|
Глава 12.
ІДЕНТИФІКАЦІЯ ЛЮДИНИ ЗА ЗОВНІШНІМИ ОЗНАКАМИ
§ 1. Поняття
ідентифікації людини за зовнішніми ознаками
Габітологія
(або габітоскопія)* — галузь криміналістичної техніки, що включає
систему теоретичних положень про зовнішні ознаки людини та сукупність
методів і науково-технічних засобів, які забезпечують збирання,
дослідження і використання цих ознак для ототожнення особи.
Науковою
основою габітології є дані анатомії, антропології, біології**.
Ідентифікація
за ознаками зовнішності є встановлення тотожності або відмінності
конкретної особи в оперативно-розшукових або кримінально-процесуальних
цілях. Така ідентифікація можлива через індивідуальність зовнішнього
вигляду людини та відносну його незмінність (стійкість).
Ідентифікованою
за ознаками зовнішності є особа, що перевіряється (розшукувана особа).
Це може бути підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений.
Ідентифікуючими об'єктами виступають:
1) мисленевий
образ зовнішнього вигляду, який зафіксований в пам'яті свідка,
потерпілого, іншої особи; при цьому ототожнення здійснюється шляхом
пред'явлення для впізнання;
2) матеріальна
фіксація зовнішнього вигляду людини на фотознімку або відеоплівці;
3) словесний
опис зовнішності людини з використанням спеціальної термінології
(наприклад, у криміналістичному обліку розшукуваної особи) чи в
довільній формі (під час допиту потерпілого);
4) останки
людини (труп, частини розчленованого трупа, череп).
Форми
ототожнення людини
за ознаками
зовнішності: 1) упізнання; 2) оперативне узнавання; 3) експертна
ідентифікація.
У
криміналістиці вирізняють також види ідентифікації людини за
ознаками зовнішності:
1)
ідентифікація людини шляхом пред'явлення її для впізнання (можуть бути
пред'явлені живі особи, труп або його частини, їх фотозображення);
2)
ідентифікація людини шляхом безпосереднього зіставлення зовнішності з
фото- чи ізопортретом (комбінованим портретом);
3)
ідентифікація людини шляхом безпосереднього зіставлення її зовнішності
зі «словесним портретом»;
4)
ідентифікація людини шляхом зіставлення «словесного портрета» з
фотозображенням;
5) відновлення
обличчя загиблого за черепом (скульптурна реконструкція портрета);
6) експертне
ототожнення людини за фотознімками (фотопортретна ідентифікаційна
експертиза).
Ідентифікація
людини за ознаками зовнішності здійснюється:
1)
за матеріально-фіксованими відображеннями (фотознімками, відеозаписом
живих осіб і трупів; за трупами і кістковими останками; наприклад,
відновлення вигляду загиблого за черепом із застосуванням методу
професора Герасимова);
2) за уявними
образами (за ідеальними слідами);
3) за описом
прикмет.
На сьогодні
існують різні системи для створення суб'єктивних портретів (методи
відтворення зовнішності розшукуваного за показаннями очевидців чи
потерпілих):
1)
синтетичні портрети — виготовляються з фрагментів фотозображень
різних осіб шляхом їх підбирання та компонування під керівництвом
слідчого або оперативного працівника;
2) рисовані
портрети — виконуються художниками зі слів очевидців чи потерпілих;
3)
фоторобот — комплекти фотографічних зображень частин обличчя, які
використовуються з певною механізацією (у 1952 р. французький
криміналіст П'єр Шабо вперше використав набір фотознімків);
4)
ідентифікаційний комплект рисунків (ІКР) — діапозитивів;
5)
комп'ютерний фоторобот — найсучасніший засіб формування
суб'єктивного портрета розшукуваної особи; являє собою використання
комп'ютерної програми та засобів комп'ютерної графіки з метою побудови
фотокомпо-зиційних портретів зі слів очевидців.
|
