Частина IV.
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІКРОЕКОНОМІКИ
Розділ 20. Підприємство в умовах ринкового господарювання
§ 1. Маркетинг і менеджмент. Функціонування підприємства як
товаро-виробника
§ 2. Форма індивідуального відтворення підприємства в
ринковій економіці. Роль маркетингу
§ 3. Сутність і функції менеджменту підприємства
Розділ 20
ПІДПРИЄМСТВО В УМОВАХ РИНКОВОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ. МАРКЕТИНГ І
МЕНЕДЖМЕНТ
§ 1. Функціонування підприємства як товаровиробника
Мікроекономіка охоплює діяльність підприємств та їхніх
об'єд-нань. Завдання економічної науки - вивчати
підприємство не як технічну одиницю, а як організаційну
первинну ланку економіки, і це вимагає досконалих знань цієї
економічної категорії, основних організаційно- та
соціально-економічних характеристик підприєм-ства.
Підприємство - це юридична особа і одночасно господарська та
фінансова одиниця.
Закон України "Про підприємства в Україні" дає таке
визначен-ня підприємства: "Підприємство - самостійний
господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної
особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і
комерційну діяльність з метою одержання відповідного
прибутку (доходу)".
З економічної точки зору, підприємство самостійно здійснює
індивідуальне відтворення, тобто організовує виробництво,
для чого наймає робочу силу, купує сировину і матеріали,
напівфабрикати в інших підприємств, платить за це готівкою
або бере у кредит, ко-ристуючись безготівковим оборотом,
свої товари продає чи тимча-сово складеє. Шляхом інкасування
готівки або занесення на бан-ківський рахунок своїх
претензій (заявок на права володіння) підприємство
перетворює продукцію у ліквідні засоби, якими спла-чує борги
чи тримає її як ліквідний резерв для покриття нових закупок.
Так здійснюється повторення процесу виробництва, і
кру-гооборот починається знову.
Одночасно поряд з організаційною формою господарювання, про
що йдеться у цьому розділі, підприємство є певним майновим
ком-плексом, що складається з основного та оборотного
капіталу (до-кладніше про це див. розд. 19).
Економічна сутність підприємства полягає в тому, що воно має
на меті одержання прибутку, його діяльність спрямована на
отри-мання прибутку після реалізації товару, об'єктивними
умовами його існування є безперервний, постійно повторюваний
процес вироб-ництва, тобто відтворення. Факторами
виробництва його є робоча сила і виробничі фонди.
Як економічне явище підприємство характеризується певною
сукупністю продуктивних сил і виробничих відносин. По-перше,
воно має певну кількість засобів виробництва і робітників,
що дає можливість виконувати закінчений цикл операцій і
здійснювати випуск продукції. Підприємство також
характеризується певною організацією виробничого процесу,
спрямованого на досягнення економічної ефективності.
По-друге, підприємство - це певна підсистема виробничих
від-носин. Засоби виробництва можуть бути в різних формах
влас-ності: різних видів приватної та державній. Відносини
власності на рівні підприємства реалізуються безпосередньо
через працю та управління. На рівні підприємства
реалізуються суспільна форма праці та різноманітні форми її
організації: спеціалізація, коопера-ція, зміна праці,
комбінування, усуспільнення тощо. Відносини роз-поділу
конкретизуються в розподілі за вартістю робочої сили, за
працею і за власністю. Подолання викривлень
командно-адміні-стративної системи і створення сприятливих
умов для ринкової діяльності підприємств-товаровиробників
можливі тільки за наяв-
ності різних видів підприємств з різними формами власності
на засоби виробництва.
За часів єдиного народногосподарського комплексу, коли все
було монополізовано в економіці державою, підприємства як
част-ки цього комплексу були економічно однотипними, тобто:
не були власниками майна, оскільки воно належало державі; не
спрацьову-вали виробничий, фінансовий, іноваційний
менеджмент, маркетинг, менеджмент персоналу, оскільки усі
параметри економічного бут-тя підприємства декларувались
згори державою через відповідні державні органи і плани (що
виробити, в які строки, в якій кіль-кості, кому і за якими
цінами продавати, за якими тарифами спла-чувати робітникам
зарплату тощо); панували єдина власність і єди-ний критерій
оцінки результатів діяльності підприємства - вико-нання
директивних планів.
Фактично підприємства були лише організаційною ланкою
єди-ного державовласницького комплексу, а не самостійною
економіч-ною одиницею. Тому за таких умов економічна теорія
командно-адміністративних часів, за окремими винятками, не
вивчала мікро-економічний рівень господарювання. Дійсно,
була єдина власність, єдина мета, єдиний основний
економічний закон, єдиний інтерес тощо. Все зводилось до
дослідження цього "єдиного", і частка його нічим за своєю
економічною суттю не відрізнялась від єдиного ком-плексу.
Докорінно інша економічна ситуація в ринковій економіці, де
за наявності різноманітних форм власності, видів
підприємств, форм організації господарювання власник чи
менеджер підприємства вирішує долю свого підприємства на
ринку у боротьбі з конкурен-тами, де все визначається
пануванням закону попиту та пропозиції.
У ринковій економіці підприємство не може легковажно
відно-ситись до свого майнового, фінансового стану, до
споживачів своєї продукції, постачальників сировини,
напівфабрикатів, ринкового попиту, цін. Інакше воно
опиниться у кризовому стані чи навіть збанкрутує.
Налагодити ефективне функціонування підприємства у ринко-вій
економіці, уникнути кризи та банкрутства можна лише при
наявності чіткої, досконалої форми організації
господарювання, яка передбачає:
всебічне знання свого конкретного ринку, споживача,
конкрет-них цін на свою продукцію чи послуги. Це досягається
маркетин-гом підприємства;
чітку взаємодію з постачальниками, ринками усіх факторів
ви-робництва, внутрішньофірмової організації виробничого
процесу тощо. Це досягається виробничим менеджментом
підприємства;
постійну увагу та контроль за бюджетом підприємства, який за
умов ринкової економіки відокремлений від державного
бюджету. Це досягається фінансовим менеджментом
підприємства;
повсякчасне забезпечення діяльності підприємства оптимальною
кількістю найманих робітників, що мають відповідні якості та
профе-сійну підготовку. Це досягається менеджментом з
персоналу під-приємства;
поточний і періодичний контроль за станом ліквідності (спро-можності
у будь-який час виконати свої зобов'язання перед будь-яким
контрагентом: споживачем, постачальником, банком, бюдже-том
держави, податковою установою тощо). Це досягається
менедж-ментом обліку та контролю підприємства.
Отже, можна підкреслити, що за умов ринкової економіки
під-приємство діє не як мікрочастка єдиного
народногосподарського комплексу країни, а як первинна ланка
економіки країни.
Економіка країни складається із взаємодії первинних ланок.
Чим досконаліше організована ця ланка, тим вищий ефект
функціону-вання економіки в цілому. Форма організації
господарювання на мікрорівні за такою теоретичною доктриною
є самостійним факто-ром економічного зростання, економіки
взагалі.
Маючи у своєму розпорядженні достатню за якістю та
кількіс-тю робочу силу, матеріально-технічну забезпеченість,
підприємст-во організацією господарювання може бути
приведене до процві-тання або доведене до банкрутства.
Матеріальна відповідальність підприємства в
командно-адміні-стративних умовах за незбереження
індивідуального відтворен-ня, за тримання зайвих робітників,
надлишкових запасів устатку-вання, оборотних засобів тощо,
тобто за неефективну організацію господарювання, не мала
ніякого сенсу, бо майно було чужим і збитки покривались
державою за рахунок інших підприємств. Були навіть планово
збиткові підприємства, які в плановому поряд-ку перекривали
свої збитки за рахунок прибутків інших підпри-ємств. В
ринкових умовах такі збиткові підприємства стають
бан-крутами.
Існування збиткових підприємств в умовах ринкового
господа-рювання - нонсенс.
Налагодити ефективну організацію господарювання - це
при-значення менеджменту, тому в ринковій економіці
підприємства потребують кваліфікованих
професіоналів-менеджерів, про що йти-меться у § 3 цього
розділу.
Сучасна наука про підприємства, тобто продукуюче
господарю-вання на мікрорівні, вивчає традиційні виробничі
фактори - пра-цю, землю, капітал - і як самостійний фактор -
організацію гос-подарювання, керівництво господарською
діяльністю.
Організація господарювання у різноманітних формах дає змогу:
застосовувати виробничі фактори у певній пропорції, що
відпові-дає вимогам індивідуального виробництва;
задовольняти попит;
досягати позитивних результатів господарської діяльності
під-приємства.
У ринкових умовах господарювання майно не продається
під-приємству і не закріплюється за ним для оперативного
управління під час господарювання. Тут майно є власністю
господарюючих суб'єктів (фізичних та юридичних осіб
різноманітних видів). Май-но - це реальний капітал. Крім
того, підприємства мають грошо-вий капітал.
Організовуючи господарську діяльність, суб'єкти
господарювання ставлять за мету створити нові капітали або
принаймні відновити існуючі. Як це вдається здійснити
підприємству, можна дізнатись з розд. 19.
Вклад грошового капіталу в підприємство з метою утримання у
справності засобів виробництва, їх нарощування або
поліпшення, збільшення капіталу економічною наукою
розуміється як інвестиції (від лат. і'луе5(о - одягаю). В
цілому інвестиція - це довгострокове вкладення капіталу
(коштів) в економіку.
Інвестиційні можливості підприємств обмежені, тому завдання
організації господарювання полягає у постійному аналізі та
розра-хунку доцільності інвестування капіталу. Це можливо,
якщо під-приємством керуватимуть досвідчені менеджери, що
мають відпо-відні фахові знання.
Підприємства нагромаджують свій капітал власними силами, і
це розглядається в економічній науці та практиці як
самофінансу-вання.
Розрізняють інвестиції-брутто та інвестиції-нетто.
Не всі можливі фактори виробництва підприємства одночасно
використовують у господарюванні. Частину з них зберігають на
складі - це складські інвестиції; частину вкладають у нові
спору-ди, нове устаткування - це споруджені інвестиції.
Разом вони роз-глядаються економічною наукою як
інвестиції-брутто. Якщо від інвестицій-брутто відняти знос
основного капіталу (амортизацію), отримаємо
інвестиції-нетто.
Підприємства отримують власний доход, прибутки шляхом
рин-кового (непримусового) обміну своїх товарів чи послуг за
певну плату від споживачів. Частину цього доходу, прибутку
суб'єкти спла-чують у вигляді податків державі у формі
узаконеного обов'язку.
Максимально задовольняючи потреби споживачів, господарник
відповідною організацією господарювання домагається економії
виробничих факторів, зменшення зайвих втрат, тобто здійснює
раціональне господарювання. Цього бракувало підприємствам
командно-адміністративної системи, які намагались отримати у
своє оперативне управління якомога більше сировини,
матеріалів устат-кування тощо про всяк випадок, бо все це
було чуже і раціонально його використовувати не було сенсу.
Така економічна реальність, на жаль, сформувала майже
повсюдне порушення керівниками та робітниками норм
соціальної моралі, що призводило до крадіжок, розкрадання
чужого (державного) майна. Крадіжка у самого себе - це
безглуздя, якого позбавлене підприємство ринкової економіки.
Проте безгосподарність, низький рівень організації
господарюван-ня - це вкрай негативні явища - можуть бути і в
ринковій еконо-міці, що є одним з факторів банкрутства
підприємств (хоча причин цього багато і на мікро- і
макроекономічному рівнях господарю-вання) .
Економічна наука, спираючись на практику діяльності
підпри-ємств, розробила системи показників щодо оцінки їх
господарю-вання на мікроекономічному рівні.
В командно-адміністративній системі підприємствам згори "спус-кали"
планові показники, рівень виконання яких одночасно
пе-ретворював їх у оціночні показники господарювання. Це
такі, як валова продукція, товарна продукція, прибутковість
тощо. За та-кою формою господарювання підприємства
командно-адміністра-тивної системи мали одну мету - отримати
якнайнижчі планові показники і якнайбільше їх перевиконати.
За це підприємство і його робітники отримували винагороду
(чим більше перевиконан-ня планових показників, тим більша
винагорода) і їх не хвилювали ні потреби споживачів, ні доля
їх продукції, ні якість продукції чи послуг тощо.
У ринковій економіці інша природа оцінки результатів
діяль-ності підприємств - купив чи не купив споживач
продукцію чи послугу. Це навіть можна назвати критерієм
результатів їх діяль-ності. Показниками ж можна вважати
прибуток чи втрати, продук-тивність, прибутковість тощо.
За умов ринкової економіки кожен господарюючий суб'єкт
об-числює показник ступеня раціональності, або
господарності, за такими формулами:
ф.23
Різниця між
можливим і фактичним визначає ступінь господар-ності.
Господарність реалізується у двох напрямах:
1) за допомогою ресурсів, що є, осягнути найбільший ефект;
2) визначеної мети домогтися мінімальними витратами.
Зумовлюється вона, як уже зазначалось, ринковими
відносина-ми - купівлею і продажем.
Господарність, на відміну від показників продуктивності,
при-бутковості тощо, не залежить у цифровому вираженні від
коливан-ня цін на ринку, господарність не оцінюється через
капітал.
Підприємство з високим ступенем господарності може
працю-вати неприбуткове, якщо не знаходить для своєї
продукції чи пос-луги відповідного збуту. Динаміка
господарського життя підприєм-ства багато в чому
зумовлюється зовнішнім середовищем господа-рювання,
макроекономічними процесами.
Господарська діяльність підприємств має певні особливості
за-лежно від розміру (велике, середнє, мале), форми
власності (дер-жавне чи приватне), оренди, акціонування
тощо. На це звернули увагу і науковці, і керівники усіх
рівнів господарювання, коли з переходом до ринкових відносин
державні підприємства почали роздержавлюватись, структурно
перебудовуватись, акціонуватись, орендувати майно у
власників тощо.
З'явилась певна кількість малих підприємств. В Україні
відповід-но до обсягів господарського обороту і кількості
працівників (неза-лежно від форм власності), до малих
підприємств у промисловості та будівництві належать
підприємства з кількістю працюючих до 200 чол.; в інших
галузях виробничої сфери - до 50; в галузі науки та
наукового обслуговування - до 100; у невиробничій сфері - до
25; у роздрібній торгівлі -до 15 чоловік.
Малі підприємства (як і кооперативи) належать до сфери
малого бізнесу, тобто за організацією господарювання - це
підприємницькі структури.
За даними на 1995 р., частка сектора малого бізнесу в
країнах з розвинутою ринковою економікою в загальній
кількості господа-рюючих суб'єктів становить 80-90
відсотків, в країнах централь-ної Європи і Балтії - 60-70; в
Україні - 25 відсотків. Частка зай-нятих у малому бізнесі до
загальної чисельності зайнятих відпо-відно 50-60; 30-40; 5
відсотків. Кількість малих підприємств на 1000чол. населення
відповідно 50-60; 30-50; 25 відсотків. Вклад малого бізнесу
у валовий національний продукт відповідно 50; 30;
10 відсотків.
Чисельність малих підприємств в Україні дорівнювала у 1990
р. - 1 тис. од., 1991 р. - 20; 1992 р. - 50; 1993 р. - 74;
1994 р. - 79;
1995 р. - близько 100 тис. одиниць.
Світова ринкова практика вже давно довела, що малі
підприєм-ства мають певні переваги перед іншими
організаційними формами, оскільки вони більш гнучкі й швидше
переорієнтовуються на конкретного споживача, не потребують
великого апарату менедже-рів, великих капіталів, швидко
створюють додаткові робочі місця, здійснюють швидку
окупність авансованого капіталу, сприяють послабленню
монополізму в економіці тощо.
Проте малі підприємства беззахисні перед потрясіннями
ринко-вої економіки, вони потребують всілякої підтримки
держави, гро-мадських об'єднань, союзів, асоціацій тощо.
Неабияку роль у ринковій економіці відіграють різноманітні
гос-подарські товариства, акціонерні підприємства і
об'єднання.
Відповідно до чинного законодавства в Україні діють такі
орга-нізаційні форми господарських товариств: акціонерні, з
обмеже-ною відповідальністю, з додатковою відповідальністю,
повні і ко-мандитні.
Господарськими товариствами є підприємства, організації,
ус-танови, створені на засадах угоди юридичними особами і
громадя-нами об'єднанням їхнього майна та підприємницької
діяльності з метою одержання прибутку.
Акціонерні товариства - це юридичні особи. Вони мають свій
капітал, вкладений у акції, статут, що регулює всі внутрішні
питан-ня організації господарювання товариства.
АКЦІЯ для господарюючих суб'єктів має значення в різних
ас-пектах. Це:
частка основного капіталу акціонерного товариства;
документ про членство в певному акціонерному товаристві;
цінний папір, що надає право брати участь в управлінні
акціо-нерним товариством чи лише отримувати певний доход -
диві-денд.
Усі інші господарські товариства дуже нагадують акціонерні
товариства. Їхні члени входять до товариств зі своїм
капіталом. То-вариства є юридичними особами, мають власне
майно, статут та ін. Проте ці товариства - з обмеженою
відповідальністю, з додатко-вою відповідальністю, повні,
командитні - не мають акцій, а його члени не є акціонерами,
а пайовиками. Пай - не цінний папір, ним торгувати на біржі
(як акцією) не можна.
Акціонера не можна усунути з акціонерного товариства, якщо
він цього не хоче і залишається власником акції. Пайовик же
може бути виключений з господарчого товариства, якщо він, на
думку інших пайовиків, діє на шкоду товариства.
Підприємства з метою поліпшення організаційних умов
госпо-дарювання можуть створювати будь-які об'єднання чи
входити до діючих.
В Україні відповідно до чинного законодавства підприємства
можуть об'єднуватись в:
асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної
координації господарської діяльності. Асоціація не має права
втру-чатись у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з
її учас-ників;
корпорації - договірні об'єднання, створені на основі
поєднан-ня виробничих, наукових та комерційних інтересів, з
делегуван-ням окремих повноважень централізованого
регулювання діяльності кожного з учасників;
консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і
бан-ківського капіталу для досягнення спільної мети;
концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості,
наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на
основі повної фінансової залежності від одного або групи
підприємців;
інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими
прин-ципами.
У багатьох країнах XX ст. існували і подекуди існують такі
фор-ми господарських об'єднань, як:
картель - об'єднання самостійних підприємств заради
встанов-лення єдиних цін, розподілу ринків збуту. Кожне
підприємство має угоду щодо своєї частки в загальному обсязі
виробництва тощо;
синдикат -- об'єднання підприємств, які зберігають свою
юри-дичну і виробничу самостійність, проте об'єднують свою
комерцій-ну діяльність, мають єдині маркетингові служби, що
займаються
збутом продукції;
трест - господарські об'єднання, в яких повністю встановлена
єдина система менеджменту виробництва, маркетингу, фінансів
тощо.
Господарські форми об'єднань підприємств спроможні
призве-сти до виникнення монополізму в економіці.
Запобіганню цьому служить антимонопольна політика держави.
§ 2. Форма індивідуального відтворення підприємства в
ринковій економіці. Роль маркетингу
Формою індивідуального відтворення підприємства є
відтворен-ня його основних виробничих фондів, тобто
основного капіталу у вигляді засобів праці - будівель,
машин, устаткування, АСУ тощо. Індивідуальне відтворення
підприємства в умовах ринкової еконо-міки забезпечується за
рахунок: збереження авансованих коштів (просте відтворення);
частки прибутку, отриманого внаслідок ви-робництва і
реалізації товару (розширене відтворення).
Досвід засвідчує, що індивідуальне відтворення підприємств
(як і суспільне відтворення) може бути позначене періодами
значного зростання чи уповільнення виробництва, застою чи
навіть депресії.
Ці коливання називаються кон'юнктурними. Коливання мають
певні циклічні повторення, тому їх в економічній науці
позначають ще як кон'юнктурні цикли.
Рух індивідуального відтворення підприємства від авансування
до авансування характеризується кругооборотом основних
вироб-ничих фондів, про що йшлося в розд. 16 і 19.
У ринкових відносинах підприємство незалежно від виду,
орга-нізаційної структури, форми власності та господарювання
тощо мусить авансувати кошти на власне відтворення.
Вкладаючи певні кошти у виробництво на основний капітал,
воно ставить за мету повернення їх через певний час (5-7
років тощо), як мінімум, і з приростом, як максимум.
Авансовані у основні виробничі фонди кошти як складова
части-на вартості товару, який виробляють, рухаються у
вигляді аморти-заційних відрахувань, зосереджуються в
амортизаційному фонді до повного повернення, знову
авансуються у новий цикл індивіду-ального виробництва,
забезпечуючи його збереження. Індивідуальне відтворення
розширюється за рахунок використання частини при-бутку. Рух
усіх виробничих фондів (основних - засобів праці та
оборотних - предметів її) супроводжується їхнім зношенням,
ви-користанням і заміщенням у вартісній та натуральній
формах. Водно-час оскільки до вартості виготовленого
продукту входить вартість не тільки використаних виробничих
фондів, а й найманої робочої сили підприємства, то
реалізація його продукції має не тільки по-вернути кошти,
авансовані на виробничі фонди, а й створити фонд заробітної
плати працівників.
Завершується виробнича діяльність підприємства
маркетинго-вою функцією, оскільки задоволення потреб
споживача - голов-ний і єдиний спосіб досягнення прибутку.
За довгу історію свого існування західна економічна наука
роз-робила багато концепцій ринкової діяльності
підприємства: удос-коналення виробництва (кінець XIX-
початок XX ст.); удоскона-лення товару та інтенсифікація
комерційних зусиль, які передують маркетингу, і власне
маркетинг (50-і роки XX ст.); соціально-еконо-мічного
маркетингу (70-і роки XX ст.).
Маркетинг підприємства формується завдяки взаємодії
ринко-вих елементів регулювання виробничого процесу. До його
складу входять: концепція, стратегія, план і програма
маркетингу, підпри-ємництво, вибір ринку і його сегментів,
структура, організація мар-кетингу, маркетинговий контроль.
Кількість цих елементів може збільшуватись чи зменшуватись
залежно від обсягу ринкової діяль-ності підприємства.
Концепція маркетингу - це орієнтована на споживача
підпри-ємницька доктрина, завдяки якій задовольняється
споживчий попит
у межах певного ринку. Вона є основою бізнесу підприємства,
а також планового керівництва виробничим процесом, дає змогу
узго-дити, збалансувати можливості виробництва з
можливостями реа-лізації товарів і задоволення попиту
споживачів. Ця концепція зу-мовлює вибір системи управління
підприємством та формування ор-ганізаційної структури
виробництва.
Стратегія маркетингу - це прогнозування довгострокової
рин-кової діяльності підприємства відповідно до змін попиту
спожива-чів на певні товари. Вона передбачає здійснення
маркетинговими підрозділами підприємства таких функцій, як
вивчення споживача та ринку збуту товарів, стратегічне
планування, планування марке-тингу, вироблення тактики
виконання планів, маркетинговий кон-троль.
Стратегічне планування передбачає збалансування цілей
підпри-ємства та потенційних можливостей досягнення їх. Воно
спираєть-ся на чітке формулювання програми підприємства,
визначення до-поміжних завдань, планів розвитку і стратегію
зростання.
Узагальнення досвіду маркетингової діяльності фірм у країнах
розвиненої ринкової економіки свідчить про те, що
стратегічне планування забезпечує досягнення кожним
підрозділом своєї мети, яка виходить із загальних завдань
компанії, стимулює координа-цію зусиль різних функціональних
напрямів.
План маркетингу - це тактика ринкової діяльності.
Підприєм-ства розробляють довгострокові (від 5 до 15 років),
середньостро-кові (від 2 до 5) і короткострокові (на один
рік) плани. У практиці вони комбінуються.
На відміну від директивного планування плани маркетингу
яв-ляють собою гнучку програму дій і розробляються
щонайменше в трьох варіантах: мінімальному, оптимальному,
максимальному.
План маркетингу підприємства-товаровиробника містить такі
розділи: контрольних показників щодо потреб підприємства;
по-точної ситуації на ринку, становища на ньому
підприємства, даних щодо конкурентів тощо; тактичних дій на
ринку, механізму освоєння нових сегментів ринку; бюджету
підприємства; порядку контролю за виконанням плану.
Невід'ємною рисою маркетингової діяльності підприємства в
ринковій економіці є підприємництво.
Підприємницька діяльність підприємств грунтується на таких
принципах: вільний вибір її видів; залучення на добровільних
заса-дах майна та коштів юридичних осіб і громадян, а також
матеріаль-но-технічних, фінансових, трудових, природних та
інших видів ре-сурсів, використання яких не заборонено або
не обмежено законо-давством; самостійні формування програми
діяльності та вибір по-стачальників і споживачів
вироблюваної продукції; встановлення цін відповідно до
законодавства; вільне наймання працівників; вільне
розпорядження прибутком, який залишається після внесення
пла-тежів, установлених законодавством; самостійне
здійснення під-приємцем - юридичною особою
зовнішньоекономічної діяльності;
використання будь-яким підприємцем належної йому частини
ва-лютної виручки на свій розсуд.
Підприємництво - це і наслідок, і умова самостійної
господарсь-кої діяльності товаровиробника, успішної
маркетингової діяльності. В умовах ринкової економіки воно
дає змогу підприємству забез-печити себе достатньою
кількістю ресурсів для вирішення завдань індивідуального
відтворення, економічного і соціального розвитку тощо.
§ 3. Сутність і функції менеджменту підприємства
Сучасний етап науково-технічного прогресу значно посилив
потребу в раціональному управлінні підприємством і
відповідно у висококваліфікованих спеціалістах в галузі
організації та управлін-ня. Для ринкової економіки
характерна управлінська модель, яка спирається на розвинені
ринкові відносини і ринкову інфраструк-туру. Вона дістала
назву менеджмент (від англ. management - ке-рування,
управління).
Менеджмент є, по-перше, теорією управління виробництвом, а,
по-друге, практикою управлінської діяльності. Як економічна
тео-рія менеджмент вивчає систему організаційних відносин
впливу на виробництво. Досліджуються такі аспекти
управління, як організа-ція діяльності підприємства,
використання робочої сили, стимули та умови праці,
інженерно-економічні рішення тощо. Практичний менеджмент -
функціональна реалізація вимог його в діяльності
підприємств-товаровиробників.
Діяльність підприємств-товаровиробників передбачає
вишукуван-ня величезної кількості можливостей з розв'язання
повсякденних і стратегічних завдань закупівлі сировини,
матеріалів, енергії, залу-чення робітників, вирішення
фінансових проблем, налагодження взаємозв'язків з іншими
підприємствами, фірмами, організаціями, регіонами,
виробництва товарів і пошуку споживачів, визначення ринку
підприємства та його сегментів тощо.
Це зумовлює появу менеджменту як особливої, відносно
відок-ремленої діяльності підприємства щодо організації
виробництва і збуту товарів.
Отже, менеджмент - це цілеспрямований організаційний вплив
на діяльність підприємства в умовах ринку для досягнення
цілей, поставлених перед підприємством, і одержання
прибутку.
Менеджмент підприємства можна класифікувати так:
система організаційних відносин;
особливий вид розподілу людської праці, що характеризує
ді-яльність щодо організації виробництва і збуту товарів;
відокремлена діяльність щодо впливу на
підприємства-товарови-робники і споживачів у певних ринкових
умовах.
Менеджмент зумовлює необхідність відповідних фахівців з
ор-ганізації виробничого і збутового процесів - менеджерів.
Звичайно, управляти, керувати, впливати потрібно на
будь-який процес, що відбувається в суспільстві, державі,
регіоні тощо. А ме-неджер - це не пересічний керівник, а
тільки той, хто цілеспрямо-вано впливає на виробництво,
організовує його, вивчає ринок за допомогою маркетингу,
добре знає кон'юнктуру та динаміку попи-ту, спрямовує
діяльність підприємства на задоволення потреб спо-живачів з
урахуванням вимог ринку.
Менеджери як творча сила організації виробництва на
підпри-ємстві відіграють особливу роль. Їхня діяльність
відбиває тенденцію економічної децентралізації управління
суспільним виробництвом в умовах високих темпів наукового
прогресу, широкого розвитку ма-лого бізнесу, венчурних
(пошукових) фірм тощо. Зростання акціо-нерних форм
підприємства посилює роль менеджерів у суспільному
виробництві. З розвитком менеджменту і зростанням ролі
менедже-рів в управлінні підприємствами змінюються не тільки
організацій-но-економічні, а й соціально-економічні
відносини. Власники капіта-лу все більше втрачають
безпосередній контроль над підприємством.
Менеджмент підприємств відрізняється від інших видів
управ-ління (уряд, політичні партії, церква, громадські
організації) тим, що він організаційними діями ринкової
спрямованості забезпечує реалізацію мети підприємницької
діяльності товаровиробників.
Фахівець з менеджменту спроможний організувати діяльність
підприємства будь-якої галузі, у будь-якому регіоні й місці,
якщо він володіє теоретичними основами менеджменту.
Менеджмент - це досить складна система впливу, всебічне
до-слідження якої потребує різноманітних підходів. Зокрема,
теорія і практика менеджменту передбачає визначення
суб'єктів і об'єктів управління.
Суб'єкти управління - це ті ланки менеджменту, які
здійсню-ють організаційний вплив на робітників, виробничий
процес, жит-тєвий цикл підприємства тощо.
Суб'єктами управління є менеджери різних рівнів управління
(директори підприємств, начальники цехів, відділів, майстри,
бри-гадири). До суб'єктів управління належать також апарат
управлін-ня підприємства (економісти, бухгалтери,
маркетологи), колегіальні органи управління (колегії,
правління фірм, різні ради, президії).
Певною мірою суспільство регламентує правові засади
форму-вання і діяльності суб'єктів управління на
підприємстві. Зокрема, законодавство України відповідними
законами про підприємства, господарські товариства визначає
загальні принципи управління підприємством, самоврядування
трудовим колективом, систему та посадових осіб управління в
різноманітних товариствах: акціонер-них, повних, з обмеженою
відповідальністю, з додатковою відпові-дальністю,
командитних.
Оскільки всі підприємства діють згідно з статутом, суб'єкти
уп-равління відповідно до чинного законодавства визначаються
в ста-тутних і засновницьких документах підприємств.
Об'єкти управління - це ланки організаційного впливу
менедж-менту, що безпосередньо виробляють продукцію,
виконують робо-ти і надають послуги. Вони становлять
трудовий колектив підпри-ємства і його підрозділів.
Світова практика засвідчує, що менеджмент підприємства
ви-значається кількома рівнями управління об'єктами:
вищий рівень - top management, невелике коло менеджерів
ке-рівної ланки (президенти і віце-президенти фірм,
директори, їхні заступники та ін.), що забезпечують
стратегію фірми;
середній рівень - middle management, керівники підрозділів,
філіалів, відділів, цехів, що забезпечують менеджмент
виконання планів, програм стратегії фірми;
нижній рівень - lower management, менеджери, які
забезпечу-ють безпосередньо організацію виробничого процесу,
управління виробниками (трудовим колективом).
Взаємодія суб'єктів і об'єктів управління утворює ринковий
прос-тір функціонування менеджменту підприємства, створення
умов для зміцнення його позицій на ринку, досягнення мети
тощо.
Практичний менеджмент передбачає необхідність реалізації на
рівні підприємства таких основних функцій управління:
стратегіч-ного фірмового планування (бізнес-план) та його
реалізації; фор-мування організаційної структури управління;
комплектування штатів; управління працівниками через
мотивацію праці та її конт-роль (передбаченість результатів,
превентивний (попередній) конт-роль тощо); управління
маркетингом; координації та кооперування виробництва тощо.
Менеджмент як управлінська діяльність має справу з складними
соціально-економічними системами і процесами, що зумовлює
не-обхідність прийняття управлінських рішень відповідно до
умов і обставин розвитку життєвого циклу підприємства.
Рішення в менеджменті означає вибір з багатьох (як мінімум,
з двох) альтернатив стратегії й тактики діяльності
підприємства (ви-робництва) .
Рішення обумовлює ефективний, оптимальний режим
функціо-нування підприємства і залежить від особистості
менеджерів, їхньої теоретичної підготовки, практичного
досвіду, таланту, культури тощо.
Менеджмент підприємства передбачає прийняття рішень з
най-різноманітніших питань діяльності підприємств:
фінансових, мар-кетингових, постачальницьких, інноваційних,
збутових, виробни-чих, кадрових, регіональних тощо.
Менеджмент значною мірою зумовлює політику підприємства,
його філософію, культуру, втику, інноваційну спрямованість.
Ці проблеми досліджують відповідні розділи єдиної науки
управління (менеджменту). |
