Про це свідчать дані країн з
розвинутою економікою.
Якщо враховувати кошти, які держава виділяє на навчання у
дошкільних, середніх та вищих навчальних закладах, на
виробниче навчання, підвищення кваліфікації та
перекваліфікацію працівни-ків (до них додаються особисті
витрати людей на придбання книг, передплату періодичних
видань, оплату навчання тощо), на вихо-вання дітей, охорону
здоров'я, то витрати на відтворення робочої сили стають не
тільки порівнянними з вартістю матеріально-речо-вого
багатства суспільства. До того ж хоч яким величезним є
останнє, людина - головне багатство суспільства.
На основі зростання суспільного виробництва змінюється
спів-відношення між зайнятістю у матеріальному та
нематеріальному виробництві, особливо у соціальній сфері.
Нині у розвинених краї-нах частка зайнятих у соціальній
сфері більша, ніж зайнятих у матеріальному виробництві. Це
пов'язано з тим, що продуктивність праці у матеріальному
виробництві на основі науково-технічного прогресу зростає і
дає можливість спочатку при відносно, а потім і абсолютно
меншій кількості зайнятих у матеріальному виробництві
забезпечувати потреби суспільства і переводити все більше
праців-ників у сферу, яка задовольняє соціальні, культурні
та духовні пот-реби людей.
Раніше у вітчизняній статистиці до складу сукупного
суспільно-го працівника включалися лише робітники,
службовці, інженерно-технічні працівники, які безпосередньо
брали/участь у створенні матеріальних благ та виробничих
послуг. Сфера послуг була мало-розвинутою, а її вплив на
суспільне виробництво- майже непо-мітним. Сьогодні у зв'язку
із зростанням вимог до людини, до її фізичних та розумових
здібностей ступінь розвитку соціальної сфери безпосередньо
впливає на розвиток економіки і культури країни, Тому не
можна не відносити до сукупного суспільного працівника
вчителів, лікарів, працівників культури, побутового та
житлово-ко-мунального господарства, пасажирського транспорту
тощо. Вони відіграють дедалі зростаючу роль у розвитку
економіки і суспільст-ва. Ось чому нині при визначальній
ролі матеріального виробни-цтва треба забезпечувати
пріоритетний розвиток соціальної сфери.
Водночас треба зазначити, що в країнах, які розвиваються та
переходять до ринкових відносин, зростання зайнятих у сфері
об-слуговування відбувається за рахунок роздрібної торгівлі,
надання різних побутових послуг тощо, а не за рахунок
обслуговування матеріального виробництва. Це наслідок не
прогресу, а відсталості, форма прихованого безробіття.
На сучасному етапі посилюється процес перетворення науки на
безпосередню продуктивну силу, органічного поєднання науки і
виробництва. У сфері науки та наукового обслуговування в
Україні зайнято понад 1,5 млн чол.
Наукові дослідження, а також інформатика впливають на
зрос-тання суспільного продукту. Результати наукових
досліджень є про-міжним, а нерідко кінцевим продуктом
суспільного виробництва. У загальному обсязі виробництва
швидко зростає наукоємна про-дукція, яка є результатом
втілення наукових розробок. Якість та-ких товарів, їх
асортимент, техніко-економічні показники визнача-ють нині
науково-виробничий потенціал країни.
Врешті-решт істотно змінюється співвідношення між галузями
самого матеріального виробництва, насамперед між
промисловіс-тю і сільським господарством.
Щодо промисловості, то тривалий час частка зайнятих у ній
зрос-тала. Тепер ця тенденція у розвинених країнах вже не
спостеріга-ється, Наблизилась до цього і більшість
східноєвропейських країн, коли весь приріст промислової
продукції досягається за рахунок підвищення продуктивності
праці при абсолютному скороченні чи-сельності працівників.
Важливим напрямом якісного вдосконалення сукупного
суспіль-ного працівника є швидке підвищення
загальноосвітнього рівня працівників, інтелектуалізація
праці.
Останнім часом в Україні в зв'язку із структурною
трансфор-мацією істотних змін зазнала мережа вищих та
професійних нав-чальних закладів. Перепрофільовано 250
профтехучилищ, у вищих навчальних закладах зменшено
підготовку студентів з 60 інженер-них спеціальностей і
збільшено (на 15 відсотків) з економічних, юридичних та
інших спеціальностей. Здійснюється перехід на бага-торівневу
систему підготовки спеціалістів. Вперше в Україні
роз-роблено і запроваджено єдиний державний перелік
спеціальностей та кваліфікаційних рівнів.
Все більшого значення набуває підвищення кваліфікації та
пе-репідготовки кадрів. Наприклад, у Франції лише 20
відсотків квалі-фікованих робітників одержують підготовку на
виробництві, у Ні-меччині ж - 90 відсотків. Аналогічна
ситуація в Японії, де кваліфі-кованих робітників навчають в
основному фірми.
Такі відмінності у формах професійної підготовки робітників
у зарубіжних країнах свідчать, що обидві мають свої
переваги. За-вдання в тому, щоб раціонально їх поєднувати і
використовувати. Це тим більш важливо, що за рівнем
професійної підготовки ро-бітників Україна значно відстає
від розвинутих країн. Так, строк-навчання безпосередньо на
виробництві у нас становить 3-6 міс., а в розвинутих країнах
- 3-4 роки.
Науково-технічний прогрес висуває високі вимоги до
інженерної праці. У колишньому СРСР щорічний випуск
інженерів був у 3,5 раза більшим, ніж у США. Проте в деяких
галузях економіки кількість їх значно перевищувала реальні
потреби. До того ж значна частина інженерно-технічного
персоналу використовувалася не за призна-ченням. Нарешті,
масовий потоковий випуск інженерів, як і інших фахівців,
неминуче призводив до зниження якості їхньої підготовки.
Значно відстає розвиток матеріально-технічної бази вищих
нав-чальних закладів України від міжнародних вимог. Все це
познача-ється на якості підготовки фахівців. Тому реформа
системи освіти, у тому числі й вищої, повинна розв'язати
проблему індивідуалізації навчання кадрів, істотного
підвищення його ефективності. Необ-хідно встановлювати
тісніші безпосередні зв'язки навчальних закла-дів з
підприємствами, об'єднаннями та відомствами, що дасть змогу
організувати підготовку кадрів за цільовим призначенням з
опла-тою витрат на це самими замовниками.
Істотною рисою сукупного суспільного працівника на
сучасно-му етапі є зростання значення управлінської праці. В
умовах на-уково-технічного прогресу техніка і технологія
висувають високі вимоги до професійних знань і вмінь
людини-виконавця, до її за-гальної та спеціальної освіти.
Вона незмірно підвищується, коли йдеться про людей, які
управляють іншими людьми. Управлінська праця своєрідна і
надзвичайно складна; вона пов'язана з прийнят-тям рішень,
які потребують знання не тільки техніки і технології, а й
економіки, психології, менеджменту, маркетингу. Управлінець
- це керівник високої компетенції та культури.
Перебудова економіки, перехід від адміністративних до
еконо-мічних методів управління передбачають істотне
підвищення ква-ліфікації управлінського персоналу/
Чиновників адміністративної системи повинні замінити
енергійні люди, які компетентні самостій-но приймати рішення
і нести за них відповідальність. Наприклад, у Китаї при
переході до нової системи господарювання близько 40
відсотків управлінців були звільнені або самі залишили свої
пос-ти, оскільки не відповідали підвищеним вимогам. Проте
така ре-форма проводилась розсудливо, поступово, порайонне,
з улашту-ванням звільнених, в тому числі через
перепідготовку.
У нашій країні гостро стоїть проблема економічної підготовки
кадрів. Майже половина керівників і спеціалістів чітко не
розумі-ють суті ринкових методів господарювання. Кожний
другий інже-нерно-технічний працівник не володіє необхідним
обсягом еконо-мічних знань. Особливо негативно позначилася
багатолітня ізоля-ція нашої економічної освіти від світової
у таких напрямах, як ме-неджмент, маркетинг, основи,
бізнесу, пов'язаних з оволодінням законами ринку.
Водночас слід подолати відставання в реалізації досягнень
нау-ки і техніки. Науково-технічний прогрес як
фундаментальний за-кономірний процес дає змогу суттєво
розширити виробничі мож-ливості працівників, збільшуючи
плідність їх зусиль. У сучасних умовах вона є могутнім
фактором розвитку продуктивної сили праці.
§ 3. Гуманізація виробництва і мотивація праці
Зростання продуктивності праці й ефективності виробництва
дає змогу істотно змінювати умови праці та життя людей.
Проте й те-пер залишається багато проблем, особливо
екологічних. Все це ви-магає цілеспрямованої діяльності
суспільства щодо створення ма-теріально-технічних,
організаційно-економічних і соціальних умов для ефективної
та творчої праці людини. В цьому і полягає процес
гуманізації виробництва. З розвитком суспільства постійно
зрос-тають і потреби самих виробників щодо освіти і
культури, рівня життя, умов праці. Отже, гуманізація
виробництва - це не тільки результат НТР, а й необхідна
передумова реалізації її досягнень та дальшого розвитку.
Сучасне суспільство відчуває органічну потребу в істинній і
все-бічній гуманізації виробництва та праці. В розвинутих,
країнах ба-гато зроблено для поліпшення умов праці, розвитку
як загальної, так і професійної освіти, охорони здоров'я,
фізичної культури і спорту, забезпечення людей житлом,
побутовими послугами тощо.
Лише відмова від залишкового принципу фінансування
соціаль-ної сфери, й" пріоритетний розвиток можуть
забезпечити перехід до нового стану суспільства,
орієнтованого на гуманістичні цінності.
Гуманізація виробництва - це складна багаторівнева проблема.
Її розв'язання передбачає використання
матеріально-технічних, організаційно-економічних і
соціально-економічних факторів. Ба-зовою є зміна змісту та
умов праці, яка безпосередньо пов'язана з удосконаленням
техніки і технології виробництва. Наприклад, в Україні
сьогодні поряд з високомеханізованим і автоматизованим
виробництвом, у якому зайняті висококваліфіковані робітники
і створені відповідні для їх діяльності умови, ще багато
важкої фі-зичної праці, яку виконують мало- або
некваліфіковані робітники. Так, у промисловості важку ручну
працю виконують 1/3 зайнятих, а в будівництві та сільському
господарстві - 2/3. Ця малопродук-тивна, виснажлива,
непрестижна праця не може дати людині мо-рального
задоволення. Щоб залучити робочу силу для її виконан-ня,
потрібно вводити оплату її за завищеними розцінками, а також
скорочений робочий день, безплатне харчування, додаткові
відпус-тки та ін. Для усунення важкої ручної праці слід
механізувати та автоматизувати виробничі процеси. Проте є
такі машини, які нібито звільняють людину від ручної праці,
однак створюють для неї настільки важкі та .складні умови,
що їх соціальна роль зводиться нанівець. Такі машини не
відповідають або санітарно-гігієнічним, або технічним
вимогам безпеки, що є причиною виробничого трав-матизму і
професійних захворювань. Необхідно повністю відмови-тися від
випуску устаткування, яке створює несприятливі для лю-дини
умови праці.
Проблема узгодження матеріально-речового й особистого
фак-торів у сучасних умовах набула гострого характеру. Нові
машини і механізми часто висувають надмірні вимоги до
людини, до її мож-ливостй і здібностей. Разом з тим
зростають і вимоги людей до знарядь і умов праці. Отже,
необхідно узгоджувати вимоги людини до техніки та її
функціонування і вимоги техніки до людини. Проте за
будь-яких обставин техніка повинна служити людині,
створюва-ти всі умови для полегшення її праці і розвитку
здібностей. Досвід показує, що комплексне додержання правил
експлуатації машин та устаткування підвищує ефективність їх
функціонування на 20 від-сотків, скорочує строки професійної
підготовки спеціалістів на 20- 30 відсотків і в 2-3 рази
зменшує кількість нещасних випадків, аварій і катастроф.
Виникнення нових науково-технічних систем створює проблему
безпеки функціонування їх. Високу потенційну загрозу
становлять такі сучасні промислові об'єкти, як великі
гідротехнічні споруди, могутні енергокомплекси, насамперед
атомні електростанції, хімічні комбінати, ракетно-космічна
техніка. Підвищує небезпеку концен-трація транспортних
комунікацій на землі, воді та в повітрі тощо.
Ефективними при створенні систем безпеки є узагальнення та
аналіз досвіду експлуатації різних технічних об'єктів не
тільки на галузевому, а й на міжгалузевому рівні, а також
математичне моде-лювання.
Велике значення має вивчення світового досвіду впровадження
техніки безпеки. Не одне десятиріччя існує Міжнародна
асоціація суспільної безпеки при Міжнародній організації
праці. Вона регу-лярно проводить симпозіуми і конференції,
активно вивчає та обго-ворює сучасні проблеми безпеки на
виробництві, щоб запобігти не-щасним випадкам та професійним
захворюванням, поширює інфор-мацію з техніки безпеки у
різних галузях виробництва. Участь Ук-раїни в цій
організації дає можливість використовувати набутий
міжнародний досвід.
Здатність людини до праці становить частину її особистості.
Поряд з економічною людині притаманна й духовна
життєдіяльність. Тому на розвиток людини впливає не лише
вдосконалення техніки і техноло-гії, хоч останнє і є
визначальним фактором, завдяки якому посилюється процес
інтелектуалізації праці. Разом з тим зростає освіченість
насе-
лення, поліпшуються соціальні умови життя, розвивається
сфера куль-тури. Розвинуті країни досягли помітних успіхів у
перетворенні най-маного працівника на партнера-підприємця,
підвищенні заінтересо-ваності робітника у розвитку та
вдосконаленні виробництва. Завдя-ки матеріальному
стимулюванню робітники .беруть участь у вдоско-наленні
техніки і технології, організації праці тощо. Так, спочатку
в Японії, а потім у США та інших розвинутих країнах набули
поширення гуртки поліпшення якості продукції, у яких люди
реалізують свої творчі здібності, а власники фірм
матеріально заохочують їх до цього, що приводить до
зростання доходу як власників, так і працівників.
З метою вдосконалення виробництва, досягнення найвищих його
результатів на фірмах створюються групи ризику - тимчасові
на-укові колективи, які об'єднують талановитих, ініціативних
інженерів і науковців, розробляють перспективні
науково-технічні ідеї та мате-ріалізують їх у нових виробах.
Такі колективи успішно розв'язують актуальні проблеми
сучасного науково-технічного прогресу. Ство-рюються і
спеціальні фірми ризику - венчурні, які розробляють нові
напрями розвитку виробництва.
Розвиток творчості мас, діяльність раціоналізаторів і
винахідни-ків відіграють дедалі зростаючу роль. Проте в
нашій країні нова-торський потенціал використовується
недостатньо. Лише 1/3 вина-ходів застосовується у народному
господарстві. Незначною є частка впровадження
високоефективних винаходів.
Сьогодні екологічний аспект проблеми гуманізації умов праці
і життя людини має велике значення. Забруднення повітря,
води та землі негативно позначається на здоров'ї людини,
викликає хворо-би, знижує працездатність, скорочує
тривалість життя. Зміна еко-логічного становища людини - це
глобальна, міжнародна проблема.
В окремих місцях планети склалося кризове екологічне
стано-вище. На території колишнього CРСР це регіони
Аральського, Чор-ного, Азовського, Каспійського морів,
території, які постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС,
та ін.
Докорінна зміна екологічного становища вимагає розробки
еко-логічного законодавства, широкого впровадження
безвідходної та ресурсозберігаючої технології. У розвинутих
країнах застосування технологій, при яких відходи одного
виду виробництва є сирови-ною для іншого, дає значну
економію.
Поряд з передовою технологією важливу роль в оздоровленні
навколишнього середовища відіграють економічні санкції проти
тих, хто його забруднює, система оподаткування, яка гарантує
віднов-лення природи.
Підвищується статус державної екологічної експертизи,
пози-тивний висновок якої щодо проекту будь-якого великого
промис-лового об'єкта повинен передувати його зведенню.
На екологічне становище значною мірою впливає функціонування
об'єктів енергетики. Наприклад, при спалюванні вугілля,
нафти, газу в атмосферу щорічно викидається близько 20 млрд
т вуглекислого газу, вміст якого в атмосфері сьогодні на
15-20 відсотків переви-щує рівень 40-х років. Це негативно
позначається на тепловому ба-лансі Землі, призводить до
створення "парникового ефекту". В усьому світі ведеться
робота щодо удосконалення енергетики, пошук но-вих,
нетрадиційних, екологічно безпечних джерел енергії
(сонячної, вітрової тощо).
Мотиваційний механізм праці включає насамперед такі
загаль-нолюдські, загальноекономічні елементи, як потреби та
інтереси лю-дини, адже заради їх задоволення людина виробляє
різні блага. Сти-мули до праці можуть бути матеріальними і
моральними, духовними. Серед перших - заробітна плата,
премії, різні винагороди; серед других - найрізноманітніші
форми морального заохочення.
Поряд з цими двома групами стимулів існує ще одна, яка
пов'яза-на з самою трудовою діяльністю. Це умови праці, її
зміст, престиж-ність, вільний час. Соціологічні дослідження
показують, що при досить високому рівні матеріального
забезпечення фактори твор-чого характеру праці та вільного
часу відіграють вирішальну роль у виборі професії.
Кожній економічній системі властивий свій мотиваційний
ме-ханізм праці, який поряд із загальнолюдськими містить й
специ-фічні елементи.
Гуманізація виробництва ускладнює мотивацію праці, а отже, і
методи її стимулювання. Для багатьох працівників визначальну
роль відіграють матеріальні стимули. Проте останнім часом
збільшується частка працівників, які віддають перевагу не
високій заробітній платі, а творчому процесу. Всезростаючу
роль у мотивації праці відіграє скорочення робочого часу та
збільшення вільного. Соціологічні дос-лідження, проведені у
країнах ЄЕС, виявили, що 51 відсоток самоді-яльного
населення віддали перевагу скороченню робочого часу, а 42
відсотки - зростанню заробітної плати. У Німеччині від 1/3
до половини найманих робітників згодні на скорочення
робочого часу, яке супроводжувалося б зменшенням заробітної
плати.
Отже, співвідношення мотивів праці та відповідних їм
стимулів визначається рівнем розвитку продуктивних сил,
доходів населен-ня. Проте безперечним є те, що із
забезпеченням високого рівня життя серед мотивів
всезростаючу роль відіграє скорочення робо-чого і збільшення
вільного часу.
Англійські соціологи встановили, що, коли середній добре
навче-ний робітник працює .без додаткових стимулів, обсяг
виробництва становить 50-70 відсотків обсягу, який
досягається за умов його стимулювання. Підрив системи
стимулів у колишньому СРСР, по-
ширення зрівнялівки призвели до того, що в середині 80-х
років повною мірою працювало лише 1/3 зайнятих у народному
госпо-дарстві. Тоді ж ленінградські соціологи провели
аналіз, який пока-зав, що при оплаті за працею 60 відсотків
робітників були готові збільшити продуктивність праці на
10-15, 20 відсотків робітників - на 30, а 10 - на 50
відсотків.
Сьогодні важливе значення має ступінь задоволення людей
пра-цею. Досягнення науково-технічного прогресу зумовили
чимало нового у мотивації праці людей. Наприклад, зростає
роль факторів, які забезпечують дальше розгортання творчих
здібностей людини, нове ставлення її до праці не тільки як
до необхідності, а й як до потреби, до форми самовиявлення.
Природі сучасного виробни-цтва внутрішньо властивий
колективізм, який відкриває можли-вості для розвитку таких
методів стимулювання праці, які б підно-сили людину і
всебічно активізували її діяльність.
Великої шкоди механізму стимулювання праці завдав тотальний
державний патерналізм, який, наприклад, мав місце в
колишньому СРСР. За цих умов людина не могла проявляти
ініціативу, підприєм-ливість, оскільки такі питання, як, де
працювати, скільки заробляти, які виконувати роботи та
багато інших, за неї вирішувала держава.
Історичний досвід переконав, що обмеження можливостей
лю-дини у розвитку її активності, зниження її
відповідальності за якість власного добробуту неминуче
обертаються значними втратами для суспільства, зменшують
національне багатство. Шлях до економіч-ної свободи людини
пролягає через подолання її відчуженості від засобів та
результатів виробництва. Підприємництво і винахідли-вість -
найбільш яскравий приклад творчої активності людини, мотивів
її життєдіяльності. Табу на підприємницьку діяльність,
на-кладене командно-адміністративною системою, було
найбільшим гальмом економічного прогресу.
Світова практика виробила ефективну ринково-господарську
систему, яка передбачає поєднання великих, середніх та
дрібних підприємств, різноманітність та багаторівневість
суб'єктів власності, які виступають у суспільстві у вигляді
соціальних прошарків. Функ-ціонування державних,
колективних, приватних та змішаних форм власності відкриває
широкий вибір видів виробничої діяльності, що дає змогу
стимулювати прагнення працівників до підвищення
ефек-тивності виробництва. |
