Частина II.
ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
Розділ 9. Багатство людського суспільства як результат і
умова соціально-економічного розвитку
§ 1. Сутність суспільного багатства
§ 2. Структура і використання національного багатства
Розділ 9
БАГАТСТВО ЛЮДСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ЯК РЕЗУЛЬТАТ І УМОВА
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
§ 1. Сутність суспільного багатства
Показник суспільного багатства як національного вперше був
визначений у XVII ст. У. Петті як сума нагромаджених
матеріаль-них цінностей. Подальші спроби статистичного
дослідження націо-нального багатства належать до XIX ст., а
з 1853 р. його виміри стають темою міжнародних статистичних
конгресів.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. представники історичної
школи заперечували дію об'єктивних економічних законів,
оскіль-ки, на їхню думку, існує багатство лише окремих осіб
(економіс-ти - російський А. Шторх, німецькі А. Амонн, Р.
Ліфман, П. Херм-берг). Інші вчені підходили до визначення і
обчислення національ-ного багатства з точки зору можливості
використання його з ме-тою оподаткування. В трактуванні
французького економіста Е. Ро-говського національне - це
багатство, що приносить прибуток його власнику, а в масштабі
суспільства - це сума багатств приватних осіб, визначена в
діючих цінах, тобто вона не включає майно дер-жави, церкви
та об'єкти громадського користування (парки, ву-лиці, канали
тощо). Англійський економіст Р. Гіффен обчислював
національне багатство на основі інформації про прибутковий
по-даток. Інші дослідники визначали його виходячи з даних
про май-но, що одержувалося в спадщину або в дарунок, та
іншими способами.
У першій половині XX ст. було поширене трактування
націо-нального багатства як сукупності "економічних" благ,
що мають ціну, та "вільних" благ - дарів природи тощо. Крім
того, націо-нальне багатство визначалось як благо, що його
можна оцінити грошима. Наприклад, ціна житлового будинку
повинна включати клімат і ландшафт, де будинок розміщений.
Оскільки в практичних розрахунках виявити дійсну вартість
"вільних" благ не вдалося, то величину національного
багатства визначали як суму "економіч-них" благ. Окремі
західні економісти включали в національне ба-
гатство рівень професійної підготовки працівників,
тривалість життя населення та інші елементи, що пов'язані з
особистістю учасника виробництва, визначаючи їх як живе
національне багатство. Його величина визначалась як
"вартість виробництва людей", тобто ви-трати на виховання,
освіту та підтримання здоров'я. Відомі зістав-лення "живого"
та речового багатства (у 1891 р. у Великобританії 5 : 1),
обчислення "середньої вартості людини" (в 1911 р. в США -
23,6 тис. франків, в європейській частині Росії - 10,1 тис.
фран-ків) та ін.
Сучасна західна статистика визначає національне багатство як
сукупну вартість усіх матеріальних активів, наявних на
території країни, плюс сальдо міжнародної заборгованості та
капіталовкла-день. Розрізняють невідтворювані (земля і
корисні копалини) та відтворювані активи. Людські ресурси і
природні блага (вода, по-вітря, клімат тощо) в склад
національного багатства не включають-ся, оскільки не мають
ринкової ціни. Для розрахунку відтворюва-них активів
застосовують метод безперервної інвентаризації, від-повідно
до якого визначають запас кожної категорії активів
підсу-мовуванням витрат на ці активи за весь період їх
експлуатації, і з цієї суми виключають амортизацію,
розраховану відповідно до се-редньої тривалості
функціонування даної категорії активів. Метод безперервної
інвентаризації був поширений і в 40-50-х роках XX ст. На
його основі американський економіст Р. Голдсміт розрахував
елементи національного багатства в США за 1898-1948,
1905-1950, 1945-1958 рр., а англійський економіст П. Редферн
- у Велико-британії за 1938-1953 рр. У 30-х роках радянський
статистик А. Вайнштейн використав цей метод для оцінки майна
суспільного господарства в національному багатстві
дореволюційної Росії. Не-відтворювані активи розраховувались
за даними цензів або різни-ми наближеними способами,
наприклад застосуванням середнього співвідношення між
вартістю будівель і ціною землі.
У 1947 р. було створено Міжнародну асоціацію досліджень
про-блем національного доходу та багатства.
Багатство - загальна категорія, що об'єктивно властива всім
економічним системам. Воно є необхідною умовою підтримання
та розширення суспільного виробництва і споживання на основі
ство-рення необхідних для цього запасів - засобів і
предметів праці та споживання, а також трудових навичок у
розвитку особистого фактора виробництва.
Національне багатство є сукупністю всіх благ, що знаходяться
у розпорядженні суспільства, країни.
Суспільне багатство як економічна категорія зумовлено
розвит-ком продуктивних сил, кількісним зростанням і якісним
усклад-ненням потреб виробництва та споживання. Вплив на
конкретно-історичні закономірності відтворення суспільного
багатства (темпи і пропорції суспільного виробництва,
матеріальні носії багатства і принципи його розподілу між
окремими індивідами, трудовими колективами, державою, іншими
суб'єктами в умовах кардиналь-них змін у відносинах
власності на засоби виробництва) чинять соціальні форми його
руху, що зумовлюються передусім системою пануючих виробничих
відносин. В історичному процесі неминучі переходи від однієї
соціальної форми руху суспільного багатства до іншої, що
ведуть до суттєвих зрушень у внутрішньому змісті і
зов-нішньому прояві багатства, в цілях і закономірностях
нагромадження і розподілу матеріальних і духовних благ у
суспільстві. У зв'язку з цим можна обгрунтувати певні
критерії - ознаки, що визначають об'єктивні межі суспільного
багатства як соціально-економічної категорії, незалежно від
конкретних форм його існування.
Найважливішою ознакою суспільного багатства є застосування
при його створенні суспільної праці. Остання є не лише
джерелом усіх створюваних матеріально-речових та духовних
благ, а й необ-хідною умовою розвитку самої людини, поза
творчою діяльністю якої блага втрачають якості соціального
або суспільного багатства.
Суспільна праця як економічна категорія багатства є
універсаль-ною мірою цього багатства, що може кількісно
виразити сукуп-ність його елементів, незалежно від специфіки
їх матеріального змісту і соціальної форми руху. Разом з
тим, як основне джерело багатства (поряд з матеріальними
об'єктами і силами природи) праця не є його безпосередньою
складовою частиною.
Іншою ознакою матеріальних і духовних благ, що входять у
сус-пільне багатство, є така особливість їх, як
нагромаджуваність. Еко-номічний зміст останньої полягає в
здатності матеріальних і духов-них благ реалізувати свою
споживну вартість (тобто здатність за-довольняти певні
потреби як виробництва, так і споживання) не в результаті
одиничного акту, а протягом певного часу. Період для
визначення критерію використання у часі для кожного елемента
матеріальних і духовних благ приймається як умовний. У
статис-тиці України, наприклад, до основних фондів відносять
засоби праці зі строком функціонування понад один рік.
Подібні критерії існу-ють у статистиці капітальних вкладень
США та інших розвинутих країн.
Досить умовними є і критерії "довгостроковості користування"
для елементів споживчого багатства, особливо для різних
видів до-машнього майна. При цьому в статистичній практиці
ці критерії суттєво розрізняються. Так, статистика США в
складі споживчого майна населення враховує лише матеріальні
блага, що мають строк служби три роки і більше. В статистиці
України цю категорію ма-теріальних благ враховують повніше:
в неї включають і так звані
товари середньострокового користування (передусім одяг і
взут-тя), в тому числі і з строком служби від одного до
трьох років.
Категорія суспільного багатства передбачає також урахування
взаємозв'язку і взаємопроникнення природи і суспільства. Рух
ос-новних матеріальних елементів суспільного багатства
регулюється законами суспільного виробництва, а розвиток
елементів приро-ди- законами останньої. Однак відтворення
певної частини еле-ментів суспільного багатства, на які
впливають і природа, і суспіль-ство, регулюється законами як
соціального, так і природного роз-витку, що є однією з
найважливіших особливостей багатства. Та-кими елементами є
природні ресурси - предмети живої та нежи-вої природи.
Суспільне багатство як економічну категорію не слід розуміти
примітивно - як антипод бідності та синонім розкоші.
Суспільне багатство є сукупністю результатів праці,
матеріалізованих у різ-них сферах діяльності і об'єктивно
необхідних даному суспільству для нормального проходження
процесу відтворення в конкретних соціально-економічних і
природно-історичних умовах. Останні виз-начають структуру
багатства, тобто можливість і необхідність вкла-дення
суспільством живої та уречевленої праці в ті чи інші
матеріаль-ні передумови процесу відтворення. Без врахування
останніх не-правомірно проводити загальні чи порівняльні
оцінки ефективності такої структури.
Так, населення північних регіонів змушене внаслідок
природно-кліматичних умов вкладати більше праці в капітальне
житло, сис-теми теплопостачання та інші подібні блага,
витрачати значну час-тину споживчого бюджету на закупівлю
теплого одягу, взуття тощо. В інших умовах (тропічний чи
субтропічний клімат) всі ці елементи багатства недоцільні.
Аналогічно країни, що володіють важкодос-тупними корисними
копалинами, змушені нагромаджувати значні маси сукупної
праці у використанні цих ресурсів для підтримання
нормального процесу відтворення. В той самий час більша
частка цієї сфери нагромадження скорочує можливості
використання інших природних багатств.
Важливе завдання економічної теорії суспільного багатства
поля-гає в тому, щоб чітко визначити ті сфери, в яких
реально відбуваєть-ся нагромадження суспільної праці.
У теоретичному плані слід розрізняти натурально-речовий
зміст багатства і економічні функції, які виконують споживя;
вартості, що входять до Його складу. Так, сировина і
матеріали є предметом праці і в той же час відіграють іншу
економічну роль як запаси. Одна й та сама споживна вартість
може бути і засобом праці, і предметом її, і предметом
споживання (залежно від виконуваної нею функції в процесі
відтворення). Елементи суспільного продукту, становлячи
речовий зміст нагромаджуваного багатства, від цього не
стають його частинами. Вони виражають натурально-речовий
зміст багатства, але не є його економічними чинниками.
Суспільне багатство в процесі відтворення відособлюється від
продукту як постійної умови забезпечення безперервності
відтво-рювального процесу. Елементи продукту становлять лише
натураль-но-речовий зміст багатства, а саме воно виконує в
процесі відтво-рення специфічні функції. Отже, до його
складу можуть входити інші споживні вартості, крім створених
у процесі виробництва. Йдеться про такі постійно включені в
процес виробництва умови безперервності відтворення, як
природні ресурси, що не є продук-том праці, проте постійно
беруть у ньому участь.
Отже, природне багатство слід розглядати в складі
національно-го багатства як таке, що у відтворювальному
процесі (поряд з на-громадженими працею ресурсами) є умовою
постійної відтворюва-ності та невіддільною частиною
економічного багатства, оскільки воно включене в процес
виробництва.
Елементи багатства класифікуються за ознаками праці,
відтворю-ваності, нагромаджуваності. Так, існують природні
ресурси, які не створені працею (наприклад, ліс), але можуть
бути відтворені. В той же час деякі види природних ресурсів
(природні копалини) в своїй основній частині невідтворювані.
В деяких галузях (тваринництво, розведення риби у водоймах)
процес праці здійснюється в єдності з природними процесами.
Однак, незалежно від особливостей різних споживних вартостей
чи галузей виробництва, можна виділити час-тину
національного багатства, що функціонує в процесі відтворення
і створена працею, і частину його, яка не є результатом
праці. Відтво-рювана працею частина національного багатства
відособлюється як суспільне багатство у протилежність
невідтворюваному працею ба-гатству - природному, що
використовується для задоволення дея-ких потреб людини і
суспільства.
Природні ресурси - це певна сукупність різних форм матерії,
яка втілена у взаємодіючих на нашій планеті різних речовинах
і силах природи, що створюють умови і засоби існування
людини. Для задо-волення своїх потреб у продуктах
харчування, сировині, енергії, інших матеріальних ресурсах,
а також у відпочинку людина постійно звер-тається до
використання різноманітних природних ресурсів.
Витрати значних обсягів живої та уречевленої праці на
розвіду-вання корисних копалин, культивування лісів,
збереження і поліп-шення земель, вод, повітря ведуть не
тільки до постійного залучен-ня в господарський обіг
всезростаючої частини природних ресур-сів, а й до
нагромадження в них певних обсягів суспільної праці. Тим
самим ця частина природних ресурсів перетворюється в
еле-мент суспільного багатства.
Сукупні суспільні потреби можна розглядати як:
1) матеріальні потреби, пов'язані з необхідністю відтворення
матеріально-речових елементів суспільного виробництва та
суб'єк-тивного фактора його - людини;
2) духовні потреби, які передбачають нагромадження передових
досягнень науки та техніки;
3) соціальні потреби суспільства, пов'язані з управлінням
вироб-ництвом, а також внутрішніми та зовнішніми умовами
розвитку суспільства (оборона, охорона прав та свобод
громадян, диплома-тична діяльність тощо). Задоволення кожної
з цих потреб вимагає постійного збільшення ресурсів
матеріалізованої праці - примно-ження суспільного багатства.
Джерелами суспільного багатства є праця і природа. Природне
багатство містить як засоби життя (родючість грунту,
наявність риби у водоймах, ягід, грибів, лікарських рослин,
диких звірів), так і за-соби праці (водоспади, річки,
придатні для судноплавства, дереви-на, корисні копалини
тощо). Перший вид природного багатства мав вирішальне
значення під час зародження цивілізації, другий - на більш
високих ступенях розвитку суспільства.
Значною частиною багатства суспільства є речове багатство,
тобто сукупність нагромаджених матеріальних цінностей. Його
доцільно розглядати з різних сторін. По-перше, слід
аналізувати місце речо-вих елементів багатства в процесі
суспільного виробництва. З цією метою виділяються засоби
виробництва і в складі їх засоби і пред-мети праці, а також
предмети споживання. По-друге, важливо до-слідити можливість
просторового переміщення речових елементів багатства. Тут
розрізняють матеріально закріплену частину багат-ства
(поліпшення родючості грунту, виробничі будівлі, канали,
мости, трубо- і газопроводи, залізниці тощо) і рухомі
об'єкти (транспортні засоби та ін.). По-третє, доцільно
розрізняти специфічну особли-вість існування речових
елементів суспільного багатства у формі капіталу.
Поняття "суспільне багатство" суперечливе - суспільне за
сво-їм характером багатство може бути приватним і належати
окре-мим власникам. Лише за допомогою грошей в обміні
різними спо-живними вартостями багатство окремої особи
проявляється як сус-пільне багатство. Гроші - абсолютна
суспільна форма багатства, яка відрізняється від самого
багатства та існує поза ним.
§ 2. Структура і використання національного багатства
Національне багатство складається з двох частин:
матеріальної та нематеріальної. До першої належать: створені
людиною мате-ріальні фонди, що поділяються на основні
(засоби праці) та оборотні (предмети праці); основні фонди,
що функціонують у соціаль-ній сфері; природні ресурси; до
другої - духовні цінності, що зна-ходяться у розпорядженні
суспільства.
Облік національного багатства України відбувається за
методом прямого підрахунку (дані інвентаризації,
бухгалтерська та стати-стична звітність). Враховуються такі
чинники: основні та оборотні виробничі фонди, тобто фонди
матеріального виробництва, що складаються із засобів праці
(машин, устаткування, транспорт-них механізмів, будівель
виробничого призначення тощо) і пред-метів праці, які
пройшли обробку (сировина, паливо, матеріали);
невиробничі фонди суспільства, тобто основні фонди
соціальної сфери, до яких належать житловий фонд та фонди
культурно-побутового призначення, що є власністю державних,
колектив-них та громадських організацій; особисте (споживче)
майно на-селення (в тому числі й житловий фонд) та засоби
виробництва, що перебувають у його власності. Крім того, до
цих чинників на-лежать товарні запаси виробничого
призначення на підприєм-ствах сфери матеріального та
нематеріального виробництва; дер-жавні резерви, в тому числі
й страхові; золотий та валютний за-паси; матеріальні запаси
для потреб оборони; природні ресурси, наявні у виробничому
процесі, - сільськогосподарські угіддя, ліси, корисні
копалини, гідроенергетичні ресурси. Зміст складових час-тин
національного багатства та частка їх не залишаються
незмін-ними.
Значних зрушень зазнає структура національного багатства в
умовах високих темпів науково-технічного прогресу -
посилюєть-ся потреба в оновленні основних виробничих фондів,
швидко зрос-тає в складі оборотних фондів частка штучних
матеріалів (синтетич-ні волокна, каучук, пластмаси, смоли
тощо). В структурі невиробни-чих фондів все більшу частку
займає майно наукових організацій, закладів освіти та
охорони здоров'я. Постійно прискорюються тем-пи залучення в
господарське використання природних багатств, що в той же
час нерідко негативно впливає на природне навко-лишнє
середовище, зумовлює різке підвищення витрат суспільства на
екологічні заходи.
Національне багатство є одним з найважливіших показників
економічної могутності країни, джерелом
соціально-економічного прогресу.
Нематеріальне багатство включає: професійні, інтелектуальні
та фізичні здібності людей; теоретичні та практичні знання,
досвід, уміння і навички; освітній, культурний і
морально-етичний потен-ціал суспільства; досягнення науки,
техніки та управління, науко-во-управлінський потенціал;
сукупність духовних, культурних, ху-дожніх та літературних
цінностей. Інтелектуальні здібності особис-
тості набувають особливого значення в зв'язку з розвитком
недер-жавних форм власності та переходом до ринкової
економіки.
Науково-технічна революція поглиблює зв'язок науки з
продук-тивними силами. По-перше, наукові знання, високий
рівень осві-ченості стають обов'язковими для сучасних
робітників. По-друге, змінюється характер зв'язків
"виробництво - техніка - наука", "виробництво - робоча сила
- освіта". Виробництво досягає рівня, відповідно до якого
наукова діяльність стає елементом, що опосе-редковує
створення, вдосконалення та використання засобів
ви-робництва. Проявом цього процесу є включення у
виробництво прикладної науки. Ефективне функціонування
виробництва вима-гає підготовки робочої сили відповідної
кваліфікації, яка володіє навичками управління сучасними
технічними засобами і має висо-кий інтелектуальний рівень.
Наука, освіта, культура стають новими продуктивними силами,
що включені у виробництво. Разом з тим необхідно
розмежовувати безпосередні продуктивні сили та вторинні,
третинні. Хоч наука, ос-віта, культура в системі взаємодії з
засобами виробництва і робочою силою виступають в умовах
науково-технічного прогресу як продук-тивні сили, проте на
природні елементи безпосередньо впливають речові та
особистісні фактори виробництва, які все більше залежать від
духовного багатства суспільства.
Нагромаджені витрати праці на формування духовного
багат-ства суспільства доцільно згрупувати так:
1) витрати праці індивіда на набуття знань і навичок (через
се-редню та вищу освіту, підвищення кваліфікації тощо) і на
підви-щення свого культурного рівня;
2) витрати праці членів сім'ї на виховання та навчання
індивіда до досягнення ним працездатного віку;
3) витрати праці тих, хто зайнятий у сфері освіти, науки та
куль-тури і забезпечує підготовку індивідів до участі в
суспільному ви-робництві.
Це свідчить про комплексний характер джерел формування
ду-ховного багатства суспільства, серед яких вирішальна роль
нале-жить кожному окремому індивіду. На сучасному рівні
економічних досліджень і статистичних розробок неможливо
кількісно вирази-ти всі елементи формування духовного
багатства.
Величину освітнього потенціалу осіб, зайнятих у народному
гос-подарстві, можна визначити як нагромаджену кількість
років за-гального навчання і за окремими галузями. При цьому
слід врахо-вувати певні Особливості.
По-перше, величина освітнього та професійно-кваліфікаційного
потенціалу зайнятих враховується як елемент сукупного
суспіль-ного багатства.
По-друге, цей компонент сукупного суспільного багатства
визна-чається за даними про освітній потенціал не тільки
зайнятого насе-лення, а й тих осіб, що працюють у сфері
середньої та вищої освіти, професійної перепідготовки і
перекваліфікації, підготовки науко-вих кадрів тощо.
По-третє, доцільно враховувати співвідношення між робочим і
позаробочим часом, зростання в останньому частки часу, що
йде на навчання, самоосвіту, творчість тощо.
Відтворення і оновлення суспільного багатства, в тому числі
й виробничих фондів, здійснюються в процесі його взаємодії з
сус-пільним продуктом. Взаємозв'язки останнього з багатством
мають двосторонній характер.
В умовах структурних зрушень в економіці, переведення її на
ринкові відносини повніше виявляється єдність двох частин
націо-нального багатства - природного та суспільного. Це не
випадково. Від обсягу, складу та якісного рівня природного
багатства країни залежить вихід суспільства з кризового
стану, вибір першочерго-вих напрямів інтенсифікації
виробництва.
Нагромаджені продуктивні сили, втілені в суспільному
багатстві, і сучасні технічні можливості не є гарантією
раціонального та ефек-тивного природокористування. Взаємодію
природи та суспільства не слід зводити до
техніко-економічних процесів. У відносини з природою
суспільство вступає в єдності продуктивних сил та
ви-робничих відносин. Отже, характер, форма та результати
взаємодії суспільства з природою визначаються не лише
продуктивними си-лами, а й виробничими відносинами,
відносинами управління гос-подарським процесом.
Стратегічними цілями держави у сфері охорони навколишнього
середовища і раціонального використання природних ресурсів
є:
підтримання найсприятливішого для здоров'я екологічно
безпеч-ного середовища для забезпечення фізичного,
психологічного та соціального благополуччя населення;
забезпечення раціонального природокористування в інтересах
ефективного і стійкого соціально-економічного розвитку;
збалансованість процесів відтворення і використання
відтворю-ваних ресурсів з широким залученням у господарський
обіг відхо-дів виробництва;
збереження біосферної рівноваги на локальному,
регіонально-му та глобальному рівнях;
збереження генетичного фонду, видової та ландшафтної
різно-манітності природи, ландшафтно-архітектурних
особливостей сіль-ської місцевості та міст як безцінного
здобутку народу, основи на-ціональних культур і духовного
життя всіх членів суспільства.
Для досягнення поставлених цілей слід:
розробити і реалізувати послідовні заходи щодо
ресурсозбере-ження та обліку екологічних вимог у всіх ланках
суспільного ви-робництва і споживання;
створити єдину систему природоохоронного законодавства,
стан-дартів і нормативних вимог до господарської діяльності;
забезпечити екологічно обгрунтоване розміщення продуктивних
сил, використання і відтворення природних ресурсів з
урахуван-ням критеріїв допустимих антропогенних навантажень
на природ-не навколишнє середовище;
розробити і ввести в дію новий господарський механізм
раціо-нального природокористування;
розробити заходи щодо попередження виробничих аварій на
небезпечних в екологічному відношенні об'єктах, зменшення
надхо-дження в навколишнє середовище газоподібних, рідких та
твердих шкідливих речовин до допустимих величин, проведення
ефектив-ної екологічної експертизи програм і проектів усіх
видів господар-ської діяльності, ліквідації негативних
впливів забруднення навко-лишнього середовища на людину,
тваринний та рослинний світ, озонову оболонку Землі;
створити єдину автоматизовану систему екологічного контролю
і спостережень за станом і забрудненням природного
навколиш-нього середовища;
проводити дослідження з найважливіших наукових проблем
природокористування;
підвищувати рівень екологічної освіти і виховання людей,
масо-вої пропаганди природоохоронних знань.
Реалізація цих заходів створить необхідні умови для
ефективно-го використання і збільшення національного
багатства України. |
