|
Глава 14.
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ТАКТИКИ
§ 2. Тактичний
прийом як елемент криміналістичної тактики
Тактичний
прийом є основним елементом криміналістичної тактики. В юридичній
літературі визначення поняття тактичного прийому до цього часу є
спірним, що викликає неоднозначне його розуміння і тлумачення.
У
криміналістиці існують два основних напрями у поглядах на сутність
тактичного прийому: деякі автори розглядають тактичний прийом як
своєрідну наукову рекомендацію (О. М. Васильєв), інші — визначають його
як спосіб дії чи лінію поведінки (P. C. Бєлкін). У визначенні поняття
тактичного прийому необхідно вказувати, що це саме спосіб дії. Підставою
для цього є такі міркування:
1) визначення
поняття тактичного прийому як наукової рекомендації містить вказівку на
джерело його формування, але не відбиває самої сутності прийому;
2) в
етимологічному розумінні прийом означає «спосіб здійснення чого-небудь»,
рекомендація ж — це тільки порада, побажання;
3) спосіб
передбачає практичну реалізацію прийому, тоді як рекомендація існує лише
абстрактно.
Тактичним
прийомом може виступати не будь-який, а лише найбільш раціональний і
ефективний спосіб здійснення процесуальної дії у певних обставинах його
реалізації. Раціональність і ефективність способу дії (тактичного
прийому) є його істотними ознаками. Разом з тим, зазначені ознаки ще не
дозволяють відокремити тактичний прийом від інших способів дії
(організаційних, підготовчих, технічних тощо).
Відокремлення
тактичного прийому від інших способів дії криється в його психологічній
сутності, особливостях психологічного механізму його реалізації. Такий
механізм реалізації тактичного прийому припускає: 1) його психологічну
спрямованість, пов'язану з викриттям неправди, актуалізацією забутого,
відтворенням події, що трапилася, знаходженням прихованого тощо; 2)
безпосередню чи опосередковану взаємодію між слідчим (суддею) і його
респондентами; 3) психологічний ефект від використання прийому (що
пов'язано з одержанням об'єктивних показань, викриттям слідів і знарядь
злочину, встановленням місцеперебування тайника тощо).
Визначення
поняття тактичного прийому передбачає урахування і такої його ознаки, як
ситуаційна обумовленість. Слідча ситуація справляє чималий вплив як на
обрання тактичних прийомів, так і на доцільність їх застосування в тих
чи інших умовах.
З урахуванням
викладеного, тактичний прийом — це спосіб здійснення процесуальної
дії, спрямований на досягнення її конкретної мети, заснований на
психологічному механізмі його реалізації, і найбільш раціональний і
ефективний у певних ситуаціях.
Тактичний
прийом виконуватиме свої функції тільки в тому разі, якщо він
відповідатиме низці вимог, до числа яких відносяться законність,
етичність, науковість, вибірковість, пізнавальна цінність.
Законність,
як
принцип застосування тактичних прийомів, полягає в тому, що за своїм
характером, змістом і цілеспрямованістю ці прийоми повинні повністю
відповідати духу і букві закону. Тактичний прийом може застосовуватися
лише в межах тих слідчих і судових дій, порядок здійснення яких
визначений кримінально-процесуальним законом. Відповідність тактичного
прийому вимогам законності означає також й те, що він не може суперечити
закону. Так, у процесі провадження такої слідчої дії, як пред'явлення
для впізнання, способом дії, що порушує вимоги закону, може бути
пред'явлення осіб або предметів серед меншого числа, ніж про це вказано
в нормі закону (статті 174, 175 КПК). Такі дії не можна визнати
тактичним прийомом, що відповідає вимозі законності.
Допустимість
тактичного прийому пов'язана не тільки з його законністю, а й з
етичністю. Етичність тактичних прийомів полягає в тому, що вони не
можуть містити в собі елементів неправдивої інформації, введення особи в
оману, вчинення такого впливу на психіку людини, що тягне за собою
негативні наслідки. Неприпустимими є тактичні прийоми, засновані на
насильстві, погрозах, обмані, використанні аморальних спонукань,
культурної відсталості, релігійних упереджень тощо.
Важливою
вимогою, що ставиться до тактичних прийомів, є їх науковість, під
якою розуміють відповідність прийому науковим даним, що лежать в основі
його формування. Розробка тактичних прийомів ґрунтується на даних різних
наук — психологи, логіки, педагогіки, лінгвістики, кібернетики та ін.
Проте вимога науковості не вичерпується цим. Вона перш за все визначає
природу тактичного прийому. Наукова обґрунтованість передбачає:
1) науковість
прийому за джерелом його походження;
2)
відповідність прийому сучасному стану науки;
3) можливість
наукового передбачення результатів використання прийому.
Наступною
вимогою до тактичних прийомів виступає їх вибірковість як
спроможність вирішувати тактичні завдання у певних ситуаціях.
Ситуативний характер прийомів, залежність їх від обставин, що виникають
під час провадження досудового чи судового слідства в цілому або при
проведенні окремих слідчих (судових) дій, обумовлює необхідність
опрацювання найрізноманітніших тактичних прийомів.
Серед вимог,
які висуваються щодо тактичного прийому, є також його пізнавальна
цінність. Тактичні прийоми за своїм призначенням і спрямованістю
сприяють пізнанню, переслідують мету одержати доказову інформацію
(знайти сліди чи знаряддя злочину, одержати показання від свідка чи
обвинуваченого, встановити особу злочинця чи жертви тощо).
Важливою
проблемою у криміналістичній тактиці є визначення характеру
взаємозв'язку і розмежування тактичних прийомів та процесуального
порядку провадження слідчих і судових дій. З цього приводу в юридичній
літературі висловлені дві протилежні точки зору. Прибічники однієї з них
(P. C. Бєлкін) вважають, що у кримінально-процесуальному законі можуть
міститися тактичні прийоми. Вони зазначають, що тактичний прийом, який
став нормою закону, не втрачає свого криміналістичного змісту. Інші
криміналісти (В. О. Коновалова) стверджують, що у
кримінально-процесуальному законі не можуть міститися ніякі тактичні
рекомендації чи прийоми.
На наш погляд,
у кримінально-процесуальному законі не можуть міститися тактичні
прийоми, бо, по-перше, тактичний прийом ґрунтується на процесуальних
нормах і не повинен суперечити їм; по-друге, процесуальна норма, навіть
альтернативна, не може бути тактичним прийомом через те, що вона має
розпорядчий або обов'язковий характер у певних межах; по-третє,
тактичний прийом є більш гнучким, його застосування визначається
ситуаційною обумовленістю, яку законодавець у деталях передбачити не
може, а може представити та приписати тільки загальний процесуальний
порядок; по-четверте, тактичний прийом не може бути застосований в «усіх
випадках» — лише при певних умовах, обставинах, відповідних ситуаціях
його застосування буде оптимальним.
|
