|
РОЗДІЛ 3.
КРЕДИТНІ СИСТЕМИ: СУТЬ ТА СТРУКТУРА
3.1. Поняття
кредитної та банківської систем
Кредитна система - це сукупність кредитних відносин та інституцій, які
реалізують ці відносини. Кредитна система охоплює банківську систему та
небанківські фінансово-кредитні інституції.
Банківська система - це сукупність різних видів банків та банківських
інституцій у їх взаємозв'язку, що існує в тій чи іншій країні в певний
історичний період.
Формування кредитної та банківської систем визначається характером
існуючих у країні кредитних відносин та відповідних форм кредиту. На
різних етапах розвитку суспільства склад кредитних установ зазнавав змін
відповідно до еволюції історичних умов, розвитку національних економік.
Разом з цим існують деякі загальні принципи побудови кредитних систем на
сучасному етапі розвитку:
- розподіл функцій центрального та всіх інших банків;
- контроль та регулювання діяльності банків другого рівня з боку
центрального;
- центральний банк не бере участі у конкуренції на грошових ринках
усередині держави.
До початку XIX ст. кількість банків та масштаби їх операцій були
незначними. Усі ці операції виконували одні й ті самі банки, Що
називалися комерційними (від лат. commerce - торгівля). Спеціалізації
між ними не було.
Швидкий розвиток капіталізму після промислового перевороту
супроводжувався поширенням функцій та операцій комерційних банків,
появою спеціальних кредитних установ. У багатьох країнах було створено
центральні емісійні інститути, з'явилися ощадні каси та ощадно-позичкові
асоціації.
Інтенсивний розвиток акціонерних компаній з другої половини XIX ст.
привів до появи нових функцій існуючих банків і таких спеціальних
кредитних установ, як інвестиційні банки та компанії. На початку XX ст.
з'являється цілий ряд нових спеціальних кредитних установ:
зовнішньоторговельні банки, установи споживчого кредиту та ін.
Розвиток кредитної системи супроводжувався не лише спеціалізацією
кредитних установ на здійсненні окремих функцій та операцій, а й
універсалізацією комерційних банків, які нині практично виконують усі
функції, за винятком емісії банкнот, яка здійснюється центральними
банками. Тому комерційні банки е банками універсального типу.
У зв'язку з тим, що упродовж історичного розвитку відбувалася
спеціалізація кредитних установ, сучасна кредитна система має кілька
ланок.
За характером функцій, що виконуються, усі кредитні установи можна
поділити на емісійні, які є центральними у кредитній системі, комерційні
- банки універсального типу, спеціалізовані кредитно-фінансові установи,
які виконують окремі функції або обслуговують окремі галузі економіки.
За формою власності розрізняють приватні та державні кредитно-фінансові
установи. Найпоширенішими є приватні, які, у свою чергу, можуть бути
індивідуальними (капітал установи належить одній особі), товариствами
(партнерствами), акціонерними та кооперативними. Провідне місце серед
них звичайно належить акціонерним кредитним установам. Державними
кредитними установами є центральні банки, у багатьох країнах - ощадні
каси, зовнішньоторговельні та деякі іпотечні банки та ін.
Державні кредитні установи виникають двома шляхами: при організації
нових кредитних установ державою; або у разі націоналізації приватних
банків (шляхом викупу в акціонерів їхніх акцій через обмін їх на
облігації державної позики). Такі установи необхідні для вирішення
загальнонаціональних завдань, які з певних причин не можуть виконувати
приватні кредитні установи (неприбутковість вкладень, великий строк їх
окупності та ін.).
За своєю структурою банківські системи різних країн істотно різняться.
Разом з тим є низка ознак, які властиві всім банківським системам, що
функціонують у ринковій економіці. Це передусім дворівнева побудова.
На першому рівні міститься один банк (або кілька банків, як у США),
котрий виконує функції центрального емісійного. Він несе
відповідальність за підтримання сталості національних грошей та
забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи.
На другому рівні банківської системи розміщені всі інші банки:
комерційні (універсальні) та спеціалізовані. Вони покликані
обслуговувати економічних суб'єктів, виконуючи базові операції грошового
ринку: мобілізацію коштів, надання їх у позички, здійснення розрахунків
між економічними суб'єктами.
Банківська система потребує постійного контролю з боку спеціальних
органів, що пов'язано з життєво важливим значенням для національної
економіки стану та перспектив її діяльності. У кожній країні існує
система правових актів, які регламентують різні аспекти банківської
діяльності. Особливості історичного розвитку та дія різних
політико-економічних чинників обумовили специфіку форм та методів
нагляду та контролю за діяльністю банків, що забезпечує стабільність
усієї системи.
Важливою формою забезпечення стабільності банківської системи є надання
вкладникам гарантій повернення їх депозитів. Нині практично в усіх
країнах існує та чи інша форма страхування банківських депозитів
(детальніше - у розділі 4).
Діяльність небанківських кредитно-фінансових інституцій дає змогу
заповнити окремі ніші на ринку банківських послуг, котрі з якихось
причин залишилися незайнятими. Такі установи не мають статусу банку, бо
не виконують комплексу базових операцій грошового ринку, їх діяльність,
на відміну від банків, не змінює маси грошей в обігу. Тому немає потреби
контролювати їх діяльність так ретельно, як банківську.
|
