УЧЕБНИКИ
от www.ukrreferat.com
бесплатные полнотекстовыe онлайн учебники
безкоштовні повнотекстові онлайн підручники

НАЧАЛО БИБЛИОТЕКИ

Глава 5. ІСТОРІЯ КРИМІНАЛІСТИКИ В УКРАЇНІ § 1. Виникнення і розвиток криміналістики Окремі рекомендації криміналістичного характеру відо­мі здавна і зустрічаються в законодавчих пам'ятках. Істо­рія виникнення криміналістичних знань розпочинається з появою перших типів держави і права, коли встановлюва­лись і порушувались певні правила поведінки, звичаї і за­кони. Виникнення перших порушників законів викликало необхідність введення спеціальних правил і методів щодо розкриття і розслідування злочинів, встановлення злочин­ців. Призначаються певні чиновники, які повинні були роз­кривати окремі види злочинів, встановлювати істину (на­приклад, у Древньому Єгипті — чиновники-писці, нубій­ські негри та ін., у Древньому Вавілоні — писці та судді). Правові документи (Закони царя Хаммурапі, Артхашастра, Книга законів та ін.) містили деякі рекомендації кри­міналістичного характеру щодо збору, дослідження та оцінки доказів судом, але вони мали окремий, розрізнений характер і були пов'язані з певними клятвами, випробу­ванням вогнем, каліченням та клеймінням засудженних. Формування криміналістичних знань здійснювалося в межах процесу (процедури), який був притаманний сус­пільству (наприклад, інквізиційний процес був пов'язаний з отриманням зізнання від допитуваного за допомогою тор­тур). Безумовно, поява криміналістичних засобів, прийомів і методів пов'язана з відправленням правосуддя, слідчої, розшукової та експертної практики. Цікава історія виникнення розшукових органів. Так, у Франції першу розшукову бригаду «Сюрте» («Безпека») в парижській поліцейській префектурі очолив колишній ре­цидивіст Франсуа Єжен Відок. Бригада була створена теж з колишніх кримінальних злочинців за принципом: «Лише злочинець може побороти злочин». В історії російського розшуку відоме прізвище Ванькі Каїна (Івана Осипова) — злодія-рецидивіста, який не лише виконував розшукові функції, а й сам скоював злочини. Лише згодом виникло правило: особи, які притягувались до відповідальності за обвинуваченням у кримінальних злочинах, не приймають­ся на службу в розшукову поліцію. Деякі засоби та прийоми криміналістичної спрямова­ності знайшли своє відображення у правових актах Київсь­кої Русі, а саме у «Руській правді». Літописи XV—XVI ст. свідчать про використання криміналістичних знань, зо­крема, при порівнянні підписів у рукописах, виявленні підробок документів. У XVIII ст. вже були зроблені спроби щодо узагальнення судової практики. Так, І. Т. ПосЪшков у роботі «Про бідність і богатство» (1724) аналізує не тільки судочинство, а й прийоми проведення слідства: випробу­вання вогнем і залізом, позбавлення їжі та води та ін. Для XIX ст. характерною є консолідація криміналісти­чних знань. У 1841 р. виходить праця Я. Баршева «Засади кримінального судочинства з застосуванням до російсько­го кримінального судочинства», в якій були розкриті спо­соби проведення слідчих дій. У 1882 р. А. Бертильон (спів­робітник Паризької поліцейської префектури) запропону­вав метод антропометричної реєстрації й ототожнення злочинців (бертильонаж), розробив методи сигналітичної та метричної фотозйомки, принципи словесного портрета. Дещо пізніше виникає дактилоскопічний метод реєстрації зло­чинців: Вільям Гершель (1877 p.), Генрі Фолдс (1879—1880 pp.), Френсіс Гальтон, Едвард Генрі та ін. Розвитку криміналістики сприяли роботи Г. Гросса, P. А. Рейса, А. Вейнгарта Ничефоро та багатьох інших, які досліджували засоби і методи збирання доказів, особливос­ті розслідування злочинів. Так, Г. Гросс започаткував тер­мін «криміналістика» і розкрив його зміст в своїх працях «Керівництво для судових слідчих, чинів жандармерії та поліції» (1892) і «Керівництво для судових слідчих як сис­тема криміналістики» (1898). Важливим напрямом розвитку криміналістики є роз­робка методів дослідження речових доказів. Першою кри­міналістичною установою в Росії була судово-фотографіч­на лабораторія Є. Ф. Буринського (1889). У 1892 р. вчений був нагороджений Академією наук премією ім. М. В. Ломоносова за відкриття у галузі судово-дослідницької фото­графії. Фундаментальна праця Є. Ф. Буринського «Судова експертиза документів» (1903) є актуальною й зараз. На початку XX ст. виходить низка робіт М. С. Бокаріу-са: «Судово-медичні мікроскопічні та мікрохімічні дос­лідження речових доказів» (1910), «Короткий курс судової медицини» (1911), «Судова медицина у викладі для юрис­тів» (1915). Протягом життя М. С. Бокаріус провів велику кількість судово-медичних і криміналістичних експертиз, зробив розтин понад 3000 трупів, а також до 5000 дос­ліджень речових доказів. Головними науковими працями М. С. Бокаріуса є «Довідковий підручний альбом для пра­цівників карного розшуку і міліції при складанні словесно­го портрета» (1924), «Початковий зовнішній огляд трупа на місці події або виявленні його» (1929), «Судова медицина для медиків і юристів» у двох частинах (1930). У 1925 р. Уряд УРСР присвоїв М. С. Бокаріусу почесне звання За­служеного професора. На початку XX ст. виходить низка фундаментальних праць з криміналістики: «Дактилоскопія як метод реєстрації» (1923, П. С. Семеновський), «Техніка розслідування злочинів» (1925, М. П. Макаренко), «Судова фотографія» (1926, С. М. Потапов). У цей же час виходить перший віт­чизняний підручник з криміналістики І. М. Якімова «Кри­міналістика. Керівництво по кримінальній техніці і такти­ці» (1925). У 1935—1936 pp. у Москві видано підготовлений ав­торським колективом систематизований підручник з кри­міналістики, в який увійшли кримінальна техніка, тактика і методика розслідування, а у 1938—1939 pp. цей підруч­ник був перевиданий. У 1940—1960 pp. здійснюється формування низки кри­міналістичних теорій і вчень. Так, у 1940 р. видані моно­графія А. І. Вінберга «Криміналістична експертиза пись­ма»; у 1946 р. — брошура С. М. Потапова «Вступ до кри­міналістики»; у 1947 р. — праця Б. І. Шевченко «Наукові основи трасеології»; у 1949 р. — книга М. В. "Берзієва «Вступ до криміналістичного дослідження документів»; 1955 р. — робота М. О. Селіванова «Судово-оперативна фо­тографія»; 1956 р. — книга С. Д. Кустановича «Судова ба­лістика»; 1958 р. — монографія P. C. Бєлкіна «Теорія і прак­тика слідчого експерименту»; 1965 р. — монографія Я. Пещака «Слідчі версії» та ін. У 1960—1980 pp. розпочинається інтенсивний розви­ток теорії криміналістичної тактики (Р. С. Бєлкін, О. М. Васи­льєв, А. В. Дулов, В. О. Коновалова, М. І. Порубов, А. Р. Ратинов), наукових основ судової експертизи (Л. Ю. Ароцкер, О. Р. Шляхов, О. О. Ейсман). З 60-х років розпочинається розробка методологічних проблем криміналістики, що зна­йшло відображення у виданих працях: С. П. Митричева «Теоретичні основи радянської криміналістики» (1965); Р. С. Бєлкіна і А. І. Вінберга «Криміналістика і доказуван­ня» (1969); О. М. Васильєва і М. П. Яблокова «Предмет, система і теоретичні основи криміналістики» (1984); Р. С. Бєлкіна «Криміналістика: проблеми, тенденції, перспективи» у двох частинах (1987, 1988) та ін. У 1970 р. проходить диску­сія про предмет криміналістики (м. Свердловськ). Великим досягненням криміналістичної наукової дум­ки є видання Р. С. Бєлкіним «Курсу криміналістики в 3-х томах» (1997 p., Росія).   << НАЗАД                СОДЕРЖАНИЕ             ВПЕРЁД>>

Тексты принадлежат их владельцам и размещены на сайте для ознакомления

Помоги брату-студенту! Пришли линк на книгу, которой здесь нет!