Частина VIII.
ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ І ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА
Розділ 41. Особливості сучасної економічної політики в
Україні
Розділ 41
ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ
В умовах становлення і розвитку України як незалежної
держа-ви першочерговою є потреба вироблення власної
загальнодер-жавної економічної політики. Це зумовлено
насамперед тим, що до утворення суверенної держави Україна
не провадила власної економічної політики, оскільки була
складовою іншої великої дер-жави - СРСР, а її економіка
входила до складу так званого єди-ного народногосподарського
комплексу СРСР. Політика розвитку економіки України
визначалась із загальносоюзного економічного центру. Звідти
надходили прямі вказівки, директиви, плани та лімі-ти щодо
основних напрямів та пропорцій розвитку народного
господарства України, які мали на меті насамперед
задоволення і реалізацію не національних, а загальносоюзних
потреб та інте-ресів.
В Україні здійснюється інтенсивна робота державних і
виконав-чих органів та наукових закладів щодо визначення
сутності, засад і основних напрямів самостійної
соціально-економічної політики, спрямованої на пізнання,
визначення і реалізацію корінних націо-нально-державних
економічних потреб та інтересів. Концентрова-не вираження ця
робота знаходить у відповідних законодавчих актах.
Першочергового значення набуває завдання чіткого з'ясування
основних цілей і пріоритетів економічної політики держави на
відповідних етапах її розвитку. Центральною ланкою
економічної полі-тики держави на сучасному етапі має бути
прискорення ринкової трансформації економіки країни через
здійснення радикальних еко-номічних реформ. Це шлях виходу з
кризи і поступового забезпе-чення реалізації корінних і
стратегічних національних соціально-економічних потреб та
інтересів. Саме вони визначають довгостро-кові пріоритети
економічної політики та особливості їх досягнення в поточний
момент.
Ринкові реформи потрібні нації не заради власне ринкових
ре-форм, а заради її інтересів, які можуть бути краще
реалізовані саме в ринковій економіці.
Звернення до корінних національних економічних потреб і
інте-ресів закладає об'єктивний фундамент для розробки
пріоритетів економічної політики. Проте реформи і політику
здійснюють люди. В кінцевому підсумку від їх ставлення до
проголошених цілей і заходів залежить реальність економічної
політики.
У зв'язку з цим необхідними умовами здійснення курсу
ради-кальних ринкових реформ в Україні слід вважати:
вироблення виваженої стратегії здійснення соціальне
орієнто-ваної ринкової трансформації економіки України,
виходячи із за-сад (як того вимагає ст. 1 Конституції
України) суверенності та незалежності, демократичності,
соціальної спрямованості і верхо-венства права;
чітке уявлення про етапи проведення радикальних ринкових
реформ, розробку його механізму;
орієнтацію на ринкову трансформацію керівництва країни,
законодавчих і управлінських структур, які розглядають таку
транс-формацію як таку, що відповідає національним
інтересам;
досягнення хоча б початкових реальних успіхів на окремих
ді-лянках реформ, насамперед тих, що зачіпають життєві
інтереси широких верств населення;
реальне залучення до проведення ринкових реформ широких
верств населення не як об'єктів, а як суб'єктів цих реформ і
фор-мування на цих засадах широкої соціальної бази
розуміння, під-тримки та захисту національних економічних
інтересів, що є шля-хом до встановлення пріоритету особистих
інтересів;
створення широкого середнього класу як найактивнішої бази
незворотності курсу соціальне орієнтованих ринкових реформ.
Обов'язковою умовою здійснення реальних і соціальне
ефек-тивних ринкових реформ є насамперед досягнення
економічної стабілізації в країні. Це означає, по-перше,
стабілізацію законо-давства і урядової нормативної бази у
сфері економічних відносин на конституційних засадах;
по-друге, стабілізацію міждержавних економічних зв'язків та
прямих економічних зв'язків вітчизняних
підприємств з партнерами в тих країнах, що займають провідне
становище на традиційних ринках збуту або постачання
україн-ських виробників; по-третє, стабілізацію державних
фінансів та кур-су грошово-кредитної політики; по-четверте,
надання державних гарантій та реального режиму сприяння
розвитку приватного сек-тора та вітчизняного підприємництва;
по-п'яте, стимулювання еко-номії матеріально-технічних
(особливо енергетичних) ресурсів та орієнтацію фінансових
ресурсів на відновлення і розвиток вироб-ничої сфери.
Об'єктивною основою реальної дійової економічної політики
Української держави є необхідність розв'язання проблем
переходу до соціальне орієнтованого ринкового господарства з
точки зору не тільки економічних виробничих відносин, а й
продуктивних сил, виробничих ресурсів. Цей перехід дуже
обтяжений потребою роз-в'язання проблем, що виникли
внаслідок розпаду єдиного народно-господарського комплексу
колишніх республік Союзу РСР. Звідси необхідність, по-перше,
структурної перебудови економіки Украї-ни для створення
національно-державного економічного комплек-су; по-друге,
налагодження на грунті виробничих зв'язків, що існу-вали
раніше, економічних рівноправних відносин з кожною з
не-залежних держав, що утворилися на терені колишнього СРСР,
в тому числі з Росією як з основним зовнішньоекономічним
партне-ром; по-третє, входження в світовий економічний
простір. Все це потребує не тільки стратегічної ясності,
наполегливості, а й часу, тим більше, що треба позбутися
підходу до вирішення таких про-блем в суто політичній
площині, а перевести його в політико-еко-номічний простір,
виходячи з об'єктивних економічних потреб та інтересів
громадян України.
Важливим питанням економічної політики розвитку в умовах
України є питання про співвідношення та взаємодію між
приват-ним та державним секторами економіки. На практиці
ринкова орієнтація економічної політики підтверджується її
ставленням до приватного сектора економіки. Економічна
політика має бути реально спрямована на підтримку і розвиток
приватного сектора, який є грунтом для формування реальних,
а не квазіринкових від-носин. В умовах перехідної економіки
можливості держави що-до цього обмежені, тому економічна
політика має зосереджува-тися на тих ланках, де використання
влади може дати найбільший ефект.
Треба враховувати також наявність і формування нових "цен-трів"
економічної влади (фінансово-банківських груп, промисло-вих
монополій, аграрних груп, фінансово-промислових груп тощо).
Кожний з них домагається використання державної влади у
влас-них інтересах. В цій ситуації держава має забезпечити
пріоритет саме національних економічних інтересів соціальне
орієнтованої ринкової економіки. В цьому запорука успіху її
економічної по-літики.
Важливою необхідністю сучасної соціально-економічної
політи-ки в нашій державі є обгрунтоване визначення
властивих саме су-часному етапу її становлення цілей та
пріоритетів національної економічної політики стосовно
кожної конкретної сфери ринкової трансформації економіки
країни.
У сфері фінансово-бюджетної та податкової політики до них
належать: утримання дефіциту Державного бюджету на рівні 5-7
відсотків від ВВП і забезпечення жорсткої залежності
державних витрат від отримуваних доходів; концентрація
державних ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку
економіки; реформування бюд-жетних взаємовідносин між
центральними, регіональними і місце-вими рівнями; фінансове
забезпечення необхідного захисту насе-лення та
функціонування соціально-культурної сфери; поліпшення
управління коштами Державного бюджету через державну
скарб-ницю та вдосконалення управління державним внутрішнім
і зов-нішнім боргом; забезпечення стабільності в
оподаткуванні, розши-рення бази та зменшення кількості
податкових пільг, а також обов'язковості та
рівнонапруженості у сплаті податків усіма юри-дичними і
фізичними особами; посилення їхнього стимулюючого впливу на
розвиток виробництва; розширення бази та прав місце-вих
органів влади щодо формування доходів місцевих бюджетів за
рахунок місцевих податків і зборів; посилення контролю за
повно-тою сплати податків.
У галузі грошово-кредитної та цінової політики такими цілями
та пріоритетами є: спрямування ресурсів, включаючи іноземну
ва-люту, на кредитування життєво важливих і ефективних
виробництв та здійснення структурної перебудови економіки;
скорочення пря-мих кредитів НБУ на покриття дефіциту
бюджету, регулярний пе-регляд облікової ставки НБУ та
дотримання позитивних відсотко-вих ставок; створення умов
для залучення комерційних банків до участі у кредитуванні
довгострокових інвестиційних проектів; лібе-ралізація і
децентралізація внутрішнього валютного ринку та за-хист
національної валюти; орієнтація на пропорції світових цін та
усунення деформацій цін на сільськогосподарську і промислову
продукцію; посилення контролю за цінами на продукцію
підпри-ємств-монополістів.
У сфері структурної та промислової політики увагу слід
зосере-дити на забезпеченні керованості структурною
перебудовою еко-номіки, насамперед на стимулюванні
пріоритетного розвитку галу-зей, що мають швидкий оборот
капіталу, а також ефективних на-укоємних галузей
промисловості; реструктуризації нежиттєздатних
виробництв, що втратили оборонне значення; забезпечення
все-бічної економії енергоресурсів, зменшення потреби
держави у па-ливно-енергетичних ресурсах і зниження обсягів
їх придбання за імпортом; сприянні створенню
фінансово-промислових груп, хол-дингів, що забезпечують
інтереси національного економічного роз-витку; тимчасове
здійснення протекціоністських заходів щодо окре-мих сфер
вітчизняного виробництва.
В інвестиційній політиці слід насамперед забезпечити
спряму-вання бюджетних інвестицій на вирішення найгостріших
соціаль-них проблем і завершення будівництва найважливіших
виробни-чих потужностей; реалізацію політики прискореної
амортизації та посилення контролю за використанням
амортизаційних відраху-вань; розміщення централізованих
капітальних вкладень на кон-курсній основі, а також
розширення використання недержавних джерел інвестування:
інвестиційного потенціалу комерційних бан-ків, ресурсів
пенсійних, страхових та інших фондів, іноземних інвес-тицій,
іноземних кредитних ліній.
В аграрній політиці пріоритетами визнано стабілізацію та
посту-пове нарощування обсягів сільськогосподарського
виробництва;
організацію сучасних ринків сільськогосподарської продукції
та про-довольства (насамперед зерна, цукру, олії);
збільшення експортно-го потенціалу агропромислового
комплексу; послідовне здійснення земельної та господарської
реформи, підвищення ролі земельного податку (плати за
землю).
У сфері соціальної політики пріоритетними цілями і
завданнями є підвищення платоспроможного попиту населення та
зменшення тягаря реформ для найменш захищених його верств;
удосконален-ня системи оплати праці та активізація державної
політики зайня-тості; забезпечення на державному рівні
мінімальних соціальних гарантій, цільової адресної допомоги
найбільш вразливим верствам населення; реформування системи
пенсійного забезпечення і со-ціального страхування та
впорядкування надання різноманітних пільг; розвиток
недержавних форм соціальної підтримки населення (благодійні
організації, кредитні спілки, споживчі товариства тощо).
У галузі зовнішньоекономічної політики пріоритетне значення
має забезпечення поетапного скорочення дефіциту
платіжно-тор-гового балансу; стимулювання нарощування
експорту, розширен-ня діючих і пошук, нових ринків збуту, а
також удосконалення то-варної структури експорту та імпорту;
розбудова інфраструктури зовнішньої торгівлі та
вдосконалення системи митного контролю і тарифного
регулювання; визначення обсягів і переліків товарної
номенклатури критичного імпорту, а також переліків
імпортоза-мінної продукції; розвиток співробітництва з
міжнародними фінан-совими організаціями в національних
інтересах; стимулювання ефективних іноземних інвестицій та
довгострокових торгових від-носин із зарубіжними країнами.
У сфері реструктуризації відносин власності першочерговими є
такі завдання:
прискорення процесів приватизації з одночасним посиленням
державного контролю за оцінкою вартості об'єктів
приватизації;
залучення стратегічних інвесторів, передусім вітчизняних, до
приватизації;
забезпечення формування правової бази розвитку малого і
се-реднього бізнесу;
прискорення приватизації об'єктів незавершеного будівництва;
забезпечення можливості приватизації об'єктів разом із
земель-ними ділянками, на яких вони розташовані;
посилення контролю за діяльністю трастів, інвестиційних
фон-дів, довірчих товариств.
У антимонопольній політиці слід забезпечити, по-перше,
засто-сування правових норм антимонопольного законодавства,
спрямо-ваних на збереження цілісних технологічних комплексів
з високим рівнем концентрації виробництва, які забезпечують
експортний потенціал, і, по-друге, жорсткий контроль за
недопущенням виявів монопольних і дискримінаційних цін як у
сфері виробництва, так і у сфері торгівлі.
В управлінні державним сектором економіки головними є такі
завдання:
відновлення керованості державним сектором економіки через
контроль з боку міністерств і відомств, особливо Фонду
державно-го майна, за ефективним використанням державного
майна, вико-нанням державних контрактів, проведенням
науково-технічної по-літики у відповідних галузях, вивченням
ринків збуту продукції;
законодавче розмежування прав і відповідальності різних
дер-жавних органів управління та адміністрації підприємств.
Важливе значення має також забезпечення державних
пріори-тетів у розвитку галузей, які виробляють кінцеву
продукцію, посі-дають вагоме місце на внутрішньому ринку,
мають відповідний екс-портний потенціал, забезпечують
швидкий оборот капіталу і значні надходження до бюджету, а
також сприяють зайнятості населення. Це насамперед легка і
харчова промисловість, базові та наукоємні галузі (машино- і
приладобудування, металургія, хімічна промисло-вість), а
також галузі паливно-енергетичного комплексу.
В агропромисловому секторі - це розвиток бази для переробки
та зберігання сільськогосподарської продукції та розвиток
соціаль-ної сфери села.
Практична реалізація всіх перелічених пріоритетів має на
меті забезпечити, по-перше, реальну лібералізацію і
макроекономічну
стабілізацію економіки країни, а по-друге, перехід
української еко-номіки на рейки ефективного ринкового
господарювання.
Аналіз результатів перших років ринкових реформ свідчить, що
в економіці України вже намітились певні тенденції її
стабілізації, а також становлення ринкових механізмів
господарювання. Свідчен-ням цього є, по-перше, поступова
реальна ліквідація централізованої системи розподілу
ресурсів і директивного контролю підприємств з боку
державних органів; по-друге, ліквідація дефіциту товарів, що
існував раніше, і перехід значної частини населення у сферу
приватного підприємництва; по-третє, трансформація форм
влас-ності та становлення нових форм господарювання.
У цілому завдяки відповідній економічній політиці держави
вже започатковано об'єктивні ринкові процеси, які в
кінцевому підсум-ку мають забезпечити становлення та
ефективне функціонування в Україні соціальне орієнтованої
ринкової економіки. |
