Частина VIII.
ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ І ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА
Розділ 38. Податково-бюджетна політика держави
§1. Сутність і функції податків. Оптимальне оподаткування
§ 2. Класифікація податків
§ 3. Податкова політика держави
§ 4. Особливості податкової політики в Україні
§ 5. Бюджетна політика держави
Розділ 38
ПОДАТКОВО-БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ
§ 1. Сутність і функції податків. Оптимальне оподаткування
Провідна роль у забезпеченні виконання державою функцій щодо
регулювання економічних процесів належить податкам. Саме
по-датково-бюджетна і кредитно-грошова політика є
ефективними ме-тодами державного регулювання ринкової
економіки, що застосо-вуються в більшості західних країн
протягом багатьох десятиріч.
Податки - це обов'язкові платежі фізичних та юридичних осіб
до центрального і місцевого бюджетів, здійснювані у порядку
і на умовах, що визначаються законодавчими актами тієї чи
іншої країни.
Найповніше сутність податків характеризують виконувані ними
функції - фіскальна і регулююча.
В усіх державах на різних етапах їхнього історичного
розвитку податки виконували передусім фіскальну функцію,
тобто забезпе-чували централізацію певної частини ВНП в
державному бюджеті з метою фінансування державних витрат.
Протягом останніх двох десятиліть значного розвитку набула
регулююча функція податків. Сутність її полягає у впливі
податків на різні аспекти діяльності платників їх. Ця
функція заснована на тому, що, вилучаючи за допомогою
податків певну частку доходів економічних суб'єктів, можна
стимулювати або стримувати їх діяль-ність у відповідних
напрямах, а отже, регулювати соціально-еконо-мічні процеси в
країні. Використання регулюючої функції податків
здійснюється через податкову політику.
Податки з'явилися у глибокій давнині разом з появою владних
структур. У східних слов'ян першою формою податків були
добро-вільні підношення своїх племен і данина з чужих.
З розвитком держави розвивалися і податки, адже вони є
платою суспільства за виконання державою її функцій. Вже
Монтеск'є, А. Сміт, Д. Рікардо розглядали податки як плату
за ті вигоди, які платник подат-ків отримує від держави,
наприклад за охорону особи та майна.
У стародавніх суспільствах існували такі види податків:
майно-вий, податок на іноземців, податок з рабів, експортні
та імпортні мита, ринкові збори (Стародавня Греція); податки
на продаж, купів-лю, договори та комерційні угоди, на
худобу, будівлі, греблі, мости, подушний податок на
чоловіків, натуральний податок на землю, що належала державі
(Стародавній Єгипет), тощо. В епоху мерканти-лізму податки
починають використовуватись як засіб регулюван-ня певних
соціально-економічних процесів. Так, уряд Кольбера у Франції
(XVII ст.) застосовував посилене оподаткування споживачів
предметів розкошу і водночас податкові привілеї для деяких
га-лузей промисловості. Податки використовувались і в
політиці за-охочення народжуваності. Так, від сплати їх
звільнялися багатодітні сім'ї та особи, що брали шлюб у
молодому віці.
У завершеному вигляді податки існують на досить високому
рівні розвитку суспільства під впливом розвитку правових,
демократич-них засад державного устрою, становлення
цивілізованих відносин між державою та економічними
суб'єктами, що передбачають під-порядкування останніх
встановленим законам та нормам грома-дянської поведінки, з
одного боку, та відповідальність держави пе-ред економічними
суб'єктами - з іншого.
Становлення системи оподаткування неминуче пов'язане з
пи-танням про її вдосконалення, оптимізацію. Основні
принципи оп-тимального оподаткування розроблені ще А. Смітом
в його праці "Дослідження про природу та причини багатства
народів". Це пи-тання в умовах розвиненої ринкової економіки
вивчали такі відомі сучасні економісти, як Р. Мардсен, Р.
Стічліц, А. Лаффер та ін. Мож-на сформулювати такі принципи
оптимального оподаткування.
1. Оподаткування не повинно бути надмірним. Якими б
велики-ми не були потреби у фінансових засобах, необхідних
для забезпе-чення витрат держави, податки не повинні
підривати зацікавле-ність платників у господарській
діяльності. Надмірні податки, по-перше, зумовлюють звуження
податкової бази внаслідок зменшен-ня обсягів виробництва і
доходів, отже, призводять до зменшення надходжень до
державного бюджету; по-друге, породжують такі явища, як
приховування доходів від оподаткування.
2. Один доход не повинен оподатковуватися більше одного
разу, тобто треба запобігати подвійному і багаторазовому
оподаткуван-ню. Прикладами такого запобігання може бути
перехід розви-нених країн від податку з обороту до податку
на додану вартість;
впровадження диференційованого оподаткування розподіленої і
не-розподіленої частин прибутку корпорацій.
3. Система і процедура сплати податків мають бути простими,
зрозумілими і зручними для платників і економічними для
установ, що збирають податки. Це означає, що оподаткування
повинно здій-снюватись з мінімальними адміністративними
витратами.
Адміністративні витрати оподаткування поділяють на прямі (на
утри-мання податкової служби; вони є тим більшими, чим
більше число суб'єктів оподаткування) та непрямі (на ведення
записів доходів, за-повнення податкових декларацій,
консультації податкових адвокатів тощо; крім кількості
суб'єктів оподаткування вони залежать також від складності
податкової системи та розміру податкових ставок, які
заохо-чують до пошуку офіційних шляхів індивідуалоного
зниження їх, що зумовлює зростання витрат, наприклад, на
консультації з адвокатами).
4. Податкова система має бути гнучкою, легко адаптованою до
зміни економічних і суспільно-політичних умов.
5. Податкова система повинна відповідати критерію фіскальної
достатності, тобто залучати до державного бюджету доходи,
до-статні для задоволення розумних потреб держави.
6. Податкова система не повинна залишати сумніву у платника
щодо неминучості сплати податку. Система штрафів і санкцій,
гро-мадська думка мають бути такими, щоб несплата або
несвоєчасна сплата податків були менш вигідними, ніж
своєчасне виконання обов'язків перед податковими органами.
7. Податкова система має відповідати критеріям
справедливості. Однак справедливість в оподаткуванні
тлумачиться по-різному. Одні вважають справедливим, коли всі
платники, незалежно від рівня їхніх доходів, сплачують
податки за однією ставкою (пропорційне оподаткування). Інші
вбачають справедливість в тому, щоб більші податки
сплачували споживачі більшої кількості безплатних або
піль-гових благ, створюваних за рахунок податків. Крайня
точка зору щодо цього належить англійському економісту А.
Селдону, який стверджує, що податки взагалі мають сплачувати
ті особи, які одер-жують від держави суспільні товари і
послуги. Трансферти насе-ленню з державного бюджету мають
бути формою повернення по-датків. Податки, які сплачують
підприємці, призводять до зростан-ня витрат виробництва,
інфляції, зниження продуктивності праці. Тому, на думку
Селдона, треба звільнити підприємців від держав-ного
податкового тягаря.
Найбільш виваженою здається точка зору, згідно з якою
спра-ведливість в оподаткуванні досягається тоді, коли
платники, що от-римують більші доходи, сплачують і більші
податки (прогресивне оподаткування), а платники, однакові в
усіх аспектах, що стосу-ються оподаткування, оподатковуються
за одними правилами.
Важливе місце в теорії оптимального оподаткування належить
дослідженню впливу загального рівня податків на економічний
роз-виток. Американський економіст А. Лаффер обгрунтував
пряму залежність між прогресивністю оподаткування,
національним ви-робництвом і доходами бюджету та відобразив
цю залежність у так званій кривій Лаффера (рис. 47).
Згідно з теорією Лаффера підвищення податків до певного
рів-ня сприяє зростанню доходів бюджету, оскільки воно не
підриває стимулів до економічної діяльності та інвестиційної
активності. За цією межею розпочинається так звана
заборонена зона шкали опо-даткування. Податкові ставки, що
належать до цієї зони, не стиму-люють підприємців до
збільшення нагромаджень, інвестицій і об-сягів виробництва.
Отже, звужується податкова база і зменшують-ся податкові
надходження до державного бюджету.
рис.47
У Вплив
зниження податків на економічні процеси Лаффер вба-чав: а) у
зростанні податкової бази внаслідок збільшення кількості
праці і капіталу, що пропонуються на ринок і розширюють
обсяг виробництва; б) у переведенні праці та капіталу, що
вже викорис-товуються ринком, з низькооподатковуваних у
порівняно високо-оподатковувані сфери, що поліпшить розподіл
капіталу за сферами економіки і сприятиме підвищенню її
ефективності; в) у зменшенні випадків ухилення від податків.
Важливо встановити межу податкового рівня, перевищення якої
мало б негативні наслідки для економіки та державного
бюджету. Економісти вважають, що точно визначити її досить
важко, але можна виділити явища, які свідчать про досягнення
критичної точ-ки оподаткування:
1) падіння або непропорційно повільне зростання надходжень
до державного бюджету при підвищенні податкових ставок;
2) зниження темпів економічного зростання і особливо
погір-шення становища з інвестиціями, реальними доходами
населення;
3) зростання тіньового сектора економіки, масове ухилення
від податків.
§ 2. Класифікація податків
Податки можна класифікувати так:
за формою оподаткування - прямі та непрямі;
за об'єктом оподаткування - на доходи на споживання (спла-чуються
не при отриманні доходів, а при їх використанні) і на майно;
залежно від рівня державних структур, які встановлюють
подат-ки, - загальнодержавні та місцеві;
за способом стягнення - розкладні (вони встановлюються
спо-чатку в загальній сумі відповідно до потреб держави в
доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за
територіальними одиницями, а на низовому рівні - між
платниками) та окладні (передбачають встановлення спочатку
ставок, а потім розміру по-датку для кожного платника;
загальна величина податку формуєть-ся як сума платежів
окремих платників).
Найбільшого значення набула класифікація податків на прямі
та непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо
платників. Це податки на їхні доходи та майно. Непрямі
податки - це податки на споживання, тобто на товари та
послуги. Непрямі податки є частиною ціни реалізованих
товарів. З підвищенням їх зростають ціни.
Прямі податки містять: особистий прибутковий податок,
податок на прибуток корпорацій, на соціальне страхування і
на фонд заро-бітної плати (соціальні податки), майнові
податки, в тому числі по-датки на власність, тощо.
Особистий прибутковий податок (податок на особисті доходи).
Вперше з'явився у Великобританії в 1793 р. як тимчасовий
захід, а з 1842 р. остаточно увійшов в англійську податкову
практику. Плат-никами цього податку є як наймані робітники,
так і підприємці (у більшості податкових систем товариства
не розглядаються як окре-мий об'єкт оподаткування, тому
податки на доходи сплачують парт-нери, а не самі
товариства). В країнах з розвиненою ринковою економікою
70-75 відсотків надходжень за цим податком до бюд-жету
сплачують наймані робітники. Частка заробітної плати, яка у
вигляді особистого прибуткового податку надходила до
державно-го бюджету, на початку 90-х років XX ст. становила
до 2 відсотків у Японії і більше 35 відсотків у Швеції та
Данії.
У структурі податкових надходжень більшості країн
особисто-му прибутковому податку належить провідне місце.
Його частка у 1990р. по країнах Організації економічного і
соціального розвит-ку- 28 держав (ОЕСР) коливалася від 11,4
відсотків у Франції до 51 у Данії, Це зумовлено переважанням
індивідуальних доходів у створюваному валовому доході.
У два останні десятиліття у сфері особистого прибуткового
опо-даткування в розвинених країнах відбуваються такі зміни.
1. Зменшується кількість ставок, за якими оподатковуються
осо-бисті доходи. Так, у США замість 14 категорій доходів,
що підляга-ли оподаткуванню за ставками від 11 до 50
відсотків у 1988 р. було введено дві федеральні ставки - 15
і 28 відсотків. У Японії в 1986 р. прибутковий податок
стягувався за 15 ставками, а впродовж трьох етапів
податкової реформи кількість їх скоротилася до 6.
2. Знижуються ставки особистого прибуткового податку. Так, в
Японії максимальна ставка скоротилася з 70 відсотків у 1986
р. до 50. У 1993 р. максимальні ставки особистого
прибуткового податку в розвинених країнах становили:
ф.58
Ці зміни
свідчать про зниження рівня прогресивності особисто-го
прибуткового оподаткування.
3. Розширюється база оподаткування як за рахунок
оподатку-вання доходів, які раніше йому не підлягали (певні
види соціальної допомоги), так і шляхом усунення деяких
податкових пільг.
Податок на прибуток корпорацій стягується в тому випадку,
якщо корпорація визнається юридичною особою. Оподаткуванню
підлягає чистий прибуток, тобто валовий прибуток, зменшений
на суму встановлених відрахувань і податкових пільг. Його
було вве-дено на початку XX ст. у ряді країн, а значного
поширення він набув після другої світової війни.
Частка податку на прибуток корпорацій у податкових
надход-женнях до бюджету в більшості країн є невеликою, в
середньому 10 відсотків.
Податкові реформи 80-90-х років внесли такі зміни в систему
податків на прибуток корпорацій.
1. Знижено податкові ставки. Так, у США максимальну ставку
податку зменшено з 46 до 34 відсотків (а з урахуванням
ставки місцевого податку - з 51 до 39 відсотків), мінімальну
- з 20 до 15 відсотків.
2. У ряді країн запроваджено заходи щодо усунення подвійного
оподаткування розподіленого прибутку.
3. Скорочено пільги щодо цього податку (інвестиційний
кредит, регіональні пільги).
На практиці в більшості компаній на сплату податків йде
частка прибутку менша, ніж ставка оподаткування. По-перше,
компанії можуть легальне зменшити обсяг оподатковуваної суми
за рахунок збільшення відрахувань у неоподатковувані фонди (амортизацій-
ний, пенсійний тощо). По-друге, застосовуються різні
податкові пільги. По-третє, компанії з невеликим оборотом
обкладаються в багатьох країнах більш низьким податком
(наприклад, у Вели-кобританії ставка податку для компаній з
прибутком меншим 750 000 фунтів стерлінгів становить не 35,
а 25-35 відсотків). По-четверте, в деяких країнах податок на
прибуток корпорацій може сплачуватись не лише окремою
фірмою, а й її материнською ком-панією (якщо фірма входить
до групи компаній), що дає можли-вість знизити податкову
базу компаній групи. По-п'яте, майже в усіх країнах є
система покриття втрат компанії за рахунок її при-бутків
кількох попередніх років або за рахунок її майбутніх
при-бутків. В результаті відслідковується тенденція до
зменшення час-тини податків в прибутку компаній. Так, в
країнах ОЕСР ця частка зменшилась з понад 2/5 до менше ніж
1/3.
В Україні до 1995 р. підприємства сплачували податок не на
при-буток, а на валовий доход. У 1993 р. було зроблено
спробу перейти до оподаткування прибутку, але вона виявилась
невдалою. Засто-сування податку на валовий доход призводило
до подвійного опо-даткування заробітної плати: спочатку як
частки у валовому доході підприємства, потім як особистого
доходу працівників певного під-приємства. Крім того,
заробітна плата частково входить до складу податкової бази
податку на добавлену вартість.
У 1995 р. в Україні було здійснено перехід до оподаткування
прибутку підприємств.
Соціальні внески (соціальні податки) справляються з метою
формування фондів соціального страхування - пенсійного, з
без-робіття тощо. Платниками цих податків є як працівники,
так і під-приємці. Головну частку внесків на соціальне
страхування в біль-шості країн сплачують підприємці (в
країнах ОЕСР - понад 60 відсотків). У таких країнах, як
Швеція, Фінляндія, тягар податків на соціальне страхування
майже повністю лягає на підприємців.
У заробітній платі робітника обробної промисловості, що має
сім'ю з двома дітьми, частка податків на соціальне
страхування на початок 90-х років в середньому по країнах
ОЕСР становила близь-ко 10 відсотків.
Роль соціальних податків у формуванні доходів державного
бюд-жету зростає. Середній показник по країнах ОЕСР
збільшився з 20, 6 відсотка у 1965 р. до 24,5 у 1990 р.
Найвища частка податків на соціальне страхування в загальній
сумі податкових надходжень у Франції, Німеччині, Австрії.
В Україні діє система обов'язкового соціального страхування
та пенсійного забезпечення, що передбачає здійснення
відрахувань до відповідних фондів в обсязі 37 відсотків від
фонду заробітної плати. Є також інші нарахування на фонд
заробітної плати: до Фонду для здійснення заходів щодо
ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та
соціального захисту населення (12 відсотків), до фонду
сприяння зайнятості населення (2 відсотки).
Майнові податки - це податки на майно (землю, житлові
бу-динки, гаражі, обладнання, машини, цінні папери тощо),
спадщину і дарування.
Податкам на спадщину і дарування прихильники сильної
соці-альної політики надають особливого значення. Вони
вважають спра-ведливим перерозподіл багатства, яке людина
отримала не завдяки своїй праці та здібностям, а за рахунок
спадщини. Ставки цього податку можуть бути прогресивними (в
США вони диференційо-вані від 18 до 50 відсотків) і
пропорційними (40 відсотків у Вели-кобританії).
Фіскальне значення майнових податків у більшості країн
не-значне. Так, у США частка податку на спадщину і дарування
в загальній сумі податкових надходжень становить 1 відсоток.
Основними видами непрямих податків є: акцизи (специфічні та
універсальні), фіскальні монополії, мита.
Специфічні акцизи включаються в ціни окремих товарів. Як
правило, це товари, рівень споживання яких є малоеластичним
щодо рівня цін, а також специфічні товари. Найзначнішими
специфічни-ми акцизами є акцизи на спиртне, бензин, тютюнові
вироби.
Відповідно до чинного законодавства в Україні акцизний збір
- це непрямий податок на високорентабельні та монопольні
товари. Ставки цього податку є більш низькими на товари
вітчизняного виробництва і більш високими на імпортні
товари. Така диферен-ціація ставок зумовлена політикою
держави на підтримку вітчиз-няних виробників. Основними
підакцизними товарами є алкогольні, тютюнові вироби,
відеотехніка, автомобілі, ювелірні вироби, нату-ральна
шкіра, хутра тощо.
Універсальні акцизи містяться в цінах на всі товари. Роль їх
у формуванні доходної частини бюджету на відміну від
специфічних акцизів зростає. Так, якщо частка специфічних
акцизів у сукупних податкових надходженнях країн ОЕСР
скоротилася з 20,2 відсотка у 1965 р. до 12,4 у 1990 р., то
відповідний показник для універсаль-них акцизів зріс з 13,5
до 15,5 відсотка.
Найпоширенішою формою специфічного акцизу в усьому світі є
податок на додану вартість (ПДВ). Він застосовується в усіх
краї-нах ОЕСР, крім Австралії, США, Швеції. Цей податок
сплачують фірми-продавці товарів і послуг в обсязі від 5 до
38 відсотків вар-тості їхніх товарів. Як правило,
застосовується основна (стандарт-на) ставка цього податку
(Німеччина - 14, Франція - 18,6, середньоєвропейський рівень
- 14-20 відсотків), а також підви-щена (Німеччина - 21,
Франція - 28, Італія - 19 і 38) і занижена
(Німеччина - 7, Франція - 5,5 і 7, Італія - 4). Є й нульова
ставка, яку застосовують до експорту товарів та послуг, а з
окремих това-рів та послуг ПДВ не утримують. Нульова ставка
передбачає повер-нення всієї суми податку, який включено до
ціни купленого товару, тому вона є більшою пільгою, ніж
звільнення від податку взагалі.
В Україні ПДВ стягується за ставкою 20 відсотків.
У деяких країнах збереглися фіскальні монополії, що являють
собою податки на товари широкого вжитку, які є об'єктом
державно-го виробництва і торгівлі. Монополізуючи
виробництво та реалізацію цих товарів, держава продає їх за
високими цінами, що містять податок.
Мито - податки на імпортні, експортні та транзитні товари.
За-лежно від мети застосування розрізняють мито фіскальне (збіль-шення
доходів бюджету), протекційне (захист внутрішнього ринку),
антидемпінгове (різновид протекційного), преференційне
(пільгове).
Значення мита як джерела бюджетних надходжень у розвине-них
країнах постійно знижується внаслідок розвитку інтеграційних
процесів. Так, у США на початку 90-х років частка мита в
податко-вих надходженнях до федерального бюджету становила
1,6 відсотка.
В Україні мито певний час використовувалось для запобігання
вивезенню товарів. Зокрема, в 1993 р. було запроваджено
митне оподаткування експорту. Поступово все більшого
значення набуло імпортне мито.
Слід зауважити, що в більшості розвинених країн переважають
прямі податки (Німеччина, Канада, США, Японія), в деяких -
не-прямі (Франція, Італія).
Переваги непрямих податків пов'язані з тим, що вони є
надій-ним засобом мобілізації коштів до державного бюджету,
тоді як прямі податки надходять далеко не в повному обсязі
внаслідок при-ховування доходів від оподаткування.
Недоліки непрямих податків обумовлені тим, що вони
підви-щують ціни товарів і важким тягарем лягають на
малозабезпечені верстви населення.
§ 3. Податкова політика держави
Податкова політика - політика держави у сфері оподаткуван-ня,
що передбачає маніпулювання податками для досягнення пев-них
цілей - збільшення обсягу виробництва та зайнятості або
зни-ження рівня інфляції. Податкова політика передбачає:
встановлення і зміну податкової системи (визначення видів
по-датків, а також ролі кожного з них у формуванні доходів
держав-ного бюджету);
визначення податкових ставок, їх диференціацію;
надання податкових пільг;
визначення механізму обчислення і зарахування податків до
бюджету.
За допомогою певної податкової політики можна регулювати
такі соціально-економічні процеси, як обсяг виробництва,
зайнятість, інвестиції, розвиток науки і техніки, структурні
зміни, ціни, зов-нішньоекономічні зв'язки, рівень життя
населення, рівень спожи-вання певних товарів тощо.
Впливати на економічні процеси можна, визначаючи структуру
податкової системи країни. Наприклад, податок з обороту,
який широко застосовувався до впровадження податку на додану
вар-тість, зумовлював посилення концентрації виробництва,
порушен-ня принципів конкуренції, що й обумовило його заміну
на ПДВ, адже обсяг податку з обороту залежав від кількості
фаз, які прохо-див товар у процесі свого руху, - чим більше
фаз, тим вищий податок. Якщо ж підприємець зміг об'єднати
різні фази в межах однієї фірми, його податок з обороту
суттєво зменшувався, оскіль-ки він не вилучався з обороту
між підприємствами однієї фірми.
Іншим прикладом впливу структури податкової системи на
еко-номічні процеси може бути перехід від оподаткування
валового до-ходу до оподаткування прибутку підприємства.
Такий перехід, з одного боку, може зменшити податкову базу,
отже, податковий прес на підприємства і стимулювати їх до
розвитку виробництва. З іншо-го боку, в умовах переважання
колективної форми власності та ска-сування державного
нормування заробітної плати стимулює підпри-ємства до
збільшення фонду заробітної платні за рахунок прибутку і,
отже, призводить до зменшення надходжень до державного
бюд-жету від податку на прибуток і зменшення коштів для
фінансуван-ня капіталовкладень.
Впливати на ділову активність, інвестиції, зайнятість можна
за допомогою податкових ставок, їхньої диференціації.
Механізм цього впливу відповідно до теорії Дж. Кейнса такий:
підвищення подат-кових ставок зумовлює зменшення доходів, що
залишаються після сплати податків, а це, в свою чергу,
викликає зменшення витрат споживачів, а отже, і сукупних
витрат (сукупного попиту). Під впли-вом зменшення сукупного
попиту скорочуються обсяги виробництва та зайнятість
населення.
Прихильники теорії "економіки пропозиції" вважають, що
по-датки мають навіть більш сильні негативні наслідки.
Підвищення їх скорочує суму доходів після сплати податків,
які отримують і робіт-ники, і підприємці. Внаслідок цього
праця, нововведення, інвес-тиції стають менш привабливими з
погляду фінансової політики. Аргументуючи свою позицію,
прихильники теорії "економіки про-позиції" стверджують, що
тривалість та інтенсивність праці окре-
мих робітників залежать від того, які додаткові доходи після
сплати податків вони зможуть отримати від додаткової праці.
Для того щоб стимулювати працю - збільшити кількість годин,
відпрацьованих за день, підвищити інтенсивність праці,
стимулювати безробітних до активних пошуків роботи і тим
самим протидіяти тривалим пе-ріодам безробіття тощо, - слід
зменшити граничні ставки податку на доходи.
Високі граничні ставки податків не стимулюють також до
за-ощадження та інвестування. Якщо, наприклад,
домогосподарства заощаджують 1000 дол., то при 10 відсотках
річних вони отриму-ють доход 100 дол. на рік. Якщо гранична
ставка податку з цього доходу становить 30 відсотків, то
після його сплати домогосподар-ства отримають 70 дол. доходу
і відсоткова ставка дорівнюватиме лише 7 відсотків.
Зменшення винагороди за заощадження не за-охочує до
збільшення їх. Тому прихильники теорії "економіки
про-позиції" доводять необхідність зниження граничних ставок
подат-ків на заощадження. Вони пропонують також ввести більш
низькі ставки податків на доходи від інвестицій, щоб
стимулювати підприєм-ців до інвестування заощаджених коштів
в економіку. Активізація ж інвестиційного процесу сприятиме
зміцненню матеріально-тех-нічної бази виробництва і цим
самим підвищенню продуктивності праці та економічному
зростанню. |
