|
ОРГАНІЗАЦІЯ ЮРИДИЧНОЇ СЛУЖБИ НА ПІДПРИЄМСТВАХ
А. М. Долгополов, конспект лекцій, Київ 2000
[Перша
частина] [Друга частина]
Тема 6
ОРГАНІЗАЦІЯ ДОГОВІРНО-ПРАВОВОЇ РОБОТИ НА ПІДПРИЄМСТВІ
Особливе місце в діяльності юридичних служб посідає договірно-правова робота,
позаяк кінцевою метою діяльності будь-якого підприємства є виконання виробничої
програми з найменшими витратами необхідних ресурсів і отримання максимального
прибутку. А це прямо залежить від виконання договірних зобов'язань перед
контрагентами.
Договір повинен бути основним документом, що визначає права та обов'язки його
суб'єктів (або сторін) з урахуванням конкретних особливостей господарських
відносин для кожного випадку, взаємних економічних та інших інтересів сторін,
вирішенням усіх питань, що входять до компетенції сторін. Недотримання зазначених
вимог призводить до виникнення господарських спорів і майнової відповідальності
підприємства.
Договірна робота складається з укладення, зміни, припинення, обліку, збереження,
виконання і контролю за своєчасним та якісним виконанням договорів. Вона
спрямована на забезпечення своєчасного оформлення договірних відносин на
постачання продукції і товарів, підряду на капітальне будівництво, перевезення
вантажів, організації комплексного постачання на електро-, газо-, водо- та
теплозабезпечення, підвищення якості продукції, що виготовляється, і виконання
робіт, додержання термінів виконання прийнятих зобов'язань, зміцнення планової і
договірної дисципліни, господарського розрахунку, підвищення відповідальності за
виконання договірних зобов'язань.
Важливість першого етапу договірно-правової роботи — укладення договорів —
полягає в тому, що завдяки договорам формуються замовлення, визначається
структура плану діяльності підприємства; від умов їх реалізації залежать кінцеві
результати фінансово-господарської діяльності підприємства.
Процес виконання договірної роботи регламентується наказом або іншим
внутрішнім нормативним актом підприємства, що визначає конкретні підрозділи, які
відповідають за оформлення, реєстрацію, облік та збереження господарських
договорів. Позаяк договірну роботу виконує підрозділ, який безпосередньо вирішує
питання виконання конкретного виду договорів (веде облік цих договорів, підтримує
безпосередні контакти з контрагентами, зберігає договори, забезпечує зміну
положень договору у визначених законом випадках та ін.), а юридична та інші
служби тільки беруть безпосередню участь в
укладенні договорів, то в наказі
підприємства має визначатись, які служби
здійснюють заходи щодо врегулювання
розбіжностей у проектах договорів, порядок оформлення та узгодження протоколів
розбіжностей, контролюють виконання
договірних зобов'язань. Це особливо
важливо, якщо на підприємстві немає
юридичної служби; якщо ж така служба на
підприємстві є, вона безпосередньо бере участь у роботі з укладення договорів,
розв'язання переддоговірних спорів і
забезпечує контроль за виконанням роботи,
пов'язаної з договорами.
Законодавче майнові договори всіх видів врегульовуються ст. 151-160
Цивільного
кодексу України [І]. Крім того, ці договори регулюються загальними законами про
господарюючі суб'єкти:
про підприємства в Україні, про інвестиційну,
зовнішньоекономічну, транспортну та
інші види господарської діяльності.
Окремі нормативні акти колишнього Союзу
регулюють відносини, що повністю або частково
неврегульовані законодавством
України, наприклад щодо постачання
продукції виробничо-технічного призначення
та товарів народного споживання, окремі
підрядні відносини в капітальному
будівництві. Ці норми законодавства обов'язкові для
підприємств, але терміни
виконання, порядок відвантаження
продукції або товарів, надання послуг та
інші
правила можуть бути узгоджені тільки при
укладенні конкретних договорів з
урахуванням особливостей виробничо-господарської
діяльності сторін.
Зараз основною формою матеріально-технічного забезпечення є безфондова
(безлімітна) форма, або так звана оптова
торгівля. Тому від правового регулювання
укладення і виконання господарських договорів постачання значною мірою залежить
регламентація всієї господарської діяльності
підприємства.
Ініціатором укладення договору постачання може бути як постачальник, так і
споживач.
На підприємствах розроблюють і тиражують бланки (форми) договорів. Залежно
від виду продукції або товару може розроблятись
кілька форм договорів.
У бланках договорів записують такі умови, які залежно
від постачання того чи
іншого виду продукції або товару забезпечуватимуть
законні інтереси підприємства у
відносинах з постачальниками, споживачами та покупцями,
відповідатимуть вимогам
законності. Тому розробка бланків договорів покладається на відділ збуту (на
виготовлену продукцію), відділ матеріально-технічного постачання (на постачання
матеріально-технічних засобів), відділи устаткування, головного механіка та
головного енергетика (на постачання устаткування, механізмів та ін.) та юридичну
службу. Усі бланки договорів повинні бути узгоджені з головним бухгалтером.
Під час підготовки проекту договору його умови слід узгодити з планово-
економічним, виробничо-диспетчерським, фінансовим та іншими заінтересованими
відділами та службами з питань, що входять до їх компетенції.
Практикою юридичних служб визначено загальний порядок виконання договірної
роботи, якого дотримуються на підприємствах з урахуванням їх специфіки.
• Усі проекти договорів, що надходять на підприємство, підлягають реєстрації
канцелярією в журналі вхідної кореспонденції, після чого передаються у
встановленому порядку службі або підрозділу, що визначені наказом керівника як
організатори підготовчої роботи з укладення цього виду договорів.
• Після отримання проекту договору служба або підрозділ повинні перевірити, чи є
планове завдання або замовлення на виготовлення продукції, чи відповідає замовлена
продукція спеціалізації та профілю підприємства, чи не перевищено у проекті
договору обсяг продукції порівняно з плановим завданням або замовленням.
Ініціатором укладення договору може бути кожна із сторін, яка має право
направити іншій стороні проект договору, головне, щоб інтереси сторін не
порушувались: постачальник забезпечив себе замовленнями на виготовлення і збут
продукції, а споживач забезпечив власне виробництво необхідними матеріально-
технічними ресурсами за виконанням договорів згідно з методичними
рекомендаціями про правове забезпечення виконання договірних зобов'язань щодо
постачання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного
споживання та участі в цій роботі юридичних служб підприємств.
Проголошення Україною незалежності, утворення демократичної правової
держави, перехід до ринкової економіки уможливили рішучий перехід в організації
всієї планової роботи від адміністративних до економічних методів, що забезпечило
умови для діяльності підприємств на засадах повного господарського розрахунку та
самофінансування, підвищили заінтересованість підприємств у якнайповнішому
використанні своїх резервів і можливостей для збільшення обсягів випуску і
підвищення якості продукції та ефективності виробництва, а також подальшого
розвитку підприємств. З цією метою було докорінно змінено систему формування
державних планів (замовлень). При цьому підприємства придбали господарську
самостійність. Ці та деякі інші заходи спрямовані на те, щоб органічно збігались і
водночас задовольнялись інтереси суспільства, держави, кожного підприємства-
товаровиробника і особисті інтереси кожного працівника.
Основною формою планування і діяльності підприємства є річний план, який воно
розробляє самостійно на основі державних замовлень, замовлень споживачів та
інших, передбачених укладеними господарськими договорами, що сприяє
демократизації управління виробництвом та економікою в цілому і підвищує еконо-
мічну відповідальність виробника.
За порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової та податкової
дисципліни, вимог до якості продукції та інших правил здійснення господарської
діяльності підприємство несе відповідальність, передбачену законодавством України
(ст. 31 Закону України "Про підприємства"). При цьому сплата штрафів за порушення
умов договору, а також відшкодування заподіяних збитків не звільняють
підприємство (без згоди споживача) від виконання зобов'язань щодо постачання
продукції, виконання робіт чи надання послуг.
План і господарський договір завжди є взаємодіючими категоріями (функціями),
від виконання яких залежить і оцінюється господарська діяльність кожного
підприємства. Невиконання зобов'язань за договорами є порушенням договірної
дисципліни і тягне за собою майнову відповідальність підприємств.
У правовій державі велике значення має додержання законності та державної
дисципліни, що включає в себе зміцнення планової і договірної дисципліни. Кожне
підприємство діє в межах своєї компетенції, спеціальної правоздатності,
дотримуючись законності та державної дисципліни. Тому дії керівників та праців-
ників підприємства повинні бути узгоджені з вимогами закону, що є безумовною
вимогою, яку не можна ігнорувати або порушувати. Забезпечення законності та
державної дисципліни, використання правових засобів для покращення економічних
показників діяльності підприємств є узагальнюючим критерієм діяльності роботи
юридичної служби, основою всієї правової роботи на підприємстві.
З огляду на зазначене юридичні служби підприємства беруть участь у плануванні
роботи підприємства, зокрема розроблюють нормативні акти, що регламентують
форму участі, обов'язки структурних підрозділів і служб у розробці планової
документації, порядок її узгодження і введення в дію.
Чинне законодавство передбачає відповідальність за невиконання зобов'язань, яку
несуть керівники та інші посадові особи підприємств. Насамперед це матеріальна
відповідальність за шкоду, завдану невиконанням або неналежним виконанням
зобов'язань, а також виплатою санкцій підприємством. Притягнення до матеріальної
відповідальності не виключає можливості притягнення винних і до дисциплінарної
відповідальності.
У разі систематичних або окремих грубих порушень дисципліни постачання,
сплати санкцій у великих розмірах органами попереднього слідства, прокуратури і
судом винні посадові особи можуть бути притягнені до кримінальної
відповідальності.
Контрольні питання
1. Поняття і зміст договірної роботи.
2. Етапи договірно-правової роботи.
3. Нормативні акти, що регулюють майнові договори.
4. Загальний порядок виконання договірної роботи.
5. Яким має бути облік договорів і контроль за їх виконанням?
6. Правове забезпечення планової і договірної дисципліни.
7. Якою є відповідальність за невиконання зобов'язань?
Список використаної та рекомендовано? літератури
І. Цивільний кодекс України // Право України. — 1993. — № 11-12.
2. Цивільно-процесуальний кодекс України // Право України. — 1993. _ № 11-12.
3. Арбітражний процесуальний кодекс України // ВВР України. — 1992. — № 6 —
Ст. 56.
4. Кодекс законів про працю // Право України. — 1996. — № 2-3.
5. Кримінальний кодекс України.— К.: Юрінком, 1994.
6. Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального
органу державної виконавчої влади, державного підприємства, установи органі-
зації//ЗП України. — 1996. —№ 1. —Ст. 20.
7. Бойко М. Д., Співак В. М„ Хазіп М. А. Цивільно-правові документи. — К • Наук
думка,1997.
8. Штефан М. Й. Підприємство і правосуддя. — К.: Вища шк., 1992.
9. Щербина В. С. Господарське право України. — К.: Атіка, 1999.
Тема 7
ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАВОВОЇ РОБОТИ З ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ,
РОБІТ ТА ПОСЛУГ
Підвищення якості всіх видів виготовлюваної продукції, робіт і послуг,
забезпечення Їх відповідності кращим світовим та вітчизняним зразкам і вимогам,
збереження якості виробів на весь час експлуатації або використання — один з
найважливіших напрямків перебудови господарського механізму, підвищення
ефективності суспільного виробництва.
Незабезпечення високої якості продукції, робіт та послуг призводить до значних
матеріальних і моральних збитків.
Тому одне з основних завдань органів господарського управління і підприємств,
які виготовляють продукцію та надають послуги, полягає у випуску високоякісної
продукції, що сприяє підвищенню економічних показників роботи підприємства в
цілому.
Так, у колишньому Союзі ще з початку 80-х років застосовувались комплексні
системи управління якістю.
У 1987 p. з метою правильної організації роботи з управління якістю продукції в
централізованому порядку було розроблено Рекомендації щодо форм і методів
організації правового забезпечення комплексних систем управління якістю продукції
на підприємствах промисловості та участі в цьому юридичних служб.
Правове забезпечення на підприємстві передбачає виконання таких основних
завдань: дотримання і зміцнення законності при виготовленні продукції; організація
ефективного застосування правових засобів з метою підвищення якості продукції до
належного рівня; застосування правової відповідальності до осіб, винних у випуску
продукції неналежної якості; правова регламентація господарських відносин з
управління якістю продукції.
Основою правового забезпечення є законодавство України, нормативні акти
міністерств та інших органів виконавчої влади, стандарти, накази, положення,
інструкції та інші акти підприємств.
Правове забезпечення управління якістю на підприємстві здійснюють керівники та
інші посадові особи згідно з покладеними на них обов'язками. Вони несуть
персональну відповідальність за виготовлення продукції належної якості.
Юридична служба підприємства здійснює методичне керівництво правовим
забезпеченням роботи з управління якістю продукції, координуючи свою діяльність з
іншими структурними підрозділами, надає допомогу їх керівникам у розробці
нормативних актів з питань якості продукції, здійснює правову експертизу норматив-
но-технічної документації з якості продукції.
Особливу увагу юридична служба повинна приділяти додержанню встановленого
порядку приймання продукції за якістю, а в разі виявлення порушень разом з іншими
структурними підрозділами готувати матеріали, що стосуються випуску неякісної
продукції, для передавання правоохоронним органам, а також вживати заходів щодо
відшкодування збитків, нанесених підприємству.
Особливе значення для юридичної служби мають претензійно-позовна робота,
узагальнення і аналіз практики застосування законодавства з якості продукції,
підготовка пропозицій щодо усунення причин та умов випуску неякісної продукції.
Роботу, пов'язану з підвищенням якості продукції, юридична служба повинна
починати з ознайомлення і правової оцінки наказів, інструкцій з питань забезпечення
якості продукції, а якщо інструкції відсутні, організовувати їх розробку і надавати
правову допомогу підрозділам підприємства в розробці проектів цих актів з метою
забезпечення їх відповідності чинному законодавству.
Юридична служба підприємства повинна вивчати практику використання правових
засобів у роботі з поліпшення якості продукції, зокрема щодо висунення претензій і
позовів, відшкодування збитків з винних осіб, притягнення їх до дисциплінарної
відповідальності, пропаганда законодавства про якість продукції, періодичний аналіз
арбітражних справ, пов'язаних з постачанням підприємством неякісної продукції,
аналіз практики підприємства щодо відшкодування збитків через випуск і постачання
продукції неналежної якості за рахунок винних осіб.
Основними нормативно-технічними документами, що встановлюють вимоги до
якості продукції, є стандарти. Залежно від характеру, призначення і сфери
застосування стандарти поділяються на державні, галузеві та стандарти підприємств.
Вимоги до якості продукції, на яку немає стандартів, або додаткові (до вимог,
встановлених стандартом) визначаються технічними умовами, під якими треба
розуміти нормативно-технічний документ, що встановлює комплекс вимог до
конкретних типів продукції.
Якість окремих видів продукції може визначатись еталонами або зразками, які
затверджуються уповноваженими органами господарського керівництва відповідно
до стандартів і технічних умов. Такий порядок стандартизації діяв до початку 90-х
років, але не забезпечував однакового підходу до дотримання якості виго-товлюваної
продукції, бо розробка стандартів на будь-яку продукцію перебувала у віданні
відповідних міністерств.
Починаючи з 1990 p. стандарти почали розробляти технічні комітети
Держстандарту СРСР, кожен з яких створювався на базі провідного у своїй галузі
підприємства або організації і був основною ланкою стандартизації за окремим
видом продукції.
Після проголошення Україною незалежності розробка стандартів і нагляд за їх
додержанням визначаються декретами Кабінету Міністрів України "Про державний
нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх
порушення" [1] і "Про стандартизацію і сертифікацію" [2].
Випуск і постачання продукції, виконання робіт, надання послуг з відхиленням від
належних вимог, що погіршує їх якість, вважаються грубим порушенням державної і
договірної дисципліни. В окремих випадках Державний комітет стандартизації,
метрології та сертифікації України (Держстандарт України) за наявності клопотання
заінтересованого органу державної виконавчої влади, згоди споживача та спеціально
уповноваженого органу, що здійснює державний нагляд за безпекою цієї продукції,
може видавати підприємцю дозвіл на тимчасове відхилення від вимог відповідних
стандартів щодо якості продукції.
Підвищення якості продукції, робіт і послуг можливе лише в разі належного
контролю за якістю та наявності ефективних засобів боротьби з порушенням
встановлених вимог.
Розрізняють дві групи контролю: зовнішній, який поширюється на організації, що
не входять до однієї системи з контролюючим органом; внутрішній, що здійснюється
в межах однієї системи.
Зовнішній контроль поділяється на позавідомчий і контрагентський, а внутрішній
— на відомчий і такий, що здійснюється структурними підрозділами підприємств.
Позавідомчий контроль (або нагляд) за додержанням стандартів і норм здійснює
Держстандарт України та його територіальні органи — центри стандартизації,
метрології та сертифікації в Автономній Республіці Крим і областях, їх посадові
особи, на яких покладено обов'язки здійснення державного нагляду за додержанням
стандартів, а також інші спеціально уповноважені на це органи.
До контрагентського належить контроль, який сторони здійснюють за договором.
Основною формою такого контролю е прийняття покупцем, замовником поставленої
продукції, виконаних робіт за якістю, технічний нагляд замовника за договором
підряду на капітальне будівництво за відповідністю якості робіт проектам та
кошторисам.
Відомчий контроль здійснюють органи господарського керівництва стосовно
підпорядкованих їм підприємств і організацій.
Контроль за якістю виготовлюваної продукції безпосередньо на підприємстві, а
також за якістю сировини і матеріалів, що надходять на підприємство, здійснюють
відділи технічного контролю, правовий статус яких визначений Типовим положенням
про відділ технічного контролю промислового підприємства.
З підприємства може бути відправлена покупцям тільки та продукція, що була
прийнята відділом технічного контролю.
Під час здійснення контролю за якістю продукції, матеріалів, сировини, що
постачаються, працівники підприємства керуються положеннями Інструкції про
порядок прийняття продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного
споживання за кількістю та якістю [5].
У зазначеній Інструкції визначені методи перевірки продукції, порядок направлення
постачальнику виклику його представника для участі у прийманні продукції і
складанні акту в разі виявлення нестачі, некомплектності, невідповідності продукції та
інших порушень. Санкції за постачання неякісної, некомплектної продукції перед-
бачені в Положеннях про поставки продукції виробничо-технічного призначення і
товарів народного споживання [3; 4].
До обов'язків юридичної служби входять також організація систематичного обліку
і збереження законодавчих актів з питань якості продукції, систематичне
інформування підрозділів підприємства про чинне законодавство і зміни в ньому.
Контрольні питання
1. Виготовлення продукції високої якості — одне з основних завдань органів госпо-
дарського управління і підприємств.
2. Правове забезпечення управління якістю на підприємстві.
3. Робота юридичної служби, пов'язана з підвищенням якості продукції.
4. Нормативно-технічні документи, що визначають вимоги до якості продукції.
5. Зовнішній контроль за якістю продукції.
6. Внутрішній контроль за якістю продукції.
Список використаної та рекомендовано? літератури
1. Декрет Кабінету Міністрів України "Про державний нагляд за додержанням стан-
дартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" // Урядовий кур'єр. —
1993.—№71.
2. Декрет Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" // Уря-
довий кур'єр. — 1993. — № 74. — 22 трав.
3. Положение о поставках продукции производственно-технического назначения //
СП СССР. — 1988. — № 24-25.
4. Положение о поставках товаров народного потребления // СП СССР. — 1988. —
№ 24-25.
5. Инструкция о порядке принятия продукции производственно-технического
назначения и товаров народного потребления по количеству и качеству // Сб. норм.
актов. — М.: Юрид. лит., 1986.
6. Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального
органу державної виконавчої влади, державного підприємства, установи, органі-
зації // ЗП України. — 1996. — № 1. — Ст. 20.
7. Правовая работа на предприятии. — К., 1986.
8. Щербина В. С. Господарське право України. — К.: Атіка, 1999.
Тема 8
ОРГАНІЗАЦІЯ ПРЕТЕНЗІЙНО-ПОЗОВНОЇ РОБОТИ
Одне з основних завдань правової роботи на підприємстві — забезпечення
належних умов для нормальної роботи підприємства, досягнення високих
економічних показників, подальшого розвитку виробництва.
Висунення претензій сторонами за договором і їх розгляд є однією з ознак
господарського розрахунку. Шляхом висування претензій до контрагентів з приводу
тих чи інших договірних зобов'язань підприємство захищає свої законні права і
вимагає відновлення порушеного права, захисту майнових і моральних інтересів.
Для забезпечення захисту інтересів підприємств розроблено систему норм, які
покликані якнайшвидше вирішувати спори між контрагентами відповідно до основ
законності та господарського розрахунку.
Спір, як правило, виникає за наявності недоліків виробництва, наприклад
порушення ритму роботи, постачання неякісної сировини, які необхідно
якнайшвидше усунути задля відновлення нормальної діяльності підприємства.
Таким чином, основна мета претензійної роботи — усувати або попереджати
негативний вплив на виробництво з боку контрагентів підприємства шляхом
застосування до них правових норм.
Висуваючи претензії, одне підприємство вказує іншому на його неправильні дії або
помилки, які неправомірно зачіпають його інтереси, і вимагає їх усунення або
виправлення добровільно, посилаючись при цьому на нормативний акт і фактичні
обставини справи. У цьому полягає суть кожної претензії. І якщо підприємство-
контрагент задовольняє висунуту претензію, то відпадає потреба передавати справу
для розв'язання до судових органів.
Завдання претензійної роботи на підприємстві полягають у такому:
• відновленні порушених прав і захисті законних інтересів підприємства;
• виявленні причин і умов невиконання завдання і зобов'язання, виготовлення
продукції неналежної якості, крадіжок майна, безгосподарності та інших порушень;
• попередженні порушень державної, планової, договірної дисципліни та чинного
законодавства;
• покращенні економічних показників господарської діяльності підприємства;
• відшкодуванні за рахунок винних осіб нанесених підприємству збитків.
Практика юридичних служб визначила загальні методи і прийоми претензійної
роботи, її організаційні форми. На кожному підприємстві повинен бути виданий
наказ або інструкція про порядок організації і ведення претензійно-позовної роботи,
де визначались би підрозділ або посадова особа, що має готувати претензію в разі
порушення договору. Цей підрозділ або посадова особа мають право вимагати від
інших підрозділів матеріали, необхідні для висунення претензій або підготовки
відповіді на неї.
До функцій юридичної служби входять контроль за правильністю висунення
претензій і відповідей на них; узагальнення результатів претензійної роботи;
підготовка керівництву пропозицій щодо усунення недоліків у претензійній роботі
підрозділів і посадових осіб.
На кожному підприємстві повинна організовуватись належна реєстрація і облік
претензій і позовів, що, по-перше, забезпечує зберігання документів, а по-друге, дає
змогу періодично аналізувати стан справ на підприємстві: встановлювати причини
висунення претензій, рівень їх задоволення і на цій основі розробляти необхідні
пропозиції і заходи щодо їх усунення. Як правило, на підприємстві реєструють
претензії та позови юридичні служби шляхом журнальної форми ведення обліку. В
одному журналі ведеться облік претензій і позовів, висунутих підприємством, у дру-
гому — висунутих до підприємства.
Загальним питанням є також строки висунення і розгляду претензій. Недотримання
встановлених строків може позбавити підприємство права на подання позову, що
спричиниться до значних втрат. І навпаки, дотримання встановлених строків
висунення та розгляду претензій найчастіше захищає підприємство від розгляду
спорів в арбітражних судах та грошових витрат на виплату державного мита, на
відрядження тощо.
Претензія підлягає розгляду в місячний строк з дня її одержання. Якщо
обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право
перевірки забраковано'!' продукції підприємством-виробником, то претензії,
пов'язані з якістю та комплектністю продукції, розглядаються впродовж двох місяців.
Якщо відсутні окремі необхідні для розгляду претензії документи, їх витребовують
у заявника із зазначенням строку їх подання, але не менше п'яти днів, не враховуючи
часу на поштове пересилання. При цьому розгляд претензії призупиняється до
одержання цих документів або закінчення строку їх подання. Якщо витребувані
документи не надійшли у встановлений строк, претензія розглядається за наявними
документами.
Правильне висунення претензії уможливлює своєчасне врегулювання спорів,
поновлення порушених прав та інтересів підприємства.
Необхідні для висунення претензії матеріали готують заінтересовані підрозділи
(відділ постачання, бухгалтерія та ін.) і передають до підрозділів, що виконують
претензійну роботу; останні повинні перевірити наявність права на висування
претензії, повноту одержаних матеріалів та їх належне оформлення.
У разі потреби від відділів вимагаються необхідні додаткові матеріали, а оформлені
неналежним чином повертаються до них для доопрацювання у встановлений строк.
Порядок висування і розгляду претензій, які виникають під час виконання
господарських договорів та на інших підставах, регулюється Арбітражним
процесуальним кодексом України [З], де визначені основні положення
доарбітражного врегулювання господарського спору.
Спір може бути переданий для вирішення до арбітражного суду за умови
додержання сторонами встановленого для цієї категорії спорів порядку їх
доарбітражного врегулювання.
Особливий порядок висування і розгляду встановлений для претензій до
підприємств і організацій транспорту і зв'язку. Не регулюється Кодексом [3] порядок
розгляду претензій замовників і постачальників товарів на експорт, замовників і
вантажоодержувачів імпортних товарів та деякі інші.
Справи за заявою прокурора (або його заступника) Антимонопольного комітету
України та його територіальних відділень порушуються арбітражним судом
незалежно від вжиття сторонами заходів доарбітражного врегулювання спорів.
Підприємства, що порушили майнові права та законні інтереси інших підприємств,
зобов'язані поновити їх, не чекаючи висунення претензії.
Підприємства, чиї права та законні інтереси порушені, з метою безпосереднього
врегулювання спору з порушником звертаються до нього з письмовою претензією,
де зазначають:
• повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства, до
якого висунуто претензію, дату пред'явлення і номер претензії;
• обставини, через які висунуто претензію; докази, що підтверджують ці обставини,
посилання на відповідні нормативні акти;
• вимоги заявника;
• суми претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні
реквізити заявника претензії;
• перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів.
Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи
належним чином посвідчених копіях. Документи, які є в іншої сторони, можуть не
додаватись до претензії із зазначенням про це у претензії.
Претензію підписує керівник або заступник керівника підприємства. Надсилається
претензія адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.
Недодержання встановленого порядку висування і розгляду претензій є
порушенням державної дисципліни і тягне за собою юридичну відповідальність
винних у цьому посадових осіб.
Про результати розгляду претензії заявнику повідомляється в письмовій формі.
У відповіді на претензію зазначаються:
• повне найменування і поштові реквізити підприємства, що дає відповідь, та
підприємства, якому надсилається відповідь;
дата і номер відповіді; дата і номер претензії, на яку дається відповідь;
• якщо претензію визнано повністю або частково, — визнана сума, номер і дата
платіжного доручення на перерахування цієї суми чи строк та засіб задоволення
претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці;
• якщо претензію відхилено повністю або частково, — мотиви відхилення з
посиланням на відповідні нормативні акти і документи, що обґрунтовують відхилення
претензії;
• перелік доданих до відповіді документів та доказів. Відповідь на претензію
підписує керівник або заступник керівника підприємства. Надсилається відповідь
рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.
У практиці претензійно-позовної роботи найчастіше розглядаються претензії, що
випливають:
• із порушення договорів постачання продукції (товарів), сировини і матеріалів,
устаткування і машин, у тому числі в разі недостачі, за постачання продукції нижчого
гатунку, бракованої, некомплектного устаткування;
• із договору перевезення залізницею, морським, річковим, повітряним та
автомобільним транспортом;
• із невиконання підрядних робіт з капітального будівництва, проектних та
конструкторських;
• із надання підприємством різних послуг.
Узагальнення і аналіз результатів розгляду судових і арбітражних справ, розробка
пропозицій щодо усунення виявлених недоліків є одним з найважливіших
функціональних обов'язків юридичних служб.
Систематично (двічі на рік) юридична служба повинна аналізувати претензійну
роботу та узагальнювати її результати. Така робота має плануватись. Узагальнення
результатів дає змогу намітити та здійснити заходи щодо усунення недоліків у госпо-
дарській діяльності підприємства. У загальному аналізі, де розкриваються
невиробничі витрати підприємства, підбиваються підсумки роботи з відшкодування
збитків шляхом отримання грошових сум за висунутими претензіями. Поряд із цим
юридична служба поглиблено вивчає окремі категорії справ.
Особливу увагу на підприємстві потрібно приділяти категоріям справ, що
викликають найбільше занепокоєння. Вивчивши і узагальнивши претензійну та
арбітражну практику за окремими категоріями справ або підбивши підсумки цієї
роботи за певний період, юридична служба подає матеріали з відповідними виснов-
ками і пропозиціями керівництву підприємства.
Матеріали узагальнення претензійної роботи рекомендується обговорювати на
засіданнях керівних працівників підприємства. При цьому роботу з підготовки цих
матеріалів слід виконувати разом із співробітниками відповідних служб та
структурних підрозділів з метою поглибленого вивчення причин спорів.
Але в багатьох випадках законні претензії контрагентами не задовольняються
(відхиляються повністю чи частково або у встановлений строк відповідь на претензію
не надходить). Тоді починається основна стадія розгляду господарського спору —
подання і розгляд позовної заяви до арбітражного суду.
Підвідомчість справ арбітражним судам, розподіл господарських спорів за
підсудністю між арбітражними судами різних ланок, порядок розгляду і розв'язання
справ визначаються Законом України "Про арбітражний суд" [4] і Арбітражним
процесуальним кодексом України [З].
Арбітражним судам підвідомчі такі справи:
• у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні
господарських договорів, а також з інших підстав; у спорах про визнання недійсними
актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім спорів, що виникають при
погодженні стандартів та технічних умов, про встановлення цін на продукцію, а також
тарифів на послуги, якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть
бути встановлені за угодою сторін, а також інших спорів, вирішення яких відповідно
до законів України, міждержавних договорів та угод віднесене до відання інших
органів;
• про банкрутство;
• за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, які згідно із
законодавчими актами належать до їх компетенції.
Позовна заява подається до арбітражного суду в письмовій формі, її підписують
керівник підприємства, інша особа, повноваження якої визначені законодавством або
установчими документами, прокурор або його заступник, громадянин-суб'єкт
підприємницької діяльності або його представник.
Позовна заява повинна містити:
• найменування арбітражного суду, до якого подається заява;
• найменування сторін, їх поштові адреси;
• документи, що підтверджують за громадянином статус суб'єкта підприємницької
діяльності;
• ціну позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, і суму договору (у спорах, що
виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів);
• зміст позовних вимог; якщо позов до кількох відповідачів — зміст позовних
вимог до кожного;
• виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги; докази, що
підтверджують позов; обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи
оспорюються; акт законодавства, на підставі якого подається позов;
• відомості про вжиття заходів доарбітражного врегулювання спорів;
• перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви. До позовної заяви
додаються документи, що підтверджують:
• вжиття заходів доарбітражного врегулювання господарського спору з кожним із
відповідачів;
• відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;
• сплату державного мита у встановленому порядку і розмірі;
• обставини, на яких грунтуються позовні вимоги.
До заяви про визнання акта недійсним додається також копія оспорюваного акта
або засвідчений витяг з нього.
В одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, пов'язаних між собою
підставою виникнення або поданими документами.
Суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, в яких
беруть участь одні й ті самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про
порушення справи або в рішенні.
Відповідач зобов'язаний не пізніше трьох днів з дня одержання ухвали про
порушення справи надіслати:
• арбітражному суду — відповідь на позовну заяву і документи, що підтверджують
заперечення проти позову;
• позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь в
арбітражному процесі, — копію відповіді.
Відповідач так само має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача
зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов
повинен бути пов'язаний з первісним.
Звернення до арбітражного суду з позовною заявою підбиває підсумки великої
попередньої роботи структурних підрозділів і юрисконсультів.
Задоволення обгрунтованих претензій і позовів і, навпаки, вмотивоване відхилення
їх свідчить не тільки про рівень претензійно-позовної роботи, а й про професійну
підготовленість юрисконсультів, їхнє вміння правовими засобами забезпечити захист
прав і законних інтересів не тільки підприємств, а й держави і суспільства в цілому.
Контрольні питання
1. Поняття претензійної роботи.
2. Загальні положення організації претензійної роботи.
3. Як здійснюється правове регулювання порядку висунення і розгляду претензій?
4. Основні види претензій.
5. Аналіз і узагальнення практики претензійної роботи.
6. Яким є порядок подавання позовів?
Список використаної та рекомендованої літератури
1. Цивільний кодекс України // Право України. — 1993. — № 11-12.
2. Цивільчо-процесушіьчий кодекс України // Право України. — 1993. — № 11-12.
3. Арбітражний процесуальний кодекс України // ВВР України. — 1992. — № 6. —
Ст. 56.
4. Закон України "Про арбітражний суд" // ВВР УРСР. — 1991. — № 36. — Ст. 469.
5. Бойко М. Д., Співак В. М., Хазін М. А. Цивільно-правові документи. — К.: Наук.
думка,1999.
6. Щербина В. С. Господарське право України. — К.: Атіка, 1999.
Тема 9
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ, ЗБЕРЕЖЕННЯ МАЙНА, ПРАВОВЕ
ВИХОВАННЯ І ПРАВОВА ПРОПАГАНДА НА ПІДПРИЄМСТВІ
На підприємствах робота із забезпечення законності в господарській діяльності, у
трудових та інших відносинах здійснюється керівниками підприємств, служб і
структурних підрозділів. Важливе місце у вирішенні цього завдання відводиться
юридичній службі, яка повинна бути організатором боротьби за дотримання і
зміцнення законності.
Забезпечення законності на підприємстві — це насамперед боротьба з
порушеннями державної, договірної і трудової дисципліни, порушеннями
законодавства у вигляді безгосподарності, крадіжок майна, зловживань тощо. Тому
керівники підприємства, а юридична служба передусім, повинні бути обізнані з
різними галузями права, економіки, виробництва, знати і вміти застосовувати
численні нормативні акти в кожному конкретному випадку, не обмежуватись
консультуванням з правових питань і візуванням документів.
Згідно із Загальним положенням про юридичну службу [7] юрисконсульт повинен
бути активним учасником єдиного процесу діяльності підприємства і забезпечувати
суворе дотримання законності в усіх сферах господарської діяльності підприємства;
вивчати і аналізувати практику роботи підприємства, наполегливо домагатись
усунення порушень законності; негайно доповідати керівникові про порушення
законності; розробляти і вносити пропозиції щодо усунення недоліків у роботі
підприємства; постійно пропагувати законодавство; аналізувати практику роботи
комісій з трудових спорів; допомагати товариським судам та іншим громадським
організаціям.
У Загальному положенні про юридичну службу [7] зазначається, що юрисконсульт
повинен перевіряти відповідність вимогам законодавства проектів наказів, інструкцій,
положень та інших документів правового характеру, які подаються на підпис керівни-
кові підприємства, здійснювати контроль за відповідністю законодавству
розпоряджень та інших актів, що видаються керівниками структурних підрозділів,
вживати заходів щодо скасування актів, виданих з порушенням чинного
законодавства.
Виявивши порушення законності в роботі підприємства та його посадових осіб,
юрисконсульт повинен негайно доповісти про це керівнику підприємства для вжиття
необхідних заходів щодо їх усунення. Юрисконсульт не візує проекти правових
документів, які подаються на підпис керівникові, якщо вони не відповідають чинному
законодавству, і натомість готує висновок, де пропонує вирішити в законному
порядку розглянуті питання.
Основними напрямками правової роботи щодо забезпечення законності є такі:
• дотримання законності наказів та інших нормативних актів, що видаються на
підприємстві;
• контроль за виконанням правових норм керівництвом підприємств, службами,
структурними підрозділами, вжиття заходів щодо усунення всіх виявлених порушень
законності та скасування актів, що не відповідають законодавству;
• притягнення до юридичної відповідальності осіб, які допустили правопорушення,
і своєчасне передавання матеріалів про порушення в суди, органи міліції,
прокуратури та інші відповідні державні та громадські органи;
• розповсюдження правових знань і роз'яснення чинного законодавства;
• участь у розробці заходів впливу на правопорушників і аналіз ефективності
застосування цих заходів.
Забезпечення законності актів, що видаються на підприємстві, здійснюється
шляхом правової експертизи проектів цих актів.
Юрисконсульт повинен попередньо ознайомлюватись і візувати всі накази, що
видаються на підприємстві, незалежно від їх змісту. При цьому він з'ясовує, чи має
право керівник підприємства видати акт з певного питання, чи, можливо, це
компетенція вищих органів;
чи потрібно узгоджувати проект з профспілковим комітетом; чи правильно
зроблено посилання на закони та інші нормативні акти.
Контроль за дотриманням правових норм у діяльності підприємства забезпечується
юридичною службою переважно шляхом участі юрисконсульта в нарадах і засіданнях
керівництва під час розгляду питань, що стосуються практики застосування чинного
законодавства; проведення правової експертизи актів, що видаються; періодичного
ознайомлення з документами правового характеру, які не піддавались експертизі
(наприклад, виданих у структурних підрозділах та службах); здійснення перевірок
правильності ведення претензійної роботи і роботи з укладення і виконання госпо-
дарських договорів підрозділами та службами підприємства.
Робота зі зміцнення виробничої, трудової та інших видів дисципліни — важливе
завдання юридичної служби підприємства.
Основними напрямками роботи юридичної служби щодо забезпечення
дотримання трудового законодавства і зміцнення трудової дисципліни є такі:
• участь у розробці правил внутрішнього трудового розпорядку, колективних
договорів, посадових інструкцій та інших документів правового характеру, що
регулюють трудові відносини на підприємстві;
• забезпечення відповідності чинному законодавству проектів наказів та інших
правових актів, що подаються на підпис керівнику підприємства;
• здійснення контролю за відповідністю вимогам законодавства наказів та інших
правових актів з трудових питань, які видаються керівниками служб і структурних
підрозділів підприємства;
• участь у роботі, пов'язаній з відшкодуванням матеріальних збитків, заподіяних
підприємству через порушення законодавства про працю;
• використання правових засобів зміцнення трудової дисципліни;
• надання правової допомоги профспілковому комітету, комісії з трудових спорів,
товариському суду, громадським організаціям;
• пропаганда і роз'яснення трудового законодавства в колективі підприємства.
Таку роботу юридична служба здійснює в тісному взаємозв'язку з відділами кадрів,
праці та заробітної плати, бухгалтерії та іншими службами.
Організація роботи із забезпечення збереження майна і боротьби з крадіжками та
нестачами — один з найважливіших напрямків діяльності юридичних служб у сфері
суспільного виробництва.
Обов'язок щодо забезпечення збереження майна повною мірою стосується і
співробітників юридичної служби, одним з основних завдань якої є використання
правових засобів у справі збереження майна і боротьби з безгосподарністю.
Юридична служба повинна:
• забезпечувати законність правових документів, що видаються на підприємстві;
• брати участь у перевірках стану дотримання законодавства з охорони
підприємства, у розробці заходів щодо використання правових засобів, спрямованих
на попередження крадіжок, нестач, псування матеріальних цінностей і втрат від
безгосподарності;
• оформлювати матеріали, пов'язані із втратами, для передання їх слідчим і
судовим органам;
• надавати правову допомогу бухгалтерії з питань відшкодування збитків;
• брати участь у роботі бухгалтерії щодо стягнення дебіторської заборгованості;
• надавати правову допомогу службам і структурним підрозділам підприємства з
питань правильного застосування законодавства, що регулює порядок списання,
продажу, обміну, оренди, передавання майна і грошових цінностей підприємства;
• аналізувати практику використання відповідними службами, структурними
підрозділами та працівниками правових засобів у роботі.
Заходи щодо забезпечення збереження майна і боротьби з безгосподарністю
розроблюються, як правило, у цілому по підприємству і мають предметний і чітко
визначений характер. Участь у розробці цих заходів юридичних служб є окремим
напрямком їх правової роботи.
Найпершим завданням юридичної служби, інших служб, структурних підрозділів і
керівництва підприємства є забезпечення законності документів правового характеру,
що полягає в перевірці відповідності вимогам законодавства проектів наказів,
положень, інструкцій та інших правових документів з питань забезпечення
збереження майна і боротьби з безгосподарністю. У цих документах повинні
відбиватись питання охорони підприємства, організації перепусткового режиму,
приймання продукції, зберігання і обліку матеріальних цінностей, випуску готової
продукції, попередження крадіжок, інших втрат.
Крім того, юридична служба разом з іншими службами та структурними
підрозділами підприємства бере участь у перевірці додержання законодавства про
охорону майна.
Юридична служба повинна роз'яснювати керівнику підприємства, керівнику і
працівникам відділу кадрів, іншим посадовим особам, як правильно застосовувати
трудове законодавство під час прийняття, призначення та переміщення матеріально
відповідальних осіб: ці питання повинні обов'язково узгоджуватись з бухгалтерією;
забороняється приймати на матеріально відповідальні посади осіб молодше 18 років,
а також осіб, які мають судимість за корисливі злочини або стосовно яких є вирок
суду, який забороняє їм обіймати зазначені посади; договір про матеріальну
відповідальність має бути укладений лише в письмовій формі.
Іншим напрямком забезпечення збереження майна є створення необхідних умов
для кількісного та якісного збереження матеріальних цінностей. Це можливо не лише
за наявності складських приміщень, спеціально відведених територій або
майданчиків, а й за умови надійної огорожі складського господарства, відповідного
обладнання складських приміщень та інших місць зберігання, що виключало б
можливість доступу до матеріальних цінностей сторонніх осіб.
Співробітники юридичної служби разом з працівниками інших служб і структурних
підрозділів повинні виявляти недоліки та порушення в організації складського
господарства.
Особливе значення в питаннях збереження майна підприємства має суворе
дотримання вимог приймання продукції, що надходить, за кількістю та якістю.
Беручи участь у цій роботі, юридична служба здійснює контроль за додержанням
встановленого законодавством порядку приймання продукції, що надходить:
• контролює дотримання вимог приймання продукції з урахуванням особливостей
окремих її видів, характеру господарських зв'язків, а також перевіряє відповідність
кількості та якості продукції даним у супровідних документах і в наявності;
• фіксує кількість і якість продукції, що надходить, у момент передавання її
матеріально відповідальній особі на зберігання або під звіт;
• забезпечує відшкодування збитків, заподіяних неналежними діями контрагента
(оформлює акти приймання, які фіксують недо-
ліки в продукції, що надійшла, або її нестачу, що є основним доказом заподіяння
шкоди);
• виявляє і вивчає причини недотримання вимог при прийманні продукції і вносить
пропозиції щодо усунення недоліків.
Важливим обов'язком юридичної служби є участь у роботі з ліквідації дебіторської
заборгованості, забезпечення додержання законодавства при списанні грошових і
матеріальних цінностей.
Разом з бухгалтерією юридична служба аналізує причини виникнення простроченої
дебіторської заборгованості, вживає заходів щодо її ліквідації (готує претензії,
позовні заяви), попередження виникнення заборгованості, добровільного її
погашення.
Основними завданнями юридичної служби під час перевірки законності списання з
бухгалтерського балансу майна, боргів, нестач та інших втрат є забезпечення
суворого дотримання посадовою особою встановленого порядку, а також вжиття
заходів щодо відшкодування збитків і притягнення до відповідальності осіб, винних у
незаконному списанні. З цією метою юрисконсульти обов'язково повинні перевіряти
документи на списання і складати вмотивовані та обгрунтовані висновки.
Ще одним важливим етапом у роботі щодо забезпечення збереження майна є
підготовка і оформлення матеріалів про розкрадання, нестачі та інші порушення для
передання їх до суду, слідчих органів, а також з метою відшкодування збитків.
Як основний організатор роботи, пов'язаної із забезпеченням збереження майна,
юридична служба несе відповідальність за юридичне оформлення службами і
структурними підрозділами матеріалів про втрати. Правильне оформлення і своєчасне
передавання матеріалів про розкрадання та інші правопорушення до судово-слідчих
органів, а також правильне подавання оформленого позову про стягнення з винних
осіб компенсації за завдану шкоду — початкова стадія участі юридичної служби в
організації і виконанні роботи з відшкодування збитків, нанесених підприємству.
В умовах становлення України як правової держави великого значення набуває
чітке виконання правових норм в усіх ланках і сферах суспільного виробництва.
Організація і оплата праці, порядок господарських відносин, використання фондів
заохочення та інші аспекти на виробництві регламентуються нормативними актами,
які повинен знати кожний працівник і суворо дотримуватись їх норм і положень, що
є необхідною умовою успішного функціонування господарського механізму. Тому
широка пропаганда правових норм, вміння використовувати юридичні засоби не
тільки у сфері виробництва, а й в усіх сферах життєдіяльності має важливе значення.
Тому беручи участь у роботі з пропаганди і роз'яснення у трудовому колективі
законодавства, юридична служба разом з іншими службами і підрозділами повинна
організовувати лекції, семінари та бесіди.
Юридична служба повинна використовувати таку ефективну форму роботи, як
організація нарад інструктивного характеру з питань господарської діяльності
(наприклад, з організації контролю за виконанням договорів, дотримання
законодавства про працю та ін.).
Особливо результативними є індивідуальні консультації працівників.
Юрисконсульт повинен також відвідувати служби та структурні підрозділи і давати
кваліфіковані відповіді на запитання правового характеру.
За такої організації правової пропаганди на підприємстві значно зменшиться
кількість порушень трудової договірної і виробничої дисципліни, набагато
підвищиться ефективність праці працівників, вдосконалиться управління
виробництвом і економікою загалом.
Контрольні питання
1. Роль юридичної служби у зміцненні законності на підприємстві.
2. Основні напрямки правової роботи із забезпечення законності на підприємстві.
3. Контроль за виконанням правових норм у діяльності підприємства.
4. Основні напрямки роботи юридичної служби щодо забезпечення дотримання
трудового законодавства і зміцнення трудової дисципліни.
5. Організація правової роботи із забезпечення збереження майна.
6. Найважливіші напрямки роботи юридичних служб із забезпечення збереження
майна.
7. Порядок призначення та переміщення матеріально відповідальних осіб.
8. Контроль юридичної служби за додержанням встановленого законодавством по-
рядку приймання продукції.
9. Правова пропаганда у трудовому колективі.
Список використаної та рекомендованої літератури
1. Конституція України // ВВР України. — 1996. — № ЗО. — Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України // Право України. — 1993. — № 11-12.
3. Цивільно-процесуальний кодекс України // Право України. — 1993. — № 11-12.
4. Кримінальний кодекс України. — К.: Юрінком, 1994.
5. Кодекс про адміністративні правопорушення // Право України. — 1995. —№ ї-^.
6. Кодекс законів про працю // Право України. — 1996. — № 2-3.
7. Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального
органу державної виконавчої влади, державного підприємства, установи, органі-
зації // ЗП України.— 1996.— № 1.— Ст. 20.
8. Инструкция о порядке принятия продукции производственно-технического назна-
чения и товаров народного потребления по количеству и качеству // Сб. норм. ак-
тов. — М.: Юрид. лит., 1986.
[Перша
частина] [Друга частина]
|